О. Д. Гудзинський доктор економічних наук, професор

Вид материала

Документы

Содержание 8.3. Поліпшення інвестиційного клімату Інвестиційний проект Опис інвестиційного проекту Структура інвестиційного бізнес-плану 10.2. Джерела інформації для складання

Подобный материал:

• С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор, 3090.43kb.
• С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор, 3416.48kb.
• С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор, 4637.05kb.
• Доктор економічних наук, професор, зав, 181.86kb.
• Л. Г. Мельник доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри економіки Сумського, 1976.37kb.
• Доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри «Фінанси І кредит» Севастопольського, 118.95kb.
• О.Є. Кузьмін доктор економічних наук, ну „Львівська політехніка, 53.07kb.
• Удк 37. 013. 42(075) ббк74. 6я7, 2614.78kb.
• Р. М. Панас (Львівський сільськогосподарський інститут) професор, доктор економічних, 2694.56kb.
• Парламентське видавництво, 5723.42kb.

8.3. Поліпшення інвестиційного клімату

Досягнення стратегічної мети управління економікою країни – нарощення і структурної перебудови виробничих потужностей підприємств, оновлення, збіль­шення обсягів і розширення асортименту випуску конкурентної продукції, прискорення науково-технічного прогресу, підвищення добробуту народу, досягнення стабільного соціально-економічного розвитку країни потребує чималих інвестиційних ресурсів, оптимізації напрямків їх вигідного і актуального вкладення та ефективного використання. Інвестиції слід розглядати і як чинник зростання надходжень обов'язкових платежів до бюджетних і позабюджетних фондів, укріплення фінансової системи тощо.

До числа факторів, що гальмують розвиток інвестиційного процесу і відповідно виконання державних програм економічних перетворень на сучасному етапі становлення державності і економіки України, відносяться вкрай обмежені можливості внутрішніх джерел фінансових ресурсів підприємств і держави та побоювання іноземних інвесторів стосовно вкладень в економіку країни.

В результаті падіння виробництва, неефективної системи оподаткування, з надмірним її тиском на доходи товаровиробника та недосконалої амортизаційної політики протягом ряду минулих років не зростали відповідно до потреб обсяги прибутку підприємств й амортизаційних відрахувань. А вони мають бути основними джерелами власних інвестиційних ресурсів підприємств. Не забезпечували зростання обсягу інвестицій в національ­ну економіку діяльність банківської системи, фондового ринку. Недостатнім для вирішення проблем залучення фінансових ресурсів було бюджетне фінансування і державне інвестиційне кредитування на пільгових умовах.

Суб'єкти господарської діяльності в країні, на жаль, ще не зацікавлені в нагромадженні ресурсів з подальшим вкладенням їх у виробничу і науково-технічну сфери, оскільки у цих сферах вкладення мали низьку прибутковість, на загальному фоні гострого дефіциту у підприємств власних обігових коштів.

Для поліпшення фінансового становища підприємств вищі органи державної влади систематично роблять спроби здійснювати державне регулювання інвестиційного процесу в Україні, законодавчо сприяти іноземним інвестиціям тощо. Однак запроваджувані заходи на протязі більше 5 років не дають бажаних вагомих результатів.

Слід зазначити, що завдання інвестиційної політики на 2001 рік визначені. Основними напрямами інвестиційної політики на 1999-2001 роки, які схвалені Указом Президента від 18.08.99 № 1004/99. Вони, мабуть залишаться актуальними і на 2002 рік. А суть завдань цієї політики полягає у сприянні застосуванню економічних механізмів стимулювання процесів накопичення інвестиційних ресурсів, ефективного їх використання у галузях відповідно до визначених пріоритетів.

Необхідно створити передумови для росту і ефективного використання інвестиційних ресурсів. Ними має стати макроекономічна та законодавча стабільність.
Вона слугуватиме накопиченню інвестиційних ресурсів з внутрішніх і зовнішніх їх джерел. Оскільки економіко-правові фактори сприятимуть підвищенню довіри інвесторів до економічної політики держави та зниженню рівня ризикованості інвестування.

