Geum.ru

Дерхо, вчитель історії

Вид материалаУрок
Подобный материал:
Віктор ДЕРХО, вчитель історії

Зеленобалківської СЗШ

Дніпропетровської обл.


Методичні умови вивчення пам’яток мистецтва на уроках історії з учнями 7 класу та формування їх естетичних почуттів


Вивчення історико-культурного матеріалу зобов'язує вчи­теля до посиленої підготовки мовної характеристики твору мистецтва. Історико-культурні теми мають велике духовне значення: розвивають дух патріотизму, національної гордості, честі, гідності. Етична роль мистецтва полягає в тому, що вона виховує високі моральні ідеали: «Краса — рідна сестра моралі». Разом Із тим розвитку мислення і художньої творчості учнів сприяють такі форми роботи, як екскурсії до музеїв, зна­йомство з історичними пам'ятками; організація шкільної художньої ви­ставки, підготовка тематичних вечорів. Саме історія виявляє й аналізує культурний прогрес. Розу­міння творів мистецтва змінюється від епохи до епохи. Кожне нове покоління усвідомлює явище художньої культури, виходячи зі своїх власних, сучасних уявлень про мистецтво. Тому культурні цінності є вічними і по­стійно збагачуються та доповнюються новими гранями художнього зміс­ту [6, с.10]. Вище зазначені положення і окреслюють актуальність даного дослідження на сучасному етапі розвитку методичної науки.

Мета нашого дослідження полягає в пошуку ефективних методів вивчення пам’яток мистецтва на уроках історії та формуванню естетичних почуттів учнів, а також у теоретичному та практичному обґрунтуванні даної методичної проблеми.

Важливе місце при вивчені матеріалу культурологічного змісту на уроках історії посідають пам’ятки культури і мистецтва. Відомі вчені та методисти: В.Васильєва [2], Г.Косова [13], Л.Кузнєцова [16], Ф.Коровкін [10], В.Козинець [11], В.Котляр [9], Л.Предтеченська [20], Г.Цвікальська [24, 25], та ін. у своїх наукових працях та методичних рекомендаціях розробляли різні методичні підходи щодо вирішення такої складної проблеми, як вивчення творів культури і мистецтва на уроках історії та інших предметів гуманітарного циклу. Г.Косова зазначає, що особлива роль і місце в навчання історії належить творам літератури і мистецтва. Вони дозволяють учням повніше і глибше осмислити життя суспільства, яке їх створило. Яскравіше і емоційніше відчути хід історичних подій, які пов’язані із створенням тієї чи іншої пам’ятки культури. На уроках історії ці пам’ятки виступають багатопланово. Як джерела знань, вони розповідають про матеріальне і духовне життя суспільства, перш за все про звичаї і психологію людей, свідчать про художній розвиток людства, розширення сфери мистецтва, збагачення його образотворчої мови [13, c.5].

Як показує власний досвід - дана проблема вимагає від учителя додаткових знань та ретельної підготовки до проведення уроків з питань культури. Для підвищення ефективності вивчення пам’яток мистецтва на уроках історії, вчителю слід збирати відповідну науково-методичну літературу, дидактичний матеріал, наочні посібники. Треба плідно співпрацювати з вчителем образотворчого мистецтва, художньої культури, використовуючи міжпредметні зв’язки з різними навчальними дисциплінами. Ця проблема ускладнюється тим, що учні підліткового віку в силу своїх психологічних особливостей та відсутності власного життєвого і естетичного досвіду спілкування з творами мистецтва, зазнають певних труднощів при вивченні навчального матеріалу такого змісту. Тому вчителеві потрібно, враховуючи вже розроблені в методиці методи та прийоми вивчення творів мистецтва, розробити свою власну систему роботи, яка відповідала індивідуальним і віковим особливостей учнів і сприяла ефективному засвоєнню навчального матеріалу

