Geum.ru

Артющенко О. В., аспірант

Вид материалаДокументы
Подобный материал:

УДК 504.062.2 : 338.24



Артющенко О.В., аспірант (Національний університет водного

господарства та природокористування, м. Рівне)

РОЛЬ ІННОВАЦІЙ У ВДОСКОНАЛЕННІ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНОГО МЕХАНІЗМУ ВОДОКОРИСТУВАННЯ В УКРАЇНІ



Розглядаються питання значимості інновацій як невід’ємного

компоненту ефективного механізму водокористування в Україні.


Questions, connecting with significancy of innovations in efficiency of

water resources use mechanism in Ukraine are looked at.


Актуальність теми дослідження. У сучасних умовах прискорення процесів глобалізації та інтеграції тільки на основі цілеспрямованого використання досягнень науково-технічного прогресу та інноваційних розробок можна забезпечити стабільний і конкурентний розвиток, прогресивні структурні, техніко-технологічні та організаційні зміни національного господарського комплексу. В умовах переведення національної економіки на модель сталого, екологічно безпечного і соціально спрямованого функціонування відповідно до прийнятої Україною моделі сталого розвитку реалізація державної політики сталого водокористування є стратегічним завданням. Метою екологічно безпечного використання водних ресурсів є забезпечення пріоритету природоохоронних функцій над господарськими, раціональне використання поверхневих та підземних вод, широке впровадження водозберігаючих технологій у всіх галузях економіки, перехід до принципово нових моделей, способів і методів водоспоживання, охорони та відтворення водних ресурсів. Цей напрямок набуває особливої актуальності, адже без впровадження інноваційної складової у вирішенні екологічних проблем соціально-економічного розвитку суспільства та раціонального використання водних ресурсів у перспективі будь-які економічні, технологічні трансформації та новації можуть виявитися непотрібними [1].

Постановка проблеми. Водні ресурси як національний капітал є основою соціально-економічного розвитку в цілому, фундаментом задоволення основних потреб людей (тобто, виконують соціальну функцію), діяльності у галузі виробництва (економічну), збереження екосистем (екологічну). На жаль, аналіз водокористування в Україні свідчить про надзвичайно низьку його ефективність: спостерігаються постійний дефіцит води у східних та південних промислових і сільськогосподарських районах, значні безповоротні втрати води - 10-20% при транспортуванні, 20% - у житлово-комунальному господарстві, 20-30% - у промисловості створюють додаткове антропогенне навантаження, зменшуючи відновлювальну здатність водноресурсних джерел; надходження в системи міського водопостачання 75% води поверхневих джерел, що зазнають інтенсивного забруднення та 50% підземних вод, що не відповідають санітарним вимогам. До стійких проблем ВГК можна віднести також: дефіцит водного стоку для розбавлення вод (10%-й забір стоку є критичною межею, перевищення якої порушує процеси природного самовідновлення водних екосистем); підвищення рівня ґрунтових вод (0,3-0,5 м/рік) на півдні країни, що, в свою чергу, зумовлено зниженням дренуючої спроможності річок та значними технологічними втратами води у зрошувальних системах; значний рівень забруднення водних об’єктів шкідливими сполуками (нафтопродуктами, сульфатами, нітратами, сполуками азоту, фенолами, важкими металами та ін.), замулення та заболочення водойм. Оцінка стану використання водних ресурсів басейнів малих річок показала, що стан майже половини з них (48%) оцінено як „катастрофічний”. Пропускна здатність очисних споруд в 1,3-1,5 рази нижча від обсягів стічних вод, що потребують очищення, характеризується значною зношеністю обладнання, його низьким технологічним рівнем, значною енергозалежністю (питомі витрати на подачу води у країнах ЄС у 1,5 рази нижчі аналогічних вітчизняних показників) [2]. Проблема загострюється й тим, що існуючі технології очищення питної води передбачають використання хлору, який, вступаючи в реакції з органічними речовинами, утворює токсичні канцерогенні хлорорганічні сполуки, що мають акумулятивну дію та небезпечні для здоров’я. В населених пунктах України більшість водоводів і водопровідних мереж укладена з чавунних та сталевих труб, які експлуатуються понад 30 років і перебувають в стадії інтенсивного старіння та зношення. Переважна частина (75%) території України на сьогодні зазнає надмірної господарської експлуатації водноресурсного потенціалу, причому на 35% території антропогенне навантаження оцінюється як катастрофічне.

