Московська патріархія святкує руйнування києво-могилянської академії?
| Вид материала | Документы |
СодержаниеГерасименко н.о.. 2. Цдіаук. - ф. 51. "Києво-могилянська академія в україні xvii—xviii ст." |
- Комплекс споруд Києво-Могилянської XVII-XX квартал між Академії (ансамбль Братського, 621.56kb.
- Тут, у Переяславі І на Переяславщині, розпочав свою педагогічну І літературну діяльність, 1007.21kb.
- Орієнтовний графік підвищення кваліфікації наукових працівників Національної академії, 163.82kb.
- Назва реферату: Корозія металів І способи захисту від корозії Розділ, 88.75kb.
- Реферат на тему: Григорій Сковорода – перший український байкар, 50.71kb.
- Типовий навчальний план І програма спеціалізації (інтернатури) випускників вищих медичних, 868.73kb.
- Правила прийому до Міжрегіональної Академії управління персоналом в 2012р, 3922.25kb.
- Порядок формування тематики та контролю за виконанням наукових досліджень в Національній, 234.69kb.
- Курінний Олексій, здобувач Національного університету «Києво-Могилянська академія», 214.11kb.
- У К А з президента україни, 83.37kb.
ГЕРАСИМЕНКО Н.О..
До історії київської академії в гетьманство Д. Апостола
На початку ХУІІІ ст., в результаті репресивних заходів Петра I, пов`язаних з переходом у 1708 р. гетьмана І. Мазепи на бік шведського короля Карла ХII, Київська академія перебувала в стані занепаду. Так, якщо за І.Мазепи в академії навчалося до двох тисяч студентів, то при його наступнику - І.Скоро¬падському їх кількість скоротилася до 161. Причиною цього був царський указ, виданий у лютому 1709 р., за яким студентам з Правобережної України було заборонено в ній навчатися. [1, С.160]
В Центральному державному історичному архіві України в Києві виявлено документ, в якому відображені наступні заходи царського уряду щодо академії. У ньому йдеться, що під час правління на Лівобережній Україні Малоросійської Колегії (1722-1727), академія перестала одержувати кошти - по 200 рублів з Військового скарбу Гетьманщини на утримання викладачів.
Втративши матеріальну підтримку, академія занепадає. Таких блискучих викладачів як Феофан Прокопович, Стефан Явоський, Іоасаф Кроковський в ці роки вона вже не знала.
З обранням гетьманом Данила Апостола, Київська академія почала поступово відроджуватися. Він намагався зберегти за академією те, що їй належало раніше. Так універсалом від 14 січня 1729 р. він підтвердив за Братським монастирем і академією маєтки, якими вони володіли на той час: шість невеликих сіл з людністю, безлюдне містечко з орною землею, ряд поселень, хуторів, млинів та дворові місця в Києві на Подолі. [1, С.161]
Д. Апостол заохочував добродійні внески на відродження і відбудову академії. В "Журналі", що вівся в Генеральній військовій канцелярії зазначено, що в січні 1733 р. від київського архієпископа Рафаїла Заборовського до гетьмана з привітанням із святом Різдва прибули ігумен Киево-Кирилівського монастиря Феодосій Глинський і священник Іосаф Горленко, онук гетьмана, викладач київських шкіл. Вони від імені архієпископа просили гетьмана, щоб він під час зібрання старшини на святкування Різдва заохочував їх на добродійні внески на реставрацію Київської академії. Гетьман не тільки обіцяв виконати їх прохання, але винувши із своєї скриньки значну на той час суму грошей -100 рублів, просив передати їх архієпископу. [2, Оп.3. - № 19361. - Арк.8]
Д.Апостол підтримав також клопотання Рафаїла Заборовського до Синоду від грудня 1731 р. щодо передачі з Ніжинського Благовіщенського монастиря до Київської академії бібліотеки українського вченого і просвітителя Стефани Яворського. [3, С.64-65]
Документ, що друкується нижче, свідчить про подальше піклування гетьмана в справах матеріального забезпечення Київській академії.
* * *
1732 р., січня 19. – Глухів. – Чолобитна гетьмана Д.Апостола до імператриці Анни Іоанівни з проханням відновити видачу Києво-Могилянській академії 200 рублів субсидії з Військового скарбу, припиненої свого часу Малоросійською Колегією.
Божию Поспешествующею милостию все Пресвятлейшой державней государыне Анне Иоановне Императрици и Самодержици Московской, Киевской и далее по титлу... наследной государине й обладательници.
