Книга перша. Одна сторiнка з житiя рноха рнох жив шiстдесят п'ять (165) рокiв, I народив Мафусаула. Iходив

Вид материалаКнига

Содержание


12. Де храм - i я там
13. Не буде риба раком
Подобный материал:
1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   31

12. ДЕ ХРАМ - I Я ТАМ




"Лякас миша кицьку, та сама з нори не вилазить".

Народне прислiв'я.


Морськi розбишаки - хлопцi всi такi, що й у дiдька на рогах хвоста

зав'яжуть - миттю облiпили борти та щогли. Майбутнiй адмiрал Бен-Акула

грiзно гупав протезом на капiтанському мiстку. Корабель "Зi святими

упокiй" наужачився списами, алебардами, абордажними гаками. Один я лишився

у трюмi: менi й звiдси все добре видко i чутно.

Два судна невiдворотно наближалися одне до одного.

- Будем битися чи миритися? - гучно заволав Бен-Акула, коли кораблi

наблизились на звук голосу.

- Битися! - вiдповiли з купецького судна. - I вам зиск буде, i нам

втрат менше!

"Про що це вони?" - здивувався я.

- Молодця! - схвалив героучне рiшення гендлярiв наш капiтан. - А що у

вас на борту?

- Сандалове дерево, червоне дерево, золото...

- Оце нам! - заволав капiтан. - Золотом бийтеся!

- Так у нас золото чорне - невiльники.

- Тьху на вас! Нiколи не повiрю, що ви без грошви! Невже анi шеляга не

масте?

- Та дещо с... А до того ще - кокосовi горiхи з прохолоджувальним

напосм! Та кiлька ящикiв рому, по двадцять пляшок у кожному!

- Оце усе - нам!

- Зараз!

I за мить з купецького корабля долинула суто вiйськова команда:

- Балiсти заряджай! З лiвого борту - прицiл на палубу грабiув -

пострiл!

Заскреготали натягнутi линви. Бiля бойових споруд застигли балiстiарiу.

Дружно гахкнули велетенськi ложки балiст. Злетiли ядра i з моторошним

виттям швигонули до нас. Але не долетiли i шубовснули у воду.

- Ви що, подурiли? - обурився Бен-Акула. - Ще один такий пострiл, i я

вас усiх перевiшаю на реях! Я нiкому не дозволю отак безглуздо губити

добро!

- Та це лише пристрiлка! - поспiшили з поясненням купцi. - А стрiляли

ми кокосовими горiхами. Вони у водi не тонуть. Можна виловити.

I схидно запитали:

- А ви що, хотiли б, щоб ми одразу бабахнули по вас шрапнеллю з монет?

- Ну-ну, - примирливо пробу бнявив знiяковiлий Бен-Акула. - Ну,

погарячкував... З ким не бувас... А ви розумно вчинили, нiчого не скажеш!

- З правого борту - пострiл!

Знову рвучко злетiли ложки балiст. Гуркiт розiтнув повiтря. Кокосовi

горiхи прошили вiтрила i покотилися палубою.

- рсть! - радiсно повiдомив капiтан. - Влучили! Бийте нас далi!

- З лiвого борту - пострiл!

Лiвий борт ляснув ложками, а на палубу рясно сипонуло монетами.

Пiратiв вмить нiби з нiг позбивало. Усi враз попадали навкарачки.

- З правого борту - пострiл!

На палубу порснуло коштовним камiнням. Усiх немов ураганним подмухом з

нiг змело. Нiхто не встояв! Ну й бiйка - жахна!

- Ура! - гукнули на купецькому суднi. - Добиваймо бандюг пляшками!

- Полундра! - злякано заметушився капiтан.

Я теж затамував подих.

Що ж це буде, о господи?

Та хлопцi-молодцi всi, як один, трималися напохватi. Жодна пляшка не

ляснула на палубi. Хлопцi спритно виловлювати ух на льоту, не даючи

розбитися.

Ото вишкiл - зразковий!

Аж раптом морська битва вщухла. Певно, у купцiв вичерпався запас.

Однак Бен-Акула про всяк випадок запитав:

- Це вже все?

На купецькому суднi щиро здивувалися:

- А вам хiба мало?

- Ну, тодi бувайте!

- I ви теж!

- Iдiть з миром!

- А вам попутного вiтру!

Судна розiйшлися як у морi кораблi.

- Боцмане! - гукнув Бен-Акула.

- Я тут, капiтане!

- Якi у нас втрати?

- Жахливi, капiтане, - винувато похнюпився боцман.

- Доповiдай, нiчого не криючи.

- Бiда сталась! Не встиг я взяти пляшки на облiк, як ух з пiвсотнi вже

встигли висмоктати.

- Ого!

- Авжеж! Мабуть, взяли на борт зайвих вiдмiнникiв з пиятики. Ондечки -

ходять з червоними пиками, аж затинаються...

- Ну-ну, бувас! Такi збитки навiть у винмагах передбаченi. Називаються

- склобiй.

- А так, щоб було чим з-пiд поли торгувати та ще й у неурочний час з

випивох три шкури дерти...

- Облишмо зайвi балачки.

- Ваша правда, капiтане...

