Geum.ru

Конспект лекцій з дисципліни «Економіка та управління знаннями» для студентів спеціальності 000014 «Управління інноваційною діяльністю» усіх форми навчання

Вид материалаКонспект

Содержание


Управління знаннями та інновації
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
ТЕМА 5

УПРАВЛІННЯ ЗНАННЯМИ ТА ІННОВАЦІЇ


5.1 Сутність інновацій у контексті економіки знань


Розвиток сучасних соціально-економічних процесів відбувається під впливом дестабілізуючих зовнішніх чинників, які, з одного боку, негативно впливають на стан національної економіки, а з іншого – спонукають вітчизняних суб’єктів господарювання шукати нові перспективні шляхи розвитку та конкурентні переваги. Серед останніх слід особливо виділити знання та інновації. Роль інновацій у становленні та розвитку як окремих підприємств, так і держави неодноразово підтверджена зарубіжним досвідом.

Сучасне суспільство визначають як «інформаційне» або «суспільство знань», у результаті чого виникають дискусійні питання щодо тлумачення й співвідношення ряду категорій, таких як, наприклад, «економіка знань» та «інновації» і пов’язаних із ними понять (категорійного апарату).

Нами було проведено структурно-логічний аналіз таких термінів, як «інформаційна економіка», «економіка знань» і «інноваційна економіка», які досить часто ототожнюють. Так, дійсно, ці визначення близькі по суті, але існує ряд концептуальних особливостей.

Розглянемо підхід до створення інновацій, яки відтворює сутність та розбіжність досліджуваних категорій (рис. 5.1). Інформація має природну сутність і характеризує ознаки об’єктів та предметів. Знання є результатом освоєння дійсності і являє собою сукупність інформації. Знання має соціальну сутність і характеризується здатністю застосовувати інформацію до певного об’єкта [50]. Інновація є результатом комбінації знань [80] і становить основу інноваційної економіки.




Рисунок 5.1 – Трансформація природної сутності інформації у економічну


Інформаційна економіка – виробнича система у поєднанні зі сферою споживання, де інформація є провідною продуктивною силою, а також основним продуктом виробництва і предметом споживання.

Економіка знань: 1) соціально-економічна система, що ґрунтується на отриманні знань (поняття тотожне до визначення інформаційної економіки); 2) економічні відносини, що виникають в галузі отримання знань.

Інноваційна економіка – соціально-економічна система, яка на підставі використання інтелектуального капіталу та знань продукує інновації та забезпечує їх комерціалізацію.

Таким чином, вважаємо за доцільне розмежовувати аналізовані категорії і не вживати їх як синоніми. Незважаючи на те, що в них є багато спільного, пропонуємо більш детально проаналізувати відмінні риси (табл.1).


Таблиця 5.1 – Порівняльна характеристика економічних категорій
Інформаційна економіка
Економіка знань
Інноваційна економіка

Основний ресурс
інформація, людський капітал,

знання, інтелектуальний капітал

знання, інтелектуальний капітал

Продукт

інформація, знання
знання, інновації
інновації

Суб’єкти

суб’єкти сфери виробництва та споживання

суб’єкти господарювання, персонал, держава, споживачі,

суб’єкти інноваційної діяльності (бізнесу), науки, освіти, держава

Складові

дані, комунікації, інформаційна продукція

освіта, економічні стимули, конкурентна перевага, глобалізація знань
ринок, комерціалізація, маркетинг інновацій, технології, конкурентна перевага


Отже, автором було визначено взаємозв’язок категорій, що визначають новітній напрям соціально-економічного розвитку, який ґрунтується на нематеріальних ресурсах, визначено та обґрунтовано їх відмінні риси. Результати дослідження мають теоретико-методичне значення для розвитку основ управління інноваційною діяльністю.


5.2 Фактори розвитку інноваційного підприємства


Інноваційним є розвиток, що спирається на безупинні пошук і використання нових способів і сфер реалізації потенціалу підприємства в змінних умовах зовнішнього середовища у рамках обраної місії і прийнятої мотивації діяльності, пов'язаний з модифікацією існуючих і формуванням нових ринків збуту [27].

Під інноваційним типом розвитку розуміється спосіб економічного зростання, що ґрунтується на постійних і систематичних нововведеннях, спрямованих на суттєве поліпшення всіх аспектів діяльності господарської системи, періодичному "перегрупуванні" сил, обумовленому логікою НТП, цілями і завданнями розвитку системи, можливістю використання певних ресурсних чинників для створення інноваційних товарів і формування конкурентних переваг [32].

