Geum.ru

«Сергій Олексійович Лебедєв»

Вид материалаРеферат
Подобный материал:
Міністерство Освіти і Науки України

Професійно – технічне училище №26 м.Бучач





Реферат на тему:

«Сергій Олексійович Лебедєв»

(02.11.1902 - 03.07.1974)


Підготували учні групи №8


Команда «Вірус»


Сергiй Олексiйович Лебедєв народився 2 листопаду 1902 р. у Нижньому Новгородi в родинi вчителя. Мати Настасiя Петрiвна (у дiвоцтвi Маврина) залишила багатий дворянський маєток, щоб стати викладачем у навчальному закладi для дiвчаток з бiдних родин. Олексiй Iванович Лебедєв, батько Сергiя, рано залишившись сиротою, жив у тiтки в селi. У дев'ять рокiв повернувся до овдовiлої матерi в Кострому, два роки вiдвiдував парафiяльну школу. Пiсля цього п'ять рокiв працював конторником на тiй же ткацькiй фабрицi, що i мати, i багато читав.

У перiод революцiї 1905 р. А.I.Лебедєв став одним з органiзаторiв Селянського союзу, губернський комiтет якого обрав його головою. Майже мiльйоннi тиражi мали його брошури "Що читати селянам i робiтникам", "Словник полiтичних термiнiв" та iн. У цi ж роки А.I.Лебедєв написав численнi працi з педагогiки. Чотири видання витримав його "Буквар", користувалися популярнiстю "Книга для читання в сiльських школах", "Свiт у картинках" та iн.

I Олексiй Iванович, i Настасiя Петрiвна неухильно дотримувалися принципу: життя народного вчителя повинно бути прикладом i зразком як для учнiв, так i для своїх дiтей. Бездоганна чеснiсть, неприйняття будь-якого ябедництва, пiдлесливостi, працьовитiсть ставилися в основу виховання. Так виховувалися натури захопленi, глибокi та гармонiчнi.

В iнститутi С.О.Лебедєва вiдразу залучили до наукової творчостi. Спецiалiзувався в галузi технiки високих напруг. Лекцiї читали такi видатнi вченi, як засновник Всесоюзного електротехнiчного iнституту iм. Ленiна (ВЕI) К.А.Круг, Л.I.Сиротинський i А.А.Глазунов. У дипломному проектi, виконаному пiд керiвництвом Круга, Лебедєв розробляв нову на той час проблему - стiйкiсть рiвнобiжної роботи електростанцiй. Змiст проекту вийшов далеко за рамки студентської роботи. Це була серйозна праця, що мала велике наукове i практичне значення.

Одержавши в квiтнi 1928 р. диплом iнженера-електрика, С.О.Лебедєв став викладачем МВТУ iм. Баумана й одночасно молодшим науковим спiвробiтником ВЕI. Незабаром вiн очолив групу, а потiм i лабораторiю електричних мереж.

У 1933 р. разом з П.С.Ждановим опублiкував монографiю "Стiйкiсть рiвнобiжної роботи електричних систем", доповнену i перевидану в 1934 р. Ще через рiк ВАК привласнив молодому вченому звання професора. У 1939 р. С.О.Лебедєв захистив докторську дисертацiю, не будучи кандидатом наук. У її основу була покладена розроблена їм теорiя штучної стiйкостi енергосистем.

Майже двадцять рокiв пропрацював Сергiй Олексiйович у Москвi. Останнi десять рокiв вiн керував вiддiлом автоматики. До вiйни ВЕI був одним з найвiдомiших науково-дослiдних iнститутiв, де працювали ряд учених зi свiтовим iм'ям. Вiддiл автоматики займався проблемою керування енергетичними системами (С.О.Лебедєв, П.С.Жданов, А.А.Гродський), теорiєю автоматичного регулювання (Л.С.Гольдфарб, Д.I.Марьяновський, В.В.Солодовников), новими засобами автоматики (Д.В.Свечарник), телемеханiкою (А.В.Михайлов). Це було дiйсно сузiр'я молодих талантiв. Деякi спiвробiтники згодом стали провiдними вченими, а їхнi науковi працi одержали свiтове визнання. Чудовою особливiстю iнституту була наявнiсть у ньому досить могутньої виробничої бази, завдяки чому результати дослiджень впроваджувалися в практику.

