Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет «одеська юридична академія» кримінальне право україни
| Вид материала | Навчально-методичний посібник |
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет «одеська, 5488.92kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет «одеська, 75.2kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни, 59.16kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет «юридична, 93.19kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України, 61.58kb.
- Національний університет внутрішніх справ, 324.82kb.
- Національний університет фізичного виховання І спорту україни, 562.33kb.
- Міністерство науки І освіти, молоді та спорту україни харківський національний університет, 157.11kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національна академія наук україни, 193.46kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни одеський технічний коледж, 1368.13kb.
Загальні засади призначення покарання.
Обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.
Призначення покарання за незакінчений злочин та злочин, вчинений у співучасті.
Призначення покарання більш м’якого, ніж передбачено законом.
Призначення покарання за сукупністю злочинів.
Призначення покарання за сукупністю вироків.
Правила складання покарань та зарахування строків попереднього ув’язнення. Обчислення строків покарання.
Починаючи вивчення загальної інформації про призначення кримінального покарання слід приділити максимальну увагу питанням визначення поняття призначення покарання у юридичній літературі. Насамперед під призначенням покарання розуміється застосування кримінально-правової санкції, яке уособлюється в обранні конкретної міри покарання у відношенні особи, визнаної винною у вчиненні злочину. Теоретичним засадам призначення покарання у чинному Кримінальному кодексі України не приділено значної уваги, зазначається лише те, що суд призначає покарання у межах, установлених в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини Кримінального Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене діяння, а також відповідно до положень Загальної частини КК, та з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання (ст. 65 КК).
Під пом’якшуючими й обтяжуючими обставинами слід розуміти обставини, які виходять за межі складу злочину, що характеризують об’єктивні і суб’єктивні властивості діяння, а також особу винного, і разом впливають на індивідуалізацію покарання.
Кримінальне законодавство України виділяє обставини, що пом’ягшують та обтяжують покарання. Статті 66 та 67 Кримінального Кодексу України наводять встановлюють обставини, при навяності котрих у кримінальній справі суд має застосувати до винного відповідо більш м’яке, чи більш суворе покарання, ніж передбачено відповідною примінально-правовою санкцією. Слід зазначити, що кримінальний закон дозволє застосування не зазначених в статті 66 КК обставин у якості пом’якшуючих покарання, проте перелік обтяжуючих покарання обставин є вичерпним.
Кримінальний Кодекс передбачає особливості при призначенні покарання за незакінчений злочин, та за злочин вчинений у співучасті. Статті 13-16 КК України встановлюють поняття незакінченого злочину та його стадій, а особливості призначення покарання за незакінчений злочин врегульовані у статті 68 КК. Згідно зазначеній статті, суд при призначенні покарання враховує ступень тяжкості вчиненого злочину та ступень реалізації злочинних намірів особи. Слід зазначити, що ступень тяжкості злочину визначається кримінально-правовою нормою, що встановлює відповідальність за закінчений злочин, оскільки особа, що здійснила замах на вчинення злочину бажала настання відповідних суспільно-небезпечних наслідків, та вчинила для цього усі дії, які вважала за необхідні. За вчинення готування до злочину строк або розмір покарання не може перевищувати половини максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
За вчинення замаху на злочин строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
На розсуд суду ст. 68 надає вирішення питання про особливість призначення покарання особам, що вчинили злочин у співучасті. Частина четверта зазначеної статті КК встановлює, що суд враховує характер та ступінь участі кожного зі співучасників у вчиненні злочину. При цьому суд має визначити роль винних у вчиненні злочину відповідно до положень ст. 27 КК України. Судова практика йде шляхом відповідно до якого організатору та виконавцю злочину призначається більш суворе покарання, ніж підбурювачу чи посібнику. В цілому суд має встановити яким чином дії кожного з співучасників вплинули на заподіяння шкоди охоронюваним інтересам, а також з’ясувати на досягнення якого результату був умисел кожного зі співучасників. Слід мати на увазі, що у деяких випадках один зі співучасників може вчинити злочині дії, про вчинення яких між співучасниками не існувало попередньої домовленності. У такому разі, за вчинення не охоплюваних загальним умислом дій, відповідальність буде нести тільки особа, що вчинила ці дії. Відповідно до положень ст. 29 КК України співучасники підлягають відповідальності за усі вчинені кожним з них дії, яки охоплювалися загальним умислом.