На цей час законодавством визначено, що інноваційна діяльність – діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг [35].

Узагальнення теоретичних та аналітико-статистичних джерел інформації дозволяє виділити групи факторів інноваційного розвитку підприємств (табл.5.2).


Таблиця – 5.2 Фактори розвитку інноваційного підприємства


Фактори
Характеристика фактора

Управлінські

Управління підприємством, визначення його місії та основних завдань

Фінансові

Особливість здійснення економічної діяльності всередині підприємства, забезпечення грошовими коштами виробництва

Техніка та технології
Здійснюють вплив на технічні та технологічні сторони інноваційної діяльності промислових підприємств

Кадрові

Компетентні та кваліфіковані кадри, програми розвитку кадрів

Інформаційні

Використання усіх можливих інформаційних ресурсів від програмного забезпечення до комерційних пропозицій

Інноваційні

Якість, вартість, попит та пропозиція продукту

Законодавчі

Правова основа інноваційного розвитку підприємств в Україні на підставі законодавчих актів та постанов

Екологічні

Вплив нових технологій, матеріалів, видів енергії на довкілля в процесі інноваційної діяльності підприємств


Пріоритетними чинниками є техніка та технології, інформація та менеджмент підприємства. Хоча не можна заперечувати провідну роль законодавчого чинника, з яким пов'язані податкові обов'язки підприємства та регламентування його діяльності, але нові постанови та редакції законів дуже часто змінюються.

За умов досить скрутного економічного становища в Україні фінансовий фактор набирає особливої ваги. Інноваційні підприємства виробляють продукцію високої якості, але у той самий час вони повинні знаходити шляхи мінімізації витрат, у тому числі сплати податків, тим самим підвищуючи потенціал підприємства. Розвиток інноваційної діяльності має бути органічно пов'язаним із ресурсозбереженням і приводити до суттєвого зменшення витрат матеріалів на одиницю продукції, також, виходячи з сучасних умов, інноваційний розвиток повинен мати соціальну спрямованість, де саме людина, якість та безпека її життя матимуть забезпечити пріоритети інноваційного розвитку.

Техніко-технологічний аспект головним завданням має чітке дотримання технології, яка з самого початку виробництва повинна відповідати певним критеріям: економічності, динамічності, низькій матеріаломісткості та саморозвитку. Ці критерії допомагають виробничим інноваційним підприємствам не тільки нарощувати обсяги виробництва, а й стати конкурентоспроможними.

Якщо говоримо про організацію діяльності, а саме менеджмент підприємств, то найціннішим виявляється головний напрям діяльності підприємства, визначення цілей та місії підприємства, гармонійне поєднання усіх наявних ресурсів для отримання прибутку.

Кадровий потенціал підприємства, який визначається не стільки кількістю працівників, скільки їх кваліфікацією та лояльністю до свого підприємства, являє собою рушійну силу функціонування підприємства.

Також ми виділено фактор самої інновації, яка повинна мати певний запас конкурентоспроможності, – запити ринку та потреби споживачів удосконалювати існуючу і розробляти нову продукцію. Також суб'єкти інноваційної діяльності стикаються з серйозними проблемами при введенні продуктів і технологій нового покоління на ринок. Високий ступінь ринкової невизначеності різко збільшує можливість припуститися помилки в оцінках альтернативних варіантів розвитку на базі інновацій. Ціна ж можливої помилки є занадто високою, оскільки, багаторазово зростаючи на наступних етапах прийняття рішень, вона може призвести до абсолютно неадекватної реакції на ситуацію на ринку з усіма наслідками, що звідси випливають [35].

Розвиток інноваційного підприємства залежить від певної низки факторів, які є важелями регулювання діяльності.

Інноваційному підприємству необхідно виробляти значно якіснішу та менш витратну продукцію. У порівнянні з іншими виробниками воно активно впливає на технологічні та ринкові умови й має вищий рівень конкурентоспроможності за інші підприємства. Саме тому необхідно чітко визначити фактори, які впливають на інноваційний розвиток підприємства. За умов поширення економічної кризи в Україні інноваційним підприємствам необхідно приділяти увагу саме тим чинникам, які можуть надати додаткові переваги для розвитку їх бізнесу.

Узагальнюючи сказане вище, виділимо основні важелі розвитку інноваційного підприємства: менеджмент підприємства, фінансовий стан підприємства, інформаційну забезпеченість діяльності, техніку та технологічне оснащення самого підприємства, кваліфіковані кадри, створення інновації як відповіді на запити ринку.

