Geum.ru

Діяльністіь сб оун на території

Вид материалаДокументы

Содержание


Організація, структура і діяльність органів безпеки ОУН на території сучасної Волинської області в 1932-1937 роках.
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7

Організація, структура і діяльність органів безпеки ОУН на території сучасної Волинської області в 1932-1937 роках.



Ярослав Антонюк, Волинська організація МНК

Початок творення спецслужби ОУН розпочався одночасно зі створенням самої організації з 28 січня по 3 лютого 1929 року в місті Відні. Зокрема при військовій референтурі ПУН було утворено відділ розвідки, яку очолював Роман Сушко. Таким чином, в даний час спецслужба не отримала окремої розгалуженої структури.

Загальне керівництво ОУН здійснював комендант УВО полковник Євген Коновалець. Таке одночасне керування обома організаціями допомогло легко й швидко їх об’єднати. Вся територія України була поділена на 10 країв (воєводств). Два краї знаходилися на окупованих поляками Волині та Галичині, вони були з’єднані в одну організаційну цілісність - КЕ ОУН ЗУЗ. Ще в програмі ОУН за 1929 рік передбачалося утворення самостійного краю Північно-Західних Українських Земель (ПЗУЗ) до якого б входили Волинь, Полісся, Підляшшя та Холмщина в складі 5 округ. Але вже перші роки діяльності показали непридатність такого поділу в тогочасних умовах.

Тому КЕ ОУН ЗУЗ була поділена на 10 округ (областей) в межах сучасної Волинської області знаходилась Луцька округа. Вони в свою чергу ділились на надрайони (повіти), райони (гміни, що охоплювали 3-5 сіл) та станиці (населені пункти). Найнижчою підпільною структурною ланкою були осередки, які об’єднували по 3-5 членів („трійка” або „п’ятірка”). Кожен член ОУН мав псевдо й не знав колег з сусіднього осередку.(1) Дана структура підтвердила свою ефективність й зберігалась до утворення перших відділів УПА.

В липні 1932 року на Празькій конференції ОУН, було остаточно перетворено УВО у референтуру військових справ Крайової Екзекутиви ОУН.(2) Відтоді бойова референтура складалась з двох відділів – кадрового і бойового. Згідно постанов Празької конференції при Крайовій Екзекутиві було утворено „контрольно-розвідувальний відділ”, який діяв як окрема референтура. Тобто було зроблено важливий крок до усвідомлення важливості органів безпеки для ОУН в той час, а особливо на майбутнє.

Першим його керівником був студент-медик Ярослав Марушко, а після його арешту, студент Олександр Пашкевич-Гіз. До функцій відділу входив збір військової інформації, співпраця з українськими громадянами які проживають за кордоном, наглад за членами організації, а також організація терактів та диверсій.(3) Як бачимо з самого початку, спецслужба формувалась враховуючи багатогранність завдань та з перспективою на майбутнє їх розширення.