Вашого императорского всепресвятлейшого величества верний под[данный] гетман Данило Апостол со всем войском обоих сторон Запорожским падше пред всеавгустейшим Вашего Императорского величества маестатом у стопи ног монарших всесмиренно до земли челом бью: Сего генваря 11 настоящего 1732 году Преосвященний Рафаил Заборовский Архиепископ Киевский, Галицкий, и Малия Р[оссии] листом своим чрез Ректора и Игумена монастыря Богоявлен[ского] Училищного Киевского иеромонаха Амвросия Дубневича писал ко*…, что в том Училищном монастыре церковь и школы [4, С.104] здавна устроены весьма обветшали, и чтоб о возобновлении оных для ползи учащи[мся] учинить мне рассмотрение, а помянутнй ректор того Училищного монастыря подал мне под именем вашего императорского величества челобитную, что як за прежних гетманов, так й за гетмана Скоропадского на учителей к удовольствованию их.... [текст пошкоджено – прим. авт.] ежегодно по двесте рублей денег з Скарбу войскового, но по [смерти] гетмана Скоропадского означенная на содержание тех учите[лей] денежная дача з бывшой Малороссийской Коллегии удержана по ныне с 1722 году не производится, а помянутие учители на честь божию и к пользе государства в том учении труждающегося ниякого в награждении к довольствию своем и определения не имеют и претерпевают скудость, котории же при том Училищном монастыре Богоявленском Братском маетности имеются, тие за скудостию грунтов не токмо к довольствию учителей, но и к содержании братии в том монастыре имеючойся, недоволни, и вишшепомянутая церковь святая Богоявленская Братская в тех училищах будучая, и самие школи в кровле и в протчем за давностию и недоволством весма обветшалие, требуют подчинки, да около тих училищ ограда каменная недостроена, и колокольня непостроена. А всемилостевейшем вашего Императорского величества указом 1730 году марта 17 состоявшимся между протчими в пользу Российской империи учреждениями по Достохвалному вашего императорского величества намерению повелено, як храми святия котория от скудости, или оним коим образом обветшали возобновлять, так и училища учредить, и всеми потребними удовольствовать, а в чем якое исправление надлежит учинить, в том представлять и требовать на то Вашего Императорского величества указу и во всем тщатися, что принадлежит к болшой чести и хвале всемогущего бога, и дабы на возобновление в оных училищах церкви, школ и протчие потребности вишоозначенние от 1722 году удержанние денги видали были тамож на содержание учителей повсягодно видавано б было денежное жалованье з Скарбу войскового против прежнего обикновения просил он Ректор чтоб я о том писал вашого императорского величества в Государственную Коллегию иностранннх дел, а понеже Превисочайшое вашего Императорского величества попечение об учреждении доволних и добрих училищ, в которых молоди[е] люди, не токмо в страсе Божии и в православном християнском законе, но и во всяких других пристойних и государству полезних науках воспитани и обучени бить могут, явственно ит з манефестов минувшего 1731 году декабря учиненних, якие при високомонаршой вашего Императорского величества грамоте для публикации в Малой России тогож декабря 28 мною получени, к тому ж я известен, что за антецессоров моих бывших гетманов вишшеописанние денги з Скарбу войскового повсягодно в жаловане учителей по двесте рублев видавалися, токмо оние удержани по состоянии бнышой Малороссийской Коллегии. Без якого определения Учители тех киевских школ узнают нужду, также церков оного училищного монастиря и школи обветшали, и требуют возобновления, на которие для строения за тих же гетманов чинено вспоможение дачею денег з оного Скарбу войскового. Сего ради яко вишшеписанную оних училищ ректора зс братиею поданную мне под именем ваш[его] Императорского величества челобитную при всенижайшой моем рабском писании посилаю вашего Императорского величества в Коллегию Иностранних дел, так что по мнению моем вишепоказанние деньги надлежит против прежнего обыкновения й определения которие учителей оних Киевских школ латинских по состоянию бившой Малороссийской Коллегии удержани и неотдани видат на возобновление церкви и школ обветшалих, и в пред помянутих учителей для содержания их в жаловане по двесте рублев ежегодно дават з Скарбу войскового, оное мое всеподданивейшое мнение предаю в височайшее вашего Императорского величества благорассмотрение, и в всемилостивейшое определение: Прит[ом] скипетродержавную вашего Императорского величества десницу Духом лобизая пребываю в подлинном подписано Вашего Императорского всепресветлейшего величества верний подданий всенижайший раб и подножек войска вашего Императорского величества Запорожского обох сторон Днепра Гетман Данило Апостол.
