Правила проведення бесід християнського служителя з людьми
| Вид материала | Документы |
| Чарльз Сперджен. Лекции моим студентам. Найголовніший прийом Другий прийом Третій прийом |
- Графік проведення бесід з питань безпеки життєдіяльності учнів 5-11 класів на 2010/11, 107.81kb.
- Матер І а л и для проведення бесід – застережень, 265.16kb.
- Нагадуємо тобі, що перебуваючи на вулиці, у громадському місці, треба пам’ятати про, 26.08kb.
- Духовні пастирі України-Руси Матеріали до бесід Суми 2009 Духовні пастирі України-Руси, 874.52kb.
- План Вступ Дослiдження про торгiвлю людьми в Українi. «Люди як товар». Торгівля людьми, 183.38kb.
- С. В. Іванов (підпис) правила прийому до Національного університету харчових технологій, 162.05kb.
- Нападение, 1886.83kb.
- План проведення заходу повідомлення теми І мети заходу. Вступ. 1 сторінка: Історична, 118.94kb.
- Правила и нормы речевого этикета, основные группы 1 Правила и нормы речевого этикета, 485.5kb.
- Управління культури І туризму Сумської обласної держадміністрації Обласна універсальна, 582.57kb.
Чарльз Сперджен. Лекции моим студентам.
Домашнє завдання до теми 8:
«Навики спілкування у служінні духовного наставника»
- Знайдіть, прочитайте і проаналізуйте всі фрагменти з Євангелій, в яких Ісус веде бесіди з іншими людьми.
- Вивчіть напам'ять такі вірші з Біблії: 1Іван.1:7; Євр.13:16.
Тестове завдання до теми 8
«Навики спілкування в служінні духовного наставника»
1. Духовний наставник під час зустрічей з людьми має бути:
А) важним;
Б) простим;
В) офіційним.
2. Служитель Христов повинен проявляти себе як служитель:
А) у стінах церкви;
Б) під час богослужінь;
В) усюди.
3. Духовний наставник повинен мати:
А) радісний вигляд;
Б) серйозний вигляд;
В) скорботний вигляд.
4. У бесіді духовний наставник повинен:
А) дозволяти висловлюватися своєму співбесідникові;
Б) повністю заволодівати розмовою;
В) повчати.
5. Чого повинен всіляко уникати християнський служитель?
А) суперечок;
Б) дискусій;
В) обговорень.
6. Християнський служитель:
А) може йти на компроміси в своїх принципах;
Б) повинен відстоювати свої принципи в будь-якому суспільстві;
В) не повинен допускати сміливих висловів.
7. Наставник:
А) може чинити вплив на людей;
Б) не повинен чинити вплив на людей;
В) повинен чинити вплив на людей.
8. Кращий спосіб змусити людину поважати вас:
А) поважати себе;
Б) поважати його;
В) показати йому вашу перевагу над ним.
9. Як миттєво досягнути прихильності людини по відношенню до себе?
А) поцікавитися у людини про те, що її тривожить та хвилює;
Б) розповісти людині особисте свідоцтво;
В) вказати людині на її помилки.
10. Під час бесіди слід:
А) згадувати про свої власні переживання;
Б) постійно стежити за часом, витраченим на бесіду;
В) частіше думати про інтереси і переживання співбесідника.
11. Допомагаючи людині у вирішенні її особистих проблем необхідно:
А) звинуватити людину в її гріху;
Б) викликати у людини відчуття відповідальності;
В) постаратися вирішити проблему людини.
12. Під час бесіди:
А) потрібно реагувати;
Б) не потрібно реагувати;
В) обов'язково потрібно використовувати критику.
13. Допомагаючи людям долати проблеми і страхи під час бесіди:
А) потрібно турбуватися з приводу того, чи зможете ви допомогти людині;
Б) потрібно бути байдужим;
В) не потрібно турбуватися з приводу того, чи зможете ви допомогти людині.