Аналіз досліджень та публікацій. Питання впровадження інновацій у водогосподарському комплексі України досліджувалися багатьма українськими вченими – у працях М.А. Хвесика, А.В. Яцика, В.А. Сташука, Б.М. Данилишина, І.Л. Головинського, О.В. Яроцької, П.П.Пастушенка, К.І.Рижової, Ю.Г.Чередніченка, В.М.Мандзика, О.М.Митрофанової, а також знайшли своє втілення у практичних розробках, зокрема, В.В. Гончарука, та ін.

Невирішена раніше частина загальної проблеми. У зв’язку із великими об’ємами залучення у господарський обіг водних ресурсів, збільшенням інтенсивності їх експлуатації, забрудненням їх відходами виробництва виникає все більше протиріч між традиційним водокористуванням і раціональним екологічно збалансованим природокористуванням. Ідея ефективно-орієнтованої раціональності передбачає, перш за все, оптимізацію використання ресурсів, застосування інноваційних процесів та впровадження інноваційних технологій. Враховуючи той факт, що водогосподарський комплекс України характеризується сформованим виробничим потенціалом і обмеженими можливостями нового будівництва, головна роль у подальшому розвитку водного господарства має належати процесам реконструкції, модернізації водогосподарських систем, заміні морально застарілих технологій та систем водопостачання й очищення води новими, які забезпечать екологічно збалансовану й ресурсозберігаючу технологію водокористування [2].

Україна практично не включилась у загальносвітовий інноваційний процес - на сьогодні питома вага нашої країни у світовому обсязі випуску та продажу новітніх наукоємних видів продукції складає лише 0,1% - це менше у 10 разів, аніж у Польщі та у 100 разів, чим у ФРН [3]. Частка ВВП, яка витрачається на НТР, скоротилася до рівня видатків СРСР початку 50-х років[6], і складає в середньому 1,0% (таблиця), хоча Концепцією науково-технологічного та інноваційного розвитку України, прийнятою у 1999 р., ще у 2003 році передбачалося довести мінімальний обсяг бюджетних асигнувань на науку до 2,5% ВВП [4]. Чисельність виконавців наукових та науково-технічних робіт стабільно зменшується з року в рік. Втрати в науково-технологічній сфері загрожують національній безпеці України, особливо у галузі використання, збереження та відтворення ресурсів.






Таблиця

Динаміка основних показників науково-технічної діяльності в Україні

№ з/п
Показники / Період
2004 рік
2005 рік
2006 рік

1.
Витрати на виконання наукових та науково-технічних робіт, млн.грн
3538,4
4386,3
5164,4

2.
Чисельність виконавців наукових та науково-технічних робіт, осіб
173622
170579
160788

3.
ВВП, млн.грн.
345113,0
441452,0
472795,1

4.
Частка витрат на виконання НДР та НТР, % від ВВП
1,03
0,99
1,09

*Складено за даними ukrstat.gov.ua

Виклад основного матеріалу. Зважаючи на ці фактори, інноваційний розвиток водогосподарського комплексу, враховуючи його надзвичайну складність, залежність від природно-екологічних чинників і галузей національної економіки, має охоплювати такі 3 типи нововведень:
  • виробничо-технологічні: нові екологобезпечні технологічні процеси, технологічні цикли, технології обробки, очищення, подачі та транспортування води, нові джерела енергії, конструкційні матеріали, обладнання тощо;
  • організаційно-управлінські: нові методи і форми організації водопостачання, форми організації водогосподарських підприємств та їх об’єднань та ін., направлені на зниження екологічної небезпеки;
  • економіко-соціоекологічні: нові методи управління впровадженням науково-технічних розробок раціонального водокористування у виробництво, функцій планування, фінансування і т.д.

