Зміст розділ 1 становлення та розвиток політичних ідей глава 1 предмет політології

Вид материала

Документы

Содержание Політичні партії і партійні системи 10.1 Сутність, генезис і функції політичних партій 10.2 Типологія політичних партій

Подобный материал:

• План Вступ 3 Розділ І. Виникнення конституційних ідей в україні та їх розвиток до 1917, 441.82kb.
• Зміст вступ Розділ І, 1790.74kb.
• Історичні джерела й аспекті розвитку методики навчання природознавству зміст, 2247.31kb.
• Зміст, 455.42kb.
• Зміст Вступ Розділ Теоретичні основи криміналістичного вчення про сліди, 350.96kb.
• План: Об'єкт та предмет політології. Політологія І суміжні науки. Загально наукові, 56.9kb.
• План. Вступ Глава Сутність автотранспортного страхування та його значення Економічна, 1389.48kb.
• Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. К.: Юрінком Інтер, 1999. Історія політичних І правових, 2991.52kb.
• Екологічна оцінка проектів видобутку корисних копалин, 3924.28kb.
• Обсяг: 30ст (Times New Roman 12, інтервал – 1,5) Ціна: 60грн. Зміст, 191.74kb.

ГЛАВА 10

ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ І ПАРТІЙНІ СИСТЕМИ


Поряд з державою важливими політич­ними, інститутами, елементами полі­тичної системи суспільства є полі­тичні партії. Вони виражають інтереси соціальних спільностей і виступають голов­ною ланкою, яка пов'язує громадянське суспільство з державою, забезпечує пред­ставництво соціальних інтересів у політичній сфері суспільства. Багатоманітність соціаль­них інтересів зумовлює наявність у суспіль­стві різних політичних партій. У взаємодії — співробітництві чи боротьбі — між собою вони прагнуть до завоювання (найчастіше за допомогою виборів), утримання й використання державної влади. Перемога тієї чи іншої політичної партії на виборах створює можливість використання держав­них посад для утвердження її лінії у вирішенні економічних, соціальних і полі­тичних питань. Боротьба політичних партій і свобода виборів є важливими засадами демократичного суспільства.


10.1 СУТНІСТЬ, ГЕНЕЗИС І ФУНКЦІЇ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ

10.1.1 Сутність політичної партії

Слово «партія» (лат. partis — частина) означає частину більшої спільності або цілісності. Воно використовувалося ще в античному світі для позначення політичної організації, причому в негативному значенні — як неблагородного, ганебного союзу. Таке (негативне) розуміння партії як по­літичної організації збереглося в історії на тривалий час. Наукові спроби визначити сутність політичної партії, її місце в політичному житті суспільства були здійснені у XIX ст. При цьому в розумінні сутності партії виокремились такі три основних підходи:

1) партія — це ідеологічна спільність людей, їх добро­вільне об'єднання навколо якоїсь ідеології. Таке розуміння характерне, зокрема, для ліберального напряму в історії політичної думки;

2) партія — це організація певного суспільного класу чи і соціальної групи. Розуміння політичної партії як суто класової організації, виразника корінних інтересів того чи іншого класу характерне для марксизму;

3) партія — це громадська організація, інститут політичної системи, головним завданням якого є завоювання, утримання й використання державної влади.

Узагальнивши ці підходи, відомий американський по­літолог Дж. Ла Паломбара вирізнив чотири основних елементи, які конституюють політичну партію. Будь-яка партія, вважає він, по-перше, є носієм ідеології або при­наймні відбиває конкретну орієнтацію, бачення світу й людини. По-друге, партія — це організація, тобто відносно тривале в часі об'єднання людей, це інститут. По-третє, метою партії є завоювання і здійснення влади. По-четверте, кожна партія прагне забезпечити собі підтримку народу — аж до членства або активної участі в ній⁷⁶.

Основною ознакою політичної партії є її прагнення до завоювання і здійснення державної влади. Для досягнення цієї мети партія організаційно об'єднує прихильників певних поглядів, ідей. За цими ознаками політична партія відрізняється,

• по-перше, від суспільно-політичного руху, який не має характерних для партії організаційної структури та детально розробленої політичної програми,
  
• по-друге, від групи інтересів, що не прагне до завоювання державної влади, а обмежується лише здійсненням впливу на неї.
  

Отже, політична партія — це добровільне та організаційно оформлене об'єднання громадян, яке виражає інтереси частини суспільства і прагне до їх задоволення шляхом здобуття, утримання і використання державної влади.