Знаходячись у Свердловську, вiн у надзвичайно короткий термiн розробив швидко прийняту на озброєння систему стабiлiзацiї танкового знаряддя при прицiлюваннi. Нiхто не знає, скiльком танкiстам у роки вiйни вона врятувала життя, дозволяючи наводити i стрiляти з пушки без зупинки машини, що робило танк менш уразливим. За цю роботу С.О.Лебедєв був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора i медаллю "За доблесну працю у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi 1941-1945 р.".

Майже кожна робота вченого в галузi енергетики вимагала створення обчислювальних засобiв для виконання розрахункiв у процесi її проведення або для включення їх до складу розроблювальних пристроїв. Так, для розрахунку тисячокiлометрової надпотужної (9600 Мвт) лiнiї електропередачi Куйбишевський гiдровузол - Москва довелося створити високоавтоматизовану установку з могутнiх iндуктивностей i ємностей, що реалiзувала математичну модель лiнiї. Це грандiозне спорудження було встановлено в одному з будинкiв на площi Ногина в Москвi. Другий екземпляр моделi було зiбрано у Свердловську. Використання моделi, а власне кажучи - спецiалiзованого обчислювального пристрою, дозволило швидко i якiсно провести необхiднi розрахунки i скласти проектне завдання на унiкальну лiнiю електропередачi.

Для системи стабiлiзацiї танкової гармати й автоматичного пристрою самонаведення на цiль авiацiйної торпеди треба було розробити аналоговi обчислювальнi елементи, що виконували основнi арифметичнi операцiї, а також дiї диференцiювання й iнтегрування. Розвиваючи цей напрямок, у 1945 р. Лебедєв створив першу в країнi електронну аналогову обчислювальну машину для розв'язання систем звичайних диференцiальних рiвнянь, що часто зустрiчаються в задачах, зв'язаних з енергетикою.

Двiйкова система також не залишилася поза полем зору вченого. Його дружина, Алiса Григорiвна, згадує, як у першi мiсяцi вiйни вечорами, коли Москва занурювалася в темряву, чоловiк iшов у ванну кiмнату i там при свiтлi газового пальника писав незрозумiлi їй одиницi i нулики...

Першi "цеглини" у науковий фундамент цифрової обчислювальної технiки закладалися в Москвi. Однак пiсля вiйни положення змiнилося. Наприкiнцi 40-х рокiв завдяки роботам С.О.Лебедєва центр нової науки перемiстився до Києва.

Коли академiк Н.Г.Бруєвич вiддав наказ, у якому повiдомив про своє призначення (16 липня 1948 р.) виконуючим обов'язки директора IТМ i ОТ, органiзованого в Академiї наук СРСР, вiн не знав, що в Києвi повним ходом йде робота по створенню "МЭСМ". Першi зведення про ЕОМ в iнститут прийшли в 1949 р. з-за кордону. В iноземних журналах повiдомлялося, що в США в 1946 р. була створена перша у свiтi ЕОМ "ЭНИАК", що мiстила 18 тис. радiоламп i виконувала близько 1 тис. одноадресних операцiй за секунду. Пiзнiше з'явилися рекламнi публiкацiї про розробку ЕОМ з меншою кiлькiстю радiоламп, але великою швидкодiєю. Оскiльки повiдомлення були дуже короткими, то уявити по них принципи побудови машин було практично неможливо.

Через рiк пiсля заснування iнституту його роботу перевiряла комiсiя Президiї АН СРСР пiд головуванням В.М.Келдиша. Дуже можливо, що причиною цього був лист Лаврентьєва Сталiну. Комiсiя прийшла до невтiшного висновку: цифровiй електроннiй обчислювальнiй технiцi, що швидко розвивається на Заходi, придiляється дуже мало уваги.

Довiдавшись, що в Києвi роботи зi створення ЕОМ пiдходять до кiнця, i бажаючи надолужити втрачене, Н.Г.Бруєвич домовився з Мiнiстерством машинобудування i приладобудування СРСР про спiвробiтництво в органiзацiї робiт зi створення засобiв обчислювальної технiки. Був пiдготовлений проект постанови уряду про спiльну розробку цифрової електронної обчислювальної машини. Вiд мiнiстерства в Москвi пiдключалися щойно створенi навеснi 1949 р. три органiзацiї, що склали єдиний i досить могутнiй науково-виробничий колектив: Науково-дослiдний iнститут лiчильного машинобудування (НДI "Счетмаш"), СКБ-245 i завод лiчильно-аналiтичних машин ("САМ"). Директором заводу, НДI "Счетмаш" i СКБ-245 було призначено М.А.Лесечко.

