Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет «одеська юридична академія» кримінальне право україни
| Вид материала | Навчально-методичний посібник |
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет «одеська, 5488.92kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет «одеська, 75.2kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни, 59.16kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет «юридична, 93.19kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України, 61.58kb.
- Національний університет внутрішніх справ, 324.82kb.
- Національний університет фізичного виховання І спорту україни, 562.33kb.
- Міністерство науки І освіти, молоді та спорту україни харківський національний університет, 157.11kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національна академія наук україни, 193.46kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни одеський технічний коледж, 1368.13kb.
Загальна характеристика злочинів у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг, за законодавством України.
Визначення понять „службова особа”, „посадова особа”, „державний службовець” за законодавством України.
Характеристика суспільно-небезпечних діянь, які утворюють хабарництво.
Зловживання владою або службовим становищем.
Перевищення влади або службових повноважень.
Службове підроблення.
Службова недбалість.
Під час вивчення цієї теми студенти повинні знати наступні положення.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Родовим об’єктом діянь, передбачених у Розділі XVII Особливої частини КК, є нормальна діяльність державного і громадського апарату, апарату управління підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, а також осіб, які надають публічні послуги.
З об'єктивної сторони злочини у сфері службової діяльності (крім давання хабара) характеризуються: 1) вчинення діяння з використанням службового становища (повноважень, якими службова особа наділена у зв'язку із зайняттям нею певної посади чи здійснення певної службової діяльності); 2) вчинення діяння всупереч інтересам служби (незаконність).
Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочинів, передбачених частинами першими статей 364, 365 і 367 КК, є настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих осіб, державним чи громадським інтересам.
Істотна шкода може виражатися у заподіянні: 1) матеріальних (майнових) збитків; 2) нематеріальної (фізичної, моральної) шкоди.
Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони службових злочинів із матеріальним складом є причинний зв'язок між вчиненим службовою особою порушенням службових обов'язків і наслідками цього порушення. Заподіяння істотної шкоди є одним з критеріїв відмежування службових злочинів від дисциплінарних проступків.
У ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 365, ч. 2 ст. 366 і ч. 2 ст. 367 КК як на кваліфікуючу ознаку, що обтяжує відповідальність, вказано на настання тяжких наслідків. Поняття «істотна шкода» і «тяжкі наслідки» співпадають за своїм характером, але відрізняються мірою заподіяної шкоди.
Суб'єктом злочинів, які вчиняються у сфері службової діяльності, може бути тільки службова особа – спеціальний суб'єкт. Відповідно до п.1 примітки до ст. 364 КК службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням.
Суб'єктивна сторона службових злочинів, за винятком службової недбалості, характеризується умисною формою вини.
Зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК) визнається злочином при наявності трьох ознак в сукупності: а) використання службовою особою через дію або бездіяльність свого службового становища всупереч інтересам служби; б) вчинення такого діяння з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб; в) заподіяння вказаними діяннями істотної шкоди державним чи громадським благам, охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або інтересам юридичних осіб.
Зловживання владою – умисне використання службовою особою, яка здійснює функції представника влади, свого службового становища всупереч інтересам служби. Такі ж дії, вчинені службовою особою, яка не є представником влади, називаються зловживанням службовим становищем.
Використання службового становища всупереч інтересам служби – вчинення службовою особою таких діянь, які порушують службові обов'язки і суперечать інтересам державної служби, інтересам підприємства, установи чи організації.
Злочин, передбачений ч. 1 ст. 364 КК, вважається закінченим з моменту заподіяння істотної шкоди державним або громадським інтересам, охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян або інтересам юридичних осіб. При цьому заподіяння такої шкоди повинно бути пов'язане із зловживанням владою або службовим становищем.
Суб'єктом злочину може бути тільки службова особа.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. По відношенню до наслідків психічне ставлення службової особи може бути у формі як умислу, так і необережності.
Корисливий мотив – прагнення службової особи отримати незаконну матеріальну вигоду (отримання протиправним шляхом майна або права на нього тощо). Інша особиста заінтересованість – особисті спонукання винного (помста, заздрість, кар'єризм, недобросовісна конкуренція тощо), інтереси третіх осіб – бажання винного протиправним шляхом надати послугу родичу або іншій близькій людині, догодити начальникові тощо.
