Конспект лекцій тема зміст І економічні основи

Вид материала

Конспект

Содержание Тема 8. аналіз витрат на виробництво Тема 9. аналіз фінансових результатів і

Подобный материал:

• Як конспект лекцій Дніпропетровськ нметау 2008 удк 351/354(075., 911.32kb.
• Конспект лекцій по дисципліні "політична економія", 3336.16kb.
• Конспект лекцій для дистанційного навчання студентів економічних спеціальностей, 1446.25kb.
• Конспект лекцій з навчальної дисципліни «основи охорони праці» для студентів 3 курсу, 15.25kb.
• В. О. Кодін конспект лекцій з дисципліни «Основи реконструкції історичних міст» для, 703.58kb.
• Конспект лекцій, 1500.74kb.
• Конспект лекцій Удвох частинах Частина 1 Суми, 2323.63kb.
• Конспект лекцій Удвох частинах Частина 2 Суми, 1998.47kb.
• І. М. Золотарьова конспект, 427.49kb.
• Конспект лекцій для студентів спеціальності "Правознавство", 1754.63kb.

• в галузі використання робочої сили - дослідження її чисельності, складу і структури, рівня кваліфікації і шляхів підвищення культурно-технічного рівня; перевірка даних про використання робочого часу і розробка необхідних організаційно-технічних і інших заходів із метою досягнення найкращих результатів; вивчення форм, динаміки і причин руху робочої сили, дисципліни праці; аналіз впливу чисельності працюючих на динаміку продукції;
  
• в галузі продуктивності праці - установлення рівня продуктивності праці по підприємству, цеху, робочим місцям, зіставлення отриманих показників із показниками попередніх періодів і досягнутими на аналогічних підприємствах або в цехах; визначення інтенсивних і екстенсивних чинників росту продуктивності праці і на цій основі виявлення, класифікація і розрахунок впливу факторів, дослідження якості застосовуваних норм виробітки, їх виконання і впливу на рост продуктивності праці; виявлення резервів подальшого росту продуктивності праці і розрахунок їхнього впливи на динаміку продукції;
  
• в галузі оплати праці - перевірка ступеня обгрунтованості застосовуваних форм і систем оплати праці; визначення розмірів і динаміки середньої заробітної плати окремих категорій і професій працівників; виявлення відхилень в чисельності працівників і в середній заробітній платі на витрату фонду заробітної плати; вивчення ефективності застосовуваних систем преміювання; дослідження темпів росту продуктивності праці; виявлення і мобілізація резервів підвищення ефективності використання фонду заробітної плати. В широкому змісті слова під оплатою праці розуміються не тільки витрати на заробітну плату і премії персоналу, але і витрати на соціальне, медичне страхування й інші витрати, зв'язані з використанням робочої сили на підприємстві.
  

Показником використання праці на підприємстві є частка засобів на оплату праці персоналу у вартості продукції. Найважливішим показником ефективності використання праці є продуктивність праці.

Рівень продуктивності праці може бути виражений показником реалізованої продукції на 1-го працюючого і показником трудомісткості одиниці продукції. Про ефективність використання праці в галузях матеріального виробництва судять по таких показниках, як:

• темп росту продуктивності праці;
  
• частка приросту продукції за рахунок підвищення продуктивності праці;
  
• відносна економія живої праці у порівнянні з умовами базисного року;
  
• відносна економія фонду оплати праці;
  
• відношення темпів приросту продуктивності праці до приросту середньої заробітної плати.
  

На середній виробіток виробничого персоналу позначається не тільки середня продуктивність робітників за розглянутий період, але і питома вага чисельності робітників у складі виробничого персоналу. Чим більше питома вага чисельності робітників у загальній чисельності працюючих, тим вище рівень продуктивності праці всіх працюючих. У зв'язку з цим для оцінки виконання плану і динаміки продуктивності праці має важливе значення аналіз середньої виробітки робітника за період, день і годину.

При побудові рядів динаміки продуктивності праці переважно використовувати показник середньоденної або середньогодинної виробітки на 1-го працюючого, щоб усунути вплив різної тривалості робочих днів, місяців, кварталів, років.

