Geum.ru

Книга перша. Одна сторiнка з житiя рноха рнох жив шiстдесят п'ять (165) рокiв, I народив Мафусаула. Iходив

Вид материалаКнига

Содержание


11. Що взято, те й свято
Подобный материал:
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   31

11. ЩО ВЗЯТО, ТЕ Й СВЯТО




"Духовенство носить плащ убогостi, яким приховус секрет умiння

збагачуватися i забезпечувати себе всiлякими насолодами".

К.ВОЛЬНЕЙ.


Черепок трiщав, мов твердь небесна за часiв Всесвiтнього Потопу...

Сурми сурмили архангельськi...

Груди палило, мов я пекельноу сiрки наковтався...

З рота виривалося смердюче дихання...

Фу! Аж самого нудить...

О господи!..

Перед очима стрибало, пливло i гойдалося. Стiни похитувалися, немов

п'янi. Стеля раз у раз нiби падала на мою бiдолашну голiвоньку. Звiдусiль

рипiло, скреготало i грюкало. Ложе совалось пiдi мною туди-сюди, немов

намагалось скинути мене на пiдлогу.

Свята трiйце, де я?

Раптом дверi вiдчинилися, а на мене посунула така фiгура, що я аж

отерп.

Фiгура була без одного ока, без одного вуха, без однiсу руки i без

однiсу ноги. Голова хвацько пов'язана яскраво-червоною хусткою, зi смаком

дiбраною пiд колiр носа. Строкатий тiльник i широкi, як море, штани

довершували вбрання. За широким шкiряним поясом стирчав набiр кинджалiв.

На лiвому боцi телiпалася шаблюка. А на сдинiй руцi з засуканим рукавом

був витатуйований череп з кiстками навхрест. Той хрест був явно не

божеського походження.

Та я з присмнiстю зауважив, що ця напiвлюдина тримас напоготовi в своуй

сдинiй руцi вже вiдкорковану пляшку i приязно до мене всмiхасться.

Чого б це?

- Що, прочумався, випивохо! - лагiдно прохрипiв переполовинений

незнайомець. - На ось, похмелися! Кращих лiкiв не знайти - по собi знаю...

Я присмоктався до пляшки, мов до цiлющого джерела. Одразу полегшало. Я

вiдчув, що набуваю звичноу форми, гiдноу мого сану,

- А де закусь? - жваво наполiг я. Кожному святеннику вiдомо: завжди

слiд вимагати бiльше, коли тобi щось дають i так.

- Отакоу! - здивувався мiй несподiваний рятiвник. - Ще й закусь йому у

лiжко пiднось! - вiн сунув руку до кишенi i витяг тверду, як наждак,

галету. - На, жери, паскуднику!

Бач, зичливо всмiхасться, а сварить...

- Ти хто? - запитав я, зубами викрешуючи з галети iскри.

- Як то хто? - знову здивувався вiн. - Я капiтан Бен-Акула, майбутнiй

адмiрал майбутньоу розбiйницькоу флотилiу.

- А це що? - я кволо повiв рукою навколо.

- Мiй флагман "Зi святими упокiй".

- Ах, то це корабель морських розбишак! - нарештi остаточно прозрiв я.

- То ось чого лiхтарi були порозбиванi!

- Авжеж...

- Чого ж я тут?

- Бо найнявся.

- Ким?

- Капеланом. Тепер у нас повний керiвний комплект - капiтан i капелан.

- Щось не пригадую, - непевно промимрив я.

- А що тут дивного? - розсудливо мовив вiн. - Тебе ж учора двос моух

лобуряк ледь на руках принесли. Та ще твою дуже веселу книгу. Ти ж

пообiцяв влаштувати на суднi колективну читку, щоб навернути корабель на

маршрут iстинний...

- I де ж ми зараз?

- У вiдкритому морi.

- Жах! - простогнав я.

- Нiякого жаху нема - не потонемо, - хибно зрозумiв мене капiтан

Бен-Акула i, аби до кiнця заспокоути, свос запевнення обгрунтував: - Я

переловив усiх щурiв i ув'язнив до мишоловок, щоб не повтiкали. А поки

щури з корабля не втечуть, судно нiзащо на дно не пiде. Це кожен моряк

знас! До речi, отче, як тебе звати? Я й досi не знаю, бо вчора ти лика не

в'язав...

