Geum.ru

Імперативи системної взаємодії у формуванні глобальної економіки

Вид материалаДокументы
Оцінка (2005 р.)
Список опублікованих праць за темою дисертації
Подобный материал:
1   2   3

Ключові параметри глобальної економіки

Сфери економічної діяльності
Кількісні параметри
Оцінка
(2005 р.)
Якісна характеристика

Ідеальний зразок
Реальний стан

Міжнародне виробництво
Кількість нефінансових ТНК
50000

Світовий баланс виробничої діяльності на основі ефективного ресурсовикористання
Асиметрична децентралізація виробництва, дематеріалізація товарних потоків

Обсяг продаж ТНК
36456 млрд.дол.

Міжнародна торгівля
Обсяг торгівлі товарами
21214 млрд.дол.
Вільний обмін товарами, послугами, продуктами інтелектуальної власності
Істотні нетарифні бар’єри, регіональний неомеркантелізм

Обсяг торгівлі нефінансовими послугами
12574 млрд.дол.

Міжнародні інвестиції
Обсяг ПЗІ
460 млрд.дол.
Вільний рух підприємницького капіталу
Транснаціональні альянси, превалювання портфельних інвестицій

Обсяг портфельних інвестицій
1663,1 млрд.дол.

Міжнародні фінанси
Обсяг міжнародних кредитів
13000 млрд.дол.
Стабільність, транспарентність, уніфікована технологічність
Перманентна кризовість, превалювання спекулятивних операцій

Обсяг валютних операцій
1900 млрд.дол.


Поряд із закономірностями функціонування глобальної економіки, що забезпечують ефективність і загальноцивілізаційний прогрес на основі ресурсної доступності, факторної мобільності, інноваційності, інтегративної динамічності, автором акцентовано увагу на нееквівалентному розподілі витрат і доходів на глобальних ринках, що обумовлює непропорційність та асиметричність розвитку і поглиблює міжкраїнові та міжрегіональні інформаційно-технологічні і соціально-економічні розриви.

Якісні ознаки глобальної економіки відображають процеси транснаціоналізації, регіоналізації та глобальної інституалізації, а її рушійними силами є принципові науково-технологічні зрушення на основі всеохоплюючої інформатизації. Формується глобальне середовище постіндустріальної інформаційної цивілізації, у якій роль основного виробничого фактору відіграє інформація, а вирішального чинника – нові знання, що, безперервно нагромаджуючись, виливаються в принципово нові можливості розвитку.

Разом із тим, автором виявлено, що етноекономічні системи генерують конфлікти з постіндустріальною моделлю розвитку, особливо за умов її локалізації у групі розвинутих країн світу. У прогностичних сценаріях глобального розвитку таким чином можуть або закріпитись існуюче економічне розшарування світу (неоліберальна глобалізація), або ініціюватись більш демократичні системи управління (приборкана глобалізація, глобалізація свідомості тощо).

Автором доведено, що найбільш оптимальна на сьогодні модель світоустрою має носити гексагональну форму: чотири регіони (північноатлантичний, тихоокеанський, євразійський, південний), транснаціоналізований економічний простір; депресивні території. У якості центрального у розвитку етноекономічних систем було встановлено процес відтворення не тільки товарної маси на техногенній виробничо-інвестиційній основі, але й нової якості життєдіяльності. Ігнорування цього може призвести до реалізації прогностичного сценарію світоустрою із глобальним поділом на "зону життя" і "зону роботи", що дискредитує позитивну варіативність і поліхромність глобалізації.

У розділі 5 “Інституціоналізація і формування системи глобального управління” визначено принципові напрями інституціоналізації глобального управління з аналізом функцій і статусу держав, міжнародних економічних організацій, метакорпорацій в глобальних економічних умовах.

