Geum.ru

Про реалізацію концепції розвитку інженерно-педагогічної освіти в україні постановка проблеми

Вид материалаДокументы

Содержание


Аналіз останніх досліджень і публікацій.
Постановка завдання.
Виклад основного матеріалу.
підготовку випускників навчальних закладів професійної освіти до професійної самореалізації протягом усього життя
Висновки та перспективи подальших досліджень.
О реализации концепции развития инженерно-педагогического образования в Украине
Подобный материал:
УДК 378.14

© Коваленко О.Е., Лобунець В.І., Лазарєв М.І., Тарасюк А.П.


ПРО РЕАЛІЗАЦІЮ КОНЦЕПЦІЇ РОЗВИТКУ ІНЖЕНЕРНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ


Постановка проблеми. Сьогодні рівень та якість підготовки кадрів стає найважливішим чинником та необхідною передумовою ефективного вирішення завдань розвитку економіки України. Сучасні економічні та соціально-політичні умови потребують працівника „нового типу” – професійно і соціально мобільного, такого, що має глибокі професійні знання з інтегрованих професій, володіє економічними і правовими знаннями, здатного до технічної та соціальної творчості, самовдосконалення, готового до роботи при різних формах організації праці та виробництва в умовах конкуренції.

Це, в свою чергу, викликає необхідність зміни стратегії підготовки фахівців. Якщо завданням традиційної стратегії була підготовка фахівця, здатного виконувати професійну діяльність у відповідності з вимогами місця працевлаштування у вітчизняній галузі економіки та освіти, то нині новою стратегією підготовки є підготовка фахівця, здатного самостійно отримувати знання і застосовувати способи виконання професійної діяльності в мінливих соціально-економічних умовах та здатного продовжувати освіту в будь-якому вітчизняному чи зарубіжному навчальному закладі країн Європи.

У зв’язку цим виникають нові вимоги і до сучасних інженерів-педагогів, бо від рівня та якості їхньої освіти значною мірою залежить забезпечення підготовки робітничих кадрів „нового типу”. Таким чином, кардинальний перегляд всіх складових інженерно-педагогічної підготовки – це безумовна вимога часу.

Взагалі, значущість інженерно-педагогічної освіти (ІПО) завжди виявлялася на переломних етапах розвитку економіки країни. В ній бачили одну з реальних сил, що сприяє економічному підйому. В свою чергу, механізм розвитку ІПО обумовлюється, з одного боку, станом економіки, техніки і технології виробництва, а з іншого - змінами у вищій освіті України, які викликані приєднанням її до Болонського процесу.

На жаль, сьогодні у системі ІПО існує цілий ряд протиріч, притаманних як всій системі освіти України в цілому, так і специфічних саме для цього виду освіти. До специфічних протиріч, зумовлених невідповідністю сучасного стану системи ІПО глобальним соціально-економічним перетворенням у господарстві та промисловості, належать протиріччя:
  • між потребою у викладацьких кадрах в системі професійно-технічної освіти (ПТО), вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації та реальними можливостями системи ІПО, про що свідчить дефіцит педагогічних кадрів для системи ПТО;
  • між структурою робітничих професій, пов’язаних з попитом на ринку праці та існуючим переліком профілів інженерно-педагогічної підготовки, що потребує перегляду та удосконалення структури інженерно-педагогічних спеціальностей;
  • між системою управління професійно-технічними навчальними закладами (ПТНЗ), кадровим складом педагогічного персоналу та існуючою системою підготовки інженерно-педагогічних кадрів, що потребує розробки системи багатоступеневої підготовки кадрів для ПТО;
  • між вимогами суспільства до сучасного викладача ПТО та станом його підготовки в системі ІПО, що потребує перегляду змісту та технологій навчання майбутніх інженерів–педагогів у відповідності до сучасних вимог педагогічної та інженерної освіти 1.

Ці протиріччя обумовлюють відповідні проблеми в системі ІПО, які чекають свого якнайшвидшого вирішення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В 2004 році на базі Української інженерно-педагогічної академії (УІПА) відбулася організаційно-методична нарада працівників вищих навчальних закладів інженерно-педагогічного профілю та інженерно-педагогічних факультетів технічних, аграрних, педагогічних вищих навчальних закладів (ВНЗ), яка ухвалила проект концепції розвитку інженерно-педагогічної освіти в Україні (далі „концепція”). В цій концепції висвітлено такі питання, як цілі, система, принципи і зміст, наукове і кадрове забезпечення інженерно-педагогічної освіти, напрямки її розвитку.