Між найбільше узагальнюючим показником - річним виробленням на 1-го працюючого і таким приватним показником, як годинне вироблення на 1-го робітника, лежить межа впливу ряду чинників, що характеризують екстенсивність праці. До них відносяться:

• кількість відпрацьованих днів у році;
  
• середня тривалість робочого дня;
  
• структура виробничого персоналу.
  

Інтенсивність праці і його продуктивної сили характеризують кількість праці, витраченої в одиницю часу, кваліфікація працівника, прогресивність техніки і технології, організаційний рівень виробництва й ін. Всі ці чинники визначають годинне вироблення робітника.

Найважливішою умовою підвищення ефективності виробництва є більш швидкий ріст продуктивності праці в порівнянні з ростом середньої заробітної плати. Таке співвідношення в темпах забезпечує економію собівартості продукції по елементам заробітної плати.

На величину заробітної плати працівників на підприємствах істотний вплив справляють премії, одержувані з фондів заохочення. При зіставленні темпів росту продуктивності праці і середньої заробітної плати враховуються всі прибутки, одержувані працівниками.

При аналізі зіставляються темпи приросту продуктивності праці і середньої заробітної плати - фактично досягнуті, планові і попередніх періодів. При порівняннях фактично досягнутих темпів із плановими варто враховувати, що в плані, як правило, уже закладене певне випередження. Коефіцієнт випередження продуктивності праці над ростом середньої заробітної плати розраховується поділом індексу приросту продуктивності праці на індекс приросту середньої заробітної плати.


ТЕМА 8. АНАЛІЗ ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО


Найважливішим фактором розвитку економіки підприємства є зниження собівартості продукції.

Під собівартістю продукції, робіт і послуг розуміються виражені в грошовій формі витрати усіх видів ресурсів:

• основних фондів;
  
• природної і промислової сировини;
  
• матеріалів;
  
• палива й енергії;
  
• праці, використовуваної безпосередньо в процесі виготовлення продукції і виконання робіт, а також для зберігання і поліпшення умов виробництва і його удосконалювання. Склад витрат, що включаються у собівартість продукції, їхня класифікація по статтях визначаються державним стандартом, а методи калькулювання - самими підрозділами.
  

Собівартість продукції, представляючи собою витрати підприємства на виробництво й обертання, є основою порівняння витрат і прибутків, тобто самооплатності - основного принципу ринкового розрахунку.

Задачами аналізу собівартості продукції є:

• оцінка обгрунтованості і напруженості плану по собівартості продукції, витратам виробництва й обігу на основі аналізу поведінки витрат;
  
• встановлення динаміки і ступеня виконання плану по собівартості;
  
• визначення факторів, що вплинули на динаміку показників собівартості і виконання плану по ним, величини і причин відхилення фактичних витрат від планових;
  
• аналіз собівартості окремих видів продукції;
  
• виявлення резервів подальшого зниження собівартості продукції.
  

Аналіз собівартості продукції спрямований на виявлення можливостей підвищення ефективності використання матеріальних, трудових і грошових ресурсів в процесі виробництва, постачання і збуту продукції. Вивчення собівартості продукції дозволяє дати більш правильну оцінку рівню показників прибутку і рентабельності на підприємстві.

У системі показників ефективності виробництва в галузях матеріального виробництва плануються й аналізуються такі показники, як виробництво продукції на 1 г. од. витрат, а також зниження витрат на 1 г. од. товарної продукції /робіт і послуг/.

Динаміка собівартості різнорідної продукції, робіт і послуг краще характеризується показником зниження собівартості порівнянної продукції /робіт і послуг/. Він являє собою підсумовану по усіх видах продукції економію, віднесену до всієї собівартості цієї ж продукції в базисному році і виражену у відсотках.

Складової собівартості враховують при аналізі динаміки наступних груп факторів:

1. Підвищення технічного рівня виробництва
   
2. Поліпшення організації виробництва і праці
   
3. Зміна об'єму, структури і розміщення виробництва
   
4. Поліпшення використання виробничих ресурсів
   
5. Розвиток виробництва
   

Важливим розділом аналізу собівартості продукції є встановлення взаємозв'язку собівартості, об'єму продажів і прибутку. Тут незамінну допомогу приносить маркетинговий аналіз.

