Geum.ru

Уроки історії тематична лінійка в пам’ять

Вид материалаУрок
Подобный материал:

ТРАГІЧНІ УРОКИ ІСТОРІЇ


( Тематична лінійка в пам’ять

про голодомор 1932-33 років)

У холі на столі букет жовтих квітів, п’ять колосків, перев’язаних чорними стрічками, хлібина, ікона в рушнику. Поруч – запалені свічки.

На стіні прикріплені написи:

Жить стало лучше,

Жить стало веселее!

Й. В. Сталин.

... а онде під тином

Опухла дитина, голоднеє мре...

Т. Г. Шевченко.


Ведуча: Зверніть увагу на ці слова, що належать людям – антиподам, добре відомим в історії. Геніальний поет – гуманіст Шевченко правдиво розкрив усю трагічність людського життя за кріпацтва. Проте ці рядки виявились пророчими для нашого часу. У “ розквіті “соціалістичного будівництва в країні тиран Сталін проголосив це фальшиве гасло тоді, коли привид голоду уже навис над українським народом.
  1. Багатостраждальна історія нашого народу. Ми не повинні забувати тяжких її сторінок. На цей захід ми прийшли зі свічками, як до храму. Хай же зал сьогодні стане храмом духовності, храмом пам’яті. ( Учні запалюють свічки).
  2. Жахно навіть через сімдесят років ступати болючими стежками страшної трагедії, яка сталася на благословенній землі квітучого українського краю. Досі не віриться, щоб тут – у житниці України – раптово зник хліб, люди залишилися без зернини. І в цей урожайний 1932 рік. Пухли старі й малі, вимирали роди й села. Смерть чигала на шляхах, на полях, в хатах. Здавалося, кістлява рука вдень і вночі не випускає своєї кривавої коси.
  3. 1933 рік. Найчорніший час в історії України. У світі не зафіксовано голоду, подібного тому, що випав на долю однієї з найродючіших і найблагородніших країн.
  4. ( вірш М. Будлянського “ Весна “)

Цей сніг, як сон, прийшов – розтане.

Здимить і хмару перейде... Весна.

Село лежить в тумані.

Голодний рік. Голодний день.

Іде – не йде, повзе по мертвих,

Й хвалити Бога – хоч повзе.

Весняний дух живий – не стерпний

До сонця зводить все живе

Й воно і молиться, і плаче,

Й радіє сонцю і воді.

Якби він знав, коли б побачив –

Сини ростуть на лободі.

Сини Радянської держави!

Та знає вождь, усе він зна...

У вус всміхається лукаво6

В Москві весна. Його весна!
  1. В селі весна повзе на ліктях,

Повзе по мертвих і живих.

В долині сонце ловлять діти,

Що дзвінко капає із стріх.

І п’ють опухлими вустами

Оту живицю молоду.

Їм жить і жить, та над полями

Знов ворон каркає біду.

Забрали тих, хто із комори

Пашню останню вимітав,

Хто ще активним був учора, -

Сьогодні ворогом ставав!

Голодний рік. Жорстокий світе.

Дай хоч надію для живих.

Весна. І сонце ловлять діти,

Що дзвінко скапує із стріх.

Учитель: Це був не голод, з умисно підготовлений голодомор. Розглянемо його причини. На січневому (1933 р.) об’єднаному Пленумі ЦК і ЦК ВКП(б) Сталін, говорячи про підсумки першої п’ятирічки, заявив: “ Ми безперечно досягли того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується у нас з року в рік. У цьому році можуть сумніватися хіба що тільки запеклі вороги Радянської влади “.

Після того твердження мало хто міг наважитися висловити іншу точку зору. Але становище в країні було катастрофічне. Ще в жовтні 1932р. партійно – державна верхівка прийняла холоднокровне рішення: вийти з кризи шляхом конфіскації запасів зерна у хлібовиробній галузі. За кілька місяців надзвичайні комісії під керівництвом найближчих співробітників генсека – Кагановича, Молотова, Постишева викачали з селян внутрішні фонди – продовольчий, фуражний, насіннєвий.

Представники місцевої влади організовували у селах спеціальні бригади, які викликали по одному майже всіх селян, вимагали негайно відвезти на станцію мішок зерна. Відпускали лише після того, як селянин погоджувався. За не здачу зерна позбавляли волі на 10 років. Це була не хлібоздача, а розбій. Деякі селяни – бідняки накладали на себе руки.

Архівні документи і газети свідчать, що в усіх місцевостях України, крім прикордонних, були подвірні обшуки з конфіскацією всіх запасів їжі, заготовлених людьми до нового врожаю. Це було карою за нібито куркульський саботаж хлібозаготівель. Фактично це була дія, свідомо спрямована на фізичне винищення селянства. Смерть косила людей аж до літа 1933 року.