Згідно з концепцією основними принципами побудови системи ІПО в Україні, які сформувались на цьому історичному етапі її розвитку і які відображають сучасний соціально-економічний стан у країні, є такі положення:
  • інженерно-педагогічна освіта має бути вищою ланкою професійної освіти;
  • інженерно-педагогічна освіта повинна мати ступеневу структуру, безперервну та наскрізну підготовку кадрів, що включає всі освітньо-кваліфікаційні рівні;
  • навчальні плани підготовки фахівців різного рівня повинні відповідати Державному стандарту та бути узгодженими, що дасть можливість здійснити неперервну підготовку фахівців;
  • профілі інженерно-педагогічних спеціальностей повинні охоплювати реально існуюче коло робітничих професій, які є близькими за своїм профілем;
  • підготовка інженерно-педагогічних кадрів має бути поліфункціональною та базуватися на зв’язку законів розвитку галузі та педагогічної науки;
  • повинна бути досягнута глибока інтеграція технічного та гуманітарного знання як у традиційних дисциплінах, так і при впровадженні нових 2.

Наведені принципи дозволяють відзначити, що ІПО має розглядатись як суспільно-економічний чинник розвитку народного господарства країни, бо вона націлена через систему ПТО на відновлення робітничої сили - вирішальної складової розвитку виробництва.

Що стосується системи ПТО, то в ній останніми роками відбулись певні позитивні зміни, які можна вважати початком її реформування. Завершено формування законодавчого поля професійної освіти, введено прогресивну багаторівневу систему підготовки робітничих кадрів. З’явилися нові типи навчальних закладів – вищі професійні училища, технічні ліцеї. Здійснено ряд ефективних міжнародних проектів, спрямованих на впровадження нових методів і технологій професійної освіти. Останнім часом – це проекти „Реформування ПТО в Україні”, „Підприємництво в освіті і навчанні”.

Поряд з цим, у системі ПТО залишається ряд невирішених проблем. В першу чергу це стосується необхідності подальшої інтеграції професій, скорочення їх кількості до 350-400 найменувань, перехід на підготовку мобільних на ринку праці працівників з широкою професійною кваліфікацією. Актуальною залишається розробка нових стандартів компетентності та на їх основі стандартів ПТО.

Ці завдання мають виконати, в першу чергу, колективи викладачів професійно-технічних навчальних закладів (ПТНЗ), які мають вищу інженерно-педагогічну освіту, та відповідні спеціалізовані інженерно-педагогічні ВНЗ і факультети. У Державній програмі розвитку професійно-технічної освіти на 2005 – 2010 роки підкреслюється, що одним із вирішальних факторів становлення ПТО є її кадрове забезпечення.

Зважаючи на те, що розвиток системи ПТО визначено Національною доктриною як пріоритетний напрямок державної політики в сфері освіти, маємо всі підстави стверджувати, що підготовка інженерно-педагогічних кадрів є пріоритетним напрямком розвитку вищої освіти і потребує до себе пильної уваги і допомоги з боку держави.

Постановка завдання. Метою цього дослідження було наступне: проаналізувати, як сьогодні вирішуються завдання по реалізації Концепції інженерно-педагогічної освіти, які зміни відбулися за останні роки та які нові проблеми назріли в системі ІПО.

Виклад основного матеріалу. Сьогодні в системі ІПО як і в будь-якій іншій галузі вищої освіти відбуваються процеси реформування, пов’язані із входженням України до єдиного Європейського освітнього простору. Відзначаючи важливість цих завдань для вищої освіти України, і зокрема для інженерно-педагогічної освіти, хотілося б підкреслити, що, по-перше, ряд положень Болонської декларації, по суті, вже протягом багатьох років здійснюються ВНЗ України і, по-друге, сьогодні у ВНЗ інженерно-педагогічного профілю є досить реальні можливості для вирішення основних проблем Болонського процесу.
Можна стверджувати, що з 2004 року, власне, розпочався новий етап розвитку ІПО в Україні. Перед нею поставлена мета - задоволення потреб суспільства в професійних освітянських послугах шляхом підготовки висококваліфікованих викладачів-професіоналів для ВНЗ І-ІІ рівня акредитації, ПТНЗ, навчальних центрів підприємств, підвищення кваліфікації викладацьких кадрів, формування викладачів як творчих, духовно багатих особистостей з урахуванням їх інтересів і здібностей. Вирішення цієї цільової установки передбачає, що випускники інженерно-педагогічного ВНЗ в своїй багатогранній педагогічній діяльності будуть готові здійснювати:
- підготовку фахівців різних напрямків та галузей, зумовлених соціальним розподілом праці, до професійної діяльності на різному рівні її виконання з урахуванням вимог ринкової економіки, на основі одержаної у ВНЗ широкої спеціалізації з новітніх галузей виробництва;
- формування в учнів (студентів) професійної спрямованості (професійного інтересу, потреби та самовизначення), що виявляється в усвідомленому розумінні фахових функцій на належному рівні, наявному бажанні виконувати довірені види робіт якісно, з мінімальними витратами часу і засобів, самостійно працювати над розвитком власної моральності, інтелекту, культурного рівня;
- формування в учнів (студентів) професійної компетентності, яка включає: суспільно-правову та економічну поінформованість, що, в свою чергу, включає уміння орієнтуватися на ринку професій, гнучко адаптуватися в мінливих життєвих ситуаціях, переорієнтувати свою фахову діяльність відповідно до змін економічної ситуації, правову компетентність і знання законів розвитку галузі, фахову ерудицію, що включає уміння самостійно одержувати необхідні знання, позитивно застосовувати їх на практиці для вирішення різноманітних завдань, самостійно мислити, уміти бачити проблеми, що виникають, і використовуючи наявні знання та уміння, шукати шляхи їхнього раціонального вирішення, самостійно і творчо мислити, що дає спроможність генерувати нові ідеї, грамотно працювати з інформацією (уміти збирати необхідні факти, висувати припущення вирішення проблем, робити необхідні узагальнення, встановлювати закономірності, робити аргументовані висновки);
- формування в учнів (студентів) комунікативних умінь, при яких вони повинні володіти багатим словниковим запасом, бути комунікабельними, контактними у різноманітних соціальних групах, уміти працювати спільно в різних галузях;
- підготовку випускників навчальних закладів професійної освіти до професійної самореалізації протягом усього життя;
- безпосередню участь в діяльності колективу навчального закладу з розвитку майбутнього фахівця на основі принципів гуманізації, гуманітаризації, демократизації, диференціації і екологізації професійної освіти 3.
Сьогодні в Україні цю мету втілюють в життя дванадцять спеціалізованих ВНЗ І-ІV рівнів акредитації та сімнадцять спеціалізованих інженерно-педагогічних факультетів в складі технічних, аграрних, педагогічних вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівня акредитації. Кожен із зазначених ВНЗ, відповідно до рівня акредитації, здійснює підготовку інженерно-педагогічних кадрів за тими чи іншими освітньо-кваліфікаційними рівнями.