Проаналізовано, що в умовах глобалізації перерозподіляються ролі і функції суб’єктів бізнесу та регулятивних інститутів. Автором розвинуто тезу щодо втрати державою функції основного структурного елемента світової економіки, оскільки вона, по-перше, втрачає можливість ефективно використовувати традиційні важелі макроекономічного регулювання (імпортні бар’єри та експортні субсидії, курс національної валюти і ставка рефінансування центрального банку тощо). Інтернаціоналізуються навіть такі "внутрішні" сфери державного регулювання як оподаткування, трудове законодавство, освіта, професійна підготовка кадрів тощо. Частина економічних процесів взагалі не підпадає під регулюючий вплив держави, оскільки об’єктивно потребуються узгоджені заходи країн, ТНК і глобальних організацій (МВФ, Світовий банк, СОТ). По-друге, становлення техносфери як штучного середовища життєдіяльності людини створює передумови і розвиває нові міжнародно взаємопов’язані види і типи діяльності в усіх сферах економіки, науки, культури, породжує необхідні для її потреб інтернаціоналізовані фінансові потоки, організаційні структури, робить глобально відчутними традиційні проблеми конкурентоспроможності і породжує нові. Закріплюється певна конкурентна ієрархія країн відповідно до їх положення в системі функціональних зв’язків техносфери із зовнішнім світом.

Автором виявлено, що уперше в історії державний суверенітет втрачає власний докорінний зміст, тобто як здатність здійснювати на власній території повний контроль над економікою та іншими сферами суспільного життя, в тому числі стосовно формування конкурентоспроможного середовища розвитку. Разом з тим, у роботі доведено, що роль національних урядів не зменшується, а видозмінюється у відповідь на виклики глобалізації, пов’язані, зокрема, із намаганням приватного капіталу регулювати і транснаціональну діяльність, і державну владу, і міжнародні організації.

У роботі встановлено, що реально діючими інструментами глобальної реінституціоналізації виступають війни “нових поколінь”, які демонструють досконалі тактики і стратегії дій на базі "високих" геоекономічних технологій (технологічне виснажування, геоекономічний бумеранг, глобальні фінансові атаки тощо). При цьому у формуванні майбутніх геоекономічних ареалів активно використовується як потенціал демографічних та соціокультурних криз, так і локальні військові конфлікти.

Нову якість за умов глобалізації отримує транснаціоналізація. На сьогодні близько 80 тис. фірм різних країн світу, що контролюють приблизно 770 тис. зарубіжних філіалів, перебувають на транснаціональній стадії розвитку і концентрують левову частку світових потоків товарів, послуг, інвестицій, інновацій, зокрема, 75–80% загальносвітового обсягу НДДКР.

В середині 1980-х років формуються глобальні корпоративні стратегії, які реалізуються переважно шляхом злиттів і поглинань. Загальний обсяг таких операцій у піковому 2000 р. перевищив 720 млрд.дол.США. Протягом тривалого часу це дозволяло ТНК отримувати стратегічні активи інших фірм, монополізувати ринки, досягати ефекту синергізму, збільшувати розміри і диверсифікувати ризики, розширювати фінансові можливості реалізації особистих інтересів вищого менеджменту тощо.

В роботі наголошується, що в прогресуючому постіндустріальному сегменті світової економіки лідерські амбіції глобальних корпорацій у поєднанні з динамічною квазіекономічною культурою генерують новітні якісні структурно-організаційні транснаціональні зрушення у напрямі метакорпоратизації. З метою ринкової експансії метакорпорація здійснює не тільки загальні функції з виробництва товарів та надання послуг і специфічні функції великого бізнесу стосовно оптимального комбінування факторів виробництва, але й латентні функції реальної економічної влади в країні та представництво у світовій економіці. При цьому конкурентоспроможність метакорпорацій та їх лідерство реалізуються за умов входження до їх складу провідних банків, промислових компаній, інших великих структур. Тому найбільш поширеними прообразами метакорпорацій є картелі, синдикати, трести, консорціуми, концерни, союзи і господарські асоціації, пули, холдинги, стратегічні альянси, ФПГ, транснаціональні компанії з дивізіональною структурою.