На основі перепису, архівних та зарубіжних відомостей можна припустити, що в нашій республіці померло від голоду 5,5 – 6 млн. чол. Трагедія українського народу – наслідок людиноненависницької політики сталінського режиму.
  1. Наприкінці зими 1933 року голод набув в Україні велетенських розмірів. Люди у селах їли мишей, щурів і горобців, траву, кісткове борошно і кору дерев. Намагаючись урятуватися, тисячі селян ішли в міста, де навесні скасували хлібні карточки і можна було купити хліб. Проте сільським жителям хліб не продавали. Дороги, що вели до міст, були блоковані, проте тисячі селян усе ж пробиралися туди, та, не знаходячи порятунку, вмирали прямо на вулицях. Намагаючись врятувати від голодної смерті дітей, селяни везли їх до міст і залишали в установах, лікарнях, на вулицях. Доведені до відчаю, люди їли жаб, трупи коней, що загинули від сапу, вбивали і їли один одного, викопували мертвих і також їх їли.

Учитель: Чорним смерчем пройшов голод і по нашій Чернігівській області. Про це розкажуть наші виступаючі.
  1. На 1 січня 1932 року населення області становило 2 971 317 чоловік. На 17 січня 1939 року було вже 1 777 тисяч жителів. Восени – взимку 32 – го студенти Чернігівського медичного технікуму одержували по картках 75 г. Кукурудзяного хліба, а дітям видавали 25 г.

Влітку 33 – го студенти Ніжинських учительських курсів одержували кожного дня 100 г. хліба, чай без цукру та варену без солі ботвину.
  1. У Ніжинському історичному музеї зберігся документ про те, як п’ять голодних чоловіків залізли в їдальню і об’їлися солоними огірками, внаслідок чого троє вмерло прямо в приміщенні, а двоє – одразу після того, як вибралися на вулицю.
  2. А хлібозаготівля не припинялася.


Селяни ховали залишки їжі в дитячі іграшки, колодязі, печі, але “буксирні бригади” знаходили майже все...

Учитель: Згадує свідок тих подій, наш земляк Єрченко Іван Андрійович: “ ...пригодую у нас був горщик квасолі, і ми сховали його в печі в попелі. Його знайшов місцевий активіст Чухрай і сказав :” Що , гади, вижити хочете?” Що ми їли? Сірий люпин, мочили його в бочках, лущили і їли, не дивлячись на те, що він був дуже гірким. Їли квіти конюшини, сушили цвіт акації, перетирали його й пекли млинці. Їли ситняк, щавель та опецьки – все, що потрапляло під руки. Навіть собаками та котами не ганьбували. Ось так і вижили... Частівку тоді ще в рідному селі склали :

Бабак ходить по Горі,

Чухрай по Болоту.

Покінчили куркулів,

Начали голоту.

( Гора та Болото назви місцевих кутків).

Учитель: Не минув голод і нашу Куликівщину. Переживши напівголодну зиму та весну 32-го, селяни з нетерпінням чекали нового врожаю. Їхні надії не були марними: врожай 1932 року на Куликівщині був добрим. Передбачали на осінь дати на трудодень по 5-8 кг зерна. Проте цього не сталось. У Харкові на 3 Всеукраїнській партконференції з участю Молотова і Кагановича Україні був нав’язаний новий непосильний план хлібозаготівель.
  1. Напівголодна і майже безхлібна зима 1932 – 19333 років украй ослабила село і місто.
  2. Тиждень терпів я від голоду муки,

Плакав, ходив, простягаючи руки.

Врешті й ходити уже я не зміг

Ледве дійшов, упав на поріг.


Встав би, підвівся, та зрадили сили.

Плакали діти, баби голосили.

Федір, мій син, на лежанці лежа

Звісно, каліка, терпів і мовчав.


Вранці на другий день зирк!

Аж у руки хтось мені суне кавалок макухи.

Хто це? Це ти , мій сусіде Петро?

Бог хай віддячить тобі за добро!


Слина пішла, Затрусилися руки.

Боженьку милий. Кавалок макухи!

Де ти? Пішов вже. Аж нагло онук

Вихопив в мене кавалок із рук:


Хтів я схопитись, побігти, догнати.

Вирвати з рота! Навколішки стати...

Вже я підвожусь і падаю знов...

Впав непритомний... Прокинувся –

Кров...


Мабуть, забився... Вже близько до краю

Крутиться все навкруги... Умираю.

В кого спитати б , чи з’їв хоч онук?

Може, і в нього хтось вирвав із рук.

Учитель: У селах навесні 1933 року почалося людоїдство. Зареєстровано на Україні 10 тисяч судів над людоїдами.

Народ перестраждав, стерпів люту наругу своїх катів, але в його пам’яті живе й нині прокляття тим, хто збиткувався над його долею і життям. Ще й досі у сни селян приходять ці похмурі тіні, ще й досі кровоточать роз’ятрені серця, болить душа, що звідала горе до краю. І треба, щоб ми знали сьогодні всю правду. Щоб більше таке не повторилося. Як ніде, може стогне від трупів українська земля. Від кісток, похованих без трун, у спільних могилах . Від зойків закопаних напівживих. Жоден убивця не повинен знайти місця ні на цьому світі, ні на тому.
  1. Давайте хвилиною мовчання вшануємо пам’ять жертв сталінського голодомору, який забрав життя мільйонів людей.

( Звучить запис “ Вічна пам’ять”)