Очолює цю систему Українська інженерно-педагогічна академія - навчальний заклад IV рівня акредитації. УІПА є єдиним в Україні спеціалізованим вищим навчальним закладом, який здійснює підготовку інженерно-педагогічних кадрів за 11 напрямками, підвищення кваліфікації педагогічних працівників професійно-технічних навчальних закладів, технікумів, коледжів, навчально-курсових комбінатів тощо. Академія одночасно здійснює науково-методичне керівництво та координацію діяльності ВНЗ, що мають інженерно-педагогічні спеціальності. При УІПА існує Український центр інженерної педагогіки, який здійснює перепідготовку і підвищення кваліфікації викладачів вищих технічних навчальних закладів. При УІПА працює Спеціалізована рада по захисту кандидатських дисертацій методичного, психологічного та машинобудівного спрямування. Існує лабораторія з проблем інженерно-педагогічної освіти, яка працює разом з Інститутом педагогічної освіти і освіти дорослих АПН України.


За останній час в УІПА вже реалізовано деякі положення концепції розвитку інженерно-педагогічної освіти, здійснено цілий ряд заходів по її реалізації і зокрема виконанню вимог Болонського процесу. Наведемо деякі приклади того, як відбувається реформування системи підготовки інженерно-педагогічних кадрів в УІПА.

Нагадаємо, що основними завданнями Болонського процесу, які стосуються переважно діяльності ВНЗ, є розширення доступу до вищої освіти, підвищення якості освіти та ефективності використання фахівців з вищою освітою, визначення зручної та зрозумілої градації ступенів та кваліфікацій і введення двоступеневої системи вищої освіти з чітко визначеними кваліфікаціями для кожного з рівнів.
Згідно з Законом „Про вищу освіту” в Україні існує чотири освітньо-кваліфікаційні рівні: „молодший спеціаліст”, „бакалавр”, „спеціаліст”, „магістр” 4. З 2004 року підготовка магістрів інженерно-педагогічних спеціальностей вже почала здійснюватись переважно на базі освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр”.

Виходячи з того, що кваліфікація педагогічних працівників повинна визначатись за предметним принципом (для технічних, виробничих сфер – інженер-педагог (за профілями), для невиробничих сфер – галузевий педагог професійного навчання) та у відповідності до освітньо-кваліфікаційного рівня (бакалавр, спеціаліст, магістр), на рис. 1. наведено кваліфікації інженерно-педагогічних кадрів, встановлені для кожного освітньо-кваліфікаційного рівня.








