Конспект лекцій з дисципліни «Економіка та управління знаннями» для студентів спеціальності 000014 «Управління інноваційною діяльністю» усіх форми навчання

Вид материала

Конспект

Содержание Таблиця 7.1 – Основні наукові напрями, що розробляються у СумДУ [90] Кафедра загальної та експериментальної фізики Кафедра теоретичної фізики Кафедра фізичної електроніки Кафедра фізичної електроніки Кафедра загальної та експериментальної фізики Кафедра моделювання складних систем Кафедра прикладної математики та механіки Кафедра інформатики Кафедра інформатики Кафедра металорізальних верстатів та інструментів Кафедра металорізальних верстатів та інструментів Кафедра металорізальних верстатів та інструментів Кафедра загальної механіки і динаміки машин Кафедра прикладної гідроаеромеханіки Кафедра прикладної гідроаеромеханіки Кафедра технічної теплофізики Кафедра технічної теплофізики Кафедра технічної теплофізики Кафедра процесів обладнання хімічного та нафтопереробного виробництв ... Полное содержание

Подобный материал:

• Курс лекцій для студентів факультету економіки та менеджменту спеціальності 000014, 1569.39kb.
• Конспект лекцій з дисципліни „ Управління інноваційним розвитком" для студентів факультету, 2082.69kb.
• Конспект лекцій з дисципліни " Соціологія праці" для студентів спеціальності 050100, 400.19kb.
• Конспект лекцій для студентів спеціальності "Економіка підприємства" денної й заочної, 882.83kb.
• Програма вступних випробувань за спеціальністю „ Управління інноваційною діяльністю", 184.37kb.
• Методичні рекомендації до самостійного вивчення дисципліни та контрольні завдання для, 683.09kb.
• Конспект лекцій з навчальної дисципліни «основи охорони праці» для студентів 3 курсу, 15.25kb.
• Конспект лекцій з курсу „ системи технологій" для студентів 1-3 курсів усіх форм навчання, 869.86kb.
• Конспект лекцій для студентів спеціальності 8050201 Менеджмент підприємств та організацій, 203.46kb.
• Опорний конспект лекцій з дисципліни „ правознавство (для студентів денної І заочної, 1124.35kb.

Таблиця 7.1 – Основні наукові напрями, що розробляються у СумДУ [90]

Напрям наукових досліджень	Тематика	Виконавці
Наукові дослідження в галузі фізики	1. Складноспінові магнітні наноструктури, що самоорганізуються	Кафедра загальної та експериментальної фізики
	2. Електрофізичні і магнітотранспортні властивості та фазовий склад, кристалічна структура і дифузійні процеси у багатошарових плівкових системах	Кафедра прикладної фізики
	3. Синергетична теорія конденсованого середовища	Кафедра фізичної електроніки
	4. Синергетика межового тертя	Кафедра фізичної електроніки
	5. Асимптотичні ієрархічні методи та їх застосування до нелінійних задач електродинаміки	Кафедра теоретичної фізики
	6. Дифракційне випромінювання у планарних періодичних метало-діелектричних структурах міліметрового діапазону хвиль	Кафедра фізичної електроніки
	7. Розроблення обладнання для отримання високопористих покриттів з металевих нано- і мікроструктур металів, напівпровідників та покриттів на основі карбідів перехідних металів та дослідження їх структурних характеристик.	Кафедра фізичної електроніки
	8. Електрофізичні і оптичні властивості та структурні характеристики плівкових матеріалів на основі напівпровідникових з’єднань	Кафедра загальної та експериментальної фізики
	9. Оптичні властивості приповерхневих прошарків невпорядкованих систем	Кафедра моделювання складних систем
Наукові дослідження в галузі математики, інформатики та механіки деформованого тіла	1. Тривимірні граничні задачі електромагнітопружності та споріднені з ними проблеми математичної фізики	Кафедра прикладної математики та механіки
	2. Адаптивне кодування на базі біноміальних систем числення	Кафедра електроніки та комп’ютерної техніки
	3. Синтез здатних самонавчатися систем керування розподіленими програмами та нанотехнологіями	Кафедра інформатики
	4. Аналіз і синтез адаптивних систем керування телекомунікаційним інформаційно-освітнім середовищем	Кафедра інформатики
Наукові дослідження в галузі машинобудування та технологій	1. Теоретичні основи оптимізації процесів механічної обробки лезовим інструментом	Кафедра металорізальних верстатів та інструментів
	2. Розроблення ефективних методів і засобів діагностики технічного стану та прогнозування ресурсу роторних машин	Кафедра металорізальних верстатів та інструментів
	3. Нові конструкції відцентрових гідромашин – безвальні насоси	Кафедра металорізальних верстатів та інструментів

Напрям наукових досліджень	Тематика	Виконавці
	4. Ефективне обладнання для герметизації швидкохідних валів насосів загальнопромислового та спеціального призначення в різних галузях: торцеві сальникові ущільнення, запірні імпульсні ущільнення	Кафедра загальної механіки і динаміки машин
	5. Шляхи зменшення масогабаритних характеристик насосів гідродинамічного типу	Кафедра прикладної гідроаеромеханіки
	6. Дослідження та розробка гідродинамічних насосів і приводів нового покоління (в т.ч. для перекачування газорідинних та інших гідросумішей)	Кафедра прикладної гідроаеромеханіки
	7. Дослідження та розроблення газових турбін вихрового та струменево-реактивного типів для енергозберігаючих технологій	Кафедра технічної теплофізики
	8. Теплові насоси та установки: дослідження, проектування, термоекономічні розрахунки енергозбереження	Кафедра технічної теплофізики
	9. Дослідження, розробка та проектування рідинно-кільцевих вакуумних насосів, компресорів та багатоступінчастих установок	Кафедра технічної теплофізики
	10. Розробка обладнання для гранулювання азотних та комплексних мінеральних добрив на їх основі	Кафедра процесів обладнання хімічного та нафтопереробного виробництв
	11. Розроблення когенераційної паротурбінної енергоустановки з термо-компресорним блоком для малої ресурсозберігаючої енергетики	Кафедра технічної теплофізики
	12. Розроблення високоефективного масоочисного обладнання і прогресивних технологій для хімічних виробництв і охорони навколишнього середовища	Кафедра прикладної екології
	13. Теоретичні основи і дослідження тепло- і масообмінних процесів хімічних і нафтопереробних виробництв та розроблення обладнання для одержання гранульованих добрив	Кафедра процесів обладнання хімічного та нафтопереробного виробництв
Наукові дослідження в галузі економіки	1. Методи оцінки екологічних втрат від виробництва продукції різних галузей та регіонів	Факультет економіки та менеджменту
	2. Еколого-економічне обґрунтування розроблення проектів різного рівня	Факультет економіки та менеджменту
	3. Економічні аспекти розвитку інформаційного суспільства, фундаментальні основи розвитку відкритих стаціонарних систем та соціально-економічні основи стійкого розвитку	Кафедра економіки
	4. Теорія і практика економічної оцінки екологічного збитку (в тому числі вдосконалення економічного механізму природокористування в прикордонних регіонах)	Кафедра управління
	5. Маркетинг та менеджмент інновацій	Кафедра маркетингу
	6. Удосконалення фінансового механізму управління еколого-інноваційним розвитком економіки	Кафедра фінансів
Наукові дослідження в галузі медичних наук	1. Вивчення стану здоров`я дитячого та дорослого населення в умовах впливу несприятливих соціальних, економічних та екологічних чинників	Медичний інститут
	2. Морфогенез внутрішніх органів кісткової системи під впливом несприятливих екологічних чинників	Кафедра анатомії людини
	3. Застосування нових методів діагностики, немедикаментозних та хіміотерапевтичних методів лікування інфекцій, поширених у Північно-східному регіоні України	Кафедра інфекційних хвороб