Генваря 19 дня 1732 году. Глухов.
ЦДІАУК. - Ф.1711. - Оп.1. - № 493. - Арк.1-2 (Копія ХVШ cт.)
ПРИМІТКИ
1. Крупницький Б. Гетьман Данило Апостол і його доба. - Авгсбург, 1948.
2. ЦДІАУК. - Ф. 51.
3. Маслов С.И. Документи, относящиеся к библиотеке Стефана Яворского //ЧИОНЛ. - К.,1914. - Вып.2.
4. Киево-Могилянська академія в ХVIII ст. мала різні назви: "Київська академія", "колегія", "школи", "училища", тощо. Її назві не надавалося особливого значення. - Див.: Хижняк З. Києво-Могилянська академія. Правовий статус (1615 - 1819 рр.) //Наукові записки. - К.,1998. - Т.З. Історія.
"КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ В УКРАЇНІ XVII—XVIII СТ."
У культурному надбанні українців Києво-Могилянська академія
була, є і залишиться явищем, яке яскраво підтверджує розум і
талант народу, його самосвідомість і прагнення до самореалізації,
самовиявлення. Майже 200 років Києво-Могилянська академія
виконувала роль освітнього і культурного центру не лише в Україні,
а й у Східній Європі. Та роль академії у культурному житті України
не можна обмежити лише цим. Вона мала ще одну історичну
цінність—академія заклала підвалини для інтелектуального і
культурного життя другої половини XVIII—XIX ст., її здобутками
живилися Харківський та Київський університети, Київська духовна
академія, численні школи та колегіуми, Слов'яно-греко-латинська
академія в Москві, Академічний університет в Петербурзі, школи в
Росії, Білорусі, Сербії.
Її випускники займали високі пости у Війську Запорізькому,
творили Гетьмансько-козацьку державу, були носіями національно-
визвольних ідей. Існуючи в умовах наступу на Україну російського
великодержавного шовінізму, академія продовжувала поповнювати
українську поезію, літературу, музику, науку новими здобутками, що
живили національну самосвідомість і заперечували будь-які спроби
довести другосортність нації.
Академія з'явилася не за наказом згори, а була створена волею
самого народу. Вона увібрала в себе дух народу, а потім і сама
живила його. На академію мав величезний вплив загальноєвропейський
історичний процес, який обумовив прийняття Україною ідей гуманізму
та реформації, що виявилися у формуванні ранньої просвітницької
думки, а також в організаційній побудові української вищої школи,
у змісті та обсязі предметів, що в ній вивчалися і давали
завершену гуманітарну освіту — апробовану в Європі систему «семи
вільних наук».
Але, зазначаючи цей момент, необхідно пам'ятати, що освітня і
суспільна думка України мала власні традиції, що йшли від часів
Київської держави. Україна за доби Київської Русі мала всі
передумови для того, щоб у ній проросли перші паростки свободи, її
церква була незалежною від держави, а сама держава
децентралізованою. Тут не було ні імператора (царя), ні короля
(або великого князя), що міг би узурпувати церковну владу. Церква
стояла над державою і могла зажадати від носіїв князівської влади
підпорядкування деяким ідеальним основам не тільки в особистому, а
й у державному житті. Князь на Русі не-мав усієї повноти влади.
Він ділив її з боярами, дружиною, вічем.
Демократизм засад державного і громадського життя Київської
Русі в Могилянській академії виявився в «демократичних засадах її
організації, у всестановості, виборності професорів, підвищеній
увазі до національних мов —слов'янської й української, у
виробленні основ власної історіографії, переосмисленні світових
філософських концепцій. Все це відігравало важливу роль у
загальнонаціональному відродженні», — зазначає 3. І. Хижняк.
