Голови Верховної Ради України В. М. Литвина до Російської Федерації 32 Робоча поїздка Голови Верховної Ради України В. М. Литвина до Кіровоградської області 45 нові закон
| Вид материала | Закон |
| Заходи за участю керівництва верховної ради україни Офіційний візит Голови Верховної Ради України В.М.Литвина до Російської Федерації Дивуєшся, чому не йде |
- Верховної Ради України В. М. Литвина на Розширеному засіданні Бюро Парламентської асамблеї, 821.03kb.
- П‘ята сесія верховної ради україни четвертого скликання, 1063.18kb.
- Веде засідання Перший заступник Голови Верховної Ради України А.І, 1040.66kb.
- На пленарних засіданнях, 712.48kb.
- Веде засідання Перший заступник Голови Верховної Ради України мартинюк а.І, 1094.17kb.
- Веде засідання Перший заступник Голови Верховної Ради України, 1096.39kb.
- Верховної Ради України на пленарному засіданні Верховної Ради України 1 березня 2011, 1085.21kb.
- Веде засідання Перший заступник Голови Верховної Ради України мартинюк а.І, 1360.19kb.
- Веде засідання Перший заступник Голови Верховної Ради України мартинюк а.І, 910.59kb.
- Звіт про участь Постійної делегації Верховної Ради України у Парламентській асамблеї, 466.95kb.
ЗАХОДИ ЗА УЧАСТЮ КЕРІВНИЦТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
У понеділок Голова Верховної Ради України Володимир Литвин вручив відзнаки Верховної Ради України "за вагомий особистий внесок у соціально-економічний розвиток регіону, становлення і вдосконалення системи місцевого самоврядування, забезпечення прав і свобод громадян та з нагоди дня місцевого самоврядування" працівникам місцевого самоврядування.
День самоврядування відзначатиметься в Україні 6 грудня.
В.Литвин зазначив, що "завдання Верховної Ради полягає в тому, щоб зробити все, аби ми могли говорити, що у нас є місцеве самоврядування". За його словами, під час розгляду бюджету на 2006 рік в частині додаткового виділення 5 млрд. грн. на місцеве самоврядування, ми "відчули, що в Україні зараз ми від самоврядування далі, ніж були раніше". "Самоврядування не може нагадувати велику касу, яка працює виключно на виплату заробітної плати", - сказав Голова Верховної Ради України.
В.Литвин вважає, що парламент і уряд повинні узгодити зазначені позиції, "якщо ми хочемо підтримати безпосередньо народ через підконтрольні, підзвітні органи, які реалізують самовладдя". В разі доопрацювання урядом проекту бюджету з урахуванням запропонованих пропозицій, за словами В.Литвина, парламент зможе розглянути його на наступному пленарному тижні.
Голова Верховної Ради України повідомив учасників зустрічі, що 6 грудня у парламенті відбудеться позачергове засідання, на якому буде розглянуто Указ Президента України про введення надзвичайного стану у деяких населених пунктах Криму, де зафіксований спалах "пташиного грипу". За його словами, відповідно до Конституції України, після видання такого Указу Верховна Рада України має розглянути його та прийняти рішення протягом 24 годин.
В.Литвин, за його словами, запросив інформацію щодо ситуації з пташиним грипом для проведення відповідних консультацій з народними депутатами. "Я хотів би, щоб ми були хірургічно точними у цьому відношенні, щоб ми вжили вичерпних заходів для ліквідації можливого вогнища грипу, і, водночас, "не дули на холодну воду", - зазначив він.
* * *
У понеділок Голова Верховної Ради України Володимир Литвин взяв участь у засіданні Громадської ради ветеранів при Верховній Раді України.
Виступаючи перед присутніми, Голова Верховної Ради України зазначив, що Громадську раду ветеранів при Верховній Раді Україні створено за пропозицією учасників Всеукраїнської акції ветеранів війни "Разом – ми сила".
"Основним завданням Ради, як консультативно-дорадчого органу, - наголосив В.Литвин, - є:
- сприяння у забезпеченні системного і комплексного підходу до вирішення питань соціального захисту ветеранів війни, воїнів-інтернаціоналістів та членів їх сімей, підготовка пропозицій щодо законодавчого врегулювання та реалізації чинних нормативно-правових актів з цих питань;
- сприяння взаємодії ветеранських організацій з органами влади у вирішенні питань пенсійного та соціально-медичного забезпечення ветеранів;
- висвітлення засобами масової інформації стану реалізації державних програм у сфері життєзабезпечення ветеранів війни, військової служби та воїнів-інтернаціоналістів, правдивого висвітлення новітньої вітчизняної історії, увічнення подвигів переможців у Великій Вітчизняній війні та пам'яті осіб, що загинули у війнах".
