Про результати роботи галузі охорони здоров’я в 2005 році, заходи щодо подальшого її реформування, реструктуризації медичної допомоги та поліпшення стану здоров’я населення”
| Вид материала | Документы |
- Про результати діяльності галузі охорони здоров’я в 2006р., заходи щодо подальшої, 819.12kb.
- Міністерство охорони здоров'я україни наказ, 3114.39kb.
- Система охорони здоров’я це сукупність усіх організацій, інститутів І ресурсів, головною, 108.91kb.
- Міністерство охорони здоров'я україни наказ №286, 1922.4kb.
- Методичні рекомендації щодо організації надання амбулаторної акушерсько-гінекологічної, 3100.76kb.
- Методичні рекомендації щодо організації надання амбулаторної акушерсько-гінекологічної, 3005.86kb.
- Відповідно до п. 4 Національного плану розвитку системи охорони здоров'я на період, 727.16kb.
- «Про результати діяльності галузі охорони здоров’я області за І півріччя 2011 року», 1982.64kb.
- Міністерство охорони здоров'я україни, 191.9kb.
- Звіт про виконання програми мфв " Ініціативи в галузі охорони громадського здоров’я", 114.59kb.
Довідка
„Про результати роботи галузі охорони здоров’я в 2005 році,
заходи щодо подальшого її реформування,
реструктуризації медичної допомоги
та поліпшення стану здоров’я населення”
Аналіз діяльності медичної галузі за попередній рік переслідує основну мету – визначити коло найважливіших невирішених проблем, шляхи і механізми їх розв’язання заради удосконалення системи охорони здоров’я та поліпшення стану здоров’я мешканців області.
В усіх країнах суспільний попит на медицину великий, поскільки здоров’я нації – це не тільки політичний лозунг, а найважливіший фактор її стабільності, національної безпеки і розквіту.
Не може бути сильною держава, нація якої хворіє, швидко старіє та вимирає, а таким найціннішим багатством, як здоров’я, величезна кількість громадян нашого суспільства похвалитись не може. Причин такого становища багато і мають вони як суб’єктивний, так і об’єктивний характер.
Впродовж цілого ряду років стало ознакою поганого тону говорити про наявність серйозних перешкод, які не дозволяють галузі реалізувати свої можливості, в тому числі і за рахунок мобілізації наявних фінансових ресурсів та величезного інтелектуального і морального потенціалу її спеціалістів.
За останні 15 років галузь при мінімальному фінансуванні поточних витрат і практично найнижчої серед усіх галузей народного господарства зарплати тільки за рахунок ентузіазму і відданості гуманістичним ідеалам медицини продовжує забезпечувати безвідмовне надання всіх життєво необхідних видів і обсягів швидкої і невідкладної, стаціонарної, амбулаторно-поліклінічної та стаціонарозамінної медичної допомоги в усіх регіонах області. Обсяги останньої, яка в багатьох випадках здатна повноцінно замінити лікування в лікарні, щорічно зростають, набули схвалення серед мешканців області. Співвідношення пацієнтів, пролікованих в стаціонарах, до тих, що лікувались в денних стаціонарах поліклінік і амбулаторій та стаціонарах вдома, стабільно становлять 2,5 до 1,0, операцій в стаціонарах до операцій, виконаних в поліклініках, - 1:1. Протягом останніх років щорічно швидка медична допомога надається більш, ніж 500 тис. пацієнтів, в амбулаторно-поліклінічні заклади здійснюється понад 13,5 млн. відвідувань, стаціонарну медичну допомогу одержують понад 320 - 330 тис. хворих, стаціонарозамінну - біля 140 тис. хворих, оперуються в лікарнях понад 72-73 тис. пацієнтів, в поліклініках - біля 75-77 тис.
Вичерпавши практично всі накопичені в попередні десятиріччя матеріальні ресурси (медичний транспорт, діагностичну і лікувальну техніку, будівлі і твердий інвентар) і практично їх не поновлюючи, галузь стоїть перед надсерйозною проблемою неможливості реалізувати навіть ті заходи, в необхідності здійснення яких сумнівів немає, які стосуються, в першу чергу, реструктуризації системи надання медичної допомоги, а не вже відомої усім оптимізації мережі і штатної чисельності працівників галузі.
