Книга перша. Одна сторiнка з житiя рноха рнох жив шiстдесят п'ять (165) рокiв, I народив Мафусаула. Iходив

Вид материалаКнига

Содержание


23. Вийшов сухим 13 води
Подобный материал:
1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   31

23. ВИЙШОВ СУХИМ 13 ВОДИ




"I ось Iона знову на суходолi. Ще й зараз показують мiсце, де кит

виплюнув пророка. Втiм, богослови не знають твердо, чи був Iона

виригнутий, чи ж кит евакуював його з боку хвоста".

Лео ТАКСIЛЬ.


Це я тiльки тут iсторiю грiхопадiння Адама i рви так фрагментарне

виклав: щоб i дiти до шiстнадцяти рокiв могли прочитати. У святому письмi

iнтимнi стосунки янголiв та людей розписанi з соромiцькою вiдвертiстю, без

усякого благопристойного камуфляжу. Недарма в безбожному заокеанському

царствi Жовтого Диявола в подарунок молодожонам видано "Порно-Бiблiю" з

"оголеним" iлюстративним "матерiалом". Хтозна, раптом молодята

неписьменнi! То хоч з чудових малюнкiв доберуть, що й до чого та як...

Вартiсть видання - ого-го!

Але навiщо менi було розбещувати Левiафана? Мiй наглядач - благородна й

цнотлива тварюка. До того ж Левiафан виявився напрочуд уважним й

допитливим слухачем. Недарма кажуть, що мозок морських ссавцiв нiчим не

поступасться людському.

Наприклад, я оповiдаю, а вiн запитус:

- А який вiн на вигляд був?

- Хто? - не можу втямити я, уриваючи свою гладеньку оповiдку.

- Бiблiйний Змiй.

- рва прийняла його за людину. Змiй тодi ходив на двох ногах, а не

плазував. Хвацько розмовляв, а не шипiв. А людей господь сотворив за своум

образом та подобою. Вiдтак, с грунтовнi пiдстави припустити, що й

Змiй-Спокусник був копiсю самого Всевишнього. Тiльки молодший... Зверни

увагу. Левiафане: вiн i по раю вiльно вештався!

- А звiдки ж вiн узявся?

- Друже, вiд твоух запитань упрiти можна. Аж голова обертом йде! Звiдки

узявся велемовний i премудрий Змiй, один господь знас, та нiчого про це не

написав...

- А може, це вiн - Виконавець Наказiв господнiх? Сказав господь: "Хай

буде Свiтло!" I стало свiтло... Як ти, Iоно, гадасш?

- Ой, краще помовч, Левiафане! А то й у тебе Всевишнiй вiдбере мову. I

замовкнеш ти навiки, як нещасний бiблiйний Змiй... Кому потрiбнi зайвi

теревенi?

- Так воно ж цiкаво...

- Йому, бачите, цiкаво! Ха! Та менi лише за те, що я слухав тебе,

охальника дiянь господнiх, строк ув'язнення збiльшать на повну котушку!

Замкни вуста - тьху! - утробу - i намотуй на вус, що чорним по бiлому

писано. Ясно? Мовчки слухай!

- Та я слухаю...

Я собi далi оповiдаю, а вiн знову:

- А чому Всевишнiй одразу не вигнав з раю Адама i рву?

- Га? - тупо вигукнув я, силкуючись осмислити нове капосне запитання.

- Сам подумай, Iоно, - вперто розтовкмачус менi Левiафан, - то вiн

молодят голубить i сам ум моднi строу шис, а то враз - виганяс! Навiщо

було йому стiльки часу з ними воловодитись? Адже вирок ухвалено наперед! I

судовоу справи порушувати нема потреби... Карай - та й усе!

Аж тут приходжу до тями i викручуюсь, як вуж на пательнi:

- А хто тобi сказав, що господь вигнав Адама з рвою за прелюбi дiяння?

- Так усi пастирi кажуть!

- Усi пастирi кажуть... Усi невiгласи брешуть! Як господь мiг виганяти

ух за милi любощi? Адже вiн сам наказав: "Любiться i розмножуйтеся".

Второпав? А тi пастирi байдикують на заняттях з першооснов раювання, а

потiм патякають, як викiнченi неуки. Чули дзвiн, та не знають, де вiн...

- А за що ж вигнав? - повертас на свос впертюх Левiафан.

Довелося натужити пам'ять i пригадати залiковий курс з допомiжних

писань - апокрифiв, що не увiйшли до бiблiйного канону.