Незважаючи на те, що при створеннi цих трьох органiзацiй їм була поставлена задача побудови релейної обчислювальної машини (за зразком перших американських), Лесечко, що володiв високою iнженерною iнтуїцiєю, погодився з пропозицiєю Бруєвича спiльно спроектувати й органiзувати серiйний випуск обчислювальної машини на електронних лампах. Однак при розглядi пiдготовленого проекту постанови уряду трапилося непередбачене. Присутнiй Л.I.Гутенмахер, керiвник однiєї з лабораторiй IТМ i ОТ АН СРСР, виступив iз пропозицiєю виконати машину не на електронних лампах, а на розроблених у його лабораторiї безлампових елементах - електромагнiтних безконтактних реле (на основi магнiтних пiдсилювачiв трансформаторного типу). Його пропозицiя викликала жвавий iнтерес у мiнiстра П.I.Паршина. Вiн вiдразу висловив думку про те, якщо пiдвищити величину струму в обмотцi живлення реле, то число виткiв у трансформаторi скоротиться до одного i запропонованi схеми стануть досить технологiчними i дуже надiйними, оскiльки в них немає електронних ламп. Гутенмахер з ентузiазмом пiдтримав мiнiстра. Результатом наради став проект постанови уряду про створення двох обчислювальних машин - електронної в Академiї наук СРСР i на елементах Гутенмахера - у мiнiстерствi.

Коли в серединi березня 1950 р. вiдбулася змiна керiвництва IТМ i ОТ АН СРСР i директором став М.О.Лаврентьєв, вiн потрапив у досить складне становище: фахiвцiв в галузi цифрової обчислювальної технiки в iнститутi одиницi, нечисленнi науковi вiддiли розкиданi по Москвi, Мiнiстерство машинобудування i приладобудування з помiчника перетворилося в суперника, i от-от з'явиться постанова уряду, що зобов'язує iнститут розробити цифрову електронну обчислювальну машину, - гiгантське спорудження з багатьох тисяч ламп, значно бiльш складне, що вiн бачив у Києвi в Лебедєва. Не випадково наказом вiд 20 березня 1950 р. вiн призначив Лебедєва, що продовжував працювати в Києвi, завiдувачем лабораторiєю №1 (за сумiсництвом).

Коли проект постанови уряду про розробку двох ЕОМ подали на затвердження Сталiну, вiн зажадав указати вiдповiдальних осiб по кожнiй з машин. Ними були призначенi: вiд Академiї наук СРСР М.О.Лаврентьєв i головний конструктор електронної обчислювальної машини С.О.Лебедєв; вiд Мiнiстерства машинобудування i приладобудування М.А.Лесечко i головний конструктор релейної обчислювальної машини Ю.Я.Базилевський. Ситуацiя, що склалася в IТМ i ОТ АН СРСР, iмовiрно, кожному показалася б безнадiйною, але не Лебедєву! З Києва вiн привiз власноручно виконаний проект "БЭСМ".


При забезпеченнi iнституту кадрами Лаврентьєв i Лебедєв зробили ставку на студентiв-практикантiв з вузiв. Вони були зарахованi в штат iнституту i вiдразу одержали конкретнi iнженернi завдання: макетувати блок керування командами (В.С.Бурцев), блок центрального керування операцiями (В.А.Мельников), блок мiсцевого керування операцiями (А.Г.Лаут), датчик основних сигналiв машини (С.А.Кузнєцов), арифметичний пристрiй (АП) чисел (А.Н.Зимарев), АП порядкiв (В.П.Смирягин), запам'ятовуючий пристрiй (ЗП) на потенцiалоскопах (В.П.Лаут), пiдсилювачi зчитування i запису до потенцiалоскопа (I.Д.Визун), пристрої зовнiшньої пам'ятi (А.С.Федоров i пiзнiше Л.А.Орлов). Таким чином, всi основнi пристрої машини для попереднього макетування були забезпеченi виконавцями. Оскiльки в цей час пiдготовлялися томи ескiзного проекту, у яких студенти брали участь (кожний по своєму роздiлу), то їхнiй матерiал з незначними змiнами вiдповiдно до вимог вузу ставав дипломною роботою.

