Правила проведення бесід християнського служителя з людьми

Вид материала

Якою Ти владою чиниш оце? І хто Тобі владу цю дав?”
Хай не зводить ніхто сам себе. Як кому з вас здається, що він мудрий в цім віці, нехай стане нерозумним, щоб бути премудрим”.
Ваша ж слухняність дійшла до всіх. І я тішусь за вас, але хочу, щоб були ви мудрі в доброму, а прості в злому”.

Подобный материал:

1 2 3 4

^² у ситуаціях, коли співбесідник:

горить бажанням висловитися;
хоче обговорити те, що його більш за все непокоїть;
зазнає труднощів, щоб висловити свої турботи і проблеми;
є людиною, яка займає вище положення.

Рефлексивне слухання характеризується активним зворотним зв'язком з тим, хто говорить. Воно дозволяє точніше зрозуміти співбесідника, а без цього атракція неможлива. З іншого боку, швидко досягнуте розуміння сприяє атракції.

Труднощі на шляху розуміння виникають з таких причин:

упередження (часто ми чуємо те, що хотіли б почути, а інше сприймаємо насилу);
багатозначність більшості слів (їх можна зрозуміти по-різному, залежно від попереднього очікування або установки);
невміння точно сформулювати думку;
"закодованість" значення деяких повідомлень: ми ретельно добираємо слова, щоб когось не образити або щоб вони були зрозумілі лише тому, кому адресовані; в результаті й адресат не розуміє справжнього смислу повідомлення;
той, хто говорить, далеко не завжди починає з головного, "ходить навколо"; коли ж добирається до головного, слухач вже втратив інтерес до повідомлення.

Види рефлексивного слухання:

з'ясування ("Що ви маєте на увазі?", "Уточніть, будь ласка" тощо);
перефразування ("Іншими словами...", "На вашу думку", "Як я розумію, ви говорите про..." і так далі);
віддзеркалення відчуттів ("Ймовірно, ви відчуваєте...", "Бачу, що ви цим дуже засмучені..." і тому подібне);
резюмування ("Якщо підсумувати все сказане, то...").

Нижче дані основні поради, що дозволяють поліпшити уміння слухати. Проте необхідно зробити попередження: не існує пілюлі, яка би забезпечила виконання цих рекомендацій, все залежить лише від нашої самодисципліни.

Не переривайте і не перебивайте співбесідника. Навіть якщо дуже хочеться проявити свою обізнаність, дайте людині закінчити свою думку. Перервати на півслові – це те саме, що сказати людині: «Досить говорити, тепер послухай мене, моя думка важливіша». До того ж тиша стимулює людей продовжувати говорити. Вислуховуйте співбесідника, і він прагнутиме заповнити тишу, продовжуючи відповідати на поставлене вами питання.

Не дивіться на годинник, розмовляючи з відвідувачем. Якщо вам треба поглянути на годинник, зробіть це непомітно. Інакше ваш співрозмовник інтерпретує цей жест як відсутність інтересу до нього і як бажання якнайшвидше його позбавитися.

Не закінчуйте речення за співбесідника. Навіть якщо ви знаєте, що зараз прозвучить, дайте людині повністю висловити свою думку.

Поставивши запитання, діждіться відповіді. Чимало хто ставить запитання - і сам на нього ж і відповідає. І звинувачує в цьому виниклу паузу. Але пауза – це добре, значить, співбесідник обдумує ваше питання, адже він не мусить видавати відповідь вмить. Раз вже ви поставили запитання, то будьте ласкаві, діждіться відповіді.

Прийміть відповідну позу. Не розвалюйтеся на стільці, кажучи тим самим співбесідникові: «Ну розповідай, я тебе слухаю». Сидіть прямо, нахилившись трохи вперед. Нахил вперед свідчить про зацікавленість людиною.

Покажіть співбесідникові, що ви слухаєте його.