Маркетинговий аналіз дозволяє одержати відповіді на багато складних виробничо-збутових питань, зокрема, чи продавати невелику кількість виробів, але по відносно високій ціні, з орієнтацією на заможного покупця з індивідуальними запитами або продавати багато виробів, орієнтованих на масового покупця по відносно низькій ціні.


ТЕМА 9. АНАЛІЗ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ І

ФІНАНСОВОГО СТАНУ


Мета фінансового аналізу - оцінка минулої діяльності і положення підприємства на даний момент, а також оцінка майбутнього потенціалу підприємства.

Розгляд даного, визначального для всього курсу, розділу економічного аналізу випередимо коротким коментарем сутності управлінського і фінансового аналізу.

У сучасній ринковій економіці бухгалтерський облік ділиться на дві галузі /категорії/:

• фінансовий облік;
  
• управлінський облік.
  

Фінансовий облік вирішує проблеми взаємовідносин підприємства з державою й іншими зовнішніми користувачами інформації про діяльність підприємства. Фінансовий облік і особливо публічна фінансова звітність регламентуються міжнародними і національними стандартами, що забезпечують інтереси зовнішніх користувачів /кореспондентів/ інформації.

Управлінський облік складається із систематичного традиційного обліку і проблемного обліку, спрямованого на виробітку управлінських рішень в інтересах власників і адміністрації підприємства.

Управлінський облік не регламентується державою, його організація і методи визначаються керівником підприємства, у ньому на перший план в діяльності бухгалтера висуваються управлінські задачі, що вимагають для свого рішення не тільки знань традиційної бухгалтерії /особливо обліку витрат і калькулювання собівартості продукції і послуг/, але і техніко-економічного планування, статистики, аналізу господарської діяльності, розвинутого математичного апарату і сучасної обчислювальної /комп'ютерної/ техніки.

При такому розумінні управлінського обліку власне бухгалтерський облік, планування, статистика й аналіз господарської діяльності розглядаються як єдине ціле. Управлінський облік організує внутрішньогосподарські зв'язки на підприємстві, тобто зв'язок між особами, що працюють на самому підприємстві /агентами/, тому управлінський облік називають внутрішнім на відміну від фінансового - зовнішнього.

У зміст як зовнішнього фінансового, так і внутрішнього управлінського обліку входить аналіз господарської діяльності. Але організація, об'єкти і методи рішення задач фінансового й управлінського обліку має свою специфіку.

Суб'єктами аналізу виступають як і безпосередньо зацікавлені, так і опосередковано зацікавлені в діяльності підприємства користувачі інформації. Головними користувачами є власники засобів підприємства, позикодавці, постачальники, покупці, податкові органи, персонал підприємства й адміністрація /керівництво/. Кожний суб'єкт аналізу вивчає інформацію зі своїх позицій, виходячи зі своїх інтересів. Слід зазначити, що тільки керівництво підприємства може поглибити аналіз, використовуючи не тільки дані звітності, але і дані всієї системи господарського обліку в рамках управлінського аналізу, проведеного для цілей керування.

Крім того, користувачами фінансової звітності /інформації/

є суб'єкти аналізу, що хоча безпосередньо і не зацікавлені в результатах діяльності підприємства, але повинні за договором захищати інтереси всіх споживачів інформації. Це, насамперед, аудиторські фірми, а також консультаційні /консалтингові/ фірми, біржа, юристи, преса, асоціації, профспілки й ін.

Отже, суб'єктами внутрішнього управлінського аналізу є керівництво і залучені ними аудитори і консультанти. Інформаційною базою управлінського аналізу є вся система інформації про діяльність підприємства - про технічну підготовку виробництва, нормативна і планова інформація, господарський облік, у тому числі дані оперативного, бухгалтерського, статистичного обліку, зовнішня, публічна, фінансова і вся система внутрішньогосподарської звітності, у тому числі опити фахівців, інформація виробничих нарад, преса й ін.