Говорячи про діяльність Громадської ради ветеранів, В.Литвин підкреслив, що "діяльність ради не повинна зводитися виключно до вирішення питань соціального характеру, це повинні бути різні питання", додавши, що "потрібен комплексний підхід до опрацювання тих питань, які є нагальними і які треба вирішувати".
* * *
Голова Верховної Ради України Володимир Литвин у понеділок підписав розпорядження про скликання 6 грудня 2005 року о 12-ій годині додаткового засідання Верховної Ради України для розгляду питання про Указ Президента України "Про введення надзвичайного стану в населених пунктах Автономної Республіки Крим".
Розпорядження підписано відповідно до пункту 31 статті 85 Конституції України та вимог статті 9.3.1 Регламенту Верховної Ради України.
* * *
У четвер, 8 грудня, Голова Верховної Ради України Володимир Литвин зустрівся з Надзвичайним і Повноважним Послом Республіки Словенія в Україні Пріможем Шеліго.
П.Шеліго передав Голові Верховної Ради України запрошення від спікера парламенту Республіки Словенія відвідати Словенію з офіційним візитом.
Надзвичайний і Повноважний Посол високо оцінив рівень відносин між двома країнами, потенціал яких, за його словами, "може бути ще більш розкритим завдяки активізації міжпарламентської співпраці".
Голова Верховної Ради України вважає, що відносини між Україною та Словенією "розвиваються активно на фоні відсутності проблем". На його думку, парламенти можуть зробити більший внесок в українсько-словенську співпрацю. В.Литвин також висловив готовність прийняти словенську парламентську делегацію в Україні "у будь-який для них зручний час".
Учасники розмови також торкнулись теми євроінтеграційних процесів, перспективи вступу України до СОТ, ситуації напередодні парламентських виборів та виборів до місцевих органів влади.
* * *
Офіційний візит
Голови Верховної Ради України В.М.Литвина
до Російської Федерації
У вівторок в рамках дводенного офіційного візиту до Російської Федерації (м. Москва) Голова Верховної Ради України Володимир Литвин зустрівся з Головою Ради Федерації Федеральних Зборів Російської Федерації Сергієм Мироновим.
С.Миронов зазначив, що саме активна позиція Голови Верховної Ради України і народних депутатів дозволили значно активізувати, а також перевести у практичну площину відносини між парламентами Росії і України.
"Вирішувати проблеми краще спільно, точно визначивши і чітко відстоюючи національні інтереси кожної із країн, - зазначив В.Литвин. - Ми надаємо великого значення співробітництву між парламентами".
Він також наголосив на необхідності активізувати роботу Міжпарламентської комісії із співробітництва Верховної Ради України та Федеральних Зборів Російської Федерації. "Парламенти повинні підтримувати діалог, який допомагав би вирішенню на найвищому рівні питань в СНД: в енергетичній сфері, машинобудуванні, подальшому росту товарообігу. Відверта розмова повинна приводити до зміцнення українсько-російської дружби, розвитку співробітництва в цілому", - заявив Голова Верховної Ради України.
В.Литвин також підкреслив важливе значення створення міждержавної комісії високого рівня Ющенко - Путін для активізації взаємовідносин між нашими країнами.
Учасники зустрічі також обговорили проект порядку денного виїзного засідання Ради Міжпарламентської асамблеї СНД (9-11 лютого, м. Київ), зокрема, роль парламентів у розвитку і становленні демократії на просторі СНД.
Під час переговорів також обговорювались питання прикордонного співробітництва, які потребують законодавчого підкріплення, а також взаємин як України, так і Росії з НАТО. В.Литвин зазначив, що, на його думку, зараз необхідно говорити про розвиток співпраці з НАТО за конкретними програмами – в екологічній сфері, утилізації застарілих боєприпасів тощо.
Також обговорювались питання щодо доопрацювання Угоди про поглиблення співробітництва між Верховною Радою України та Федеральними Зборами Російської Федерації, враховуючи те, що з 1 січня 2006 року в Україні набуде чинності політична реформа.
В інтерв'ю журналістам С.Миронов назвав "гарною практикою" проведення таких зустрічей двічі на рік. "Ми маємо змогу обговорювати весь комплекс двосторонніх взаємин із опорою на парламентську складову", - сказав він. За словами С.Миронова, ця зустріч ще раз підкреслила, що немає закритих тем для обговорення.
С.Миронов привітав ініціативу В.Литвина щодо проведення виїзного засідання Ради Міжпарламентської асамблеї СНД у Києві.