Аналіз науково-метододичної літератури за даною темою засвідчує, що на сучасному етапі розвитку вітчизняної методичної науки вчені та методисти: В.Александрович, О.Пометун, Т.Ладиченко, В.Комаров, О.Крижанівський, В.Власов, Н.Вєнцева, Ю,Малієнко, Ж.Гаврилюк, В.Островський, Т.Михайлів, Е.Андріїв та ін. У своїх наукових працях та методичних рекомендаціях порушують питання вивчення культурологічного матеріалу на уроках історії, серед якого чільне місце посідають пам’ятки культури і мистецтва. Виявлено, що для підвищення ефективності вивчення культурологічного матеріалу з учнями 7 класів на уроках історії розроблені різні методичні підходи: розвиток предметних компетентностей учнів та використання інтерактивних методів навчання (О.Пометун, К.Боханов, В.Власов, А.Приходько), застосування дискусійних методів (Н.Вєнцева), широке використання історичних джерел та творів художньої літератури (Ю.Малієнко, І.Коляда, М.Виговський, Н.Загребельна), дидактичні та інтелектуальні ігри (О.Кожемяка, О.Мокрогуз, О.Охредько), нетрадиційні форми навчання (Я.Камбалова, Т.Михайлів, Е.Андріїв) використання відео та мультимедійних матеріалів (В.Дрібниця, О.Худобець) та ін. Останнім часом вченими та методистами розроблено методичні комплекси з історії України для 5-8 класів, які значною мірою допомагають вчителям навчати учнів історії в школі. Серед них особливо вирізняється комплекс методиста В.Власова, який включає: підручник, робочий зошит, завдання для тематичного оцінювання. Належна увага тут приділяється вивченню культурологічного матеріалу, а особливо пам’яткам культури. На сторінках даних посібників розміщено ілюстрації і фото видатних пам’яток вітчизняного мистецтва, їх реконструкцій, що дає можливість учням порівнювати та аналізувати ці твори. Методичний апарат доробку дозволяє вчителеві використовувати різноманітні завдання, методи та прийоми для ефективного вивчення духовної спадщини нашої держави та формувати естетичні почуття школярів.

Серед творів мистецтва, які вивчають семикласники на уроках історії особливе місце посідають пам’ятки архітектури. Учні знайомляться з розвитком і особливостями будівництво романських та готичних соборів, пам’яток Візантійського мистецтва на уроках всесвітньої історії, навчальна програма з історії України передбачає вивчення пам’яток архітектури Київської Русі та Галицько-Волинської держави. При вивченні теми „Архітектура та мистецтво Київської Русі” учні знайомляться з найбільш відомими архітектурними пам’ятками того часу: Десятинною церквою, Софійським собором, Успенським собором Києво-Печерського монастиря, Михайлівським Золотоверхим та Михайлівським Видубецьким соборами, церквами Кирилівською та Пирогощі у Києві, Спаським, Борисоглібським, Успенським соборами у Чернігові, Михайлівським собором та Успенською церквою у Переяславі, церквою Святого Пантелеймона у Галичі та ін.

Відомо, що архітектура є мистецтвом, яке використовує всі досягнення людства і створює середовище, в якому воно живе. Вона також є особливою мовою, за допомогою якої ми черпаємо інформацію про життя народів в давнину. Тому перед вчителем стоїть непросте завдання – навчити учнів намагатися зрозуміти мову архітектури і використовувати її для збору інформації про історичні факти та події того часу, коли була створена архітектурна пам’ятка. Як зазначає В.Васильєва: „Архітектурна пам’ятка може розповісти про свій час і про людей так правдиво, як і твори іншого виду мистецтва, але розповісти своєю особливою мовою, яка притаманна тільки архітектурі. Особливо в архітектурній пам’ятці відбита, як в фокусі, вся історія виробничої праці і художньої творчості. Пам’ятки історії культури – це матеріальні свідки багатовікового досвіду розвитку людства, Вони наочно показують учням рівень культурного розвитку країни в ту чи іншу епоху”[2, с.5].

Як свідчить досвід, досить складною методичною проблемою є розвиток уміння учнів складати характеристику, опис, та аналізувати пам’ятку мистецтва. Така діяльність учнів здійснюється на основі тексту підручника, пояснення вчителя та застосуванні наочних засобів навчання. Початковою основою для складання характеристики пам’ятки є її сприймання учнями. Пам’ятки архітектури постають як наочне джерело знань, що дозволяє використовувати і розвивати всі види сприйняття і пам’яті. Важливе місце при вивченні пам’яток мистецтва та складання їх опису, характеристики чи інших видів аналізу займає естетичне сприйняття, про яке методист В.Васильєва зазначає, що воно э активною діяльністю, котрій треба навчати. Досвід переконує в необхідності знайомства учнів з образною мовою мистецтва, розвитку у них уміння „прочитати” пам’ятку культури, зрозуміти і розкрити її зміст. Потрібно використовувати уявлення учнів про образотворче мистецтво як про особливий спосіб пізнання життя, їх поняття того, що художник особливою мовою виражає своє відношення до світу [2, с.6].