До речі, то теж був гостро необхідний комплекс заходів, бо така громіздка система надання медичної допомоги суспільству ніколи не була потрібна. Що вона найкраще робила, так це поглинала кошти, які могли б бути спрямовані на створення потужного діагностично-лікувального потенціалу.
Як наслідок, 70-80% медичної техніки, в т.ч. наркозно-дихальної, рентгенівської, стоматологічної, лабораторної, з функціональної діагностики, фізіотерапевтичної, санітарного транспорту фізично і морально зношені, особливо в міських, центральних районних лікарнях. Коштів на придбання сучасної діагностичної і лікувальної техніки впродовж останніх 15 років майже не виділяється. Впродовж цього тривалого часу не проводяться комплексні капітальні ремонти будівель медичних установ. Ті, які проводяться, здебільшого носять характер усунення аварійних ситуацій, в значній мірі виконуються за залучені кошти та на благодійницьких засадах, при допомозі органів місцевої влади всіх рівнів.
В дільничних лікарнях, сільських лікарських амбулаторіях, фельдшерсько- акушерських пунктах ситуацію з цього питання можна характеризувати, як катастрофічно незадовільну: в аварійному стані будівлі 3 сільських лікарських амбулаторій і 7 ФАПів, гостро потребують капітального ремонту 13 дільничних лікарень із 50, 20 сільських лікарських амбулаторій із 93, 78 ФАПів із 559. 2 дільничні лікарні і 18 амбулаторій мають пічне опалення. Відсутній санітарний транспорт в 3 дільничних лікарнях і 35 амбулаторіях. 31 ФАП розташований в 1 кімнаті і 74 - мають 2 кімнати. 83 ФАПи не мають телефону на ФАПі при наявності його в селі. Тільки 78 ФАПів мають централізоване водопостачання, решта — мають умивальник і помийне відро, 60 ФАПів не мають холодильників, ще біля 100 наявних холодильників не працюють, на 168 відсутні навіть сумки-холодильники, 220 ФАПів не мають сухожарових шаф, 30 з наявних не працюють.
В умовах прогресуючого поширення вірусних гепатитів, ВІЛ-СНІД'у особливо гостро стоїть питання щодо відсутності умов до безумовного забезпечення безпеки медичної діяльності саме в сільських закладах охорони здоров'я.
Сьогодні реалізація навіть зрозумілих щодо своєї необхідності напрямків діяльності паралізується або відсутністю надійної, зрозумілої і прийнятної законодавчої бази, або відсутністю необхідного для їх здійснення матеріально-технічного забезпечення на фоні усунення від вирішення багатьох найнеобхідніших питань органів місцевого самоврядування та територіальних громад.
Було б несправедливим не відзначити того, що в критичних і надзвичайних ситуаціях охорона здоров’я органами місцевої влади покинутою не була. На жаль, вони виникають все частіше, реальною стає загроза опинитися в суцільній надзвичайній ситуації.
Немає сумнівів в тому, що галузь сама неспроможна розв'язати цей величезний вузол проблем, які вимагають серйозних фінансових надходжень.
Одним із реальних внутрішніх резервів галузі, які могли б бути мобілізовані, є реструктуризація системи медичної допомоги, яка стосується як стаціонарної, так і позалікарняної ланок.
В проекті Закону України „Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я”, накінець, є законодавче визначення первинної медико-санітарної допомоги, сімейного лікаря, вторинної і третинної медичної допомоги, що в разі його прийняття дозволить регулювати потоки пацієнтів.
Одним з пріоритетних напрямків організаційної роботи в області залишається більш активне впровадження засад сімейної медицини, створення для цього відповідних умов.
