Книга перша. Одна сторiнка з житiя рноха рнох жив шiстдесят п'ять (165) рокiв, I народив Мафусаула. Iходив
Вид материала | Книга |
Содержание11. Що взято, те й свято |
- «Сергій Олексійович Лебедєв», 175.56kb.
- Чорнобиль. Місто, яке розташоване на правому березі р. Прип’ять при впаданні її правої, 292.38kb.
- Лягіна Проект «Велике читання», 283.44kb.
- Реферат на тему, 149.58kb.
- План мероприятий массовых библиотек Казахстана по повести М. Ауэзова «Лихая година», 445.82kb.
- Обробкою даних керує одна програма простір є глобальним для програміста є одна єдина, 38.31kb.
- Книга перша, 3193.01kb.
- Уроки історії тематична лінійка в пам’ять, 66.37kb.
- Николай Cергеевич Трубецкой Кукраинской проблеме статья, 292.02kb.
- Наверное, в каждой семье есть хотя бы одна книга, которую прочитали все члены семьи, 25.29kb.
11. ЩО ВЗЯТО, ТЕ Й СВЯТО
"Духовенство носить плащ убогостi, яким приховус секрет умiння
збагачуватися i забезпечувати себе всiлякими насолодами".
К.ВОЛЬНЕЙ.
Черепок трiщав, мов твердь небесна за часiв Всесвiтнього Потопу...
Сурми сурмили архангельськi...
Груди палило, мов я пекельноу сiрки наковтався...
З рота виривалося смердюче дихання...
Фу! Аж самого нудить...
О господи!..
Перед очима стрибало, пливло i гойдалося. Стiни похитувалися, немов
п'янi. Стеля раз у раз нiби падала на мою бiдолашну голiвоньку. Звiдусiль
рипiло, скреготало i грюкало. Ложе совалось пiдi мною туди-сюди, немов
намагалось скинути мене на пiдлогу.
Свята трiйце, де я?
Раптом дверi вiдчинилися, а на мене посунула така фiгура, що я аж
отерп.
Фiгура була без одного ока, без одного вуха, без однiсу руки i без
однiсу ноги. Голова хвацько пов'язана яскраво-червоною хусткою, зi смаком
дiбраною пiд колiр носа. Строкатий тiльник i широкi, як море, штани
довершували вбрання. За широким шкiряним поясом стирчав набiр кинджалiв.
На лiвому боцi телiпалася шаблюка. А на сдинiй руцi з засуканим рукавом
був витатуйований череп з кiстками навхрест. Той хрест був явно не
божеського походження.
Та я з присмнiстю зауважив, що ця напiвлюдина тримас напоготовi в своуй
сдинiй руцi вже вiдкорковану пляшку i приязно до мене всмiхасться.
Чого б це?
- Що, прочумався, випивохо! - лагiдно прохрипiв переполовинений
незнайомець. - На ось, похмелися! Кращих лiкiв не знайти - по собi знаю...
Я присмоктався до пляшки, мов до цiлющого джерела. Одразу полегшало. Я
вiдчув, що набуваю звичноу форми, гiдноу мого сану,
- А де закусь? - жваво наполiг я. Кожному святеннику вiдомо: завжди
слiд вимагати бiльше, коли тобi щось дають i так.
- Отакоу! - здивувався мiй несподiваний рятiвник. - Ще й закусь йому у
лiжко пiднось! - вiн сунув руку до кишенi i витяг тверду, як наждак,
галету. - На, жери, паскуднику!
Бач, зичливо всмiхасться, а сварить...
- Ти хто? - запитав я, зубами викрешуючи з галети iскри.
- Як то хто? - знову здивувався вiн. - Я капiтан Бен-Акула, майбутнiй
адмiрал майбутньоу розбiйницькоу флотилiу.
- А це що? - я кволо повiв рукою навколо.
- Мiй флагман "Зi святими упокiй".
- Ах, то це корабель морських розбишак! - нарештi остаточно прозрiв я.
- То ось чого лiхтарi були порозбиванi!
- Авжеж...
- Чого ж я тут?
- Бо найнявся.
- Ким?
- Капеланом. Тепер у нас повний керiвний комплект - капiтан i капелан.
- Щось не пригадую, - непевно промимрив я.
- А що тут дивного? - розсудливо мовив вiн. - Тебе ж учора двос моух
лобуряк ледь на руках принесли. Та ще твою дуже веселу книгу. Ти ж
пообiцяв влаштувати на суднi колективну читку, щоб навернути корабель на
маршрут iстинний...
- I де ж ми зараз?
- У вiдкритому морi.
- Жах! - простогнав я.