Для аналізу пам’ятки архітектури та складання її характеристики потрібно познайомити учнів з історичними обставинами, технічними можливостями того часу, в який вона створювалася, визначити рівень господарства, розвитку різних видів ремесла. Учні повинні визначити такі складові поняття аналізу як: форми і композиція споруди, особливості її конструкцій, читання плану, гармонія, ритм, тобто все те, з чого складається архітектурний образ пам’ятки.

Прикладом такої роботи може бути аналіз найвідомішої пам’ятки часів Київської Русі – Софійського собору, який посідає центральне місце при вивченні культурологічного матеріалу з семикласниками на уроці історії України.

Учні вже знайомі із господарським життям та розвитком основних видів ремесел Давньоруської держави, вони мають знання про особливості введення християнства та його основну ідеологію. Також семикласники ще з наступних класів знайомі з умовами будівництва та роллю культових споруд в житті суспільства. Вони вивчали Десятинну церкву Києва. На всі ці знання та навички повинен опиратися вчитель при формуванні вміння характеризувати Софійський собор. Знайомство з спорудою починається з перегляду фотографій сучасного виду та ілюстрацією реконструкції собору. Учні порівнюють їх. Учитель повинен розповісти учням про умови та особливості спорудження храму, що обумовило місце його знаходження, чому він має такі розміри та ін. Учні повинні зрозуміти, що ця архітектурна споруда повинна створювати певний настрій, почуття своїми розмірами, формою, забарвленням або оздобленням. Учитель наводить дітей на думку, що собор повинен був височіти над усіма іншими спорудами, оскільки він будувався як не просто храм, а головний собор держави. Також необхідно звернути увагу семикласників на те, що майстри намагалися будувати споруду не тільки досконалої форми, а перш за все доцільною за своїм призначенням, міцною та довготривалою. Це залежало в першу чергу від майстерності самого будівничого, матеріалу з якого будувалась споруда і технічних можливостей того часу. Семикласники за допомогою вчителя пригадують, що технічні можливості залежать від рівня розвитку господарства. За допомогою схем та ілюстрацій вчитель повідомляє розміри споруди, називає цифри та факти, що стосуються висоти, ширини, довжини та ін. Місце будування учні визначають за допомогою фото реконструкції стародавнього Києва (художниця Д.Мазюкевич), потім повідомляють, чому саме на Старокиївській Горі був споруджений собор.

Цікавим і досить складним етапом характеристики пам’ятки є знайомство із композицією храму та її формою. Тут можна використати знання учнів із музики і порівняти музичне та архітектурне мистецтва. Вчитель нагадує семикласникам, що композитор – це автор музичних творів. Як композитор з окремих звуків створює мелодію, так архітектор із окремих частин об’єднує споруду в одне ціле, створює єдину композицію. Хоча учні вже на первинному рівні знайомі з хрестово-купольною системою композиції храмів, тут все ж таки потрібно поглибити їх знання про даний вид композиції, бо він є стержневим для розуміння школярами пам’ятки архітектури. Використовуючи різні прийоми, вчитель формує поняття хрестово-купольної системи споруди, яка була домінуючою у середньовічному мистецтві, особливо на території Київської Русі. Це поняття формується за допомогою плану споруди при використанні різних видів ілюстрацій, креслень, схем, комп’ютерних технологій. Демонструючи креслення плану, вчитель повідомляє, що в архітектурі план – це і попереднє креслення, і зображення споруди зверху, без даху або креслення вже існуючої будівлі. Це основне креслення, яке вказує на довжину, ширину, розташування елементів внутрішнього простору, розміщення конструктивних опор. Демонструючи схему хрестового склепіння, вчитель повідомляє, що хрестовий купол виникає на місці де пересікаються два циліндричні склепіння. Потім семикласникам пропонується стати як при грі „Джерельце”, тобто парами один за одним, взятися за руки, і разом підняти їх вгору. Кожна пара утворили арку, а в ряду – циліндричне склепіння. З’єднанні руки - замки арок, плечі - п’яти, тіла – колони-опори. Пояснюємо учням, розставляючи їх в певному порядку, якщо одним таким склепінням пересікти інше, то в місці, де з’єднаються чотири руки, утворюється хрестовий купол. Коли учні займають свої місця за партами, вчитель демонструючи внутрішнє вбрання Софії Київської, запрошує учнів „зайти” до храму і подивитися як їм на зустріч із глибини іде одне арочне склепіння, а інше хрест-навхрест пересікає його. В місці, де вони пересікаються утворюється хрестове склепіння. Воно тримається на чотирьох стовпах. Учні помічають, що саме на цих чотирьох стовпах тримається круглий барабан з головною банею собору.

