Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет «одеська юридична академія» кримінальне право україни

Вид материала

Навчально-методичний посібник

Содержание Поняття кримінально-правових відносин. Об’єкт, суб’єкт, зміст кримінальних правовідносин. Підстави кримінальної відповідальності. Кримінально-правові відносини – Тема 5. Склад злочину та його види Тема 6. Об’єкт злочину Тема 7. Об’єктивна сторона складу злочину Причинний зв’язок як ознака об’єктивної сторони складу злочину, його поняття та значення в кримінальному праві. Суспільно небезпечне діяння Суспільно-небезпечні наслідки Тема 8. Суб’єкт злочину Поняття віку кримінальної відповідальності.

Подобный материал:

• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет «одеська, 5488.92kb.
• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет «одеська, 75.2kb.
• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни, 59.16kb.
• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет «юридична, 93.19kb.
• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України, 61.58kb.
• Національний університет внутрішніх справ, 324.82kb.
• Національний університет фізичного виховання І спорту україни, 562.33kb.
• Міністерство науки І освіти, молоді та спорту україни харківський національний університет, 157.11kb.
• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національна академія наук україни, 193.46kb.
• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни одеський технічний коледж, 1368.13kb.

Тема 4. Кримінальна відповідальність та її підстави


Поняття кримінально-правових відносин. Об’єкт, суб’єкт, зміст кримінальних правовідносин.

Юридичні факти у кримінальному праві.

Поняття та форми реалізації кримінальної відповідальності.

Межі та стадії кримінальної відповідальності.

Підстави кримінальної відповідальності.


Питання кримінальної відповідальності є найскладнішими в науці кримінального права. Під час вивчення цієї теми студенти повинні звернути увагу на те, що законодавчого визначення кримінальної відповідальності немає, тому в юридичній літературі існує безліч точок зору щодо питань, пов’язаних із кримінальною відповідальністю.

Досить поширеною є точка зору про те, що кримінальна відповідальність, виступаючи різновидом соціальної відповідальності, являє собою діалектичне сполучення двох аспектів – негативного (ретроспективного) і позитивного (перспективного).

Щодо визначення негативної (ретроспективної) кримінальної відповідальності існують такі точки зору: 1) кримінальна відповідальність ототожнюється з покаранням; 2) кримінальна відповідальність визначається як засудження, осуд особи за вчинений злочин; 3) кримінальна відповідальність розуміється як обов’язок особи, що вчинила злочин, піддатися несприятливим для неї наслідкам; 4) кримінальна відповідальність трактується як фактичне зазнання винним застосованих до нього примусових заходів; 5) кримінальна відповідальність фактично ототожнюється з кримінальним правовідношенням або розглядається як сукупність кримінальних та інших правовідносин; 6) кримінальна відповідальність вважається об’єктом кримінального правовідношення і визначається як супроводжуюче державний осуд обмеження правового статусу громадянина, якому він за законом підлягає у зв’язку із вчиненням ним злочину.

У кримінально-правовій літературі висловлені три основні точки зору щодо підстави кримінальної відповідальності: вчинений злочин, вина, склад злочину. Однак, сам факт вчиненого злочинного діяння не достатній для притягнення до кримінальної відповідальності, тому що може виявитися, що особа, яка його вчинила, діяла невинно, або є неналежним суб'єктом злочину (неосудною або такою, яка не досягла віку кримінальної відповідальності).

Вина так само не може розглядатися як підстава кримінальної відповідальності, оскільки вона є лише однією з ознак суб'єктивної сторони складу злочину. Тому більш розповсюдженою позицією є точка зору авторів, що визначають як підставу кримінальної відповідальності діяння, що містить ознаки складу злочину. Отже підставою кримінальної відповідальності є наявність у вчиненому особою діянні ознак конкретного складу злочину, передбаченого кримінальним законом (ст. 2 КК).

Законодавчий (нормативний) опис ознак конкретного складу злочину, що міститься в статті Особливої частини Кримінального кодексу у своїй сукупності закріплює той мінімум ознак який дозволяє відмежувати злочинне діяння від незлочинного. Наявність цієї сукупності ознак злочинного діяння в поведінці винного є єдиною і достатньою підставою для вирішення питання про можливість притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинення конкретного діяння.

Що стосується форм реалізації кримінальної відповідальності, то найбільш прийнятною і відповідаючою сучасній кримінальній політиці є точка зору, згідно з якою кримінальна відповідальність може бути реалізована у таких трьох формах:

1) засудження винного, виражене в обвинувальному вироку суду, не пов’язане з призначенням йому кримінального покарання;

2) засудження особи, поєднане з призначенням їй конкретної міри покарання, від реального відбування якого вона звільняється;

3) відбування призначеного покарання.