Напрям наукових досліджень	Тематика	Виконавці
Наукові дослідження в галузі соціальних та гуманітарних наук	1. Теоретичні та методологічні аспекти перекладу	Кафедра перекладу
	2. Гуманітарно-культурні складові трансформаційних процесів у суспільстві	Кафедра політології, соціології та психології
	3. Істина у філософському та теологічному вимірах	Кафедра філософії
	4. “Слово о полку Ігоревім” в історичному та географічному аспектах	Кафедра історії
	5. Українська еміграція та її політичні центри в Європі у міжвоєнний період (1921-1939 рр.)	Кафедра історії

7.2 Організація науково-дослідної діяльності на підприємстві


1. Науково-технічний прогрес

Вирішальним засобом підвищення ефективності суспільного виробництва, вдосконалення структури економіки, забезпечення економічного зростання і вирішення соціальних задач є науково-технічний прогрес (НТП).

Науково-технічний прогрес – це безперервний процес здобуття і накопичення наукових знань про навколишнє середовище і на їх основі удосконалення діючих, створення та впровадження прогресивних засобів і предметів праці, технологічних процесів і форм організації виробництва.

НТП розглядається як цикл “наука-виробництво”, що містить ряд стадій:

а) фундаментальні дослідження. Мета цієї стадії – одержати нові знання про закономірності розвитку природи і суспільства, на основі яких виявляються нові шляхи прогресу техніки, економіки, організації виробництва. У результаті фундаментальних досліджень з'являються гіпотези, теорії. Продукти праці дослідників, результати діяльності колективів і виконавців фундаментальних досліджень відображаються у патентах на відкриття, винаходах, у монографіях, статтях, підручниках, навчальних посібниках, звітах, пропозиціях. Вони використовуються для подальшого розвитку самої науки, підготовки спеціалістів із вищою освітою, спеціалістів із високою кваліфікацією (кандидатів і докторів наук), у прикладному плані – для подальшого розвитку ідей і пропозицій на стадії прикладних досліджень з метою визначення можливості матеріалізації одержаних результатів.

Фундаментальні дослідження проводяться силами і засобами Академії наук та державними університетами, галузевими науково-дослідними інститутами і вузами держави.

б) пошукові дослідження – це дослідження з вибору ідей, що викликають інтерес для суспільства на сучасному етапі його розвитку, тобто виявляються техніко-економічні дослідження і конкретні шляхи практичного застосування у відповідних галузях економіки принципово нових для них засобів і способів виробництва продукції. Кінцеві результати цих робіт мають конкретний характер і видаються у вигляді звітів, технічної документації, макетів експериментальних і дослідних зразків.

в) прикладні дослідження. На цій стадії проводяться теоретичні і експериментальні дослідження, з'являється інформація про можливості створення нової техніки, технології або продукту, створюється схема конкретного зразка виробу.

г) дослідно-конструкторські роботи. Виготовляється дослідний зразок або установка для виробництва нової продукції, готується відповідна документація.

д) освоєння і впровадження у виробництво. Технологія виробництва нового виробу пристосовується до умов підприємства. Проводяться проектні, будівельно-монтажні та пусконалагоджувальні роботи.

Кожна стадія характеризується специфічними задачами, особливим підходом до їх вирішення, визначеним складом і рівнем кваліфікації учасників, вибором відповідних засобів і предметів праці, матеріальними та фінансовими ресурсами, різними формами об'єднання виконавців і управління їх діяльністю.

З поняттям НТП тісно пов'язане поняття науково-технічного потенціалу.

Науково-технічний потенціал являє собою сукупність науково-технічних кадрів, матеріальних, фінансових, інформаційних та інших ресурсів, необхідних для створення і реалізації досягнень НТП у народне господарство. Він є одним із об'єктів державного регулювання, прогнозування і планування. Держава є інститутом, що фінансує, організовує і управляє його розвитком.

Україна має достатньо потужний науково-технічний потенціал, який є важливим фактором розвитку економіки. Однак у роки переходу до ринкових умов різко скоротилась кількість наукових установ і наукових працівників у зв'язку з виїздом за кордон та переходом в інші сфери діяльності.

2. Інноваційна діяльність

Структурна перебудова економіки, орієнтована на використання інтелектуальних ресурсів і розвиток високотехнологічних виробництв на противагу матеріало- і енергоємним виробництвам, припускає створення умов для безперервного оновлення технологій і продукції, зростання освітнього рівня населення та вдосконалення управління шляхом нововведень (інновацій), що грунтуються на новітніх наукових знаннях.

У цілому під інноваціями розуміють нові технології, види послуг, продукцію, нові організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, фінансового та іншого характеру.

Суть всієї економічної реформи полягає у створенні умов для підвищення сприятливості економіки до інновацій, розвитку інноваційного підприємництва і забезпечення економічного зростання за рахунок використання досягнень науки і техніки. Це зумовлює необхідність активізації інноваційної діяльності.

