Ідувач лабораторії мовно-літературної освіти, доцент кафедри етнопедагогіки та мовної освіти Запорізького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти
| Вид материала | Диплом |
- Сумський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, 1031.24kb.
- Затверджено вченою радою Донецького обласного інституту післядипломної педагогічної, 136.27kb.
- Результати проведення обласного відбіркового конкурсу з креслення у 2010-2011, 65.79kb.
- Проект Світового банку «Рівний доступ до якісної освіти в Україні», 923.18kb.
- На базі Дніпропетровського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти відбулась, 245.74kb.
- Відділ освіти, 1491.54kb.
- План роботи Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, 2066.32kb.
- Міністерство освіти І науки україни серія «На допомогу вчителю», 1030.22kb.
- План роботи, 1824.62kb.
- «Правил безпеки під час занять у навчальних І навчально-виробничих майстернях навчальних, 1360.89kb.
Інтерв 'ю. Призначення і види інтерв 'ю
Iнтерв’ю (з англ. — бесiда) — iнформацiйний жанр, який передає необхiдну iнформацiю у виглядi дiалогу — запитань і вiдповiдей. Водночас це не простий загпис розмови i не проста розповiдь спiвбесiдника. Iнтерв’ю - це жанр, у якому стикаються двi позиції: позицiя iнтерв’юєра (журналiста) полягас в його запитаннях, позицiя iнтерв'юйованого (спiврозмовника) — у його вiдповiдях. На вiдмiну вiд закордонного досвiду (наприклад, французьких журналiстiв), якi не вважають цей жанр нi дебатами, нi дискусiєю, а мiсiю журналiста вбачають тiльки в тому, щоб ставити запитання, у нас не тiльки допускаються, але й бажанi в iнтерв'ю елементи дискусiйностi. Адже в такому випадку схрещуються рiзнi думки журналiста i спiврозмовника - вiд того iнтерв’ю набувас бiльшоi експресивностi та динамічності. Думки, висловленi інтерв’юйованим i оприлюдненi, вважаються його iнтелектуальною власнiстю. Нерiдко вони виходять окремим виданням за його авторством. Але першопоштовхом до висловлення цих думок був журналiст i його запитання. Тому до певної мiри авторами iнтерв’ю можна вважати обох спiврозмовників. Тим бiльше, коли iнтерв’ю підготовлене за усною бесiдою i коли журналiст займас активну позицiю, схиляючи спiврозмовника до дискусії. Талант iнтерв’юєра полягас не тiльки в тому, що цiкаво передати чужi думки, але й у тому, щоб:
а) зумiти обрати суспiльно значущу тему;
б) знайти цікаву людину, яка зможе її нестандартно й оригiнально розкрити;
в) глибоко вивчигпи проблему, про яку йтиметься в iнтерв ‘ю;
г) зумiти розговорити iнтерв ‘юйованого.
Часто тi, у кого журналiсти беруть iнтерв’ю, вимагають подати запитання заздалегідь у письмовiй формi. Тоді нема ради — треба погоджуватися. Але набагато краще, якщо вдасться умовити людину на невимушену бесiду “на диктофон” — тодi розмова буде жвавiша, мова не дистильована, а жива, з репліками, вигуками, iншими нюансами, що також свiдчить про характер особи та краще сприймається читачем. Якщо iнтерв’юйований не подає вiдповідi у письмовiй формi на письмовi запитання журналiста, а відповiдає “на диктофон”, то журналiст обов’язково має запитати, чи хотiв би ознайомитися з текстом iнтерв’ю до того, як воно буде подане до друку. Взагалi ж, особливо умовах українського законодавства і реального життя, завжди краще мати завiзований iнтерв’юйованим текст інтерв’ю. Iнтерв’ю може бути довільного розмiру: якщо людина i тема цiкавi — то i на полосу. У залежностi вiд постатi нтерв’юйованого (вiдомого полiтика, письменника тощо) допускаються журналiстськi ремарки, в яких вiн може подати портретнi риси спiврозмовника, його мiмiку та жестикуляцію, принагiдний спогад тощо. Але тiльки тодi коли це справдi цiкаво для широкого загалу.