Нині після закінчення навчального закладу фахівці інженерно-педагогічних спеціальностей в залежності від одержаного освітньо-кваліфікаційного рівня отримуватимуть такі види дипломів:
  • диплом бакалавра за спеціальністю „Професійне навчання (за профілем)”. Кваліфікація – викладач практичного навчання в галузі (електроенергетика, машинобудування і т. ін.), технічний фахівець в галузі (технік-технолог, технік-механік, технік-хімік, технік-електромеханік, технік-програміст, технік-метролог, технік-дизайнер і т. ін.);
  • диплом спеціаліста за спеціальністю „Професійне навчання (за профілем)”. Кваліфікація – викладач дисциплін в галузі (електроенергетика, машинобудування і т. ін.), інженер в галузі (інженер-електрик, інженер-механік, інженер-технолог, інженер-хімік, інженер-економіст, інженер-метролог, інженер комп’ютерних технологій, інженер-дизайнер і т. ін.);
  • диплом магістра за спеціальністю „Професійне навчання (за профілем)”. Кваліфікація – педагог, дослідник в галузі (електроенергетика, машинобудування і т. ін.), інженер в галузі (інженер-електрик, інженер-механік, інженер-технолог, інженер-хімік, інженер-економіст, інженер-метролог, інженер комп’ютерних технологій, інженер-дизайнер і т. ін.).

Але, на наш погляд, в законодавчих документах зараз немає чіткого визначення, хто такий молодший спеціаліст, бакалавр, магістр, а записи у дипломах не відповідають дійсному стану речей.

УІПА надала три види пропозицій до Міністерства освіти і науки України:
  • щодо Переліку напрямів та спеціальностей для освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра спеціальності “Професійне навчання”;
  • щодо класифікатора професій ДК 003-95;
  • щодо затвердження переліку профілів спеціальності «Професійне навчання».

Ці пропозиції інтегруються у представлену на рис. 2 систему підготовки кадрів.




Описана система підготовки кадрів для системи ПТО дозволяє визначити освітньо-кваліфікаційні рівні випускників ВНЗ інженерно-педагогічного профілю, для кожного з яких можна визначити кваліфікації інженерно-педагогічних кадрів (рис.3). УІПА запропонована така структура освітньо-кваліфікаційних рівнів фахівців інженерно-педагогічного профілю, де замість “спеціаліста” впроваджено освітньо-кваліфікаційний рівень “фахового магістра” (магістр-педагог).

На підставі описаних освітньо-кваліфікаційних рівнів та кваліфікацій інженерно-педагогічних кадрів слід вносити такі записи у дипломи фахівців інженерно-педагогічної галузі:
  • диплом молодшого спеціаліста за спеціальністю „Професійне навчання (за профілем)”. Кваліфікація – майстер виробничого навчання;
  • диплом бакалавра за спеціальністю „Професійне навчання (за профілем)”. Кваліфікація – викладач практичного навчання в галузі (електроенергетика, машинобудування і т. ін.);
  • диплом магістра-педагога за спеціальністю „Професійне навчання (за профілем)”. Кваліфікація – інженер-педагог - викладач дисциплін фахової підготовки в галузі (електроенергетика, машинобудування і т. ін.);
  • диплом магістра-науковця за спеціальністю „Професійне навчання (за профілем)”. Кваліфікація – інженер-педагог – дослідник (економіст-педагог - дослідник і т. ін.);
  • диплом магістра-менеджера за спеціальністю „Професійне навчання (за профілем)”. Кваліфікація – інженер-педагог – менеджер (економіст-педагог - менеджер і т. ін.).

Таким чином, на нашу думку, можливе удосконалення сучасної системи ІПО для того, щоб вона з одного боку відповідала класичній теорії змісту освіти, а з іншого – задовольняла вимогам Болонського процесу.

Центральною ідеєю Болонського процесу є досягнення високої якості освіти. Якість освіти в документах, пов’язаних з Болонським процесом, трактується дуже широко: від визначення професійних профілів і вимог до результатів навчання з точки зору умінь, навичок та компетенції до сертифікації внутрівузівських систем забезпечення якості освіти у Європейській агенції контролю і оцінки якості (ENQA). Що стосується безпосередньої діяльності ВНЗ, в тому числі інженерно-педагогічного профілю, то, на наш погляд, зараз для них ключовими позиціями забезпечення якості є:
  • створення системи освітніх стандартів;
  • забезпечення якості абітурієнтів, що пов’язано з рівнем професійної орієнтації і якістю конкурсного відбору;
  • забезпечення якості викладання, що пов’язано з професійним рівнем викладачів;
  • забезпечення якості оцінки знань та умінь студентів.

ВНЗ за власною ініціативою використовують інноваційні моделі управління якістю освіти на основі стандартів ISO серії 9000. Так, в УІПА на основі міжнародних стандартів ISO серії 9000 розроблено систему управління якістю (СУЯ) ВНЗ (рис. 4), яка відповідає основним вимогам до вдосконалення освіти в Україні, а також загальноєвропейським освітнім нормам. Впровадження цієї системи надає можливість підвищити якість підготовки випускників, їхню конкурентоспроможність на ринку праці, скоротити витрати на підготовку.