Розвиток інноваційного підприємства може забезпечити лише ефективне функціонування всіх факторів, що забезпечують систему. Тому в подальшому необхідно розробити підходи щодо вибору найбільш ефективних методів та інструментів управління основними чинниками для інноваційного розвитку.

Реалії сучасного розвитку економіки доводять, що основними чинниками розвитку є інновації – високі технології, нова техніка, нова організація праці і виробництва, нова мотивація підприємницької діяльності, а також можливість забезпечити високі показники економічного зростання. Саме інновації забезпечують економічну стійкість мікро- і макросистем, їх конкурентоспроможність, дають можливість підвищити експортний потенціал, розв'язати певні економічні, екологічні, соціальні проблеми.


5.3 Стратегія інноваційного розвитку України


17 червня 2009 р. у Верховній Раді України відбулися парламентські слухання на тему "Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів"[57].

М.Томенко зазначив: "Наука, освіта, інновації стають сьогодні більш помітними і визначальними сферами розвитку суспільства та держави і переконливим фактом цього стало те, що 2009 рік проголошений Євросоюзом роком креативності та інновацій".

Голова Комітету навів деякі дані, які свідчать про місце України у світі. За його словами, "не є таємницею, що конкурентоспроможність України та її інноваційність сьогодні досить низько оцінюються у світі. Створено, на жаль, вельми негативний образ інноваційного потенціалу України. І не варто відмахуватися і списувати це на ворогів, становище треба терміново виправляти, бо цей орієнтир для іноземних інвесторів ускладнює роботу уряду, українських промисловців та вчених на світових ринках".

На думку доповідача, причини такого стану передовсім у зниженні рівня технологічного розвитку економіки України, відсутності вагомих зрушень в інноваційному процесі, згортанні масштабів науки, яке має своє як історичне, так і інституційне підґрунтя.

В.Полохало зауважив, що проблема полягає не у тому, що хтось не розуміє чи заперечує корисність інновацій, а й у тому, що пряме перенесення неокласичних моделей, які розроблялися у високорозвинутих країнах світу та є адекватними лише до їхніх умов, у країнах з перехідною економікою, а Україна саме така, не досягає очікуваних результатів. Тому інноваційний процес в Україні вже тривалий час знаходиться в точці замерзання.

В.Полохало виділив два стратегічних завдання стратегії інноваційного розвитку України на наступне десятиліття - домогтися підвищення національної конкурентоспроможності за рахунок інновацій та визначити і пріоритетно підтримувати високотехнологічні сфери, які забезпечуватимуть прискорене економічне зростання.

Голова Комітету зазначив, що потрібно визначити національні пріоритети і обсяги ресурсної підтримки. Багато країн, за його словами, будують свою політику на підставі довгострокових науковообґрунтованих передбачень та прогнозів на 10, 20, 50 років.

Голова Комітету також вважає, що необхідно в рамках формування нового суспільного договору розширити суб'єктність прийняття державних рішень, підвищити їх ефективність через забезпечення площадок діалогу між владою, бізнесом і наукою. В.Полохало наголосив на важливості невідкладного і докорінного реформування всієї системи державного врегулювання і управління у сфері охорони та використання інтелектуальної власності та інноваційної діяльності.

Найголовніше, за словами доповідача, інновації повинні продаватися на ринку. Сьогодні держава, як правило, намагається стимулювати пропозицію замість того, щоб стимулювати попит на інновації.

Інший доповідач, міністр економіки Богдан Данилишин, наголосив на тому, що лише інноваційно-інвестиційний шлях розвитку є тим рушієм, який здатний вивести Україну з економічних потрясінь. У своєму виступі він зазначив: "Головні пріоритети державної політики взагалі, в тому числі державної інноваційної політики, мають зміститися в бік структурної перебудови та інституційної модернізації економіки, підтримати і підвищити її спроможність розвивати і впроваджувати технологічні інновації та забезпечити функціонування складних науково-технологічних систем, які стратегічно важливі з точки зору життєзабезпечення суспільства і підтримання національної, економічної, екологічної, енергетичної та продовольчої безпеки нашої країни".

Б.Данилишин відзначив, що політика уряду в цій сфері будується таким чином, щоб концентрувати фінансові ресурси на пріоритетних напрямах інноваційного розвитку та розв'язувати найбільш гострі проблеми. Він нагадав про те, що уряд визначив пріоритети, які є основою національних досліджень і на які спрямовується основна діяльність. Серед таких пріоритетів визначені: наноматеріали і нанотехнології; інформаційні технології та ресурси; паливно-енергетичний комплекс та енергозбереження; ядерна енергетика; нові матеріали і нові методи їх з'єднання та обробки. До пріоритетів уряд також відніс раціональне використання природоресурсного потенціалу, новітні біотехнології для охорони здоров'я, фармакології та АПК, високопродуктивне сільське господарство, політико-правові економічні та управлінські механізми зміцнення конкурентоспроможності України, соціальні та гуманітарні основи формування в Україні суспільства економіки знань.