До речі, до ризиків, що впливають на реальність інвестиційної політики, яку пропонується проводити, відносяться ризик інвестиційної безпеки. Він пов`язаний з:

• фінансовою нестабільністю більшості підприємств;
  
• наявністю не платежів між підприємствами і державі;
  
• невисокою часткою прибутку у джерелах фінансування інвестицій у зв’язку з високим на нього податковим тиском;
  
• обмеженістю більшості підприємств у використанні джерел кредитних коштів;
  
• відсутністю ефективних механізмів трансформації заощаджень населення в інвестиції;
  
• високим ризиком довгострокових вкладень у реальний сектор економіки;
  
• високим ризиком неповернення банками України населенню їх довгострокових вкладень;
  
• різким коливанням цін на цінні папери вітчизняних емітентів;
  
• не прозорістю ринку, недосконалістю його механізмів.
  

Виходячи з потреби поліпшення соціально-економіч­ного становища країни, необхідне проведення комплексу цілеспрямованих заходів для стабілізації виробництва і досягнення економічного зростання на якісно новій науково-технічній базі. Тому акценти інвестиційної
політики слід зосередити на сприянні реалізації голов­них пріоритетних напрямків реформування економіки країни і державного регулювання економічних процесів. До таких слід відносити:

• реалізація моделі інноваційного розвитку вироб­ництва;
  
• стимулювання розвитку пріоритетних конкурентоспроможних виробництв і видів науково-технічної продукції, яким можуть бути надані конкурентні переваги на світовому ринку і які здатні забезпечити реальне зростання експортного потенціалу країни;
  
• надання державної підтримки інвестиціям малим суб'єктам господарювання, що створюють і випускають наукомістку продукцію;
  
• здійснення антиінфляційних та інших заходів, спрямованих на стабілізацію національної валюти;
  
• переорієнтація фінансової і грошово-кредитної системи на потреби оновлення нових видів виробниц­тва;
  
• стимулювання розвитку та матеріально-технічного переос­нащення пріоритетних галузей агропромислового комплексу, забезпечення експортної орієнтації їх вироб­ництва;
  
• посилення соціальної орієнтації економіки, освоєння випуску нових конкурентоспроможних товарів широкого вжитку;
  
• реалізація енергозберігаючої моделі економіки;
  
• податкове стимулювання інвестицій у виробництва ресурсозберігаючої техніки;
  
• запровадження механізму відбору та оцінки інвестиційних проектів, що передбачають залучення бюджет­них коштів;
  
• удосконалення нормативно-правової бази інвестиційної діяльності;
  
• удосконалення амортизаційної політики;
  
• гнучке поєднання адміністративних і економічних методів регулювання;
  
• розробка програм залучення стратегічних інвесторів до пріоритетних та орієнтованих на експорт виробництв з реалізацією відповідних заходів організаційного, економічного та політичного характеру.
  

За основні стратегічні заходи сприяння залученню інвестицій в реальний сектор слід прийняти:

• зближення рівнів прибутковості виробничого, торговельного та фінансового капіталів;
  
• зниження податкового навантаження на капітал підприємств, особливо малого підприємництва;
  
• вдосконалення процесів ціноутворення на високоякісну продукцію, особливо широкого вжитку;
  
• вдосконалення митно-тарифних важелів регулювання експортно-імпортних операцій.
  

При визначенні напрямків державного інвестування переваги слід надавати інвестиціям в галузі, які мають важливе значення для забезпечення життєздатності економіки і в той же час є мало привабливими для приватних інвесторів, та галузей економіки, які забезпечують створення ринкової інфраструктури.

Державні інвестиції слід використовувати також для створення первинних умов для залучення приватних та іноземних інвестицій у розвиток пріоритетних галузей. Переваги слід відда­вати інвестиційним проектам із змішаним фінансуванням. При цьому використання державної частки інвестицій служить гарантією цільового спрямування інвестиційних ресурсів та можливістю її подальшої приватизації.