Експерти ВООЗ при ООН так визначають реальну об’єктивну потребу населення в медичній допомозі, яка представлена ними в вигляді піраміди:
Із кожної тисячі населення впродовж місяця ті чи інші проблеми зі здоров’ям трапляються у 750 осіб, із них потребують консультації лікаря первинної медико-санітарної допомоги – 250, з числа останніх – тільки 5 пацієнтам необхідна консультація вузького спеціаліста і тільки одному – в високоспеціалізованому центрі, тобто найвищою є потреба в первинній медико-санітарній, значно нижчою – в спеціалізованій і найнижчою – в високоспеціалізованій медичній допомозі. Цьому повинна відповідати і структура попиту медичних послуг.
У нас же ця структура нагадує перевернуту піраміду: кількість вузьких спеціалістів по області складає 76,4%, питома вага відвідувань до них серед усіх відвідувань – 59,2%, дільничних терапевтів відповідно – 14,1% і 16,5%, дільничних педіатрів – 9,5% і 10,6%, сімейних лікарів – 3,4% і 5,5%.
Станом на 01.01.06 року в області в роботу ПМСД впроваджено засади загальної практики-сімейної медицини в 67 закладах, з яких 53 функціонують в сільській місцевості, 14 - в містах. Впродовж 2005 року засади загальної практики введено ще в 20 закладах (в 13 ЛА, 3 ДЛ, 3 ЦРЛ та в 1 поліклініці).
На 01.01.06 року в області зареєстровано 148,5 посад лікарів загальної практики- сімейної медицини (+45 в 2005 році), на яких працює 115 фізичних осіб (+34). Укомплектованість штатних посад фізичними особами складає 77,4%. 67,75 посад сімейних лікарів передбачено в ЛПЗ сільської місцевості, на яких працює 57 фізичних осіб. Укомплектованість штатних посад фізичними особами на селі складає 84,1%.
Забезпеченість сімейними лікарями в області становить 0,85 на 10 тис. населення (Україна в 2004 році – 0,80).
Найнижчий рівень укомплектованості штатних посад фізичними особами в Тальнівському, Драбівському та Катеринопільському районах – по 50%. До цього часу зовсім не укомплектованими залишаються посади сімейних лікарів в Кам”янському районі та м. Ватутіне.
З 93 сільських лікарських амбулаторій сімейні дільниці функціонують в 33. Жодної сімейної дільниці а амбулаторіях не створено в Звенигородському, Кам”янському, Лисянському та Чорнобаївському районах. Із запланованих для відкриття в 2005 році 54 сімейних дільниць відкрито 43, не виконали план впровадження сімейної медицини Звенигородський, К-Шевченківський, Кам”янський райони та м. Сміла.
За принципом загальної практики обслуговується 276,7 тисяч населення, або 20,4% від усього населення області, з них 139,7 тисяч сільських мешканців, або 22,6% від жителів села.
За всі попередні роки сімейна медицина практично не мала фінансової підтримки, на її впровадження за період 2001-2004 р.р. в цілому по області було спрямовано лише 427,7 тис. грн.., в 2005р. - 601 тис.грн., тоді коли на мінімальне оснащення сімейної амбулаторії необхідно 30-40 тис. грн., а на відкриття нової – біля 80 тис. грн..
Відповідно до програми Уряду, поточний рік є роком фінансової підтримки сільської медицини, в т.ч. і сімейної медицини. Є впевненість, що це стане величезним кроком вперед, однак одної фінансової підтримки замало, бо ще не зламано старий стереотип відношення до неї і населення, і лікарів, і навіть керівників медичних установ – попереду в цьому напрямку величезне поле роботи.
Необхідно усвідомити основне: йти треба не шляхом скорочення ліжок в лікарнях, вузьких спеціалістів в лікарнях і поліклініках, а через реалізацію можливостей надання більш широкого діапазону медичної допомоги сімейними лікарями, застосування профілактичних технологій, якими мусять оволодіти сімейні лікарі, впливати на формування потоків пацієнтів і потребу в наданні медичної допомоги на вторинному і третинному рівнях. Щоб реалізувати такі можливості сімейних лікарів, слід першочергово подбати про створення необхідної діагностичної і лікувальної бази, перш за все, безумовно, на селі, забезпечення кадрами сімейних лікарів, в т.ч. в значній мірі – за рахунок перепідготовки працюючих фахівців. Заплановано перепідготовити по області в цілому 408 лікарів, в 2005 році підготовлено 63 із 54 запланованих. На 288 лікарів надано замовлення в вузи.