Авторський аналіз показав, що в новітній бізнес-практиці утворюються такі форми метакорпорацій, як кругові, горизонтальні, оболонкові корпорації, квазіхолдинги, віртуальні корпорації. Серед принципово нових виділено мережеві корпоративні структури, конкурентні переваги яких полягають у: підвищенні адаптивності корпорацій; концентрації діяльності на пріоритетних галузях спеціалізації; суттєвому скороченні витрат; низькому рівні зайнятості; залученні до спільної діяльності в межах мережі найкращих партнерів. Серед слабких місць можна відзначити надмірну залежність від топ-менеджменту, загрозу надмірного ускладнення через різнорідність учасників мережі і неясність стосовно членства в ній, гальмування розвитку підприємницької ініціативи через недостатньо визначену її мотивацію, ресурсну залежність від "чужих" ринків тощо.

Мережева організація (віртуалізація/децентралізація) діяльності метакорпорацій таким чином призводить до розмивання кордонів між компаніями, зникнення традиційних розмежувань між внутрішніми і зовнішніми членами організації, власними і зарубіжними ресурсами, великими і дрібними фірмами.

Аналіз показав, що сучасна система міжнародних організацій має недосконалі, неефективні форму і порядок прийняття рішень, оскільки її формування відбувалося в специфічний період повоєнного економічного розвитку. В новітніх умовах розвитку вирішення проблеми перегляду статусності ООН та інших міжурядових організацій залежить від превалюючого сценарію глобальних трансформацій: при поліполярній системі за ними ймовірно збережуться і навіть посиляться функції прийняття принципових глобальних рішень, а у випадку становлення уні- чи біполярної системи ці функції поступово перейдуть до недержавних структур, обслуговуючих інтереси держав-систем та метакорпорацій.

У роботі доведено, що перспективи глобалізації взаємопов’язані з процесами локальних суверенізацій із посиленням тенденції економічної регіоналізації (на сьогодні нараховується близько 300 зон вільної торгівлі, митних союзів та спільних ринків). Міждержавно інтегровані регіональні інтереси можуть суперечити мотивам глобальної експансії ТНК, відривати блокові країни від діяльності за багатосторонніми зобов’язаннями універсального характеру, породжувати протекціонізм щодо третіх країн, дискредитуючи ринкову конкуренцію. Однак економічний регіоналізм в його сучасних континентальних проявах (європейський. північно-американський, Азійсько-Тихоокеанський, Євразійський) сприяє гармоні–зації розвитку національних економік і формуванню гомогенного глобального ринку. Значимість регіональної інтеграції, на думку автора, полягає не тільки у генеруванні суттєвих статичних і динамічних ефектів, але й у певному компромісі, що дозволяє перенести природньо характерні для національної держави регулюючі та охоронні механізми на більш широкий легітимно інституалізований наднаціональний рівень.

Автором вивлено етапність розвитку глобальної управлінсько-регуляторної системи (рис. 3). У цьому контексті автор пропонує глобальні композиції системної реінституалізації. Становлення уніполярної системи (концепції “країни-гегемону”, “глобального уряду”, “антитерористичного уряду”) може спровокувати цивілізаційний конфлікт глобального маштабу. Бі- чи три-полярна система використовує коаліційний потенціал держав та інтеграційних об’єднань, але, на думку автора, є перехідною до уніполярності. Поліполярна система глобального управління розглядається як найбільш прийнятний, але й найбільш складний варіант реінституціоналізації, оскільки потребується досягнення балансу інтересів всіх її учасників. У процесі реалізації будь-якого з варіантів можна очікувати як на генеруючий (позитивний), так і деструктивний вплив на глобальну економічну стабільність та безпечність розвитку.


