Бути щасливим щастям інших – ось справжня благодать І земний ідеал життя кожного, хто обирає лікарську професію
| Вид материала | Документы |
- Обласна бібліотека для дітей ім. А. П. Гайдара Відділ у справах розвитку дитячих бібліотек, 135.91kb.
- Як обрати свою майбутню професію?, 20.98kb.
- Сторик українського художнього перекладу, глибинний знавець античності, Педагог з великої, 10039.49kb.
- Ні хто не буде заперечувати, що "холодна війна" залишила глибокий слід в усіх аспектах, 113.42kb.
- Реферат Тема: "Добровольці в соціальній роботі", 73.86kb.
- 71. Філософсько-правові погляди І. Бентама, 101.58kb.
- Ось I настав цей день прощання зi школою. Попереду незвiдана даль, 465.42kb.
- Ігор каганець, 587.57kb.
- Методичні рекомендації з фізичного виховання для студентів спеціальної медичної групи, 31.01kb.
- Реферат на тему: "Пушкін І Наталі", 70.95kb.
Резус-фактор
Під час переливання крові практичне значення мають 6 антигенів системи RН-Нг (D, С, Е, d, с, е). Перші 3 антигени є різновидом резус-фактора, останні З -- різновидом Нг-фактора.
Найбільш наявними антигенними властивостями, що часто провокують ізосерологічні конфлікти при гемотрансфузіях і вагітності, володіє антиген D (Rhо), менш антигенними — С (rh'), ще менш наявними — С (hr'), а потім Е(гh"). Найбільш слабким антигеном є е(hr"). Випадків імунізації за антигеном d(Нго) ще не виявлено.
Таким чином, у резус-системі наявний генний комплекс із шістьма антигенами (В, С, Е, д, с, е), пов'язаними в одній парі хромосом. Однак під час гемотрансфузій найчастіше спричинює імунізацію антиген D (Rhо). Доведено, що в еритроцитах 85 % осіб, названих резус-позитивними (Rh+), наявний антиген D, а в інших 15 % — резус-негативних — антиген D відсутній. Отож для запобігання важких посттрансфузійних ускладнень необхідно переливати резус-позитивну кров лише реципієнтам із резус-позитивною кров'ю, а резус-негативну — реципієнтам із резус-негативною кров'ю.
Щодо антигенів Нг, то найчастішою причиною імунізації є антиген hг' (с). Усі особи з резус-негативною кров'ю одночасно є Нг-позитивними, бо мають антиген hг (с). У 81 % осіб, які мають резус-позитивну кров, в останній міститься антиген hг (с), і тому вони вважаються Нг-позитивними, а у 19 % з резус-позитивною кров'ю антиген hг (с) відсутній, і вони є Нг-негативними. Таким чином, приблизно 84 % осіб можна вважати Нг-позитивними і 16 % • Нг-негативними. Небезпека антигену Нг примушує уникати трансфузій резус-негативної крові реципієнтам із резус-позитивною кров'ю. Перед переливанням крові важливо також з'ясувати, чи робили хворому раніше переливання крові і чи були в нього у зв'язку з цим важкі реакції. У жінок з'ясовують, чи не було викиднів і передчасних пологів, що може мати місце у вагітної з резус-негативним фактором, яка носить резус-позитивний плід.
Методи визначення резус-фактора:
- реакція аглютинації в соляному середовищі,
- реакція конглютинації із застосуванням конглютининів (альбумін, поліглюкін, желатина),
- реакція із застосуванням протеолітичних ферментів (трипсин, протелін, папаїн, бромелін тощо).
Для кожного методу виготовляють відповідну стандартну сироватку.
Нижче подано методи визначення резус-фактора, які застосовуються в клінічній практиці.
Визначення резус-фактора в чашках Петрі
Досліджувану кров у кількості 3 —5 мл беруть у пробірку. Після самостійного відокремлення згустків від стінок пробірки з її дна піпеткою набирають еритроцити, що зависли у власній сироватці. У чашку Петрі наносять по 2 краплі сироватки-антирезус двох серій і по одній краплі суспензії досліджуваної крові. Краплі перемішують скляною паличкою. Для контролю одночасно проводять аналогічне дослідження із суспензією стандартних резус-позитивних і резус-негативних еритроцитів відповідної групи крові. Краплі перемішують, а чашку ставлять на 10 хв у водяну баню температури 45—48 °С. Якщо досліджувана кров аглютинується обома серіями сироватки-антирезус, то вона є резус-позитивною, а якщо аглютинація відсутня - резус-негативною. У контрольних краплях резус-позитивні еритроцити дадуть реакцію аглютинації, а з резус-негативними - аглютинація не відбувається.
