Конспект лекцій з дисципліни «Економіка та управління знаннями» для студентів спеціальності 000014 «Управління інноваційною діяльністю» усіх форми навчання
| Вид материала | Конспект |
- Курс лекцій для студентів факультету економіки та менеджменту спеціальності 000014, 1569.39kb.
- Конспект лекцій з дисципліни „ Управління інноваційним розвитком" для студентів факультету, 2082.69kb.
- Конспект лекцій з дисципліни " Соціологія праці" для студентів спеціальності 050100, 400.19kb.
- Конспект лекцій для студентів спеціальності "Економіка підприємства" денної й заочної, 882.83kb.
- Програма вступних випробувань за спеціальністю „ Управління інноваційною діяльністю", 184.37kb.
- Методичні рекомендації до самостійного вивчення дисципліни та контрольні завдання для, 683.09kb.
- Конспект лекцій з навчальної дисципліни «основи охорони праці» для студентів 3 курсу, 15.25kb.
- Конспект лекцій з курсу „ системи технологій" для студентів 1-3 курсів усіх форм навчання, 869.86kb.
- Конспект лекцій для студентів спеціальності 8050201 Менеджмент підприємств та організацій, 203.46kb.
- Опорний конспект лекцій з дисципліни „ правознавство (для студентів денної І заочної, 1124.35kb.
Розроблення концептуальних засад стратегічного управління інноваційним розвитком підприємства
Вибір моделей та методів прийняття стратегічних рішень щодо інноваційного розвитку підприємства на основі діагностики його потенціалу та аналізу чинників зовнішнього середовища
Формулювання цілей інноваційного розвитку підприємства та розроблення функціональних стратегій
Розроблення стратегії інноваційного розвитку підприємства
Обґрунтування методів стратегічного планування інноваційної діяльності підприємства
Проектування організаційної структури управління підприємством
(з урахуванням інноваційної діяльності)
Розроблення системи мотивації праці
Оцінка та контроль стратегічних перетворень на підприємстві в процесі інноваційної діяльності
Розроблення заходів щодо зменшення опору стратегічним змінам
Рисунок 7.2 – Схема концептуального підходу до стратегічного управління інноваційним розвитком підприємства
У процесі розв’язання задач стратегічного управління за умов упровадження нововведень важливого значення набуває аналіз взаємозв’язків елементів, наведених на рис. 7.3.
Важливим є доведення стратегічних цілей до відома керівників усіх рівнів управління, розроблення мотиваційного механізму зацікавленості працівників підприємства в реалізації стратегічних цілей, які слід фокусувати на конкуренції та створенні сильних конкурентних позицій у всіх сферах діяльності підприємства.
Основні вимоги щодо управління інноваційним розвитком:
ефективність, гнучкість,
оперативність, продуктивність
Головні завдання інноваційного розвитку з урахуванням вимог комплексно-цільового підходу:
якість продукції, що випускається з використанням інновацій, розвиток,
новаторська, трудова та творча активність, системи управління
Управління інноваціями на рівні:
держави, регіону, трудового колективу підприємства, виробничої бригади, окремого робітника
Особливості інновацій:
науково-технічний прогрес,
оптимізація виробничих процесів,
стратегія процесів нововведень,
методи та структура нововведень
Ресурси, пов’язані з упровадженням інновацій:
матеріальні, фінансові, трудові
Обґрунтування доцільності здійснення інновацій:
цілі, засоби, терміни
Рисунок 7.3 – Схема взаємозв’язку елементів у процесі розв’язання завдань за умов впровадження нововведень у виробничий процес
Теорія прийняття рішень передбачає розгляд багатьох аспектів: організаційних, економічних та соціально-психологічних. Вона націлює на вибір оптимального рішення з досягнення поставленої мети та оперує критеріями, процедурами, які можна враховувати оптимальними лише для тієї ситуації, що використовувала особа, яка приймала рішення, з використанням тієї інформації, яка у неї була. Причому інформація не завжди відповідає об’єктивним характеристикам конкретної ситуації. Рішення приймається з використанням критеріїв оптимальності, до яких у сучасних умовах ставиться вимога формалізації ситуації з тим, щоб виключити елемент суб’єктивності.
Прийняття рішення має визначену принципову структуру, до складу якої можуть бути віднесені такі елементи:
1. Формування повного набору альтернатив А = (А1, А2,…,Аn), з якого особа, що приймає рішення (ОПР), вибирає одну залежно від поставленої мети. На практиці альтернатива частіше за все виникає як складна структура і може бути подана у вигляді вектора альтернативи:
А1 = (А1(1), А1(2),… А1(k)) … Аn = ( Аn(1), Аn(2),…, Аn(k)),
де k – номер складової вектора альтернатив, множина яких створює k-вимірний простір.
