Діяльністіь сб оун на території

Вид материала

Документы

Содержание Функції, структура та діяльність органів безпеки ОУН на території Волинської області в 1938-1939 роках.

Подобный материал:

• План роботи: Вступ. Україна напередодні Другої світової війни. Діяльність оун створення, 369.41kb.
• Монастириська районна державна адміністрація, 75.98kb.
• Анатоля Бедрія "оун І упа", 409.32kb.
• Боротьба оун-упа за незалежність в історичній картині світу, 67.15kb.
• Історія оун-упа: події, факти, документи, коментарі фіров П. Т. історія оун-упа: події,, 2927.67kb.
• Історія оун-упа: події, факти, документи, коментарі фіров П. Т. історія оун-упа: події,, 2934.55kb.
• Фиров п. Т. История оун-упа: события, факты, документы, комментарии фиров П. Т. История, 3007.23kb.
• Фиров п. Т. История оун-упа: события, факты, документы, комментарии фиров П. Т. История, 3013.43kb.
• Артющенко О. В., аспірант, 114.02kb.
• Товариство з обмеженою, 855.83kb.

Функції, структура та діяльність органів безпеки ОУН на території Волинської області в 1938-1939 роках.

Ярослав Антонюк, Волинська організація МНК

В останній період часу , у зв’язку з вимогами суспільства українські історики почали активно вивчати діяльність ОУН та УПА. Проте, як правило їх публікації поверхові та суб’єктивні. Для неупередженого дослідження та об’єктивної оцінки діяльності повстанців, необхідністю є детальне та кропітке вивчення всіх аспектів даної проблеми. Ключовою серед них є діяльність спецслужби ОУН, зокрема в Волинській області.

Так в одному з номерів „Бюлетня Крайової Екзекутиви ОУН” зазначалося : „Психологічне зреволюціонізування широких народних мас є першим етапом підготовки до загального революційного вибуху”.(1) Саме тому велику увагу керівництво ОУН приділяло диверсіям та терактам. Військовий референт КЕ ОУН на ПЗУЗ Василь Сидор (з 1936 року псевдо „Шелест”), активно розбудовував оунівське підпілля на теренах Волині, Холмщини та Полісся. З його ініціативи організовуються диверсійні загони, їх можна вважати за передвісників відділів УПА. З окремих бойовиків ОУН створювалися невеликі відділи, що повністю переходили в підпілля („у ліс”) і проводили рейди по Волині та Поліссі, виконуючи різні саботажні акції та „атентати”. Вже в липні 1937 року на території сучасних Горохівського та частково Володимир-Волинського районів було утворено перший загін „Вовки” під проводом Василя Макара, „Сіроманця”, який за свідченням її члена П.Башука нараховував 25 бойовиків. Основним завданням загону був збір військової інформації , охорона ліній зв’язку, саботажно-диверсійні акції, підготовка місцевого населення до антипольського повстання тощо.Проте, дану акцію перервали масові арешти в 1937 році, в тому числі В.Сидора. Зокрема, восени польська військово-політична контррозвідка заявила, що виявила мережу ОУН й це дасть змогу організувати великий судовий процес над її керівництвом. Цікаво, що під час обвинувачення суд спирався не на зізнання підсудних, а на „кофіденціональні інформації”.(2) Таким чином, перші військові формування, що з’являються на території Волинської області, були відділами органу безпеки ОУН, а отже вже в той час спецслужба була досить боєздатною структурою..