Рис. 3. Ймовірна етапність розвитку глобальної системи управління


ВИСНОВКИ


У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нове розв’язання актуальної наукової проблеми – визначення характеру імперативів системної взаємодії у формуванні глобальної економіки. На основі дослідження передумов, закономірностей і особливостей економічного розвитку в умовах глобальних трансформацій автор сформулював висновки теоретичного та практичного значення щодо обґрунтування механізмів ефективного у загальноцивілізаційному контексті функціонування глобальної економіки в структурно оновлюваному інституційному середовищі розвитку.
  1. Сучасна парадигма світогосподарського розвитку формується через всебічне дослідження явищ, процесів і проблем глобалізації, передумови становлення якої як сучасного економічного феномену сформувались на початку ХХ століття, а інтенсифікація, системна структуризація і ієрархізація зв’язків в процесі наближення до цивілізаційної гомогенності у політичній, соціальній, економічній, інформаційній, культурних сферах людської життєдіяльності стають ключовими ознаками світогосподарського розвитку на рубежі ХХ-ХХІ століть. Глобалізація із тенденції переростає у всеосяжний процес, що прискорюється або гальмується процесами інтеграції/дезінтеграції. На відміну від еволюційної інтернаціоналізації із передбачуваністю економічних перспектив, глобалізація, що має складну мотиваційну природу, характеризується багатоаспектністю, суперечливим динамізмом, генерує як безпрецедентні можливості розвитку, так і нові виклики і загрози, оскільки супроводжується кардинальними трансформаціями. Відчутно для всіх регіонів, галузей і сфер діяльності тренд економічної глобалізації безпрецедентно динамізувався, спровокувавши перехід на неоекономічну парадигму розвитку і пошук адекватного інструментарію забезпечення конкуренто–спроможності корпорацій, країн та регіонів світу.
  2. Політико-економічна обумовленість і багатоплановий формат реалізації, характеризують на сьогодні формування ключових наукових концепцій глобалізації, які з точки зору орієнтаційного спрямування, можуть бути представленими двома групами - неоліберальні або атлантичні (консервативного оптимізму, політичного екстремізму, палкого лібералізму, ліберального антифундаменталізму) та континентальні («федеральної імперії», «Євро-Радянскої імперії», співробітництва «Європа-Третій Світ»). Ідеологія глобалізації, в основі якої покладено атлантистську версію глобалізму у формі економічних доктрин Вашингтонського та Поствашингтонського консенсу, не може на сьогодні бути універсальною, оскільки адекватно враховує глобальні інтереси та конкурентні амбіції лише країн – світових лідерів, а для решти пропонуються стандарти "наздогоняючого розвитку", що не тільки посилює технологічне і соціально-економічне їх відставання, але й загрожує втратою цивілізаційної перспективи.
  3. Комплексне вирішення методологічних проблем економічної глобалізації можливе у межах глобалістики – науки, яка перебуває в активній стадії становлення та категоріального визначення і все більше характеризується поглибленою міждисциплінарністю, відходом від теоретичних стереотипів та узагальнень індустріальної парадигми розвитку. Якщо на початку 1960-х рр. об’єктом глобалістики виступали багатопланові інтеграційні процеси, у 1970-х рр. – природа економічних криз, у 1990-х рр. її дослідницький інтерес сконцентрувався на соціально-політичній проблематиці і цивілізаційних аспектах становлення глобальної економіки. На сьогодні в глобалістиці домінують багатоаспектні концепції і фундаментальні платформи філософського, соціологіч­ного, соціо-економічного, екологічного, демографічного, цивілізаційного, біосферного обґрунтування глобальних трансформацій, прояви яких здобувають все більш дематеріалізованих форм. Важливим завданням глобалістики як міждисциплінарної галузі наукових досліджень є виявлення причин, об’єктивно-наслідкових зв’язків і системної сутності тих глобальних проблем, які потребують пошуку оптимальних регуляторних механізмів. Новітнім імпульсом розвитку теорії глобалістики є імператив віртуалізації, коли ключовим аспектом дослідження стає симуляційний, нематеріальний, символічний характер соціоекономічних процесів.