Стаття 69 КК України передбачає можливість призначення особі більш м’якого покарання, ніж передбачено санкцією відповідної статті Особливої частини КК. Згідно із текстом статті, для призначення більш м’якого, ніж передбаченого Законом покарання, необхідна наявність кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. Також суд має право не призначити додаткове покарання, передбачене санкцією статті як обов’язкове. Застосування положень статті 69 КК при призначенні покарання є правом суду, але не його обов’язком, тому застосування цієї норми здійснюється за судовим розсудом.
Стаття 69-1 КК України передбачає правила призначення покарання за наявності обставин, що пом'якшують покарання.
Згідно цієї статті за наявності обставин, що пом'якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 КК України, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні підсудним своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК України.
Особливості призначення покарання за сукупністю злочинів визначаються ст. 70 КК України. Сукупність злочинів має місце тоді, коли особа вчинила більш ніж один злочин, але раніше не була засуджена за жоден з них. Також призначення покарання за сукупністю злочинів може відбуватися і після засудження особи за вчинення злочину, якщо буде встановлено що вона раніше також скоїла й інший злочин. Стаття 71 КК також передбачає можливість призначення покарання за сукупністю вироків, що навпроти передбачає ситуацію, коли особа вчиняє новий злочин після засудження за вчинення злочину, але до повного відбуття призначеного покарання. Правові наслідки засудження за сукупністю злочинів та сукупністю вироків є різними. Зокрема при наявності сукупності злочинів особі призначається покарання за кожний зі вчинених злочинів, а остаточне покарання визначається шляхом поглинання більш суворим покаранням більш м’якого, часткового або повного складення покарань. Призначаючи покарання за сукупністю вироків суд додає до покарання за вчинення наступного злочину не відбуту частину покарання за попередній злочин. Загалом положення ст.ст. 70 та 71 КК не визначають у яких випадках застосовуються які методи визначення остаточного покарання, тобто чи застосовується поглинання одного покарання іншим, чи застосовується принцип повного чи часткового складення, а також не визначено у яких випадках суд додає не відбуту частину покарання по попередньому вироку в повному розмірі чи у частині.
При призначенні покарання за сукупністю злочинів чи вироків виникає необхідність складення різних видів основних покарань, для чого ст. 72 КК передбачає спеціальні правила, за якими покарання одного виду може бути перераховано у покарання іншого виду: наприклад, при призначенні покарання за сукупністю вироків, коли особу було засуджено за різними вироками до обмеження волі та позбавлення волі, остаточне покарання призначається в виді позбавлення волі, а розмір покарання у виді обмеження волі перераховується у позбавлення волі. Також слід зауважити, що ч. 3 ст. 72 передбачає випадки, коли при сукупності злочинів чи вироків покарання не складаються та відбуваються самостійно. Усі призначені додаткові покарання також відбуваються самостійно. При призначенні покарання особі зараховується час находження під вартою у якості підозрюваного та звинуваченого, утримання у психіатричному закладі при проведенні судово-психіатричної експертизи, а також час тримання у стаціонарі психіатричного закладу.
Тема 18. Звільнення від покарання та його відбування
Поняття звільнення від покарання та його відбування.
Звільнення від відбування покарання з випробуванням та його правові наслідки.
Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років.
Звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.
Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.
Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким.
Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років.
Звільнення від покарання за хворобою.
Звільнення від покарання на підставі закону України про амністію або акта про помилування.
Вивчаючи цю тему студенти повинні знати, що звільнення від покарання та його відбування є самостійним інститутом кримінального права.
Слід розглянути питання про поняття та види звільнення від покарання та його відбування. Звільнення від покарання та його відбування може бути застосовано лише до особи, яка вчинила злочин і зобов'язана відповідати за це.
Під звільненням від покарання розуміється відмова держави від застосування до винного передбачених кримінальним законом покарань за певних, установлених кримінальним чи про амністію законами або актом про помилування, підстав та умов. При цьому підстави такого звільнення різні. Зокрема, воно допускається, 1) якщо засуджений виправився й тому цілі покарання можуть бути досягнуті без його реального виконання (в цілому чи його частині), або 2) якщо є інші обставини, що свідчать про недоцільність застосування до нього покарання (давність виконання обвинувального вироку); або ж 3) коли досягнення цілей покарання стає неможливим і безцільним (наприклад, тяжке захворювання засудженого).
Види звільнення від покарання та його відбування можна викласти в залежності від різних підстав класифікації.
В залежності від остаточності застосування звільнення від покарання та його відбування: умовне (неостаточне) та безумовне (остаточне).