З метою створення додаткових дієвих стимулів для розширення інвестиційної діяльності, вирішення питань макроекономічної стабілізації та перегулювання економіки, поліпшення інвестиційного клімату, в тому числі і на покращання умов діяльності іноземних інвесторів у державі, слід створити ряд нормативно-правових актів, що зокрема регламентують:

• концепцію державної амортизаційної політики
  (зауважимо про недосконалість діючої системи нарахування амортизації, оскільки тільки застосування понижуючих коефіцієнтів рівнозначне значному підвищенню ставки податку на прибуток підприємств);
  
• державне фінансування капітального будівництва, що здійснюється на території України;
  
• порядок конкурсного відбору та оцінки інвестиційних проектів, які передбачають залучення бюджетних коштів;
  
• та інші нормативно-правові акти, що регулюють участь бюджетних коштів в інвестиційному процесі.
  

Розвитку інвестиційного процесу мають сприяти:

• прийняття Закону України “Про амортизацію”
  (забезпечить розвиток інвестицій­ної діяльності за рахунок поліпшення амор­ти­заційної політики та стимулю­ван­ня цільо­вого використання амор­тизаційних від­ра­хувань);
  
• активізація Україн­сь­кого державного банку рекон­струкції та роз­витку на забезпечення довго­строкового фінансува­н­ня інвестиційних про­­­ектів;
  
• прийняття постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження поло­ження про державне фі­нансу­вання капіталь­но­го будівництва, що здійс­ню­ється на території України” (забезпечить сприяння відновленню та роз­вит­ку реального сектору еконо­міки, ефектив­не спряму­ван­ня об­ме­же­них держав­них ресурсів на прі­о­ри­­тетні нап­рями за­галь­нодер­жавного значе­­н­ня);
  

• прий­няття Закону України “Про будівельні зао­ща­д­жен­ня гро­ма­дян” і прийняття постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Поло­ження про порядок нако­пичення та використання будівельних
  заощаджень громадян” (забезпечать правове визначення порядку накопичення та використання буді­вельних заоща­джень населення з метою ак­тивізації додаткового джерела інвестиційних ресурсів);
  
• прийняття постанови Кабінету Міністрів України “Про запровадження ме­­­ха­­нізму щодо інвес­ту­вання у пошук, роз­відку і видобування ко­рисних копалин на умо­вах угод про розподіл продукції” (має забезпечити залучення інвестицій в довгострокові про­екти в сфері надрокористування, приско­рен­ня розвідки, роз­роб­ки та видобутку корисних копалин).
  

Для прийняття таких нормативно-правових актів
необхідно скоординувати роботу Мінфіну, Мінекономіки, НБУ, Держбуду, ДКЦПФ Ру, ДПА України, Мін’юсту та інших державних структур.

Необхідно гнучке застосування засобів державного регулювання інвестиційної діяльності, зокрема державного управління, державного формування інвестицій, а також таких важелів, як:

• податки, їх ставки і пільги;
  
• проведення кредитної та амортизаційної політики;
  
• проведення політики ціноутворення;
  
• регулювання порядку користування земельними, лісовими та іншими природними ресурсами;
  
• надання фінансової допомоги у формі дотацій субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв;
  
• проведення експертиз інвестиційних проектів тощо.
  

Законодавчими актами слід створити економічні умови, щоб народ України став головним інвестором національної економіки. Для цього необхідно забезпечити умови збільшення доходів населення та укріплення його довіри до банків, інвестиційних фондів. Треба також створити умови, щоб ринкова модель економіки носила інвестиційний характер, а економіка країни виходила на етап розширеного відтворення переважно інтенсивного типу.

Результативне сприяння зростанню інвестицій приведе до збільшення надходження платежів до бюджету, а отже і росту державних інвестицій.

Зазначимо, що, на наш погляд, мають бути створені сприятливі для інвесторів: треба розуміти – вигідні умови, а не пільгові, як це прийнято декларувати загалом науковців, депутатами, журналістами. Критерієм сприятливості умов для інвестування безумовно має бути прибуток від інвестування. Якраз норма прибутку та вигідний строк надійності його отримання повинні визначати вигідність інвестування для інвестора у цікаві йому види господарської діяльності – умова ринкової економіки.