1. Визначення попиту та вимог до випускників

2. Організація прийому абітурієнтів

3. Організація та здійснення навчально-виховного процесу у ВНЗ та підвищення кваліфікації педагогічних працівників

4. Праце-

влаштування випускників








6. Впровадження заходів щодо підвищення якості системи підготовки







5. Моніторинг професійної діяльності випускників:

визначення недоліків у змісті та формах організації навчально-виховного процесу та шляхів їх усунення







Рис. 4. Система управління якістю ВНЗ


В УІПА завдяки застосуванню СУЯ ВНЗ було визначено необхідність цілої низки заходів, більшість з яких вже втілено в життя.

Це, насамперед:
  • розробка галузевих стандартів вищої освіти для фахівців інженерно-педагогічного профілю всіх освітньо-кваліфікаційних рівнів;
  • розробка інформаційних пакетів європейської системи перезарахування кредитів ЕСТS для інженерно-педагогічних спеціальностей;
  • розробка єдиних організаційно-методичних принципів здійснення безперервної професійної, психолого-педагогічної, фундаментальної та економічної підготовки;
  • розробка системи комплексного навчально-методичного забезпечення навчального процесу та самостійної роботи для всіх освітньо-кваліфікаційних рівнів;
  • розробка системи безперервного оцінювання якості з використанням трьох атестаційних контролів;
  • розробка тестів та запровадження незалежного тестування рівня якості підготовки студентів з усіх дисциплін;
  • подання пропозицій та здійснення підготовчої роботи щодо створення науково-методичної комісії зі спеціальності „Професійне навчання”.

У загальному підсумку за два роки в УІПА було розроблено освітньо-кваліфікаційні характеристики (ОКХ), освітньо-професійні програми (ОПП) та засоби діагностування із 36 профілів підготовки інженерно-педагогічних кадрів за всіма освітньо-кваліфікаційними рівнями. Розробці проектів Державних стандартів вищої освіти передувала цілеспрямована робота по вивченню кваліфікаційних вимог до фахівців за всіма освітньо-кваліфікаційними рівнями. Ця робота проводилася безпосередньо на крупних підприємствах 19 галузей народного господарства.

Крім того, на підставі проведення соціологічних досліджень та вивчення матеріалів Науково-методичних центрів ПТО шести регіонів, Міністерства праці та соціальної політики України практично за всіма профілями підготовки кадрів було отримано дані, які дозволили сформувати перелік основних умінь фахівців та узагальнити кваліфікаційні вимоги до них за всіма освітньо-кваліфікаційними рівнями.

Завдяки спільній роботі МОН, Департаменту вищої освіти та Департаменту ПТО, Міністерства праці, фахівців УІПА на підставі вивчення ринку праці, існуючого переліку робітничих професій визначено новий перелік профілів, кожен з яких відповідає окремій галузі народного господарства та інтегрує близько 10-12 робітничих професій. При цьому кожен профіль потребує окремого ліцензування з підготовкою для цього окремого кадрового забезпечення, певної матеріальної бази та навчально-методичного забезпечення.

В УІПА розроблено та запроваджено систему відкриття нових профілів підготовки. Традиційні напрямки інженерно-педагогічної освіти охоплюють такі галузі, як: машинобудування, електроенергетика, зварювальне виробництво, економіка та управління, текстильна промисловість, дизайн одягу, ливарне виробництво, сільське господарство, хімічна промисловість, радіотехніка, гірниче виробництво. Проведені маркетингові дослідження ринку праці робітничих професій дозволило виявити попит на інженерно-педагогічних працівників таких профілів, як, наприклад, експлуатація та ремонт промислового транспорту; моделювання, конструювання і дизайн швейних виробів; метрологія, стандартизація та сертифікація в машинобудуванні; комп’ютерні технології машинобудівного виробництва; комп’ютерні системи та мережі; поліграфічне виробництво; технологія харчової промисловості та організація громадського харчування; експлуатація і ремонт місцевого та автомобільного транспорту. Завдяки цьому, набір абітурієнтів в академію зараз здійснюється вже за 23 профілями.

Досвід УІПА по організації цільового прийому абітурієнтів переконливо свідчить про необхідність поновлення існуючої раніше практики прийому в навчальні заклади інженерно-педагогічного профілю переважно на основі державного замовлення та працевлаштування випускників із встановленням по кожному Обласному управлінню освіти і науки вакантних посад для них. З такою пропозицією УІПА звернулась до Міністерства освіти і науки (МОН) України. На нашу думку, назріла необхідність створити базу даних для регіонів в цілому і кожного ПТНЗ України зокрема, визначити на рівні Міністерства освіти і науки, скільки фахівців протягом п’яти років буде потрібно в усіх регіонах України та скільки фахівців треба перекваліфікувати, а також підвищити їхню кваліфікацію. На основі цієї бази слід здійснювати прийом абітурієнтів за цільовим замовленням з ПТНЗ, бо тільки випускники ПТНЗ орієнтовані в подальшому на роботу в системі ПТО. Саме тому кожен рік УІПА збільшує кількість абітурієнтів з різних областей України та кількість випускників ПТНЗ, прийнятих за цільовим замовленням. Перш за все, це відмінники ПТНЗ, які за рішенням педагогічних рад та обласних відділів освіти направлені на навчання. Для їх більш ґрунтовної підготовки з інформатики, фізики, української мови існують спеціальні факультативні заняття. І завдяки цьому, такі студенти, маючи професійну мотивацію, досвід роботи на виробництві, із задоволенням повертаються в ПТО, успішно адаптуються там і працюють.