Кваліфікуючою ознакою злочину є спричинення тяжких наслідків (ч. 2 ст. 364 КК), а особливо кваліфікуючою – вчинення його працівником правоохоронного органу (ч. 3 ст. 364 КК).
Відповідальність за перевищення влади або службових повноважень передбачена ст. 365 КК.
Перевищення влади – випадки, коли суб'єкт злочину, який є представником влади, при виконанні своїх функцій виходить за межі наданих йому повноважень або діє при цьому незаконними методами. При перевищенні службових повноважень службова особа, яка не є представником влади, здійснюючи надані їй повноваження, виходить за їх межі або діє при цьому незаконними методами.
Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 365 КК, полягає в: діях службової особи, які явно виходять за межі наданих їй прав і повноважень, або в застосуванні недозволених методів; настанні наслідків у вигляді істотної шкоди державним або громадським інтересам чи охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян або інтересам юридичних осіб; причинному зв'язку між діями та наслідками.
Перевищення влади або службових повноважень утворює склад злочину лише у випадку вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй законом прав і повноважень. Повноваження, за межі яких виходить службова особа при їх перевищенні, повинні бути передбачені відповідним нормативно-правовим актом.
Суб'єктом злочину може бути лише службова особа.
Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом. Ставлення винного до наслідків може бути як умисним, так і необережним.
Мотив, яким керувалась посадова особа при вчиненні злочину не впливає на кваліфікацію її дій.
Кваліфікованими видами злочину є: 1) перевищення влади або службових повноважень, яке супроводжувалось насильством; 2) перевищення влади або службових повноважень, яке супроводжувалось застосуванням зброї; 3) перевищення влади або службових повноважень, яке супроводжувалось болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями за відсутності ознак катування (ч. 2 ст. 365 КК).
Насильство при перевищенні влади або службових повноважень, передбачене ч. 2 ст. 365 КК, може бути як фізичним, так і психічним. Болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, слід вважати дії, що завдають йому фізичного болю і моральних страждань. Застосування зброї передбачає не тільки заподіяння нею тілесних ушкоджень або смерті, а й погрозу зброєю.
Особливо кваліфікуючою ознакою розглядуваного злочину є перевищення влади або службових повноважень, яке спричинило тяжкі наслідки (ч. 3 ст. 365 КК).
Службове підроблення (ст. 366 КК) характеризується тим, що службова особа вносить до офіційних документів завідомо неправдиві відомості, вчиняє інше підроблення документів, а також складає і видає завідомо неправдиві документи.
Службове підроблення полягає в умисному перекручуванні істини в офіційному документі, яке вчинене службовою особою, що діяла при цьому з використанням свого службового становища.
Суб’єктом злочину може бути лише службова особа.
Дії службової особи, які були пов’язані з підробленням документів і з спричиненням тяжких наслідків, кваліфікуються за ч. 2 ст. 366.
Тяжкими наслідками, якщо вони були виражені в заподіянні матеріальних збитків, визнаються збитки, які у 250 і більше разів перевищують неоподаткований мінімум доходів громадян. Це може бути і порушення основних функцій діяльності установ, підприємств чи організацій, банкрутство, розкрадання майна в великих розмірах шляхом зловживання службовим становищем, яке було пов’язане з підробленням офіційних документів, тощо.
Службова недбалість (ст. 367) характеризується тим, що службова особа не виконує або неналежним чином виконує свої службові обов'язки через несумлінне ставлення до них, що заподіює істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб. Цей злочин виражається у дії або бездіяльності службової особи, обов'язково повинні бути присутні наслідки у вигляді істотної шкоди правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб, та повинен бути причинний зв'язок між вказаними діями чи бездіяльністю та шкідливими наслідками.
Службова недбалість може виражатися у формі невиконання службових обов’язків (невиконання службовою особою дій, які обов’язкові для виконання нею за службою, тобто службова особа повністю не виконує свої обов’язки – цей вид недбалості називають чистою бездіяльністю) або неналежного виконання службових обов'язків (службова особа виконує свої обов'язки не до кінця, тобто не так, як того вимагають інтереси служби - такий вид службової недбалості називають змішаною).