Розуміючи, що на курсах спеціалізації формування сімейного лікаря не завершується, а лише розпочинається, в поточному році буде функціонувати 3 постійно-діючих центри підготовки сімейних лікарів для оволодіння практичними навичками за суміжними фахами, в т.ч. через систему тренінгів.
На жаль, існуюча на сьогодні система первинної медико-санітарної допомоги не переорієнтована на раннє виявлення захворювань, профілактику їх рецидивів та ускладнень, своєчасну реабілітацію, корекцію факторів ризику в тому числі – і способу життя.
Здійснення таких заходів було б найефективнішим способом зменшення потреби населення в госпіталізації. На жаль, робота в цьому напрямку ведеться, м’яко кажучи, мляво або не ведеться взагалі. До певної міри це обумовлене і об’єктивними причинами – великим дефіцитом лікарів на селі, перш за все - в амбулаторіях, де вона і повинна активно проводитись.
Як наслідок, в області залишається найвищим в Україні рівень госпіталізації населення (2005р. - 24,4%) при розвиненій мережі підрозділів стаціонарозамінної допомоги і високим показник забезпеченості ліжками - 86,1 на 10 тис. населення (при нормативі 80) в цілому по області і в межах 60 – в Звенигородському, Чигиринському, Золотоніському, Лисянському районах при середньо-районному показнику 55,6.
В сільських адміністративних районах із 55 дільничних лікарень функціонують 15 дільничних лікарень потужністю 4-5 ліжок, 31 – лікарня - по 10 ліжок, які не забезпечені не лише сучасним діагностичним і лікувальним обладнанням, у більшості з них виконується лише електрокардіографія та 2-4 види лабораторних досліджень. Говорити про можливість дотримання в них стандартів лікування і діагностики просто неможливо. Кількість обслуговуючого медперсоналу в малопотужних дільничних лікарнях перевищує кількість хворих. Значно більш економічно і медично доцільним було б прискорення організації на території їх діяльності сімейних дільниць з денними стаціонарами при цих сімейних амбулаторіях. Огляд наявних в лікарнях хворих в процесі проведення акредитації дільничних лікарень підтвердив, що в них лікуються або хворі за соціальними показаннями, або в зв’язку з рецидивами хронічних хвороб, яких можна було б в переважній більшості випадків уникнути за умови динамічного спостереження за ними сімейним чи дільничним лікарем.
В стаціонарних високоспеціалізованих відділеннях обласних медичних установ лікується до 30% хворих, медична допомога яким успішно і в повному обсязі могла б надаватись в лікувально-профілактичних закладах вторинного рівня.
Якщо могла б, то чому ж не надається? Причина в наявності серйозних кадрових проблем та в недостатній лікувально-діагностичній базі більшості центральних районних та й міських лікарень, які продовжують працювати на застарілій медичній техніці, а значить – і за застарілими технологіями, що перешкоджає дотриманню державних стандартів в сфері охорони здоров’я.
Не можна замовчувати і того, що існує конфлікт інтересів лікарів стаціонарів і поліклінік.
Це яскраво демонструють стаціонари хірургічного профілю: в цілому по містах області хірургічна активність складає в 2005 р. 49,3%, в т.ч. в м.Черкаси – 54,8%, м.Сміла – 52,4%, м. Умань - 51,0%, м. Ватутіне – 46,7%, по районах області в цілому – 45,8%, коливання від 58,9% в Чорнобаївському районі до 39,0% в Лисянському та Маньківському районах.
На жаль, не вдається переконати навіть окремих головних лікарів в недоцільності збереження надлишкових ліжок, на які продовжують здійснюватись значні витрати наших обмежених бюджетних коштів.
Пора реально підійти до організації хоча б в міських поліклініках хірургічних відділень одного дня, що значно розвантажило б деякі стаціонари хірургічного профілю.