Такий підхід надав можливості УІПА за останні три роки збільшити кількість зарахувань випускників ПТНЗ з майже 39 % до більш ніж 59 %. Таким чином розширюється доступ до вищої освіти взагалі. Для забезпечення ж привабливості системи інженерно-педагогічної освіти УІПА вийшла з пропозицією до МОН України - ввести для інженерно-педагогічних працівників, враховуючи зарубіжний досвід, статус державних службовців.

Заслуговує на увагу і система розподілу випускників, запроваджена в УІПА, завдяки якій на сьогоднішній день стало можливим працевлаштувати всі 100% випускників. Проблема полягає в тому, що при наявності достатньої кількості інженерно-педагогічних закладів освіти по всій території України, а також при наявності гострої потреби у фахівцях, яких там готують, на практиці існує недостатність кадрового забезпечення фахівцями цього профілю. І на наш погляд, у першу чергу, це пов’язано з проблемою розподілу кадрів, бо до теперішнього часу не існує законодавчої системи державного розподілу випускників ВНЗ. Працевлаштування ж в УІПА здійснюється на основі цільового прийому, листів-замовлень обласних відділів освіти та ПТНЗ, персональних листів-запитів з місць проходження практики та дипломування. В результаті цього кількість тих, хто пішов працювати в систему ПТО з 2001 по 2005 рік збільшилась з 32% до 68 %. Лише в ПТНЗ Харківської області тепер працює понад 200 викладачів і майстрів виробничого навчання – випускників УІПА.

Для визначення недоліків існуючої системи підготовки фахівців велику користь дає запроваджений в УІПА аналіз адаптації випускників на місцях працевлаштування шляхом опитування самих випускників, які вже відпрацювали 2-3 місяці, про швидкість та складність адаптування на нових місцях роботи, достатність отриманих під час навчання знань та опитування безпосередньо тих, хто з ними працює, про якісний рівень роботи та успішність самостійної праці випускників. Також здійснюється збір даних про продовження роботи в професійних навчальних закладах випускників академії та збір відгуків керівників про роботу випускників академії в ПТНЗ.

Так, однією із виявлених нами гострих проблем в системі ІПО є необхідність перегляду змісту освіти, його оптимізації. При цьому багаторічний досвід формування змісту освіти свідчить про необхідність обов’язкового врахування специфічних особливостей відповідної галузі освіти. Застосування категорії компетентності у вищій освіті викликає сьогодні потребу вдосконалення професійно-педагогічної підготовки студентів інженерно-педагогічного профілю у напрямку формування особистості майбутнього фахівця відповідно до нових вимог до педагогічних працівників системи ПТО. І якщо змінюються вимоги до випускника системи ІПО (тобто „кінцевого продукту”) навчального процесу, то, насамперед, повинен бути переглянутий первинний матеріал для організації цього процесу – зміст освіти. Зміст освіти ми розуміємо як той основний чинник, який визначає інші аспекти навчального процесу, а саме засоби, методи, форми і т. ін. При цьому завдання полягає не лише в тому, щоб одноразово, відповідно до наявних умов переглянути зміст освіти, а саме в тому, щоб розробити технологію формування змісту ІПО, яка була б ефективною для неперервного та швидкого реагування на неминучі подальші зміни у вимогах до випускників системи ІПО.

В УІПА розроблена і проходить експериментальну перевірку концепція вдосконалення професійно-педагогічної підготовки педагогічних працівників системи ПТО, яка полягає в тому, що ефективне задоволення сучасних вимог до професійно-педагогічної підготовки педагогічних працівників системи ПТО можливе при розширенні цілей цієї підготовки у напрямку формування компетентної особистості фахівця даного профілю на підставі парадигми особистісно-орієнтованої освіти, визначення компонентів змісту професійно-педагогічної підготовки на основі професійно обумовленої структури особистості такого фахівця, побудови програми цієї підготовки як наскрізної програми здійснення цілісного стратегічного завдання, з урахуванням діяльнісного підходу та відтворенням у логіці її побудови процесу поетапного формування всіх складових структури особистості фахівця.

Основою формування компонентів змісту освіти повинна стати модель фахівця, яка будується на основі аналізу професійно-обумовленої структури особистості. Змістовне ж наповнення структурних компонентів моделі фахівця відбувається шляхом аналізу діяльності фахівця та аналізу сучасних вимог до його особистості.