10.1.2 Генезис політичних партій

Політичні партії пройшли тривалий шлях формування і розвитку. Вони є продуктом соціально-економічних і суспільно-політичних процесів. Зародки політичних партій у вигляді станових угруповань, які виражали Інтереси різних груп пануючого класу і боролися між собою за володіння державною владою або за вплив на неї, склалися ще в рабовласницькому і феодальному суспільстві Політичні партії в сучасному їх розумінні (як масові організації) виникли лише у другій половині XIX ст.

У розвитку партій як суб'єктів політичної діяльності М Вебер розрізняв три стадії аристократичної котери (угруповання), політич­ного клубу і масової партії Щоправда, всі стадії пройшли насправді лише дві англійські партії — вігів і торі Більшість сучасних політичних партій сформувались одразу як масові партії

В Англії міжпартійна боротьба у сучасних її формах бере свій початок з другої половини XVII ст. У центрі цієї боротьби було питання про розширення повноважень парламенту за рахунок обмеження повноважень королівської влади Поступово аристократичні роди, які протиборствували з цього питання, оформились у більш-менш згурто­вані партійні угруповання, що дістали назву вігів і торі (пізніше їх стали називати відповідно лібералами й консерваторами).

Руйнування традиційних структур влади аристократії і поступове становлення представницької форми правління ознаменували вступ наприкінці XVIII — на початку XIX ст. на політичну арену буржуазії, різко посилили ідейне й політичне протистояння в суспільстві. Це дало поштовх формуванню нового типу об'єднань — політичних клубів, які відрізнялись від аристократичних угруповань — котерій — наявністю ідеологічної доктрини й розвинутої організаційної структури Клуби виникали й діяли як центри формування і пропаганди в основному буржуазної ідеологїї.

В Англії політичні клуби сформувались у 30-х роках XIX ст. Торі заснували Чарльтон клаб, а віги — Реформ клаб. Ці клуби успадкували історичні традиції аристократичних котерій. Вони вели позапарла­ментську діяльність, справляючи водночас великий вплив на парла­мент. У Франції найвідомішими були Якобінський клуб. Клуб кордельєрів, які виникли в ході буржуазної революції XVIII ст. и відіграли, особливо перший, значну роль у політичному житті.

Поняття «політична партія» виникло лише в XIX ст. Разом із формуванням представницьких інститутів і поши­ренням виборчого права. Під політичною партією малась на увазі організація, що прагнула до завоювання посад у державних органах у конкурентній боротьбі за голоси ви­борців.

Введення загального виборчого права, яке ознаменувало залучення до політики широких верств населення, поклало початок формуванню сучасних масових політичних партій. Перші з них з'явились в основному в результаті злиття в єдині організації місцевих виборчих комітетів, що забезпе­чували підтримку депутатам. Однак на відміну від політич­них клубів політичні партії вже не обмежувались забезпечен­ням підтримки кандидатам з боку впливових кіл суспільства та збиранням необхідних для виборчої кампанії коштів, а чимраз більше орієнтувались на вплив на маси, завоювання виборців, залучення до своїх лав якомога більшої кількості членів.

Появі масових політичних партій сприяв і розвиток робітничого руху. Робітничий клас створював політичні партії для захисту своїх корінних інтересів. До кінця XIX ст. масові партії виникли в Англії (ліберали й консерватори), а також на Заході континентальної частини Європи (соціал-демократи).

Першою масовою партією вважається засноване в 1861 р. Ліберальне товариство реєстрації виборів в Англії. В 1863 р. виникла перша масова робітнича партія — Всезагальна німецька робітнича спілка (нині Соціал-демократична партія Німеччини).

У виникненні політичних партій залежно від їхньої ідейної орієнтації є певна хронологічна послідовність. Лібе­ралізм і ліберальні партії сформувались у боротьбі проти феодальних режимів. Консервативні партії постали як противага ліберальним партіям. Робітничі партії виникли в боротьбі з капіталістичною системою, а комуністичні пар­тії — в боротьбі проти соціал-демократії.

10.1.3 Функції політичних партій

Головне завдання політичних партій полягає в тому, щоб перетворити багато­манітність інтересів окремих індивідів, різноманітних соціальних спільностей у їх сукупний полі­тичний інтерес шляхом зведення цих інтересів до єдиного знаменника. В ідеалі мета кожної партії полягає у пред­ставництві в політичній системі тих верств населення, інтереси яких вона відображає. Через представництво в політичній сфері різних соціальних спільностей за допомо­гою партій громадянське суспільство й держава об'єднуються в єдине ціле. Політичні партії, отже, є важливою ланкою, що поєднує громадянське суспільство й державу, сприяючи подоланню або пом'якшенню конфліктів між ними. Завдяки партіям суспільство здійснює контроль над державою, а держава — зворотний зв'язок із суспільством.

