Geum.ru

Книга перша. Одна сторiнка з житiя рноха рнох жив шiстдесят п'ять (165) рокiв, I народив Мафусаула. Iходив

Вид материалаКнига

Содержание


9. Думка думку гонить
10. Кому смiшки, а кому горе
Подобный материал:
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   31

9. ДУМКА ДУМКУ ГОНИТЬ




"Не той кiнь, що в болото увезе, а той, що

з болота витягне".

Народне прислiв'я.


Тьмяно було в благенькiй корчмi. В одному кутку ледь блимав каганець, в

другому конала тоненька свiчка. За дверима, зовсiм неподалiк, хлюпало

море.

Як на голодного, пахощi тут - запаморочливi. А в мене у кишенях - анi

шеляга. Якщо мене звинуватять у тому що я на дурняк досхочу нанюхався

смачненького, у мене й мiдякiв нема, щоб оплатити апетитнi пахощi дзвоном.

Трапляються моменти, коли за шматок ковбаси чорту душу вiддаси. Без

грошви закон один: уж очима, а рукам зась. А в кого в руках, у того i в

зубах. Та нiчого: кмiтлива людина як не руками, то язиком вiзьме. Мошвою i

дурень трусити може...

Потроху очi призвичаулися до пiтьми. Ясна рiч, сюди позбиралися на

нiчлiг рiзнi безпритульнi лобуряки. Зараз нажираються i напуваються, потiм

спатимуть покотом, впритул один до одного, щоб теплiше було.

Усе це був люд убогий: тiльки й грошви, що на полумисок юшки та келишок

сивухи. Але ж юшка яка - ложка сторч стоуть! Тiльки у кутку, пiд каганцем,

двос смакують не з келишкiв, а хлебчуть прямо з грубенького барильця та

маслаки з чималими шматурами м'яса гризуть. Над мисюрою парус - харч

свiженький, щойно з вогню...

Один з них - довгий i худющий, мов корабельна щогла. Морда - з самого

профiля. Другий - низенький i товстенький, немов дбайливо натоптана усяким

добром торба. Пика - з самого кола. Обидва - у строкатих блузах, в яких

полюбляють хизуватися мореходи.

На них я й нацiлився. Тiльки чекаю слушноу нагоди.

Чую, щогловидий поважно каже:

- А гарно украсти i на зуб не попасти!

Його приятель не встиг i рота розтулити, як я вже вклинцювався в

розмову:

- Пхе! Поганеньке ремесло'лiпше доброго злодiйства...

Строкатий з профiлем одразу на мене:

- А ти хто такий розумненький?

Я статечно вiдповiв:

- Без плуга - не орач, без молота - не коваль, а без Бiблiу - не

оповiдач.

- Невже Бiблiю масш? - вразився вiн.

- Авжеж!

- Де ж ти отакий скарб роздобув?

- То моя справа...

- I читати по писаному вмiсш?

- А чого б я Бiблiю на горбi тягав?

- То сiдай до нас, юний отче, за кумпанiю...

Я сiв i негайно вдарився у спогад:

- Наш пiддячий любить борщ гарячий. А як голодний, зжере i холодний.

- Складно кажеш!

- Слово почусш, та не зжусш.

- То пригощайся - у нас на трьох стане!

- Грiх непрощений - усти хлiб немащений. I усти хочу, i горло дере...

- Та ж ось барильце!..

I пiшло, i поухало...

- Веселий ти хлопець, отче! Ану розкажи щось з пiсанiя, щоб нi в тин нi

у ворота!

- Можна, - кажу я. - Ось послухайте.

Тут уже всi присутнi в корчмi присунулись ближче. Навiть корчмар

залишив свос мiсце за шинквасом i завис надi мною.


10. КОМУ СМIШКИ, А КОМУ ГОРЕ




"Раптом на очах вiруючих з-пiд риз випала пляшка з самогоном, заткнута

кукурудзяним качаном. Пiп не розгубився. Вiн суворо поглянув у бiк iкони

"Тайна вечеря" i сказав:

"Якщо вечерясте, то вечеряйте, а пляшок сюди не кидайте!"

Федiр МАКIВЧУК.


- Чули про Мертве море, в якому навiть жаби не живуть?

- Та чули...

- А чого воно мертве?

- Та хтозна...

- А я знаю!

- Чому ж воно мертве?

- А тому, що пiд водною гладiнню поховано стiльки пропащих душ, що все

живе гине...

- Невже?

- Точно кажу! А сталося це так...

На тому мiсцi, де тепер смердить мерцями море, колись стояли рядком два

великих мiста - Содом i Гоморра. А перед тим, як погрузнути в море, обидва

мiста погрузли в розпусту. У Гоморрi жiнки покинули чоловiкiв i втiшалися

любов'ю помiж собою, а в Содомi все сталося навпаки - помiж собою любилися

чоловiки. Уявлясте?