Безпосередньо у Волинській області вже з літа 1932 року діяла мережа оунівського підпілля, яке підпорядковувалось Львівській Крайовій Екзекутиві ОУН. Основу якого складали колишні станичні осередки УВО, українська гімназійна та студентська молодь, інтелігенція, частина селянства. На протязі 1932-1933 років на території Волинської області оунівська мережа була утворена в таких населенних пунктах: Луцьк, Лаврів, Чурків, Жидичин, Ківерці, Піддубці, Боголюби, Милуші, Звірів, Озеряни, Колодяхно, Любитів, Мацеїв, Торговище, Стара Вижва, Мизово, Романів, Шепель, Городище, Ковель, Седлище, Шайно, Несухоїжі, Красноволя, Кругель, Облапи, Гридки, Сераховичі, Окунин та інші.(4) Тобто склад та структура підпілля знаходилась на стадії формування, не включаючи до свого складу широких народних мас. Ця обставина була зумовлена ще й тим фактом, що приходилось конкурувати з іншими політичними партіями, як легальними так і нелегальними, особливо з КПЗУ яка залучала в свої структури значну кількість свідомих українців. Повітовими провідниками на Ковельщині були : Володимир Маркевич з жовтня 1930 по серпень 1931 року, Мирослав Онишкевич з серпня 1931 року по вересень 1931 року, Сергій Сочинський з листопада 1932 по серпень 1934 року, Олександр Калюжний з серпня 1934 по січень 1935 року. Повітовими провідниками на Луччині були : Іван Скоп’юк з січня 1932 по 1933 рік включно, Микола Скоп’юк з кінця 1933 по літо 1935 року, Віталій Рафальський з літа 1935 по осінь 1936 року, Микола Скоп’юк з осені 1936 по літо 1937 року.(5) Ці два повіти були найбільш охопленими сіткою підпілля ОУН, а тому й на їх території й була розгорнута найактивніша поміж інших територій діяльність. ОУН на Луччині будувалося за стандартною організаційною схемою : повітовий провідник (референтури : організаційна, ідеологічно-політична, громадської роботи, пропагандивна, військова, Юнацтва) – районні проводи – „звена”(3-5 членів ОУН). Де не було такої кількості підпілля націоналістичною боротьбою керував „станичний”. Всі хто поділяв ідеї ОУН вважався „прихильником”, а ті, які сприяли визвольній боротьбі пасивно „симпатиками”. (6) Щодо „симпатиків”, то їх кількість постійно змінювалась й за різними звітами суттєво різнилась.

У вересні 1932 року при Львівській Крайовій Екзекутиві ОУН було утворено Волинський окружком до складу якого входили : Скоп’юк Іван, Скоп’юк Микола, Куц Олександр, Бусел Олександр та інші.(7) Слід відмітити, що до його складу входили чотири референтури, які працювали по окремих напрямках. Подібні структури були майже

у всіх команд УВО-ОУН, які діяли на території Волинської області.

На прикладі діяльності Луцької повітової команди УВО-ОУН, бачимо, що весною 1933 року до її складу входила Луцька міська та шість районних команд ОУН, а саме сіл - Лаврів, Романів, Боголюби, Милуші, Шеплі та Ківерці. Керівником повітової команди було обрано Івана Скоп’юка, секретарем – Бориса Бахова, скарбником – Володимира Гайдюка, військово-розвідувальну референтуру очолив житель села Ківерці – Констянтин Петрончик.(8) Таким чином, як бачимо, орган безпеки очолив місцевий житель й він також входив до головного керівництва оунівського підпілля, засвідчуючи важливість в той час даної служби.

Спрощена схема діяльності повітових військово-розвідувальних референтур відбувалася таким чином. Всі керівники трійок або п’ятірок мали безпосередній зв’язок з районним референтом по диверсіям, тероризму та саботажу. Вся добута інформація аналізувалася повітовим військово-розвідувальним референтом та передавалися повітовому коменданту. В з залежності від важливості та умов її спецкур’єрами доставляли в Львівську Крайову Екзекутиву або в Прагу де під вивіскою Українського громадського комітету, діяла „Волинська група ОУН”. Вона не лише надавала всебічну допомогу оунівцям на території Волині, а й систематизувала зібрану звідти інформацію. Керівниками цієї Празької організації були Юрій Косач та Омельчук. А зворотній зв’язок забезпечувався через волинських студентів, які навчалися у вищих навчальних закладах Польщі, Німеччини, Чехословаччини, Болгарії. Тобто інформація, що її здобувала спецслужба ОУН на Волині, та її диверсійна діяльність, слугували загальним цілям організації.