Міністр економіки сказав, що для системного вирішення цих завдань та наукових проблем існує відповідний державно-правовий механізм і державно-цільовий механізм, який передбачає відповідне фінансування даних розробок.

Міністр економіки зазначив, що для забезпечення інноваційного спрямування державних цільових програм урядом було прийнято відповідні рішення, якими унормовані правила інноваційного спрямування програми чи етапи її розроблення та концентрації. За його словами, у подальшому при формуванні державних цільових програм планується виділяти окремі наукову та інноваційну частини програм для проведення відповідного моніторингу та здійснення докладного аналізу викладання програм.

У своєму виступі Б.Данилишин зазначив, що надалі зусилля уряду будуть спрямовуватися на те, щоб ефективна науково-технічна та інноваційна політика забезпечила дієвий механізм інвестування масштабних структурних змін на користь виробництв п'ятого технологічного укладу, складовими якого є інформаційні технології. За його словами, стимулююча інноваційно-інвестиційна політика буде здійснюватися шляхом розбудови інвестиційного середовища для реалізації інвестиційних проектів, упровадження спеціальних стимулів для інвестування інноваційних і технологічних змін.

Говорячи про законодавчу складову забезпечення інноваційної політики, Б.Данилишин повідомив, що уряд планує прискорити прийняття Закону "Про венчурну діяльність в інноваційній сфері", впровадити в національне законодавство норми і правила угод СОТ з метою запровадження механізмів державного субсидіювання високотехнологічного сектора економіки. Також планується прискорити подання до Верховної Ради Податкового кодексу, в якому передбачено надання ряду фіскальних преференцій суб'єктам інноваційної діяльності. Ще одним важливим напрямом є забезпечення утворення регіональних та галузевих центрів комерціалізації і трансферу технологій та інновацій та утворення національної мережі комерціалізації трансферу в технології та інновації.

Міністр економіки нагадав про розроблену урядом разом з установами Національної академії наук стратегію розвитку України до 2020 року, яка має назву "Стратегія національної модернізації". За його словами, важливу і ключову роль у ній відіграє політика науково-технологічного розвитку і формування інноваційно-інвестиційної моделі держави. Результатом реалізації цієї Стратегії має стати побудова конкурентоспроможної і адаптованої до зовнішніх і внутрішніх можливих збурень національної економіки. "Стратегія має стати стрижневим документом у системі державних програмних документів, що дозволяє скоординувати всі дії влади задля утвердження більш могутньої, сильної і гнучкої моделі розвитку економіки", - завершив Б.Данилишин.

Зі співдоповідями виступили віце-президент Національної академії наук Валерій Геєць і міністр освіти і науки Іван Вакарчук.

Учасники слухань відзначали: досвід останніх десятиліть свідчить, що серед основних чинників конкурентоспроможності країн загалом та національних економік зокрема визначальним є впровадження ефективних механізмів інноваційної політики, яка й забезпечує конкурентоспроможність економіки у стратегічній перспективі. У виступах зазначалося, що більшістю держав, які майбутній економічний розвиток власної країни пов'язують із здобутками науки та активними інноваційними процесами, розроблені документи, що визначають концептуальне та стратегічне бачення перспектив інноваційного розвитку економіки країни та формування національної інноваційної системи. Такий документ уперше було розроблено у США, його мають Великобританія, Франція, Німеччина, інші країни ЄС, а також Росія, Білорусь, Казахстан та інші.

Досвід розвинених країн світу підтверджує, що ключова роль у забезпеченні та належному спрямуванні інноваційного розвитку, формуванні національної інноваційної системи, яка сприяє його прискоренню, належить державі, яка встановлює стратегічні цілі, забезпечує ресурсну підтримку, включаючи, зокрема, бюджетне фінансування, податкове стимулювання, кредитну підтримку тощо. Особливу значимість у процесах функціонування національної інноваційної системи має організація та стимулювання процесів оновлення технологій, передача наукових розробок із сфери одержання знань у виробництво, що досягається за допомогою розвитку системи освіти, ринку інтелектуальної власності, створення інноваційної інфраструктури, фінансового та податкового стимулювання науково-технічної діяльності тощо.