  4. У контексті новітніх надбань глобалістики можна стверджувати формування і розвиток четвертого покоління локальних цивілізацій, яке включає євразійську, східноєвропейську, західноєвропейську, північноамериканську, латиноамериканську, африканську, японську, китайську, буддійську, індійську, мусульманську та океанічну цивілізації. На відміну від попередніх вони демонструють істотну диференціацію показників розвитку і характеризуються різним рівнем техногенності, політико-культурними проблемами взаємодії. Домінування північноамериканської квазі-економіки Півночі (в основному США), котра забезпечується безпрецедентним людським капіталом та інтелектуальним ресурсом розвитку, високорозвинутою адміністративно–управлінською інфраструктурою, агресивною геополітичною стратегією, хоча їх геоекономічне лідерство залежать від турбулентності розвитку глобального простору. Нові виміри стратифікації цивілізаційного розвитку, підвищення конкурентного статусу окремих “незахідних” цивілізацій формують передумови виникнення нових і поглиблення існуючих міжцивілізаційних конфліктів.
  5. Міжкраїнові та міжрегіональні асиметрії економічної глобалізації, викликані дією ряду технологічних, інформаційних, екологічних, геополітичних факторів, в першу чергу, дискредитують ідею про справедливий розподіл світового ВВП і рівні можливості конкурентного розвитку всіх учасників глобальної системи, формуючи гіпертрофовану залежність від однополярної моделі економічного розвитку, тим самим залишаючи невикористаним у повному обсязі ефективний ресурс системної взаємодії. Дисгармонія економічного розвитку обумовлює принципову глобальну нестаціонарність, поглиблюючи тенденцію до загострення класичних протиріч: уніфікації і диференціації; системного стягування і локалізації; інтеграції і дезінтеграції, в результаті чого виникають основні парадокси глобальної економічної системи. Існування парадоксів домашнього зміщення, Філдстайна-Хоріоки, низької мобільності нетто-потоків капіталу частково дискредитує ідею про глобальну сутність міжнародних фінансових ринків, всеохоплюючу міжнародну мобільність капіталу внаслідок існування і штучної культивації бар’єрів вільного капіталообміну на користь провідних західних транснаціональних корпорацій і структур.
  6. Імперативний характер впливу сучасної конфігурації геоекономічного атласу, що може бути інтерпретованим пакетом карт (ресурсною, екологічною, товарно-вартісною, митною, організаційно-договірною, геофінансовою, етноекономічною, геокультурною, військово-стратегічною, політичною), ефективність стратегій розвитку визначає диспозиція інтернаціоаналізованих відтворювальних ядер, в які поетапно "інкорпоруються" національні економіки. Національний економічний атлас при цьому відображає стратегічні орієнтири, зони впливу, геоекономічні плацдарми, комунікаційні мережі, опорні військові зони і детермінується, з одного боку, закономірностями глобалізації, а, з другого – країновою специфікою.
  7. Глобальна економіка являє собою нерозривну, цілісну, пульсуючу багаторівневу і багатовимірну структуру, становлення якої було викликано організаційно-технологічним наближенням національних економічних структур та об’єктивною необхідністю забезпечення безперервності відтворювального процесу в межах інтернаціоналізованих відтворювальних ядер. Дія двох базових принципів – взаємозалежності і територіальності визначає на сьогодні формування глобальної економіки. Перший реалізується на глобалізованих світових товарних, фінансових, технологічних ринках ("цивілізація бізнесу"), другий, водночас, "охороняє" економічний суверенітет держави. В умовах їх незбалансованої дії спростовується теза про ефективне ринкове саморегулювання. Ланки відтворювального процесу у глобальній економіці делокалізують національний економічний простір. В умовах, коли закономрностями глобальної економіки є зростання масштабів міжнародного виробництва, динамізація інтеграції мікро- та макроструктур завдяки міжнародній стандартизації, ринковій уніфікації та регуляторній гермонізації; нерівномірний та нееквівалентний розподіл витрат і доходів на глобальних ринках, що спричинює технологічну селекцію країн (ареалів), використання традиційних фінансово-правових технологій глобального управління стає неефективними.