Рiзновиди iнтерв’ю:
— iнтерв’ю-монолог — задається одне запитання на злободенну суспiльно-значущу тему, щоб отримати розлогу вiдповiдь фахiвця;
— iнтерв’ю-дiалог - бесiда у запитаннях журналiста i вiдповiдях особи;
— iнтерв’ю-колективне - думки рiзних людей з (конкретного) приводу;
— iнтерв’ю-замальовка — подається разом з дiалогом також i думка, враження, спостереження журналiста;
- iнтерв’ю-нарис — це по сутi, поєднання двох жанрiв: iнтерв’ю i нарису, або точнiше - у нарис про людину вкраплюються дiалоги з нею. Застосовують також інтерв'ю в інтер-ситуаціях. Журналіст пропонує зустрітися в якій-небудь інтер-ситуації: за обідом в ресторані, у перукарні, просто на вулиці й пішки провести особу додому, сполучивши прогулянку з бесідою.
- Інтерв'ю не для запису. Часто використовується тоді, коли журналіст має справу з криміногенними колами. Об'єкт не проти, щоб журналіст розповів про нього, але боїться, що записані матеріали можуть бути якимось чином використані проти нього. Ще частіше на таке інтерв'ю погоджуються політики. Точніше самі пропонують журналістові зустрітися без камер та диктофонів. Це їм потрібно для того, аби спровокувати ситуацію і залишитися „чистим”. Тож для журналіста дуже важливо вміти не попадатися на таку вудочку і вміти перевіряти факти .
На думку В.Здоровеги, доцільніше поділяти інтерв'ю на різновиди за завданням, яке вони виконують за призначенням. З цього погляду всю сукупність творів цього жанру можна поділити на три групи: оперативно-інформаційні (оперативність, точність), цікаво-розважальні (незвичність, інтригуюче-розважальний початок), пізнавально-аналітичні (оригінальність, глибина і значимість суджень) .
Журналістам під час виконання своєї роботи іноді доводиться ставити питання за найрізноманітніших та непередбачуваних обставин.. Однак частіше інтерв'ю проводять в завчасно визначених місцях і вже в традиційному, для всіх зрозумілому, форматі. Як правило, це визначається або самим ньюзмейкером (безпосереднім винуватцем або принаймні учасником події), або інформаційною службою, роль якої обмежується посередництвом між інформатором та журналістами.
—Інтерв’ю-анкета — масовий рiзновид iнтерв’ю, власне, анкетування, коли запитання друкуються в газетi або розсилаються багатьом людям, а проаналiзованi вiдповiдi оприлюднюються. Власне, це є рiзновидом соцiологчного вивчення громадської думки.
У “Вечiрньому Кисвi” така форма широко практикувалася, принаймнi раз на рiк проводилася так звана “заочна лiтучка”, коли в газетi друкувалася розлога анкета щодо тематики й напрямiв газети, роботи журналiстiв, а також зауваження та побажання читачiв тощо. Листiв надходило багато, вони аналiзувались i блоками друкувалися в газетi.Звичайно ж, були для редакцiї добрим орiєнтиром та пiдмогою.
Секрети майстерності
Інтерв'ю - один із найпоширеніших жанрів сучасної журналістики. Особливо охоче до нього вдаються журналісти-початківці, очевидно, спокушаючись його оманливою легкістю: запитав - й отримав відповідь, потім виклав на папері чи змонтував в ефірному сюжеті. Насправді ж усе набагато складніше. Щоб працювати у форматі цього жанру успішно, слід усвідомлювати його комунікативну сутність і володіти майстерністю запитальної стратегії. Запитання - це своєрідний ключ до успіху інтерв'ю. Зрозуміло, що воно має бути змістовним і нестандартним. А в сучасній журналістській практиці помітним стає ще одна особливість - моделювання запитання на очах самої аудиторії. Тобто заздалегідь продумане запитання журналіст формулює ніби дозовано: спочатку дається якась несуттєва, на перший погляд, теза; далі вона ускладнюється іншими аспектами. У результаті аудиторія підсвідомо відчуває свою причетність до народження запитання, співпереживає інтерв'ю, почуваючись співучасником процесу спілкування. Проілюструємо це епізодом з інтерв'ю в прямому ефірі одного з провідних вітчизняних телеканалів "1+1" за участю екс-державного секретаря США М. Олбрайт. Відомо, що вести інтерв'ю з такими особистостями нелегко, бо протокольні й дипломатичні рамки зобов'язують їх відповідати здебільшого статично. У таких випадках від