З польських агентурних даних, відомо, що 5 листопада 1932 року, після обіду, до помешкання Івана Лобая в село Стоянів, прийшов студент, як пізніше з’ясувалося факультету теології при Православному університеті у Варшаві. Син св’ященника з Торчина – Олександр Новицький. Він передав валізу, яку приніс з собою, оунівцю з села Романів – Івану Карасю, застерігаючи його при цьому, що там знаходиться вибухівка. Після цього вони пішли на залізничну станцію, де Новицький придбав квитки до Ківерців. Він також показав І.Карасю два нових пістолети системи „браунінг” та сказав, що вони повинні будь-що доставити валізу Гордію Шабалі (син лісника, референт з питань терору та саботажу в Ківерцях), а в разі перешкод використати зброю, що знаходилась в Новицького.(9) Це свідчить про чітку координацію дій, якої вже в той час досягла спецслужба ОУН.

З інших донесень дізнаємося, що в другій половині 1932 року повітовий комендант УВО-ОУН Іван Скоп’юк відправив спеціально підготовлених оунівців у так звані „подорожі по Малопольщі”. Після їх закінчення, учасники звітувалися перед І.Скоп’юком. Під час „подорожі” складалися детальні карти місцевості на яких робились різноманітні помітки та записи. Тобто проводилася загальна розвідка, що свідчить про розширення сфери діяльності відділів безпеки ОУН на території сучасної Волинської області.

Особливу увагу військово-розвідувальна референтура ОУН приділяла організації, функціонуванню та охороні ліній зв’язку. 20 серпня 1933 року польська поліція провела масові арешти оунівців. Під час обшуку в записнику повітового коменданта Івана Скоп’юка було виявлено адреси секрктних пунктів зв’язку, а саме : Дережанська гміна, село Ставок в Гриця Середюка, місто Костопіль в Т.Савчука, місто Дубно вулиця Цегельна 22 в Сергія Колоткіна, Дубнівський повіт, село Ситно в Василя Кота, місто Рівне вулиця Домбровського 61 в Гарца Мородко, місто Володимир-Волинськ в Йосипа Ковальця та інші.(10) Що показує значний розвиток зв’язку між осередками та його законспірованість.

Під особливим контролем керівництва ОУН перебували саботажні, диверсійні та териростичні акції. Провід Організації вважав ці спецоперації складовою частиною національно-визвольної революції. На думку керівництва, вони підірвуть потугу польського окупаційного режиму зсередини, пробудять національну свідомість в українців, підготують підгрунтя для творення армії Соборної Української Держави. Так в 1931 році на території Волині було зареєстровано два випадки антипольської діяльності ОУН. В 1932 році – 16 випадків, 1933 році – 100, а в 1934 – 41, через масові арешти.(11) Тобто інтенсивність роботи спецслужби неухильно збільшувалася, незважаючи на будь-які пепрешкоди. Як бачимо, кульмінаційним щодо проведення різноманітних терактів був 1933 рік. Саме в цей час окружним провідником ОУН у Луцьку Олександром Куцем, було організовано теракт („атентат”) на волинського воєводу Генрика Юзефського. Головними звинуваченнями було закриття „Просвіт” - в Володимир-Волинську повіті – 60 філій, Ковельському – 90, Луцькому - усі філії, подібна ситуація була і в інших повітах Волині. Також було закрито частину кооперативів, половину книжок в читальнях знищено поліцією, на межі з Галичиною створено „сокальський кордон” та багато іншого. Виконавцем замаху мав бути бойовик Скопяк. Однак, випадково, Куць та Скопяк були арештовані й опинилися в слідчій тюрмі напередодні теракту. Тим часом було також ув’язнено Підгайного та Малюцу, які займалися тією справою, а тому виконання атентату здійснено не було.(12) Цікаво, що здійснення цього теракту, бажали не лише українські націоналісти, а й польські, незадоволені ліберальною діяльністю воєводи. Проте, ні одні, ні інші не досягли успіху.

Незважаючи на те, що ОУН була створена як законспірована організація з чіткою структурою та дисципліною, а її члени постійно вивчали та вдосконалювали досвід інших підпільних організацій – ірландців, греків, поляків. Вона не змогла оминути багаточисельних втрат. Польська влада йшла на будь-які методи аби запобігти розвитку ОУН та знищити її на Волині ще у стадії формування.