  8. В умовах глобалізації перерозподіляються ролі і функції суб’єктів бізнесу та регулятивних інститутів. На сьогодні відбувається активна трансформація і уніфікація економічної функції держави, яка, з одного боку, втрачає можливість ефективно використовувати традиційні інструменти макроекономічного регулювання, а з другого, залежить від ступеня розвитку техносфери, яка культивує нові міжнародно взаємопов’язані види і типи діяльності. Сучасний стан розвитку євро-атлантичної цивілізації характеризується фактичним розпадом національної державності класичного типу і все швидкішою еволюцією у бік анонімно-сітьової організації політики, економіки і культури, орієнтованих на симуляційні види суспільної активності. Внаслідок цього відбувається утворення сітьових економічних просторів, які у порівнянні з державою є принципово різними за суттю соціоекономічними утвореннями. Інтернаціональна орієнтація економічних політик більшості країн потребує адаптації інститутів державного управління до вимог глобальної економіки, коли: національні кордони перестають бути критерієм сегментації ринків; транснаціоналізовані виробничо-технологічні мережі трансформуються на засадах метакорпоратизації з використанням сітьових методів організації; зростає взаємозалежність головних фінансових центрів і формуються нові міжнародні механізми акумуляції і перерозподілу капіталів.
  9. Відбувається істотна організаційна оптимізація діяльності транснаціональних корпорацій, коли превалюючими стають не стільки традиційні злиття та поглинання, скільки оболонкові і матричні структури з тенденцією до віртуалізації їх діяльності. Хоча кругові, горизонтальні, оболонкові метакорпорації мають очевидні переваги (адаптивність; концентрація діяльності на пріоритетних галузях спеціалізації; суттєве скороченні витрат; низький рівень зайнятості), вони однак не можуть на сьогодні паритетно конкурувати з державами. Мережева ж організація їх діяльності призводить до розмивання міжкорпоративних кордонів, зникнення традиційних інтернальних та екстернальних розмежувань організації, власних і зарубіжних технологій, великих і дрібних фірм.
  10. На сьогодні міжнародні організації, в першу чергу, СОТ, МВФ, Світовий Банк, МОП, ЮНКТАД, ЮНІДО, ФАО є потужними регулятивними інститутами глобальної економіки. Їх діяльність охоплює практично всі країни і сегменти ринку. Однак навіть новітні світові регулятивні ініціативи поки що не дозволяють адекватно вирішувати глобальні проблеми сучасності. Необхідні нові функціональні форми і механізми гармонізації національних економічних інтересів, політик і дій, для захисту об’єктивно слабкіших партнерів і прийняття санкцій проти всіх, хто порушує об’єктивні правила гри глобальної економіки, що уможливлюється лише за умов гуманізації світогосподарського розвитку, основаної на його інтелектуалізації, соціалізації та екологізації. Перспективи глобалізації визначаються процесами локальних суверенізацій із посиленням тенденції економічної регіоналізації, яка у сучасних проявах має яскраво виражений континентальний характер (ЄС, НАФТА, АТЕС). Значимість міжнародних інтеграційних угруповань проявляється не тільки у лібералізації і гармонізації економічних взаємовідносин, але й у пошуку певного компромісу, що дозволяє перенести природньо характерні національній державі регуляторні механізми на наднаціональний рівень.
  11. Найбільш вірогідним перспективним варіантом глобальної архітектури є формування нової центр-периферійної бази, що відходить від класичної структури світової системи «корпорація—держава—інтеграційне об’єднання-держава—система—периферійні зони». Глобальними композиціями системної реінституалізації можуть виступати: становлення уніполярної системи (концепції “країни-гегемону”, “глобального уряду”, “антитерористичного уряду”); бі- чи триполярна система, яка використовує коаліційний потенціал держав та інтеграційних об’єднань; поліполярна система глобального управління, яка є найбільш прийнятним, але і найскладнішим варіантом реінституціоналізації. В процесі реалізації будь-якого з варіантів можна очікувати як генеруючий (позитивний), так і деструктивний вплив на глобальну економічну стабільність та безпечність розвитку.
  12. Геоекономічне визначення України є однією з пріоритетних проблем національного розвитку. Вона є багатоаспектною внаслідок дії політичних, економічних, соціокультурних і цивілізаційних факторів впливу. Необхідні нові підходи щодо визначення національних стратегічних інтересів України, виявлення особливостей та обґрунтування мети і напрямів інтернаціоналізації її економічної діяльності, яка на сьогодні має неефективну географічну і галузеву структуру в торгівлі товарами, послугами, інвестуванні та кредитуванні. Формування конкурентоспроможної економіки потребує пошуку нестандартних шляхів розвитку, у постіндустріальній парадигмі ресурсозабезпечення і споживання, паритетного інкорпорування у інтернаціоналізовані відтворювальні процеси, визначення пріоритетних ареалів економічного розвитку в новій глобальній конфігурації, зокрема у бігравітаційному інтеграційному полі (Євросоюз і ЄЕП).