Немає єдиної точки зору і щодо меж кримінальної відповідальності. Існуючі точки зору можна поділити на такі групи:

1. початком кримінальної відповідальності є момент вчинення злочину, завершується кримінальна відповідальність погашенням або зняттям судимості, іноді – тільки відбуванням покарання;
   
2. початком кримінальної відповідальності є момент вчинення злочину, завершується кримінальна відповідальність винесенням обвинувального вироку суду з призначенням покарання;
   
3. початком кримінальної відповідальності є момент застосування до обвинуваченого заходів процесуального примусу, завершується кримінальна відповідальність погашенням або зняттям судимості, іноді – тільки відбуванням покарання;
   
4. початком кримінальної відповідальності є момент набрання законної сили обвинувальним вироком суду, завершується кримінальна відповідальність погашенням або зняттям судимості, іноді – тільки відбуванням покарання;
   
5. межами кримінальної відповідальності є дві стадії – виконання кримінального покарання і період тягнення сторків судимості.
   

Стадії кримінальної відповідальності:

1. період з моменту вчинення злочину і до притягнення винного до кримінальної відповідальності;
   
2. період з моменту порушення кримінальної справи і до відданя до суду особи, що вчинила злочин;
   
3. період судового розгляду кримінальної справи;
   
4. період з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком і до відбуття покарання;
   
5. період після відбуття покарання або дострокового звільнення від нього і до зняття судимості.
   

Кримінально-правові відносини – це відносини, врегульовані нормами кримінального права. Вони виникають між державою, в особі органів правосуддя і органів, що забезпечують правосуддя (дізнання, досудове слідство, прокуратура, органи, які виконують покарання та інші заходи кримінально-правового впливу), і особою, що вчинила суспільно-небезпечне діяння, передбачене Особливою частиною КК.

Об’єктом кримінально-правових відносин є реальні дії учасників цих відносин, тобто то, на що спрямовані їх можливі дії, – взаємні права і обов’язки суб’єктів.

Змістом кримінально-правових відносин є можливі дії його учасників, інакше кажучи: права і обов’язки сторін цих відносин.

Залежно від виникнення, зміни або припинення кримінально-правових відносин юридичні факти в кримінальному праві можна поділити на такі види:

1. юридичні факти, які тягнуть виникнення типових кримінально-правових відносин (владних відносин) – правоутворюючі факти;
   
2. юридичні факти – обставини, що тягнуть виникнення специфічних кримінально-правових відносин – відносини рівноправних суб’єктів права, що випливають з реалізації особами наданих їм абсолютних суб’єктивних прав (складні правоутворюючі факти);
   
3. юридичні факти, які змінюють кримінально-правові відносини (правозмінюючі факти);
   
4. юридичні факти, які тягнуть припинення кримінально-правових відносин (правоприпиняючі юридичні факти).
   

Залежно від характеру суспільних відносин, врегульованих кримінальним правом, кримінально-правові відносини можна поділити на такі види:

1. охоронні, які за підставами виникнення поділяються на:

а) негативна кримінальна відповідальність – з моменту вчинення злочину;

б) правовідносини, що породжуються діянням неосудних та малолітніх;

в) секундарні охоронні правовідносини – з моменту вчинення злочину, який не становить суспільної небезпеки.

2. заохочувальні за підставами виникнення поділяються на:

а) позитивна кримінальна відповідальність – з моменту вчинення суспільно корисного правового поступку;

б) концесуальні правовідносини – дозволена, прийнятна поведінка;

в) змішані правовідносини – має місце незакінчений злочин + заслуга.


Тема 5. Склад злочину та його види


Співвідношення понять злочину та складу злочину.

Поняття та значення складу злочину.

Функції складу злочину.

Елементи та ознаки складу злочину.

Види складу злочину.


При підготовці до даної теми необхідно вивчити та засвоїти наступні поняття.