Розглядаючи кількість бань собору, вчитель використовує прийом порівняння і демонструючи ілюстрації з реконструкціями Софії Київської та Храму Святої Софії у Константинополі, який вже відомий семикласникам. Вони помічають схожість конструкції, бо обидва храми належать до хрестово - купольної системи, але мають різну кількість і будову бань. Вчитель доповнює, що давньоруські майстри надали Київській Софії батоглавність, яке характерне для дерев’яних храмів давнини. 13 куполів собору робить храм схожим на групу об’єднаних самостійних будівель. В цьому виділяються, особливості давньоруської архітектури, яка хоча і має спільне з візантійською традицією, але ґрунтується на власній національній основі.

Складовими одиницями композиції архітектурної пам’ятки є такі поняття як гармонія та ритм споруди. Розглядаючи ілюстрації зовнішнього виду собору, школярі за допомогою вчителя звертають увагу на те, як поступово споруда здіймається у висоту. Величний гігант з багатьма банями стрімко піднімається до гори. Учні зазначають, що храм збудований у декілька ярусів. Але, як помічає вчитель зодчі намагалися виразити, як природно і послідовно менші об’єми споруди виростають із більших, як нерозривно одна частина пов’язана з іншою і як складається ритм і гармонія цілого. Поняття гармонії і ритму учні вивчають на уроках музики. Тому вчитель, після визначення учням цих понять, пропонує знайти на прикладі Софійського собору, одинакові архітектурні елементи, які чергуються, із повторення яких складається ритм. Семикласники повідомляють, що ритм створюють напівциркулярні арки галереї, і вказуючи далі, що цей самий елемент повторюється потім в арках верхніх вікон і завершується закомарами, склепінням, на якому утримується дах. Учитель тут повинен зупинися на поняттях: арка, закомара, апсида, демонструючи їх на схемах та коментуючи у разі не усвідомлення учнями.

Завершити характеристику пам’ятки повинен опис внутрішнього вбрання храму, наявність найвідоміших зразків монументального живопису – фресок та мозаїк. Учні підкреслюють особливості внутрішньої композиції споруди, розміщення нефів, вівтаря, галерей та інших приміщень. Вони повинні визначити головну ідею створення такого шедевру, його місце і роль у тогочасному суспільстві.

Як підсумок, семикласники визначають з чого складається архітектурний образ Софійського собору. Потрібно, щоб вони вказали на призначення споруди, її конструкцію (план), розміри, форму, оздоблення і забарвлення споруди, зв’язок з навколишньою місцевістю. Необхідно допомогти дітям сформулювати думку в чому виявляється художня цінність Софії Київської. Учні повинні усвідомити, що це – пам’ятка світової архітектури, яка збереглася до наших днів, вона розповідає нам мовою архітектурних форм про високий рівень будівельної техніки, майстерності живописців, витончений художній смак зодчих ХІ століття. В ній втілилися ідеї єдності Давньоруської держави, могутності князівської влади, верховенства православної віри. Вона викликає почуття гордості за творіння наших предків, які володіли навичками високорозвиненої на той час техніки і художнього ремесла.

Для того, щоб перевірити особливості естетичного сприйняття учнями пам’ятки архітектури, учитель запитує: - чи сподобався вам цей собор? – Які враження у вас він викликав? – Які почуття виникли у вас від зустрічі з цією пам’яткою? – Що вам найбільше сподобалось?

Важливим завданням вчителя при вивченні творів живопису на уроках історії є донести до учнів розуміння того, що ці твори свідчать про художній розвиток людства, розширення сфери мистецтва, збагачення виразності його мови, що вони розкривають етичний та естетичний ідеали свого часу. Вчитель, як правило, повинен знайомити школярів з тими зразками творів живопису, які в цю епоху відігравали важливу роль в духовному житті суспільства. Особлива увага учнів звертається на те, що твори образотворчого мистецтва є результатом своєрідної духовно-практичної діяльності художника і творця, який в художньо-образній формі втілює естетичну оцінку різних явищ історичної дійсності.