Законодавчими актами слід створити економічні умови, щоб інвестиції, як вагомі ресурси, стали фактором зростання доходів народу України, як необхідної умови, щоб він став головним інвестором національної економіки. Треба також створити умови для того, щоб ринкова модель економіки носила інвестиційний характер, а економіка країни за ефективністю вийшла на перші місця серед країн Європи.


РОЗДІЛ 9

ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПРОЕКТ


Інвестиційний проект - це викладення цілей та особливостей конк­ретного інвестування й обґрунтування його доцільності. Без нього не­можливо здійснювати інвестиції. Опрацювання інвестиційного проекту залежить від інвестора та чинних законів держави.

Далі під інвестиційним проектом розуміється письмовий документ, де викладено мету, методи реалізації, опис об'єкта інвестування, фінансову доцільність інвестиції. Такий проект потрібний як для власних цілей
ін­вестора, так і для ознайомлення з намірами інвестора всіх можливих заін­тересованих сторін: партнерів, банків, майбутніх споживачів.

Інвестиційний проект має типовий зміст, що поділяється на розділи. Наведемо можливий склад розділів та орієнтовні форми табличних ма­теріалів.


ОПИС ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЕКТУ


Короткий опис

Це стислий (до 4 сторінок) конкретний виклад суті проекту (мета, об­сяг інвестиційних витрат, технологія виробництва, доходи, окупність, ефективність, характер продукції, реальність збуту).


Продукція:

• опис товарів (чи послуг), що мають вироблятися; їх відмінність від типової продукції, що є на ринку;

• характеристика якості продукції, обґрунтування конкурентоспро­можності;

• гарантійне обслуговування продукції;

• умови (патент, авторські права) технічної захищеності продукції.


Ринок та організація збуту продукції:

• обґрунтування прогнозованої ціни продукції чи послуг;

• обсяги можливої реалізації продукції;

• споживачі продукції (юридичні та фізичні особи);

• порівняння з продукцією конкурентів на ринку;

• аналіз конкурентного середовища (фірми-вироб­ники, якість про­дукції, ціни, потенційний обсяг ринку);

• стратегія маркетингової діяльності (організація реклами, витрати на рекламу, ціноутворення, можливості стимулювання продажу, фор­мування іміджу продукції та фірми в цілому).


Виробничий план (обсяг і структура виробництва

товарів і послуг);

• номенклатура продукції та послуг;

• обсяг продажу;

• календарний графік обсягу виробництва (за кварталами) на наступ­ні два-три роки (табл. 6.1.), що розроблюється щомісяця або в тиж­невому режимі;

• забезпеченість виробництва матеріально-техніч­ними ресурсами (номенклатура, кількість, ціна, загальні витрати, постачальники, можливість отримання, договори на постачання) (табл. 6.2.);

• система контролю якості продукції;

• місця та умови зберігання матеріально-технічних ресурсів;

• умови зберігання готової продукції;

• вплив на зовнішнє середовище й витрати на
дотри­мання вимог щодо цього, засоби утилізації від­ходів.


Персонал та соціально-трудові питання:

• організаційна схема управління підприємством, перелік усіх під­розділів та характер взаємодії (технологічної чи інформаційно-функціональної);

• керівники, їхня службова характеристика та
об'єктивні дані про них;

• штатний розпис, посадові обов'язки, вимоги до кваліфікації та спе­ціальності працівників, розподіл відповідальності;

• посадовий оклад або прогнозований рівень заробітної плати персо­налу (табл. 6.3.);

• потреба в навчанні персоналу, періодичність і
обсяги витрат на під­вищення кваліфікації працівників;

• умови стимулювання праці, особливо керівних працівників усіх рівнів.


Організаційний план (опис питань, пов'язаних

з реалізацією інвес­тицій):

• обсяги та структура інвестиційних витрат (табл. 6.4.);

• кошторис витрат;

• технічна база підприємства, приміщення, технологія виробництва;

• джерела фінансування інвестицій;

• обсяг і структура основних фондів (табл. 6.5.);

• юридична форма підприємства, форма власності на основні фонди.