"Необхідно на рівні парламентів брати на себе відповідальність, - сказав в інтерв'ю журналістам В.Литвин. - Нам призначено розглядати питання чи то в енергетичній сфері, чи то в рамках ЄЕП".
Проведення зустрічей на рівні керівників парламентів двох країн В.Литвин назвав "постійною лінією зв'язку", яка "дозволяє відчути пульс, настрої людей, та доносити до наших законодавчих органів".
* * *
У вівторок в рамках дводенного офіційного візиту до Російської Федерації (м. Москва) Голова Верховної Ради України Володимир Литвин зустрівся з Першим заступником Голови Уряду Російської Федерації Дмитром Медвєдєвим.
Під час зустрічі були обговорені питання співпраці України і Російської Федерації в економічній сфері.
В.Литвин і Д.Медвєдєв висловили зацікавленість у розвитку двостороннього економічного співробітництва та обмінялись думками щодо стану економіки у наших державах.
Перший заступник Голови Уряду Російської Федерації поінформував В.Литвина про російський досвід реалізації національних програм.
Голова Верховної Ради України наголосив на важливості для України співпраці з Російською Федерацією, в свою чергу, Д.Медвєдєв висловив готовність Росії до розвитку двостороннього співробітництва.
* * *
У вівторок в рамках дводенного офіційного візиту до Російської Федерації (м. Москва) Голова Верховної Ради України Володимир Литвин відвідав Інтелектуальний центр фундаментальної бібліотеки Московського Державного Університету ім. М.Ломоносова.
Виступ В.Литвина (мовою оригіналу):
Глубокоуважаемый Виктор Антонович!
Уважаемые коллеги, друзья!
Для меня большая честь находиться и выступать в Интеллектуальном центре всемирно известного храма науки и знаний, символа великого прошлого и достойного будущего славянского народа.
Расцениваю это как проявление глубокого интереса и уважения к Украине, ее многовековой истории и культуре и в то же время – как огромную ответственность.
Ответственность перед памятью о выдающихся книжниках и любомудрах наших народов, которые четверть тысячелетия назад обрели в Московском университете возможность и благодатную почву для возделывания наук и просвещения, что и закрепило вскоре за Москвой высокий статус интеллектуальной столицы.
Ответственность за сохранность бесценного наследия – учености и духовности, возвестившей миру о начале новой эпохи российской и всеславянской истории и культуры.
И самое главное – ответственность перед современностью и будущим, которое мы не мыслим без национальных университетов – средоточий культуры и просвещения, центров гармонизации общественного развития.
Великий исторический опыт, накопленный Московским, равно как и Киевским университетами, вобрал в себя нашу общую историю – от Киевской Руси до бурлящего потоками глобализации ХХІ века.
Ломоносов, Шевченко, Гоголь, Максимович, Вернадский, Боголюбов – эти и сотни других имен одинаково дороги и вам, и нам, русской и украинской культурам.
1991 год кардинально изменил ситуацию в мире, породил целый комплекс сложнейших проблем политического, экономического, военного, демографического, гуманитарного характера.
В новых политических реалиях постсоветского пространства на первый план по своему значению и важности вышли украинско-российские межгосударственные отношения.
Их диапазон, масштабность и многообразие являются геополитическими по самой своей сути, поскольку обозначают жизненные интересы и устремления двух самых крупных государств Восточной Европы.
Эти отношения коренным образом влияют не только на общеевропейскую ситуацию, но и на формирование новой устойчивой многополярной геополитической модели современного мирового сообщества.
Многовековая история соседства, совместной жизни, тесных связей и взаимозависимости судеб, тем не менее, не стала историей нашей тождественности, полного познания и взаимопонимания.
Сегодня это сказывается неоднозначностью и противоречивостью многих моментов межгосударственных взаимоотношений.
Их осмысление и решение отягощается несколькими обстоятельствами, самым главным из которых есть недопонимание и непонимание.
Рассуждая о дружбе, партнерстве, братстве, провозглашая эти лозунги при каждом удобным случае, важно все-таки делать конкретные шаги для наполнения их реальным содержанием.
На практике же, к сожалению, происходит очень болезненная смена моделей отношений, приводящая к отталкиванию, а часто и взаимному отчуждению сторон.
Пришло время осознать - нежелание или неумение видеть правоту очевидных фактов, игнорирование объективной реальности в угоду политической целесообразности, "верности принципам", никоим образом не заставят историю "переписаться" по чьему-то велению или прихоти.
Ее можно удобно, даже выгодно для себя интерпретировать, выстраивать убедительные, на первый взгляд, многоуровневые теоретические схемы, но – правда одна и неделима.
Она непоколебима в своей истинности - межгосударственные отношения можно строить лишь на основе действительно взаимного уважения, равноправия, ощущения сопричастности к общей истории, понимая и принимая все ее сложности.