Підтримуйте візуальний контакт. Навіть якщо ви уважно слухаєте співбесідника, а при цьому дивитеся куди завгодно, тільки не на нього, він зробить єдиний висновок – вам нецікаво, і ви його не слухаєте.

Оберніться до співбесідника обличчям. Розмовляти з людиною, обернувшись до неї боком чи спиною, а обличчям – до комп'ютера або до чого завгодно – просто негарно. Розмовляючи з людиною, розверніться всім корпусом до неї, повороту голови недостатньо.

Кивайте. Це дуже ефективний спосіб показати співбесідникові, що ви його слухаєте і розумієте. Але не треба спеціально кивати кожні 30 секунд; погоджуючись або розуміючи, про що говорить наш співбесідник, ми киваємо довільно. До речі, киваючи дуже часто, ви повідомляєте співбесіднику, що ваше терпіння закінчилося і йому пора закруглятися.

Встановіть вербальний зворотний зв'язок. «Так, еге ж, гм, ти диви, ого» і так далі – все це вербальна реакція, підтверджуюча, що ми слухаємо нашого співбесідника. Вона набуває особливого значення при спілкуванні з людиною по телефону.

Ставте уточнюючі запитання. Якщо вам щось неясно або ви не впевнені, що правильно зрозуміли співбесідника, не соромтеся – ставте уточнюючі запитання. Ви не справите враження нетямущого, а навпаки – враження уважної людини, яка прагне не упустити важливі моменти бесіди.

Існує безліч уточнюючих запитань, наприклад:

Ви маєте на увазі, що...

Чи правильно я вас зрозумів...

Поясніть, будь ласка...

Ви хочете сказати...

Чому? (одне з щонайпотужніших уточнюючих запитань).

Не піддайтеся спокусі спростовувати нову для вас інформацію. Люди вважають за краще сперечатися і, бризкаючи слиною, переконувати іншу сторону у своїй правоті. Якщо ви почули від співбесідника щось таке, що не відповідає вашим переконанням або відмінне від ваших уявлень, не накидайтеся на нього і не обороняйтеся, відстоюючи свою точку зору. Краще просто запитайте:

Звідки у вас такі відомості?

Чому ви так вважаєте?

Чим пояснюється ваша позиція?

Отримавши відповідь на своє питання, ви зможете компетентно і професійно відстояти свою позицію, якщо, звичайно, її не доведеться змінити.

Уникайте синдрому: «А у мене». Не треба намагатися справити на людину враження своїм «ще крутішим» особистим досвідом, перехопивши у неї ініціативу. Похвалитися собою ви завжди встигнете, а от співбесідник, після того, як його перебили, може взагалі замовкнути і закритися.

Дивно, але люди прагнуть справити враження один на одного навіть своїм жалем і неприємностями.

Роль записів

У душеопікунських, як і в ділових, бесідах бажано робити записи. Це не лише прив'язує до процесу слухання, а й є необхідним елементом ділової культури. Існують відповідні афоризми з цього приводу.

"Блокнот для ділової людини – те саме, що сітка для рибалки". Або: "Незаписане на папері – порожні мрії".

Відомо, що ми забуваємо 90 % того, що чуємо, 50 % того, що бачимо, і лише 10 % того, що робимо. Записуючи, ми і бачимо, і робимо, тобто краще запам'ятовуємо.

Проте й це не страхує від того, щоб забути: скільки разів, читаючи свої старі записи, ми сприймаємо їх, неначе вперше дізнаємося про записане!

Тому в управлінській культурі стало аксіомою робити записи під час ділової бесіди. Відхилення від цього сприймається як неповага до партнера. І така поведінка не сприяє прихильності.. Навпаки, роблячи записи, ми показуємо, що повідомлення співбесідника цінне для нас. Роблять позначки у блокноті навіть під час беззмістовних висловів ділової людини, принаймні для того, щоб добитися з її боку прихильності.