Києво-Могилянська академія з'являється в період першого
українського культурно-національного відродження, що тривало майже
два століття. Культурні зрушення в цей період відбуваються під
впливом соціально-економічного розвитку, а також політичних та
ідеологічних процесів, що-стали особливо інтенсивними в другій
половині XVI ст. Зростала кількість промислових та ремісничих
підприємств — за деякими даними, у 60-х роках XVI ст. їх
налічувалося близько тисячі. У XVII ст., після революції 1648 p.,
була скасована велика власність, і землю поділили між малими
господарствами. Це підняло продуктивність праці в сільському
господарстві, стимулювало поширення засівної площі, зокрема шляхом
«займанщини». Місцями господарство набирало промислового
характеру. Промисловість мала осередки в містах та у старшинських
маєтках. На початку XVIII ст. з'являються перші мануфактури. В
Україні формувалася європейська система капіталістичного
господарства, причому на Лівобережжі цей процес відбувався значно
інтенсивніше, ніж на решті території України. Тут налічувалося
близько 200 міст і містечок. Чимало з них користувалися
магдебурзьким правом. Ці зміни в господарському житті України не
могли не відбитися на розвитку науки і культури.
Проте, слід підкреслити, що одним із важливих чинників, які
обумовили перше національно-культурне відродження, було іноземне
поневолення. Полонізація України Річчю Посполитою призвела до
приниження ролі української мови, звичаїв, православ'я тощо.
Особливу надію чужинці покладали на церкву, сподіваючись з її
допомогою» остаточно поневолити українців. П. Куліш у статті «Про
причини взаємної ворожнечі поляків і українців в XVIII віці»
писав, що «причиною боротьби українців проти поляків в цей період
були шляхетські погляди на народ: козаків і селян уважано за нижчі
істоти, над якими шляхта й пани могли знущатись, скільки хотіли.
Отже, боротьба велась із-за ображеного почуття людської гідності.
На ґрунті польської державності зустрілись дві цілком протилежні
по свойому світогляду народності, одна репрезентувала погляди
`phqrnjp`rhwm3, друга демократичні. Виявилось, що існувати вкупі в
одних умовах вони не можуть». (Ополячилися і окатоличилися
шляхетські українські родини —Збаразькі, Заславські, Вишневенькі,
Хоткевичі, Калиновські, Огінські та ін. Усе, що було колись
рідним, своїм, природним і дорогим, тепер здавалося мужицьким,
другосортним, застар ілим, осоружним. Згасала національна свідомість. М. Грушевський
писав про ті часи: «І почуття безпорадності обіймало українське
громадянство. Здавалося, що перед цим натиском польської
державності, польської культурності, польської національності
виходу немає, і українству прийдеться тільки тихо коритися
непереможному процесові».
У прогресивних українських колах визріла думка про те, що Річ
Посполита може знищити національне життя, культуру етносу, що
католицькій експансії на схід слід протиставити свої власні
національні духовні цінності, культуру, щоб відродити
самосвідомість, зміцнити волю і дух народу до боротьби. Потрібні
були свої школи, підручники, вчителі, друкарні, письменники,
вчені. Різні верстви населення залучалися до реалізації цих
завдань. Особливо великий внесок у захист і примноження
національної культури зробили братства. Вони виникали як
громадські організації міщан, але поступово розширювали свою
компетенцію, зокрема у питаннях суспільно-політичних та культурно-
просвітницьких. Братський рух поширився спочатку на західних
землях України (найстарішим .було Львівське братство, засноване
1439 p.), а вже в першій половині XVII ст.—на Волині і східних
землях, охопивши всю Україну. Серед братчиків були високоосвічені
люди — «міщани з поривами і сумнівами, з прикметами та недоліками
людей Відродження та Реформації». Діяльність братств була
надзвичайно плідною. Вони високо підняли свідомість народу, дали в
його руки могутню зброю—знання, в результаті чого з'явились
талановиті творці, письменники, суспільні діячі. Діапазон їхніх
науково-культурних запитів був надзвичайно широкий: від античної
Греції до гуманістів ренесансної Європи. Духовне життя країни
набирало, таким чином, глибокого й актуального змісту —
окреслювалась нова культурна епоха, за своїм характером відповідна
ренесансовій в історії світової культури.
Культурне відродження України готували полемісти, серед яких
Мелетій Смотрицький, Юрій Рогатинець, Іван Вишенський, Захарія
Копистенський, Христофор Філалет та інші. У цей період з'являються
перекладені на «просту мову» «Євангеліє» білоруса Василя
Тепинського, «Новий Заповіт» Валентина Негалевського із Хорошева
на Волині, «Пересопницьке Євангеліє». Ці переклади були
непоодинокі, відомі й інші «учительні євангелія», перекладені на
«просту мову».
Завойовує визнання ідея залежності суспільного розвитку від
поширення освіти, яку обґрунтували Герасим Смотрицький, Іов
Борецький, Стефан та Лаврентій Зизанії, Петро Могила, Іннокентій
Гізель та багато інших українських просвітників.