Однак, згодом і в інших повітах Волині почали організовувати подібні спецбоївки. Так провідники КЕ ОУН на ПЗУЗ Іван Скоп’юк – „Сатана” та Андрій Закоштуй – „Василь”,які дали дозвіл на формування біля Янова на Берестейщині повстанського куреня під назвою „Поліське Лозове Козацтво”, чисельністю 500 осіб, який очолили „Гроза” та Петро Башук – „Чох”.(3) Проте, організація військових відділів не набула в цей період масовості. Однак стала підгрунтям для виникнення в наступний період перших загонів УПА. За твердженням члена Крайової Екзекутиви М.Коржана, у 1937 році ОУН на ПЗУЗ набрала сили.(4) Нестримний ріст осередків спричинив до реорганізації ОУН у Волинській області. Наприклад, у Луцькому повіті, території гмін Полонка, Княгінінек (Маяки), Торчин, Ківерці, Піддубці, Чаруків були повністю опановані підпіллям, а в гміні Чарторийськ розпочалась організаційна робота. Загалом, функціонувало 6 надрайонів та сьомий на стадії утворення. (5) Нова структура виглядала так : повітовий провід – надрайонні проводи – сільські проводи – „п’ятірки”,”трійки” і „станичні”. У безпосередньому підпорядкуванні Луцького повітового проводу перебувала диверсійно-терористична група в складі С.Заготовнюка, С.Мельничука, М.Щигельського, що була створена С.Поліщуком наприкінці 1937 року.(6) Тобто, структура повторювала попередню, проте, значно розширенішу.

Військова референтура Луцького повіту займалася нагромадженням зброї та військовою підготовкою. У програмі вишколу членів надрайонних проводів, яка була знайдена в архіві С.Поліщука, про напрям роботи сказано : „ Проводити розвідку, хто має зброю, де знаходяться магазини (різновид військових складів), крамниці і склади зброї. Роззброювати одиничних осіб, як : гайових, поліціянтів, шпіцлів (агентів), „хрунів” ( українці які співпрацювали з польською поліцією), сторожів і т. д. Відібрану зброю зберігати в конспіративних магазинах.

Влаштовувати виправи боївок до більших осередків, в яких знаходиться зброя, як наприклад Стрілецьке товариство, ПВ (Військо Польське) і т. п. Виконувати то належить без розголосу

Влаштовувати добре законспіровані склади зброї і військових приладів (радіо, телефон і т.п.). Звернути якнайпильнішу увагу на військове вишколення членів. Постаратися про відповідну літературу і підручники. Врешті доконати обрахування військових сил”.(7) Як бачимо, основні завдання спецслужби полягали у підготовці до майбутньої великої війни, на яку покладалися великі сподівання. Бойові акції складалися з саботажів (найбільші - серпень 1937 і лютий 1938 року), терактів та експропріацій. Так, 11 березня 1937 року оунівцем в селі Піддубцях був застрілений постерунковий Адольф Рудковський, у Ківерцях вчинено замах на провокатора Клима Крупського та його брата Давида.(8) В січні-жовтні 1938 року було здійснено 10 терактів.(9) У серпні 1937 року та в лютому-березні 1938 року для поповнення організаційної каси було проведено 4 експропріації проти приватних осіб – Юзефа Дуди з села Банашівка, Олександра Рички з села Цеперів, Шиі Каца з колонії Звірків, Шломи Лінденбойма з села Городок, частина з них були невдалими.(10) Усього ж протягом 1929-1939 років оунівцями на території Волині було проведено 45 терактів. З 1929 по 1939 рік було проведено також 82 саботажі.(11) Метою даної діяльності спецслужби ОУН на Волині, було засвідчити власну військову силу, а також перешкодити агентурній діяльності польських органів держбезпеки.

Як контрзахід поляків щодо пожвавлення діяльності українських націоналістів, в 1937 році відбувається так звана „ліквідація” - хвиля масових арештів на території Волинської області.

Зокрема, в газеті „Діло” за 1 травня 1937 року повідомляється, що 28 квітня 1937 року в Луцьку відбувся судовий процес проти 44 оунівців звинувачених у державній зраді та приналежності до „Українського Народного Козацького Руху”, що його організував колишній підполковник І.Волошин.

В травні 1937 року у Луцьку відбувся судовий процес на якому було засуджено : В.Лавренка до смертної кари за вбивство поліційного агента, згодом її замінили на довічне ув’язнення, співучасників - Гаврисюка на 4 роки, а Марію Панасюк на 3 роки тюрми.(12) Проте, як правило, судили за незначні злочини.