До умовних видів звільнення від покарання слід віднести: звільнення, передбачені чч. 4, 5 ст. 83 КК України у разі досягнення дитиною трирічного віку або її смерті суд залежно від поведінки засудженої може звільнити її від покарання або замінити його більш м'яким покаранням чи направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком. У цьому разі суд може повністю або частково зарахувати у строк відбування покарання час, протягом якого засуджена не відбувала покарання. Якщо засуджена, яка була звільнена від відбування покарання, відмовляється від дитини, передала її у дитячий будинок, зникла з місця проживання або ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про небажання стати на шлях виправлення, суд може за поданням контролюючого органу направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком.; ч. ч. 1, 2, 4 ст. 84 КК України у разі якщо особа під час відбування покарання захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру відповідно до статей 92-95 КК України. Особа, яка після вчинення злочину або постановлення вироку захворіла на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, може бути звільнена від покарання або від подальшого його відбування. При вирішенні цього питання суд враховує тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини справи. У разі одужання осіб, вони повинні бути направлені для відбування покарання, якщо не закінчилися строки давності, передбачені статтями 49 або 80 КК України, або відсутні інші підстави для звільнення від покарання. При цьому час, протягом якого до осіб застосовувалися примусові заходи медичного характеру, зараховується в строк покарання за правилами, передбаченими в частині п'ятій статті 72 КК України, а один день позбавлення волі дорівнює одному дню застосування примусових заходів медичного характеру; ст. 86 (випадки застосування амністії за певних умов) у разі якщо законом про амністію вказано, що певні категорії осіб, які вчинили певні злочини, можуть бути повністю або частково звільнені від кримінальної відповідальності чи від покарання. Законом про амністію може бути передбачено заміну засудженому покарання або його невідбутої частини більш м'яким покаранням.
До умовних видів звільнення від відбування покарання відносяться звільнення, передбачені:
ст. 75 КК України за умови, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.У цьому разі суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки. Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного року до трьох років;
ст. 79 КК України у разі призначення покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до семи років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкі і особливо тяжкі злочини, суд може звільнити таких засуджених від відбування як основного, так і додаткового покарання з встановленням іспитового строку у межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, суд може покласти на засуджену обов'язки, передбачені у статті 76 КК України. Контроль за поведінкою засуджених здійснюється кримінально-виконавчою інспекцією. Після закінчення іспитового строку суд, залежно від поведінки засудженої, звільняє її від покарання або направляє для відбування покарання, призначеного вироком. У разі, коли звільнена від відбування покарання з випробуванням жінка відмовилася від дитини, передала її в дитячий будинок, зникла з місця проживання, ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, не виконує покладених на неї судом обов'язків або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про її небажання стати на шлях виправлення, суд за поданням контролюючого органу направляє засуджену для відбування покарання згідно з вироком суду. Якщо засуджена вчинила в період іспитового строку новий злочин, суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 КК України;
ст. 81 КК України, яка передбачила, що до осіб, що відбувають покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Особу може бути умовно-достроково звільнено повністю або частково і від відбування додаткового покарання. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим: не менше половини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин; не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі; не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання. У разі вчинення особою, до якої було застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового злочину суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими статтями 71 і 72 КК України;
ст. 83 КК України закріпила, що засуджених до обмеження волі або до позбавлення волі жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини, суд може звільнити від відбування покарання в межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку. Звільнення від відбування покарання застосовується до засудженої, яка має сім'ю або родичів, що дали згоду на спільне з нею проживання, або яка має можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини. Контроль за поведінкою таких жінок здійснюється кримінально-виконавчою інспецією за місцем проживання. Після досягнення дитиною трирічного віку або в разі її смерті суд залежно від поведінки засудженої може звільнити її від покарання або замінити його більш м'яким покаранням чи направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком. У цьому разі суд може повністю або частково зарахувати у строк відбування покарання час, протягом якого засуджена не відбувала покарання. Якщо засуджена, яка була звільнена від відбування покарання, відмовляється від дитини, передала її у дитячий будинок, зникла з місця проживання або ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про небажання стати на шлях виправлення, суд може за поданням контролюючого органу направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком. Якщо в період звільнення від відбування покарання засуджена вчинила новий злочин, суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 КК України;
ст. 84 КК України передбачила, що звільняється від покарання особа, яка під час його відбування захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру відповідно до статей 92-95 КК України. Особа, яка після вчинення злочину або постановлення вироку захворіла на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, може бути звільнена від покарання або від подальшого його відбування. При вирішенні цього питання суд враховує тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини справи. Військовослужбовці, засуджені до службового обмеження, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні, в разі визнання їх непридатними до військової служби за станом здоров'я звільняються від покарання. У разі одужання осіб, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, вони повинні бути направлені для відбування покарання, якщо не закінчилися строки давності, передбачені статтями 49 або 80 цього КК України, або відсутні інші підстави для звільнення від покарання. При цьому час, протягом якого до осіб застосовувалися примусові заходи медичного характеру, зараховується в строк покарання за правилами, передбаченими в частині п'ятій статті 72 КК України, а один день позбавлення волі дорівнює одному дню застосування примусових заходів медичного характеру.