журналіста вимагається особлива винахідливість, уміння побудувати запитання нестандартно. І ось після традиційної "розминки" журналіст запитує гостю: "Пані Олбрайт, у вас така симпатична прикраса - брошка у формі метелика. Очевидно, ви любите все літнє?.." "Насправді, - відповіла поважна гостя, - я надаю перевагу прикрасам у вигляді різноманітних зміїв, але іракський диктатор С. Хусейн якось заявив: подивіться, яка ця Олбрайт зміюка, у неї навіть прикраси - змії. Відтоді мушу уникати улюблених брошок-змій". Така напівжартівлива відповідь, безумовно, надала спілкуванню непротокольного характеру. Журналіст "елегантно" вийшов на комплекс важливих питань про відносини між США й ісламським світом. До того ж обговоренню специфічної міжнародної проблематики було надано особистісного забарвлення, що сприяло доступності інформації. Запитання скидалося на експромт, адже тільки посвячені в перипетії міжнародної політики фахівці знають, що М. Олбрайт використовувала свої жіночі прикраси, як своєрідні символи-сигнали для партнерів з переговорів. Отже, журналіст успішно скористався деякими таємницями дипломатичної кухні. У сучасній практиці інтерв'ю особливо цінуються запитання з певним підтекстом, що надають спілкуванню неабиякої інтриги. Питання з підтекстом здатне заскочити співбесідника зненацька; отже, відповідь може бути збагачена ексклюзивною й несподіваною інформацією. Як це сталося в одному телеінтерв'ю на "Новому телеканалі" з відомим поетом і державним діячем І. Драчем. Журналіст запитав його: "Ви якось писали - 5 років займаюся політикою і став дурнішим в 5 разів. Чому ж досі в парламенті?" Підтекст тут настільки виразний, що вже сам по собі характеризує співбесідника під певним кутом зору. Навіть якщо відповіді й не буде ("без коментарів"), підтекст запитання дає можливість аудиторії скласти враження про героя, про його слабкі чи сильні особистісні ознаки. Від змісту запитання залежить атмосфера спілкування. Невипадково "король інтерв'ю", провідний коментатор американської телекомпанії СNN, Ларі Кінг радить починати розмову легко, а закінчувати рішуче. На початку невимушена атмосфера спілкування досягається простими і начебто другорядними запитаннями. (Так, інтерв'ю з голлівудською "зіркою" Шерон Стоун починалося з компліменту: "Шерон, перед тим як "мучитиму" вас своїми запитаннями, дозвольте висловити своє захоплення - маєте фантастичний вигляд!") Поступово ведучий ток-шоу ускладнює запитання, вдаючись навіть до провокативності. Несподіваний контраст у запитаннях, як правило, призводить до несподіваних зізнань .Декотрі згодом щиро зізнаються, що зовсім не передбачали ділитися таємним у телеефірі й не можуть збагнути, як те сталося. І все ж найпоширенішою "хворобою" інтерв'ю є статичність запитань. Задовгі та ще й насичені авторськими фрагментами питання ускладнюють його сприйняття, відтак програмується розпливчата відповідь. Щоб спрямувати співрозмовника на конкретику, журналіст, як правило, вдається до запитальних сполучників: як, чому, навіщо... Однак той же Ларі Кінг свідомо уникає цього на користь розповідної інтонації, щоб співрозмовник почувався ніби рівноправним учасником розмови. Натомість "король інтерв'ю" використовує методи комунікативної психології, впливаючи на свого візаві енергетикою погляду, жестами, елементами ретельно продуманого інтер'єру студії тощо. У підсумку зазначимо, що інтерв'ю - лідер серед жанрів сучасної журналістики. Врешті-решт метод інтерв'ювання є основою так званої діалогічної журналістики (ток-шоу, "круглий стіл") та й усього процесу збору інформації журналістом. Ефективність інтерв'ю залежить від змісту запитання. Наскільки воно буде насиченим, промовистим і виразним, настільки й вагомою буде відповідь.
Запитання та завдання:
- Знайдіть в газетах декілька інтерв'ю з цікавими людьми, зверніть увагу на зміст і формулювання питань. Які з них були цікавими? Які питання задали б ви?
- Прочитайте секрети майстерності, продумайте і запишіть питання, які ви задали б відомій людині( телезірці, співаку, політику, спортсмену).
- Проведіть у класі ділову гру "Взаємоінтерв'ю".