Палітра суб'єктів зовнішнього фінансового аналізу більш різноманітна. Проте, ці суб'єкти аналізу можуть використовувати, як правило, тільки дані публічної фінансової звітності про діяльність підприємства. Стандартизація фінансового обліку і публічної фінансової звітності покликана оберігати інтереси всіх партнерів /кореспондентів/ підприємства, у той же час зберігаючи комерційну таємницю підприємства.

Управлінський аналіз включає у свою систему не тільки виробничий, але і фінансовий аналіз, без якого керівництво підприємства не може здійснювати свою фінансову стратегію. Причому можливості керівництва в питаннях фінансового аналізу таки ширше, ніж у зовнішніх користувачів інформації. У техніко-економічних обгрунтуваннях будь-якої комерційної справи /бізнес-планах/ використовуються методи як виробничого, так і фінансового аналізу.

На першому етапі фінансового аналізу варто визначити підхід або напрямки аналізу: чи слід порівнювати показники підприємства із середніми показниками народного господарства або галузі, або показники з показниками даного підприємства за минулі періоди, або показники з показниками інших підприємств - конкурентів. Кожний підхід вимагає свої методи аналізу, добору відповідної йому інформації.

На другому етапі фінансового аналізу оцінюється якість інформації, якість прибутків, тобто вплив способів і методів обліку на формування прибутку й інших фінансових результатів. Так, чистий прибуток - «серцевина» усіх фінансових показників. Наскільки вона показова? На «якість» чистого прибутку можуть впливати методи обліку і розрахунків прибутку від реалізації і позареалізаційних результатів, податкові умови і пільги по податках і ін. Розмір прибутку від реалізації залежить від методів списання безнадійних боргів, від прийнятої оцінки товарно-матеріальних цінностей, методів нарахування зносу як основних фондів, так і нематеріальних активів.

На третьому етапі проводиться сам аналіз із використанням наступних основних методів:

• горизонтального - порівняння кожної позиції балансу або іншої форми звітності з даними попереднього періоду;
  
• вертикального - визначення структури показників, що додаються, впливу кожної позиції на результат у цілому;
  
• трендового - аналіз показника за ряд років і визначення тренда за допомогою математичного опрацювання рядів динаміки.
  

Аналіз може вестися як по абсолютних, так і по відносних показниках. Особливе значення має розрахунок відносних показників ліквідності і ринкової стійкості, а також рентабельності підприємства.

Прибуток і рентабельність є найважливішими показниками ефективності виробництва. Прибуток - це, з одного боку, основне джерело фондів підприємств, а з іншого, - джерело прибутків державного і місцевих бюджетів. Важливо при цьому враховувати не тільки розміри і приріст прибутку, але і рівень рентабельності; знати, скільки прибутку отримано на кожну грошову одиницю виробничих фондів.

На величину прибутку і рівень рентабельності впливає багато факторів. Прибуток і рентабельність підприємства є узагальнюючими показниками всієї діяльності. У ході аналізу важливо встановити порядок розподілу прибутку на частину, що відчисляється в державний і місцеві бюджети, і на частину прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства. При досить строкатій специфіці зазначеної процедури можна усе ж відзначити деякі правила, що найбільш часто зустрічаються.

Прибуток на власні потреби розподіляється на капіталовкладення по технічному переозброєнню і розширенню виробництва, розвитку власних оборотних коштів, на матеріальне заохочення працівників, на соціально-культурні заходи і будівництво житла, об'єктів соціально-культурного і комунально-побутового призначення.

Для поглибленого аналізу прибутку доцільно групувати фактори, що впливають на його розмір. До групи зовнішніх факторів можна віднести:

• природні /кліматичні/ умови, транспортні й інші фактори, що викликають додаткові витрати одних підприємств і зумовлюють додатковий прибуток - в інших;
  
• зміни, не передбачені планом підприємства, оптових цін на продукцію, споживану сировину, матеріали, паливо, покупні напівфабрикати, тарифи на послуги і перевезення, торгових знижок, накидок норм амортизаційних відрахувань, ставок заробітної плати, нарахувань на неї і ставок податків і інших зборів, виплачуваних підприємствами;
  
• порушення постачальниками, постачальницько-збутовими, вищестоящими господарствами, фінансовими, банківськими й іншими органами державної дисципліни по господарських питаннях, що торкають інтереси підприємства.
  