В липні 1937 року у Луцьку відбувся великий судовий процес над 42 оунівцями, який тривав 14 днів до 31 серпня 1937 року. Було засуджено 34 підсудних на загальну кару 131 років в’язниці. Зокрема : Іван Клинів - 10 років, Павло Мигаль – 8, Іван Кохановський (Коханський), Василь Савич і Андрій Марченко по 7 років, Віталій Харуцький-Сухованець, Борис Пашкевич, Теодор Крук, Іван Халимон і Атанасій Марченко по 5 років, Олексій Комаревич, Петро Джугало, Олена Штуткало, Атанасій Юних, Яків Пенджовський і Сергій Федорович по 4 роки, Григорій Антонюк, Іларіок Климюк, Василь Диджант, Сергій Мартіянів, Теодор Вітковський, Радіон Артищук і П.Марчак по 3 роки. Теофан Кравець, Павло Вишневський, Олексій Левчук, Віктор Ваврищук, Іван Левосюк, Михайло Замкевич, Іван Фіта, Степан Борисюк і Василь Третевич по 2 роки, Теодор Скроповський 1 рік. Голова суду підкреслив, що суд не повірив в те, що метою ОУН була боротьба проти комунізму. Враховано було при винесені вироку, що всі підсудні це інтелігенти.(13) З 5 по 8 серпня 1937 року на території Луцького повіту було заарештовано 44 особи, в Берестечку 6 осіб : Євгена Шульгу, Івана Хлопецького, Анатоля Кабайду, М.Скоп’юка, А.Закоштуя, І.Васильчука, І.Філіповича, О.Надишкевича, Ф.Пом’яновський.(14) Матеріали на даних діячів ОУН були здобуті головним чином завдяки польській агентурі, а головним свідком на процесі був провокатор Клим Крупський, що раніше входив до осередку в Ківерцях.(15) В серпні-вересні 1937 року в Луцьку над ними відбувся великий судовий процес. За звинуваченням у державній зраді, підсудних було засуджено разом на 133 роки ув’язнення.(16) Газета „Неділя” за 21 грудня 1937 року повідомляє, що в Луцьку засуджено оунівців Івана Васильчука на 4 роки, Олександра Кокоса на 3 роки ув’язнення.

Вже 13 січня 1938 року українська газета „Діло” повідомляла : „ Ще не встигло розвіятися тяжке враження від присуду рівненського окружного суду в справі костопільців...., як оце підготовляється новий голосний процес на Волині, у котрому засяде на лаві обвинувачених 75 осіб студентської молоді з володимирського, ковельського, луцького, горохівського, дубенського, кременецького, здолбунівського і рівненського повіту.Обвинувачують їх у приналежності до ОУН і в змаганні відірвати Волинь від Польщі.

З луцького повіту : Микола Скопюк, Сергій Пукса, Борис Пукса, Осип Сакаль, Євген Шульга, Олександр Дмитрик, Петро Хлопецький, Всеволод Федорчук, Іван Мацик, Анатоль Кабайда і Макар Середюк ;

З ковельського повіту : Микола Ярмолович, Ксенофонт Ярмолович, Павло Микитюк, Олександр Олексюк, Платон Шелегеда, Дмитро Пушковський, Валентин Шаранович і Федір Шаранович ; З горохівського повіту : Олекса Багнюк, Опанас Надушкевич, Афоній Черняхівський, Іван Филипович, Іван Гладун і Василь Бежинський.