Зокрема, 4-5 листопада 1932 року в Луцьку відбувся судовий процес над Косачем Ю., Маркевичем В., Лісневичем Г., Онишкевич М., Вітрик П., Сочинський З., Сочинський С., Куниці І. Всіх було засуджено по 1 року арешту за приналежність до ОУН. В квітні 1933 року в селі Лаврові було арештовано Петра Зацерковного та 111 інших селян , а в Луцьку – Івана Скоп’юка.

В ніч з 9 на 10 квітня 1933 року були арештовані підпільники з села Лаврів, а 4 вересня в Луцьку над ними відбувся суд. За приналежність до ОУН було засуджено селян : Закоштуя А. на 4 роки, Зарембу Б., Помяновського В., Зацерковного П. по 3 роки, Ковальчука Ф. та Хвещука Л. по 2 роки, Остапюка І. на 1 рік ув’язнення.(13)

Вночі 20 вересня 1933 року на території Ківерцівської гміни були арештовані місцеві оунівці : Микитюк М., Крупський К., Дмитрук П., Дмитрук О., Дрожчук Н., Корнелюк Н., Мазурець С, Корнелюк І., Корнелюк П. 24 вересня 1933 року було арештовано жителя села Романів Столярчука М. та жителя села Верхівка Петровського М. 24 грудня 1933 року жителі села Гончий Брід Ковельського повіту були арештовані місцеві оунівці Рудик М.З. та Рудик М.Д.(14)

В липні 1934 року у Луцьку було засуджено Макара Чайківського й Михайла Кодню по 12 років ув’язнення і Максима Бондарука на 10 років за те, що в листопаді минулого року в селі Старий Рачин Горохівського повіту, вбили єврея Абрума Басера. Він належав колись до „Просвіти”, але згодом став агентом поліції („конфідентом”), за що, як записано в акті обвинувачення, дані особи його й вбили. 24 вересня 1934 на Виїздній Сесії луцького окружного суду в місті Володимир-Волинську було засуджено Тимофія та Володимира Процюків по 4 роки, Василя Кисіля на 3 роки в’язниці.

На Луччині в листопаді 1934 року за протидержавну діяльність арештовано оунівців: Арсена Слюсарчука, Кіндрата Швеця, Мефодія Никитюка, Клима Крупського, Степана Мазурця та Павла Сидорчука.(15)

Таким чином, аналізуючи арешти оунівців, очевидним є той факт, що польська спецслужба так і не змогла повністю розкрити конспірацію підпілля. А звинуваченням, нерідко навіть керівнику ОУН, було приналежність до організації або в загальному „антидержавна діяльність”.

Однак траплялися катастрофічні невдачі. Зокрема, найбільшої шкоди оунівському підпіллю було завдано агентом польської контррозвідки, членом боївки „Летюча бригада”, братом секретаря ПУН – Романом Барановським. Саме він видав поліції першого крайового провідника УВО-ОУН Юліана Головінського та організаційного референта Зенона Коссака, а також багатьох інших діячів підпілля.(16) Даний приклад успіху польської контррозвідки був не вийнятковим. Тому перед ОУН постало завдання прискорити розвиток власної спецслужби. Однак ні фахівців ні матеріальних ресурсів для цього в даний час не вистачало.

Проте, одночасно з значними арештами оунівців, відбувався розвиток підпілля. Зокрема на Берестеччині в 1933-1934 роках Хмаруком А. було організовано осередки ОУН, що мали зв’язок з Скоп’юком М.(17) А Луцьк через швидкий розвиток підпілля виділено в окрему структурну одиницю.(18) Таким чином, ті втрати яких зазнала ОУН, одночасно компенсувались новими українцями, незадоволеними посиленням репресій польською владою. Крім того, оунівською спецслужбою набувався безцінний досвід та вона загартовувалася в боротьбі з сильним ворогом.