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії і підручник:
  1. Кальченко Т.В. Глобальна економіка: методологія системних досліджень: Монографія. – К.:КНЕУ, 2006. – 248 с. – 10 друк. арк.
  2. Управління міжнародною конкурентоспроможністю в умовах глобалізації економічного розвитку:Монографія: У 2 т. – Т.II/Д.Г.Лук’яненко, А.М.Поручник, Л.Л.Антонюк та ін.; за заг. ред. Д.Г.Лук’яненка, А.М.Поручника. – К.:КНЕУ, 2006. – 592 с. (особисто автору належить 0,6 друк. арк.: Розділ 2.1.3. Сучасні особливості та наслідки курсових коливань світових валют); Т.II/Д.Г.Лук’яненко, А.М.Поручник, Л.Л.Антонюк та ін.; за заг. ред. Д.Г.Лук’яненка, А.М.Поручника. – К.:КНЕУ, 2006. –816 с. (особисто автору належить 0,8 друк. арк.: Розділ 4.1.1. Теорія “нового регіоналізму” та загострення глобальної конкуренції)
  3. Лук’яненко Д.Г. Економічна інтеграція і глобальні проблеми сучасності:Навч.посіб. – К.:КНЕУ, 2005. – 204 с. (особисто автору належить 0,6 друк. арк.: Параграф 3.1. Глобальні проблеми розвитку).