Інноваційна діяльність – це діяльність з розроблення та освоєння результатів досліджень, що підвищують ефективність способів і засобів здійснення конкретних процесів, у тому числі освоєння виробництва нової продукції та технологій.

Інноваційна сфера охоплює сам об'єкт інновацій і суб'єкти – підприємців, а також систему, що забезпечує рух інновацій до стадії їх реалізації (управління, інфраструктура, фінансова та інвестиційна підтримка).

З метою активізації інноваційної діяльності розробляється інноваційна політика, яка являє собою сукупність принципів і заходів, що забезпечують створення сприятливого інноваційного клімату у державі. Інноваційна політика є складовою частиною соціально-економічної політики. Вона повинна об'єднувати загальними завданнями науку, техніку, виробництво, споживання, фінансову систему, освіту і орієнтуватися на використання інтелектуальних ресурсів, розвиток високотехнологічних виробництв та пріоритетів економіки.

Виділяють три головні об'єктивні джерела створення пріоритетів:

1. Зростаюча обмеженість виробничих ресурсів і виникнення на цій основі проблем поточної і передбачуваної незбалансованості у народному господарстві. Чим більше обмежений будь-який вид ресурсу, тим більшою мірою науково-технічний прогрес повинен бути сконцентрований на економії і заміщенні даного виду ресурсу.

2. Створення і впровадження новітніх технологій, організаційно-технічних заходів, які дозволять забезпечити досягнення більш високих результатів розвитку за мінімальний проміжок часу.

3. Усунення або зменшення ступеня впливу соціальних обмежень, пов'язаних із здоров'ям, умовами праці і побуту людини, необхідність підтримки екологічної рівноваги.

Напрями пріоритетності класифікуються за окремими групами:

1) науково-технічні пріоритети вищого порядку. Основним критерієм їх відбору є відповідність конкретним цілям розвитку суспільства у ближчій і більш віддаленій перспективі;

2) окремі інноваційні проекти, які пов'язані з вирішенням задач короткотермінового характеру, але мають велику актуальність для галузі, суб'єктів господарювання;

3) найважливіші види імпорту технологій, тобто використання політики запозичення найважливіших технологічних розробок або закупки підприємств “під ключ”. Основні вимоги полягають у тому, щоб забезпечувалась швидка окупність валютних заходів, і досягався “прорив” у конкретному напряму НТП.

Крім державних напрямів пріоритетів формуються аналогічні їм на рівні регіонів. Серед них виділяють: ресурсозберігаючі технології, нові матеріали та джерела енергії; підвищення конкурентоспроможні продукції машинобудування і радіоелектроніки, розширення експорту і займання нових ніш світового ринку; імпортозамінні виробництва; інформатика, телекомунікації і зв'язок; енергетика і транспорт; переробка і зберігання сільськогосподарської продукції; охорона навколишнього середовища.

У сучасних умовах, коли розвиток науки і техніки досяг виключно великих масштабів, жодна з держав, навіть таких, як США, Японія, Німеччина, Росія, з їх великим науковим потенціалом не зможе на однаковому рівні забезпечити розвиток усіх напрямів НТП. Потребуються наявність широких зв'язків із зовнішнім світом, науково-технічна спеціалізація, участь у світовому поділі праці, ефективне використання зарубіжного науково-технічного досвіду.

Зарубіжний досвід свідчить, що періоди уповільнення економічного зростання у державах не знижують, а, навпаки, збільшують витрати на науку і технологічне переоснащення виробництва. Особлива увага приділяється підготовці кадрів, орієнтованих на інноваційну діяльність.

3. Прогнозування та планування НТП та інноваційна діяльність в Україні.

Стратегія НТП та інноваційної діяльності формується на основі комплексного прогнозу науково-технічного розвитку. Вибір пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки здійснюється Комітетом з науки і технологій, Міністерством економіки, АН з широким залученням учених, конструкторів, технологів, виробничників.

За пріоритетним напрямам НТП повинна розроблятися концепція кожного напряму з зазначенням цілей, очікуваних економічних і соціальних результатів, структурних змін у виробництві внаслідок його реалізації.

У рамках пріоритетних напрямів розробляються науково-технічні програми:

1) фундаментальних досліджень за пріоритетними напрямами науки, які передбачають підвищення рівня знань про людину і навколишнє середовище і створення запасу знань на перспективу;

2) державні науково-технічні, що передбачають науково-технічні і технологічні прориви за пріоритетним напрямам НТП, створення необхідного науково-технічного запасу на базі випереджаючого розвитку фундаментальних і пошукових досліджень, розроблення принципово нових видів техніки і технологій;

3) міждержавного науково-технічного співробітництва, що реалізуються на міжнародному рівні;

4) зі створення і освоєння новітніх видів техніки і технології народногосподарських комплексів, галузей і регіонів.

У програмно-цільовій технології планування нового змісту набуває державне замовлення. Воно повинно відігравати роль своєрідного мосту, що з'єднує поточне суспільне споживання з новими технологічними можливостями. Державні замовлення повинні бути економічно вигідними для підприємств незалежно від форм їх власності.

Для досягнення цілей повинен бути розроблений ефективний інноваційний механізм, спрямований на забезпечення єдності науки і виробництва, на перетворення досягнень науки і техніки в органічну необхідність народного господарства.

Серед найважливіших елементів цього механізму слід виділити:

1) створення надійних правових гарантій для ефективного функціонування всіх форм власності і розвитку різноманітних форм підприємництва;

2) проведення ефективної податкової політики, що забезпечує тісний зв'язок доходів підприємств із кінцевими результатами їх діяльності у сфері НТП. Це передбачає надання підприємствам пільг при створенні і освоєнні на виробництві прогресивних технологій і нових видів продукції, що розробляються в рамках відповідних науково-технічних програм державного рівня, а також таких, що ґрунтуються на відкриттях, винаходах та ін. патентно-правових рішеннях; виробництві і реалізації продукції, що має сертифікат, виданий сертифікатним центром, атестований відповідними міжнародними організаціями; реалізації продукції на експорт за цінами, нижче світових.

План розвитку науки і техніки повинен бути стрижнем планових документів економічного і соціального розвитку країни. Він повинен охоплювати весь науково-технічний цикл. У планах повинні бути відображені основні параметри і показники, що характеризують ступінь прискорення розвитку науки і техніки. Планування розвитку науки і техніки повинно здійснюватись на всіх рівнях управління економікою.