- Візьміть інтерв'ю у вчителя, директора, завуча, працівника їдальні, психолога чи бібліотекаря школи для чергового випуску шкільної газети.
- Проведіть ділову гру "Пожежа в автомайстерні.
- Що таке анкета? Які ви знаєте види анкет? Як правильно провести анкетування? Підготуйте повідомлення на основі цих питань.
- Складіть анкету для друзів, учителів. Проведіть анкетування. Проаналізуйте результати і обговоріть їх у класі.
- Проведіть прес-конференцію зі вчителем. Які правила проведення прес-конференції?
ТЕМА 12
Репортаж. Види репортажу. Фоторепортаж, його особливості
Репортаж — жанр, у якому динамiчно i документально точно вiдтворено подiї через безпосереднє сприйняття автора.
У ньому розповiдасться про подiї, очевидцем яких був автор (журналiст-репортер).
Завдання репортажу — показати, роэкрити, описати саму подiю, подати свої спостереження, завдяки чому створюється ефект присутностi.
Репортаж у шкiльнiй стiннiй газетi — це ваша розповiдь про якийсь важливий факт, подiю в житгi школи, очевидцем або учасником якої ви були, розповiдь про те, що вас зацiкавило (наприклад, репортаж про шкiльнi спортивнi эмагання, про зустрiч з цiкавими людьми, з ветеранами вiйни, репортаж з уроку, із занять факультативу i т. д.).
Iнформацiйна замiтка, з якою ви добре знайомi, також повiдомляє про якийсь важливий факт, подiю, але якщо замiтка тiльки називас подiю, вiдповiдаючи на питання що, де, коли вiдбулося, то репортаж вiдтворюс картину випадку, розповiдає про те, як вiн вiдбувся. В репортажі описуються обставини, в яких вiдбулася подiя, з живими деталями, розмовами, побаченими i почутими автором на мiсцi випадку. Репортер широко використовус зображувальнi засоби мови, щоб читачi могли яскраво уявити, як вiдбувалася подiя, стати немовби її очевидцями.
Крiм звичайного «текстового» репортажу, в газетах i особливо в журналах, з’являються фоторепортажi. Інколи у фоторепортажах основне навантаження несе текст, а iлюстрацi вiдiграють допомiжну роль. Iнколи ж, частiше це буває в журнальних репортажах, основний змiст виражається у фотографiях, а пiдписи до них мають пояснювальний характер. Проте в обох випадках фотографiя пiдкреслюс справжнiсть, документальну точнiсть того, про що говориться у репортажi. Фоторепортаж може бути одним з найпопулярнiших жанрiв шкiльноi газети. Особливо цiкавими можуть бутв фоторепортажi про трудовi справи школярiв, зустрiчi з цiкавими людьми, спортивнi змагання, походи, вечори, свята та iншi важливi подiї життя школи.
Запитання і завдання:
1. Порiвняйте замiтку й репортаж в газеті. Виявіть відмінності.
2. Напишiть репортаж про подiї, пов’язанi з життям класу, школи, рiдного селища на такi теми:
• Урочиста лiнiйка.
• Спортивне свято.
• Незабутнiй день.
• Футбольний (волейбольний) матч.
• Тиждень української мови в школi.
• Пiсля класних зборiв (обговорення, дискусiї).
• Вранцi бiля входу в школу.
3. Зробіть фоторепортаж про свято у школі, використайте фотографії для оформлення шкільної стінгазети.
4. Поміркуйте, які особливості мають радіо-і телерепортаж. Спробуйте скласти сценарій такого репортажу.
ТЕМА 13
Художньо-публіцистичні жанри. Нарис, його види, особливості жанру
Нарис — центральний жанр публіцистики, що передбачає оперативний відгук на подію, розкриття образу цікавої особи, створення портрету колективу, розповідь про побут, звичаї й людей регіону своєї й чужої країни. Цей жанр дав назву одній з рольових спеціалізацій у журналістиці: автори нарисів тут називаються "нарисовці". Рiзновиди нарисiв: портретний, проблемний, подорожнiй, науково-популярний, нариси за тематикою шкiльного життя, замальовка. Головна особливість нарису — широке використання в ньому елементів художнього мислення: створення портретів героїв (причому не лише зовнішніх, але й психологічних), зображення їх у дії, за допомогою розгорнутої мовної характеристики, використання вимислу й домислу, зображення пейзажів, інтер'єрів та екстер'єрів, наведення красномовних деталей і подробиць. Автор створює сюжет, розбудовує публіцистичний конфлікт, вдається до психологічного аналізу. Усе, що може наблизити героїв до читача."Вiссю нарису, по можливостi, повиннi бути живi люди..." (М. Горький). Створюючи портретний нарис, автор хоче познайомити читача з живими людьми, героями нашого часу. У портретному нарисi розкривасться умiння автора знайти найбiльш характерне в житгi, думках, вчинках конкретно людини i показати читачевi так, щоб на її прикладi могли вчитися iншi.