- Бо в раю було ще одне Древо, - притишеним голосом повiдомив я.

- Яке? - мов змовник, прошепотiв i Левiафан.

- Древо Життя! - наважився я прошелестiти безбарвним голосом.

- То й що з цього?

З усього було видно, що Левiафановi мос повiдомлення про Древо Життя -

в новинку. Довелося пояснити докладнiше:

- Хто покуштус плодiв з цього Древа, здобувас безсмертя. А рва вже

добиралася до нього... Варто уй з Адамом було з'усти хоч по одному плоду,

як вони поробилися б всемогутнiми, немов сам господь-бог! Навiть янголи

вже не знали б, кому коритися. З тиранiчною владою Наймудрiшого було б

покiнчено назавжди! I нiякого Потопу не було б! Та й iнших лих i

знищень... Ось на цю безбожну диверсiю у раю i замiрявся штовхнути

несвiдомих молодят хитромудрий мерзотник Змiй. Та господь вчасно викрив цю

пiдступну змову приречених. Покарав усiх трьох! Особливо було непереливки

Змiсвi... Та всю цю справу Всевишнiй розумно ховас в найсуворiшiй

тасмницi. Навiщо бентежити своух рабiв нездiйсненними надiями й мрiями?

Коротко кажучи, оповiдалося про Адама та рву довго.

Розповiдаю Левiафановi, а сам пильно стежу, як вiн реагус. На початку

оповiдки (в уу славословнiй частинi) мiй кит байдуже жував планктон. Та

потiм його зачепило. На фривольний гачок. Щодалi - гачок мiцнiше впинався.

Левiафан навiть забув жувати. А потiм так заслухався, що аж пащу роззявив.

Отут я й спостерiг, що Левiафан, захоплений бiблiйними басчками,

втратив усяку пильнiсть, що нiяк не личить нi в'язницi, анi наглядачевi.

Вiн навiть за курсом не стежив. Потроху лiнивi хвилi прибили його аж до

берега.

А я iнтригуючим гласом кажу:

- Як дiзнався про Древо господь...

Та й стрiмголов кинувся через роззявлену китову пельку на берег.

- Ти куди? - запiзнiло сполошився Левiафан. - Тiкати? Ану, гайда назад

в утробу!

- Нi, друже Левiафане, не буде цього. Прощавай!

Тодi вiн почав канючити, мов жебрак нещасний:

- Повернися, Iоно, коли справдi вважасш себе моум другом... Мене ж з

роботи потурять... Скажуть: роззява... А в мене на шиу китиха чудо-юдо,

малi китенята...

Ех, доведеться допомогти! Хоча б корисними в цiй ситуацiу порадами...

- Який же ти роззява. Левiафане? - примирливо кажу я. - Та хто й

насмiлиться отаку нiсенiтницю верзти? Ти ж сам пречудове знасш, що все - в

руцi божiй. Значить, на мою втечу його воля була. Але про яку це втечу я

кажу? Це було звiльнення за божим промислом! Твiй хазяун Посейдон все одно

до пуття не добере, що сталося. Адже свiдкiв нема! Окрiм того, нiхто й

досi не подбав про те, щоб завести у твосму черевi канцелярiю з вхiдною i

вихiдною документацiсю. Отже, виходить, що ти - непiдзвiтна

адмiнiстративна одиниця.

- Так-то воно так, але...

- Нiяких "але". Левiафане! Забудь про тi лихi "але" i нiколи не згадуй!

Пам'ятай: за вiдсутнiстю канцелярськоу документацiу тобi мусять вiрити на

слово. Що скажеш, те й вiдповiдатиме iстинi! А ще с один бюрократичний

прийом, що б'с начальство наповал!

- Який це, Iоно? - схопився Левiафан на мiй натяк, мов потопаючий за

соломинку.

- А ось який: коли постанеш перед грiзними очима Посейдона, наберися

нахабства i одразу премiю проси!

- А за що?

- Ну, це ясно: за понаднормову трудову вахту по утриманню особливо

небезпечного злочинця. Тодi Посейдон буде думати не про мене - втiк я чи

не втiк, а про премiю - давати уу тобi чи не давати... Ну, бувай

живий-здоровий! А менi в дорогу час!

- Бувай, арештанте! - вже веселiше вiдгукнувся Левiафан. - Ну, й хитрун

же ти, Iоно! Але послухай-но i мосу поради. Iди, хлопче, в Нiневiю i не

барися. Якщо, звiсно, не хочеш бути ув'язненим ще й у черевi Бегемота...