У світовій практиці основним методом, що використовується при плануванні НТП і інноваційній діяльності, є програмно-цільовий. Він реалізується шляхом розроблення науково-технічних програм. Виділяється два види програм:

1) цільові комплексні науково-технічні програми, реалізація яких найближчим часом може дати значний ефект;

2) програми з вирішення найважливіших науково-технічних проблем.

Завдання з розроблення і реалізації найважливіших науково-технічних програм входить до складу державного замовлення. Установлюються ліміти ресурсів для його виконання.

В Україні, наприклад, розроблено ряд програм, реалізації яких приділяється особлива увага. Серед них слід виділити: програми “Машинобудування”, “Енергія”, “Інформатизація”, “Технології”, “Нові матеріали”, “Біотехнологія”.

У рамках програми “Машинобудування” основні зусилля концентруються на розроблення і удосконаленні методів оптимального конструювання сучасних машин із урахуванням вимог надійності, якості матеріалів і виробів, ергономічності і економічності.

Програма “Інформатизація” спрямована на вирішення проблеми випуску конкурентоспроможних персональних ЕОМ.

Одним із розділів програми “Технології” є створення нових типів лазерів, оптичних елементів і систем, що раніше не вироблялися в Україні (розроблення нових активних середовищ, твердотілих лазерів, створення нових типів газових, твердотілих, напівпровідникових лазерів і т.д.)

У програмі “Нові матеріали” акцент робиться на керамічних та композиційних матеріалах.

Програмою “Біотехнологія” передбачається створення нових продуктів харчування, лікарських препаратів, бактеріальних добрив і стимуляторів росту сільськогосподарських рослин, мікробіологічних засобів захисту рослин, створення нових біотехнологічних процесів очищення об'єктів навколишнього середовища від забруднення.

У програмі “Енергія” основний акцент робиться на створенні нових джерел енергії, впровадженні енергозберігаючого обладнання і технологій і засобів обліку витрат енергоресурсів.

Державне регулювання НТП має місце практично у всіх країнах з ринковою економікою, що пов'язано з необхідністю комплексного підходу до наукових і технічних проблем і масштабністю науково-технічних проектів.

Державне регулювання в зарубіжних країнах здійснюється у формі прямого втручання держави або за допомогою непрямого регулювання. Перше застосовується з метою вирішення проблем довгострокового характеру, пов'язаних із розвитком науки і техніки, а друге здійснюється через сукупність податкових, кредитних і амортизаційних пільг [63].

 Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» встановлює [33]:

Наукова діяльність – це інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань. Основними її формами є фундаментальні та прикладні наукові дослідження.

Науково-дослідна (науково-технічна) установа (далі - наукова установа) – це юридична особа незалежно від форми власності, що створена в установленому законодавством порядку, для якої наукова або науково-технічна діяльність є основною і становить понад 70 відсотків загального річного обсягу виконаних робіт.

З метою оцінки ефективності діяльності наукових установ, відповідності одержуваних ними результатів державним науково-технічним пріоритетам та завданням науково-технічного розвитку, а також з метою визначення необхідності надання їм підтримки держави не менше одного разу на п'ять років провадиться державна атестація наукових установ у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Державній атестації підлягають наукові установи усіх форм власності, що внесені або претендують на внесення до Державною реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави.

Для надання державної підтримки науковим установам усіх форм власності, діяльність яких має важливе значення для науки, економіки та виробництва, створюється Державний реєстр наукових установ, яким надається підтримка держави. Положення про Державний реєстр наукових установ затверджується Кабінетом Міністрів України.

Наукові установи вносять центральним органом виконавчої влади у сфері наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності до Державного реєстру наукових установ за умови проходження державної атестації.

Наукові установи, включені до Державного реєстру наукових установ:

• користуються податковими пільгами відповідно до законодавства України;
  
• не можуть змінювати наукову і науково-технічну діяльність на інші види діяльності;
  
• зобов'язані не менш як 50 відсотків доходу від своєї діяльності спрямовувати на проведення ініціативних науково-дослідних робіт та розвиток дослідницької матеріально-технічної бази.
  

Наукові установи, що входять до Державного реєстру наукових установ, виключаються з нього у разі недодержання ними вимог, передбачених  Законом.

Постанова Кабінету Міністрів України від 7 квітня 1998 р. №469 «Про затвердження Положення про державну атестацію науково-дослідних (науково-технічних) установ» визначає порядок проведення атестації [61]:

Державна атестація науково-дослідних (науково-технічних) установ (далі - атестація) - це комплекс заходів, спрямованих на оцінку рівня розвитку науково-технічного потенціалу установ, результатів їх наукової діяльності.

Атестації підлягають науково-дослідні (науково-технічні) установи всіх форм власності, що внесені або претендують на внесення до Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави.

Державна атестація науково-дослідних (науково-технічних) установ, яким надається державна підтримка, проводиться не менш як один раз на п'ять років відповідно до цього Положення.

Атестація передбачає:

• анкетування науково-дослідних (науково-технічних) установ;
  
• галузеву експертизу зазначених установ з перевіркою у разі потреби анкетних відомостей;
  
• міжгалузеву експертизу та визначення рейтингу науково-дослідних (науково-технічних) установ.
  

Для атестації науково-дослідна (науково-технічна) установа подає міністерству, іншому центральному органу виконавчої влади, Національній чи галузевій академії наук, до сфери управління яких вона належить, або Державному комітету з питань науки та інтелектуальної власності (якщо така підпорядкованість відсутня) анкету з відомостями про діяльність установи за три попередні календарні роки.

Анкета повинна містити відомості про:

• наукові та науково-технічні кадри;
  
• організацію підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців;
  
• організацію досліджень з певного науково-технічного напряму і про підрозділи та вчених, які забезпечують проведення цих досліджень, основні результати (опублікування монографій, статей, у тому числі за кордоном, одержання ліцензій, патентів тощо) та практичну цінність наукових результатів для окремих галузей та національної економіки у цілому, перспективи розвитку тощо;
  
• наявність та визнання у світі наукових шкіл;
  
• національне та міжнародне визнання наукових результатів (одержання премій, грантів, проведення конференцій тощо);
  
• міжнародні наукові зв'язки;
  
• матеріально-технічну та дослідно-експериментальну базу досліджень;
  
• унікальні наукові об'єкти;
  
• фінансово-економічну, комерційну, господарську та зовнішньоекономічну діяльність;
  
• інші відомості, що характеризують діяльність цієї установи.
  