З володимирського повіту : Іван Шумський, Іван Душний, Микола Рокицький, Володимир Кіслюк, Федір Шльома, Юліян Данилюк, Семен Гуліта, Антін Озерів, Клим Гавронський, Хома Дячук, Василь Лещук, Петро Форенський, Рафаїл Семенюк, Степан Панасюк, Олекса Кушнірук і Микохір Гловачук. Таким чином, нова хвиля арештів, вирізнялася масовістю та значною кількістю звинувачень здобутих за допомогою польської агентури. Проте, послаблення ОУН на Волині вона вже спричинити не могла. Загалом, ситуація погіршувалася тим, що навесні 1938 року волинського воєводу (1928-1938) Яна Генрика Юзефського, за його „волинський експеримент” за наполяганням військових та частини чиновників, було переведено на посаду Лодзького воєводи, а на його наступником став Олександр Гавке-Новак, прихильник повної асиміляції українців Волині.(яких було 1.814.770 з загального числа 2.174.410 осіб).(17) Після цього хвиля репресій повністю охопила Волинь. Зокрема, відчутного удару зазнала ОУН у листопаді-грудні 1938 року. Було арештовано все керівництво підпілля на Луччині та Берестеччині, а також визначних підпільників - В.Лобая, З.Мазуркевича та Б.Бедрика.(18) Крім того, польський агент - Багнюк, перебуваючи в одній камері з І.Климовим, увійшов до нього в довіру й був назначений повітовим провідником Горохівщини. Розпочавши організацію осередків в Горохівському повіті й прилеглих місцевостях Дубенщини, він згодом їх видав польській поліції, а сам виступив головним свідком на політичних процесах, що були наслідками арештів.(19) Лише в Берестечку через провокаційну роботу Багнюка ОУН втратила щонайменше 14 членів.(20) За це ОУН винесла Багнюку, як і багатьом іншим зрадникам - смертний вирок.(21) Не менших втрат завдав ОУН арешт Семена Поліщука, під час якого до рук поліції потрапив архів Луцького повітового проводу. Він допоміг зорієнтуватися в арештах і проведеннях тортур під час допитів інших підпільників, які були звичайним явищем. Не витримавши катувань, після невдалого самогубства С.Поліщук почав зізнаватися. Це призвело до величезних втрат у лавах ОУН Луччини та Берестеччини. Репресії тривали аж до серпня 1939 року. Зокрема, 29 травня 1939 року поліція оголосила про арешт 262 членів та симпатиків ОУН, з яких 240 було засуджено. В тому ж повідомлені сказано про ліквідацію окружного проводу С.Поліщука, одного повітового, 5 надрайонних, 11 районних, 19 сільських.(22) Таким чином, втрати яких зазнала ОУН на території Волинської області, були такими значними, що репресії польської влади було названо „великою ліквідацією”.

Лише з листопада 1938 по 17 серпня 1939 року на території Волині було ув’язнено 624 підпільників, віддано під нагляд поліції 43 і звільнено 87 осіб. Окрім того поліція „занотувала”, але не арештувала ще 131 члена.(23) Найбільш постраждали осередки ОУН у Луцькому (281 заарештований) та Горохівському повітах.(37) А наприклад в щойно створеному на початку 1938 року Любомльському повіті затримали 14 оунівців, 8 з них було ув’язнено.(24) Тобто, все ці невдачі вказували на те, що ОУН на Волині вже не може існувати без сильної та професійної спецслужби, яка б ефективно могла діяти в найбільш екстремальних умовах. Увагу було звернуто й на те, що успіхи поляків, значною мірою були досягнуті завдяки розгалуженій агентурній мережі.

Тому одним з перших завдань спецслужби ОУН було створення не менш потужної власної в усіх сферах суспільного життя. Зокрема в легальних громадських організаціях : „Просвіта”, „Союз українок”, „Відродження”, „Основа”, кооперативах, а також в філіях Українбанку в Луцьку та Володимир-Волинську.(25) Своїх „агентів впливу” ОУН мала і в політичних партіях.