В этой связи считаю необходимым со всей остротой поставить вопрос о недопустимости подмены государственной политики антироссийской или антиукраинской риторикой. Это тупиковый путь и для Украины, и для России.
Было бы губительным отказываться от общих истоков, многих прекрасных традиций, уходящих корнями в глубь веков и обогащавшихся на всех последующих этапах.
Понятно, что нет таких границ, которых нельзя не вычертить на карте, но как провести их через память, сердца и души людей.
Это особенно важно знать и помнить в нынешнее непростое время вызовов глобализации, когда от нас, нашей доброй воли, взвешенности и ответственности перед прошлым и будущим зависят дальнейшие векторы движения не только наших стран.
Знать и помнить, чтобы отказаться, в частности, от любых проявлений экономического шантажа по отношению друг к другу. Ибо, кроме всего прочего, шантаж со стороны России будет выглядеть как шантаж Европы, равно как и шантаж со стороны Украины будет расцениваться как шантаж все той же Европы.
Сегодня все отчетливей видно, что подлинный политический и экономический суверенитет, реальную историческую перспективу можно иметь лишь сообща, на основе общих цивилизационных знаменателей – истории, культуры, религии, этических ценностей.
У нас есть все основания и условия для консолидации вокруг слагаемых этого знаменателя, развития и расширения его творческого пространства.
Историей, судьбой, жизнью предопределены необходимость наших совместных, согласованных и скоординированных действий.
Исходя из новых реалий, требуется пересмотр, прежде всего, старого идеологического багажа, взаимный отказ от сиюминутных политических выгод, эгоцентрических ассоциаций.
Альтернативой этому может и должен стать поиск новых общих мотиваций, конструктивных идей и технологий, которые работали бы на развитие связей и взаимного доверия, углубление сотрудничества.
Безусловно, оба государства должны уважать выбор своих народов, их естественное стремление к национальной самоидентификации, построению свободного гражданского общества.
Серьезным подспорьем на пути сближения многих позиций наших государств могло бы стать действительное заинтересованное познание национальных историй, со всеми их плюсами и минусами, взлетами и падениями, величием и, к сожалению, бесславием.
Тем более что историческое время все больше уплотняется в сопоставлении с его хронологическими рамками, демонстрируя миру стремительное возрастание темпов социального прогресса. По прогнозам ученых, в предстоящие 20–30 лет будет сделано больше научных открытий и технических изобретений, произойдет больше социальных преобразований и экономических перемен, значительных политических событий и изменений в сфере культуры, чем их было за предшествовавшее столетие.
Ускорение ритма истории характерно для всех сфер жизни современного человечества, для всех отраслей знаний, в том числе и для самой истории как науки. В исторической науке, как России, так и Украины в геометрической прогрессии происходит наращивание знаний, институциональное обновление. В историографии влиятельными становятся микроистория и история повседневности, которые стремятся освободиться от "этноцентрического" понимания истории, подчеркнуть ценность всех культур для истории, персонифицировать её, рассматривая в пределах емких процессов и событий отдельные индивидуумы и малые социальные группы, их способы жизни и поведение.
Все чаще в центре внимания исследователей становится частная жизнь. Постмодернистская философия поставила под сомнение основы исторической науки – ориентацию на историю политики и освещение событий; положение о том, что государство и экономика являются становым хребтом исторической науки и "этноцентричность" истории. Новые подходы определяются плюрализмом, что создаёт условия для многоаспектного и многовекторного видения истории, отдельного человека в обществе. Существенное обновление исторических знаний народов на всем постсоветском пространстве за столь короткое время служит дополнительным подтверждением мысли М.Вебера, который еще в начале ХХ века писал: "Есть науки, которым дарована вечная молодость, и к ним принадлежат все исторические дисциплины, перед ними в вечном движении культуры все время возникают новые постановки проблем".
И в Российской Федерации, и в Украине, историческая наука, освободившись от идеологических стереотипов, стала создавать концептуально новое видение своего прошлого.
Результатом этих открытий можно назвать новые яркие страницы исследований, которые создавались на подлинно научной основе, а не выполняли социальный заказ с подводкой под определенный уровень знаний и с соответствующей интерпретацией событий.
Основные положения новейшей украинской историографии формировались под влиянием трудов крупнейших отечественных историков конца ХІХ – начала ХХ вв. Н.Костомарова, М.Драгоманова и, конечно же, М.Грушевского.
Имея серьезную источниковую базу, и, прежде всего летописи Галицко-Волынского княжества, М.Грушевский рассматривал его, а также отчасти Великое Княжество Литовское, как предтечу гетманской и грядущей украинской государственности.