Галузева експертиза науково-дослідних (науково-технічних) установ проводиться експертною комісією, утвореною міністерством, іншим центральним органом виконавчої влади, до сфери управління яких належить науково-дослідна (науково-технічна) установа. До складу експертної комісії входять вчені та фахівці у відповідній галузі.

У разі коли науково-дослідна (науково-технічна) установа не належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади, відповідну експертизу проводить експертна комісія Державного комітету з питань науки та інтелектуальної власності, до складу якої входять працівники цього Міністерства та фахівці з відповідних напрямів науково-технічних досліджень.

Експертна комісія:

• визначає оцінку рівня наукових досліджень та практичної цінності їх результатів;
  
• аналізує рівень науково-технічного потенціалу науково-дослідної (науково-технічної) установи та ефективність його використання;
  
• оцінює фінансово-економічну діяльність науково-дослідної (науково-технічної) установи.
  

Результати проведеної експертною комісією експертизи розглядаються та затверджуються колегією міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить науково-дослідна (науково-технічна) установа, і подаються до Комісії Кабінету Міністрів України з питань науково-технічного розвитку України.

Міжгалузева експертиза науково-дослідних (науково-технічних) установ проводиться міжгалузевою експертною групою, сформованою Комісією Кабінету Міністрів України з питань науково-технічного розвитку України.

Міжгалузева експертна група визначає:

• систему функціональних ознак та критерії оцінки науково-дослідних (науково-технічних) установ з урахуванням специфіки їх діяльності;
  
• рейтинг науково-дослідних (науково-технічних) установ з урахуванням статистичних даних (питомих показників), критеріїв оцінки та результатів галузевої експертизи.
  

Експертиза поданих на атестацію анкет науково-дослідних (науково-технічних) установ, які належать до сфери управління Національної чи галузевої академії наук, та визначення їх рейтингу проводяться у порядку, що встановлюється президією відповідної академії наук, яка затверджує результати експертизи з висновками щодо визначення рейтингу і подає їх до Комісії Кабінету Міністрів України з питань науково-технічного розвитку України.

На основі результатів галузевої та міжгалузевої експертизи Комісія Кабінету Міністрів України з питань науково-технічного розвитку України розглядає результати атестації та затверджує обсяги фінансування науково-дослідних (науково-технічних) установ, які враховуються під час підготовки проектів державного бюджету та програми соціально-економічного розвитку України на черговий рік.

Результати атестації науково-дослідних (науково-технічних) установ, які належать до сфери управління Національної чи галузевої академії наук, ураховуються Комісією Кабінету Міністрів України з питань науково-технічного розвитку України під час затвердження обсягів фінансування цих науково-дослідних (науково-технічних) установ


7.3 Стратегія інноваційного розвитку підприємства


Подолання несприятливих тенденцій соціально-економічного розвитку нашої країни стримується відсталістю технологічної структури промислового виробництва, низьким рівнем виробничої бази, недостатнім державним фінансуванням НДДКР. Фінансове забезпечення інноваційної діяльності промислових підприємств здійснюється на 71,6 – 77,1% за рахунок їх власних коштів, бюджетне фінансування становить лише 1,7 – 10,4%, а кредити банків та кошти інвесторів (як вітчизняних, так й іноземних) становлять 14,7 - 16,4% [8-26].

У сучасних умовах розвитку України необхідне розроблення нової моделі економічного зростання, що відображає можливості підприємств в інноваційному розвитку. Основу інноваційного розвитку складають: фундаментальні та прикладні дослідження; дослідно-конструкторські та технологічні розробки; випробування та промислове освоєння нововведень. Реалізація цих розробок повинна ґрунтуватися на засадах стратегічного управління інноваціями, яке передбачає обґрунтування стратегічних завдань інноваційного розвитку, оцінку можливостей та ресурсів для їх вирішення, аналіз стану розвитку науково-інноваційної сфери і організаційних структур, обґрунтування чинників, які істотно впливають на результати інноваційної діяльності підприємства.

Основою ефективної інноваційної діяльності є прогнозування потреби в певних інноваціях, на базі яких розробляються принципово нові прогресивні технології, здійснюються випуск високотехнологічної продукції, розроблення прогресивних організаційних і управлінських рішень.

Головною рушійною силою інноваційного розвитку є науково-технічний прогрес (НТП), який слід розглядати з урахуванням його економічного, технологічного й екологічного аспектів. Вирішення проблем, що постають перед підприємством, необхідно здійснювати в процесі реалізації таких функцій: розроблення інноваційної стратегії розвитку підприємства та визначення сприятливих можливостей щодо її здійснення на ринку; створення конструкторської та технологічної документації на продукцію, що розробляється на основі нововведень; опрацювання технології виготовлення такої продукції на підприємстві; здійснення маркетингової та збутової діяльності. При цьому необхідно враховувати той факт, що інновація як нововведення не тільки задовольняє потреби споживачів, а є також об’єктом інтелектуальної власності [15].

Забезпечення ефективної державної інноваційної політики передбачає досягнення балансу інтересів усіх учасників інноваційної діяльності. При цьому розмаїття форм власності, диверсифікація виробництва вимагають розроблення нових підходів до управління інноваційною діяльністю, що повинні враховувати не тільки раціональні форми організації виробництва, його ефективності, а й спроможність підприємства швидко адаптуватися до умов зовнішнього середовища. Підприємства повинні створювати нові форми науково-виробничої діяльності, які можуть забезпечувати технологічні зміни та реалізувати умови для прискорення інноваційних процесів, що повинні стати одним із найважливіших напрямів у досягненні стабільності соціально-економічного розвитку країни.

Поглиблення трансформаційних перетворень ставить перед економікою країни такі завдання: визначення пріоритетів розвитку національної економіки з урахуванням наявних ресурсів; забезпечення динаміки економічного зростання; сприяння інноваційному розвитку промислового виробництва і обґрунтування методології подальшого розвитку. Їх реалізація вимагає концептуального теоретико-практичного обґрунтування можливостей та доцільності інноваційного розвитку, розроблення адекватної сучасної парадигми управління, що здатна здійснювати адаптацію промислових підприємств до нових умов функціонування.

Якісні ринкові перетворення вимагають формування сучасного глобального середовища постіндустріального суспільства. Серед нових процесів у ньому важливими є: підвищення пріоритетної ролі спеціалізації та кооперування виробництва наукоємної продукції, високих технологій, нових видів матеріалів; суттєве випередження виробництва науково-технічних знань у зв’язку з істотними змінами в міжнародному поділі праці – торгівля ліцензіями, ноу-хау, науковою інформацією тощо.