Відповідно чинних програм з історії семикласники вивчають середньовічний період вітчизняної та всесвітньої історії. Тому завдання вчителя повинно бути не тільки знайомити учнів з основними рисами культури середніх віків і творами мистецтва, але потрібно через ці твори донести до розуміння семикласників риси світогляду людини середньовіччя, особливості її світосприймання, ідеали та почуття.

Відомо, що діти краще сприймають і засвоюють навчальний матеріал у порівнянні. Тому, щоб семикласники краще зрозуміли стиль життя та світосприйняття людини середньовіччя, які увібрали в себе твори мистецтва цієї епохи, вчитель порівнює ці явища з аналогічними їм явищами античної епохи, яку учні вивчили у 6 класі. Семикласникам вже добре відомі античні статуї та скульптури. На їх основі вчитель у ході бесіди, нагадує учням, що античні майстри зображували людину прекрасною фізично та духовно. Стародавні греки стверджували: „В зоровому тілі – здоровий дух.” Це підкреслювало єдність фізичного та духовного начал в людині. Предметом зображення у греків були боги, подібні до людей та і люди, які суспільною значимістю, атлетичною силою або красою подібні богам. Характеризуючи мистецтво середньовіччя, вчитель підкреслює, що це інші часи, інша релігія, інші погляди на світ та людину. Все тут підпорядковується християнські релігії та її догмам. Вони наголошували, що життя людини на землі явище тимчасове, це випробування, яке послав Бог, а життя Духа вічне. Від того, як проживе своє життя людина на землі, залежить вічне життя її душі. Отці церкви стверджували, що все в житті людини відбувається з Божої волі, а тіло людське взагалі нице і гріховне. Цю догму вчитель може проілюструвати на основі знайомства семикласників із ілюстрацією рельєфу середньовічного собору в місті Отен у Франції. Демонструючи ілюстрації рельєфу, який зображає сцену страшного суду, вчитель звертає увагу школярів, що у центрі зображено Бога, який чинить суд над людством, а внизу – грішники, яких страшний суд засудив до вічних мук. Вчитель вказує, який великий бог, а які маленькі та нещасні грішники. Увага учнів звертається на зображення людей. Вони практично безтілесні, зазначене тільки місце, окреслено простір, де розташовані їхні тіла (згадуємо античну скульптуру). Вдивляючись в людське обличчя, стверджуємо, що вони - маска страху, а сама людина ніби іграшка в руках Долі.

На сонові порівняння творів образотворчого мистецтва різних історичних епох, семикласники під керівництвом вчителя роблять висновок, що в мистецтві давніх греків людина – особистість узагальнена, вона має прекрасне тіло і відповідний йому дух, В середньовічні майстри зображують людину свідомо безликою, ніби підкреслюючи, що вона ница поряд з Богом, а її грішне тіло тільки лиш позначається, бо воно недостойне бути зображеним.

У сьомому класі під час вивчення культурологічних тем з історії України та всесвітньої історії учні вивчають в основному найкращі зразки монументального живопису, який прикрашає славетні пам’ятки архітектури та твори іконописного живопису. Цілком закономірно, що знайомство та вивчення художнього твору відбувається шляхом його аналізу. Мистецтвознавці та методисти пропонують різні підходи до аналізу твору мистецтва, виділяючи ті чи інші його параметри. Наприклад, Г.Косова для поглибленого сприйняття твору живопису пропонує наступну схему його аналізу. Перше питання, як радить методист, повинно бути6 „Що зображено?” Відповідь виявляє вибір теми, героїв твору, який обумовлений соціальною позицією художника. Під час з’ясування того як, якими засобами здійснено зображення, допомагає учням, що виражається, так як це розкриває не тільки зміст твору, але і емоційно-естетичну оцінку того явища життя, яке в ньому відображається, Потім треба з’ясувати, які думки і почуття викликає художній твір, здійснюючи відповідний вплив на глядача [13, с.5].

Семикласники вже знайомі з аналізом художніх творів, навички якого вони розвивають на уроках літератури, образотворчого мистецтва, музики. Тому вчителю історії потрібно вирішувати це досить складне питання у взаємодії з іншими вчителями - предметниками, використовуючи міжпредметні та міжкурсові зв’язки. Методист В.Козинець, досліджуючи проблему використання живопису на уроках історії, вводить до схеми аналізу визначення теми, ідеї, композиції, сюжету, головних героїв, зображення різних планів, контрасту, кольорової гами, колориту та ін. Даний аналіз подібний до того, який використовується на уроках літератури, але найчастіше ним користуються вчителі малювання. Зрозуміло, що схема аналізу втору живопису залежить від загальної підготовленості учнів до його сприймання, вона обумовлена самим твором та видом до якого він належить.