Пошук теми — вiчно новий i вiчно старий предмет тяжких роздумiв журналiста.
Тема документального нарису народжусться не в редакцiйних кабiнетах, хоча iнколи в колективi редакцiї виникають цiкавi теми, захоплюючи лiтератора; сама тема знаходиться i розкривасться тодi, коли автор зiштовхусться з життям.
Замальовка – різновид нарису. Вона менша за обсягом, розповідає про окремі риси характеру людини, розкриває окремі сторони життя. Замальовкою може бути своєрідний ескіз нарису. Етюд – частина художнього твору чи великого нарису, більше літературознавчої тематики.
Запитання та завдання:
1. Знайдiть приклади нарисiв у газетах. Якi проблеми вирiшують у них журналiсти? Проаналiзуйте тi частини нарисiв, якi здалися вам найбiльш цiкавими, яскравими з точки зору їх мовного оформлення.
2. Пiдготуйте портретний нарис "Найпотрiбнiша людина". Прочитайте пiдiбраний тут матерiал про роботу слюсаря i вчителя. Визначте для себе, хто стане героем вашого нарису, як ви будете збирати матерiал, як побудуєте нарис. " Мені не раз пропонували рiзнi посади у керiвництвi... але я залишився i залишаюсь слюсарем. І якщо б довелося повторити життя знову, я вибрав би той самий шлях.."
"Я — вчителька і цим пишаюся. Саме це дає менi радiсть, вiдчуття повкоти життя, почуття збереженої молодостi. А колишнi мої однокурсники, зустрiвшись пiсля довгої розлуки, дивуються: "де працюєш? Ах, у школi! — i на обличчях з’являється нерозумiння: — Що ж, мабуть, ти нiчого ве досягла в життi?" Я — вчителька. І це найбiльше, чого я досягла в життi! Мабуть, кожний, хто любить свою професiю, вважає її найзахоплюючою, найблагороднiшою, найкращою в свiтi"
3. Напишіть нарис на одну з тем:
• "Наш видатний земляк"
• "Портрет моєї сiм'ї"
• "Мiй улюблений учитель"
ТЕМА 14
Путьові замітки( дорожні нотатки)
Путьовi замiтки, зарисовки — це одна з найдавнiвзих форм художньо-публiцистичної лiтератури. Журналiсти описують великi й маленькi подорожi по рiдних мiсцях i далеких, невiдомих землях, щоб познайомити з ними читача, щоб виразити свої думки, подiлитися спостереженнями i роздумами. Важливу композицiйну роль в путьових замiтках вiдiграють описи природи, мiсцевостi, навколишнього середовиша, зовнiшностi людей, роздуми про побачене.
В путьових замiтках виражається особистiсть журналiста, його бачення свiту, його ставлення до суспiльних проблем своєї епохи. Iз таких замiток та зарисовок можуть народжуватися нариси.
Запитання та завдання:
1. Пiдберiть путьовi замiтки, пiдготуйте їх аналiз. Видiлiть у них способи введення iнформацiї про мiсце i час подiй, якi вiдбуваються. Що здалося вам цiкавим у пiдiбраних замiтках?
2. Напишiть у формi путьових замiток про тi мiсця, в яких ви побували, про те, що ви помiтили, чим ви захоплювались, що вас порадувало чи засмутило. Дайте їм заголовок. Вони привернуть увагу читача, якщо ви проiлюструєте свої записи малюнками, фотографiями, схемою маршруту, картою подорожі.
3. Прочитайте зразок дорожніх нотаток, проаналізуйте його.
ПОДОРОЖ ДО СЛОВ’ЯНОГОРСЬКА
Як добре кудиь їхати, збиратись, чекати дня вiд’їзду. Так було на осiннiх кан iкулах. Наш 8-А клас зi свом класним керiвником вируиов на автобусi до Слов’яногорська.