14. Під час бесіди:
А) не потрібно намагатися давати людям поради;
Б) потрібно прагнути дати людям більше порад;
В) потрібно узяти відповідальність за проблеми людини на себе.
15. Головна причина порушення комунікації – це:
А) підвищений інтерес до людей;
Б) відсутність інтересу до людей;
В) недостатній досвід в проведенні бесід.
16. Якщо ми сприймаємо людей такими, які вони є, то:
А) підвищуємо їх самооцінку;
Б) робимо їм краще;
В) робимо їх гірше.
17. За спробу досягти чогось людину:
А) не можна хвалити;
Б) потрібно хвалити;
В) не обов'язково хвалити.
18. Основна мета критики:
А) добитися поліпшень;
Б) покарати і упокорити людину;
В) вказати людині на її промахи.
19. Істина народжується:
А) у прагненні переконати свого співбесідника;
Б) в обговоренні;
В) у спорі.
20. Аби порозумітися із співбесідником:
А) з ним обов'язково треба погоджуватися;
Б) з ним потрібно конфронтувати;
В) з ним не обов'язково погоджуватися.
Тема 8
Частина ІІ
Важливість уміння слухати у християнському служінні
Важливою якістю, яка має бути властивою кожному християнському служителеві, є вміння слухати. Поза сумнівом, чимало хто розглядає цю здатність як справу порівняно малозначну; але досвід і спостереження свідчать, що вона такою не є.
Той, хто хоче служити Господу, має засвоїти звичку прислухатися до того, що говорять люди; але прислухатися не поверхневим чином, а уважно, щоб почути і зрозуміти предмет, про який говорять.
“Хто відповідає на слово, ще поки почув, то глупота та сором йому!”
Пр. 18:13
Якщо християнин у нужді звертається до служителя Божого по допомогу, той, як слуга Божий, прислухаючись до історії свого брата, має розрізняти три роди розмов – слова, які він виголосив, слова, які він утримує, і слова, які він не здатний виразити, але які лежать в глибині його душі.
Перш за все, ви маєте зрозуміти суть почутого, того, про що говорить людина зараз, і слухати її до тих пір, доки не побачите, що вона кінчила говорити. Це означає, що вам необхідно перебувати в тиші перед Богом, щоб розум ваш був ясний, дух холодний, тому що слухання - нелегка справа. Дуже непросто слідувати за людиною, коли вона копітко прагне пояснити свої труднощі. Крім того, буває, коли декілька чоловік водночас слухають одну й ту саму людину, виникає стільки вражень, навіяних проблемами цієї людини, скільки було слухачів.
Нам необхідно взяти себе в руки, щоб бути хорошими служителями. Якщо ми не будемо дисциплінованими, ми заплутаємося у розповідях людей, які вони у своїх потребах виллють у наші вуха, і задовго до того, як вони перестануть говорити, ми перестанемо їх слухати, зробивши передчасні висновки відносно їхньої скрути. Або ж із самого початку можемо погано прислухатися до них, знаходячись під враженням важливості того, що нам належить сказати їм, і чекатимемо слушного моменту, коли ми зможемо перервати співбесідника, сподіваючись, звичайно, що він виявиться хорошим слухачем.
“Отож, мої брати любі, нехай буде кожна людина швидка послухати, забарна говорити, повільна на гнів”.
Як. 1:19
Трапляється, що служитель, роздумуючи деякий час над певною темою, так сповнений своїми думками, що, коли приходить брат в нещасті по допомогу, він все ще продовжує роздумувати про над попередньою проблемою.
У християнській праці справа допомоги набагато важча, ніж справа лікаря, який намагається допомогти людям, бо в поліклініці є лабораторія, де роблять аналізи для діагностики різних захворювань, але християнський служитель має поставити діагноз без такої допомоги. Якщо хто-небудь приходить до вас і сидить півгодини, повідомляючи дані про свою ситуацію, а ви не в змозі його вислухати уважно, то як же ви зможете встановити причину його нужди? Тому всім служителям Господу слід виховувати в собі таке служіння, прислухатися до того, що говорять люди, бути чудовим слухачем і розвивати в собі здатність розуміти специфічні проблеми кожної людини.