На кiнець 1950 р. припав розпал робiт з виготовлення макетiв окремих пристроїв "БЭСМ". Усього в складi лабораторiї №1 до весни 1951 р. нараховувалося близько 50 чоловiк. Джерелом висококвалiфiкованих кадрiв був, головним чином, Московський енергетичний iнститут: у 1951 р. почали працювати А.В.Аваєв, iз квiтня 1952 р. - I.Д.Алексєєв, М.В.Тяпкин, В.Ф.Петров, З.А.Московська, пiзнiше - В.К.Зейденберг, з липня 1952 р. - В.С.Митрофанов, А.А.Соколов, Ю.I.Синельников, В.С.Чукаєв, Ю.П.Нiкiтiн та iн. З Московського унiверситету прийшли Г.Т.Артамонов, В.В.Кобелев. Усi вони вiдразу включилися в роботи, пов'язанi з "БЭСМ". По вихiдним усiм колективом упорядковували територiю iнституту".

Канд. техн. наук О.К.Гущин (тодi технiк-монтажник) тепло згадує, як пiд керiвництвом Лебедєва формувався молодий колектив IТМ i ОТ АН СРСР: "Менi здається, усi пишалися участю у великiй i важливiй справi - створеннi первiстка вiтчизняної обчислювальної технiки, по тим часам гiгантського пристрою, такого "електронного чуда" iз сотнями тисяч деталей. Не треба забувати, що самою складною побутовою радiоелектронною апаратурою на той час був "КВН-49" - це перший вiтчизняний телевiзор.

Робота кипiла вдень i вночi, нiхто не рахувався з особистим часом. Ми макетували елементи i вузли "БЭСМ". Самi виготовляли шасi i стенди, свердлили i клепали; монтували i налагоджували рiзнi варiанти тригерiв, лiчильникiв, суматорiв i перевiряли їх надiйнiсть у роботi.

На всiх етапах роботи Сергiй Олексiйович показував особистий приклад самовiдданостi. Пiсля насиченого трудового дня вiн до 3-4 години ночi просиджував за пультом або осцилографом, активно беручи участь у налагодженнi машини.

Але i Гутенмахер, пiдбадьорений пiдтримкою мiнiстра, завзято працював. На початку 1950 р. вiн представив у СКБ-245 ескiзний проект обчислювальної машини на ферит-дiодних елементах, розроблених вiдповiдно до рекомендацiї мiнiстра. До цього часу ситуацiя в мiнiстерствi, на його лихо, рiзко змiнилася. В СКБ-245 з'явився Б.I.Рамеєв, що розробив ще в 1948 р. (до початку робiт з "МЭСМ") у спiвавторствi з I.С.Бруком проект цифрової ЕОМ iз програмним керуванням (це був перший у нашiй країнi проект електронної ЕОМ!).

Рамеєв вiдразу пiдключився до робiт. I дуже швидко пiдготував аванпроект ЕОМ на електронних лампах. Далi подiї розвивалися досить своєрiдно. Технiчна рада СКБ-245 у вiдсутностi Рамеєва розглянула проект Гутенмахера. Потiм заслухали Рамеєва (при вiдсутностi Гутенмахера). Пiдсумком стало рiшення - створювати ЕОМ на електронних лампах, а не на елементах Гутенмахера. У "БЭСМ" з'явилася серйозна суперниця - ЕОМ "Стрела". Б.I.Рамеєва призначили заступником Ю.Я.Базилевського, головного конструктора цiєї машини. Баширу Iскандаровичу було тодi 32 роки. За його плечима був важкий шлях сина "ворога народу", вiдрахування з другого курсу iнституту, служба в армiї i невгамовне бажання працювати.

Так у Лебедєва з'явився конкурент-трiумвiрат: Лесечко, Базилевський, Рамеєв, а в IТМ i ОТ АН СРСР могутнiй суперник - СКБ-245 разом iз заводом "САМ" i НДI "Счетмаш". Центр ваги робiт з цифрової обчислювальної технiки перемiстився з Києва до Москви.

Залишається додати, чим завершилася робота з ферит-дiодної ЕОМ. Л.I.Гутенмахер, залишившись без пiдтримки СКБ-245, продовжував роботу власними силами. У його лабораторiї в IТМ i ОТ АН СРСР була спроектована i створювалася паралельно "БЭСМ" обчислювальна машина на ферит-дiодних елементах. Пiзнiше, десь в 1954 р., я ознайомився з нею, коли вона вже працювала. Її продуктивнiсть була невисокою. Внаслiдок низької якостi елементiв надiйнiсть роботи також залишала бажати кращого. Iмпульсне джерело живлення було громiздке i неекономiчне. Пiд приводом таємностi вхiд у лабораторiю був практично заборонений. На початку 60-х рокiв вона була закрита. Сувора таємнiсть, що вносив Гутенмахер у свої дослiдження, привела до того, що про його машину мало хто знає. Проте - це безперечна вiха в iсторiї обчислювальної технiки.