До безумовних видів звільнення від покарання відносяться звільнення, передбачені:
чч. 2, 4, 5 ст. 74 КК України згідно яких особа, засуджена за діяння, караність якого законом усунена, підлягає негайному звільненню від призначеного судом покарання. Особа, яка 1) вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що 2) з урахуванням бездоганної поведінки і 3) сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною. Особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 КК України;
ч. 1 ст. 78 КК України згідно якої після закінчення іспитового строку засуджений, який виконав покладені на нього обов'язки та не вчинив нового злочину, звільняється судом від призначеного йому покарання;
ч. 4 ст. 79 КК України згідно якої після закінчення іспитового строку суд, залежно від поведінки засудженої, звільняє її від покарання або направляє для відбування покарання, призначеного вироком;
ч. 3 ст. 84 КК України згідно якої військовослужбовці, засуджені до службового обмеження, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні, в разі визнання їх непридатними до військової служби за станом здоров'я звільняються від покарання;
ст.ст. 85-87 КК України на підставі закону України про амністію або акта про помилування. Звільнення відбувається повністю або частково від основного і додаткового покарання, а також засудженому може бути замінено покарання або невідбуту його частину більш м'яким покаранням. При цьому амністія оголошується законом України стосовно певної категорії осіб. Законом про амністію особи, які вчинили злочин, можуть бути повністю або частково звільнені від кримінальної відповідальності чи від покарання. Законом про амністію може бути передбачено заміну засудженому покарання або його невідбутої частини більш м'яким покаранням. Помилування ж здійснюється Президентом України стосовно індивідуально визначеної особи. Актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років.
До безумовних видів звільнення від відбування покарання відносяться звільнення, передбачені:
ст. 80 КК України, згідно якої особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки: два роки - у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі; три роки - у разі засудження до покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості; п'ять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин; десять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин; п'ятнадцять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин. Строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням, призначеним за вироком суду. Слід памятати, що перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У цьому разі строки давності, передбачені пунктами 1-3 частини першої ст. 80 КК України, подвоюються. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених у частинах першій та третій цієї статті, засуджений вчинить новий середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину. Питання про застосування давності до особи, засудженої до довічного позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі заміняється позбавленням волі. Давність не застосовується у разі засудження за злочини проти миру та безпеки людства, передбачені статтями 437-439 КК Українита частиною першою статті 442 КК України;
ст. 86 КК України, згідно закону про амністію, якщо особа, яка вчинила злочин підпаде під категорії звільнених осіб, а вчинений злочин буде відповідати вказаній в законі класифікації для звільнення;
ст. 87 КК України у разі застосування помилування Президентом України стосовно індивідуально визначеної особи. Актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років.
Також класифікувати види звільнення від покарання та його відбування можна за характером можливості звільнення на: імперативні (обов’язкові) та факультативні (необовязкові) види звільнення від покарання та його відбування. До імперативних видів звільнення від покарання відносяться види, передбачені ч. 2 ст. 74, ч. 1 ст. 78, ч. 1 ст. 84, ст.ст. 86, 104 КК України. До імперативних видів звільнення від відбування покарання відносяться звільнення, передбачені ст.ст. 80, 86, 106 КК України До факультативних видів звільнення від покарання відносяться звільнення, передбачені ч.ч. 4, 5 ст. 74; ч. 4 ст. 79, ч. 4 ст. 83; ч. 2 ст. 84, ст. 105 КК України. До факультативних видів звільнення від відбування покарання відносяться звільнення, передбачені ст. ст. 75, 79, 81, 83, ч. 2 ст. 84, ст.ст. 87, 104, 107 КК України.
За суб’єктом застосування звільнення від покарання та його відбування розрізняють звільнення, які застосовуються за рішенням суду та звільнення, які застосовуються Президентом України за актом помилування.