До групи внутрішніх факторів варто віднести:

• основні фактори, що визначають результати роботи;
  
• фактори, пов'язані з порушенням державної дисципліни.
  

Факторами, пов'язаними з порушенням господарської дисципліни, є:

• порушення діючого порядку встановлення і застосування цін, а також торгових знижок. Ми прекрасно розуміємо, що в ринковій економіці ціна ринкова, але вона встановлюється ринком у процесі обміну. В даному ж контексті мова йде про аналіз результатів господарської діяльності;
  
• економія, отримана в результаті невиконання необхідних заходів щодо охорони праці, поліпшення умов праці і техніки безпеки, невиконання плану поточного ремонту основних виробничих фондів, недовикористання засобів по підготовці і підвищенню кваліфікації кадрів, непроведення заходів щодо іспитів і освоєння нової техніки й ін.;
  
• економія, отримана від випуску продукції з відступами від умов стандартів, рецептур, технічних умов і порушенням технології виробництва.
  

Загальний результат господарської діяльності /валова сума прибутку/ складається від реалізації товарної продукції, іншої реалізації і позареалізаційних результатів. Два перших складових утворять прибуток /або збиток/ усієї реалізації.

Фінансовий стан підприємств характеризує розміщення і використання коштів підприємства. Воно обумовлено ступенем виконання фінансового плану і мірою поповнення власних засобів за рахунок прибутку й інших джерел, якщо вони передбачені планом, а також швидкістю обороту виробничих фондів і особливо оборотних коштів.

Оскільки виконання фінансового плану в основному залежить від результатів виробничої діяльності, то можна сказати, що фінансовий стан, обумовлений усією сукупністю господарських факторів, є найбільш узагальнюючим показником.

Проявляється фінансовий стан у платоспроможності підприємств, у спроможності вчасно задовольняти платіжні вимоги постачальників техніки і матеріалів відповідно до господарських договорів, повертати кредити, виплачувати заробітну плату робітникам та службовцям, вносити платежі в бюджет.

Задачами економічного аналізу фінансового стану є:

- об'єктивна оцінка використання фінансових ресурсів на підприємстві; виявлення внутрішньогосподарських резервів зміцнення фінансового положення;

• поліпшення відношень між підприємствами і зовнішніми фінансовими, кредитними органами й ін.
  

Фінансовий план підприємства охоплює весь платіжний оборот, усі грошові прибутки і витрати по основній діяльності, капітальному будівництву, утворення і витрати заохочувальних фондів, прибутки і витрати по соціально-культурних заходах і ін.

Особливе значення для фінансового стану підприємств мають виконання плану поповнення власних оборотних коштів. Якщо величина їх менше встановленого нормативу /фінансово-експлуатаційної потреби в оборотних коштах/, то можна залучити кредитні кошти.

Аналіз прибутково-видаткових статей - це перший етап аналізу виконання фінансового плану. На цьому етапі вивчається взаємозв'язок фінансових і виробничих показників роботи підприємств.

Другий етап аналізу виконання фінансового плану - аналіз взаємовідносин підприємств із бюджетом, виконання плану платежів у бюджет і асигнувань із нього, якщо вони передбачені. Виконання плану платежів у бюджет - головна турбота підприємства. Важливо вивчити виконання плану не тільки по платежах в цілому за рік або квартал, але і по термінам внесення платежів фінансовим органам, перевірити вірність розрахунків їхньої суми.

Головне місце в прибутках підприємств займає прибуток. Прибуток, як правило, є найважливішими джерелом покриття передбачених у фінансовому плані витрат і платежів у бюджет. От чому аналіз утворення і використання прибутку - це самостійний розділ аналізу балансу прибутків і витрат.

Фінансовий стан підприємств характеризує стан і розміщення їхніх коштів, що відбивається в бухгалтерських балансах.