По-друге, якщо хтось, знаходячись у нужді, розповідає нам, то, коли він говорить, нам необхідно відрізняти невимовне від сказаного. Звичайно, набагато важче отримати правильне уявлення про невимовне, ніж про сказане, але ми повинні навчитися так слухати, щоб відрізняти несказане від почутого. Коли люди радяться з нами про свої справи, їм властиво розповідати лише половину справи і умовчати, не розголошувати про другу. У таких випадках випробовується досвідченість і підготовленість служителя. Якщо ви не є обізнаним служителем, ви в змозі зрозуміти лише сказане; може ви спробуєте читати між рядків розказаної вам історії, вставляючи туди свої власні думки, яких не було в серці того, хто говорив. Підсумком виявиться нерозуміння того, хто шукав у вас допомоги. Якщо ж ви не маєте наміру помилково читати між рядків, то необхідно, щоб ваші стосунки з Господом були тісними. Коли людина, що знаходилася в нужді, говорить лише про зовнішню скорботу і умовчує про важливі спірні питання, як ви можете взнати дійсне положення? Воно може бути відоме вам, якщо ваші власні питання ясні перед Богом.
По-третє, ми маємо бути здатні розкривати те, що говорить їхній дух. Поза всіма словами, які може виразити людина, і поза словами, які вона може свідомо умовчати, нам треба прислухатися до того, що говорить її дух. Коли християнин, що знаходиться в нужді, відкриває вуста, щоб говорити про себе, він дає вам сприятливу можливість доторкнутися до його духу. Якщо ж вуста його збережені, тоді важко знати, що в його дусі. Коли ж розкриті його вуста, тоді і його дух знаходить певну міру вивільнення, хоча він намагається контролювати себе. Ваша здатність розрізняти те, що говорить його дух, залежить від вашого власного духовного досвіду. Якщо ви досягли здатності розуміння за допомогою вашого власного сердечного досвіду в присутності Божій, тоді ви будете здатні зрозуміти сказане братом. Потрібно відрізнити умовчане від сказаного, і тоді слова, які він говорить, поглибляться у вас. Ви будете здатні відрізняти інтелектуальні труднощі, які він мав, а також невисловлену ним духовну скруту. Ось тоді ви зможете давати правильні поради.
На жаль, дуже небагато християн є хорошими слухачами. Ви можете провести цілу годину, намагаючись пояснити свої труднощі, а до кінця бесіди вони так і залишаться неясними. Наше слухання рідко буває досить гострим. Якщо ми не в змозі слухати того, що говорять нам люди, як ми можемо почути те, що хоче сказати нам Бог? Не станемо вважати це дріб'язковою справою. Якщо ми не навчимося слухати і слухати розуміючи, то, навіть якщо ми старанно читатимемо Біблію і досягнемо успіху у праці, ми все ж не будемо здатними розмовляти з нашим братом, що знаходиться в нужді. Нам не лише потрібно проявляти здатність розмовляти з людьми, але ми маємо розуміти їхні труднощі. Але як же досягти цього, якщо ми навчилися лише розкривати свої вуста, а не свої вуха? Передусім нам слід усвідомити серйозність цього недоліку.
Цікава історія, яку розповідають про одного літнього лікаря, весь запас ліків якого складався з касторової олії і хініну. Не важливо, від якого недугу страждав його пацієнт, він незмінно призначав одне з тих ліків, або перше, або друге. Багато християн подібні до цього лікаря. У них є один або два улюблені предмети, і які б не були різні недуги тих, хто приходять до них, вони розмовляють з ними по одному з напрямів. Такі служителі не можуть виявитися справжньої допомоги, бо вони можуть лише говорити, але не можуть слухати. Як же ми можемо набути здатність слухати людей і розуміти те, що вони говорять?