Наприкінці 1934 року Микола Кос, Ярослав Старух та інші висунули пропозицію поділити КЕ ОУН ЗУЗ на два краї з окремими й самостійними Крайовими Екзекутивами, що допомогло б зміцнити та розширити мережу ОУН, а також активізувати місцеве населення. Це могли зробити лише волинські оунівці, а не прибулі з Галичини, яким на перешкоді стояв „сокальський кордон” і яких кожної хвилини могла б спіймати польська поліція.

Голова ПУН полковник Є.Коновалець підписав цей проект, а тому на початку літа 1935 року була сформована окрема КЕ ОУН на ПЗУЗ в складі. Крайовим провідником було обрано М.Коса, а військову референтуру після виходу з в’язниці у вересні 1936 року зайняв Василь Сидор. Обласними провідниками стали : Микола Скопюк, Володимир Робітницький, Микола Мостович. З кінця 1935 року на Волині активно діяло два окружні і шість повітових екзекутив до складу яких входило 168 осередків ОУН. Таким чином, за порівняно короткий проміжок часу вдалося не лише відновити, а й суттєво розширити мережу оунівського підпілля на території Волинської області. Важливу роль у цьому відіграла військово-розвідувальна референтура.

Зокрема, вдалося дезінформувати польську контррозвідку, щодо розвитку підпілля. Свідченням цьому є звіти Волинського воєводського управління (ВВУ). Так, на території Луччини підпілля ОУН нараховувало близько 160 дійсних членів і 800 прихильників, у звіті ж ВВУ за квітень 1937 року нараховувалося лише 124 членів та симпатиків.(19)

В той же час, внаслідок масових арештів, десятки волинських оунівців було переправлено за кордон або перейшли на нелегальне становище. Зокрема керівник Паридубського осередку Микола Луць, чудовий організатор та досвідчений пропагандист, володів шістьма мовами, змушений був емігрувати до Аргентини. Також виїхали : з міста Ковель в Братіславу Марія Олексіївна Честухіна, з містечка Торчин у Варшаву 17 жовтня 1934 року Євген Новицький, з села Боголюби Луцького повіту в Прагу 10 вересня 1934 року Іван Степанович Подригуля, з міста Луцьк (Гнідава) в Гданськ Володимир Сергійович Теглов, з села Кичкарівка Луцького повіту у Подєбради в 1934 році Дмитро Федорович Гудемчук.

Павло Новосельський з села Любитів Ковельського повіту, член УВО-ОУН з 1930 року, співзасновник Ковельської повітової команди УВО, змушений був перейти на нелегальне становище.(20) Подібних прикладів було багато. Ці заходи допомогли врятувати розконспірованих, а також найбільш цінних членів ОУН.

Водночас, польська влада, як контрзахід, 5 липня 1934 року в порожніх будинках колишнього російського монастиря, а потім царських казарм, в місцевості Береза Картузька на Поліссі поблизу Бреста відкриває концтабір для політичних в’язнів, де на початку його існування з 200 в’язнів, 120 були українськими націоналістами. Зокрема в період 1934-1936 років з території Волинської області ув’язненими в ньому перебували : Білосюк Павло, студент привезений з Гданська (дата привезення невідома - квітень 1936 року), Бусел Олександр, студент (липень 1934-січень 1936), Вишнівський Сергій, журналіст (травень-жовтень 1935), Вітрик Павло з Ковля (червень-жовтень 1935), Дзюмак Іван з села Милуші Луцького повіту, гімназист (серпень 1934-березень 1935), Дроздюк Захар, рільник (серпень 1934-березень 1935), Епік Микола, рільник (серпень1934-березень 1935), Кападюк Іван з Луцька, гімназист (серпень 1935-квітень 1936), Корнелюк Ігор з Ківерців (червень-жовтень 1935), Куць Олександр з Луцька, студент (серпень 1934-лютий 1935, після цього переведений до тюрми), Маркевич Володимир (червень-жовтень 1935), Мицик Іван з Луцька (червень-жовтень 1935), Пилипюк Прокоп з Луцька (червень-жовтень 1935), Річинський Арсен з Володимир-Волинська, лікар (травень-липень 1935), Серветник Євген, рільник (серпень 1934-жовтень 1935), Скопюк Іван з села Боголюби Луцького повіту, маляр (?- квітень 1936), Сомчинський Сергій з Ковля (червень-жовтень 1935), Церкевич-Яковлів Кость, студент (січень-жовтень 1935), Янкевич Генадій, рільник (серпень 1934-жовтень 1935).(21) Та як бачимо й дані зусилля поляків не зупинили національно-визвольної боротьби. Оунівці відсидівши свій термін у концтаборі, як правило, поверталися до підпільної діяльності.