21 квiтня 1951 р. була призначена Державна комiсiя для приймання ескiзних проектiв "БЭСМ" (IТМ i ОТ АН СРСР) i "Стрели" (СКБ-245), до складу якої входили академiк М.В.Келдиш (голова), мiнiстр машинобудування i приладобудування П.I.Паршин, академiк А.А.Благонравов та iн. Попередньо члени комiсiї побували в Києвi, де Сергiй Олексiйович продемонстрував уже працюючу "МЭСМ". Детальний аналiз проектiв було проведено у Москвi. Члену комiсiї А.А.Дороднiцину запам'яталася забавна суперечка, що виникла на одному з засiдань. Головний конструктор "Стрели" Базилевський заявив, що вона маючи продуктивнiсть 2 тис. операцiй за секунду, за чотири мiсяцi вирiшить усi задачi, що є в країнi. Тому "БЭСМ" iз її високою продуктивнiстю (8-10 тис. операцiй за секунду) не потрiбна! Сергiй Олексiйович їдко парирував, що через низьку продуктивнiсть "Стрела" не встигне прорахувати задачу за час мiж двома збоями i буде видавати невiрнi рiшення, а "БЭСМ" устигне!

Обидвi сторони успiшно захистили ескiзнi проекти. В IТМ i ОТ АН СРСР було прийнято рiшення про створення експериментального зразка машини. Сергiй Олексiйович, з огляду на досвiд створення й експлуатацiї "МЭСМ", запропонував для "БЭСМ" блочний принцип конструкцiї, що було смiливим рiшенням, оскiльки багато машин на той час виготовлялися не на змiнних блоках. Кiлькiсть рiзних типiв блокiв вийшла невеликою.

Почалося конструювання i виготовлення стiйок, плат, блокiв машини. Якби воно завершилося успiшно, а для цього необхiдно було лише одне - поставка промисловiстю потенцiалоскопiв (39 штук) для ЗУ, то "БЭСМ" була б поза конкуренцiєю не лише в країнi, але й у свiтi. Її продуктивнiсть 10 тис. операцiй за секунду була б у п'ять разiв вище, нiж у "Стрелы". Такої швидкостi обчислень ще не досягала жодна машина. Однак цього не трапилося. Позначилося монопольне положення Мiнiстерства машинобудування i приладобудування СРСР. Воно не порахувалося з iнтересами колективу IТМ i ОТ АН СРСР, науки i країни в цiлому i забезпечило потенцiалоскопами лише розроблювачiв "Стрелы". Творцi "БЭСМ" були поставленi в скрутне i до того ж принизливе становище. Можна уявити собi стан Сергiя Олексiйовича - пiдiйти зовсiм близько до мети й одержати такий удар! Вiн завжди робив iнакше, прагнув допомогти, у тому числi СКБ-245. Коли представники останнього, i серед них головний конструктор "Стрелы" Базилевський, були в Києвi, Сергiй Олексiйович докладно ознайомив їх з "МЭСМ", допомiг зв'язатися з Iнститутом фiзики АН України i домовитися про розробку накопичувачiв на магнiтних стрiчках. Не ховалися i роботи, пов'язанi з "БЭСМ". Суперники ж поводилися iнакше. Колишнiй спiвробiтник СКБ-245 Ф.Н.Зиков згадує, що коли Лебедєв приїхав у СКБ-245 ознайомитися з "Стрелою", йому показали... пiдготовлену до вiдправлення, упаковану в ящики машину.