Визначення резус-фактора за допомогою реакції конглютинації із застосуванням желатини
У центрифужні пробірки, які відповідно позначають, наливають по 1 краплі осаду еритроцитів, додають по 1 краплі 10 % розчину желатини і по 1 краплі антирезусної сироватки (у пробірку 1-го ряду - сироватку однієї серії, 2-го ряду — іншої). Пробірки струшують і ставлять на водяну баню температури 45 — 48 °С на 5 хв, а потім додають 5 мл теплого ізотонічного розчину натрію хлориду. Пробірки 2 — 3 рази перевертають і визначають результат реакції за наявністю аглютинінів, які видно неозброєним оком.
Визначення резус-фактора за допомогою експрес-методу
Визначення резус-фактора за допомогою експрес-методу використовується практичними лікарями у невідкладних ситуаціях. У чашку Петрі або на предметне скельце наносять краплю стандартної антирезус-сироватки АВ(ІV), а паралельно, для контролю, краплю резус-негативної сироватки АВ(ІV) групи, що не містить антитіл. Додають у 3 рази меншу краплю досліджуваної крові, перемішують і спостерігають протягом 3- 4 хв, після чого додають по 1 краплі ізотонічного розчину натрію хлориду і через 5хв. визначають реакцію. За наявності аглютинації еритроцитів з антирезус-сироваткою і відсутності з контрольною сироваткою (в контрольній аглютинації не повинно бути) кров є резус-позитивною; за відсутності реакції аглютинації в обох сироватках кров оцінюється як резус-негативна.
Тести для самоконтролю:
1.До помилок під час визначення груп крові належать:
- встановлення аглютинації там, де її немає.
- Визначення групи крові за допомогою цоліклонів антигенів А і В.
- Визначення групи крові за стандартними відмитими еритроцитами.
2. Аглютинація відсутня з цоліклоном антигену А, з цоліклоном антигену В. Це означає, що:
- В еритроцитах відсутні антигени А і В, кров належить до групи 0(І).
- Кров належить до групи А(ІІ).
- Кров належить до групи В(ІІІ).
- Це кров групи АВ(ІV).
ГЛАВА №8
Переливання крові та кровозамінників. Показання та протипоказання, шляхи та методи переливання. Препарати та компоненти крові. Кровозамінники. Парентеральне харчування.
Мета (завдання): вміти застосовувати методи переливання крові та кровозамінників, знати показання та протипоказання до переливання.
Переливання крові і кровозамісних рідин у наш час знайшло широке застосування, будучи вельми цінним й ефективним лікувальним засобом. У ряді випадків лише переливання крові може врятувати життя. До переливання цільної крові слід ставитись як до трансплантації живої алогенної тканини. Вона має призначатися за суворими показаннями. Основна мета гемотрансфузії — відновити дефіцит формених елементів крові і білкових факторів плазми.
Показаннями до переливання цільної крові є гостра крововтрата, що перевищує 15 % обсягу циркулюючої крові, а також гіповолемія з ознаками гіпоксії. Абсолютними показаннями до переливання крові вважаються гостра крововтрата, шок, кровотеча, важкі травматичні операції, в тому числі зі штучним кровообігом. У плановій хірургії цільну кров переливають за наявності вираженого дефіциту всіх її компонентів. У інших випадках показано переливання компонентів і препаратів крові, а також кровозамінників і гемокоректорів. Останні є меншою небезпекою для ускладнень, ніж переливання цільної крові, їх широко застосовують у післяопераційний період за наявності важких інтоксикацій, гнійно-запальних хвороб, анемії різного походження, хвороб крові.
Оцінюючи протипоказання до переливання крові, лікар має знати алергологічний і трансфузійний анамнез (алергічні захворювання, ускладнення і реакції, що виникають унаслідок переливання крові). Слід також виявити групу небезпечних реципієнтів, до яких належать хворі з різними ускладненнями після переливання крові, жінки, які мають в анамнезі викидень, важкі пологи або народження дітей з гемолітичною хворобою і жовтяницею, хворі з хворобами крові, тривалими гнійними процесами, злоякісними новоутвореннями, що розпадаються.
Протипоказаннями до переливання крові є декомпенсація серцевої діяльності при хворобах серця, міокардиті, міокардіосклерозі; важкі порушення функції печінки та нирок (гострі гепатит, нефрит; септичний ендокардит; гіпертонічна хвороба III стадії; тромбоемболія; захворювання легенів (набряк, активний туберкульоз); загальний амілоїдоз; крововилив у мозок і важкі травми черепа; алергічні стани і захворювання (бронхіальна астма, гостра екзема тощо).