В условиях Российской империи ХІХ века эта по существу научная точка зрения была воспринята как политико-идеологический вызов - дискуссии безосновательно перекидывались с исторической плоскости в политическую.
Официальная российская и русофильская демократическая историография выстраивали свои доказательства на сходствах, а украинофильская – на отличиях дальнейших исторических судеб трех этносов.
Фундаментальные исторические труды М.Грушевского, работы М.Драгоманова, В.Липинского, В.Винниченко, идейное наследие И.Франко стали исходным историко-философским фундаментом, на котором создавалась национальная история Украины после провозглашения независимости.
В основу концепции была положена идея культурной и исторической самобытности украинского народа.
Плод моего исторического образования в Киевском национальном университете им. Т.Г.Шевченко и последующей научной деятельности – трехтомная в четырех книгах "История Украины", которую я с огромным удовольствием передаю в вашу библиотеку и считаю личным ответом на глубинные запросы общества.
Рассматривая Украину как интегральную часть европейской истории, в соответствии с современными канонами историографии в представлении "своего" и "чужого", при котором последний не обязательно есть "врагом" или "завоевателем" - он просто "другой", открываешь, действительно, историю великого народа, богатая судьба которого тесным образом переплелась с судьбами многих других этносов.
Естественно, в осмыслении своего прошлого не обошлось и без тенденциозности, некоей предвзятости, эмоциональной гипертрофии, но, в общем – вырисовалась совершенно иная, доселе незнакомая и непривычная картина национальной биографии.
Для украинцев это было особенно важно, ибо теперь речь шла об исторической субъектности нации.
Непредвзятого, реального определения и объективной оценки требовала и ее историческая судьба.
Оказалось, документальная история этногенеза украинцев начиналась с VІ – ІV веков до нашей эры. На рубеже VІІІ и ІХ веков в Среднем Приднепровье сложилось государственное образование Русская земля, предшествовавшее созданию во второй половине ІХ века древнерусской Киевской Руси.
Киевская Русь – зародыш и центр христианского православия, к концу тысячелетия стала одной из ведущих стран средневековья.
Государство Киевская Русь включало территории, где в дальнейшем сформировались также русский и белорусский народы.
В ХII-XIV веках по соседству с юго-западными землями Киевской Руси окрепли, спасенные Русью от золотоордынского ига Литва, Польша, Венгрия.
В конце XV века, будучи защищенным с юга и юго-запада исконным народом Украины, завершило свое формирование Российское государство.
Московская государственность формировалась в тяжелейшие для украинского народа времена, когда набеги завоевателей были особенно опустошительны и разрушительны.
Это было время особых испытаний для украинцев, которое неудачно сказалось на попытках создать в ХVI веке "казацкую республику", а в ХVII – украинскую национальную государственность в результате освободительной войны украинского народа под руководством Богдана Хмельницкого.
К сожалению, под давлением непреодолимых обстоятельств, мечта о собственном государстве для украинского народа тогда была отложена еще на несколько веков.
В это время творческий, интеллектуальный потенциал украинского народа, отдельных его представителей находил свое лучшее применение в метрополиях.
Беспристрастное исследование исторических событий позволяет говорить об украинском влиянии и на российскую государственную политику и идеологию.
Скажу только про "Синопсис" Иннокентия Гизеля, с которого позаимствовано и взято в обиход представление об исторической наследственности между Киевской и Московской Русью, о триединстве русского народа.
Системное обоснование политических, правовых, морально-этических, религиозных, эстетических воззрений Российской империи обеспечил не кто иной, как писатель, теолог, ученый-энциклопедист Феофан Прокопович, ставший по существу ее первым идеологом.
В дальнейшем свою весомую лепту в развитие российской империи внесли многие государственные и церковные деятели, писатели, мыслители украинского происхождения. Стоит вспомнить хотя бы св. Димитрия Ростовского (Туптала), Алексия и Кирилла Разумовских, Феофана Прокоповича, Стефана Яворского, канцлера Безбородко, св. Лаврентия Черниговского.
Влияние украинской слагаемой на русскую культуру всегда было совершенно особое, как и русской на украинскую.
Сегодня уже за пределами дискуссионных рамок утверждение о том, что Российская империя состоялась во многом благодаря удачному синтезу московской системы власти и киевской учености.
И как тут не вспомнить Киево-Могилянскую академию, недавно отметившую свое 390-летие, которая много лет была форпостом знаний и духовности для Восточной Европы.
В нынешних условиях дружественные, равноправные, партнерские отношения Украины и России, помноженные на обмен взаимных достижений в сфере науки, высоких технологий, культуры, являются главнейшим условием продвижения их по пути прогресса, реального прорыва к группе мировых лидеров.