Не вшчухала хвиля арештів й в наступні роки. 9 лютого 1935 року окружний суд міста Луцька засудив за приналежність до ОУН настоятеля православної єпархії в Городищах, о.Миколу Табаковського, на 7 років в’язниці. 15 березня 1935 року відбувся апеляційний суд проти студента теології Тимофія Протика, учня Малої Семінарії у Львові, Володимира Процюка (обох з Володимир-Волинська) та селянина Василя Кисіля з села Орище Горохівського повіту звинувачених у протидержавній діяльності та приналежності до ОУН.

В березні 1935 року окружний суд в Луцьку засудив селянина Олександра Семенюка-Земелюка на 3 роки ув’язнення за приналежність до ОУН та поширення її агітації. 5 квітня 1935 року в Луцьку відбувся судовий процес двох оунівців проти 22-річного Василя Петрука і 19-річного Олексія Цесюка з села Жидичина. В.Петрука звинуватили в тому, що він писав і вислав православному парохові Жидичина, П.П’ятаченкові, анонімного листа з вимогою виділити 50 злотих на ОУН. Після двох годин, було присуджено : В.Петрука на 4.5 роки в’язниці, а О.Цесюка на 3. В квітні 1935 року відбувся окружний суд в Луцьку над молодими оунівцями з села Забороль Андрієм Ксендзюком і Степаном Юрчуком, яких звинувачено в тому, що вночі з 10 на 11 жовтня 1934 року, на будинку школи в тому ж селі, вони вивісили синьожовтий прапор з тризубом і написом ОУН. Після двох годин суду, обох було звільнено.

В жовтні 1935 року відбувся судовий процес над Михайлом Чигиною, якого було звинувачено в тому, що він був пресово-пропагандивним референтом в Повітовій Екзекутиві ОУН. Присуджено на 5 років ув’язнення.

4 грудня 1935 року в Луцьку закінчився суд проти оунівців Кіндрата Швеця та сімох його товаришів з Луччини. Їх було звинувачено у виконанні різних актів з наказу ОУН : розбиття таблиці з прізвищами президента Мосціцького і воєводи Юзефського в Ківерцях, вбивстві Гната Притули, св’ященника П.П’ятаченка (польського агента) та інших. К.Швеця засудили до 10 років ув’язнення, А.Слюсарчука, Н і М.Дроздюків по 6 років та П.Сидорчука по 2. 21 січня 1936 року відбувся суд в Луцьку проти 23-річного Олександра Куця, про якого підсудні на Варшавському процесі зізнались, що він був Обласним провідником ОУН на Волині й організував „атентат” на воєводу Юзефського. Було присуджено 9 років тюремного ув’язнення.

