Книга перша. Одна сторiнка з житiя рноха рнох жив шiстдесят п'ять (165) рокiв, I народив Мафусаула. Iходив
| Вид материала | Книга |
Содержание23. Вийшов сухим 13 води |
- «Сергій Олексійович Лебедєв», 175.56kb.
- Чорнобиль. Місто, яке розташоване на правому березі р. Прип’ять при впаданні її правої, 292.38kb.
- Лягіна Проект «Велике читання», 283.44kb.
- Реферат на тему, 149.58kb.
- План мероприятий массовых библиотек Казахстана по повести М. Ауэзова «Лихая година», 445.82kb.
- Обробкою даних керує одна програма простір є глобальним для програміста є одна єдина, 38.31kb.
- Книга перша, 3193.01kb.
- Уроки історії тематична лінійка в пам’ять, 66.37kb.
- Николай Cергеевич Трубецкой Кукраинской проблеме статья, 292.02kb.
- Наверное, в каждой семье есть хотя бы одна книга, которую прочитали все члены семьи, 25.29kb.
23. ВИЙШОВ СУХИМ 13 ВОДИ
"I ось Iона знову на суходолi. Ще й зараз показують мiсце, де кит
виплюнув пророка. Втiм, богослови не знають твердо, чи був Iона
виригнутий, чи ж кит евакуював його з боку хвоста".
Лео ТАКСIЛЬ.
Це я тiльки тут iсторiю грiхопадiння Адама i рви так фрагментарне
виклав: щоб i дiти до шiстнадцяти рокiв могли прочитати. У святому письмi
iнтимнi стосунки янголiв та людей розписанi з соромiцькою вiдвертiстю, без
усякого благопристойного камуфляжу. Недарма в безбожному заокеанському
царствi Жовтого Диявола в подарунок молодожонам видано "Порно-Бiблiю" з
"оголеним" iлюстративним "матерiалом". Хтозна, раптом молодята
неписьменнi! То хоч з чудових малюнкiв доберуть, що й до чого та як...
Вартiсть видання - ого-го!
Але навiщо менi було розбещувати Левiафана? Мiй наглядач - благородна й
цнотлива тварюка. До того ж Левiафан виявився напрочуд уважним й
допитливим слухачем. Недарма кажуть, що мозок морських ссавцiв нiчим не
поступасться людському.
Наприклад, я оповiдаю, а вiн запитус:
- А який вiн на вигляд був?
- Хто? - не можу втямити я, уриваючи свою гладеньку оповiдку.
- Бiблiйний Змiй.
- рва прийняла його за людину. Змiй тодi ходив на двох ногах, а не
плазував. Хвацько розмовляв, а не шипiв. А людей господь сотворив за своум
образом та подобою. Вiдтак, с грунтовнi пiдстави припустити, що й
Змiй-Спокусник був копiсю самого Всевишнього. Тiльки молодший... Зверни
увагу. Левiафане: вiн i по раю вiльно вештався!
- А звiдки ж вiн узявся?
- Друже, вiд твоух запитань упрiти можна. Аж голова обертом йде! Звiдки
узявся велемовний i премудрий Змiй, один господь знас, та нiчого про це не
написав...
- А може, це вiн - Виконавець Наказiв господнiх? Сказав господь: "Хай
буде Свiтло!" I стало свiтло... Як ти, Iоно, гадасш?
- Ой, краще помовч, Левiафане! А то й у тебе Всевишнiй вiдбере мову. I
замовкнеш ти навiки, як нещасний бiблiйний Змiй... Кому потрiбнi зайвi
теревенi?
- Так воно ж цiкаво...
- Йому, бачите, цiкаво! Ха! Та менi лише за те, що я слухав тебе,
охальника дiянь господнiх, строк ув'язнення збiльшать на повну котушку!
Замкни вуста - тьху! - утробу - i намотуй на вус, що чорним по бiлому
писано. Ясно? Мовчки слухай!
- Та я слухаю...
Я собi далi оповiдаю, а вiн знову:
- А чому Всевишнiй одразу не вигнав з раю Адама i рву?
- Га? - тупо вигукнув я, силкуючись осмислити нове капосне запитання.
- Сам подумай, Iоно, - вперто розтовкмачус менi Левiафан, - то вiн
молодят голубить i сам ум моднi строу шис, а то враз - виганяс! Навiщо
було йому стiльки часу з ними воловодитись? Адже вирок ухвалено наперед! I
судовоу справи порушувати нема потреби... Карай - та й усе!
Аж тут приходжу до тями i викручуюсь, як вуж на пательнi:
- А хто тобi сказав, що господь вигнав Адама з рвою за прелюбi дiяння?
- Так усi пастирi кажуть!
- Усi пастирi кажуть... Усi невiгласи брешуть! Як господь мiг виганяти
ух за милi любощi? Адже вiн сам наказав: "Любiться i розмножуйтеся".