Без такого союзничества обеим странам неминуемо грозит сползание на мировые обочины, маргинальное существование.
Область, в которой безотлагательно необходимо координировать и объединять усилия – образование и наука. Прежде всего, речь идет о глубоком фундаментальном образовании.
В обеих странах ситуация складывалась таким образом, что за последние годы произошло резкое обесценивание образования.
Одновременно с увеличением количества высших учебных заведений страдало качество и содержательная слагаемая образования.
Классические университеты, которые всегда задавали тон в образовательном процессе, устанавливали "планки", создавали славу науки, пережили непростое время.
И это притом, что их первейшей задачей всегда было формирование элиты с глубоким знанием законов природы, развития общества, людей, умеющих логически мыслить, анализировать и синтезировать факты, генерировать новые, прорывные идеи, принимать решения.
Это особенно важно сегодня, когда произошли такие открытия, которые во всеобъемлющей полноте охватить и понять может далеко не каждый человек, даже имеющий диплом о высшем образовании.
Они, как показала практика, могут нести не только благо, но и зло, представлять воистину планетарную опасность. В нестабильных условиях преобразования не всегда означают прогресс и движение.
Кто ими воспользуется? На пользу кому и чему они будут задействованы?
В числе главнейших своих задач, которые университеты всегда ставили перед собой и развивали их, была идея ответственности за осмысление цивилизационного идеала, который имел бы всеобщее значение и универсальную направленность.
Выработку новой прогрессивной образовательной модели должны взять на себя именно классические университеты - как средоточие высокого духа, совести и морали.
Университеты должны вернуть себе то доверие, которое они имели, будучи гарантами качественных разносторонних знаний, в тоже время, являясь и надежным механизмом, обеспечивающим стабильное, поступательное движение общества.
В этой связи хочется привести слова Арнольда Тойнби: "Раскол человеческого общества является опытом коллективным, а значит, искусственным. Значение его определяется тем, что относительно внутренних движений, происходящих в обществе, это – явление внешнее. Духовные процессы происходят в человеческой душе, ибо только Душа способна переживать человеческий опыт и откликаться на него духовным проявлением. Раскол в человеческой душе – это эпицентр раскола, который проявляется в общественной жизни. Поэтому, если мы хотим иметь более детальное представление о глубинной реальности, следует подробнее остановиться на расколе в человеческой душе".
За сто лет до Тойнби русский мыслитель Иван Киреевский выразил эту мысль такой фразой: "Под громким вращением общественных колес таится неслышное движение нравственной пружины, от которой зависит все".
Не будет особым преувеличением утверждение, что распад СССР в 1991 году тоже был глубоким расколом, как до этого петровский начала ХVІІІ века, а затем – большевистский в ХХ столетии.
Современный образ существования многих интеллектуалов – обращенность к себе, замкнутость на своих внутренних проблемах, забота исключительно о своих потребностях, игнорирование проблем окружающих и общества в целом – фактически есть отречение от своей социальной миссии.
В то же время практика, особенно прошлого века, доказывает, что все проекты и намерения по улучшению действительности и планированию будущего ущербны и неполноценны без учета, проверенных многовековым опытом, духовных ценностей.
В этой связи, опять возвращаемся к понятию университета, с которым так или иначе связана жизнь всей интеллектуальной элиты обществ, которые оказывают самое непосредственное и самое значительное влияние на духовный климат современности.
То, что такой неподдельный интерес к этим очагам учености и культуры был всегда, свидетельствуют соответствующие традиции разных стран.
Не иначе, как абсолютно точной, чрезвычайно важной и актуальной можно окрестить гумбольдтовскую идею "университета как института диалога с государством".
В этом же контексте и его глубокая мысль о том, что "университет существует, чтобы производить разумное, не прибегая к революции и разрушению".
Думаю, у нас есть все основания для утверждения, что политические революции никого не делают счастливыми, за исключением тех, кто в революционной круговерти оказался сверху.
Вспоминается и высказывание Карла Ясперса. утверждающего, что для Германии существует два всегда насущных вопроса – армия и университет.
Добавим сюда и значительно нам понятней и ближе опыт Киево-Могилянской академии, к братству которой во времена гетмана Петра Сагайдачного было приписано запорожское войско.
Более того, больше половины казацких гетманов были воспитанниками академии, выпускниками ее была практически вся элита казацкой республики.
Будь мы внимательнее, бережливее к своему историческому опыту, имея больше политиков не только с университетскими дипломами, но и с университетским мировоззрением, давно бы уже воспользовались его побудительной жизненной силой – взяв на вооружение "меч духовный" (один из образов учености, распространенный во времена Киево-Могилянской академии).