1. Нам не можна бути суб'єктивними. Суб'єктивність – одна з головних причин, чому люди є поганими слухачами. Якщо ви маєте свої власні уявлення про людей, вам буде важко їх зрозуміти, бо ваш розум сповнений вашими власними поняттями, висновками. Ви до такої міри навантажені власними поняттями, що думки інших людей не можуть проникнути у вашу душу. Ви так твердо переконані, що знайшли панацею від усіх хвороб, що, не дивлячись на відмінності у потребах людей, які приходять до вас, ви пропонуєте всім одні й ті самі ліки. Як служитель може приділяти увагу тому, що говорять інші про свої потреби, якщо перш, ніж вони відкриють свої вуста, він вже переконаний, що знає їхню скорботу і що у нього в руках є ліки. Прийдемо до Нього і молитимемося, щоб Він зробив нас здатними в усіх контактах з людьми відмовлятися від наших власних упереджень і висновків, і щоб Він Сам навчив умінню поставити правильно діагноз у кожному випадку.
2. Багато віруючих не знають про душевну дисципліну. День і ніч думки їхні течуть безперешкодно. Вони ніколи не концентрують їх, а дозволяють уяві бродити туди - сюди, доки їхній розум не накопичить таку масу інформації, що вони вже не можуть нічого більше прийняти в себе. Коли люди їм щось говорять, вони не в змозі стежити за думкою, намагаючись повернути їх до своїх власних думок. Нам слід заспокоювати свої душі, щоб ми могли слухати і розуміти інших.
3. Необхідно навчитися входити у почуття інших. Навіть тоді, коли ви прислухаєтеся до того, що говорить вам людина, ви все-таки не зможете зрозуміти її нужду, якщо не зумієте з певною симпатією увійти до її обставин. Якщо хтось приходить до вас у глибокому нещасті, а ви зберігаєте світлий легкий спосіб спілкування і горе цієї людини не зачіпає вас, ви ніколи не наблизитеся до діагнозу в її випадку. Якщо ваше емоційне життя не пов’язане з Богом, коли інші виражають свою радість, ви не в змозі будете радісно відповісти їм, коли ж вони виражатимуть свою скорботу, ви не в змозі будете розділити їхнє горе. Отже, коли вони говоритимуть вам, ви слухатимете їхні слова, але не в змозі будете зрозуміти їхню важливість.
Ми маємо розуміти, що ради Христа ми є слугами інших людей. Їм же ми маємо не лише віддати наш час і наші сили, а проявляти до них свою прихильність. Про Господа Ісуса сказано, що Його торкався стан нашої слабкості. Вимоги Божі до Своїх служителів досить точні. Вони не передбачають нам дозвілля для занять з самим собою. Якщо будемо поблажливими до свого сміху, до своїх сліз, до того, що нам подобається, і ворожі до того, що нам не подобається, ми будемо надто зайняті собою, щоб вільно запропонувати себе іншим. Якщо ми вдаватимемося до своїх власних радощів або печалей і проявлятимемо невдоволеність до всього іншого, ми уподібнимося кімнаті, наповненій меблями, яка неспроможна вмістити ще щось необхідне. Іншими словами, якщо ми витрачаємо всі свої емоції на себе особисто, ми не зможемо витрачати їх на інших. Сили нашої душі мають межу, які сили нашого тіла. Наші емоційні сили не безконечні. Якщо виснажаться наші симпатії в одному напрямі, нам вже нічого буде направити в іншому. З цієї причини, кожен, хто має надмірні претензії до інших, не може бути служителем Божим. Він Сам сказав:
“Коли хто приходить до Мене, і не зненавидить свого батька та матері, і дружини й дітей, і братів і сестер, а до того й своєї душі, той не може буть учнем Моїм!”