2. Формулювання усіх сценаріїв діяльності (С = С1, С2,…, Сm), що визначають наслідки окремої з альтернатив. При цьому ОПР повинна мати кількісну методику вимірювання за допомогою ймовірностей підтвердження кожної з цих гіпотез. Це може бути здійснено на основі визначення усіх гіпотез розподілу ймовірностей В = В(С1), В(С2),…, В(Сm).
У зв’язку з тим що мета (бажаний результат) діяльності підприємства пов’язана з загальною ситуацією в економіці країни, що матиме місце наприкінці цієї діяльності, виникає питання про прогнозування майбутнього розвитку, тобто про розроблення сценаріїв. Їх розроблення – це висококваліфікована, кропітка й відповідальна робота, яка не піддається формалізації, а тому не має вичерпного алгоритму проведення. При цьому здійснюється багатоваріантність опису майбутньої ситуації. Однією з основних задач при розробленні сценарію є визначення факторів, які характеризують ситуацію, тенденції її розвитку, а також визначення альтернативних варіантів динаміки їх змін. Як метод для розроблення сценаріїв широко використовується метод експертних оцінок.
3. Визначення наслідків (результатів) прийняття рішень Р = Р11, Р12,…, Рnm таким чином, що Рij (Аi, Сj) ,буде результатом, який має місце, коли ОПР обирає альтернативу Аi при здійсненні сценарію Сj. Складні багатовимірні результати можуть бути представлені у вигляді векторів, множина яких складає S-вимірний векторний простір.
Р1 = (Р1(1), Р1(2),…, Р1(S)) …. Pm =(Pm (1), Pm(2),…, Pm(S)).
Реалізація рішень вимагає їх оптимального розподілу за рівнями управління, що дозволяє забезпечувати: оперативність та гнучкість управління, чіткість розмежування функцій та відповідальності між структурними підрозділами підприємства, що пов’язані з його інноваційним розвитком з метою виключення дублювання та паралелізму в роботі.
Ефективне здійснення інноваційного процесу на підприємстві тісно пов’язане з його потенціалом, який містить такі складові: виробничий, ресурсний, економічний, науково-технічний тощо.
Інноваційний розвиток підприємства значною мірою залежить від науково-технічного потенціалу, що визначається за допомогою такого показника, як: питома вага витрат на НДДКР у загальній сумі витрат, що є обов’язковим у процесі розроблення та реалізації стратегій інноваційного розвитку підприємства. Це вимагає оцінки рівня інноваційного розвитку підприємства та його науково-технічного потенціалу (рис. 7.4 ); кількість інновацій з урахуванням рівня їх новизни, що може бути виміряним за допомогою інформації про нову продукцію, з якою підприємство виходить на ринок; економічна ефективність інноваційної діяльності, яку доцільно розраховувати з використанням економічних результатів. Основними видами ефективності наукових досліджень є: економічна, яка передбачає розрахунок підвищення продуктивності праці, якості продукції, що освоюється, зниження витрат на проведення НДДКР; соціальна, яка передбачає ліквідацію важкої праці, поліпшення умов праці тощо; престиж науки.
Ураховуючи те що ефективність НДДКР можна оцінити тільки після їх завершення та впровадження у виробництво, в процесі розрахунків необхідно враховувати фактор часу. Крім того, необхідно враховувати, що проведення наукових досліджень у сучасних умовах має такі особливості: ймовірний характер результатів; унікальність; складність; комплексність і трудомісткість.
Науково-технічні кадри підприємства (науковий потенціал)
Виробничий потенціал під-приємства
Н Д Д К Р:
Додана вартість нової продукції
Рисунок 7.4 – Схема підходу до оцінки рівня науково-технічного потенціалу підприємства
Важливим елементом інноваційного потенціалу є інтелектуальний, за допомогою якого протягом останніх років підприємства мають можливості отримувати нові інструменти формування конкурентних переваг. Це – ідеї, кваліфікація персоналу, впровадження інформаційних технологій та комп’ютеризація управлінської діяльності. Його оцінка повинна здійснюватися на основі відповідної системи показників, які відрізняються залежно від етапу розроблення та впровадження інновацій.
Серед них у роботі запропоновано на етапі створення інновацій такі: питома вага витрат на НДДКР у загальній сумі витрат підприємства; питома вага кількості науково-технічних працівників з науковим ступенем доктора або кандидата наук у загальній кількості працівників; питома вага наукових публікацій щодо стратегічного напряму інноваційного розвитку підприємства в загальній кількості наукових праць протягом року; рівень забезпечення інноваційної діяльності науково-дослідним обладнанням; питома вага вартості проданих ліцензій у поточному році у сумі балансового прибутку підприємства; питома вага вартості придбаних ліцензій у поточному році у сумі балансового прибутку підприємства; кількість дослідних зразків, розроблених підприємством власними силами; кількість дослідних зразків, розроблених іншими підприємствами на замовлення.