Аналізуючи фінансове забезпечення галузі, слід відзначити, що навіть повне фінансування передбачених планом бюджетних призначень неспроможне поліпшити її фінансовий стан і не характеризує рівень фінансового забезпечення, бо планом передбачено практично половину від мінімально необхідних коштів, хоч органами місцевого самоврядування бюджетні призначення на утримання закладів охорони здоров’я збільшені проти прогнозних показників Міністерства фінансів України на 42431,0 тис.грн.
На утримання установ охорони здоров’я області у 2005 році було спрямовано 318892,0 тис.грн., профінансовано ж 314260,3 тис.грн., або 98,5%.
Найнижчий стан фінансування склався у м.Сміла – 93,4 %.
В цілому галузь недофінансовано на 4,6 млн.грн., у тому числі по обласному бюджету – на 1,4 млн.грн., по містах і районах - на 3,2 млн.грн.
У новий бюджетний рік галузь перейшла з боргами на суму 689,2 тис.грн. Вся ця сума складається із заборгованості міських та районних закладів охорони здоров’я, і хоча у порівнянні із заборгованістю на початок року вона зменшилась вдвічі, у 6 регіонах області не забезпечено погашення заборгованості навіть за наявності бюджетних призначень.
Так, у м.Черкаси при недофінансуванні галузі на 919,7 тис.грн. заборгованість складає 475,4 тис.грн., у м.Сміла при недофінансуванні в 654,2 тис.грн., заборгованість склала 119,7 тис.грн. і навіть збільшена з початку року на 6,7 тис.грн., у Звенигородському районі недофінансовано 300,4 тис.грн., заборгованість – 37,1 тис.грн.
Могли не мати заборгованості Кам”янський район ( 5,9 тис.грн.) та Чорнобаївський район ( 4,3 тис.грн.), але не вжили відповідних заходів.
У м.Умань при недофінансуванні лише на 12,6 тис.грн., заборгованість на кінець року становить 46,8 тис.гр., що свідчить про те, що розпорядники бюджетних коштів приймали зобов’язання на поточний рік понад затверджені асигнування.
В усіх інших районах та у закладах охорони здоров’я обласного підпорядкування заборгованості немає.
Станом на 1 січня 2006 року заборгованість із виплати заробітної плати відсутня по всій області. Проте, два регіони області - м.Черкаси ( 23,8 тис.грн.) та м.Сміла ( 29,1 тис.грн.) мають заборгованість медичним працівникам з оплати відряджувальних за час курсів підвищення кваліфікації. При цьому обсяги заборгованості майже не зменшились у порівнянні з початком року, тоді як у м.Умань при наявній заборгованості на початок року в сумі 108,2 тис.грн. на кінець року заборгованість ліквідовано повністю.
Середня вартість ліжко-дня по всіх закладах області за минулий рік склала 72,58 грн. Найвища вона у Тальнівському районі – 85,38 грн., м.Ватутіне – 84,44 грн., Канівському районі – 83,86 грн., серед установ обласного підпорядкування – у госпіталі для ІВВв – 86,77 грн.
На придбання медикаментів у 2005 році було спрямовано 16,6 млн.грн., на харчування хворих - 13,8 млн.грн. І хоча використання коштів на ці цілі збільшено проти минулого року на 7 млн.грн., як і в минулі роки ці законодавчо „захищені” ( Закон України „Про Державний бюджет України на 2005 рік”) статті видатків є фінансово „не захищеними”. Мінімальна потреба коштів на рік на харчування хворих втричі більша фактичних видатків, а на дотримання державних соціальних нормативів відповідно до стандартів лікування потреба коштів на медикаментозне забезпечення складає 275 млн.грн., що дорівнює загальній сумі бюджету галузі, доведеному на 2005 рік Міністерством фінансів України Черкаській області.
За звітний рік вартість 1 ліжко-дня з харчування склала 3,18 грн., з медикаментозного забезпечення – 3,69 грн.