Така модель фахівця дає уявлення про повний перелік здібностей, які повинен мати фахівець, щоб ефективно здійснювати свою професійну діяльність. Для гарантованого досягнення сформованості кожного із визначених елементів у змісті освіти повинен бути передбачений відповідний компонент, який забезпечує отримання комплексу знань, умінь, навичок та формування на їх основі певних якостей для придбання особистістю тих чи інших здібностей.

Цей метод дозволив переконатися у необхідності виділення у змісті освіти інженерів-педагогів окрім компонентів, які відповідають функціональній структурі професійно-педагогічної діяльності (проектувального, комунікативного (технологічного), менеджерського (організаційного), науково-дослідного) таких компонентів, як методологічний, гностичний та творчий.

Особливість нашого підходу полягає в тому, що методологічні основи повинні викладатися цілісно один раз для всіх дисциплін професійно-педагогічної підготовки на початку їх засвоєння та за єдиним підходом. Озброївши студента методологічними основами, єдиним підходом до пізнання та розуміння всіх педагогічних процесів та принципів, ми сприяємо створенню у нього цілісного уявлення про майбутню педагогічну діяльність та надаємо йому інструмент для самостійного освоєння нових знань, аналізу та оцінки нових педагогічних умов і ситуацій.

Гностичний компонент передбачає виділення у змісті професійно-педагогічної освіти основних понять, положень, принципів як загально-педагогічних, так і специфічних для кожного ступеня освіти (школа, ПТНЗ, ВНЗ), а також основ здійснення пізнавальної діяльності в галузі педагогіки.

Методологічний та гностичний компоненти ми об’єднали під однією назвою „методологічний”, розбивши його на дві складові: загально-педагогічну та професійно-педагогічну. Кожен з цих аспектів знаходить відображення відповідно у дисциплінах «Методологічні засади професійної освіти» та «Дидактичні основи професійної освіти».

Однією із найважливіших характеристик педагогічної діяльності є її творчий характер. Можна сказати, що у ньому виявляється специфіка цього виду професійної діяльності. Ця специфіка існувала завжди, але сьогодні це стало першочерговою умовою ефективної діяльності педагога, що потребує безумовно обов’язкового і цілеспрямованого формування здатності до творчої діяльності, тобто потребує введення відповідного компоненту до змісту освіти для гарантованості результату. Творчі якості можуть бути сформованими за допомогою також однойменного компоненту змісту, що утворює дисципліну «Основи інженерно-педагогічної творчості».

Проектувальні якості, відповідні знання, уміння, навики (ЗУН) можуть бути сформовані за допомогою однойменного компоненту змісту, розділяючись у дидактичному та виховному напрямках (дисципліни: «Методика професійного навчання: основні технології навчання», «Методика професійного навчання: креативні технології навчання», «Теорія і методика виховної роботи»). Організаційно-управлінські якості, відповідні ЗУН можуть бути сформовані за допомогою такого компоненту змісту, як менеджерський (дисципліна «Менеджмент освіти»). Науково-дослідницькі якості, відповідні ЗУН можуть бути сформовані за допомогою однойменного компоненту змісту (дисципліна «Методика науково-дослідної роботи»).

Дидактичні та виховні проекти реалізуються в межах технологічної діяльності, вимагаючи комунікативних якостей. Їх сформованість може бути досягнута за допомогою такого компоненту змісту, як комунікативний (дисципліна «Комунікативні процеси в педагогічній діяльності»).

Запропонований підхід до визначення змісту освіти інженерно-педагогічних кадрів дозволяє не вийти за межі діючого обсягу навчального часу і навіть ввести ряд нових дисциплін завдяки усуненню дублювання навчального матеріалу та перебудови структур та програм існуючих дисциплін, використовуючи принцип структурно-логічних схем 1.

Підсумовуючи вищесказане, хотілося б зазначити, що представлений в статті ряд здійснених заходів по реалізації концепції розвитку інженерно-педагогічної освіти, виконанню вимог Болонського процесу є тільки часткою тієї великої роботи, яка проводиться в академії, того великого кола питань, що вирішуються останнім часом в УІПА та інших закладах інженерно-педагогічного профілю для створення сучасної ефективної системи підготовки інженерно-педагогічних кадрів.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Маємо всі підстави стверджувати, що на нинішньому історичному етапі розвитку країни з об’єктивних причин ІПО зазнає бурхливого розвитку і пильної уваги з боку держави. Сьогодні відбувається переорієнтація всієї системи вузівської підготовки. На чільне місце виходить не формальний процес навчання та його організація, а запити ринку праці, замовників кадрів. При визначенні цілей і завдань вузівської підготовки інженерно-педагогічних кадрів головним чинником повинна бути не внутрішня технологія підготовки у вузі, а можливості і потреби профтехсистеми і виробництва. Статика навчально-виховного процесу у вузі змінюється на його динамічний розвиток, а здатність перебудовуватися відповідно до вимог системи ПТО стає принципом організації роботи навчального закладу інженерно-педагогічного профілю.