Підпільник з Луччини В’ячеслав Поліщук згадує : „Під прикриттям ВУО свою справу розгортала ОУН..” У Ковельському та Луцькому повітах оунівці здобували собі симпатиків серед колишніх членів КПЗУ, як найбільш активних та згуртованих. (26) Боротьба підпілля відбувалася навіть у в’язницях, так 13 липня 1938 року в Луцькій тюрмі відбулася голодовка оунівців з вимогами покращення умов ув’язнення, а також розширення сфери вживання української мови.(27) Провідники організації були переконані, що ОУН – це „не лише револьвери і гранати, а револьвери, гранати і вся цілість українського життя”.(28) Таким чином, процес створення агентурної мережі набув широкого розмаху й в цьому спецслужба ОУН досягла певних успіхів.

Іншим кроком був процес формування самостійної розгалуженої структури спецслужби ОУН на території Волинської області. Він відбувався в 1937-1938 роках при об’єднані бойової та військово-вишкільної рефкрентур.(29) Прискорила події й та обставина, що в лютому 1939 року на території Західної України (Галичини) було утворено нову Крайову Екзекутиву ОУН на ЗУЗ (західних українських землях), де було організовано окрему референтуру Служби Безпеки ОУН.(30) Згідно директив, новоутворена референтура повинна не лише охопити всю оунівську мережу, а й „...в цілях розвідки створити свої осередки у ворожому середовищі”. Кожен підпільник був зобов’язаний повідомляти референту безпеки про всі підозрілі дії, як в організації, так і в місці його проживання. Проте, вже в 20 березня 1939 року у Львові польською поліцією був арештований керівник СБ ОУН на ЗУЗ Борис Рибачук.

Стосовно Крайової Екзекутиви ОУН на ПЗУЗ ніяких відомостей про організацію та діяльність референтури СБ не знайдено. Найбільш вірогідно, що вона до початку Другої світової війни так і не була утворена. Подальший розвиток СБ ОУН в значній мірі відбувався під впливом подій війни.

Водночас, з другої половини 1930-х років спецслужби Німеччини проявляли посилену увагу до діяльності ОУН. Зокрема, було налагоджено контакти з провідними діячами українського націоналістичного підпілля. Одним із координаторів такої співпраці був колишній референт „розвідки і зв’язку” при НК УВО – Р.Ярий. Це було пов’язоно з тим, що Німеччина хотіла використати оунівське підпілля в майбутніх військових конфліктах. Головний провід Організації вирішив скористатися з даної ситуації. Один з керівників ОУН Ярослав Гейвас так згадує цей період : „...Першою і незмінною причиною нашої співпраці з німцями були надії і вигляди на очевидній користі для народу й остаточний розрахунок, що наша співпраця приведе до здобуття самостійності”.

Коли стало зрозумілим, що майбутня війна – це лише справа часу, ОУН на Волині активізувала підготовку до бойових дій. Майже кожен провід ОУН, від сільського до Крайового, мав у своєму складі військового референта, який здійснював збір зброї, амуніції, військового спорядження, а також стеження за тими місцями, де можна було здобути зброю, займався підготовкою підпілля для майбутнього антипольського повстання. Оунівців, які йшли служити у військо, повчали, щоб „не пхалися на ординарців і до кухні, лишень до підофіцерських шкіл”.(31) Таким чином, свою майбутню боротьбу ОУН намагалася організувати як самостійне військове формування, що абсолютно не входило в плани фашистів.

Німецьке політичне та військове керівництво також не було зацікавлене у створені професійної української Служби

Безпеки, а тому основну увагу приділяло розбудові оунівського підпілля в Західній Україні. Яке на його думку організує масове антипольське повстання під час майбутнього конфлікту, а після цього піде на службу до німців в якості поліцаїв та дрібних чиновників. При цьому вони також не надавали ніяких політичних гарантій інтересам ОУН в разі повалення польської влади. Тому не дивно, що на пропозицію німців підняти на Західній Україні антипольське повстання Андрій Мельник заявив : „...не можу дати згоди і видати наказ до повстання ОУН на тилах польської армії, тому, що не бачу в ім’я чого це мало б статися. Найперше, німецький уряд мусить офіційно зайняти чітке становище щодо України, а тоді, в залежності від становища, ми зможемо розглянути німецькі пропозиції включення ОУН у війну Німеччини з Польщею і повстання на тилах польської армії”.(32) Як наслідок неоднозначних дій німців, антипольського повстання не відбулося.