Лук. 14:26
Основна нужда кожного, хто зайнятий у справі Господній, – пізнати хрест шляхом досвіду; інакше ми керуватимемося лише власними міркуваннями і власними відчуттями. Для нас немає легкої і зручної дороги, де нами могли б скористатися Бог і ближні. Нагадаємо, погані слухачі ніколи не будуть хорошими служителями. Щоб бути хорошими слухачами, необхідно, щоб хрест глибоко увійшов до нашого життя і діяв у ньому, звільнив нас від самопоглинання, яке робить нас глухими до потреб інших. Глибока справа хреста у нашому житті виробляє внутрішню тишу, яка перетворює нас на терплячих слухачів. Це не означає, що ми повинні дозволяти людям говорити годинами, без кінця, коли ми мовчки сидимо і слухаємо їх, але це означає, що ми надаємо їм сприятливу можливість пояснити, що лежить у них на серці.
Це – поширене нерозуміння серед християнських працівників. Вони бажають, перш за все, вміти говорити. Як це невірно! Щоб бути ефективними служителями, потрібна духовна ясність, потрібна здатність знатися на обставинах всіх, хто звертається до нас, необхідний спокій душі, щоб вислухати їх; необхідний спокій духу, щоб ми могли відчути їхній дійсний стан, поза їхнього власного уявлення про свій стан. Нам самим слід залишатися в ясних стосунках з Господом, і, на основі ясного діагнозу, запропонувати той особливий цілющий засіб, який призначений саме для цього випадку.
Практичні навики слухання в бесідах
Кажуть, що 60 % всіх конфліктів між людьми виникає через комунікаційні проблеми. Хтось когось не розчув або не так зрозумів, в результаті не так відреагував, це викликало незадоволеність або образу іншої сторони – і проблема стала зростати, як снігова куля.
Ви чули коли-небудь, як про людину кажуть: це - хороший співбесідник і з ним так приємно спілкуватися? Якщо чули, то задумайтеся, якими якостями володіє та людина. Він ладно викладає свої думки або знається на всіх можливих питаннях? Зовсім ні!
Він просто вміє терпляче і уважно слухати! Його називають приємним співбесідником, а він, можливо, навіть рота не відкриває. Він є «терплячими вухами»!
Люди цінують тих, хто їх вислуховує. Якщо ми хочемо, щоб співбесідники нас цінували, ми маємо уважно їх вислуховувати.
Задумайтеся, що ми повідомляємо співбесіднику, коли уважно і з розумінням вислуховуємо його? Ми даємо йому зрозуміти наступне:
Ваша думка важлива для мене.
Мені це цікаво.
Мене цікавлять ваші думки.
Я вам довіряю.
Вислуховуючи нас, наші співбесідники дають нам зрозуміти те саме. Коли людину слухають, вона відчуває себе і свою думку важливими і значними.
Уявіть, що ви виступаєте на зборах, а присутні шепочуться про своє, не дивляться у ваш бік і явно відволікаються.
Як ви себе відчуватимете? Неважливим і нецікавим, чи не так?
А якщо всі вони повернуться у ваш бік і терпляче слухатимуть, час від часу киваючи на знак згоди головою? Ви зробите висновок, що говорите слушно і людям ця тема цікава.
Оскільки ми хочемо, щоб людина почувала себе значимою і важливою, ми просто зобов'язані вислухати її. Та все ж чимало служителів не бажають слухати людей з таких причин:
- Відсутність терпіння (бажання скоріше «блиснути» собою і своїми знаннями).
- Лінь (не хочеться утрудняти себе чужими розповідями).
- Нецікаво (для того, щоб слухати, необхідно закрити свій рот, що зовсім непросто).
- Наявність власної думки (що нового може розповісти співбесідник, я й так вже все знаю).
Коли провели дослід на тему "Яким є хороший співбесідник?", переважна більшість тих, що відповіли, на перше місце поставили: він повинен вміти слухати.