Стислість як засіб привабливості

Всього лише дві хвилини тривала промова американського президента Авраама Лінкольна, виголошена 19 листопада 1863 року при освяченні кладовища полеглих у громадянській війні. Проте слова цієї промови часто цитують: "Ця нація, підкоряючись Богові, відродиться до нової свободи. Мета: влада народу, за допомогою народу і для народу!"

Про багатослівність

Артуру Шопенгауеру належать такі чудові слова: "Краще виявити свій розум у мовчанні, ніж у розмовах".

Балакучий хлопець попросив Сократа навчити його риториці. Сократ витребував подвійну оплату, пояснивши: "Адже вчити тебе треба двом речам: мистецтву мови і мистецтву мовчання". Додамо до цього: розумно говорити нелегко, проте розумно мовчати – ще важче.

Багатослівність рівнозначна нудьзі. Нищівна критика промови сформульована в одному реченні: "Доповідь почалася у вісім, коли, думаючи, що вже одинадцять, я поглянув на годинник, то побачив, що пів на дев’яту".

Нудного оратора не цінували ніколи і ніде.

Аргентинський політик Мігель викликав на дуель лікаря. Причина: Мігель взнав, що медик прописував своїм пацієнтам його промови як снодійне.

У одного британського прем'єр-міністра під час нудної промови закрилися очі. Оратор: "Мені здається, високоповажний прем'єр-міністр заснув". Той повільно розплющив очі і важко зітхнув: "Як би я хотів, щоб так і було".

Рекордсменом багатослівності серед президентів США став Уїльям Генрі Гаррісон. Оратор без капелюха і пальта, не зважаючи на завірюху, в березневий день 1841 року говорив при вступі на посаду майже дві години, згадуючи Стародавній Рим, Стародавню Грецію та Єгипет. У його промові нарахували вісім з половиною тисяч слів. Через 30 днів Гаррісон став першим американським президентом, який помер при виконанні обов'язків: від пневмонії, причиною якої була простуда під час тієї промови.

Пам'ятайте слова Козьми Пруткова: "Базіка подібний до маятника: і того, й іншого треба зупинити".

Обмеження себе у розмовах

Через необмеженість у словах, ефективність деяких християнських служителів серйозно страждає. Замість того, щоб бути могутніми у служінні Господові, вони здатні лише на незначний поштовх, через постійний брак сил, причина якого – у необмеженості у розмовах.

“Не багато-хто ставайте, брати мої, учителями, знавши, що більший осуд приймемо”.

Як. 3:1

Якщо християнин безцільно говорить про все, то чи можна очікувати, що Господь використає його для проголошення Свого слова? Якщо Бог колись вклав Свої слова в наші вуста, то на нас покладений серйозний обов'язок зберігати наші вуста виключно для служіння Йому. Ми не можемо представити сьогодні один член на служіння Йому, а завтра забрати його назад, щоб скористатися ним для іншої мети. Що одного дня віддане Богові, то навіки залишається Його власністю.

У книзі Чисел говориться про Корея і його союзників, які чинили опір Мойсею і Аарону. Двісті п'ятдесят мужів наповнили свої кадила і прийшли з ними перед Господом. Всі вони загинули через свою непокірність, а Бог повелів Мойсею зберегти їхні кадила. Зверніть увагу на те, чому їх треба було зберегти.

“І Господь промовляв до Мойсея, говорячи: Скажи до Елеазара, сина священика Аарона, і нехай він позбирає ті кадильниці з-посеред погорілища, а огонь повикидає геть, бо вони освятилися, кадильниці тих грішників, їхньою смертю. І нехай і вони зроблять із них биті бляхи на покриття для жертівника, бо приносили їх перед Господнє лице, і вони освятилися. І будуть вони знаком для Ізраїлевих синів”.

Чис. 17:1–3

Присвячене Господу, належить Йому, і це вже не можна віддати в загальне користування:

“...Як сон наступає через велику роботу, так багато слів має і голос безглуздого”.