Фінансовий план:

• витрати на виробництво товарів і послуг (табл. 6.6.);

• очікувані у прогнозованому періоді обсяги реалізації продукції та послуг (табл. 6.7.);

• обсяги надходжень і витрат підприємства (табл. 6.8.);

• зведений баланс активів і пасивів підприємства (за формою бухгал­терського балансу підприємства);

• обсяги та напрями використання прибутку (табл. 6.9.);

• порядок фінансування та обсяги позик, потрібних для реалізації проекту;

• терміни та графік повернення позик;

• пропозиції щодо умов можливої угоди на одержання потрібної по­зики та порядок розрахунків за
фінансовими зобов'язаннями.


Оцінювання ризику та заходи для страхування:

• опис проблем, що можуть виникнути під час реалізації проекту та вплинути на його очікувану прибутковість;

• аналіз залежності результатів інвестування від окремих факторів, урахованих у розрахунку ефективності проекту;

• план можливих дій з нейтралізації негативних
факторів або своє­часного страхування від наслідків
негативних дій;

• оцінювання ефективності інвестицій в умовах
можливого найспри­ятливішого та найнесприятливішого розвитку подій, розподіл імо­вірностей успішного здійснення інвестиційних намірів інвесторів, побудова інтервалів та меж задовільного розвитку запроектованих
подій.

Управління реалізацією інвестиційного проекту:

• календарний план виконання робіт (початок, завершення, загальний час до завершення етапу, послідовність етапів);

• організація моніторингу за відхиленням від плану робіт;

• плани та організація подолання можливих відхилень від планових орієнтирів;

• критерії прийняття рішення про вихід з проекту та мінімізації збитків.


Економічна ефективність:

• розрахунок загальної прибутковості проекту, чистої зведеної вар­тості, рентабельності, терміну окупності інвестицій, співвідношен­ня доходів і витрат.

Якість і обґрунтованість інвестиційного проекту не тільки визначають об'єкт інвестування, а й свідчать про кваліфікацію та обізнаність роз­робника проекту, рівень управління та планування роботи підприємства. Розроблюється такий проект методом аналізу та прогнозування роботи підприємства.


Таблиця 9.1.

Обсяг виробництва

Номенкла­тура продукції	Одиниця вимірю­вання	Обсяг виробництва за кварталами
		І	II	III	IV

Таблиця 9.2.

Забезпеченість матеріально-технічними ресурсами

Номен­кла­тура потріб­них матеріаль­них ресурсів	Одини­­ця вимірюван­ня	Місяч­на потре­ба	Підприємство-постачальник	Очіку­вана ціна	Вартість витрат на місячну програму

Таблиця 9.3.

Персонал

Підроз­­­діл	Поса­да	Спеціаль­ність	Кількість праців­ників	Заробітна плата
				на місяць	на рік

Таблиця 9.4.

Інвестиційні витрати

Напрям витрат	Обсяг витрат
	Загаль­ний	за кварталами
		І	II	III	IV
Проектні роботи
Машини та обладнання Вид основних фондів Кіль­кість оди­ниць Вартість Норма аморти­зації Амортиза­ційні нарахування (річні) одиниці загальна Будівлі Споруди Машини Обладнання Разом
Монтажні та пусконалагоджувальні роботи
Навчання персоналу
Товарно-матеріальні запаси
Оборотні кошти
Разом

Таблиця 9.5.

Витрати на виробництво товарів і послуг

Елемент витрат	Витрати за кварталами
	I	II	III	IV
Сировина
Матеріали основні та допоміжні
Куповані та комплектуючі вироби
Паливо
Енергія
Заробітна плата
Нарахування на заробітну плату
Амортизація основних фондів
Витрати на поточний ремонт основних фондів
Загальні витрати підприємства
У тому числі:
транспортні
рекламні
на утримання адміністрації
Разом

Таблиця 9.6.

Надходження від реалізації продукції та послуг

Номенклатура продукції

Одиниця вимірювання

Обсяг реалізації за кварталами

I

II

III

IV

Кількість

Ціна

Загальна вартість

Кількість

Ціна

Загальна вартість

Кількість

Ціна

Загальна вартість

Кількість

Ціна

Загальна вартість

Таблиця 9.7.

