Geum.ru

Роль учителя в організації виховання галицької молоді (кінець ХІХ – початок ХХ ст.)

Вид материалаДокументы
Подобный материал:

РОЛЬ УЧИТЕЛЯ В ОРГАНІЗАЦІЇ ВИХОВАННЯ ГАЛИЦЬКОЇ МОЛОДІ (КІНЕЦЬ ХІХ – ПОЧАТОК ХХ СТ.)

Ярослав Боднар

Тернопільський національний педагогічний університет імені В. Гнатюка



Постановка проблеми. Період бурхливого національного відродження, який переживає Україна, супроводжується зростанням інтересу до історії, культури, духовних витоків народу.

Національна культура завжди була незмінним засобом виховання, фундаментом духовного розвитку особистості. Оздоровлення і розвиток економіки, науково-технічний поступ – все це, безумовно, важливі завдання. Проте нечасто досягають успіху програми і проекти суто економічного підходу до модернізації і перетворення суспільства. Стається це через те, що поза увагою залишається найголовніше – аналіз і врахування соціально-культурної і моральної ситуації. Ми звикли вбачати вторинність духовно-моральної сфери стосовно базисних, економічних структур. Прийшла пора переосмислити ці проблеми, враховуючи досвід минулих поколінь.

Метою нашого дослідження є висвітлити педагогічні проблеми, які вирішував учитель, виховник, організатор в галузі фізичного виховання молоді.

Основні методи дослідження: теоретичний аналіз фактів і явищ у спортивно-гімнастичному русі Галичини кінця ХІХ – початку ХХ століття.

Результати дослідження використовуються у процесі викладання історії фізичної культури, теорії та методики фізичного виховання на факультеті фізичного виховання ТНПУ ім. В.Гнатюка з метою відродження і формування теоретичних та методичних основ сучасної системи фізичного виховання молоді.

Розвиток фізичного виховання в кінці XIX - початку ХХ століття був можливим лише за умови оцінки його реального стану. "Витворення цього клімату - справа першорядної ваги. На чиїх плечах лежить це завдання? Передовсім тих, які взяли на себе реалізацію даної ідеї. Від їх внутрішньої вартості, від їх конкретної роботи залежить витворення цього психологічного підсоння. Ідея фізичного виховання, як і все інше, що народжується, мусить боротися за здобуття для себе права громадянства. Вартість і активність її носіїв - це перша й головна передумова-чинник у творенні пригожої для її росту атмосфери. Здатність принимати їх активно - це друга передумова" [1; 37-38]. Таким чином висловився М.Палідович у статті "До проблеми фізичного виховання", будучи переконаним, що успіх вирішення будь-якого завдання знаходиться у великій залежності від тих, хто взяв на себе відповідальність за кінцевий результат діяльності, за втілення ідеї в життя.

Визначальною умовою функціонування будь-якої системи, в тому числі і системи фізичного виховання, були і є висококваліфіковані фахівці-професіонали, віддані своїй справі. Вони були і залишаються носіями всіх її цінностей. Історичну місію передачі духовних надбань попередніх поколінь наступним здійснює учитель. Його професія - один із складних видів трудової діяльності, оскільки зумовлена необхідністю вирішувати багатогранні навчально-виховні завдання і складністю самого суб'єкту цієї діяльності - молодої людини, особистості.

В основі професійної готовності вчителя до навчально-виховної роботи лежать знання його справи. Він є справжнім творцем педагогічного процесу, в якому все перебуває в постійному русі. Тому вчитель фізичного виховання мусить не тільки правильно виконувати різні вправи, але й хоча б на загальних засадах знати анатомію та фізіологію людського тіла. "Це необхідно для того, щоби рекомендувати учням для виконання необхідні вправи так само, як скажім, професор ботаніки мусить знати анатомію і фізіологію рослин, щоби викладати цей предмет. Відповідальність учителя фізичного виховання набагато більша, ніж учителя арифметики або правопису. Хиби невмілого викладання зазначених предметів дуже легко можна в майбутньому виправити, але хиби неправильного функціонування серця, що дуже легко може трапитися від невмілого вправляння в молодому віці, виправити в жадний спосіб не зможе найкращий не то що вчитель, ба навіть лікар" [2; 2-3], - так характеризував усю складність професійної діяльності вчителя руханки Федір Мороз на сторінках "Січових вістей".