На етапі освоєння інновацій запропоновано такі: показники фізичного і морального зносу обладнання, на якому проводиться розроблення НДДКР; показники вибуття та оновлення обладнання, на якому проводиться розроблення НДДКР; питома вага нових технологій, освоєних у поточному році в загальній кількості технологічних процесів; рівень інформатизації робіт, пов’язаних із НДДКР; рівень професіоналізму науково-технічного персоналу; рівень підвищення кваліфікації науково-технічного персоналу; рівень прибутковості (рентабельності) реалізованої інновації; питома вага нових товарів у річних обсягах продаж у поточному році.
Слід мати на увазі, що оцінку наукового потенціалу слід розглядати як складову процесу управління інноваційним розвитком підприємства, тобто як процес, який розвивається в часі та просторі, спрямований на вирішення певних задач та досягнення цілей, пов’язаних із такою оцінкою.
Із системних позицій оцінка здійснюється на основі використання взаємозалежних і таких складових, що послідовно випливають одна з одної, критеріїв, факторів, показників, методів і процедур, за допомогою яких може бути визначена сукупність кількісних і якісних показників.
Важливим напрямом підвищення рівня використання наукового потенціалу підприємства є відповідна організація праці науковців. Основними принципами такої організації праці є колективність, динамічність, мобільність, самоорганізація та творчий підхід. Їх реалізація обумовлює необхідність відповідних організаційних структур управління.
Важливим у процесі побудови організаційної структури управління є розподіл функцій, серед яких особливо заслуговують на увагу функції саморозвитку та саморегулювання. За теорією функціональних систем ці функції слід розглядати таким чином: функція саморегулювання полягає у підтримці життєдіяльності підприємства, яке адаптується до ринкових перетворень; функція саморозвитку полягає у переведенні підприємства на новий рівень життєдіяльності з урахуванням змін зовнішнього середовища.
Розгляд підприємства як соціально-економічної системи дозволяє здійснити розподіл функцій у процесі саморегулювання та саморозвитку в межах ієрархічної структури управління. Остання містить такі рівні: підприємство, структурний підрозділ (відділ, цех), сектор, група, робітник. Будь-яка функціональна система в цілому передбачає наявність заступника керівника підприємства за даною функцією. При цьому кожна підсистема структури управління може належати до різних функціональних систем. Так, керівник конструкторського відділу, з одного боку, реалізує функції управління на певному ієрархічному рівні, а з іншого – відповідає за результати діяльності конструкторської підсистеми. Усі функціональні системи підприємства, їх підсистеми тісно пов’язані між собою завдяки постійній взаємодії при виконанні різноманітних робіт, які спрямовані на отримання єдиного результату діяльності підприємства. Така взаємодія будується з урахуванням принципів ієрархії на основі домінування, багатопов’язаної та мультипараметричної взаємодії.
Принцип ієрархії на основі домінування полягає в тому, що в будь-який даний момент часу діяльність підприємства (функціональної системи і її підсистем будь-якого рівня ієрархії) визначається функціональною системою (її підсистемами рівня, що розташований нижче), яка є домінуючою в плані адаптації підприємства до зовнішнього середовища (ринок, постачальники, конкуренти тощо). Відносно до домінуючої всі інші функціональні системи розташовуються в ієрархічній послідовності відповідно до їх значущості для підприємства. Принцип багатопов’язаної взаємодії полягає в тому, що відхилення від будь-якого оптимального параметра щодо результатів діяльності функціональної системи є стимулом перерозподілу у певних співвідношеннях усіх інших параметрів. Принцип мультипараметричної взаємодії полягає в тому, що зміна одного з показників негайно впливає на результати діяльності інших.
З розвитком ринкових перетворень до підприємства ставляться нові вимоги, розширюється коло завдань, які обумовлені цілями функціонування, що постійно змінюються. Ефективність управління при цьому залежить від оперативності і своєчасності вирішення таких задач. Це зумовлює необхідність використання організаційного моделювання при проектуванні організаційної структури управління. Таке моделювання доцільно здійснювати на основі використання організаційних рішень, які дозволяють визначати вибір конкретного виду структури (рис. 7.5).
Обґрунтування та вибір організаційної схеми управління підприємством
Розподіл організаційних рішень, що реалізуються на всіх рівнях управління
Вибір варіанта організаційної структури управління підприємством у процесі його інноваційного розвитку
Формування схеми управління та складу структурних підрозділів у межах обраної структури управління
Розроблення організаційних процедур щодо прийняття рішень
Розроблення необхідної документації, що регламентує діяльність підприємства
Рисунок 7.5 – Етапи організаційного моделювання в процесі проектування системи управління
Оптимальний варіант організаційної структури підрозділів, які здійснюють роботи з інноваційного розвитку підприємства, може бути обґрунтований за допомогою функціонально-вартісного аналізу (рис. 7.6).