Як вже зазначалося, семикласники на уроках історії вивчають зразки монументально живопису та ікони. До монументально живопису належать фреска, мозаїка, вітражі. Учні мають змогу познайомитися з ними при вивчені тем: „Архітектура та мистецтво Київської Русі”, „Архітектура та мистецтво Західноєвропейського середньовіччя”. „Культура Північно-Східної Русі” та ін.

Наприклад, при вивченні мистецтва Давньоруської держави, коли учні знайомляться з внутрішнім вбранням Софійського собору, їх увага звертається на велику кількість мозаїк та фресок, які прикрашають споруду. Знайомлячи школярів із мозаїкою, вчитель спочатку розповідає про спосіб та техніку її створення, Потім він запрошує учнів „увійти” до храму і демонструє найвідоміші зразки цього виду живопису, які прикрашають собор. Увазі учнів пропонується зображення Богородиці, яка зразу ж зустрічає їх при вході. Це знаменита вівтарна мозаїка із зображенням Богоматері, яка в молитві звела свої руки до гори. Діти відповідають на запитання: кого вони бачать на зображені? – Що вони знають про даного персонажа? – Який вираз обличчя у Діви Марії? Допомагаємо учням описати зовнішній вигляд, повідомляючи, що зображення Богородиці відзначається вишуканістю ліній і монументальністю, соковитістю фарб і незвичайною гармонією колориту. Вона одягнена у пурпуровий мафорій із золотими складками, синій хітон і червоні чобітки, З-під пояса звисає біла хусточка, світла пляма якої ніби підкреслює оригінальне кольорове вирішення всієї фігури, Широкий поміст, на якому стоїть Богоматір, має золотистий фон, прикрашений дорогоцінними каменями. Запитуємо учнів: - які кольори використано при зображенні? – Який колір домінує? Пригадуємо символіку кольорів при виканні творів релігійного жанру у Давній Русі. Тільки, що ми розкрили сюжет твору та схарактеризували його кольорову гаму. Розкриваючи ідейний зміст мозаїки, згадуємо про релігійні почуття людей Київської Русі до Божої Матері. Запитуємо учнів: - коли і чому звертаються віруючі до Богородиці? – Чому вона в молитві підняла руки догори? Разом робимо висновок, що Богоматір захищає людей від лиха, Вся її велика і нерухома постать свідчить про ідею захисту від ворогів та інших нещасть, які завдавали великої шкоди людям часів Київської держави. Недарма у народі Богоматір Софії Київської називали захисницею Києва і Русі або „Нерушимою стіною”. На завершення запитуємо: – які думки та почуття викликає цей твір живопису? – Що ця мозаїка може розповісти про світосприйняття своїх творців та особливості часу, в якому вони жили?

„Подорожуючи” Софійським собором вчитель та учні, переконуються, що його стіни та колони прикрашені в основному мозаїками та фресками на релігійну тематику, Але увагу учнів привертає фреска, яка зображує сімейний портрет родини Ярослава Мудрого. Вчитель, використовуючи таку особливість твору, знайомить учнів із фрескою як іншим видом монументального живопису, Це знайомство здійснюється за зразком попередньої роботи з мозаїкою. Особлива увага приділяється техніці виконання фресок, створенню та підбору фарб та ін. Вся композиція фрески досить велика. Вчитель, здійснюючи знайомство із сюжетом твору, називає його головних героїв, У центрі містилося зображення Христа з постатями княгині Ольги та князя Володимира Великого. З обох боків до цієї групи підходили Ярослав, його дружина Ірина, сини та дочки. Очолював процесію Ярослав Мудрий, який тримав у руках модель собору. Нажаль ця частина фрески не збереглася до наших днів. Зараз ми можемо побачити постаті дітей князя. Допомагаючи учням збагнути ідейний зміст фрески, вчитель запитує: - чому цих історичних постатей зображено у соборі? – Кого і чому зображено біля Христа? – Які твори візантійського мистецтва нагадує ця фреска? Учні пригадують уроки з історії Візантії і називають мозаїки із зображення імператора Юстиніана та імператриці Феодори із почтом, які прикрашають церкву в Равені. Вчитель ставить запитання: - яке значення в історії Київської Русі має діяльність Ярослава Мудрого? – Які найзначущі його досягнення ви можете назвати? Разом робиться висновок, що цей твір світського характеру показує велич Київської Русі, її міжнародне визнання, роль київського князівського дому у політичному житті Європи. Ярослав Мудрий – будівничий міста і засновник митрополичого храму, виступає як продовжувач справи своєї прабабки Ольги та батька Володимира, які багато зробили для об’єднання слов’янських племен, зміцнення Київської Русі, утвердження християнської віри та установлення міжнародних відносин з Візантією та іншими країнами.