Очікувані фінансові потоки*

Доходи та витрати підприємства	Перший рік за кварталами
	І	II	III	IV
Надходження Реалізація продукції та послуг 1.2. Власні кошти на початок пері­- оду 1.3. Позичені кошти
Витрати Витрати на виробництво Податки Фінансові зобов'язання: повернення позик виплата відсотків за позики 2.4. Інвестиції 3. Наявність власних коштів (наростаючим підсумком) 4. Заборгованість з повернення отриманих позик (за станом на початок періоду)

Таблиця 9.8.

Обсяг і структура використання прибутку

Вид прибутку	Перший рік за кварталами				Другий рік за кварталами
	І	II	III	IV	І	II	III	IV
1. Балансовий прибуток
2. Податки та інші платежі до бюджету
3. Чистий прибуток
4. Використання чистого прибутку
4.1. Виплати за фінансовими зобов'язаннями
4.2. Розвиток підприємства та інші інвестиції
4.3. Резервний фонд
4.4. Преміювання праців­ників
4.5. Соціальні потреби персоналу підприємства

*Розрахунок роблять по стовпцях зверху вниз і зліва

направо


РОЗДІЛ 10


СТРУКТУРА ІНВЕСТИЦІЙНОГО БІЗНЕС-ПЛАНУ


10.1. Послідовність розробки інвестиційного

бізнес-плану

Найважливішим серед документів, потрібних для злагодженої роботи, є бізнес-план. Складати його можуть окремі підприємці чи управлінсь­кий персонал фірми або групи фірм, які планують здійснювати інвести­ційну діяльність, а також спеціалізовані консультаційні фірми. Останні можуть виконувати весь обсяг робіт зі створення зазначеного документа або подавати спеціалістам підприємств конкретну допомогу у форму­ванні структури бізнес-плану, розрахунку окремих показників тощо.

Якщо бізнес-план підприємство розроблює самостійно, його підготов­ка може охоплювати кілька етапів.

На першому етапі видається наказ по підприємству чи приймається рішення зборів засновників, які визначають загальні напрями майбутніх інвестиційних програм, склад робочої групи і конкретних виконавців,
календарні строки підготовки бізнес-плану, осіб, які здійснюють загаль­не й методичне керування роботою.

Загальне керівництво розробкою перспективного плану інвестиційної діяльності здійснює керівник підприємства, методологічне — його зас­тупник з економічних питань або консультант. До складу робочої групи входять провідні спеціалісти таких служб і відділів: планово-економіч­ного, маркетингу, юридичного, фінансового, бухгалтерії, головного тех­нолога, праці та заробітної плати, відділу кадрів та ін.

До основних функцій робочої групи належать такі:

• визначення напрямів і загального обсягу робіт під час складання бізнес-плану;

• визначення функцій конкретних виконавців і розподіл робіт між ними;

• підготовка документів, таблиць, схем, графіків, за якими конкретні виконавці повинні готувати й подавати інформацію;

• погодження питань про координацію дій між окремими виконав­цями;

• визначення календарного плану із встановленням термінів виконан­ня робіт і подання готових результатів.

На другому етапі кожний відділ і працівник робочої групи визначають обсяги роботи, збирають потрібну інформацію, виконують необхідні роз­рахунки, оформлюють табличний матеріал і текстову частину до нього.


10.2. Джерела інформації для складання

бізнес-плану


Розробка бізнес-плану пов'язана з використанням великої кількості інформації. Повнота і якість її істотно впливають на можливість досяг­нення мети, поставленої під час складання бізнес-плану. Недостатнє вис­вітлення окремих його розділів через обмеженість інформації може вик­ликати в інвесторів сумніви щодо доцільності виділення коштів. Тому важливо знати, які дані потрібні для складання бізнес-плану і де їх мож­на знайти.

Характер та джерела інформації, а також підрозділи, що відповідають за її підготовку, наведено в табл. 7.1.

Певна частина інформації міститься в опублікованих наукових дже­релах. Для її пошуку використовують енцик­лопедичні словники, ста­тистичні збірники, реферативні журнали, моніторинги.