Особливого значення при цьому набуває взаємна інформованість ВНЗ та ПТНЗ. Час вимагає відійти від традиційного орієнтування системи педагогічного керування на директивні документи, а покласти в основу її діяльності повну і вичерпну інформацію про об’єкт виховання – учнів училищ і про сьогоднішні реалії організації процесу навчання в ПТНЗ. Термінової відповіді вимагає питання: чому, незважаючи на те, що в кожному куточку України готуються кадри для ПТО і ліцензуються профілі «Професійне навчання», вже протягом трьох років залишається стабільним відсоток вакансій викладачів ПТО та майстрів виробничого навчання; скільки потрібно кадрів і якою повинна бути система їх підготовки, що треба зробити для того, щоб випускники залишалися в системі ПТО і успішно адаптувалися там?

В останні роки багато було зроблено для реформування системи ІПО як в теоретичному, так і практичному плані. Все це надає впевненості, що найближчими роками в Україні буде створена ефективна система підготовки інженерно-педагогічних кадрів.

Але для цього якнайшвидше має бути вирішено ще цілий ряд основоположних питань законодавчого, наукового, методичного, організаційного характеру, як то:
  • розробка законодавчої бази та впровадження системи працевлаштування випускників вищих навчальних закладів;
  • розробка механізму постійного перегляду та удосконалення профілів підготовки кадрів по спеціальності „Професійне навчання”;
  • розробка системи ступеневої підготовки кадрів для системи ПТО та встановлення відповідності кваліфікацій вищої освіти посадам працівників ПТНЗ;
  • перегляд стандартів вищої освіти, змісту та технологій навчання майбутніх педагогічних працівників відповідно до сучасних вимог педагогічної, інженерної, галузевої освіти та Болонського процесу.

Для вирішення цих питань працівникам інженерно-педагогічної галузі освіти вкрай необхідні об’єднання зусиль і координованість дій всіх навчальних закладів інженерно-педагогічного профілю, тісне співробітництво з працівниками системи ПТО, розширення зв’язків з виробництвом і науковими закладами, створення інтегрованих науково-методичних об’єднань, активізація наукових і маркетингових досліджень, розуміння проблем і підтримка з боку державних органів.


Література
  1. Теоретичні засади професійної педагогічної підготовки майбутніх інженерів-педагогів в контексті приєднання України до Болонського процесу: (Монографія) / О.Е. Коваленко, Н.О. Брюханова, О.О.Мельниченко; Укр. інж.-пед. акад. – Харків, 2007. – 161 с.
  2. Концепція розвитку інженерно-педагогічної освіти (проект). – Харків: УІПА, 2004. – 40 с.
  3. Коваленко О.Е., Артюх С.Ф., Лобунець В.І., Резніченко М.К., Тарасюк А.П. Основні концептуальні положення розвитку інженерно-педагогічної освіти // Проблеми інженерно-педагогічної освіти: Зб. наук. праць. – Харків, 2004. - №6. – С. 14-27.
  4. Закон України про вищу освіту: за станом на 19 жовтня 2006 року / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К.: Парламентське вид-во, 2006. – 64 с. – (Закони України).


Коваленко О.Е., Лобунець В.І., Лазарєв М.І., Тарасюк А.П.

Про реалізацію концепції розвитку інженерно-педагогічної освіти в Україні

В статті розглянуто питання реалізації концепції розвитку інженерно-педагогічної освіти в Україні, проаналізовано зміни, які відбулися останніми роками, та проблеми, які назріли в системі ІПО. Висвітлено досвід Української інженерно-педагогічної академії по створенню сучасної ефективної системи підготовки інженерно-педагогічних кадрів в Україні.


Коваленко Е.Э., Лобунец В.И., Лазарев Н.И., Тарасюк А.П.

О реализации концепции развития инженерно-педагогического образования в Украине


В статье рассмотрены вопросы реализации концепции развития инженерно-педагогического образования в Украине, проанализированы произошедшие в последние годы в системе ИПО изменения и назревшие проблемы. Освещён опыт Украинской инженерно-педагогической академии по созданию современной эффективной системы подготовки инженерно-педагогических кадров в Украине.


O. Kovalenko, V. Lobunetz, N. Lazarev, A. Tarasyuk

About the Realization of Engineering Pedagogical Education Development Concept in Ukraine

The article deals with the issues of realizing the Engineering Pedagogical Education Development Concept in Ukraine. The changes and urgent problems of EPE are analyzed. The Ukrainian Engineering Pedagogics Academys experience in creating modern effective training system for engineering pedagogical personnel in Ukraine has been described.


Стаття надійшла до редакції 09.11.2007р.