Поїздка зразу почала менi подобатись. За вiкном автобуса змiнювались мiста i селища, помережанi осiннiм пейзажем. Та ось ми побачили гори. Вони були не простi, а з крейди. Спочатку ми побували в печерах, де колись жили ченцi, потiм — у церквi, висiченiй з крейдяної гори. Всi старалися купити собi та своїм близьким якiсь подарунки. Це були маленъкi iконки, срiбнi хрестики.
Мiсто зачарувало якоюсь святiстю. То тут, то там ми зустрiчали ченцiв, якi не звертаючи уваги на приїжджих, ходили по мiсту.
Всi мої однокласники пiд кiнець екскурсії були повнi вражень та втомленi. Мабуть, тому в автобусi на зворотньому шляху було дуже весело i галасливо .
4. Напишіть путьові замітки до шкільної газети( можна гумористичного напрямку) на тему: "Подорож шкільними коридорами".
ТЕМА 15
Есе. Особливості написання есе
Есе як один із видів художньо–публіцистичних жанрів заслуговує на особливу увагу. Адже саме цей жанр є тією золотою серединкою, яка поєднує художність та публіцистичність. Іноді для позначення цього жанру вживають термін „есея». Есе (фр. еssаі – спроба) – друковані на сторінках газет і журналів короткі твори, які за жанровими ознаками нагадують публіцистичні начерки на історичні, наукові, літературно–мистецькі теми .
Вчені зазначають схожість есе з нарисом.Якщо автор нарису намагається створити цілісне уявлення про факт, людину, явище, виділити з нього щось істотне, то автор есе відображає момент власного бачення. Від того, наскільки незвичною є точка зору, наскільки виразними є деталі авторської замальовки, залежить цікавість читача до цього жанру.
Для есе характерними ознаками є : використання двох типів мови –опису (замальовки) і роздумів у різних жанрово–стильових формах. вільне трактуванням обраної теми, невимушеність викладу, вільне компонуванням матеріалу. Із мовних особливостей варто назвати такі жанрові ознаки есе, як образність та афористичність, емоційність. Структурно есе нагадує те, що свого часу йменувалося замітками сприйняття. Головне – зберегти, зуміти передати індивідуальність сприйняття предмета мовлення.
У XX ст. найвидатніші поети, прозаїки, філософи звертаються до жанру есе для популяризації досягнень природничих, гуманітарних наук та зближення часто суперечливих читацьких кіл. Світова література багата творами визначних есеїстів У цьому жанрі писали Б. Шоу, Дж. Ґолсуорсі, А. Франс, Р. Роллан, Ж.–П. Сартр, А.Моруа, А. Камю.До визначних українських есеїстів належать Ю. Смолич, О. Гончар, І.Муратов, С. Голованівський, Д. Павличко, П.Загребельний, І. Драч.
Запитання та завдання:
- Прочитайте зразок есе. Які почуття він викликав? Які ознаки есе ви помітили?
Милий мій янголе, ти знаєш найпалкіші мої таємниці та захищаєш найдрібнішу часточку моєї душі. Один порух твоїх зіниць і збудеться будь-яка мрія.Щодня випускаєш віру з клітки, віру в себе. Знову здіймаюся увись. Колись досягну найвищої вершини. Боюся цього піку життя, який і є смертю – стрімким польотом у прірву, щоб знову долати жадані вершини – це і є вічністю.Щодня випускаєш надію, що зранку зійде сонце не тільки на небі, але і в душі, особливо, у серці. Блаженна надія у пошуках щастя. А ти знаєш його в обличчя, тільки не говориш мені про це – зберігаєш таємницю.Рідше випускаєш любов, а вона і є життям і, одночасно, смертю. Вона поєднує правду і брехню, відчай та насолоду. Продовжує мою кров на Землі, даруючи вічність. Дарує бажання народжуватися знову, перетворюючи мене у безкінечність. Вона полонить всі мої мрії та бажання, підкорює їх і, одночасно, дарує відчуття блаженства, тільки опинишся в її рабстві. А далі два виходи: світло та пітьма. На жаль, не тільки мені вибирати. Милий мій ангеле, ти знаєш найпотаємніші мої секрети. Ти знаєш найпалкішу мою мрію, то здійсни її....
- Напишіть есе "Найщасливіший день у моєму житті"