У загальному вигляді механізм керівництва розвитком суспільства з боку політичних партій такий. Відбиваючи ті чи інші соціальні інтереси, партія створює або засвоює в готовому вигляді певну ідеологію, спрямовану на захист цих інтересів. На основі обраної ідеології визначається політич­на доктрина партії, яка формулює її політичні цілі, втілювані в програму. Політична доктрина встановлює зв'язок між ідеологією та політичною практикою і є інструментом боротьби за державну владу в суспільстві. Програма партії, яка розробляється на основі ідеології і політичної доктрини, об'єднує членів партії, є основою їхніх спільних дій, схиляє людей до вступу в партію. Вона змінюється частіше, ніж ідеологія, і в різних історичних ситуаціях може мати різний зміст. Альтернативні доктрини і програми є одним із важли­вих інструментів отримання підтримки мас та утвердження партії при владі.

В сучасних демократичних суспільствах головним шляхом здобуття влади є перемога на виборах. Тому партія всіляко намагається залучити на свій бік якомога більшу частину суспільства. В разі оволодіння державною владою вона тією чи іншою мірою реалізує проголошений нею політичний курс через своїх представників в органах влади. Кожна партія здійснює це в суперництві чи співробітництві з іншими політичними партіями.

Конкретизувати загальне призначення політичних партій можна шляхом визначення їх функцій, тобто тих завдань, які вони виконують у політичній системі. Основними функціями політичної партії в сучасному суспільстві є:

• політичне представництво соціальних інтересів;
  
• соціальна інтеграція — узгодження соціальних інтересів через взаємодію політичних партій;
  
• розробка ідеології, політичних доктрин і програм;
  
• боротьба за оволодіння державною владою та участь у її здійсненні;
  
• участь у формуванні й діяльності всіх ланок державного апарату; участь у розробці, формуванні і здійсненні політичного курсу держави;
  
• політична соціалізація — сприяння засвоєнню індивідом певної системи політичних знань, норм і цінностей, залу­ченню його до політичної системи;
  
• формування громадської думки;
  
• політичне рекрутування, тобто залучення на бік партії якомога ширших верств населення як її членів, прихиль­ників і виборців;
  
• підготовка та висунення кадрів для апарату держави, партії, громадських організацій.
  

Сказане про політичні партії, їхні місце і роль у політич­ній системі, суспільстві в цілому стосується головним чином теоретичної моделі, ідеалу партії. В дійсності оцінка політич­них партій не може бути однозначно позитивною. Давно помічено, що їм властиві й істотні негативні риси; вони можуть спричиняти деструктивний вплив на суспільство.

До негативних рис політичної партії належить, за визна­ченням одного із засновників теорії політичних партій — партології — Р. Міхельса, тенденція до олігархізації її струк­тури й діяльності. Ця тенденція випливає з самої природи політики — єдності й боротьби загальних і часткових інтересів. Суть її полягає в тому, що в партії, як і в будь-якій іншій великій організації, влада поступово зосереджується в руках керівників, утворюється розрив і протиставлення інтересів керівників і рядових членів, відбувається зосеред­ження зусиль на реалізації проміжних, а не кінцевих цілей. «Визнання організації, — писав Р. Міхельс, — це завжди вияв тенденції до олігархізації. Сутність будь-якої організації (партії, профспілки тощо) містить глибоко аристократичні риси. Організаційна машина, яка створює масивні структури, викликає в організованих масах серйозну зміну. Відношення вождя до мас вона перетворює на свою протилежність. Організація завершує остаточний поділ будь-якої партії або профспілки на керівну меншість і керовану більшість»⁷⁷.

Правомірність започаткованого Р. Міхельсом ще в 1911 р. критичного ставлення до політичних партій у подальшому знайшла своє широке практичне підтвердження. І не лише щодо протиставлення інтересів керівників і рядових членів. У XX ст. різко загострилась міжпартійна боротьба, на істо­ричну арену вступили партії екстремістського спрямуван­ня — комуністичні, фашистські, які в боротьбі за владу та в процесі її здійснення зробили ставку на насильство. В результаті сформувалось критичне ставлення до самого феномену політичної партії у багатьох політологів і політи­ків.