- Нiякого жаху нема - не потонемо, - хибно зрозумiв мене капiтан
Бен-Акула i, аби до кiнця заспокоути, свос запевнення обгрунтував: - Я
переловив усiх щурiв i ув'язнив до мишоловок, щоб не повтiкали. А поки
щури з корабля не втечуть, судно нiзащо на дно не пiде. Це кожен моряк
знас! До речi, отче, як тебе звати? Я й досi не знаю, бо вчора ти лика не
в'язав...
- Звуть мене Iона! - поспiшив я урвати його паплюжнi для мого сану
спогади.
- Аз якого роду?
- Мiй батько - гицель Амiтай з колiна Зебулона.
- А де ж вiн котiв обдирав... тобто де ти народився, хочу я спитати.
- У мiстi Гад-Хефер.
- I хто ж ти за святенницьким фахом?
- Я, Акуло, пророк.
- А звiдки це тобi вiдомо?
- А в мене диплом с! Я закiнчив школу пророкiв, вперше засновану
великим Самуулом!
- I багато таких?
- Та як сказати... Розрахунок простий: щоб на кожен базар у кожному
мiстi стало хоча б по одному пророку...
- А що воно, власне, таке - пророк? - сдине око капiтана засвiтилося
цiкавiстю.
- Пророк, Акуло, це людина, яка не знас нiчого, але здогадусться про
все.
- Брешеш!
- Собака бреше, а не пророк!
- Ану, вiдгадай тодi, навiщо я оголосив додатковий набiр в команду моух
розбишак?
- Ну, це для мене дрiбниця: щоб не боятися нi бога, нi чорта!
- Ти диви - вгадав! - вiн пiдсiв до мене ближче. - А навiщо це менi -
не боятися нi бога, нi чорта?
- Щоб грабувати i скарби збирати.
- I коли ж я розбагатiю? - вихопилось у нього.
- Дай червiнця.
- Навiщо?
- Iнакше пророцтво не справдиться.
- На два! То коли?
- Як тiльки зустрiнеш купецький корабель i випорожниш його, як я оцю
пляшку.
Я узяв у нього пляшку й присмоктався.
Вiн стежив за процедурою з непiдробним хвилюванням.
- Не лишай нi краплi! - ще й заблагав наприкiнцi.
- Будь спок! - втiшив його я.
Сеанс пророкування проходив напрочуд вдало. Настрiй мiй значно
полiпшився. У головi вже не сурмили архангели i твердь небесна не репала.
За бортом лагiдно плюскотiли хвилi. У кишенi подзенькували червiнцi.
Благодать! Я витяг пачку "Фiмiаму" i з насолодою воскурив.
- Iоно, ану дай i менi фiмiаму, - попросив капiтан.
Отакоу! Його прохання мене вкрай засмутило. Ой, як важко було
вiдмовляти такiй благороднiй людинi! Але що я мав робити? Адже нас у школi
навчали тiльки брати, а давати - не вчили. Хiба ж я винен, що мене
випустили у свiт до мирян неуком?
Однак, з поваги до капiтана, я обрав одну з найбiльш делiкатних форм
вiдмови.
- А чи знасш ти, Акуло, - слейним голосом запитав я, - що палити
шкiдливо?
- Нi, не знаю, - похнюпився скалiчений у битвах ватаг пiратiв, - бо я
неписьменний...
- А мiж тим, - велеречиво повчав його я, - курiння дуже шкодить
здоров'ю. Щоб ти знав, одна цигарка вбивас коня!
- Зроду не бачив коня з цигаркою в зубах, - розгублено промимрив вiн. -
Та ж я - не кiнь!
- Тим паче! - наполiг я. - Людинi курiння вкорочус життя наполовину.
Примiром, скажи: скiльки тобi зараз рокiв?
- Неповних сорок п'ять, - вiдповiв морський бувалець.
- Ну от бачиш, - спiвчутливо зiтхнув я. - А все чому? Бо куриш! А якби
не палив, тобi вже було б повних дев'яносто!
Поки майбутнiй адмiрал майбутньоу флотилiу намагався збагнути цю
математичну нiсенiтницю, я спокiйно докурив "Фiмiам".
- Коли будемо усти? - дiловито запитав я наувного, як дитина,
переполовиненого тесаками розбишаку. Я iнтуутивно передбачав, що скоро вiн
сам особисто за моум столом слугуватиме. Дарма що з одною ногою! Хiба не
святе дiло - зробити з морського вовка покiрну овечку божу?
Та не встиг Бен-Акула вiдповiсти, як з дозорноу бочки загорлали:
- Прямо по курсу - "купець"!
- Ну,, Iоно, - вразився моум пророкуванням капiтан, - ти як у воду
дивився...
- Свистати всiх нагору! - хутко нагадав йому я.