Важливою умовою вивчення культурологічного матеріалу на уроках історії є формування в учнів естетичних почуттів. Відомо, що естетичне сприйняття творів мистецтва підлітками викликає естетичні почуття. Естетичне почуття є результатом оцінюючого відношення учнів до оточуючої дійсності. Особливість даних почуттів в тому, що вони проявляються в формі естетичних переживань. Отже, естетичне почуття - суб’єктивне, емоційне переживання, яке народжується оціночним відношенням до естетичного предмету (твору мистецтва та ін) і виражається в духовній насолоді чи огиді, яке супроводжує сприйняття та оцінку даного предмету в єдності його форми та змісту [8, с.35]. Треба пам’ятати, що естетичні почуття учнів, так як і пізнавальні сили, потребують систематичних вправ та виховання. Це почуття вищого ґатунку, які належать до духовної сфери людської особистості, тому формування їх найбільш ефективно проходить під впливом творів культури та мистецтва. Психологи зазначають, що виникнення емоцій завжди пов’язано з сильними враженнями, Естетичне почуття виникає на конкретній, реально-предметній основі, тобто не загальні поняття, а власне предмети, явища (переважно в художньо-образному вигляді) стимулюють його виникнення.

Як свідчить досвід, формувати естетичні почуття в учнів підліткового віку потрібно комплексом мистецтв. При вивчені творів образотворчого мистецтва у рамках культурологічного матеріалу на уроці історії, вчителю потрібно використовувати зразки літератури та музичного мистецтва, які б доповнювали та допомагали учням краще сприймати цей твір. Формування естетичних почуттів семикласників таким способом вимагає від учителя тактовності та чуйності. Наріжною умовою пробудження естетичних почуттів школярів є емоційне сприйняття твору мистецтва. Методист Г.Цвікальська зазначає, що займатися „гімнастикою” почуттів необхідно повсякденно на уроках, у позакласні та позашкільній роботі. Робота ця повинна проводитися в декількох напрямках: розкриття механізму зародження та формування естетичного почуття; переказ фактів, котрі визвали естетичне почуття у художника, композитора, письменника; використання різних видів мистецтва при вивченні певної теми; організація художньо-естетичної діяльності школярів [24, с.98].

В 7 класі естетичні почуття учнів можуть викликати поетичні, музичні та образотворчі твори. На уроках літератури вони знайомляться з усною народною творчістю, на уроках музики – з народною піснею, на уроках образотворчого мистецтва вони не тільки малюють, залучаючись до особистої творчості, але вивчають шедеври світового мистецтва. Весь цей учнівських досвід, знання та вміння стануть у пригоді на уроках історії. Закономірно, що використання саме такої форми взаємодії видів мистецтва сприяє найбільш ефективному пробудженню естетичних почуттів семикласників, тому що в їхньому віці в загальній структурі мислення важливу роль продовжує відігравати образне мислення. В.А. Сухомлинський вважав, що діти повинні жити в світі краси, ігор, казки, музики, малюнка, фантазії, творчості, тому що це сприяє розвитку образного мислення, яке в свою чергу пробуджує у дітей шляхетні морально-естетичні почуття, високі емоційно-естетичні переживання. В кінцеву результаті під впливом комплексів мистецтв у дітей формуються морально-етичні почуття, які є регулятором емоційної поведінки підлітків. Видатний педагог називав естетичні почуття „абсолютним музичним слухом моральної вихованості”[23, с.69].