Не без підстав набула поширення думка, що партії спотворюють волю народу, роз'єднують і протиставляють різні його частини, узурпують владу й відчужують рядових громадян від політичного життя, стимулюють жадобу влади, сприяють корупції. Деякі політологи єдино прийнятним типом політичної партії стали вважати деструктуровані й децентралізовані спільності, які б виникали в процесі само­організації громадян і функціонували як центри дискусій і прямої демократії.

Однак очевидно, що такі організації були б нездатні у серйозній конкурентній боротьбі завойовувати та ефективно здійснювати державну владу. Суспільство не може обійтись без політичних партій, бо вони є виразниками об'єктивно існуючих багатоманітних соціальних інтересів, урівноважують ці інтереси в боротьбі за державну владу. За допомогою політичних партій громадянське суспільство вирішує низку важливих питань свого існування: делегує до владних структур своїх представників, здійснює вибір між різними концепціями суспільного розвитку, контролює діяльність вищих державних органів. Без опори на партії неможлива робота парламенту.

Партії є необхідним елементом демократичної політичної системи. Політичний режим без партій увічнює панування традиційних еліт, сформованих за ознаками походження, знатності, багатства. Такий режим робить вибори формаль­ними й нав'язує народу чужих йому керівників. Історичний досвід показує, що якщо суспільством не керують політичні партії, то ним керують клани. Конкретизації загального уявлення про політичні партії, про їхні достоїнства й недо­ліки, місце і роль у політичній системі сприяє типологія політичних партій.


10.2 ТИПОЛОГІЯ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ

За наявності спільних для всіх партій ознак, які визначають їхню сутність і відбиваються у визначеннях, партії відрізняються за своєю соціальною основою, організаційною побудовою, характе­ром членства, ідеологією, місцем у системі влади, цілями, методами й засобами діяльності тощо. Типологія політичних партій за цими та іншими ознаками є одним із найважли­віших питань політології. Вона допомагає глибше розкрити сутність і структуру партій, їхнє місце в політичній системі суспільства.

10.2.1 Типологія партій за соціальною основою

Оскільки політичні партії завжди вира­жають певні соціальні інтереси і праг­нення, то найбільш загальною основою їх типології є соціальна основа, або база, тобто та соціальна спільність, інтереси якої виражає партія. Відповідно до основних груп соціальних спільностей розрізняють класові, національні, жіночі, селянські, регіональні та інші політичні партії. Так, у більшості країн світу є робітничі партії — комуністичні, соціалістичні, соціал-демократичні. Є партії дрібних, середніх і великих власників засобів виробництва — дрібнобуржуазні й бур­жуазні. Це здебільшого ліберальні й консервативні партії. Є також аграрні партії, які орієнтуються на інтереси різних верств населення, зайнятого в сільському господарстві, селянські й поміщицькі — партії відповідно дрібних і великих землевласників.

Практика показала, що в сучасному суспільстві партія не може досягти відчутного впливу, спираючись лише на якийсь один суспільний клас чи на його частину. У боротьбі за виборця кожна з політичних партій орієнтується на певну систему цінностей, більшість із яких (власність, праця, демократія, свобода, рівність, справедливість, солідарність тощо) є загальнолюдськими і приваблюють на бік партії представників різних суспільних класів і соціальних верств. У тому разі, коли партія не має більш-менш чіткої соціаль­ної бази, вона виступає як інтеркласова, або партія виборців. (інтеркласовими є, наприклад, Демократична й Республі­канська партії США.)

Отже, за класовою ознакою розрізняють: робітничі, дрібнобуржуазні, буржуазні, поміщицькі та інтеркласові політичні партії. Такий поділ притаманний в основному марксистській традиції в політології.

Оскільки інтеркласові партії орієнтуються на різні суспільні класи й соціальні верстви, то вони можуть визна­чатись і як загальнонаціональні, коли націю розуміти як державно-політичну спільність (сукупність усіх громадян держави), а не як етнічну. В такому разі загальнонаціональ­ний чинник у соціальній орієнтації партії має раціональний зміст і демократичну спрямованість. Від партій цього типу потрібно відрізняти національні партії, які виходять з етнічного розуміння нації і де національне нерідко пере­ростає в націоналістичне, а потім і в шовіністичне. На національний чинник найчастіше посилаються партії фашистського типу. Щоправда, він може відіграти і прогре­сивну роль, наприклад як консолідуючий фактор у боротьбі за національну незалежність.

У багатьох країнах світу є суто жіночі партії, причому не стільки за соціальною орієнтацією, скільки за складом. За характером своєї діяльності вони часто наближаються до відповідних громадських організацій. Є молодіжні партії, але здебільшого об'єднання молоді діють як громадські організації. Однак кожна з більш-менш впливових політич­них партій, приділяючи велику увагу залученню молоді до своїх лав, створює молодіжні партійні осередки або організації при партії.