Второпав? А тi пастирi байдикують на заняттях з першооснов раювання, а
потiм патякають, як викiнченi неуки. Чули дзвiн, та не знають, де вiн...
- А за що ж вигнав? - повертас на свос впертюх Левiафан.
Довелося натужити пам'ять i пригадати залiковий курс з допомiжних
писань - апокрифiв, що не увiйшли до бiблiйного канону.
- Бо в раю було ще одне Древо, - притишеним голосом повiдомив я.
- Яке? - мов змовник, прошепотiв i Левiафан.
- Древо Життя! - наважився я прошелестiти безбарвним голосом.
- То й що з цього?
З усього було видно, що Левiафановi мос повiдомлення про Древо Життя -
в новинку. Довелося пояснити докладнiше:
- Хто покуштус плодiв з цього Древа, здобувас безсмертя. А рва вже
добиралася до нього... Варто уй з Адамом було з'усти хоч по одному плоду,
як вони поробилися б всемогутнiми, немов сам господь-бог! Навiть янголи
вже не знали б, кому коритися. З тиранiчною владою Наймудрiшого було б
покiнчено назавжди! I нiякого Потопу не було б! Та й iнших лих i
знищень... Ось на цю безбожну диверсiю у раю i замiрявся штовхнути
несвiдомих молодят хитромудрий мерзотник Змiй. Та господь вчасно викрив цю
пiдступну змову приречених. Покарав усiх трьох! Особливо було непереливки
Змiсвi... Та всю цю справу Всевишнiй розумно ховас в найсуворiшiй
тасмницi. Навiщо бентежити своух рабiв нездiйсненними надiями й мрiями?
Коротко кажучи, оповiдалося про Адама та рву довго.
Розповiдаю Левiафановi, а сам пильно стежу, як вiн реагус. На початку
оповiдки (в уу славословнiй частинi) мiй кит байдуже жував планктон. Та
потiм його зачепило. На фривольний гачок. Щодалi - гачок мiцнiше впинався.
Левiафан навiть забув жувати. А потiм так заслухався, що аж пащу роззявив.
Отут я й спостерiг, що Левiафан, захоплений бiблiйними басчками,
втратив усяку пильнiсть, що нiяк не личить нi в'язницi, анi наглядачевi.
Вiн навiть за курсом не стежив. Потроху лiнивi хвилi прибили його аж до
берега.
А я iнтригуючим гласом кажу:
- Як дiзнався про Древо господь...
Та й стрiмголов кинувся через роззявлену китову пельку на берег.
- Ти куди? - запiзнiло сполошився Левiафан. - Тiкати? Ану, гайда назад
в утробу!
- Нi, друже Левiафане, не буде цього. Прощавай!
Тодi вiн почав канючити, мов жебрак нещасний:
- Повернися, Iоно, коли справдi вважасш себе моум другом... Мене ж з
роботи потурять... Скажуть: роззява... А в мене на шиу китиха чудо-юдо,
малi китенята...
Ех, доведеться допомогти! Хоча б корисними в цiй ситуацiу порадами...
- Який же ти роззява. Левiафане? - примирливо кажу я. - Та хто й
насмiлиться отаку нiсенiтницю верзти? Ти ж сам пречудове знасш, що все - в
руцi божiй. Значить, на мою втечу його воля була. Але про яку це втечу я
кажу? Це було звiльнення за божим промислом! Твiй хазяун Посейдон все одно
до пуття не добере, що сталося. Адже свiдкiв нема! Окрiм того, нiхто й
досi не подбав про те, щоб завести у твосму черевi канцелярiю з вхiдною i
вихiдною документацiсю. Отже, виходить, що ти - непiдзвiтна
адмiнiстративна одиниця.
- Так-то воно так, але...
- Нiяких "але". Левiафане! Забудь про тi лихi "але" i нiколи не згадуй!
Пам'ятай: за вiдсутнiстю канцелярськоу документацiу тобi мусять вiрити на
слово. Що скажеш, те й вiдповiдатиме iстинi! А ще с один бюрократичний
прийом, що б'с начальство наповал!
- Який це, Iоно? - схопився Левiафан на мiй натяк, мов потопаючий за
соломинку.
- А ось який: коли постанеш перед грiзними очима Посейдона, наберися
нахабства i одразу премiю проси!
- А за що?
- Ну, це ясно: за понаднормову трудову вахту по утриманню особливо
небезпечного злочинця. Тодi Посейдон буде думати не про мене - втiк я чи
не втiк, а про премiю - давати уу тобi чи не давати... Ну, бувай
живий-здоровий! А менi в дорогу час!
- Бувай, арештанте! - вже веселiше вiдгукнувся Левiафан. - Ну, й хитрун
же ти, Iоно! Але послухай-но i мосу поради. Iди, хлопче, в Нiневiю i не
барися. Якщо, звiсно, не хочеш бути ув'язненим ще й у черевi Бегемота...