Усі зазначені типи нововведень можуть реалізовуватись на практиці через різноманітні охоронні форми (патенти, ліцензії, документацію на нові технології, інноваційні проекти та програми, тощо). У своїй сукупності нововведення повинні передбачати налагодження виробництва екологічної техніки для контролю за станом водних ресурсів, сучасного очисного обладнання, а також водозберігаючих та екологічно безпечних (чистих) технологій та технічних засобів, що, в свою чергу, дозволить здійснити на практиці екологізацію матеріально-технічної бази суспільного виробництва та зробити суттєвий крок до реалізації моделі стійкого розвитку.

Подальший розвиток водозабезпечення в житлово-комунальному господарстві та виробництві повинен здійснюватися на основі інноваційних процесів, передбачати: 1) технічне переозброєння виробництв на основі впровадження новітніх наукових досягнень, енерго- і ресурсоощадливих технологій, маловідходних виробничих процесів, розв’язання проблем знешкодження і використання відходів; 2) запровадження ефективного економічного механізму водокористування; 3) запровадження ефективного організаційного механізму природокористування, в т.ч. водних ресурсів.

Оскільки в Україні переважають природо-, енерго-, водо-, ресурсомісткі та екологічно «брудні» виробництва (індекс природомісткості продукції в Україні складає 8,7 од. та випереджує за величиною такі країни, як Росія, Молдова[7], Польща), то в процесі інноваційної реструктуризації та техніко-технологічної модернізації галузей матеріального виробництва першочергова увага повинна бути зосереджена на формуванні розвинутої екоіндустрії та її розгалуженої інфраструктури як самостійного сектору національної економіки [1]. Проте якщо в галузях промисловості є значні резерви для зменшення витрат води за рахунок впровадження водозберігаючих технологій та систем оборотного водопостачання, то в зрошувальному землеробстві ця проблема вирішується складно. В умовах дефіциту водних ресурсів застосування прогресивної техніки (лазерно-радарних, ультразвукових датчиків дистанційного виміру вологості ґрунту та спектрофотометрів) та новітніх ресурсозберігаючих технологій у сільському господарстві (високо- та низьконапірного краплинного зрошення, приповерхневого мікродощування, краплинно-імпульсного дощування ґрунту, системних технології попередження підтоплення земель) здатне забезпечити зниження рівня споживання води на 15%, електроенергії – на 10%, тобто, зменшити техногенне навантаження на довкілля та підвищити економічну ефективність землеробства. Отже, без запровадження наукоємних інтенсивних технологій у водогосподарському комплексі відродження та сталий розвиток сільськогосподарського виробництва є проблематичним.

Висновки і перспективи подальших досліджень. При розробленні напрямів, способів, методів і механізмів модернізації та відтворення технічних і технологічних засобів для водогосподарського комплексу, враховуючи його специфіку, слід дотримуватись наступних принципів[5]:
  • екологічність і екологобезпечність щодо різних природно-екологічних та організаційно-економічних умов ведення виробництва;
  • технологічність, надійність, універсальність технічних засобів за високих продуктивних та експлуатаційних показників;
  • економічність і енергоекономічність з урахуванням різних форм господарювання у галузях економіки, які є найбільшими водоспоживачами;
  • відповідність застосовуваних нових техніко-технологічних засобів вимогам комплексної механізації, автоматизації та комп’ютеризації виробничих процесів у всіх сферах ВГК як основи підвищення продуктивності праці та істотного зниження ресурсомісткості.