Основними показниками фінансового стану є:

• забезпеченість власними оборотними коштами;
  
• відповідність фактичних запасів матеріальних засобів нормативу / фінансово-експлуатаційної потреби/;
  
• забезпеченість запасів призначеними для них джерелами коштів;
  
• платоспроможність підприємства.
  

Платоспроможність відбиває його фінансове положення. Нормальна платоспроможність дозволяє вчасно і цілком погасити зобов'язання перед іншими організаціями.

До оцінки платоспроможності треба підходити з урахуванням конкретних умов роботи підприємства. Іноді причина неплатоспроможності криється не в безгосподарності на самому підприємстві, а в неплатоспроможності покупців його продукції.

Абсолютна величина прибутку недостатньо характеризує економічну ефективність роботи підприємств, її треба зіставити з величиною авансованих або спожитих засобів. Найбільше узагальнюючим показником ефективності господарської діяльності визнаний рівень загальної рентабельності авансованих фондів:


Р

Ко.р. = -------------------- ,

Ф + Е


Де - Ко.р. - коефіцієнт загальної рентабельності;

Р - загальна величина прибутку або чистий прибуток;

Ф - середня вартість основних виробничих фондів або загальна величина іммобілізованих активів;

Е - середня сума оборотних коштів.

На практиці аналіз факторів, що визначають рівень рентабельності, проводиться зазвичай по елементах формули, тобто виявляється вплив приросту величини основних виробничих фондів і оборотних коштів. Такий аналіз часто спотворює економічний зміст явищ, тому що самі по собі абсолютні величини факторів не показують ефективності використання авансованих для виробництва коштів.

Наприклад, будь-яке збільшення середньої вартості основних виробничих фондів знижує рівень рентабельності. У дійсності технічний прогрес, що супроводжується, як правило, збільшенням фондоозброєності працівників і величини основних виробничих фондів, є головним двигуном підвищення ефективності виробництва, у тому числі і рівня рентабельності.

От чому для аналізу впливу факторів на виконання плану і динаміку рівня рентабельності її формулу варто представити так:


Р Ф

------- ---------

Р Н Н

-------- = ---------------- = ------------------------

Ф + Е Ф Е 1 1

---- + ----- ------ + --------

Н Н Н Н

------ -------

Ф Е


У цьому вигляді формула встановлює зв'язок рентабельності з трьома аргументами - факторами: величиною прибутку на 1 г.о. реалізованої продукції Р

/----- /; фондоємністю

Н

Ф Н

/----- / або фондовіддачею /----- / продукції що характеризують

Н Ф

використання основних виробничих фондів; коефіцієнтом закріплення оборотних коштів Е

/------ / або кількістю

Н

Н

оборотів нормованих оборотних коштів /----/.

Е


Важливе місце в системі комплексного економічного аналізу займає оцінка господарської діяльності, що представляє собою висновок про результати діяльності на основі якісного і кількісного аналізу господарських процесів, відображених системою показників. При такому методичному підході спочатку визначаються основні напрямки аналітичної роботи /попередня оцінка/, а на заключному етапі підводяться підсумки аналізу - дається остаточна оцінка. Остаточна оцінка є важливим інформаційним джерелом для обгрунтування і прийняття оптимального управлінського рішення в конкретній ситуації.

В економічному аналізі фінансового стану підприємства велике значення має аналіз показників ліквідності і платоспроможності. Ліквідність означає спроможність цінностей легко перетворюватися в ліквідні засоби або в гроші, при цьому ідеальною є умова, коли процес перетворення цінностей у ліквідні засоби відбувається швидко і без утрати їхньої вартості. Нерідко буває так, що продавати активи можна швидко, але зі значними втратами, тобто знижками в ціні.

На даний час існують два підходи до визначення ліквідності.

Перший перебуває в ототожненні ліквідності і платоспроможності, при цьому під платоспроможністю підприємства мається на увазі його спроможність погасити короткострокову заборгованість своїми засобами.

Другий підхід визначає можливості реалізації матеріальних і інших цінностей для перетворення їх у кошти, при цьому все майно по ступені ліквідності підрозділяється на чотири групи:

- першокласні ліквідні активи - усі види коштів і короткострокові фінансові вкладення /цінні папери/;