За фінансовими результатами минулого року найбільші показники з медикаментозного забезпечення ліжко-дня в Уманському районі – 4,20 грн., Монастирищенському – 3,69 грн. та Золотоніському – 3,39 грн.
Середня вартість ліжко-дня з харчування хворих по містах та районах склала лише 1,63 грн. При цьому у Ватутінській міській лікарні, Корсунь-Шевченківському, Лисянському, Маньківському, Смілянському та Чигиринському районах на харчування витрачається біля 1 грн. в день.
Найгірший стан фінансового забезпечення цих витрат у Корсунь-Шевченківському районі – вартість одного ліжко/дня з медикаментозного забезпечення складає 1,46 грн., з харчування – 0,98 грн., у Лисянському – відповідно 1,46 грн. та 1,07 грн., у Смілянському – 1,48 грн. та 1,03 грн.
По установах обласного підпорядкування видатки на придбання медикаментів та продуктів харчування профінансовані 100 - відсотково, а серед міст та районів - лише у м. Черкаси в повному обсязі використані бюджетні призначення на придбання медикаментів та в 13 регіонах із 24 – на придбання продуктів харчування.
Структурний розподіл бюджетних призначень по галузі становить:
- на оплату праці – 70,2 % ( проти 66,2% у 2004 році), що відповідно
вплинуло на зменшення в структурі видатків всіх інших витрат;
- на придбання медикаментів спрямовано – 5,2 % ( -0,1 %);
- на харчування хворих – 4,3 % ( -0,6 %);
- на оплату енергоносіїв – 7,7 % (-1,1 %);
- інші видатки на утримання установ – 7,9 % (-0,6 %);
- капітальні видатки – 4,7 % . ( -1,6 %).
При таких значних витратах на оплату праці ( 223,7 млн.грн.) середня заробітна плата медичних працівників склала за рік лише 480 грн. – передостаннє місце по рівню зарплати серед усіх галузей народного господарства, і, на жаль, ця тенденція стійко зберігається.
Аналіз абсолютних показників свідчить, що на оплату праці та енергоносіїв використано 89,9 % бюджетних призначень, доведених на утримання галузі Міністерством фінансів України.
Слід ще раз наголосити, що фінансове забезпечення видатків на придбання медикаментів та продуктів харчування залишається вкрай незадовільним. Ще гірший стан забезпечення видатків на придбання твердого та м'якого інвентарю, медичної техніки та інструментарію. При щорічній потребі придбання не менше, ніж 100 автомобілів, в 2005 році парк санітарного транспорту поновлено лише на 14 одиниць.
Обсяг капітальних видатків збільшився проти 2004 року на 0,5 млн.грн. В цілому на придбання медичного обладнання та капітальні ремонти використано 14967,0 тис.грн. З урахуванням фізичного стану будівель та реальної потреби установ в медичному обладнанні, санітарному транспорті це дуже малі кошти.
Як і в попередні роки, закладами проведена значна робота із залучення позабюджетних коштів, які в 2005 році склали 19980,2 тис.грн. (6,3 % до бюджетних асигнувань), що дало змогу вирішити багато питань поточного утримання установ. Гуманітарної допомоги отримано на суму 5934,1 тис.грн. В цілому надходження власних коштів у порівнянні з 2004 роком зросли на 7,3 млн.грн.
Сьогодні немає сумнівів в тому, що галузь потребує термінових змін в системі її фінансування, що може бути вирішеним лише на рівні держави.
До вирішення ж цього питання державою єдиним шляхом, хоча б часткового розв’язання проблеми зменшення гострого дефіциту коштів, є спрямування додаткових коштів з місцевих бюджетів усіх рівнів, залучення органами місцевої влади всіх рівнів коштів територіальних громад до вирішення пріоритетних програм охорони здоров'я, в т.ч., і далеко не в останню чергу, - на селі.
Для цього повинні бути розроблені для кожного міста, сільського адміністративного району, кожного села не загальні заходи з закликами на зразок „поліпшити", „впровадити", „забезпечити", а конкретні регіональні програми, які б передбачали, де, що, коли, на яку суму і за рахунок яких коштів повинно бути реалізоване.