Екл. 5:2

Ми виявляємо свою дурість своїми ж розмовами. Ми маємо відчувати, що й кому казати, але фактично поступаємо інакше і говоримо безліч всього кому попало. Як же багато хто з нас любить просто поговорити, і найбільше про те, що сказали інші. Скільки духовної енергії витрачається при цьому!

Нам необхідно звернути увагу на декілька моментів, пов'язаних з такою поведінкою. По-перше, – на той вид розмов, від якого ми отримуємо задоволення. Так ми можемо пізнати самих себе, бо ті розмови, від яких ми отримуємо задоволення, свідчить про те, які ми. Дехто ніколи не стане довіряти вам, бо знає, які ви є і що ви відповісте на сказане вам, і стануть вливати у ваші вуха останні новини, десь почуті, бо зрозуміли: ви з тих, які бажають послухати саме такого роду новини. Якщо хочете, ви можете судити про самих себе, звернувши увагу на ті новини, які приносять вам люди і про які вони люблять поговорити з вами. По-друге, відмітимо, що розповіді, які цікавлять нас, яким ми схильні довіряти, виявляють наше внутрішнє розташування. Люди, природно, будуть підгодовувати наш інтерес і наші прагнення. Вони навіть захоплять нас до того, щоб ми повірили неймовірному, особливо коли співбесідник має хороший авторитет.

По-третє, відмітимо, слухаючи розповіді, ми набуваємо звички передати її сусідам. Чи обернули ви увага на цей процес? Хтось з певним розташуванням виголошує якісь слова, забарвлені його темпераментом, і через те, що існує близькість між мною і ним, я позичаю йому свої вуха, і щось від його вдачі входить в мене; потім я додаю до сказаного свого власного темпераменту і повідомляю цю справу третій особі.

Далі звернімо увагу на неточності у викладі. Одні й ті ж самі новини люди розповідають у різних випадках, але розповідають зі змінами.

“Так само диякони мають бути поважні, не двомовці...”

1 Тим. 3:8

Дехто зовсім не усвідомлює того, що є "двомовним". На жаль, у декого це не лише тимчасовий спалах, а моральна зіпсованість.

В Євангелії від Матвія розповідається, як первосвященики й старші народу прийшли до Господа, коли Він навчав у храмі, і запитали Його:

“ Якою Ти владою чиниш оце? І хто Тобі владу цю дав?”

Матв. 21:23

Він відповів на запитання запитанням:

“Іванове хрищення звідки було: із неба, чи від людей? Вони ж міркували собі й говорили: Коли скажемо: Із неба, відкаже Він нам: Чого ж ви йому не повірили? А як скажемо: Від людей, боїмося народу, бо Івана вважають усі за пророка. І сказали Ісусові в відповідь: Ми не знаємо. Відказав їм і Він: То й Я вам не скажу, якою владою Я це чиню”.

Матв. 21:25–27

Отже, вони відійшли від істини і сказали: "Ми не знаємо". Відповідь їхня була справжньою брехнею.

Господь сказав:

“Ваше ж слово хай буде: так-так, ні-ні. А що більше над це, то те від лукавого”.

Матв. 5:37

Отже, християнським працівникам не слід керуватися дипломатією, міркуючи над можливим ефектом своїх слів для своїх слухачів, перш ніж вони вирішать щось сказати. Коли люди готували пастку нашому Господові своїми запитаннями, Він інколи замовкав, але ніколи не вдавався до дипломатії. Слідуємо Його прикладу, скористаємося порадою Павла, яку він дав коринтянам:

“ Хай не зводить ніхто сам себе. Як кому з вас здається, що він мудрий в цім віці, нехай стане нерозумним, щоб бути премудрим”.

1 Кор. 3:18

Звертаючись до римлян, він промовив:

“ Ваша ж слухняність дійшла до всіх. І я тішусь за вас, але хочу, щоб були ви мудрі в доброму, а прості в злому”.