Уміння самостійно мислити, приймати нестандартні рішення в складних динамічних ситуаціях були надзвичайно важливими для вчителя. А ще, вміння особистим прикладом продемонструвати те, що вимагається від його підопічних. Степан Глібовицький, житель м.Калуша, що на Івано-Франківщині, згадує про свого учителя руханки (Петра Франка): "Міцної статури. На тілі вигравали м'язи. Було, збере нас біля себе, підійде до драбинки, вчепиться однією рукою і таку рівненьку хоругву зробить, що нам аж дух захопить" [3; 15].

Успішність педагогічної праці залежить від індивідуального уміння вчителя спілкуватися з учнями. Проте П. Шеремета в "Учительському слові" пише, що "...не може вчитель мішатися забагато до дітей, бо се в'яже їхню свободу. У деяких забавах може сам узяти діяльну участь, бо се подобається дітям і справляє неабияку радість, коли бачуть, що й учитель інтересується забавою. Се скріплює прив'язаннє дітей до учителя" [4; 9].

На думку А. Алиськевича, навчання не є метою, а лише засобом виховання, а воно в свою чергу має бути всебічним і раціональним, релігійно-моральним і естетичним, а також інтелектуальним і фізичним. Автор наголошує, що будь-яка школа повинна працювати за принципами активності учнів. Навчання має відбуватись таким чином, щоб молодь була не пасивна, а цікавилась значенням тої чи іншої вправи, завжди мала свою думку. Відповідно і до вчителя руханки ставились великі вимоги. Він повинен був розумно планувати заняття ("обдумувати кожну лекцію"), щоб сприяти активності молодих людей. У своїй промові на конгресі вчительства в Ужгороді в 1920 році А. Алиськевич підкреслює, що в межах двогодинної тижневої гімнастики учитель руханки повинен "...всесторонньо та симетрично укріпляти тіло, закласти здоровля. Усвоїти правильність і природній характер в держанню тіла в движениях. Виховати сильну волю, ловкость, чувство порядку, мужество, стойкость. Переслідувать самолюбство і тим морально виховати учнів" [5; 1].

Цікавими є судження І. Ющишина про роль вчителя в навчальному процесі. Педагог зазначає, що духовну цінність школи вирішує не її приміщення, не найновіше шкільне приладдя, розумно складені навчальні програми (хоча вони дійсно необхідні), а все-таки творчий вчитель. Підсумком глибоких роздумів є висновки І. Ющишина про те, що вчитель зможе успішно виконувати свої обов'язки за умови володіння:

- найширшою загальною і професійною освітою;

- матеріальною незалежністю;

- певними політичними правами;

- належною пошаною в громаді [6; 13].

Думається, що вищеназвані умови не втратили своєї актуальності і сьогодні, майже через сто років після їх висловлення.

У 1914 році було проведено Перший український шкільний конґрес, який мав на меті проаналізувати процес розвитку українського шкільництва, а також вказати шляхи поступу його в майбутньому. На цьому форумі читались, а потім обговорювались реферати, була організована шкільна виставка. Щодо тілесного виховання на конґресі було представлено:

- статистику розвитку руханки в Галичині;

- фотографії взірцевих спортивних залів (саль) і майданчиків для організації руханки;

- фотографії виконання фізичних вправ хлопцями і дівчатами;

- зразки руханкових одностроїв для хлопців і дівчат;

- фотографії приладів для руханки.