Підводячи висновки, зазначимо, що на сучасному етапі розвитку вітчизняної методичної науки досить актуальною та складною методичною проблемою є вивчення культурологічного змісту історії з учнями підліткового віку. Особливе місце тут належить знайомство школярів з пам’ятками культури та мистецтва. Як засвідчує аналіз науково-методичної літератури та досвід провідних сучасний вчених і методистів, вчителів, а також власний досвід, ефективне вивчення даного матеріалу можливе тільки за відповідних методичних умов: - ретельній підготовці вчителя та учнів до занять; - застосуванні інноваційних технологій та інтерактивних методів навчання; - використанні різних видів наочності та комп’ютерних технологій; - врахуванні вікових та психологічних особливостей учнів; - вдалому виборі форми та виду проведення занять; - поєднанні різних видів мистецтва при знайомстві з пам’ятками культури; - формуванні естетичних почуттів учнів при вивченні творів мистецтва. Бо саме твори мистецтва допомагають учням засвоїти через художні образи моральний досвід суспільства, зрозуміти мотиви моральної поведінки людей в кожній конкретній ситуації, спонукають їх співпереживати та хвилюватися разом з героями творів. Ці твори дають школярам уроки моральної поведінки і відчуття прекрасного. Учні відчувають такі почуття як любов, дивування красою героїчних вчинків, служіння своїй Батьківщині та обв’язок захистити її від ворогів, повага до праці творчих здобутків своїх предків, гордість за історичне минуле народу та його постійне прагнення до свободи та самовдосконалення.


.


ЛІТЕРАТУРА.


1. Баханов К.О. Інноваційні системи, технології та моделі навчання історії в школі. – Запоріжжя: Просвіта, 2000.


2. Васильева В.М. Изучение вопросов культуры ХI – XIII веков на уроках истории СССР. Из опыта работы: Книга для учителя. – М.: Просвещение, 1989.


3. Вєнцева Н.О Дискусійні методи на уроках історії України: 7-8 класи. – Х.: Основа, 2007.


4. Власов В.С. Історія України: Підручник для 7 класу загальоосвіт. навч. закл./ За ред. Ю.А.Мицика. – К.: Генеза, 2004.


5. Волков Н.Н. Восприятие картины. – М.: Просвещение, 1979.


6. Гаврилюк Ж.М. Методичне забезпечення вивчення культурознавчих тем на уроках історії України.// Історія України. Уроки з історії культури по-новому. 7-11 класи. – Х.: Основа, 2006..


7. Искрижицкий Г.И., Сычева М.Л., По законам красоты: Беседы об архитектуре. – М.: Просвещение, 1981.

8. Киященко Н.И. Вопросы формирования системы эстетического воспитания. – М.: Просвещение, 1971.


9. Котляр В.П Основи образотворчого мистецтва і методика художнього виховання дітей: Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2006.


10. Коровкин Ф.П. Изучение вопросов культуры в V классе// Преподавание истории в школе. – 1980. - № 1. – С.24 – 28.


11. Козинець В.П. Живопис на уроках історії. – К.: Рад. школа, 1969.


12. Кожемяка О.Л. Інтелектуальні ігри на уроках історії. – Х.: Основа, 2005.


13. Косова Г. Изобразительное искусство в преподавании истории. – М.: Просвещение, 1986.

14. Коляда І., Виговський М., Загребельна Н. Роль та місце художньої літератури на уроках історії України// Історія в школі. – 2007. - № 3. – С.23-29.

15. Кубланова Б.Т. Мистецтво як форма пізнання дійсності. – К.: Мистецтво, 1989,


16. Кузнецова Л.С. Беседы об изобразительном искусстве и архитектуре. О языке архитектуры, скульптуры, живописи. – К.: Рад. школа, 1989.


17. Малієнко Ю. «Вчитатися в минуле». (Художня література на уроках історії середніх віків)// Історія в школах України. – 2005. - № 2. – С. 35 – 38.


18. Михайлів Т.В. Нетрадиційні уроки з історії (З досвіду роботи)// Історія та правознавство – 2006. - № 5. – С.2 – 9.


19. Пометун О.І. Компетентнісний підхід у сучасній історичній освіті// Історія в школах України. – 2007. - № 6. – С. 3 – 12.


20. Предтеченская Л.М. Изучение художественной культуры в курсах новой и новейшей истории. Из опыта работы. – М.: Просвещение, 1978.


21. Самохвалова В.И. Язык искусства. – М.: Знания, 1982.


22. Сисоєва О.В. Естетичне ставлення до творів живопису. – К.: Рад. школа, 1988.


23. Сухомлинский В.А Духовный мир школьника// Избр. пед. соч. в 5 т. – Т.1. – К.: Рад. школа, 1979.


24. Цвікальська Г.О. Естетичне виховання на уроках історії. Посібник для вчителів. – К.: Рад. школа, 1963.


25. Цвікальська Г.О. Використання художньої літератури на уроках історії. – К.: Рад. школа, 1968.