Рим. 16:19

У духовній сфері мирська мудрість неприйнятна. Горе багатьох людей полягає в тому, що вони не навчилися простоті, щоб сказати “так”, коли факти вимагали сказати “так”, і “ні”, коли вони знали, що істина змушує сказати “ні”. Мова їхня ніколи не буває простою і прямолінійною. Вони завжди ретельно обдумують, що сказати, а твердження їхні завжди відповідають їх власним інтересам.

Як служителі Господні ми постійно спілкуємось з людьми, а тому маємо багато сприятливих можливостей говорити і слухати, що говорять інші. Важливо контролювати себе, бо нам належить бути проповідниками Слова, а не пліткарями. Проте такий трагічний стан справ є можливим. Нам слід уникати цієї пастки, в яку потрапили вже багато хто, і проявляти обережність не лише у розмові, а й у слуханні. У нашій роботі ми не можемо не слухати того, що можуть і хочуть нам сказати інші про свої власні справи, але, щоб бути успішними служителями, нам необхідно розвивати в собі той рід слухання, що допоможе нам допомогти їм. Нам треба стерегтися, щоб наша природна цікавість не спонукала нас дізнатися більше того, що нам корисно знати. Існує така пристрасть: похіть знань, похіть інформації про справи інших людей, – нам слід остерігатися її. Треба обмежувати себе в розмовах, а також у тому, що ми чуємо.

У цьому відношенні виникає серйозне питання про придбання і збереження довіри людей. Якщо хтось ділитися з нами духовними проблемами, ми маємо поважати цю довіру, ми не можемо розповідати про довірене нам. Як же ми можемо служити Господові, якщо продамо надану нам довіру? І як ми можемо виправдати довіру інших, якщо не навчимося приборкувати свою мову? Нам необхідно ставитися до такої довіри як до священної і вірно зберігати її. Той, хто у своїй нужді поділився з нами своєю таємною історією, не вчинив так для примноження нашої обізнаності. Він наблизилися до нас не заради властивих нам доброчесностей, а через доброчесність нашого служіння, тому ми не можемо розглядати довірене нам як наше особисте знання, щоб поділитися ним з кожною зустрічною людиною. Нам необхідно зберігати надану нам довіру. Людям, які не можуть приборкати своєї мови, не можна довіряти справи Божої.

Не можна тут обминути й погану звичку говорити брехню. Двомовний характер, про який вже йшлося, перебуває у кровному зв'язку з брехнею. Все сказане з наміром обдурити, відноситься до категорії брехні, а намір обдурити – це справа серця. Якщо до вас звертаються з запитанням, на яке ви не можете або не бажаєте відповісти, ваше право ввічливо відмовитися від відповіді, але ви не повинні обманювати того, хто питає. Ми хочемо вірити істині, яку говорять люди, а не брехні; ми не повинні перейматися тим, яке справляємо враження. Маємо навчитися твердо говорити “так” або “ні”. Все, що крім того, – від лукавого.

Одного дня Господь сказав тим, що слідували за ним:

“Ваш батько диявол, і пожадливості батька свого ви виконувати хочете. Він був душогуб споконвіку, і в правді не встояв, бо правди нема в нім. Як говорить неправду, то говорить зо свого, бо він неправдомовець і батько неправді”.

Іван. 8:44

Сатана є автором всякої брехні, і з тих пір всяка брехня походить від нього. Як же може людина, віддана Господові, віддавати свої вуста для слів, які передбачені ворогом Його? Якщо так є, це вказує на фундаментальне горе людини. Ніхто з нас не повинен перебувати під тиском необхідності дотримуватися абсолютної точності у мові (чим більше ми прагнемо бути обережними, тим складніше бути точним в усьому, що говоримо), але ми маємо виховувати звичку бути правдивими і уникати необережних висловів.

Також уникаймо суперечок. Про того, в кого Господь вклав Свій Дух, сказано:

“Він не буде змагатися, ані кричати, і на вулицях чути не буде ніхто Його голосу”.

Матв. 12:19

Апостол Павло писав Тимофію:

“А раб Господній не повинен сваритись, але бути привітним до всіх, навчальним, до лиха терплячим”.