Лебедєв вирiшив використовувати запасний варiант - ЗП на акустичних (ртутних) трубках (РЗП). Це знизило продуктивнiсть "БЭСМ" до рiвня "Стрелы" i додало чимало турбот. Маса ртутi для РЗП повного обсягу повинна була складати кiлька сотень кiлограмiв. РЗП включало 70 ртутних трубок довжиною бiля метра: 64 запам'ятовуючих, одна трубка стежила за тактовою частотою, 5 були запасними (ртутнi трубки були розробленi в 1949 р. за його замовленням в Iнститутi автоматики ВСНIТО). Усi трубки розмiщувалися у величезному термостатi, змонтованому в спецiальному примiщеннi з витяжними шафами, де виконувалися роботи з ртуттю. Електронна частина кожного тракту збиралася в стандартному великому блоцi. Значнi розмiри мали панелi керування, блоки живлення. Значних розмiрiв стiйка РЗП займала цiлу кiмнату, розташовану наприкiнцi коридору першого поверху, досить далекого вiд АП, зв'язок з яким здiйснювалася по кабелях, ретельно розпаяним на фользi. Великий пульт РЗП включав растровий iндикатор, що дозволяє переглядати вмiст кожного з 64 трактiв, дуже прикрашав пульт i спрощував життя змiнного iнженера. Налагодження РЗП ускладнювалося ще тим, що в ньому аналоговi й електроннi схеми працювали в одному, замкнутому в кiльце ланцюзi. Велику допомогу в доведеннi РЗП, за спогадами Е.П.Ландера, зробив Лебедєв, "переселившись" до кiмнати, де розмiщалося РЗП, майже на два мiсяцi. Сергiй Олексiйович приймав конструктивнi рiшення, не зупиняючись на пiвзаходах, йшов на великi додатковi механiчнi i монтажнi роботи.

Улiтку 1952 р. виготовлення машини в основному було завершене. Почалося налагодження. У нiй брали участь усi розроблювачi машини. Робота велася цiлодобово. Головним джерелом несправностей була електронна лампа. Багато ламп виходили з ладу в першi години роботи. Але якщо лампа пропрацювала в машинi кiлька сотень годин, її вихiд з ладу ставав малоймовiрним.

У I кварталi 1953 р. "БЭСМ" була налагоджена, а в квiтнi була прийнята Державною комiсiєю до експлуатацiї.

"Стрела" була закiнчена в цi ж термiни i рекомендована для серiйного виготовлення. Її творцi одержали три Державних премiї I, II i III ступеня, а головний конструктор машини Ю.Я.Базилевський - звання Героя Соцiалiстичної працi.

Експериментальна експлуатацiя "БЭСМ" почалася в I кварталi 1953 р. Iнженерiв-наладчикiв замiнили математики. Хоча спочатку машина працювала зi зниженою продуктивнiстю, на нiй було вирiшено багато важливих народногосподарських задач.

За рекомендацiєю академiка Лаврентьєва, що став вiце-президентом АН СРСР, Сергiя Олексiйовича в 1953 р. призначили директором IТМ i ОТ АН СРСР i обрали дiйсним членом АН СРСР. Син Отто Юльєвича Шмiдта, Сигурд Оттович, пiднiмаючи тост на банкетi з приводу обрання нових членiв Академiї, сказав: "Сьогоднi ми вибрали в академiки двох чудових учених - С.О.Лебедєва й А.Д.Сахарова!".

У 1956 р., коли "БЭСМ" була прийнята Державною комiсiєю вдруге (з пам'яттю на потенцiалоскопах), С.О.Лебедєв був удостоєний звання Героя Соцiалiстичної працi, основнi розроблювачi були нагородженi орденами.

Затримка серiйного випуску "БЭСМ" вiдбулася не тiльки внаслiдок жорсткої полiтики Мiнiстерства машинобудування i приладобудування СРСР, що намiрялося всiма правдами i не правдами завоювати лiдерство в новiй галузi технiки. "Винною" виявилася i нова ЕОМ "М-20", задумана С.О.Лебедєвим незабаром пiсля "поразки" у змаганнi з мiнiстерством. Цифра в назвi вказувала на очiкувану продуктивнiсть (20 тис. операцiй за секунду). Такої швидкостi обчислень не мала жодна машина у свiтi. Її, а не "БЭСМ", Лебедєв припускав запустити в серiйне виробництво. Були всi пiдстави розраховувати на успiх: закiнчувалася розробка нових швидкодiючих елементiв, з'явилися досить досконалi феритнi ЗП, колектив розроблювачiв вирiс i нагромадив великий досвiд. До того ж (i це було головним) Сергiй Олексiйович домiгся постанови уряду, що зобов'язував СКБ-245 працювати разом з IТМ i ОТ АН СРСР. Останньому було запропоновано розробити iдеологiю машини, її структуру, схеми, елементну базу, СКБ-245 - технiчну документацiю i виготовити дослiдний зразок. Головним конструктором було призначено С.О.Лебедєва, його заступником - М.К.Сулим (СКБ-245).