Как и в его автора, митрополита Лазаря Барановича, у нас нет и не может быть сомнений в его эффективности, более того, есть полная уверенность, убежденность в его превосходстве над всеми другими видами воздействия человека на общество.
Его стабилизирующее, консолидирующее, творческое начало особого значения набирает во времена смут, неустроенности, социальной разобщенности и вражды.
Вне всякого сомнения, ситуация, которая сложилась в Украине и России, подталкивает нас к активному переосмыслению миссии университетов в современных условиях как уникальной институции, обеспечивающей объемное видение исторического прошлого и глобальных процессов настоящего, возвращающего человечество к истокам учености, мудрости, просвещенной ответственности.
Интеллектуальный и нравственный потенциал университетов является золотым достоянием наших народов, хранителем их этнокультурной идентичности, языка и религии.
Верится, что именно в недрах университетов вызревают объективные предпосылки для духовного взлета, ведущего, по определению Льва Гумилева, к повышению пассионарного напряжения в истории наших народов.
Задача университетов – генерировать духовность, мораль, совесть и ответственность, дабы развивать у современников способность к сверхнапряжению, которая всегда предшествовала великим реформациям, в том числе и в наших обществах.
Стремление университетов к автономии, дух свободы, исконно обитающий в университетах, должны выступить необходимой, фундаментальной предпосылкой для развития современного общества, стержень которого – свобода и права независимой личности, человеческое достоинство.
Без этого невозможен триумф демократии, как невозможна истинная, а, следовательно – твердая и предсказуемая национальная политика.
Акцентировано говорить об этом приходится потому, что политикам следует решительно отойти от упрощенного понимания процессов, происходящих как в отдельных странах, так и во всем мире, отказаться от политики краткосрочных национальных интересов, объемно видеть перспективу – свою и мировую.
Можно понять и даже простить тех "стратегов" украинско-российских отношений, которые все еще прибегают к помощи архаичных катапульт и таранов вместо живого диалога о том, что нас объединяет. Понятно, что это – до-университетский уровень мышления.
Но нельзя, чтобы при этом интеллектуальная элита, сосредоточенная в университетах, безучастно наблюдала за попытками возвести в ранг закона общественного развития взаимные раны и обиды исторической памяти двух народов, прежде всего – давние национальные, языковые и религиозные проблемы.
Нет задачи более важной для наших университетов, чем вывести фундаментальный Закон гармонизации жизненных сил славянских народов и культур, построить на его основе общественное видение будущего, которое было бы привлекательным своей универсальной, всеутверждающей силой для многих миллионов людей.
Я убежден, что новые поколения российских интеллектуалов, которые сегодня присутствуют в этом зале, сохранят и умножат идеи духовного взаимопонимания между Украиной и Россией с благородной целью – сделать жизнь лучше, сделать мир лучшим.
Это убеждение предопределено основополагающим моментом интеллектуального человеческого существования – стремлением к правде, истине.
И разве не об этом сквозь время взывают, и не к нам обращены побудительные слова великого Тараса Шевченко:
І день іде, і ніч іде.
І голову схопивши в руки,
Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки!
Благодарю вас за внимание.
* * *
У середу в рамках дводенного офіційного візиту до Російської Федерації Голова Верховної Ради України Володимир Литвин зустрівся з Президентом Російської Федерації Володимиром Путіним.
На прес-конференції у Державному інформаційному агентстві ІТАР-ТАРС у Москві, відповідаючи на запитання журналістів, В.Литвин повідомив, що під час зустрічі В.Путін поцікавився процесами, які відбуваються у політичній та економічній сферах України, а також виклав свою позицію щодо співробітництва з Україною, напрямів внутрішнього облаштування Росії, а також зовнішньополітичних дій.
"Президент продемонстрував незмінно позитивну налаштованість на співпрацю з Україною, що дійсно є в інтересах наших народів", - підкреслив В.Литвин.
* * *
У середу в рамках дводенного офіційного візиту до Російської Федерації Голова Верховної Ради України Володимир Литвин зустрівся з Головою Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації Борисом Гризловим.
На початку зустрічі Б.Гризлов висловив задоволення у зв'язку із регулярним характером зустрічей на рівні керівників парламентів наших країн.
В.Литвин і Б.Гризлов обговорили питання щодо строків і підготовки документів, які торкаються ЄЕП, щодо приєднання до СОТ, стосунків з НАТО, міжпарламентських та міждержавних взаємовідносин, а також ситуацію напередодні парламентських виборів в Україні.