2 Тим. 2:24

Служитель Господній має тримати себе під контролем, щоб не допускати галасливих бесід, прискіпливості. Гучні розмови свідчать про недолік сили і самодисципліни. Ми можемо мати рацію у сказаному нами, проте немає потреби у гучних заявах. Ми можемо володіти істиною і без галасливої наполегливості на власній правоті. Ходитимемо перед Господом з тихою гідністю, яка пристойна служителям Його. Звичайно, нам не слід набирати серйозного або вишуканого вигляду, часом штучного, бо життя християнина завжди спокійне, невимушене, але нам слід вправлятися у самоконтролі, поки він не стане нашою другою природою.

Самоконтроль у розмові має не випускати з поля зору марнослів'я і глупі жарти, про які Павло говорить у своєму Посланні до ефесян, що вони непристойні (Еф.5:4); він виключає також кепкування і багато що інше, неприйнятне для служителя Христова. Якщо ми будемо підтримувати бесіду дотепними зауваженнями і критикою, ми потерпимо невдачу, втратимо пошану людей, коли говоритимемо їм про Господа, наші слова будуть позбавлені ваги для них. Коли ми стоїмо за кафедрою, проголошуючи Слово Боже, вони оцінюватимуть нашу проповідь так, як і тоді, коли ми говорили легко, коли були поза кафедрою. Пригадаймо те запитання Слова Божого: "Чи тече з одного джерела солодка і гірка вода?" Немає необхідності в якихось складних приготуваннях, коли піднімаємося на кафедру проповідувати, але є необхідність проявляти постійну наполегливість у наших звичайних повсякденних розмовах, щоб наші безтурботні розмови не спричиняли брак сили, щоб тоді, коли ми говоритимемо за кафедрою, наші слова не виявилися бездіяльними.

Якщо ви маєте звичку необережно висловлюватися, ви ніколи не будете уважним читачем Біблії. Слова цієї книги є єдино і сповна достовірними словами, але, якщо ви не дотримуєтеся точності у розмові, ви не станете серйозно сприймати і цих слів, і тоді проповідь ваша матиме нікчемну вагу.

У 22-му розділі Євангелія від Матвія ми читаємо, що саддукеї не вірили у воскресіння:

“Того дня приступили до Нього саддукеї, що твердять, ніби нема воскресення, і запитали Його, та й сказали: Учителю, Мойсей наказав: Коли хто помре, не мавши дітей, то нехай його брат візьме вдову його, і відновить насіння для брата свого. Було ж у нас сім братів. І перший, одружившись, умер, і , не мавши насіння, зоставив дружину свою братові своєму. Так само і другий, і третій, аж до сьомого. А по всіх вмерла й жінка. Отож, у воскресенні котрому з сімох вона дружиною буде? Бо всі мали її. Ісус же промовив у відповідь їм: Помиляєтесь ви, не знавши писання, ні Божої сили. Бо в воскресенні ні женяться, ані заміж виходять, але як Анголи ті на небі. А про воскресення померлих хіба не читали прореченого вам від Бога, що каже: Я Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів; Бог не є Богом мертвих, а живих”.

Матв. 22:24–32

Отже, ці саддукеї читали Писання, але вони не знали Писання. Свої власні слова вони висловлювали легко, тому вони й не могли високо цінувати абсолютну точність висловів Божих. Наш Господь процитував короткий уривок зі Слова Божого у відповідь на їхнє запитання з книги Вихід 3:15, де Бог називає себе Богом Авраама, Богом Ісака і Богом Якова. З цих декількох слів Господь зробив висновок: ви, саддукеї, стверджуєте, що Авраам мертвий, але Бог заявляє, що Він є їхнім Богом, і Він стверджує живих, а не мертвих, тому ніщо інше, крім воскресіння, не дає можливості живому Богові бути їхнім Богом. Саддукеї замовкли.

Blog

Правила проведення бесід християнського служителя з людьми