Почали працювати над машиною троє: С.О.Лебедєв, М.Р.Шура-Бура i П.П.Головистиков. Лебедєв розробляв iдеологiю машини, її структуру, Шура-Бура складав систему команд, займався проробленням математичних питань, Головистиков перетворював їх рiшення в конкретнi схеми, заснованi на розроблених їм динамiчних елементах (на пальчикових лампах), складав схеми АП i пристрою керування. Швидко з'явилася структура машини, система команд, схеми основних пристроїв. Було використано багато нових логiчних операцiй, що значно полегшувало програмування, введена модифiкацiя адрес. Для збiльшення швидкодiї в АП розроблений ланцюг грубого переносу, що доповнював наскрiзний перенос. У результатi час виконання елементарної операцiї додавання значно скоротився. Зсуви можна було робити безпосередньо на 1, 2, 4 розряди, що значно прискорювало вирiвнювання порядкiв i нормалiзацiю результатiв при операцiї додавання (вирахування). Цi i багато iнших нововведень мало позначалися на кiлькостi ламп. Збiльшувалася в основному кiлькiсть дiодiв, але на той час вони вже були не ламповi, а напiвпровiдниковi (германiєвi), невеликих розмiрiв i надiйнi в експлуатацiї.

У 60-х роках в СРСР розгорнулася дискусiя, пов'язана з переходом до ЕОМ третього поколiння (на iнтегральних схемах). Бiльшiсть учасникiв дискусiї сходилося на думцi, що варто створити ряд (сiмейство) сумiсних (програмно й апаратно) ЕОМ. Але на цьому згода закiнчувалася.

С.О.Лебедєв, що довiв багаторiчною працею правоту своїх iдей i умiння пророкувати перспективи розвитку обчислювальної технiки, пропонував створити ряд малих та середнiх ЕОМ i незалежно вiд нього вести розробку супер-ЕОМ (у силу великих вiдмiнностей структури, архiтектури, технологiї супер-ЕОМ).

Лебедєв, Глушков та їхнi прихильники вважали, що накопичений досвiд i створений на той час значний виробничий потенцiал дозволяють кооперуватися з основними виробниками обчислювальної технiки в Захiднiй Європi, щоб спiльними зусиллями перейти до розробки ЕОМ четвертого поколiння ранiше, нiж це зроблять американцi.

Супротивники С.О.Лебедєва пропонували йти iншим шляхом - повторити створену кiлька рокiв тому американську систему третього поколiння "IBM-360". Серед них не було вчених такої ваги як Лебедєв i його прихильники, але були люди влади, а отже, що приймають рiшення. Була прийнята постанова уряду створити Єдину систему ЕОМ (ЄС ЕОМ) за аналогiєю iз сiмейством машин "IBM-360". Iнститут Лебедєва в постановi не згадувався. Коли воно готувалося, його укладачi намагалися умовити Сергiя Олексiйовича брати участь у створеннi єдиного ряду ЕОМ. Учений, порадившись з провiдними спецiалiстами, вiдповiв вiдмовленням, додавши з почуттям гумору: "А ми зробимо що-небудь надзвичайне!", - даючи зрозумiти, що вiн не припинить своїх робiт зi створення супер-ЕОМ.

Iмовiрно, рiшення про копiювання "IBM-360" не мало б особливих наслiдкiв, якби до цього часу в IТМ i ОТ АН СРСР та iнших органiзацiй, що розробляють обчислювальну технiку, не з'явився суперник, що претендував на головну роль, - Науково-дослiдний центр електронної Обчислювальної технiки (НДЦЕОТ). Його створення пов'язане з iм'ям Михайла Кириловича Сулима. У сорок з невеликим рокiв вiн був призначений заступником мiнiстра радiопромисловостi. Прекрасно розумiючи значення обчислювальної технiки для народного господарства, розгорнув кипучу дiяльнiсть по створенню промислового i наукового потенцiалу в цiй областi. Його стараннями в 1967 р. було пiдготовлено i прийнято постанову уряду, що передбачала будiвництво заводiв у рiзних республiках країни по випуску засобiв обчислювальної технiки (на додаток до iснуючих) i створення ряду науково-дослiдних органiзацiй, у тому числi, як вiдзначалося вище, могутнього НДЦЕОТ.

За задумом Сулима, до його складу повиннi були ввiйти основнi органiзацiї - розроблювачi обчислювальної технiки, у тому числi СКБ-245, НДI "Счетмаш", IТМ i ОТ АН СРСР та iн. Але план не удався.

НДЦЕОТ був розгорнутий в основному на базi СКБ-245 - давнього суперника IТМ i ОТ АН СРСР. I це позначилося на долi обох органiзацiй i розвитку обчислювальної технiки в цiлому.