Відповідальність за ст. 367 КК настає лише у випадку, якщо дії, невиконання чи неналежне виконання яких спричинило істотні наслідки, входили у коло службових обов'язків службової особи. Для настання відповідальності необхідно встановити, що службова особа мала реальну можливість виконати свої обов'язки, та встановити, що злочин вчинений особою під час виконання владних, організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій. Діяння, яке полягає у невиконанні чи неналежному виконанні професійних функцій не може розцінюватись як службова недбалість (наприклад, коли лікар призначає неправильне лікування, або хірург робить невдалу операцію). Якщо службова особа мала недостатню кваліфікацію, недосвідчена, або з інших обставин, що не залежать від неї, не змогла справитись належним чином з роботою, її дії не підпадають під поняття службової недбалості.
Цей злочин вважається закінченим злочином з моменту настання наслідків у вигляді істотної шкоди.
Службова недбалість вчинюється тільки з необережності. Цей злочин характеризується тим, що службова особа передбачає, що внаслідок невиконання чи неналежного виконання нею своїх службових обов'язків може бути завдано істотну шкоду, але легковажно розраховує на її відвернення, або службова особа не передбачає, що в результаті її поведінки може бути завдано істотну шкоду, хоча повинна була і могла це передбачити.
Кримінальний кодекс містить 3 статті, які закріплюють злочини, пов'язані з хабарництвом: одержання хабара (ст. 368 КК); давання хабара (ст. 369 КК); провокація хабара (ст. 370 КК). Хабар - це незаконна винагорода матеріального характеру. Ним можуть бути майно, гроші, матеріальні цінності), право на майно, документи, які надають право на отримання майна, користування майном або право вимагати виконання зобов'язань, будь-які дії майнового характеру (безоплатне надання послуг майнового характеру, санаторних чи туристичних путівок, проведення будівельних чи ремонтних робіт). Послуги, пільги і переваги, які не мають матеріального змісту (похвальна характеристика чи виступ у пресі, надання престижної роботи, інтимний зв'язок), не можуть визнаватися предметом хабара.
Одержання хабара означає прийняття службовою особою незаконної винагороди за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища. Хабар може даватися особисто або через посередника. Спосіб давання - одержання хабара може бути простим і завуальованим. Простий полягає у безпосередньому врученні предмета хабара службовій особі, її рідним чи близьким, передачі його через посередника чи третіх осіб. Сутність завуальованої форми полягає у тому, що факт давання - одержання хабара маскується у зовні законну угоду і має вигляд цілком законної операції: премія, погашення боргу, експертиза, консультація.
Відповідальність за одержання хабара настає тільки за умови, якщо службова особа одержала його за виконання або невиконання в інтересах того, хто дає хабара, будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища. Не буде злочином одержання незаконної винагороди не у зв'язку з реалізацією можливостей, обумовлених посадою, а за виконання сугубо професійних функцій (наприклад, вручення матеріальних цінностей чи грошей лікарю за вдало проведену операцію, одержання подарунків з метою підлабузництва). Відповідальність настає незалежно від того, виконала чи не виконала службова особа обумовлене, збиралася чи ні вона його виконувати.
Злочин вважається закінченим з моменту, коли службова особа прийняла хоча б частину хабара. Якщо запропонований хабар не прийнято, дії хабародавця слід розуміти, як замах на давання хабара. Провокація хабара – це спеціальний вид підбурювання до вчинення злочину, а саме, до давання або до одержання хабара. Провокація хабара полягає у штучному створенні службовою особою обстановки чи умов, що викликають або пропонування хабара, або його одержання. Існує дві форми цього злочину: 1) свідоме створення обстановки і умов, що зумовлюють пропонування хабара; 2) свідоме створення обстановки і умов, що зумовлюють одержання хабара. Способами провокації можуть бути поради, натяки, рекомендації одержати від будь-кого хабар чи дати його кому-небудь. Від провокації слід відрізняти правомірні дії, що вживаються для викриття хабарників.
Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією (підписана 27.01.1999 р.), Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності (підписана 12.12.2000 р.) та Конвенція ООН проти корупції (підписана 11.12.2003 р.) поряд із іншим встановлюють міжнародні стандарти щодо кримінальної відповідальності за корупцію, а ратифікація Україною цих актів зумовила необхідність привести Кримінальний кодекс України у відповідність до їх вимог. Саме з означеною метою 07.04.2011 р. був прийнятий Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції», який зумовив внесення суттєвих змін до Розділу XVII Кримінального кодексу України.
Тема 40. Злочини проти правосуддя
Історія розвитку кримінального законодавства України щодо злочинів проти правосуддя.
Поняття та система злочинів проти правосуддя, критерії їх відмежування від суміжних суспільно-небезпечних діянь і адміністративних проступків.
Під час вивчення цієї теми слід запам’ятати наступне.
Конституція Украйни закріплює, що правосуддя в Украйні здійснюється виключно судами (ст. 124), що недоторканність і незалежність суддів гарантується Конституцією та законами України. Тому цілком закономірно, що КК містить Розділ XVIII "Злочини проти правосуддя". Неможливе існування демократичної, правової держави без незалежної, самостійної та захищеної судової влади, але при цьому потрібно не допустити порушення прав людини та громадянина в процесі здійснення правосуддя. Саме тому законодавець вмістив в цьому розділі не тільки ті злочини, які посягають на нормальне функціонування органів судової влади, органів прокуратури, слідства, дізнання та органів, що виконують судові вироки але й ті злочини, що порушують права людини при здійсненні цими органами своїх повноважень. Виходячи з цих положень всі злочини проти правосуддя можливо об'єднати у наступні системи:
1. Злочини, які посягають на законні права та інтереси людини при відправленні правосуддя: завідомо незаконні затримання, привід або арешт (ст.371 КК); притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст.372 КК); порушення права на захист (ст. 374 КК); постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови (ст. 375 КК); втручання в діяльність судових органів (ст. 376 КК), втручання в діяльність захисника чи представника особи (ст. 397 КК).
2. Злочини, які посягають на життя, здоров'я особисту безпеку, майно суддів, засідателів та інших учасників правосуддя. Закріплення цих злочинів в КК має дуже велике значення для того, щоб органи судової влади здійснювали свої повноваження самостійно, об'єктивно, не хвилюючись за настання негативних наслідків при винесенні правомірного вироку. Тільки при захищеності цих осіб державою вони можуть здійснювати свої повноваження неупереджено, опираючись тільки на закон та свою професійну свідомість. До цих злочинів входять: посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя (ст. 379 КК); посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги (ст. 400); погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного (ст. 377 КК); погроза або насильство щодо захисника чи представника особи (ст. 398 КК); умисне знищення або пошкодження майна судді, народного засідателя чи присяжного (ст. 378 КК); умисне знищення або пошкодження майна захисника чи представника особи (ст. 399 КК).
3. Злочини, які перешкоджають одержанню доказів та істинних висновків у справі. Сюди слід включити: примушування давати показання (ст. 373); завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину (ст. 383 КК); завідомо неправдиве показання (ст. 384 КК); відмова свідка від надання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків (ст. 385 КК); перешкоджання з'явленню свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку (ст. 386 КК).
4. Злочини, які перешкоджають своєчасному розкриттю і присіченню злочину: невжиття заходів безпеки щодо осіб, взятих під захист (ст. 380 КК); розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист (ст. 381 КК); розголошення даних досудового слідства або дізнання (ст. 387 КК); приховування злочину (ст. 396 КК); порушення правил адміністративного нагляду (ст. 395 КК).
5. Злочини, які перешкоджають виконанню вироку (рішення) і призначеного ним покарання: невиконання судового рішення (ст. 382 КК); незаконні дії щодо майна, на яке накладено арешт або яке описано чи підлягає конфіскації (ст. 388 КК); ухилення від покарання, не пов’язаного з позбавленням волі (ст. 389 КК); ухилення від відбування покарання у вигляді обмеження волі та у вигляді позбавлення волі (ст. 390 КК); злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи (ст. 391 КК); дії, що дезорганізують роботу установ виконання покарання (ст. 392 КК); втеча з місця позбавлення волі або з-під варти (ст. 393 КК); втеча із спеціалізованого лікувального закладу (ст. 394 КК).