В.Литвин висловив переконання, що "відкрите обговорення, обмін аргументами допоможе пошуку загального рішення, того оптимального рішення, яке при врахуванні національних інтересів обох країн буде сприйнято і в Україні, і в Росії, буде сприяти подальшому зміцненню та розвитку наших двосторонніх взаємовідносин".
Торкаючись теми синхронізації підходів щодо входження до СОТ, В.Литвин зазначив: "Прагнучи брати участь у різних утвореннях, ми повинні також думати, що там у перспективі, які наслідки це буде мати для нашої економіки, але вступати в СОТ чи ні - питання не стоїть: так, вступати, але попередньо зробивши чіткі розрахунки ризиків". При цьому В.Литвин наголосив, що у цьому питанні "ми повинні виключити можливість появи чи створення політичного протистояння на українсько-російському векторі".
Під час переговорів Голова Верховної Ради України зазначив, що Україна готова підписати близько 20 документів "щодо більш глибокого входження у ЄЕП". "Думаючи про розвиток економіки України, ми думаємо також про нарощення нашої присутності в ЄЕП", - наголосив він.
Торкаючись питання щодо вступу України до НАТО, В.Литвин сказав, що парламент підтримує ідею Президента України про прийняття остаточного рішення на референдумі, але, за його словами, "не зараз: зараз референдум виглядає передчасним, оскільки навіть сама постановка питання про членство в НАТО поки що довгострокова перспектива". На думку В.Литвина, "повинний бути реальний підхід, сьогодні ми можемо розвивати співробітництво з НАТО по окремих конкретних програмах".
Говорячи про майбутні парламентські вибори, В.Литвин висловив думку, що "виходячи із списків, склад парламенту зміниться меншою мірою, ніж очікується". "Утворення коаліції буде складним процесом, але при цьому ми приречені на створення коаліції, яка була б підкорена досягненню стратегічних цілей в інтересах держави і народу, а не складалась лише з метою розподілу посад", - наголосив він.
Співрозмовники також обговорили проблеми збереження та розвитку духовної і культурної спадщини наших народів.
* * *
У середу в рамках дводенного офіційного візиту до Російської Федерації Голова Верховної Ради України Володимир Литвин відвідав Культурний Центр України у м. Москва.
В.Литвин наголосив, що Україна і Росія "приречені на розвиток стосунків", і, за його словами, чим більше відбувається зустрічей на різних рівнях, тим більше користі обом державам.
В.Литвин також наголосив на необхідності уважного ставлення держави до своїх громадян. "Коли поважають громадян в самій Україні, тоді нас поважатиме і світ. Коли ми станемо українцями, тоді ми станемо європейцями", - сказав він.
В.Литвин вручив представникам української діаспори відзнаки Верховної Ради України і цінні подарунки, в тому числі Почесну грамоту Верховної Ради України чемпіонці світу із спортивної гімнастики Ларисі Латиніній.
Голова Верховної Ради України також поклав вінок до Могили Невідомого солдата і квіти – до пам'ятника Т.Г.Шевченку.
* * *
У середу, 7 грудня, в рамках офіційного візиту до Російської Федерації Голова Верховної Ради України Володимир Литвин зустрівся з Патріархом Московським і Всея Русі Алексієм ІІ у Свято-Даниловому Монастирі.
Владика Алексій ІІ висловив задоволення від того, що Голова Верховної Ради України відвідує Росію, зустрічається з державними діячами та не забуває про церкву. Він також подякував В.Литвину за його слова, що влада не повинна керувати церквою.
"Між українським та російським народами – міцна дружба, основа якої – православ'я", - сказав Патріарх.
Патріарх Московський і Всея Русі вважає Київську Русь "купелею, основою, місцем, де є Києво-Печерська Лавра, в якій Нестор Літописець написав, що є, і звідки пішла земля російська". На його думку, "не можна розірвати той духовний зв'язок, який існує між нашими народами". Алексій ІІ зазначив, що українській православній церкві було надано самостійність, але, за його словами, "збережено молитовний зв'язок".
Він також наголосив на тому, що із скорботою сприймає ті розколи, які є сьогодні в Україні та вважає, що саме зараз той час, коли можна це подолати.
Голова Верховної Ради України зазначив велику значимість духовної єдності українського та російського народів. "Сьогодні в Україні нас не може не турбувати розкол у православ'ї. Держава повинна лише створювати умови, в яких кожний його громадянин може вільно думати, діяти, вірити. Створити умови, в яких церква може діяти відповідно до своїх канонів", - підкреслив він.
Також під час зустрічі відзначалось, що держава та церква, не допускаючи втручання у справи один одного, можуть і повинні бути партнерами у вирішенні таких проблем, як наркоманія, алкоголізм, СНІД, спільно докладаючи зусилля до зміцнення моралі, духовного розвитку суспільства.
* * *