Підприємство в процесі свого функціонування може динамічно змінювати свій стан в одному з двох протилежних напрямів – досконалості або небезпеки. За цих умов ефективною є модель управління інноваційним розвитком із використанням системного та ситуаційного підходів, які враховують два види ресурсів: знання, що є невичерпними і такими, що збільшуються в процесі використання за рахунок накопичення інформації і отримання нових знань; час, який є невідновлюваним і тому його врахування є особливо важливим в умовах швидких змін при впровадженні інформаційних технологій. Це вимагає в процесі дослідження робити висновки щодо розвитку підприємства в минулому, теперішньому і майбутньому часі.

Підприємство як відкрита система являє собою організовану множину елементів (структурних підрозділів), яким притаманні відносна цілісність і поліфункціональність, ієрархічна організація, що містить склад і структури (логічні, просторово часові, стохастичні), динаміка, що належить як до функціонування, так і до розвитку, особливості і умови існування підприємства. При цьому в процесі функціонування підприємства здійснюється перехід його з одного можливого стану до інших. Множина таких станів визначається кількістю структурних підрозділів, їх властивостями та розмаїттям зв’язків між ними. Тому функції характеризують підприємство як одне ціле, як результат взаємодії його структурних підрозділів між собою та з зовнішнім середовищем.

У роботі показано, що підприємству як великій і складній системі притаманні властивості цілісності й емерджентності. Основною вимогою системного підходу є необхідність комплексного дослідження підприємства у сукупності з чинниками зовнішнього середовища, з яким воно тісно пов’язано. Це вимагає вивчення кожного елемента системи в його зв’язку і взаємодії з іншими, виявлення впливу властивостей окремих складових на поведінку системи у цілому, встановлення емерджентних властивостей системи, а також визначення оптимального режиму її функціонування.

Теорія програмно-цільового підходу передбачає розгляд організації НДДКР у вигляді системи цілепокладання та цілереалізації. Цілепокладання передбачає: визначення складу задач, системи пріоритетів інноваційного розвитку, обґрунтування необхідних ресурсів тощо. Серед засобів цілереалізації слід відзначити всі етапи здійснення НДДКР, які містять науково-дослідну, конструкторсько-технологічну, організаційно-планову, матеріально-технічну, соціально-психологічну і економічну їх складові. Його застосування вимагає формулювання структури цілей здійснення НДДКР та освоєння на їх основі нової продукції і повинне базуватися на таких методологічних принципах: системність, комплексність, цілеспрямованість, узгодженість, динамічність, інваріантність, ефективність та можливість реалізації.

Важливою умовою ефективного управління НДДКР є необхідність конкретності та точності у визначенні кінцевих результатів здійснення НДДКР [8-26].

Зміст технічних характеристик певної продукції визначається переліком функцій. Але вони не можуть дати повної уяви про їх можливості, що пояснюється тим, що одна і та сама функція може бути реалізована неоднаково з точки зору економічності, швидкості та точності її виконання. Це вимагає доповнення і конкретизації функцій споживчими властивостями, які можуть відображати технічний рівень і якість нової продукції.

З метою аналізу функцій може бути використана кібернетична або інформаційна форма їх опису. У разі використання кібернетичної форми “чорної скриньки” функція розглядається як дія, що виконується з метою перетворення певного вихідного стану (В) у кінцевий результат (К), який повинен бути досягнутим. Функція при цьому може бути подана у вигляді ФВК.Але при цьому необхідний опис економічних умов (Е), які обмежують можливості реалізації функції, тобто ФВКЕ.

У разі використання інформаційної форми опису функції вона має вигляд ФД, О, О_д, ХЕ, де Д – дія, що відбувається з основною ознакою; О – основна ознака; О_д – додаткова ознака; Х – кількісна характеристика основної ознаки.

Послідовний функціональний підхід до здійснення НДДКР дозволяє підприємству формулювати зовнішню функцію у вигляді кінцевого результату (продукції, що випускається з використанням інновацій), економічно обґрунтовувати вибір оптимальної інноваційної стратегії, визначати склад відповідальних виконавців робіт, що в комплексі сприяє створенню ефективного функціонування системи проектування та виготовлення нової продукції (новітніх технологій, сучасних форм організації виробництва та систем управління). Він дозволяє спеціалістам, які здійснюють НДДКР, абстрагуватися від існуючих технічних рішень та проектувати нову продукцію тільки з урахуванням тих функцій, що необхідні для реалізації інноваційної технічної ідеї, тобто головна увага приділяється не конструкції (технології, структурі), а комплексу функцій, які вони виконують. Виходячи з цього, головним питанням функціонального підходу є з’ясування того, заради якої мети впроваджуються інновації та яка їх економічна ефективність.

Використання функціонального підходу передбачає наявність структурних підрозділів, які здійснюють НДДКР, сувору орієнтованість усіх проміжних цілей на досягнення генеральної мети підприємства щодо його інноваційного розвитку, введення пріоритетів, які забезпечують раціональне співвідношення: функції зі здійснення НДДКР  способи їх реалізації  результати. Функціональний підхід щодо організації НДДКР сприяє виявленню більшої кількості альтернативних варіантів виконання функцій, що підвищує ймовірність знаходження оптимальної стратегії інноваційного розвитку підприємства.

Процес організації слід розглядати як наслідок регламентного управління, а самоорганізацію – як таку, що ініціює самоуправління. При цьому самоорганізація може розглядатися у двох аспектах: як процес і як явище. Процес передбачає формування сукупності таких дій, що ведуть до створення стійкої реакції у системі управління підприємством. Сутність самоорганізації у вигляді явища полягає в поєднанні елементів виробничого процесу для реалізації мети інноваційного розвитку підприємства з урахуванням внутрішніх правил і процедур, що діють в його межах. У зв’язку з цим існують такі цикли самоорганізації на підприємстві:


самоорганізація  самоуправління  професійне управління  організаційні функції  організаційна структура управління підприємством.


Одним із головних законів у діяльності підприємства, що спрямоване на інноваційний розвиток, є закон синергії, який використовується в теорії управління в процесі істотного підсилення або послаблення потенціалу будь-якої системи і може викликати як різко позитивні, так і різко негативні наслідки. Від знання дії закону синергії керівником підприємства, його підлеглими залежать результати діяльності підприємства. З метою реалізації можливостей закону синергії керівник підприємства повинен формувати моделі умов досягнення мети інноваційного розвитку, технологічної системи виробництва.

