Книга перша. Одна сторiнка з житiя рноха рнох жив шiстдесят п'ять (165) рокiв, I народив Мафусаула. Iходив
Вид материала | Книга |
Содержание9. Думка думку гонить 10. Кому смiшки, а кому горе |
- «Сергій Олексійович Лебедєв», 175.56kb.
- Чорнобиль. Місто, яке розташоване на правому березі р. Прип’ять при впаданні її правої, 292.38kb.
- Лягіна Проект «Велике читання», 283.44kb.
- Реферат на тему, 149.58kb.
- План мероприятий массовых библиотек Казахстана по повести М. Ауэзова «Лихая година», 445.82kb.
- Обробкою даних керує одна програма простір є глобальним для програміста є одна єдина, 38.31kb.
- Книга перша, 3193.01kb.
- Уроки історії тематична лінійка в пам’ять, 66.37kb.
- Николай Cергеевич Трубецкой Кукраинской проблеме статья, 292.02kb.
- Наверное, в каждой семье есть хотя бы одна книга, которую прочитали все члены семьи, 25.29kb.
9. ДУМКА ДУМКУ ГОНИТЬ
"Не той кiнь, що в болото увезе, а той, що
з болота витягне".
Народне прислiв'я.
Тьмяно було в благенькiй корчмi. В одному кутку ледь блимав каганець, в
другому конала тоненька свiчка. За дверима, зовсiм неподалiк, хлюпало
море.
Як на голодного, пахощi тут - запаморочливi. А в мене у кишенях - анi
шеляга. Якщо мене звинуватять у тому що я на дурняк досхочу нанюхався
смачненького, у мене й мiдякiв нема, щоб оплатити апетитнi пахощi дзвоном.
Трапляються моменти, коли за шматок ковбаси чорту душу вiддаси. Без
грошви закон один: уж очима, а рукам зась. А в кого в руках, у того i в
зубах. Та нiчого: кмiтлива людина як не руками, то язиком вiзьме. Мошвою i
дурень трусити може...
Потроху очi призвичаулися до пiтьми. Ясна рiч, сюди позбиралися на
нiчлiг рiзнi безпритульнi лобуряки. Зараз нажираються i напуваються, потiм
спатимуть покотом, впритул один до одного, щоб теплiше було.
Усе це був люд убогий: тiльки й грошви, що на полумисок юшки та келишок
сивухи. Але ж юшка яка - ложка сторч стоуть! Тiльки у кутку, пiд каганцем,
двос смакують не з келишкiв, а хлебчуть прямо з грубенького барильця та
маслаки з чималими шматурами м'яса гризуть. Над мисюрою парус - харч
свiженький, щойно з вогню...
Один з них - довгий i худющий, мов корабельна щогла. Морда - з самого
профiля. Другий - низенький i товстенький, немов дбайливо натоптана усяким
добром торба. Пика - з самого кола. Обидва - у строкатих блузах, в яких
полюбляють хизуватися мореходи.
На них я й нацiлився. Тiльки чекаю слушноу нагоди.
Чую, щогловидий поважно каже:
- А гарно украсти i на зуб не попасти!
Його приятель не встиг i рота розтулити, як я вже вклинцювався в
розмову:
- Пхе! Поганеньке ремесло'лiпше доброго злодiйства...
Строкатий з профiлем одразу на мене:
- А ти хто такий розумненький?
Я статечно вiдповiв:
- Без плуга - не орач, без молота - не коваль, а без Бiблiу - не
оповiдач.
- Невже Бiблiю масш? - вразився вiн.
- Авжеж!
- Де ж ти отакий скарб роздобув?
- То моя справа...
- I читати по писаному вмiсш?
- А чого б я Бiблiю на горбi тягав?
- То сiдай до нас, юний отче, за кумпанiю...
Я сiв i негайно вдарився у спогад:
- Наш пiддячий любить борщ гарячий. А як голодний, зжере i холодний.
- Складно кажеш!
- Слово почусш, та не зжусш.
- То пригощайся - у нас на трьох стане!
- Грiх непрощений - усти хлiб немащений. I усти хочу, i горло дере...
- Та ж ось барильце!..
I пiшло, i поухало...
- Веселий ти хлопець, отче! Ану розкажи щось з пiсанiя, щоб нi в тин нi
у ворота!
- Можна, - кажу я. - Ось послухайте.
Тут уже всi присутнi в корчмi присунулись ближче. Навiть корчмар
залишив свос мiсце за шинквасом i завис надi мною.
10. КОМУ СМIШКИ, А КОМУ ГОРЕ
"Раптом на очах вiруючих з-пiд риз випала пляшка з самогоном, заткнута
кукурудзяним качаном. Пiп не розгубився. Вiн суворо поглянув у бiк iкони
"Тайна вечеря" i сказав:
"Якщо вечерясте, то вечеряйте, а пляшок сюди не кидайте!"
Федiр МАКIВЧУК.
- Чули про Мертве море, в якому навiть жаби не живуть?
- Та чули...
- А чого воно мертве?
- Та хтозна...
- А я знаю!
- Чому ж воно мертве?