Аж тут Бен-Акула велично випростався i змахнув сдиною рукою, закликаючи

ватагу до уваги.

- Гей, хлопцi! - владно гукнув вiн. - Грошi i коштовностi - на бочку!

Не будемо чинитися - будемо дiлитися! Кожному катюзi стане по заслузi!

Як? Отаке всенародне свято та без мене?

Я прожогом рвонув на палубу.

- Ось i я!


13. НЕ БУДЕ РИБА РАКОМ




- Чувати, хоче вiн наставити на путь iстинну, - Фанфулик зневажливо

сплюнув.

- Хай робить, чого його навчили, - мирно озвався Бочан. - Нам вже

однаково нiчого не допоможе.

Ярослав ГАШЕК.


Усе було б добре, але я нiяк не мiг викишкати з пам'ятi оте чарiвне

видовисько - добряча, мало не до колiн купа сонцесяйних монет i набагато

менша, але й набагато коштовнiша купка зiрчастих дiамантiв.

А де зараз ота купа i ота купка?

Розпорошилися по чужих кишенях!

I як би це менi примудритися та зiбрати ух знову докупи?

Мета нiби не з досяжних...

А загалом до мене ставляться добре. Авторитету я набув неабиякого. Моя

популярнiсть з дня на день зростас. В очах команди я стаю зразком i

прикладом. Кожне зречене мною слово жадiбно ловлять i побожно переказують.

От i зараз мимохiдь чую оповiдку про мою принципову сутичку з боцманом,

другою пiсля капiтана людиною на суднi:

- Боцман каже йому: "Iоно, вип'смо винця натурального?" А святий отець

твердо стоуть на свосму: "Краще денатурального". Дотепна людина наш

капелан!

- А як вiн здорово виступив на лекцiу про шкiдливiсть випивки, яку

заходився читати капiтан! - захлинасться iнший. - Iона встав i смиренно

мовив: "Капiтан вам розкаже, а я його оповiдку проiлюструю". I до того

наiлюструвався, що аж до ранку у трюмi зелених бiсенят ловив... Гiдна

наслiдувань людина!

Словом, дiла iдуть, язики плетуть, а нiхто й гадки не мас, що я весь

час обмiзковую, як би ото ще раз побачити двi чарiвнi купи, сполученi

докупи. Нiхто не чус, як нишком щовечора я уклiнно молю Всевишнього:

- Господи, нашли на нас хоч такого-сякого штормягу!

А зранку я знову - серед грiшникiв. Дивлюся, як дурять вони один

одного, кидаючи на бочку чорнi кубики з бiлими цяточками, або ловлять акул

i шукають в ухнiх неситих утробах пляшки (закоркованi, звичайно). Нудота -

сказитися можна.

А на морi - гладiнь. Навiть за борт поглянути гидко.

- Господи, коли ти нашлеш на нас хоч миршаву бурю? Адже один твiй

подмух, о господи, i море враз збуриться...

План я розробив простий, але, з огляду на морськi забобони, дуже

дiйовий. Ледве господь дасть шторм, я нишком повипускаю з мишоловок

корабельних пацюкiв i першим запанiкую:

- Щури тiкають! Рятуйся, хто може! Спасiння наше - в десницi божiй!

Безумовно, у штормовому хаосi нiхто не добере, куди голоднi тварюки

тiкають: за борт чи в камбуз по недоудки. Масовою втечею щурiв з мишоловок

я досягну приголомшливого морального ефекту. Це буде для них немов грiм з

ясного неба. Адже завдяки мудрiй вигадцi капiтана пiрати звикли почувати

себе у цiлковитiй безпецi, мов у бога за пазухою.

На цьому перший етап залякувальноу обробки грiшникiв буде завершено.

Етап другий: серед грому i блискавок (декорацiу - во!) я пророкую

близький кiнець судна, по самi бильця навантаженого неспокутаними грiхами,

лихом та кривдою. У зв'язку з цим я миттю засновую i очолюю

житлово-кооперативне товариство для вимолювання теплого мiстечка на небi з

окремим персональним райським кущем.

За готiвку - монети i нiкчемнi коштовнi камiнцi - благополучна й

успiшна подорож за маршрутом "Земля - Небо" гарантована.

Примiтка: хто зажилить хоч копiйку, до самiсiнького Страшного Суду

кипiтиме у пекельному казанi, з головою занурений у смолу та сiрку. Та ще

дiдьки рогатi штрикатимуть в бiк iржавими вилами...

Коротко кажучи, наслiдок операцiу пiд кодовою назвою "Рятуйте вашi

душi" мусить бути один - усе награбоване й накрадене опиниться в моуй

торбi.

На цьому другий етап обробки буде завершено.

Третiй етап, тобто роз'яснювальний, чому не вiдбувся кiнець судна, я

вирiшив не проводити. Лiпше одразу по акцiу "Рятуйте вашi душi" сяду в

шлюпку (торба, звiсно, при менi) i вiддам швартовi кiнцi.

Та на превелику мою скорботу, усе це - в непевному майбуттi. Навiть

благенького вiтерця катма...

Я спересердя плюнув за борт в свiчадо неозороу калюжi (хiба ж то море

без хвиль з баранцями?) i вже вкотре подумки взмолився:

- О господи, подай штормягу!