Основою для аналізу загального стану підприємства може стати закон самозбереження, що передбачає прагнення підприємства вижити у сучасних умовах, використовуючи для цього весь наявний потенціал, тобто матеріальні, трудові й фінансові ресурси. Такий потенціал, який повинен сприяти інноваційному розвитку підприємства, має перевищувати суму ресурсів зовнішнього руйнівного впливу та внутрішнього впливу, що може завдати йому відчутної шкоди [8-26].

Важливе значення для підприємства має використання закону розвитку, що може бути або прогресивним, або регресивним. Розвиток підприємства, особливо інноваційний, пов’язаний з такими чинниками: зміни зовнішнього та внутрішнього середовища; потреби й інтереси людини у саморозвитку та самопрояві; старіння та знос матеріальних елементів виробництва (устаткування, технології, людина); екологічні зміни; науково-технічний прогрес; глобалізація світової цивілізації. Розвиток підприємства пов’язаний з його життєвим циклом, і тому закон розвитку передбачає прагнення підприємства досягти максимального сумарного потенціалу на всіх етапах життєвого циклу.

Метою дослідження системи управління є оптимізація діючої системи управління для досягнення обраної цілі в певній послідовності. Така оптимізація традиційно здійснюється з використанням системного аналізу, на базі комплексного, нормативного й інтеграційного підходів тощо. На сучасному етапі розвитку світової економіки, в умовах її глобалізації для підприємств найбільш ефективним є інноваційний підхід, який передбачає швидке реагування підприємства на зміни зовнішнього середовища. При цьому необхідно проводити аналіз можливостей підприємства щодо впровадження нововведень, який повинен охоплювати всі стадії життєвого циклу продукції, що випускається з їх використанням.

Зважаючи на те що система управління підприємством складається з підсистем управління його структурними підрозділами, важливе значення має структуризація цілей функціонування шляхом дослідження функцій управління, що сприяють досягненню конкретної цілі на кожному ієрархічному рівні. Необхідною умовою реалізації визначеної цілі є моделювання складу управлінських рішень, що приймаються у структурних підрозділах.

Узагальнення фундаментальних теоретичних досліджень учених дало змогу авторові зробити висновок про необхідність розроблення загальної системної концепції управління. Саме вона містить вибір цілей функціонування структурного підрозділу, визначення складу рішень, що повинні привести до реалізації цілі, використання оптимальної технології підготовки управлінських рішень, формування організаційної структури управління структурним підрозділом тощо. При цьому дуже важливо, щоб управлінська діяльність структурного підрозділу була спрямована на реалізацію тільки тих цілей, для яких він створений.

Важливість розроблення методології стратегічного управління інноваціями обумовлена тим, що вона дозволяє формулювати цілі розвитку, встановлювати послідовність процесу розроблення і прийняття управлінських рішень, формувати вимоги, яким повинні відповідати стратегічні плани, обирати систему показників і забезпечувати оптимізацію стратегічних прогнозів, програм і планів.

У дисертації доказано, що при управлінні інноваційною діяльністю серед основних принципів стратегічного управління підприємством найбільш доцільно використовувати такі: рефлексії, самоорганізації, обмеженої раціональності, самовизначення, диверсифікації, резервування ресурсів та безупинної адаптації. Ці принципи дозволяють синтезувати його моделі, методи та інструменти з урахуванням чинників, які сприяють або перешкоджають досягненню цілей підприємства, спрямованого на інноваційний розвиток (табл. 7.2).

Важливим у процесі розроблення таких концептуальних положень є прогнозування інноваційного розвитку підприємства, майбутнього стану зовнішнього середовища і власних ресурсів згідно з цілями і економічними інтересами. Перевагами концепції стратегічного управління інноваційним розвитком є не пасивне сприймання розвитку підприємства від дійсного до майбутнього, а активне формування стратегії власного розвитку від майбутнього до дійсного. Це вимагає від підприємств прийняття рішень з урахуванням цільових орієнтирів діяльності.

Концепція стратегічного управління інноваційною діяльністю повинна ґрунтуватися на розроблення теоретичних основ сутності, рушійних сил інноваційного розвитку підприємства, встановленні впливу його керівників на прискорення чи уповільнення інноваційного процесу, економічні відносини і механізм реалізації цілей.

Стратегія розвитку підприємства дозволяє забезпечувати його науково-технічній політиці стійкість при збереженні головних стратегічних напрямів з досягнення поставлених цілей інноваційного розвитку, з одного боку, а з іншого - при визначенні гнучкості і спроможності змінювати напрями розвитку відповідно до умов зовнішнього середовища, що постійно змінюється.

Вплив стратегічного управління інноваційними процесами на ефективність функціонування підприємств визначається: адекватністю ринковим відносинам (в умовах вітчизняних підприємств – їхньому становленню), інтеграцією науки та виробництва, реалізацією державних науково-технічних пріоритетів, підвищенням сприйнятливості виробництва до нововведень, забезпеченням розширеного відтворення усіх стадій інноваційного процесу.


Таблиця 7.2 - Чинники, які сприяють або перешкоджають досягненню цілей підприємства, спрямованого на інноваційний розвиток [8-26]

Чинники
сприяють досягненню цілей інноваційного розвитку підприємства	перешкоджають досягненню цілей інноваційного розвитку підприємства
1. Наявність фінансових коштів	1. Відсутність фінансування на придбання нового обладнання, невиконання плану його впровадження
2.Впровадження нових технологій	2. Значна енергоємність обладнання
3. Удосконалення діючих технологій	3. Неузгодженість конструкторських і технологічних рішень
4. Упровадження нового обладнання	4. Значні простої обладнання
5. Упровадження ефективних форм організації праці	5. Несвоєчасна поставка матеріалів, заготовок, комплектуючих виробів
6. Удосконалення оплати праці персоналу	6. Відірваність заробітної платні від кінцевих результатів діяльності підприємства
7. Удосконалення структури управління підприємством	7. Несвоєчасність перегляду норм і розцінок
8. Скорочення кількості апарата управління	8. Несвоєчасність прийняття управлінських рішень
9. Удосконалення технології підготовки та реалізації управлінських рішень	9. Відсутність персональної відповідальності за прийняття управлінських рішень
10. Скорочення документообігу	10. Перевантаження окремих структурних підрозділів
	11. Відсутність технології прийняття управлінських рішень
	12. Низька культура виробництва
	13. Відсутність або несвоєчасний перегляд посадових інструкцій

Особливостями орієнтації підприємства на інноваційний розвиток є: відкриття нових наукових концепцій та закономірностей розвитку виробництва та використання отриманих знань для розроблення нової продукції (табл. 7.3). Виходячи з цього, у роботі сформульовано концептуальний підхід щодо формування інноваційної стратегії підприємства, який сприяє забезпеченню системності в процесі розроблення самої інноваційної моделі, створює умови для вирішення питань організації управління інноваціями, а також дозволяє сформувати ефективний інструментарій її розробки та реалізації.