Всі ці злочини характеризуються умисною виною, вони можуть здійснюватися як посадовими особами органів правосуддя, так і приватними особами. Способами вчинення цих злочинів є різноманітні діяння - примус, підкуп, погрози, а також бездіяльність - невиконання вироку суду.
Тема 41. Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)
Історія розвитку кримінального законодавства України щодо злочинів проти встановленого порядку несення військової служби.
Поняття та загальна характеристика злочинів проти встановленого порядку несення військової служби.
Класифікація злочинів проти встановленого порядку несення військової служби.
Починаючи вивчати означену тему, слід уяснити, що відповідно до ст. 17 Конституції України, прийнятої Верховною Радою України 28 червня 1996 року, захист суверенітету та територіальної цілісності України визнано однією з найважливіших функцій держави, справою всього Українського народу. Виконання означених завдань покладено на Збройні Сили України. Специфіка і широта завдань, які стоять перед Збройними Силами, визначають значний спектр нормативно-правових актів, які регламентують їх функціонування та розвиток. Зокрема, з моменту проголошення незалежності в державі були прийняті Закони України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про загальний військовий обов’язок і військову службу», Положення про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців, Військові Статути Збройних Сил України.
З давніх часів боротьбі з військовою злочинністю держава завжди приділяла особливу увагу. Становлення та формування законодавства щодо боротьби з військовими злочинами пройшло складний шлях від Військового Статуту 1716 року, Військово-Судового статуту 1867 року, Керівних засад кримінального права РРФСР 1919, Кримінальних кодексів УРСР 1922 та 1927 років, Основ кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік 1958 року, який серед інших, мав як складову Закон про кримінальну відповідальність за військові злочини, до прийняття Кримінального кодексу УРСР 1960 року, який діяв протягом більш ніж сорока років.
Слід зазначити, що прийняття 5 квітня 2001 року Верховною Радою України нового Кримінального кодексу України визначило новий етап в розвитку кримінального законодавства щодо боротьби з військовими злочинами. Перш за все, змінилася назва самого розділу, у якому містяться кримінально-правові норми про військові злочини – розділ ХІХ «Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)», який складається з тридцяти п’яти статей (ст.ст. 401 – 435 КК України). Розділ доповнено новими кримінально-правовими нормами, яких не містив кодекс 1960 року та декриміналізовані деякі діяння, які раніше визнавалися злочинними.
Частина 1 ст. 401 КК України «Поняття військового злочину» крім поняття, визначає родовий об’єкт військових злочинів, осіб, які можуть нести відповідальність за їх вчинення, окреслює умови звільнення від кримінальної відповідальності військовослужбовця, який вчинив військовий злочин, обговорює питання співучасті у військових злочинах. Кримінальний кодекс України визначає, що військовими злочинами визнаються передбачені вказаним розділом Кримінального кодексу України злочини проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов’язаними під час проходження ними учбових (або перевірних) або спеціальних зборів.
Родовим об’єктом військових злочинів виступає встановлений порядок несення чи проходження військової служби, під яким розуміють врегульовані правовими нормами суспільні відношення, які виникають та існують при проходженні служби різними категоріями військовослужбовців в процесі їх службової та бойової діяльності, та який є складовою громадського порядку.