Склад злочину. Поняття злочину і складу злочину знаходяться в нерозривній єдності: склад злочину – це законодавче закріплення в законі узагальнених ознак окремих видів злочинів. Поняття злочину і складу злочину пов'язані між собою, але не тотожні. Матеріальне визначення злочину є основою, юридичною конструкцією складу будь-якого конкретного злочину і розкриттям змісту його необхідних ознак. Поняття злочину конкретизується в кримінальному законодавстві у формі окремих складів злочинів. Під складом злочину розуміється сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, установлених законом, що характеризують суспільно небезпечне діяння як злочин. Уявляється, склад злочину доцільніше називати не просто сукупністю ознак, а їх системою, тому що склад злочину має усі найважливіші ознаки властиві системі, як цілісності. Відсутність будь-якого елементу складу злочину порушує усю систему в цілому. Склад злочину – це правове поняття про злочин. Склад злочину утворюють ознаки, що характеризують об'єкт злочину, його об'єктивну сторону, суб'єкт злочину і суб'єктивну сторону злочину. Кожний з чотирьох елементів складу (об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона) у свою чергу характеризується обов'язковими і факультативними ознаками, які залежать від конкретного складу злочину. Без встановлення обов'язкових ознак складу злочину неможливе притягнення особи до кримінальної відповідальності і правильна кваліфікація злочину. Кваліфікація злочину – це логічний процес встановлення всіх необхідних ознак злочину й ототожнення їх з ознаками конкретного складу злочину, закріпленого в кримінально-правових нормах Особливої частини КК.

Склади злочинів поділяються на види: за конструкцією складу злочину (матеріальний, формальний та усічений); за ступенем суспільної безпеки (основний, кваліфікований та з пом’якшуючими обставинами); за характером структури складу злочину (простий та складний).


Тема 6. Об’єкт злочину


Поняття та значення об’єкту злочину.

Види об’єктів злочину.

Поняття та значення предмету злочину.

Співвідношення предмету та об’єкту злочину.

Місце потерпілого в кримінальному праві.


При підготовці до даної теми необхідно вивчити та засвоїти наступні поняття.

Об'єкт злочину – охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, на які здійснюється злочинне посягання. Такими суспільними відносинами є: суспільний лад, політична й економічна система держави, відносини власності, особистість, політичні, трудові, майнові й інші права і свободи громадян і правопорядок. Об'єкти можна класифікувати «за вертикаллю» на такі види: загальний, родовий, видовий, безпосередній.

Загальний об'єкт – це вся сукупність охоронюваних кримінальним законом суспільних відносин. Однак слід уточнити, що за допомогою кримінального права охороняються далеко не всі суспільні відносини. Законодавець поставив під охорону кримінального закону лише найбільш важливі з них, яким заподіюється значна шкода в результаті злочинних посягань. Службова функція загального об'єкта складається не тільки в тім, що він поєднує суспільні відносини, що виступають родовими, безпосередніми об'єктами, але й у тому, що він виражає їхню головну властивість – належність до числа найважливіших відносин, охоронюваних на даному етапі розвитку суспільства. Загальний об'єкт має важливе значення для визначення соціально-політичної сутності злочину, ступеня їхньої суспільної небезпеки і дозволяє відмежовувати злочини від інших правопорушень, які є предметом інших галузей права.

Родовий об'єкт – це сукупність однорідних суспільних відносин, на які посягає певна група однорідних злочинів. Угруповання суспільних відносин здійснюється на підставі об'єктивно існуючих критеріїв, що обумовлюють їхню однорідність. За принципом родового об'єкта побудована система Особливої частини кримінального закону (КК). Встановлення родового об'єкта дозволяє підкреслити значення поєднуваних їм суспільних відносин в інтересах держави і суспільства, визначає характер і ступінь суспільної небезпеки злочинних посягань. Встановлення зазначених обставин дає можливість виявити соціальну роль кримінального права в охороні тих чи інших суспільних відносин. Перелік родових об'єктів, а отже і розділів Особливої частини КК не є незмінним і в новому Кримінальному кодексі з'явилися нові розділи, що відповідають родовим об'єктам посягання.

Видовий об'єкт – це сукупність тотожних суспільних відносин, охоронюваних кримінальним законом. Видовий об'єкт співвідноситься з його родовим об'єктом, як частина з цілим чи як вид з родом. У великій групі родинних суспільних відносин, що заслуговують єдиної, комплексної кримінально-правової охорони (родовий об'єкт) виділяють більш вузьку групу відносин (видовий об'єкт).