Якщо iнститут С.О.Лебедєва йшов власним шляхом i мав на те пiдстави, тому що в його складi працювали фахiвцi найвищої квалiфiкацiї, якi прекрасно уявляли цiлi та змiст дослiджень, здатнi оцiнити плюси i мiнуси ЕОМ, створюваних за рубежем, i використовувати це для пiдвищення якостi своїх розробок, то створюваний наспiх величезний колектив НДЦЕОТ у першi роки iснування, за рiдкiсним винятком, був у значному ступенi позбавлений цього. Деякi першокласнi фахiвцi, що потрапили до нього, такi як Б.I.Рамеєв, В.К.Левiн, "погоди" не зробили, їх було занадто мало. Не випадково вони не прижилися в колективi, що змушений був стати на шлях аналогiй, - копiювання того, що з'являлося за рубежем, причому з великим вiдставанням. НДЦЕОТ було призначено головною органiзацiєю з розробки ЄС ЕОМ.

Сергiй Олексiйович, довiдавшись, що рiшення повторити систему "IBM-360" прийнято остаточно, поїхав на прийом до мiнiстра. Для цього йому довелося встати з лiжка. У нього було запалення легень, вiн лежав з високою температурою. Мiнiстр не прийняв ученого - очевидно, було соромно дивитися йому в очi, - переадресував до заступника. Вiзит закiнчився безрезультатно. Пiсля цього хвороба пiдсилилася. Iнодi виникала надiя на видужання, але ненадовго. Наймiцнiший органiзм ученого, який пiдточувався роками напруженої працi, не витримав.

Йому ставало усе гiрше й гiрше. Орден Ленiна, яким вiн був нагороджений до 70-рiччя, йому вручили вдома, - вiн уже майже не вставав з лiжка. Навряд чи його порадувала нагорода, якщо страждала справа, якiй було вiддано двадцять п'ять самих плiдних рокiв...

3 липня 1974 р. Петро Петрович Головистиков, що приїхав з Києва, вiдвiдав Сергiя Олексiйовича в лiкарнi i розповiв, що побував у Феофанiї, де колись створювалася "МЭСМ". Лебедєв уважно слухав, але дивився не на нього, а кудись удалину. Петро Петрович запам'ятав цей погляд на все життя. Потiм важкохворий вчений пожвавився - можливо, згадалися дуже важкi, але такi пам'ятнi щастям виконаного задуму роки, проведенi в Києвi. Цей день був останнiм у життi великого Трудiвника, генiального Вченого, прекрасної Людини - Сергiя Олексiйовича Лебедєва.

Для командно-адмiнiстративної системи, що набирала силу, такi люди ставали прикрою перешкодою на шляху бездумно прийнятих рiшень.

Прогноз С.О.Лебедєва виправдався. I в США, i в усьому свiтi надалi пiшли по шляху, що вiн пропонував: з одного боку, створюються супер-ЕОМ, а з iншого боку - цiлий ряд менш могутнiх, орiєнтованих на рiзнi застосування ЕОМ - персональних, спецiалiзованих та iн.

На розробку ЄС ЕОМ були витраченi величезнi кошти. Копiювання "IBM-360" йшло важко, з багаторазовими порушеннями накреслених термiнiв, вимагало величезних зусиль розроблювачiв. Звичайно, була i користь, - повторили нехай застарiлу, але все-таки досить складну систему, багато навчилися, довелося опанувати новi технологiї виготовлення ЕОМ, розробити великий комплекс периферiйних пристроїв, з'явилися навички "советизацiї" закордонних розробок. I все-таки при цьому "варилися у власному казанi", дуже важко дiстаючи документацiю на систему "IBM-360". Якщо подумати про збиток, що був нанесений вiтчизнянiй обчислювальнiй технiцi, країнi, загальноєвропейським iнтересам, то вiн, звичайно незрiвнянно вище в спiввiдношеннi з отриманими скромними (не по витратах працi i засобiв!) результатами.

Лiдерам оновлення нашого суспiльства не можна забувати про роль науки i значення видатних, воiстину незамiнних вчених у розвитку науково-технiчного прогресу i суспiльства в цiлому.

Нагадати про безсмертний подвиг основоположника вiтчизняної обчислювальної технiки, про славнi роки створення першої ЕОМ на землi України, про справи IТМ i ОТ РАН, що носить тепер iм'я С.О.Лебедєва, одного з деяких наукових колективiв, що зумiли зберегти передовi позицiї в електронному машинобудуваннi i вiру у власнi творчi можливостi, сприйняту вiд учителя, - саме час!