Промовці висловлювали занепокоєння з приводу того, що самоусунення української держави від стимулювання інноваційних процесів і підтримки високотехнологічних призвело до вкрай негативних структурних змін у економіці - занепаду високотехнологічних підприємств і домінування низькотехнологічних сировинних. Цим зумовлене зниження попиту на наукові дослідження і розробки й фактичне згортання інноваційної діяльності в промисловості. У виступах наводилися дані, згідно з якими в Україні з 1991 року через непослідовність у проведенні науково-технологічної та інноваційної політики та її низьку ефективність закріплюються тенденції до технологічного відставання від розвинених країн світу. Наслідком цього стає зниження конкурентоспроможності національної економіки, гальмування розвитку високотехнологічних галузей промисловості, зниження якості робочої сили.

Водночас, наголошували учасники слухань, розвиток національної інноваційної системи як окремий об'єкт державної політики, стратегічні цілі розвитку, основні засади та функціонування національної інноваційної системи в нормативно-правовій базі відсутні.

У виступах також відзначалося зниження рівня фінансування науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, яке призвело до відтоку з України кваліфікованих наукових та технічних кадрів, занепаду багатьох наукових шкіл, стрімкої деградації матеріально-технічної бази наукових та науково-технологічних досліджень, переважного впровадження в Україні запозичених технологій не найкращої якості, зростання ролі іноземних інвесторів.

Учасники слухань визначили основні фактори, які перешкоджають здійсненню інноваційної діяльності. Серед них домінують переважно вартісні, а саме: нестача власних коштів (80,1% обстежених підприємств), великі витрати на нововведення (55,5%), недостатня фінансова підтримка держави (53,7%), високий економічний ризик (41%), тривалий термін окупності нововведень (38,7%), відсутність коштів у замовників (33,3%). Також заважає недосконалість законодавчої бази (40,4%), відсутність попиту на продукцію(16%), відсутність кваліфікованого персоналу (20%), відсутність можливостей для кооперації з іншими підприємствами і науковими організаціями (19,7%), нестача інформації про ринки збуту (17,4%), нестача інформації про нові технології (17,3%).

Усе це, зауважували промовці, є наслідком відсутності стратегії переведення економіки України на інноваційний шлях розвитку, формування національної інноваційної системи, яка забезпечувала б його реалізацію, неналежного використання методів планування на всіх рівнях управління (системного аналізу, прогнозування, оптимізації, програмно-цільових методів управління тощо), недостатнього рівня інноваційної культури працівників органів державної влади.

Учасники слухань звертали увагу на те, що в Україні присутні майже всі ланки господарського механізму, здатного продукувати конкурентоспроможну продукцію. Проблема як така сьогодні лежить в площині організації їх ефективної взаємодії з огляду на потрібний державі результат. Основним змістом державного управління інноваційним розвитком стає саме координація злагодженої роботи всіх ланок господарського механізму, налаштованого на продукування конкурентоспроможної високотехнологічної інноваційної продукції. Результатом цього має стати істотне прискорення економічного зростання країни та конкурентоспроможності її економіки.

Учасники слухань відзначали, що в Україні існує неузгодженість законодавства в інноваційній сфері, насамперед із корпоративним, інвестиційним, податковим, соціальним законодавством, відсутнє супроводження прогресивних норм законів відповідними підзаконними актами, які забезпечили б їх практичне введення в дію, спостерігається непослідовність дій держави щодо підтримки суб'єктів інноваційної діяльності, а також значне зниження інноваційної активності підприємств та загальне погіршення інноваційної культури суспільства.

Промовці також наголошували, що механізми правового захисту інтелектуальної власності не є ефективними. До цього часу так і не створено належної системи прогнозування науково-технологічного та інноваційного розвитку.

За словами учасників слухань, інноваційний розвиток в Україні стримують, зокрема, такі системні чинники, як:

відсутність прийнятих на довгостроковий період стратегій сталого, соціально-економічного, науково-технологічного, інноваційного розвитку країни та пов'язаної з ними послідовної зовнішньої та внутрішньої економічної політики;

- незавершеність процесів перерозподілу власності: набуття власності шляхом приватизації домінує над іншими можливими економічними механізмами, у тому числі тими, що пов'язані з капіталізацією одержаного прибутку;

- сформованість світового ринку високотехнологічних товарів і послуг, на якому Україна як суб'єкт має підтримувати свою присутність;

- тяжіння в управлінні інноваційною сферою до галузевих засад замість необхідності системного і послідовного впровадження функціональних принципів [57].