Московська патріархія святкує руйнування києво-могилянської академії?
| Вид материала | Документы |
- Комплекс споруд Києво-Могилянської XVII-XX квартал між Академії (ансамбль Братського, 621.56kb.
- Тут, у Переяславі І на Переяславщині, розпочав свою педагогічну І літературну діяльність, 1007.21kb.
- Орієнтовний графік підвищення кваліфікації наукових працівників Національної академії, 163.82kb.
- Назва реферату: Корозія металів І способи захисту від корозії Розділ, 88.75kb.
- Реферат на тему: Григорій Сковорода – перший український байкар, 50.71kb.
- Типовий навчальний план І програма спеціалізації (інтернатури) випускників вищих медичних, 868.73kb.
- Правила прийому до Міжрегіональної Академії управління персоналом в 2012р, 3922.25kb.
- Порядок формування тематики та контролю за виконанням наукових досліджень в Національній, 234.69kb.
- Курінний Олексій, здобувач Національного університету «Києво-Могилянська академія», 214.11kb.
- У К А з президента україни, 83.37kb.
МОСКОВСЬКА ПАТРІАРХІЯ СВЯТКУЄ РУЙНУВАННЯ КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ?
Важко повірити, що московські церковники з УПЦ МП наважилися на такий безпрецедентний виклик українському суспільству, але факт залишається фактом – не так давно ця конфесія відзначала 300 років Київської духовної академії. На перший погляд, здавалося, що тут страшного, ну вибрали батюшки найближчу історичну дату та й почали її розкручувати. Яка різниця для них, під яким “соусом” нагадати про себе, позалицятися до спонсорів, повиканючувати у влади земні блага?
Це лише на перший погляд усе здається таким безневинним. Люди, що більше обізнані в історії, стверджують: тут ми маємо справу з свідомим декларуванням своїх поглядів. Подивіться самі. “2001 р. для Київської Духовної Академії – рік особливо знаменний і символічний. Рівно 300 років тому, 26 вересня 1701 р., високомонаршою грамотою Петра І Києво-Могилянська колегія, до того часу сформувалася як навчальний заклад з глибокими традиціями, високим рівнем викладання та широкими перспективами, була офіційно возведена до рангу вищого навчального закладу з правом носити ім’я академії”, - читаємо в офіційній газетці УПЦ МП. Зверніть увагу на лексику, з яким захопленням цидулка ката України та руйнівника Церкви іменується “високомонаршою грамотою”. Чомусь от лише Петра І Романова ще не поіменовано “великим”, як це роблять російські монархісти. Авторів святкувань не обходять майже сто років існування навчального закладу. Головне, що якогось там дня черговий російський царьок згадав про академію. А якщо б не згадав? Тоді б українцям і пишатися не було б чим?
Цікаво, що ректор Київської духовної академії Московської патріархії протоієрей Микола Забуга і не приховує своєї антиісторичної москвофільської традиції. “Питання про те, яку дату ми святкуємо. Ми святкуємо ту дату, коли Києво-Могилянська академія вперше була названа 1701 року в указі Петра І: “Академією, рівною за статусом і рангом всіляким іноземчеським, з правом навчання студентів всякого роду, звання, походження, чина і країни”, - каже батюшка та професор за сумісництвом. Отак читаєш матеріали із сумного ювілею і здається, що і не було ніякої Галшки Гулевичівни, митрополита Петра Могили, плеяди гетьманів, церковних діячів, яким так не пощастило – вони створювали академію, навчалися в ній без царського указу. Виходить робили це своєрідним “неканонічним шляхом”. Але що поробиш, замовчування фактів або їх безсоромне пересмикування улюблена справа московських батюшок. Ще один приклад: говорячи про новітні часи, отець Микола стверджує, що “1989 року, через рік після того, як держава віддала Лаврський монастир Церкві, була відкрита Духовна Семінарія”. Тут годі сподіватися, що він згадає про те, що до чергового відродження КДА найбільше прислужився тодішній Київський митрополит Філарет, мовчить наш батюшка і про те, хто тоді був ректором навчального закладу і ким був у ньому сам о. Микола та що викладав. Це, так би мовити, “неканонічна” (читай – незручна) правда.