І це не випадково. Більшість з нас – погані слухачі. Часто ми лише вдаємо, що слухаємо, чекаючи лише моменту, щоб висловитися самому. А погане слухання – це антикомплімент тому, хто говорить, негативна оцінка того, що він говорить.
Слово – срібло, а мовчання – золото.
Народна мудрість
Ось чудова порада. Говоріть лише тоді, коли вас готові слухати, а самі – завжди будьте готові слухати.
Уміння слухати не означає уміння мовчати, швидше, це – здатність не перебивати і ставити потрібні запитання. Це уміння народжується з принципу: найкраща для мене людина – та, яка зараз поруч. Мистецтво слухання породжує упокорення. Відкривши для себе точку зору інших людей, ми можемо взнати безліч нових і надзвичайно цікавих поглядів на речі.
Вислуховування породжує довіру, творить самоповагу і самодисципліну. Ваше справжнє уміння слухати показує рівень вашої самодисципліни.
Ще Плутарх відзначав: "Бог дав тобі два вуха і один рот. Чому ж ти не користуєшся ними у такій послідовності?"
Річ у тому, що слухати набагато важче, ніж говорити. Швидкість "говоріння" у 4 рази менше швидкості мислення. Тому 3/4 можливостей мозку не задіяні у слуханні і шукають собі застосування. І зазвичай знаходять його у сторонніх думках.
Чоловіки і жінки
Коли розмовляють двоє чоловіків або дві жінки, вони перебивають один одного однаково часто. При розмові ж чоловіка і жінки чоловік перебиває її майже удвічі частіше. В результаті приблизно третина часу розмови жінки їде на те, щоб відновити напрямок розмови, що був у ту мить, коли її перебили.
Жінки приділяють більше уваги самому процесу спілкування, тоді як чоловіків цікавить головним чином його результат. Чоловік слухає жінку уважно зазвичай лише перші 20–30 секунд, після чого починає слухати краєм вуха.
Таким чином, говорячи узагальнено, чоловіки гірші слухачі, ніж жінки. У кожному ж конкретному випадку багато залежить від характеру, темпераменту, виховання і освіченості учасника розмови.
Говоріть стисло
"Якби люди частіше чули самих себе, вони б менше говорили" (постулат менеджменту).
Для сприйняття смислу слова людині необхідно зазвичай не більше 1 секунди. Якщо слово рідко вживане, – 3–5 секунд. Для повного розуміння питання – не менше 14–15 секунд. При деякому навику людина схоплює зміст мовлення зі швидкістю 60–70 слів на хвилину.
Щоб слухати, потрібні вольові зусилля. Проте простіше втішити себе словами "нічого цікавого не почую". Такий висновок ми прагнемо зробити швидше, бо він звільняє нас від вольових зусиль, необхідних для слухання. Тому, хто говорить, слід це пам'ятати і, по-перше, прагнути зацікавити співбесідника найпершими своїми словами, а по-друге, бути коротким.
Два історичні випадки
Одного дня Марку Твену так сподобався місіонер-проповідник, що він вирішив пожертвувати йому долар. Проповідь тривала вже годину, і письменник вирішив обмежитися половиною долара. Ще через півгодини він сказав собі, що не дасть нічого. Коли священик через дві години, нарешті, закінчив, Марк Твен взяв долар з тарілки для пожертв, щоб компенсувати свої витрати часу.
Стародавні спартанці були ворогами багатослів’я. Одного дня в голодний час посланець іншого міста довго просив мішок зерна. Спартанець відмовив йому: "Ми забули початок твоєї промови, а тому не зрозуміли її кінця".
Другий посланець показав порожній мішок і лише сказав: "Ви бачите: він порожній, будь ласка, покладіть у нього хоч що-небудь". Спартанець виконав бажання, додавши: "Наступного разу говори коротше. Що мішок порожній – ми бачимо. Що його наповнити – можеш не згадувати".