Таблиця 7.3 – Особливості орієнтації підприємства на інноваційний розвиток

Особливість	Орієнтація на
	дослідження	розробки
Мета	Відкриття нових наукових концепцій та закономірностей розвитку виробництва	Використання отриманих знань для розроблення нової продукції
Розподіл робіт	Індивідуальний та інтуїтивний	Директивний: на основі визначених цілей здійснюються розподіл завдань, оцінка та контроль їх виконання
Відбір та контроль	Інноваційні проекти відбираються з метою забезпечення своєчасної їх зміни та пріоритету	Контроль здійснюється регулярно для досягнення цілей у визначені терміни та у встановлених межах витрат
Керівництво стратегічним розвитком	Здатність здійснювати компетентну оцінку технічного та комерційного результатів	Дотримання встановлених термінів завершення розроблення та своєчасний вихід на ринок з новою продукцією
Стимулювання новаторства	Спрямоване на краще розв’язання проблем з метою досягнення переваг на ринку нової продукції	Спрямоване на управлінські та програмні зміни

Схема інноваційної стратегії розвитку підприємства з використанням концептуального підходу наведена на рис. 7.1.

У процесі інноваційної діяльності виникають певні суперечності між управлінням основною діяльністю підприємства і його науково-технічною сферою. Серед таких суперечностей відзначені такі: ізольованість керівників підприємства від науково-технічного персоналу, який здійснює кількісну і якісну оцінку знань з перспективного розвитку підприємства; суперечності між керівним складом підприємства та сферою НДДКР із концептуальних і технічних питань, які вважаються факторами успіху; розбіжності між цілями інноваційного розвитку та витратами на їх досягнення, що проявляється у відсутності доходу від ресурсів, спрямованих на розроблення та впровадження науково-технічних нововведень [8-26].





Зовнішнє середовище інноваційного розвитку підприємства


Державне регулювання ІД

Ринок: стан і тенденції





Розроблення інноваційної стратегії розвитку підприємства


Формулювання стратегічних цілей підприємства


Інноваційний потенціал:


Формування і реалізація



Складові інноваційного потенціалу підприємства


Матеріальні ресурси

Інтелектуальний потенціал








Рисунок 7.1. – Схема інноваційної стратегії розвитку підприємства


Подолання цих суперечностей передбачає розроблення ефективних шляхів, до яких віднесено: залучення до розроблення стратегічних рішень з інноваційного розвитку підприємства компетентних висококваліфікованих науково-технічних спеціалістів; здійснення фінансування науково-технічних розробок; внесення технологічних показників до системи показників із оцінки результатів діяльності підприємства та його основних цілей; розроблення інноваційної стратегії як однієї з найважливіших складових стратегії розвитку підприємства; забезпечення прямих інформаційних зв’язків між керівним складом підприємства та керівниками структурних підрозділів, які здійснюють розроблення НДДКР; створення умов для забезпечення процесу творчості розробників інновацій; залучення компетентних експертів до оцінки ефективності науково-технічних нововведень.

У сучасних умовах стратегічне управління набуває нового змісту, що передбачає використання поряд із формальними, кількісними методами творчого інтуїтивного підходу. Для більш обґрунтованого визначення найбільш значущих чинників середовища підприємства необхідна досить повна і достовірна інформація, що може бути отримана шляхом сканування (пошук уже сформованої ретроспективної інформації), моніторингу (відстеження поточної інформації, що з’являється знову), прогнозування (створення інформації про майбутній стан середовища) та відстеження інформації.

Формування стратегії інноваційного розвитку містить такі етапи: розроблення загальної стратегії підприємства з урахуванням його інноваційної діяльності та визначення конкурентної позиції на ринку. На їх основі визначаються функціональні стратегії підприємства.

Інноваційна політика підприємства ґрунтується на формулюванні цілей і стратегій його розвитку в короткостроковій і довгостроковій перспективах на основі оцінки його потенційних можливостей, забезпеченості відповідними видами ресурсів (матеріальних, трудових і фінансових). Причому така політика визначається з урахуванням життєвого циклу підприємства, на кожній стадії якого встановлюються відповідні цілі, які залежать від того, що саме необхідно підприємству: підтримувати досягнутий рівень розвитку або здобувати його новий якісний стан. Кожна стадія життєвого циклу підприємства передбачає сполучення обох видів цілей.

Управління інноваційним розвитком підприємства передбачає розроблення і реалізацію інноваційної стратегії, що повинна охоплювати цілі його інноваційної діяльності, вибір засобів щодо досягнення таких цілей і обґрунтування джерел залучення необхідних ресурсів. Схема концептуального підходу до стратегічного управління інноваційним розвитком підприємства наведена на рис. 7.2.

Важливою складовою стратегічного управління є управління змінами на підприємстві, що містить: здійснення стратегічної діагностики, мобілізацію керівників підприємства на підтримку змін, планування процесу змін, запобігання конфліктам між стратегічною і поточною діяльністю підприємства, прийняття стратегічних рішень, управління поточним виробничим процесом, розроблення та впровадження стратегії інноваційного розвитку і формування сприятливої атмосфери з цією метою, здійснення оперативної та стратегічної систем управління, заохочення успішної стратегічної діяльності тощо.

Основними причинами існуючого негативного ставлення до стратегічного управління інноваційним розвитком є: непідготовленість керівників підприємств до кардинальних стратегічних змін та інноваційних перетворень; відсутність об’єктивної інформації про зовнішні та внутрішні фактори; стримування спрямованості керівництва на стратегічні зміни у зв’язку з минулим досвідом і успіхами; приділення уваги вирішенню проблем основної діяльності, що відволікає від розгляду стратегічних завдань; слабка адаптованість до змін тощо.