Звернімося до справжньої історії Київської академії, що бере свій початок іще з лаврського просвітницького гуртка. “Діяльність Лаврського гуртка справляла помітний вплив на патріотичні почуття громадян, на їх бажання прислужитися загальним інтересам. До них належала й знатна киянка зі шляхетського роду Волині Галшка Гулевичівна (Єлизавета Василівна Гулевичівна-Лозчина (1577–1642)). 15 жовтня 1615 р. вона вписала до Київських магістратських книг дарчу, за якою свій дім з землею і “всіма до нього належностями” дарувала під фундування монастиря й школи для дітей “народу руського православного… А щоб тая фундація скуток свій брала, - писала Гулевичівна, - то зараз… в той двір… школу впровадила й впроваджаю”. Таким чином, 15 жовтня 1615 р. розпочала свою діяльність школа, яка ввійшла в історію як Київська братська школа, родоначальниця Києво-Могилянської академії”, - пише у своєму дослідженні “Києво-Могилянська академія” відома дослідниця Зоя Хижняк.
Якщо ж панотцям не подобається згадана дата (можливо, їх засмучує, що засновницею академії була жінка), то є інша – вересень 1632 року. Саме тоді, як свідчить історія, об’єдналися Лаврська школа з Братською та з’явилася Київська братська колегія, керівником, протектором і опікуном якої став святитель митрополит Петро Могила. Але і ця дата, схоже, не до смаку Московській патріархії, бо тоді українці об’єдналися (а це не так часто буває) без “старшого брата”. Без нього, як свято вірять батюшки з УПЦ МП, аж ніяк не можна і погоджуються на вкорочення історії свого навчального закладу на добрих майже сто років. Тоді й перший освітній заклад Росії – Слов’яно-греко-латинська академія у Москві видається не набагато молодшою за Київську академію.
Коли ж дехто з шановних ідеологів московської церкви в Україні намагається дати задній хід, мовляв, ювілей святкується від того документу, де заклад вперше названо академією, то це також лукавство. Послухаємо все ту ж дослідницю Зою Хижняк: “Але треба зазначити, що безтитульну Колегію сучасники ще з 30-х рр. ХVІІ ст. визнавали Академією. Ось лише кілька прикладів. Перебуваючи на початку 30-х років ХVІІ ст. у Києві, французький інженер і картограф Гійом Левасер де Боплан записав, а потім помістив у своїй книзі “Опис України” (Париж, 1650) такі слова: “У Києві, на Подолі, при Братській церкві міститься університет, або Академія”. Львівський підкоморій В. М’ясковський, який у складі посольства був присутній на зустрічі Б. Хмельницького киянами 1648 р. після перемоги під Замостям, записав у своєму щоденнику: “Увесь народ, який вийшов із міста, вся біднота вітала його. Академія вітала його вигуками й промовами як Мойсея”. Таких прикладів дійшло до нас чимало.
Що ж до російського монарха Петра І, якого так любить ректор КДА УПЦ Московського патріархату Микола Забуга та його колеги, то роль царя у житті Києво-Могилянської академії більше ніж сумна. “Відомо, що, починаючи від Петра І, ведеться наступ на українську мову, мета якого – її знищення. Проводиться ряд заходів, “дабы народ малороссийский не почитал себя отличным от великороссийского” в тому числі приймаються закони про заборону друку (1720), а потім – і викладання українською мовою. Академії спочатку “рекомендується” перейти на російську мову, а з 1784 р. суворо забороняється читати лекції “сільським діалектом” (тобто українською мовою), а лише російською і обов’язково “с соблюдением выговора, который соблюдается в Великороссии”, - пишуть вчені. Коли це читаєш, зразу розумієш, чому саме цей період облюбували новітні інтегратори у рясах. Вони і нині намагаються реанімувати старі петровські традиції в Духовній академії. Не вірите? Підіть самі і послухайте, якою мовою та про що читають лекції в семінарії й академії УПЦ МП.
Наостанок пропонуємо ще кілька дат, які з чистим серцем може починати бучно святкувати УПЦ Московського патріархату. Насамперед це 14 серпня 1817 року, коли за розпорядженням уряду, указом Синоду академію було зовсім закрито. Не виключено, що представникам згаданої конфесії сподобається 1934 рік, коли був зруйнований більшовиками (тепер вони є вірними політичними соратниками Московської патріархії) Богоявленський собор – головний храм монастиря й академії, який побудував анафеманствований цією ж церквою гетьман Іван Мазепа та ще й у стилі козацького бароко. Отож, таких “червоних” дат у антиукраїнському календарі вистачить завжди. Було б бажання святкувати, а привід знайдеться.
Юрій ДОРОШЕНКО