- Звуть мене Iона! - поспiшив я урвати його паплюжнi для мого сану

спогади.

- Аз якого роду?

- Мiй батько - гицель Амiтай з колiна Зебулона.

- А де ж вiн котiв обдирав... тобто де ти народився, хочу я спитати.

- У мiстi Гад-Хефер.

- I хто ж ти за святенницьким фахом?

- Я, Акуло, пророк.

- А звiдки це тобi вiдомо?

- А в мене диплом с! Я закiнчив школу пророкiв, вперше засновану

великим Самуулом!

- I багато таких?

- Та як сказати... Розрахунок простий: щоб на кожен базар у кожному

мiстi стало хоча б по одному пророку...

- А що воно, власне, таке - пророк? - сдине око капiтана засвiтилося

цiкавiстю.

- Пророк, Акуло, це людина, яка не знас нiчого, але здогадусться про

все.

- Брешеш!

- Собака бреше, а не пророк!

- Ану, вiдгадай тодi, навiщо я оголосив додатковий набiр в команду моух

розбишак?

- Ну, це для мене дрiбниця: щоб не боятися нi бога, нi чорта!

- Ти диви - вгадав! - вiн пiдсiв до мене ближче. - А навiщо це менi -

не боятися нi бога, нi чорта?

- Щоб грабувати i скарби збирати.

- I коли ж я розбагатiю? - вихопилось у нього.

- Дай червiнця.

- Навiщо?

- Iнакше пророцтво не справдиться.

- На два! То коли?

- Як тiльки зустрiнеш купецький корабель i випорожниш його, як я оцю

пляшку.

Я узяв у нього пляшку й присмоктався.

Вiн стежив за процедурою з непiдробним хвилюванням.

- Не лишай нi краплi! - ще й заблагав наприкiнцi.

- Будь спок! - втiшив його я.

Сеанс пророкування проходив напрочуд вдало. Настрiй мiй значно

полiпшився. У головi вже не сурмили архангели i твердь небесна не репала.

За бортом лагiдно плюскотiли хвилi. У кишенi подзенькували червiнцi.

Благодать! Я витяг пачку "Фiмiаму" i з насолодою воскурив.

- Iоно, ану дай i менi фiмiаму, - попросив капiтан.

Отакоу! Його прохання мене вкрай засмутило. Ой, як важко було

вiдмовляти такiй благороднiй людинi! Але що я мав робити? Адже нас у школi

навчали тiльки брати, а давати - не вчили. Хiба ж я винен, що мене

випустили у свiт до мирян неуком?

Однак, з поваги до капiтана, я обрав одну з найбiльш делiкатних форм

вiдмови.

- А чи знасш ти, Акуло, - слейним голосом запитав я, - що палити

шкiдливо?

- Нi, не знаю, - похнюпився скалiчений у битвах ватаг пiратiв, - бо я

неписьменний...

- А мiж тим, - велеречиво повчав його я, - курiння дуже шкодить

здоров'ю. Щоб ти знав, одна цигарка вбивас коня!

- Зроду не бачив коня з цигаркою в зубах, - розгублено промимрив вiн. -

Та ж я - не кiнь!

- Тим паче! - наполiг я. - Людинi курiння вкорочус життя наполовину.

Примiром, скажи: скiльки тобi зараз рокiв?

- Неповних сорок п'ять, - вiдповiв морський бувалець.

- Ну от бачиш, - спiвчутливо зiтхнув я. - А все чому? Бо куриш! А якби

не палив, тобi вже було б повних дев'яносто!

Поки майбутнiй адмiрал майбутньоу флотилiу намагався збагнути цю

математичну нiсенiтницю, я спокiйно докурив "Фiмiам".

- Коли будемо усти? - дiловито запитав я наувного, як дитина,

переполовиненого тесаками розбишаку. Я iнтуутивно передбачав, що скоро вiн

сам особисто за моум столом слугуватиме. Дарма що з одною ногою! Хiба не

святе дiло - зробити з морського вовка покiрну овечку божу?

Та не встиг Бен-Акула вiдповiсти, як з дозорноу бочки загорлали:

- Прямо по курсу - "купець"!

- Ну,, Iоно, - вразився моум пророкуванням капiтан, - ти як у воду

дивився...

- Свистати всiх нагору! - хутко нагадав йому я.