Об’єктивна сторона військових злочинів виражається у вчиненні суспільно небезпечного діяння (шляхом дії чи бездіяльності), яке посягає на встановлений порядок несення чи проходження військової служби. Деякі норми про військові злочини (з матеріальним складом), як кваліфікуючі ознаки, передбачають настання суспільно небезпечних наслідків та наявність причинного зв’язку між діянням та наслідками, що настали. В розділі XIX Особливої частини КК України міститься значна кількість норм з бланкетними диспозиціями. Встановлення ознак об’єктивної сторони злочинів, які ними передбачені, потребує від студентів ретельного аналізу конкретних положень військових нормативно-правових актів (статутів, положень, настанов, інструкцій, наказів тощо). Крім того, як кваліфікуючі ознаки об’єктивної сторони деяких військових злочинів передбачені місце, час, обстановка вчинення суспільно небезпечного діяння – бойова обстановка, воєнне становище, район воєнних дій, поле бою. При наявності вказаних ознак у диспозиції статті, вони є обов’язковими для встановлення об’єктивної сторони військового злочину, тому потребують певного тлумачення. Кримінальний закон не розкриває їх зміст та відсилає до інших нормативних актів та розробок військової науки.
Суб’єктами військових злочинів, відповідно до ч. 1 ст. 401 КК України, можуть бути військовослужбовці та військовозобов’язані під час проходження ними учбових (або перевірних) або спеціальних зборів. При цьому, ч. 2 ст. 401 КК України передбачає, що до відповідальності за відповідними статтями розділу ХІХ Особливої частини Кримінального кодексу можуть бути притягнуті військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, Державної спеціальної служби транспорту, а також інші особи, визначені законом. Виходячи з вищевказаних положень, слід уяснити, що не можуть бути суб’єктами військових злочинів працівники органів внутрішніх справ, службовці військових частин та закладів, особи, які навчаються у військових ліцеях. Отже, суб’єкти військових злочинів – це суб’єкти спеціальні.
Стосовно суб’єктів військових злочинів визначено підвищений вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Це походить, перш за все, з вимог Закону України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу» в редакції від 18 червня 1999 року (зі змінами і доповненнями станом на 15.12.2005 р.), у якому зазначено, що на строкову військову службу призиваються громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправки у військові частини виповнилося 18 років. Цим же Законом (ст. 20) передбачено, що на військову службу за контрактом можуть бути прийняті громадяни України у віці від 17 років.
Треба зауважити, що Кримінальний кодекс окремо регламентує питання відповідальності за співучасть у військових злочинах. Будь-які особи за співучасть у військових злочинах несуть відповідальність відповідно до статей про військові злочини (ч. 3 ст. 401 КК України). Особу, яка вчинила військовий злочин, може бути звільнено від кримінальної відповідальності відповідно до ст. 44 Кримінального кодексу України із застосуванням заходів, передбачених Дисциплінарним статутом Збройних Сил України (ч. 4 ст. 401 КК України).
Суб’єктивна сторона військових злочинів характеризується умисною (ст.ст. 402, 404, 406, 410 КК України та інші) або необережною формою вини (ст.ст. 403, 412 КК України та інші). Деякі військові злочини можуть вчинятися як умисно, так і з необережності (ст.ст. 418, 419, 420 КК України та інші). Для ряду військових злочинів обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є мотив та мета вчинення діяння. У деяких складах визначення мотиву використовується для відмежування військових злочинів від інших, які походять на них за ознаками об’єктивної сторони.
В сучасній науці кримінального права класифікація злочинів проводиться за різними критеріями. В межах одного виду злочини поділяються на групи відповідно до безпосереднього об’єкту посягання. Так, під безпосереднім об’єктом військових злочинів розуміють ті відношення військової служби, на які посягає діяння, передбачене конкретною нормою Кримінального кодексу України. Відповідно до цього, можна виділити наступні групи військових злочинів: проти порядку підлеглості та військової честі (ст.ст. 402 – 406 КК України); проти порядку проходження військової служби (ст.ст. 407 – 409 КК України); проти порядку користування військовим майном та його збереженням (ст.ст. 410 – 414 КК України); проти порядку експлуатації військової техніки (ст.ст. 415 – 417 КК України); проти встановленого порядку несення бойового чергування та інших видів спеціальних служб (ст.ст. 418 – 421 КК України); проти встановленого порядку збереження військової таємниці (ст. 422 КК України); військові службові злочини (ст.ст. 423 – 426 КК України); проти порядку несення служби на полі бою та в районі воєнних дій (ст.ст. 427 – 433 КК України); проти законів та звичаїв війни (ст.ст. 434 – 435 КК України).