Лише в окремих населених пунктах Волинської області, невелика частина українців підбурена діячами КПЗУ й дезорієнтована діями та заявами частини націоналістичного керівництва роззброювала відступаючі польські військові відділи. Більш-менш значні антипольські виступи були в Ковельському повіті – 15 випадків, Луцькому – 11, Любомльському – 5, Володимир-Волинському – 3, Камінь-Каширському – 1. Найбільш значними сутичками українців з польською армією відбулися :

- 19 вересня 1939 року, теракт проти поручика В.Владажа у містечку Камінь-Каширську.

- 20 вересня 1939 року, бій повстанського відділу з польською заставою 183 піхотного полку поблизу села Пісочне Ковельського повіту.

- 20 вересня 1939 року, бій повстанського загону за станцію Мизов де повністю було знищено польську охорону.

- 22 вересня 1939 року, бій новоутвореної „народної міліції” Любомльського райвиконкому за містечко Любомль.

- 22 вересня 1939 року, бій боївки ОУН поблизу станції Турійськ з охороною вантажного потягу з метою захоплення зброї. В результаті бою один підпільник був важко поранений.

- 24 вересня 1939 року, бій повстанського загону з поляками за село Дубечно.

- 25 вересня 1939 року, сутичка боївки ОУН села Озеряни Ковельського повіту, а саме : Ясенчук Данило, Гоменюк Антон, Котюк Микола, Ковальчук Онисій, Ковальчук Дмитро та інших з охороною польського штабного обозу. В результаті сутички загинув житель села Озеряни Ковельського повіту Лікандер Мартинюк.

- 25 вересня 1939 року, бій „народної міліції” Шацького райвиконкому за містечко Шацьк.

- 26 вересня 1939 року, бій повстанського загону з поляками за містечко Ратно.(33)

Таким чином, аналізуючи дані сутички, можна стверджувати, що вони були стихійними. Головною причиною нападів повстаців на поляків було захоплення зброї та намагання продемонструвати свою силу або лояльність новій на Волині радянській владі.Андрій Рукас, як і більшість українських істориків зазначає, що : „широкомасштабного повстання не відбулося. Ці виступи мали локальний характер і не виходили за межі одного повіту”.(34) Щодо польських дослідників, їх оцінка подій не відрізняється, Ришард Тожецький у своїй праці „Поляки і українці” стверджує, що напади українців на відступаючі частини польських військ відбувалися в майже в кожному повіті, але це не мало характеру повстання. Загалом розмах боротьби з поляками на території Волинської області, був незначним, навіть в порівнянні з іншими регіонами, наприклад Тернопільщиною.(35) Крім того, сутички повстаців з польськими військовими, як правило, закінчувалися невиправданими втратами серед українців, а тому не принесли користі ні одній, ні іншій стороні. Однак, випадки збройних виступів, були швидше за все вийнятками. Тоді як переважна більшість українського населення утрималась від масових антипольських виступів. Зазвичай дотримуючись нейтралітету або й відносячись до трагедії поляків співчутливо.

Таким чином, розвиток спецслужби ОУН на території Волинської області в останні передвоєнні роки, підійшов до того етапу, коли з підрозділу військової референтури він поступово в жорстокій боротьбі з ворогом, перетворився на самостійну структуру.

1. Український історичний журнал - № 4 – 2000 – С.3-18.

2. Вєдєнєєв Д.,Єгоров В. Меч і тризуб // Науково-документальний журнал. З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ - № 1/2 – К., 1998 –С.375.

3. Мірчук.П. Нарис історії ОУН. Т.1. – Мюнхен-Лондон-Нью-Йорк, 1968 : Українське видавництво – С.459-461.