Галицький учитель у своїй діяльності приділяв увагу не тільки вихованню фізичних і духовних здібностей молодої людини, але й національному вихованню. З його допомогою в учнях виховувались такі риси як патріотизм, любов до рідного краю.

Кожний вчитель повинен бути прикладом у всьому для своїх вихованців. Школі потрібний високоморальний, активний і творчий вчитель ".... з широким інтелектом, з належним соціальним стажем, розбудженими очима на найвищі проблеми життя і розвитку народів, а в їх колі і нації" [6; 13].

Педагогічний процес - це складна система. У ньому не все лежить на поверхні і для того, щоб розуміти причини невдач, вчителю необхідно детально аналізувати свої дії, критично ставитись до власних вчинків.

Життя диктувало свої умови і вимоги до вчительства. У листопаді 1935 року у Львові відбувся Перший Український Педагогічний Конґрес. Цей форум складався із пленарного і секційних засідань. На засіданні другої секції - фізичне виховання - виступив С.Гайдучок із рефератом "Вплив фізичного виховання на вдачу нашої молоді", де головною була думка про те, що фізичне виховання для молодого юнака чи дівчини "...дає їм почуття загальної гармонії в цілости" [6; 13]. За підсумками роботи секції рекомендувалось у школах завести на учнів індивідуальні картки, впровадити обов'язковий психотехнічний екзамен для учнів, які переходять у школу вищого рівня, а також ввести посаду психолога у школах і організувати для вчителів курси з практичної психології. Пропонувалось кожного року проводити змагання між командами шкіл з різних, доступних для школярів видів спорту.

Перший Український Педагогічний Конґрес, проаналізувавши діяльність української школи, конкретизував мету національного виховання, визначив його роль у національно-культурному відродженні українського народу.

Учителі руханки, як і вчителі інших дисциплін, покликані були не тільки передавати юнакам і дівчатам знання, навчати їх чогось конкретного у вузькому розумінні слова, але й збагатити їхню свідомість, яка лише формувалась, вищими духовними цінностями, пробудити в них необхідність дбати про своє здоров'я.

Висновки


- основою професійної готовності вчителя до навчально-виховної роботи вважалось знання ним його справи. При цьому вчитель фізичного виховання повинен був не тільки правильно виконувати різні вправи, але й знати анатомію та фізіологію дитячого організму;

- навчання у школі має вестись таким чином, щоб учні не сприймали цей процес пасивно, а розуміли значення тієї чи іншої вправи для фізичного самовдосконалення. У той же час учитель повинен планувати заняття так, щоб сприяти активізації дітей і усвідомленню ними цінності занять;

- Перший Український Педагогічний конгрес конкретизував мету національного виховання, визначив його роль у національно-культурному відродженні українського народу.

Література

  1. Палідович М. До проблем фізичного виховання // Студентський вісник. — Львів, 1938. — Ч. 1—2. —С. 37—38.
  2. Мороз Ф. Сокільство і спорт // Січові вісти. — Львів, 1928. — № 2. — С. 2—3.
  3. Шевчук П. Жива книга пам’яті // Галичина. — 1.09. — Івано-Франківськ, 1992. — С. 15.
  4. Шеремета П. Як використати павзу в школі для великої ціли виховання дітей // Учительське слово. — Львів, 1925. — Ч. 7. — С. 9.
  5. Алиськевич А. Типи шкіл. Якої школи нам треба // Учитель. — Ужгород, 1920. — № 1. — С. 1.
  6. Ющишин І. Новини України // Шлях навчання і виховання. — Львів, 1926. — Ч. 2. — С. 13.


TEACHER’S ROLE IN THE ORGANIZATION OF EDUCATION OF THE YOUTH

Jaroslav BODNAR

Ternopil National Pedagogical University named after V.Gnatyuk

Abstract. The article is devoted to the basic aspects of effective organization of physical education of the youth at the end of 19 – the beginning of 20 century in Halychyna.

Key words: organization of physical education, basic aspects, teacher’s role.