Безпосередній об'єкт – це конкретні суспільні відносини, на які здійснюється злочинне посягання. Безпосередній об'єкт, у свою чергу, підрозділяється на: основний і додатковий, а додатковий безпосередній об'єкт буває 2-х видів: додатково-обов'язковий і додатково-факультативний. Основний безпосередній об'єкт завжди лежить у площині і входить до складу родового об'єкта злочину, він є найбільш важливим, таким, що визначає суспільну небезпеку конкретного злочину, структуру відповідного складу і його місце в системі Особливої частини. Встановлення цього об'єкта в конкретному злочині дає можливість правильно підібрати необхідну кримінально-правову норму і кваліфікувати злочин. Основним безпосереднім об'єктом є суспільні відносини, які насамперед прагнув поставити під охорону законодавець, приймаючи кримінальний закон. Додатковим безпосереднім об'єктом є ті суспільні відносини, яким також заподіюється шкода під час злочинного посягання, але вони, ці відносини, є складовою частиною іншого родового об'єкта. Додатково-обов'язковому об'єкту завжди заподіюється шкода поряд з основним об'єктом. Додатково-факультативним об'єктом визнаються ті охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, яким не в усіх випадках заподіюється збиток, під час вчинення злочину.

Предмет злочину – це речі матеріального світу, посягаючи на які суб'єкт заподіює шкоду охоронюваним кримінальним законом суспільним відносинам. Встановлення предмета злочину в ряді випадків допомагає правильно кваліфікувати злочин. Наприклад, розкрадання наркотичних засобів буде кваліфіковано не за статтями про відповідальність за посягання на власність, а за ст. 308 КК, що знаходитися в Розділі XIII «Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення». Така кваліфікація визначається з урахуванням специфіки предмета злочину. У кримінально-правовій літературі предмет досліджується в трьох площинах: предмет суспільних відносин, що охороняється, предмет злочину і предмет злочинного посягання.

Потерпілий від злочину – це фізична особа, яка є суб’єктом охоронюваних законом України суспільних відносин і якій злочином заподіяно моральну, майнову або фізичну шкоду.


Тема 7. Об’єктивна сторона складу злочину


Поняття та значення об’єктивної сторони складу злочину.

Поняття та форми діяння (дії чи бездіяльності). Умови кримінальної відповідальності за бездіяльність.

Поняття суспільно-небезпечних наслідків та їх види.

Причинний зв’язок як ознака об’єктивної сторони складу злочину, його поняття та значення в кримінальному праві.

Місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя та засоби вчинення злочину, їх значення.


При підготовці до даної теми необхідно вивчити та засвоїти наступні поняття.

Об'єктивна сторона складу злочину — це зовнішня сторона злочину, що характеризується злочинним діянням (дією чи бездіяльністю), у результаті якого настають певні суспільно небезпечні наслідки або створюється загроза їх настання.

Об'єктивна сторона складу злочину визначається наступними ознаками: суспільно небезпечним діянням (дією чи бездіяльністю), суспільно небезпечними наслідками, причинним зв'язком між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місцем, часом, способом, обстановкою вчинення злочину.

Суспільно-небезпечне діяння завжди є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складу злочину незалежно від конструкції складу. У матеріальних складах, поряд із суспільно-небезпечним діянням, наслідок і причинний зв'язок також є обов'язковими ознаками складу злочину. Місце, час, спосіб, обстановка вчинення злочину можуть бути обов'язковими ознаками, якщо вони прямо зазначені в диспозиції статті, але найчастіше вони виступають як факультативні ознаки об'єктивної сторони складу злочину.

Суспільно небезпечне діяння може бути як у формі активних дій, так і у формі пасивної бездіяльності. Відповідальність за злочинну бездіяльність настає за умови, коли особа повинна була і могла діяти певним чином. Повинність (обов'язок) діяти можуть породжувати різні підстави: закони, підзаконні акти, договір, професійні чи службові функції, родинні відносини, добровільно узяті на себе зобов'язання, які передують чи супроводжують події. Наявність реальної можливості діяти певним чином залежить від певних властивостей особи в даній конкретній обстановці.

Суспільно-небезпечні діяння (дії або бездіяльність) – це вольові вчинки людини, які уявляють собою психофізичний зв'язок зовнішньої і внутрішньої сторін її поведінки. Однак зустрічаються ситуації, за яких вольовий фактор відсутній або паралізований. До таких обставин відносяться: нездоланна сила, фізичний чи психічний примус.

Суспільно-небезпечні наслідки визначаються як збиток (шкода), яка заподіюється злочинним діянням суспільним відносинам. Наслідки бувають декількох видів: матеріальні і нематеріальні. Матеріальні наслідки підрозділяються на майнові і наслідки особистого (фізичного) характеру. Майнові наслідки можуть виражатися в позитивній шкоді або в упущеній вигоді.