4. Дарованець О. Організаційний стан та діяльність Луцького повіту ОУН у 1937-1938 роках // Український визвольний рух - № 1. – Львів, 2003 : Мс – С.47.

5. ДАВО.Ф.216.Оп.3.Спр.1954.Арк.81.

6. ДАВО.Ф.216.Оп.3.Спр.1954.Арк.82.

7. Дарованець О. Організаційний стан та діяльність Луцького повіту ОУН у 1937-1938 роках // Український визвольний рух - № 1 – Львів, 2003 : Мс – С.53.

8. ДАВО.Ф.46.Оп.9а.Спр.889.Арк.64.

9. ДАВО.Ф.1.Оп.2.Спр.7229.Арк.236-237зв.

10. ДАВО.Ф.46.Оп.9а.Спр.889.Арк.64-66.

11. Дарованець О. Боротьба ОУН проти асиміляційно-репресивної політики польської влади щодо українців Волині (1929-1939) // Український визвольний рух - № 2 – Львів, 2003 : Мс – С.66.

12. Бедрій А. ОУН і УПА. – Нью-Йорк, 1983 – С.8.

13. Вєдєнєєв Д.,Єгоров В. Меч і тризуб // Науково-документальний журнал. З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ - № 1/2 – К., 1998 –С.376.

14. Дарованець О. Організаційний стан та діяльність Луцького повіту ОУН у 1937-1938 роках // Український визвольний рух - № 1 – Львів, 2003 : Мс – С.54.

15. ДАВО.Ф.216.Оп.3.Спр.1936.Арк.7зв.

16. Мірчук.П. Нарис історії ОУН. Т.1. – Мюнхен-Лондон-Нью-Йорк, 1968 : Українське видавництво – С.367.

17. Там же. – С.473.

18. Криштальський А.Національно-визвольний рух опору на Горохівщині.– Луцьк : Надстир’я,1994 - С.11.

19. ДАВО.Ф.216.Оп.3.Спр.1811.Арк.78-79.

20. ДАВО.Ф.216.Оп.1.Спр.1921.Арк.19.

21. ДАВО.Ф.216.Оп.3.Спр.1811.Арк.104.

22. Дарованець О. Організаційний стан та діяльність Луцького повіту ОУН у 1937-1938 роках // Український визвольний рух - № 1 – Львів, 2003 : Мс – С.55.

23. ДАВО, Ф.46, Оп.9, Спр.4671, Арк.14-18.Український православний календар на 1938 р. – С.105.

24. ДАВО,Ф.1,Оп.2, Спр.8086. Арк.7.

25. Там же. – С.68.

26. ДАВО,Ф.33, Оп.4,Спр.70.Арк.225зв-226.

27. ДАВО,Ф.46.Оп.9а,Спр.670.Арк.5зв.

28. Дарованець О. Боротьба ОУН проти асиміляційно-репресивної політики польської влади щодо українців Волині (1929-1939) // Український визвольний рух - № 2 – Львів, 2003 : Мс – С.70.

29. ДАВО.Ф.1.Оп.2.Спр.7837.Арк.117зв.

30. Посівнич М.Формування військової доктрини ОУН (1929-1939) // Український визвольний рух - № 1 – Львів, 2003 : Мс – С.43.

31. ДАВО.Ф.46.Оп.9а.Спр.670. – Арк.4зв-5.

32. Бойдуник.О. Андрій Мельник – К.,1995 – С.248.

33. Волинь і Холмщина 1938-1947 - Львів, 2003 : НАН – С.123-128.

34. Руккас А.Бойові дії загонів ОУН у вересні 1939 р.// Дрогобицький краєзнавчий збірник – Дрогобич, 2002. – С.386.

35. Дзюбан О.Українсько-польське протистояння у вересні 1939 року у тогочасній пресі та споминах очевидців // Український визвольний рух - № 2 – Львів, 2003 : Мс – С.84-85.