7 квітня 1936 року в Луцьку за приналежність до ОУН засуджено : Євгена Шульгу, Т.Терила, І.Корнелюка, Лідію Кошнірук і Зінаїду Бах на кару по 2 роки ув’язнення.(22) Аналізуючи дані арешти, варто зазначити, що як й в попередні роки, основним звинуваченням є приналежність до ОУН. Проте, з’являються й вироки з зазначенням посади в організації, а також збільшуються кількість справ щодо терактів проти польських агентів та чиновників. Це свідчить про те, що поліція почала рахуватися з діяльністю ОУН, що поступово перетворювалася на все більш сильного суперника. Зокрема, в газеті „Свобода” за 18 грудня 1936 року повідомляється, що в листопаді 1936 року в Ковлі під час сутички з поліцією загинули двоє оунівців – Никитюк і Силюк, котрі перед тим, як стверджувала поліція, убили трьох поліціантів, а під час останнього нападу перші почали стрілялити. Тобто діяльність підпілля стала більш сміливою, а арешти що їх застосовували й надалі поляки, ситуації вже не змінювали.

За звітами ВВУ, з 1 січня 1935 по 30 червня 1936 року ОУН здійснила 17 терактів, в тому числі 9 вбивств. Про цей період діяльності ОУН польська преса писала : „...Хай українських націоналістів буде лише жменька, але напруженість, жертовність, посв’ята і геройство тієї жменьки таке велике, що його вистачає не лише на те, щоб воскресити, а навіть створити націю”. Таким чином, з 1932 по 1936 рік в постійній боротьбі з польською владою було розширено структуру ОУН на Волині здобуто цінний досвід та на основі військової референтури створено основу майбатньої Служби Безпеки.

Джерела :

1. Мірчук.П. Нарис історії ОУН. Т.1. – Мюнхен-Лондон-Нью-Йорк, 1968 : Українське видавництво – С.119-120.

2. Турченко Ф.Г. Новітня історія України – Київ, 1994 – С.269-270.

3. Вєдєнєєв Д., Єгоров В.Меч і тризуб // Науково-документальний журнал. З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ - № 1/2 – К.,1998. – С.372.

4. Там же. - Спр.1954.Арк.80зв – 81,82,97.

5. Там же. - Арк.80зв – 81.

6. Дарованець О. Організаційний стан та діяльність Луцького повіту ОУН у 1937-1938 роках // Український визвольний рух - № 1. – Львів, 2003 : Мс – С.47.

7. Кучерепа М. Таємний борець // Роде наш красний. Волинь у долях краян та людських документах. Т.1. – Луцьк : Вежа,1996. – С.304.

8. // Волинь - № 4 – Луцьк, 2002 – С.125.

9. ДАВО.Ф.46, Оп.9, Спр.491 – С.1-46.

10. Там же – С.21-52.

11. ДАВО.Ф.216.Оп.3,Спр.1954.Арк.96зв.

12. Мірчук.П. Нарис історії ОУН. Т.1. – Мюнхен-Лондон-Нью-Йорк, 1968 : Українське видавництво – С.388.

13. Мірчук.П. Нарис історії ОУН. Т.1. – Мюнхен-Лондон-Нью-Йорк, 1968 : Українське видавництво – С.413-416.

14. ???????// Волинь - № 4 – Луцьк, 2002 – С.186.

15. Мірчук.П. Нарис історії ОУН. Т.1. – Мюнхен-Лондон-Нью-Йорк, 1968 : Українське видавництво – С.423-424.

16. Вєдєнєєв Д., Єгоров В. Меч і тризуб // Науково-документальний журнал. З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ - № 1/2 – К.,1998 – С.373.

17. ??????// Волинь і Холмщина 1938-1947. Львів, 2003 : НАН – С.135.

18. ДАВО.Ф.216.Оп.3.Спр.1811.Арк.77.

19. ДАВО.Ф.216.Оп.3. – Спр.1954. – Арк.93.

20. ???????// Волинь - № 4 – Луцьк, 2002 – С.182.

21. Мірчук.П. Нарис історії ОУН. Т.1. – Мюнхен-Лондон-Нью-Йорк, 1968 : Українське видавництво – С.430-434.

22. ДАВО.Ф.46.Оп.9а.Спр.1077.Арк.3.