Дiзнався про цi неподобства Всевишнiй i дуже розгнiвався:

- Я що людям наказував?

- Любитися i розмножуватися! - хором вiдповiли йому янголи.

- А що роблять люди в Содомi та Гоморрi?

- Любляться, але не розмножуються! - вiдповiв янгольський хор.

- А що станеться, коли ця пошесть пошириться по всiй землi?

- Вимруть усi люди!

- Що ж робити?

- А бог знас!

Всевишнiй i справдi знав: винищити безплiдних порушникiв до ноги, та й

по тому.

А жив у Содомi праведник Лот, рiдний небiж патрiарха Авраама. Вiн

дружину не покинув. Тому й двох дочок мав. Обидвi дочки - дiвки непорочнi,

бо женихи мiж собою кохалися.

Послав Всевишнiй до Лота двох янголiв з наказом:

- Хай до ранку покине мiсто з усiм сiмейством. Хай iдуть вони свiт за

очi i не озираються. Якщо озирнуться, лихо буде.

Прийшли янголи до Лота. Та ледь переказали божий наказ, як перед

Лотовою халупою зiбрався цiлий натовп розбещених содомитiв.

- Лоте! - нахабно вимагають. - Ану, подай нам своух янголяток!

- Та що ви, люди! - каже ум Лот. - Як вам не сором? Адже це янголи!

- ух нам i треба!..

- Лiпше я вам своух непорочних дочок на поталу вiддам...

- А навiщо вони нам, коли ми вiд власних молодиць повтiкали?

Даремно вони галасували: янголи розлютилися i дали добрячоу прочуханки

усьому натовпу.

А вранцi пiшов Лот з мiста. За ним - сiмейство. I чують: за спинами у

них грiмотить, гуркоче, на всi голоси волас. Лотова жiнка озирнулася i

навiки остовпiла. Лишився праведний Лот без жiнки. Поселився вiн з дочками

у печерi, подалi вiд людей.

А далi я вам прямо з Бiблiу прочитаю.

Ось слухайте:

"у жив Лот в печерi, i з ним двi дочки його.

I мовила старша молодшiй: батько наш старий; i нема чоловiка на землi,

який увiйшов би в нас за звичасм всiсу землi.

Отож напоумо батька нашого вином, i переспимо з ним, i поновимо вiд

отця нашого плем'я".

Я навмисне зупинився на найпiкантнiшому мiсцi i зiтхнув:

- Ех, без добавки i горiлка не смачна...

- I справдi! - зголосився сам корчмар. - Дозволь, вчений отроче, я тебе

почастую?

- Благословляю намiр твiй! - не пручався я пiд нетерплячi вигуки

слухачiв.

- Ось тобi чарочка, юний отче, читай далi...

"I напоули отця свого вином тiсу ночi, i пiшла старша i переспала з

батьком своум; а вiн не вiдав, коли вона лягла i коли встала.

Наступного дня старша мовила молодшiй: ось, я спала вчора з батьком

моум; напоумо його вином i цiсу ночi; i ти пiди, спи з ним, i поновимо вiд

отця нашого плем'я.

I напоули батька свого вином i цiсу ночi; i пiшла молодша, i спала з

ним; а вiн не вiдав, коли вона лягла i коли встала.

I поробилися обидвi дочки Лотовi вагiтними вiд батька свого.

I народила старша сина i нарекла його iм'ям: Моав, (кажучи: вiн вiд

батька мойого). Вiн отець моавитян понинi".

I молодша також народила сина i нарекла його iм'ям: Бен-Аммi, (кажучи:

вiн син роду мойого). Вiн отець амонитян понинi.

Аж тут низенький товстун розхвилювався:

- А чому ж господь за отакi аморальнi вчинки не покарав старого

грiховодника з молодицями? Iнших, бач, карас, а цих - нi! I невже поблизу

вже й чоловiкiв не було?

- Як не було? - загарячкував i корчмар. - А вино? Ти забув про вино! У

кого ж хтивi дiвки вино купували, коли не в корчмарiв?

Розбурхався i щогловидий:

- Не розумiю, як це можна переспати з непорочною дiвахою i навiть не

помiтити? Знову ж таки: хто йому новонародженi - сини чи онуки?

А тодi в один голос - до мене:

- Отче, а що ти скажеш?

Я замислився, а потiм мудро вирiк:

- Дуже складнi вашi запитання. Справа ця i дiйсно надзвичайно

заплутана. Без пляшки в нiй нiчого не добереш! А щось пляшки я й не

бачу...

- Зараз буде, отче. Одна мить!