Причинний зв'язок в кримінальному праві – це об'єктивний зв'язок між суспільно-небезпечним діянням і наслідками, що настали. Він повинний відповідати наступним умовам: діяння за часом повинне передувати наслідкам, діяння повинне бути головною, основною причиною, що спричинила саме цей злочинний результат (наслідок). У матеріальних складах злочинів встановлення причинного зв'язку між суспільно небезпечним діянням і наслідками є обов'язковим.

Факультативними ознаками об’єктивної сторони є місце, час, спосіб, знаряддя, засоби, обстановка. Якщо ці ознаки вказані в диспозиції статті кримінального закону, то вони виконують роль обов’язкових ознак конкретного складу злочину.


Тема 8. Суб’єкт злочину


Поняття, ознаки та значення суб’єкта злочину.

Поняття осудності та обмеженої осудності.

Поняття та правові наслідки неосудності.

Поняття віку кримінальної відповідальності.

Поняття та види ознак спеціального суб’єкту злочину.

Кримінальна відповідальність за злочини, вчиненні в стані сп’яніння: види сп’яніння, їх вплив на відповідальність особи.


При підготовці до даної теми необхідно вивчити та засвоїти наступні поняття.

Суб'єкт злочину – це особа, яка під час вчинення злочину усвідомлювала суспільно небезпечний характер своїх дій і могла ними керувати, тобто була осудною або обмежено осудною, а також досягла встановленого кримінальним законом віку. Суб'єктом злочину може бути тільки людина, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. За діючим кримінальним законодавством суб'єктами злочинів є громадяни України, особи без громадянства й іноземні громадяни, які не користуються дипломатичним імунітетом.

Осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії і керувати ними. Підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.

Неосудність в кримінальному праві. Особи, визнані у встановленому законом порядку неосудними, не підлягають кримінальній відповідальності. Неосудність – це нездатність особи усвідомлювати свої дії і керувати ними, яка виникла внаслідок психічного захворювання особи. Неосудність характеризується двома критеріями: медичним (наявність психічного захворювання) і юридичним (нездатність особи усвідомлювати свої дії і керувати ними під час вчинення злочину). Медичний критерій неосудності характеризується одним з чотирьох різновидів розладу психічної діяльності: хронічним психічним захворюванням, тимчасовим розладом психічної діяльності, недоумством або іншим хворобливим станом психіки. Юридичний (психологічний) критерій неосудності характеризується інтелектуальним і вольовим моментами. Інтелектуальний момент означає відсутність у особи здатності усвідомлювати свої дії, а вольовий момент означає нездатність особи керувати своїми діями. Для визнання особи неосудною необхідно встановити обидва критерії. До неосудного можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру. Якщо особу було визнано неосудною на момент вчинення злочину, то вона не притягується до кримінальної відповідальності. Якщо ж стан неосудності настав після вчинення злочину, то особа направляється на лікування, а після одужання вирішується питання про доцільність призначення їй покарання.

Як правило, кримінальна відповідальність настає з 16-річного віку. У виняткових випадках можуть бути притягнуті до відповідальності особи з 14-річного віку, за злочини, суспільна небезпека яких усвідомлюється підлітком у більш ранньому віці. До них відносяться: умисні вбивства; посягання на життя державного чи громадського діяча, судді, працівника правоохоронного органа, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця; умисне нанесення тілесних ушкоджень, які заподіяли розлад здоров'я; бандитизм; терористичний акт; захоплення заручників; зґвалтування; крадіжка; грабіж; розбій; хуліганство; умисне знищення або пошкодження майна; пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів та інші злочини перераховані в ст. 22 КК. Особа вважається такою, що досягла певного віку, не в день народження, а після 24 години дня її народження.

Спеціальний суб'єкт злочину – це особа, яка крім необхідних ознак (віку й осудності) повинна володіти ще і додатковими ознаками, що обмежують можливість притягнення її до кримінальної відповідальності за вчинення конкретного злочину. Ознаки спеціального суб'єкта можуть бути класифіковані у такий спосіб: ознаки, які характеризують правове становище осіб, демографічні ознаки особистості винного, посадовий стан, фах, характер виконуваної роботи, а також ознаки особи, які характеризують її минулу антисоціальну діяльність (повторність, судимість). Ознаки, що характеризують спеціальних суб'єктів, передбачені у нормах статей Особливої частини КК.

Особа, яка вчинила злочини у стані сп’яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності. Вчинення злочину у стані фізіологічного сп’яніння є обставиною, яка обтяжує покарання. Патологічне сп’яніння визнається різновидом психічного розладу при встановленні медичного критерію обмеженої осудності або неосудності.