Держава І право у період відродження
| Вид материала | Документы |
Содержание4. Українська Народна Республіка за правління Директорії |
- Держава сприяє консолідації, 164.05kb.
- Держава І право україни у період козацько-гетьманської доби (середина 17 – кінець, 771.2kb.
- Лекція 10. Держава І право феодальної Франції, 202.08kb.
- Держава І право україни у період народно-визвольної війни 1648-1654, 324.36kb.
- Авіація України у період відродження її державності” відродження української державності, 439.77kb.
- З м І с т, 469.94kb.
- Суставова Анна (м. Костопіль, Рівненська обл.), 152.41kb.
- Філософія відродження план Філософія Відродження, 138kb.
- Культура відродження культура відродження, 154.19kb.
- Роль учителя в організації виховання галицької молоді (кінець ХІХ – початок ХХ ст.), 70.43kb.
4. Українська Народна Республіка за правління Директорії
Встановлення влади Директорії
Після зречення гетьмана Директорія, утворена у листопаді 1918 р., фактично прийшла до влади, що, однак, вилилось не у практичні справи, а у цілу низку святкувань, зокрема підготовку і здійснення урочистого в’їзду Головного Отамана у Київ. 18 грудня 1918 р. Директорія УНР урочисто вступила до Києва. 26 грудня був створений перший уряд Директорії на чолі з В.Чеховським. Того ж дня Директорія проголосила Заяву, у якій вказувала, що вся влада в УНР належить лише трудівним класам: робітництву і селянству, а нетрудові класи позбавлялись права порядкувати державою; і запевняла, що передасть права і повноваження лише трудовому народу самостійної УНР. Однак ця заява з програмними цілями з’явилась аж через півтора місяця після формування Директорії і початку повстання і через 2 тижні по взяттю Києва. А до того населення по суті не знало основних завдань соціальної і політичної програми Директорії. Попри це, фактично Директорія керувалась іншою, неписаною і неоголошеною програмою.
Армія повстанців, що забезпечила переможний рух на Київ, розтанула з такою ж швидкістю, з якою й виникла. Її масу становили селяни, які, поваливши гетьманський режим, повернулись додому ділити панські землі. Україна була оточена ворогами з усіх боків: 6 різних армій діяли на її території – на заході стояли польські війська, після повалення гетьманської держави посилився рух радянських військ в Україну, на південно-східному кордоні виступили російські сили антибільшовицького спрямування, які очолив генерал Денікін, південна смуга з Одесою, Миколаєвом і Херсоном була зайнята французами; німецька і австро-угорська армії дотримували нейтралітету, так як їх солдати після німецької революції у листопаді здебільшого виїздили на Батьківщину; окрім того, в Україні почали діяти сотні загонів під проводом різних отаманів.
Директорія не мала відповідних органів для проведення в життя її програми. В уряді не було єдності і спільної політичної лінії, лише спершу прихильників Директорії об’єднувала боротьба проти гетьманського уряду, а з падінням гетьманату розбіжності посилились – тривали тертя між течіями Українського національного союзу, з членів якого була обрана Директорія, стосовно політичної і соціальної програми: більшість (Винниченко, Чеховський, Шаповал) – виступали за союз (із певними застереженнями) з більшовиками проти Антанти, а решта на чолі з Петлюрою закликали до спільних дій уряду з Антантою проти більшовиків.
Представники соціалістичних партій на початку грудня 1918 р. ухвалили, що найвища влада належить Директорії, а законодавча – Трудовому Конгресу, обраному трудовим народом, виконавча влада належала Раді Народних Міністрів, а влада на місцях – трудовим радам селян, робітників і трудової інтелігенції. Виборчих прав були позбавлені не лише заможні власники, а й частина інтелігенції: професори, адвокати, лікарі, педагоги середніх шкіл тощо, а отримали виборчі права лише представники інтелігенції, які мали “безпосередні контакти з народом”: лікарські помічники, фельдшери, вчителі народних шкіл, службовці канцелярій та ін.
5 січня 1919 р. було видано Закон про призначення першого засідання Трудового Конгресу на 22 січня 1919 р., в якому мали взяти участь делегати від селян, робітників, трудової інтелігенції та західноукраїнських земель. Директорія, її уряд і увесь український народ очікували від Трудового Конгресу вжиття заходів до виведення України з міжнародної ізоляції і подолання внутрішніх труднощів. 22 січня 1919 р., у перший день роботи, сесія Трудового Конгресу одностайно прийняла Акт соборності УНР і ЗУНР. Конгрес ухвалив Закон “Про форму влади в Україні”, за яким вся влада передавалась Директорії, було створено різні комісії: оборони держави, земельної реформи, бюджету, закордонних справ, харчова, культурно-освітня тощо. Директорії було надано право приймати закони, які мали затверджуватись або відхилятись на сесії Трудового Конгресу. Директорія призначала і усувала з посад членів кабінету. Конгрес оголосив демократичний устрій в Україні. Рада Міністрів і комісії мали підготувати вибори майбутнього Сейму України. Конгрес ухвалив також протест проти порушення цілісності української території більшовицькою Росією, Денікіним і Польщею.
На той час більшовики вже підходили до Києва, тож Конгрес головну увагу приділив визначенню орієнтації – на більшовиків чи на Антанту. Директорія не змогла об’єднати українські сили. На бік більшовиків перейшла одна з найбільших повстанських груп під командуванням отамана М.Григор’єва, що перед тим тривалий час боролась з ними на півдні України. Перейшов на бік більшовиків і анархіст Нестор Махно зі своїм великим загоном. Ще більше значення мав перехід на бік більшовиків Дніпровської дивізії, що стояла поблизу Києва, під командою отамана Зеленого. Україна наповнилась повстанськими загонами, які не визнавали влади Директорії і діяли кожен у своєму регіоні та часто змінювали орієнтацію: то ставали на бік Директорії, то переходили до більшовиків, чим посилювали анархію. У Директорії не було сил боротись з радянськими військами, з мінливими настроями повстанських отаманів, з антиукраїнською агітацією. Значний спротив викликало й призначення С.Петлюри – цивільної людини – на пост Головного отамана.