Існують і регіональні партії, тобто такі, що діють не в загальнонаціональному, а в регіональному масштабі й відби­вають інтереси населення певного адміністративно-терито­ріального утворення, автономії чи суб'єкта федерації. В діяльності таких партій часто проявляються націоналістичні й сепаратистські тенденції.

Нарешті, є так звані гротескні партії, які не мають більш-менш певної соціальної бази, а об'єднують прихильників якого-небудь роду занять чи захоплення, наприклад «шану­вальників пива». Не претендуючи на владу, вони досить стійко відстоюють своє коло інтересів, мають невеликий, але згуртований склад.

Таким чином, за соціальною основою, тобто за орієн­тацією на певну соціальну спільність або її відсутністю, крім робітничих, дрібнобуржуазних, буржуазних і поміщицьких партій, виокремлюються також інтеркласові, національні, жіночі, молодіжні, регіональні, гротескні партії.

10.2.2 Інші типології політичних партій

За ідеологічною ознакою політичні партії поділяються на ідейно-політичні, праг­матичні та харизматично-вождистські.

Ідейно-політичними є партії більш-менш чітко визначеної ідеологічної спрямованості: комуністичні, соціал-демократичні, ліберальні, консервативні, фашистські, християнські, ісламські тощо.

Прагматичні — це такі партії, які орієнту­ються не на певну ідеологію, а на широкий спектр ідей і суспільних проблем з метою залучення на свій бік якомога більше виборців. Це ті самі інтеркласові партії, або партії виборців.

Харизматично-вождистські партії формуються навколо особи конкретного політика і діють як групи його під­тримки. Ці партії також мають певну ідеологічну спрямова­ність, але вона визначається не стільки їхньою соціальною базою, скільки лідерами.

Ідеологічна спрямованість політичних партій значною мірою визначає їх основні, загальні цілі й характер діяль­ності, за якими партії поділяються на революційні, рефор­містські та консервативні. Революційні партії відкидають існуючий суспільний лад і прагнуть замінити його іншим. Реформістські орієнтуються на значні перетворення існую­чого ладу, але зі збереженням його основ. Революційними проявили себе комуністичні партії, реформістськими — соціал-демократичні. Консервативні партії прагнуть зберегти існуючий лад, допускаючи лише найнеобхідніші його зміни.

З класифікацією політичних партій за соціальною осно­вою, ідеологічною ознакою, основними цілями та характером діяльності тісно пов'язаний їх поділ на ліві, центристські і праві. Нагадаємо, що такий поділ був започаткований у часи Великої французької революції XVIII ст., коли в залі засідань Національної асамблеї — парламенту Франції — праворуч від головуючого розташовувалися консерватори (прихильники монархії), ліворуч — радикали, які обстою­вали ідеї загальної рівності, а помірковані займали місця в центрі зали — посередині між консерваторами і радикалами. Відтоді правими стали називати прихильників збереження існуючого ладу, а лівими — прихильників радикальних змін. Соціальною базою лівих партій (комуністичних, соціалістичних, соціал-демократичних) є здебільшого наймані працівники, правих (ліберальних, консервативних, націона­лістичних, фашистських тощо) — власники.

Звичайно, такий поділ відносний. Основні цінності та орієнтації правих і лівих, особливо в останні десятиліття, часто перетинаються. Так, у 80-ті роки соціал-демократичні партії багато чого запозичили в лібералів, наприклад орієнтацію на приватну власність і ринкове регулювання економіки. Зі свого боку, ліберали й навіть консерватори за прикладом соціал-демократів стали приділяти значну увагу проблемам соціального забезпечення, боротьбі з безробіттям тощо.

Залежно від типу організаційної структури політичні партії поділяються на кадрові й масові. Кадрові партії об'єд­нують у своїх лавах невелику кількість впливових професій­них політиків і спираються на фінансову підтримку підпри­ємницьких структур. Французький політолог М. Дюверже, який ще в 50-х роках запропонував таку (бінарну) класифі­кацію політичних партій, назвав кадрові партії «партіями нотаблів» (від франц. notable — видний, почесний, імени­тий) — людей, чиє становище в суспільстві забезпечує їм авторитет у політичному житті.

Кадрові партії є децентралізованими об'єднаннями. Вони, як правило, не мають фіксованого членства, зверта­ються до громадян лише в період виборчої кампанії. Такими є, наприклад, консервативні й ліберальні партії країн Захід­ної Європи, Республіканська й Демократична партії США.