- А тому, що пiд водною гладiнню поховано стiльки пропащих душ, що все
живе гине...
- Невже?
- Точно кажу! А сталося це так...
На тому мiсцi, де тепер смердить мерцями море, колись стояли рядком два
великих мiста - Содом i Гоморра. А перед тим, як погрузнути в море, обидва
мiста погрузли в розпусту. У Гоморрi жiнки покинули чоловiкiв i втiшалися
любов'ю помiж собою, а в Содомi все сталося навпаки - помiж собою любилися
чоловiки. Уявлясте?
Дiзнався про цi неподобства Всевишнiй i дуже розгнiвався:
- Я що людям наказував?
- Любитися i розмножуватися! - хором вiдповiли йому янголи.
- А що роблять люди в Содомi та Гоморрi?
- Любляться, але не розмножуються! - вiдповiв янгольський хор.
- А що станеться, коли ця пошесть пошириться по всiй землi?
- Вимруть усi люди!
- Що ж робити?
- А бог знас!
Всевишнiй i справдi знав: винищити безплiдних порушникiв до ноги, та й
по тому.
А жив у Содомi праведник Лот, рiдний небiж патрiарха Авраама. Вiн
дружину не покинув. Тому й двох дочок мав. Обидвi дочки - дiвки непорочнi,
бо женихи мiж собою кохалися.
Послав Всевишнiй до Лота двох янголiв з наказом:
- Хай до ранку покине мiсто з усiм сiмейством. Хай iдуть вони свiт за
очi i не озираються. Якщо озирнуться, лихо буде.
Прийшли янголи до Лота. Та ледь переказали божий наказ, як перед
Лотовою халупою зiбрався цiлий натовп розбещених содомитiв.
- Лоте! - нахабно вимагають. - Ану, подай нам своух янголяток!
- Та що ви, люди! - каже ум Лот. - Як вам не сором? Адже це янголи!
- ух нам i треба!..
- Лiпше я вам своух непорочних дочок на поталу вiддам...
- А навiщо вони нам, коли ми вiд власних молодиць повтiкали?
Даремно вони галасували: янголи розлютилися i дали добрячоу прочуханки
усьому натовпу.
А вранцi пiшов Лот з мiста. За ним - сiмейство. I чують: за спинами у
них грiмотить, гуркоче, на всi голоси волас. Лотова жiнка озирнулася i
навiки остовпiла. Лишився праведний Лот без жiнки. Поселився вiн з дочками
у печерi, подалi вiд людей.
А далi я вам прямо з Бiблiу прочитаю.
Ось слухайте:
"у жив Лот в печерi, i з ним двi дочки його.
I мовила старша молодшiй: батько наш старий; i нема чоловiка на землi,
який увiйшов би в нас за звичасм всiсу землi.
Отож напоумо батька нашого вином, i переспимо з ним, i поновимо вiд
отця нашого плем'я".
Я навмисне зупинився на найпiкантнiшому мiсцi i зiтхнув:
- Ех, без добавки i горiлка не смачна...
- I справдi! - зголосився сам корчмар. - Дозволь, вчений отроче, я тебе
почастую?
- Благословляю намiр твiй! - не пручався я пiд нетерплячi вигуки
слухачiв.
- Ось тобi чарочка, юний отче, читай далi...
"I напоули отця свого вином тiсу ночi, i пiшла старша i переспала з
батьком своум; а вiн не вiдав, коли вона лягла i коли встала.
Наступного дня старша мовила молодшiй: ось, я спала вчора з батьком
моум; напоумо його вином i цiсу ночi; i ти пiди, спи з ним, i поновимо вiд
отця нашого плем'я.
I напоули батька свого вином i цiсу ночi; i пiшла молодша, i спала з
ним; а вiн не вiдав, коли вона лягла i коли встала.
I поробилися обидвi дочки Лотовi вагiтними вiд батька свого.
I народила старша сина i нарекла його iм'ям: Моав, (кажучи: вiн вiд
батька мойого). Вiн отець моавитян понинi".
I молодша також народила сина i нарекла його iм'ям: Бен-Аммi, (кажучи:
вiн син роду мойого). Вiн отець амонитян понинi.
Аж тут низенький товстун розхвилювався:
- А чому ж господь за отакi аморальнi вчинки не покарав старого
грiховодника з молодицями? Iнших, бач, карас, а цих - нi! I невже поблизу
вже й чоловiкiв не було?
- Як не було? - загарячкував i корчмар. - А вино? Ти забув про вино! У
кого ж хтивi дiвки вино купували, коли не в корчмарiв?
Розбурхався i щогловидий:
- Не розумiю, як це можна переспати з непорочною дiвахою i навiть не
помiтити? Знову ж таки: хто йому новонародженi - сини чи онуки?
А тодi в один голос - до мене:
- Отче, а що ти скажеш?
Я замислився, а потiм мудро вирiк:
- Дуже складнi вашi запитання. Справа ця i дiйсно надзвичайно
заплутана. Без пляшки в нiй нiчого не добереш! А щось пляшки я й не
бачу...
- Зараз буде, отче. Одна мить!