Проте, щоб бути скупим на слова, слід опанувати повноту розуміння. Вона досягається довгим наполегливим роздумом.
Ефективні прийоми слухання
Найголовніший прийом – так зване "активне слухання". Ви намагаєтеся передбачити, що скаже співбесідник своєю наступною фразою. Цим, з користю для розмови, завантажуються резервні потужності мозку. Зовнішнім проявом цього є слова, які ви підказуєте співбесідникові, коли той шукає відповідне слово. Точна підказка надихає того, хто говорить, бо свідчить про інтерес слухача, його увагу і повне взаєморозуміння.
Першою складовою активного слухання є уважне слухання. Це досить важко: людина говорить, як правило, зі швидкістю близько 120 слів на хвилину, тоді як ми можемо слухати зі швидкістю 600 слів на хвилину. До уважного слухання налаштовує й ваша поза.
Другою складовою служить безперервне слухання. Коли той, хто говорить, відчуває, що інша людина налаштовується на нього і на те, що він говорить, а не думає лише про те, що відповісти, він відчуває себе значнішим.
Третьою складовою активного слухання є пауза перед тим, як відповісти. Коли співбесідник завершує мовлення, перш ніж що-небудь сказати, зробіть паузу на 3–5 секунд. Під час паузи стане очевидним:: ви дійсно чуєте іншу людину, ви уникаєте її перебивати, своїм мовчанням ви демонструєте значущість сказаного.
Другий прийом – ставити уточнюючі запитання. Це оживляє слухання, а сам процес їх формулювання – додаткове навантаження для нашого мислення, що прив'язує нас до слухання. Коли є сумнів в тому, що ви правильно зрозуміли когось, найвірогідніше, ви не зрозуміли його. Не ставте запитань, на які відповідають “так” чи “ні”. Запитання має починатися зі слів: що, коли, як, хто, де, чому.
Третій прийом – повернути співбесідникові назад його слова. Цим прийомом консультанти викликають відчуття розуміння. Перекажіть своїми словами те, що ваш співбесідник сказав. Цим ви продемонструєте, яку пильну увагу ви йому приділили. Якщо ви так робите, то це дійсно так! Якщо, наприклад людина говорить: «Я дійсно засмучений своєю роботою», – ви можете сказати: «Звучить так, ніби ви відчуваєте себе пригніченим тим, як йдуть справи у вас на роботі». Коли ви відображаєте назад слова співбесідника, ви допомагаєте йому не лише прийти до кращого розуміння проблеми, а також і просунутися в її вирішенні, і ви вчитеся слухати.
Четвертий прийом – активна поза слухача: корпус трохи нахилений у бік того, хто говорить. Таку позу мимоволі приймає уважно слухаюча людина. Цією позою не лише полегшується слухання, а й демонструється зацікавленість, що так важливо для співбесідника.
Сприяє слуханню і обмін поглядами з тим, хто говорить, про що ми поговоримо пізніше.
Шкідливі звички
Окрім об'єктивних, вказаних вище, є й суб'єктивні моменти, що заважають слухати: пасивне, безвільне слухання. Розслаблена поза, сидіння, відкинувшись на спинку стільця. Ці пози, особливо коли слухач розвалився у кріслі, шкодять не лише йому, а й тому, хто говорить, бо викликають роздратування.
Дуже заважає спроба робити декілька справ водночас. Зокрема, дехто має звичку машинально щось малювати, штрихувати, креслити під час слухання. Це – шкідлива звичка, бо відволікає від слухання: людина швидко втомлюється, втрачає нитку міркування і починає думати про щось інше.
Рефлексивне і нерефлексивне слухання
Латинське слово "retlexus" означає "відбитий".
Розрізняють слухання рефлексивне і нерефлексивне.
Нерефлексивне слухання полягає в умінні уважно мовчати, не втручаючись у мовлення співбесідника своїми зауваженнями.
Нерефлексивне слухання сприяє атракції