Статті у наукових фахових виданнях:
  1. Кальченко Т.В. Слияния и поглощения европейских банковских структур в условиях введения общей валюты (организационные и маркетинговые аспекты)//Маркетинг: теорія і практика. Збірник наукових праць Східно-українського національного університету/Ред.кол.:І.Л.Решетнікова (гол.ред.) – Луганськ: вид-во Східноукр.нац.ун-ту. – 2001. – №6. – С.75-81. – 0,3 друк.арк.
  2. Кальченко Т. В. Стратегія злиття та поглинання компаній на сучасному етапі розвитку світового бізнесу//Вчені записки: Наук. збірник. – Вип. 3/ Відп. ред. В.С.Савчук. – К.: КНЕУ., 2001. – С. 274-277. – 0,3 друк. арк.
  3. Кальченко Т. В. Основні тенденції німецького банківського маркетингу і стратегічного бізнесу на початку нового тисячоліття//Стратегія економічного розвитку України: Наук. зб. – Вип.6/Голов. Ред. О.П.Степанов. – К.:КНЕУ, 2001. – С. 468-473. – 0,4 друк. арк.
  4. Кальченко Т.В. Проблема придбання українських банків іноземними фінансовими інститутами//Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект//Сборник научных трудов. – Донецьк:ДонНУ, 2001. – С.531-532. – 0, 2 друк.арк.
  5. Кальченко Т. В. Трансформаційні напрями формування сучасної організаційної структури транснаціональних корпорацій.//Проблеми формування ринкової економіки: Міжві­домчий науковий збірник. Заснов. у 1992 р. Вип. 10/Відп. ред. О.О.Беляєв. – К.:КНЕУ, 2002. – С. 99- 106. – 0,4 друк. арк.
  6. Кальченко Т.В. Особливості і характерні риси банківського маркетингу в провідних країнах ЄС//Стратегія економічного розвитку України: Наук. зб. – Вип.2/Голов. Ред. О.П.Степанов. – К.:КНЕУ, 2002. – С. 457-462. – 0,3 друк. арк.
  7. Кальченко Т. В. Антитрестовська політика США в умовах формування концепції «нової економіки» глобального інформаційного суспільства//Економіка: проблеми теорії та практики: Збірник наукових праць. Випуск 184: В 3 т. Том II. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2003. – С. 385-395. – 0,45 друк. арк.
  8. Кальченко Т. В. Корпоративна стратегія транскордонного злиття та поглинання. Глобальні виміри//Економіка: проблеми теорії та практики: Збірник наукових праць – Випуск 185: В 3 т. Том II.– Дніпропетровськ: ДНУ, 2003. – С. 403-408. – 0,3 друк. арк.
  9. Кальченко Т. В. Стратегічні альянси як форма ефективної корпоративної консолідації//Вчені записки: Наук. зб. – Вип. 6/Відп. ред. А.Ф.Павленко. – К.: КНЕУ, 2004.- С. 158-162. -0,4 друк. арк.
  10. Кальченко Т. В. Парадокси глобальних процесів на світових фінансових ринках//Ринок цінних паперів України. – К.:КНЕУ. – 2004.- № 3-4.- С. 3-7. – 0,4 друк. арк.
  11. Кальченко Т. В. Однополярна глобалізація: фінансово-кредит­ний механізм домінування США на світовій економічній арені//Ринок цінних паперів України. – К.:КНЕУ- 2004. – № 1-2. – С. 9-16. – 0,55 друк. арк.
  12. Кальченко Т. В. Глобалізм і його основні концепції в контексті сучасних геополітичних практик// Збірник наукових праць. Вип. 45. /Відповідальний редактор В.Є.Новицький. – К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2005. -С. 35-45. – 0,4 друк. арк.
  13. Кальченко Т. В. Прогнозна оцінка сценарних варіантів глобального розвитку//Економіка та підприємництво: Зб. наукових праць молодих вчених та аспірантів. Вип. 14/Відп. ред. С.І.Дем’яненко – К.:КНЕУ, 2005. С. 66—77. – 0, 6 друк. арк.
  14. Кальченко Т.В. Система і апологети критики сучасного етапу глобалізації//Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. Випуск 53. Частина II (у двох частинах) – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин, 2005. – С. 223—227. – 0, 4 друк. арк.
  15. Кальченко Т. В. Передумови, принципи і програми альтерглобалізму// Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. Випуск 56. Частина II (у двох частинах) – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин, 2005. – С. 170-175. – 0, 5 друк. арк.
  16. Кальченко Т. В. Глобальні проекти і стратегії формування мегасуспільства// Економіка та підприємництво: Зб. наукових праць молодих вчених та аспірантів. Вип. 15/Відп. ред. С.І.Дем’яненко – К.:КНЕУ, 2005. С. 31-40. – 0, 4 друк. арк.
  17. Кальченко А.Г., Кальченко Т.В. Логістика у процесах глобалізації//Формування ринкової економіки: Зб. наук.праць. Спец.вип. Сучасні проблеми теорії і практики маркетингу. – К.:КНЕУ, 2005. – С.45-62. – 0,8 друк.арк. (особисто автору належить 0,4 друк. арк.: визначено імперативи формування парадигми глобальної логістичної системи)
  18. Кальченко Т.В. Концептуальні засади теоретичної ідентифікації часових кордонів глобалізації//Міжнародна економічна політика. Науковий журнал. – К.:КНЕУ імені Вадима Гетьмана. – 2005. – №3. – С.52-67. – 0, 6 друк. арк.
  19. Кальченко Т.В. Дефінітивні конструкції, виміри і характеристики глобалізації// Збірник наукових праць. Вип. 46./Відповідальний редактор В.Є.Новицький. – К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2005. -С. 18-28. – 0,45 друк. арк.
  20. Кальченко Т.В. Потенціальні рівні та напрями формування глобальної архітектури//Вісник Львівської комерційної академії. – Серія економічна, випуск 20. – Львів: Видавництво Львівської комерційної академії, 2006. – С. 49-54. – 0, 4 друк. арк.
  21. Кальченко Т.В. Глобальний економічний простір і новітня картографія світу//Культура народов Причерноморья. – 2006. – №86. – С. 23-27.– 0,5 друк. арк.