Слід підкреслити, що у невідкладній хірургії за життєвими показаннями (гостра крововтрата, шок тощо) навіть за наявності протипоказань вдаються до переливання крові. У такому разі рекомендується комбінувати її з кровозамінниками спрямованої дії, використати ті компоненти і препарати крові, котрі мають найменшу антигенну дію (відмиті і розморожені еритроцити). Для запобігання ускладненням уводять попередньо десенсибілізувальні засоби, серцеві препарати, знеболювальні.
Дія перелитої крові
- Замісна: з метою відновлювання транспорту кисню тканинам та поповнення об’єму циркулюючої крові.
- Гемостатична: з метою зупинки кровотечі.
- Детоксикація: токсини зв’язуються з білками крові.
- Імуностимуляція: підвищення пасивного імунітету.
- Трофічна: парентеральне живлення.
- Стимулююча: при тяжких захворюваннях зі зниженням обміну.
- Пресорна: стимуляція звуження судин.
Враховуючи те, що тільки окремі компоненти володіють тими чи іншими властивостями, в наш час використовується переливання компонентів, а не цільної крові.
Для переливання крові та виготовлення її компонентів і препаратів використовують кров, узяту в донорів, автокров, узяту в самого хворого перед операцією, або кров, узяту у хворих із внутрішніми кровотечами, пуповинно-плацентарну кров.
Донором може бути кожний здоровий громадянин у віці від 18 до 55 років. Він підлягає ретельному обстеженню. Протипоказаннями до взяття крові є туберкульоз, вірусний гепатит, малярія, сифіліс, СНІД. Встановлено, що взяття 350 — 400 мл крові не спричиняє ніяких шкідливих порушень в організмі. Кількість взятої крові відновлюється протягом 35 днів.
Залежно від показань у клініці застосовуються різні трансфузійні середовища.
Консервована кров. Забір крові від донора попередньо здійснюють у спеціальний посуд із гемоконсервантом, потім використовують залежно від терміну зберігання. Консервована кров готується на одному з стабілізувальних розчинів, роль консерванта (стабілізатора) в них відіграє натрію цитрат, який зв'язує іони кальцію й запобігає згортанню крові. Співвідношення консерванта і крові складає 1:4. Термін зберігання - 21 день. Однак для переливання доцільно використовувати кров невеликих термінів зберігання (1—5 днів).
У практиці заготовки крові знайшов застосування також метод стабілізації крові без додавання до неї хімічних речовин. Стабілізація досягається шляхом вилучення іонів кальцію з крові за допомогою іонообмінників. Трансфузія сорбентної крові показана у разі непереносимості цитрату, масивних і обмінних переливань.
Гепаринізовану кров використовують для заповнення апаратів штучного кровообігу під час оперативних втручань на серці та великих судинах. Як консервант використовують гепарин із глюкозою і левоміцетином. Максимальний термін зберігання гепаринізованої крові - 1 доба за температури +4 °С.
Пуповинно-плацентарна кров дає досить позитивний лікувальний ефект у зв'язку з її складом і вмістом гормонів. Забір такої крові здійснюють стерильно після відділення плода.
Автокров — свіжа кров, яку збирають під час проведення оперативних втручань із приводу внутрішніх кровотеч (розрив печінки, легенів тощо), її фільтрують, додають 6 % розчин натрію цитрату, після чого вона може бути перелита тому самому хворому. Цей метод називають у клініці реінфузією. Автотрансфузія крові та її компонентів у хірургії включає застосування власної крові, еритроцитарної маси, плазми з метою відновлення крововтрати, підтримання обсягу крові та інших ланок гомеостазу. Для авто-гемотрансфузії кров заготовлюють від хворих заздалегідь або безпосередньо на операційному столі на початку операції. Забір здійснюють у кількості 30—40 % обсягу циркулюючої крові, використовують колоїдні плазмозамінники та альбумін, які і переливають хворому наприкінці операції.
Трупна кров придатна до використання в перші 6 годин після раптової смерті від закритих ушкоджень за відсутності ран і травм порожнинних органів (кров протягом 6 годин після смерті не згортається). Кров беруть у стерильних умовах з яремної вени без додавання натрію цитрату. Після ретельного дослідження кров можна переливати хворим за існуючими правилами. Трупну кров зберігають у холодильнику за температури +2...+4°С.