У 1620 p. з допомогою козацтва відновлюється в Україні
митрополія і вся православна ієрархія, яку 25 років тому за
Берестейською унією замінили уніатською. Це була і д величезної
політичної ваги, і немала заслуга в цьому П. Сагайдачного, який
розумів, що означає для народу і у його визвольній боротьбі.
У цей же період в Києво-Печерській Лаврі згуртувалися
просвітники на чолі з Єлисеєм Плетенецьким, родом з Львівщини.
Серед просвітників Києво-Печерського осередку були відомі
високоосвічені люди того часу: Тарас Земко, Памво Беринда,
Захарія Копистенський, Олександр Митура, Філофей Казаревич та
багато інших. Вони продовжили традиції, започатковані в Острозі та
Львові, які на час перебували під впливом уніатства. Вчені
готували давали букварі, граматики, словники, богословську
літературу, полемічну, історичну, мали свою велику бібліотеку та
друкарню. До середини XVIII ст. друкарня випустила близько 80
відомих на сьогодні книг, із них лише 12 — польською та латиною,
всі інші — українською мовою.
У цей же час активно починає працювати Київське братство, до
якого вступає разом зі своїм військом гетьман Сагайдачний.
Аналізуючи цей період, Д. Дорошенко писав, що «натиск римо-
католицизму й викликана ним релігійна боротьба спонукали
українське громадянство до самооборони і насадження в себе школи й
просвіти на західноєвропейський зразок. Вплив цієї просвіти
поширюється на всі україн ські області, об'єднані тепер в одній державі. Тоді між цією
державою й її українським населенням вибухає в половині XVII віку
гострий конфлікт, що набирає характеру всенародного руху, об'єднує
всі верстви українського народу і перетворюється в справжню
революцію». Далі читаємо: «І саме в цій боротьбі українського
народу за соціально-економічну і політичну емансипацію виховується
і скріплюється... почуття ного національної свідомості, яке-було
приспане за кілька віків життя в умовах чужої державності й чужих
культурних впливів».
Київське братство з самого початку своєї діяльності заснувало
школу, яка поклала початок першій вищій школі у Східній Європі.
Київська братська школа мала лати-но-польське спрямування, що
поєднувалося в окремих школах з елліно-слов'янським. Тобто
українська освіта прилучалася до культурних і освітніх надбань
Заходу і Сходу через вивчення класичних мов. У Київській школі
вивчали і користувалися польською, латинською, слов'янською,
руською (українською), грецькою, а також опановували програму
«семи вільних наук». Спудеї (учні) школи вивчали також арифметику,
геометрію, музику, риторику, поетику, філософію, астрономію.
Граматика, риторика, поетика та філософія названі серед книг, які
повинна була видавати друкарня, «яко книги для ученія потрібні».
Касіян Сакович, ректор і професор школи, був автором двох
філософських книг — «Аристотелівські проблеми, або питання про
природу людини» та «Трактат про душу», що свідчить про високий
півень як викладачів, так і учнів, котрі знали Аристотеля,
Платона, Вергілія, Овідія, Цицерона та інших філософів.
Спеціального богословського класу в школі не було — це було
прерогативою вищих шкіл.
Іов Борецький, перший ректор школи, вважав, що освіта і
виховання мусять бути цілеспрямованими. Молоді слід прищеплювати
гідність, прагнення виборювати право бути господарями на своїй
землі.
У різні часи школу очолювали Мелетій Смотрицький» автор
«Граматики», Хома Євлевич, Касіян Сакович, автор «Віршів на
жалостний погреб...». «Вірші...» Саковича — живе свідчення
патріотичного виховання в Київській школі, її народного характеру.
Школа вчила любити свою віру, її традиції, народну культуру,
вольності. Школа гідно протистояла польським католицьким та
єзуїтським школам, що розповсюджували католицизм.
У 1631 p. Петро Могила заснував Лаврську школу, яка за
обсягом предметів, що вивчались, і структурою була подібна до
польських та західноєвропейських колегій. Викладали в Лаврській
школі викладачі, які «навчалися в академіях латинських Польщі,
Литви й Відня». Філософію викладав ректор Трохимович-Козловський —
вчений і духовний діяч. Сильвестр Косов, прихильник «польсько-
латинського напрямку» в навчанні, викладав поетику і риторику,
Стефан Почаський, один із засновників Слов'яно-греко-латинської
академії в Молдові, викладав риторику.