Серед комплексу заходів щодо сприяння впровадженню сучасних технічних, організаційно-правових та соціоекономічних інноваційних зрушень у водогосподарському комплексі України можна виділити наступні:
  • збільшення фінансування НДДКР до 2,5% від ВВП;
  • створення системи державного стимулювання водозберігаючих і водоохоронних розробок (пряма державна підтримка наукових розробок, технічних робіт, що сприяють покращенню ефективності використання водних ресурсів: наприклад, організація і підтримка діяльності водогосподарських технопарків – на зразок екологічного парку "Інститут технічної теплофізики", що займається питаннями нетрадиційної енергетики та екології в енергетиці);
  • підтримка конкуренції у сфері еколого-інноваційних розробок щодо водозбереження між суб’єктами господарювання;
  • економічне стимулювання водозберігаючої інноваційної діяльності підприємств (надання пільг суб’єктам підприємницької діяльності, що придбали патенти (ліцензії) на екологічні інновації у галузі водокористування, впровадили водозберігаючі технології (наприклад, замкнуті системи повторного використання очищених стічних вод для технічного водопостачання та зрошення, очищення питної води ультрафіолетовими променями);
  • розробка та реалізація механізму прискореної амортизації водоочисного та водопровідного обладнання;
  • введення інноваційного податкового кредиту для підприємств, що фінансують розробку екологічних інновацій у водному господарстві у розмірі 25-100% їх витрат на НДДКР у цій сфері (приміром, звільнення від ПДВ у перші три роки реалізації інноваційних розробок, при цьому витрати на людський та інтелектуальний капітал мають бути прирівняні до інвестицій та виведені з-під оподаткування);
  • з метою подолання розриву між академічною та галузевою наукою надання державним науковим установам технічного завдання на розробку необхідних технічних вдосконалень, організація закупівлі інноваційних розробок у галузі водокористування на державному рівні;
  • запровадження системи жорсткого моніторингу наданих пільг та реалізації інноваційних проектів, які спрямовані на модернізацію та реконструкцію системи водокористування та фінансуються із державного бюджету (наприклад, Українською державною інноваційною компанією, Державним агентством України з інвестицій та інновацій).

Процеси трансформації організаційно-економічного механізму водокористування в Україні, формування та становлення ринку інноваційної, ресурсоощадливої продукції, в тому числі й розгортання екоінноваційної діяльності, вимагають, окрім обґрунтування заходів з боку держави, належного інвестиційного забезпечення. Адже капіталовкладення в новітні технології водозбереження є набагато меншими порівняно з витратами, пов’язаними із нарощуванням потужностей для добування, підготовки й транспортування додаткових водних ресурсів. Отже, забезпечення стабільного і сталого функціонування водогосподарського комплексу в Україні неможливе без формування повноцінного та ефективного ринку науково-технічної продукції і відповідної його інфраструктури, а також реалізації екологічно направленої науково-технічної, інвестиційної, інноваційної та структурної політики у галузі використання водних ресурсів.


1. Методы решения экологических проблем. / Под ред. д.э.н., профессора Л.Г.Мельника и к.э.н. В.В. Сабодаша. – Сумы: Винниченко Н.Д., ОАО «СОТ» издательство «Козацький вал», 2005.-530 с. 2. Сташук В.А. Еколого-економічні основи бассейнового управління водними ресурсами. – Дніпропетровськ: ВАТ «Видавництво «Зоря»», 2006.-480с. 3. Ronald C. Griffin. Water resource economics: the analysis of scarsity, policies, and projects // ISBN0-262-07267-X // Cambridge, Massachusetts, 2006. - 402 p. 4. Верховна Рада України. Постанова  вiд 13.07.1999  № 916-XIV „Про Концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку України”. 5. Відтворення та ефективне використання ресурсного потенціалу АПК (теоретичні і практичні аспекти). За ред. акад. УАН В.М.Трегобчука. – К.: Інститут економіки НАН України, 2003. 6. Перспективи інноваційного розвитку України (інформаційний огляд). Матеріали XXI засідання „круглого столу”. - К., Центр антикризових досліджень, 2002. 7.Г.Дука. Організація науки та інноваційного процесу на пострадянському просторі: молдавський досвід. // Вісник НАН України. - 2005. - №4. - с.37-44.