Соціологія як наука

Вид материала

Документы

Содержание Питання для роздумів Лекція 12. Соціологія сім’ї 12.1. Поняття сім’ї

Подобный материал:

• Соціологія як наука. Об’єкт та предмет соціології, 2123.33kb.
• Змістовий модуль соціологія як наука. Основні етапи розвитку соціологічної думки тема, 369.7kb.
• 1: Соціологія наука про суспільство, 258.26kb.
• Програма державного екзамену з напряму підготовки 040200 «Соціологія», 439.41kb.
• Навчальна програма курсу "Соціологія" (для студентів Ікурсу спеціальності "політологія", 599.46kb.
• Політологія як наука. Предмет політології, 1646.96kb.
• Робоча програма навчальної дисципліни економічна соціологія (шифр І назва навчальної, 512.58kb.
• 1. Релігієзнавство як наука, 42.02kb.
• Реферат на тему, 193.37kb.
• Тема основні питання, 71.13kb.

Питання для роздумів

1. Чому, на вашу думку, значення вільного часу зростає з розвитком суспільства?

2. У чому полягають позитивні і негативні сторони збіль­шення обсягу вільного часу?

3. Яке місце посідає освіта у системі вільного часу?

4. Чи не є збільшення обсягу вільного часу зменшенням значимос­ті праці і робочого часу у суспільстві?

5. Що краще для людини: багато неорганізованого вільного часу чи мало вільного часу, але добре організованого?

Література

1. Актуальные проблемы свободного времени. – М., 1988.

2. Бюджет времени городского населения. – М., 1971.

3. Грушин Б.В. Свободное время. – М., 1987.

4. Лой А.Н. Социально-политическое содержание кате­гории «время» и «пространство». – К., 1988.

5. Минц Г. Свободное время: желаемое и действи­тельное. – М., 1978.

6. Орлов Г.П. Свободное время как социологическая категория. – Свердловск, 1973.

7. Патрушев В.Д. Время как экономическая категория. – М., 1986.

8. Пруденский Г.А. Проблемы рабочего и внерабочего времени. – М., 1976.

9. Смирнов А.И. Фактор времени в жизни общества. – М., 1988.

10. Социология: Наука об обществе. – Харьков, 1996.

11. Фонд времени и мероприятия в социальной сфере. – М., 1989.

12. Швецов Ю.Г. Рабочее и свободное время: методы анализа, пла­нирования, регулирования. – Барнаул, 1989.

13. Яковлев В.Н. Социальное время. – Ростов-на-Дону, 1988.

Лекція 12. Соціологія сім’ї

Поняття сім’ї

Функції сім’ї

Форми і види сім’ї

Проблеми сім’ї


Сім’я є однією з основних клітин суспільства як соціаль­ного ор­ганізму. Це один із найдавніших соціальних інститутів. Можна сказати, що сім’я є проекцією всього суспільства взагалі. Все, що є у даного конкретного суспільства, досягнення і недоліки, відображуються у сі­м’ї, як у своєрідному дзеркалі. Тому дослідження сім’ї, її значення, особливостей і проблем є вивченням суспільства в цілому. Як­що предмет соціології – соціальні відносини між складовими суспільства, у тому числі і між окремими індивідами, то сім’я є пер­шим таким об’єктом, де ці відносини починаються. Саме у сім’ї починається соціалізація людини, саме тут віддзеркалюється вся гамма від­носин між особистостями.

Розділ соціології, який вивчає сім’ю, важко віднести до якоїсь однієї зі сфер діяльності суспільства. Саме тому, що сім’я є поліфункціональним соціальним інститутом, її можна розглядати під кутом зору економічної, політичної чи духовної сфер діяльності (рис.11). Людина формується у сім’ї еконо­мічно, політично і духовно. От­же, залежно від того, який саме аспект людської діяльності бі­льше цікавить дослідника, під тим кутом зору і можна розглядати сім’ю. Але спочатку треба визначити саме поняття сім’ї і надати йому певних характеристик.

12.1. Поняття сім’ї

Визначення певних понять у будь-якій науці – досить складне, відповідальне і важливе завдання. Тому від того, як буде визначено поняття сім’ї, залежатиме і її подальше вивчення, і поведінка грома­дян відносно сім’ї, а також стосунки між індивідами як у середині сім’ї, так і за її межами.

Спочатку наведемо декілька визначень сім’ї, щоб виявити спільні і відмінні риси. Відомий західний соціолог Н. Смелзер дає таке визна­чення: «Сім’я – основане на кровній спорідненості, шлюбі чи усиновленні об’єднання людей, пов’язаних спільним побутом та взаємною відпо­відальністю за виховання дітей». На думку радянського вченого А.Г. Харчева: «Сім’я – історично конкретна система взаємовідносин між подружжям, мала соці­альна група, члени якої пов’язані шлюбними родинними відносинами, спі­льним побутом і взаємною моральною від­повідальністю, соціальна необ­хідність якої обумовлена пот­ребою суспільства у фізичному і духовному відтворенні населення». Н.Й. Черниш, соціолог зі Львова, визначає сі­м’ю як «інституціоналізовану спільноту, яка складається на основі шлю­бу та породженій ним спільній правовій і моральній відповідальності батьків за здоров’я дітей, їх соціалізацію та виховання». Професор В.П. Андрущенко та деякі інші со­ціологи визначають сім’ю як «соціальне об’єднання, члени якого пов’язані спільністю побуту, взаємною моральною від­повідальністю і взаємодопомогою».

Як бачимо, в останньому визначенні, на відміну від перших трьох, нема згадки про дітей, і це є першою причиною, яка породжує або може породжувати певні проблеми відносин у суспільстві. Якщо у визначенні сім’ї не згадуються діти, то це означає, що функція дітонародження, виховання і соці­алізації дітей не є функцією сім’ї. Отже сім’єю можна тоді вважати й одностатеві пари, які живуть разом, мають спільний побут та й морально відповідають один за одного. Це питання досить го­стро стоїть у деяких сучасних суспільствах: чи нада­вати одностатевим парам статусу сім’ї, чи ні? Якщо виходити з останнього визначення сім’ї, то їм слід надавати такого статусу. А якщо виходити з перших трьох – то ні.

З іншого боку, з перших трьох визначень випливає, що бездітним двостатевим парам теж не слід надавати статусу сім’ї. Але ж майже у всіх країнах такі пари вважають сім’єю. Біологічно такі сім’ї можна вважати аномалією, але вони є в кожному суспільстві, і відсоток подіб­них сімей буває досить істотним. Якщо викинути з визначення сім’ї згадку про на­родження і виховання дітей, то це буде означати стиму­лювання саме бездітних, у тому числі одностатевих сімей. А це посилить тенденцію до зменшення народжуваності і від­повідно підвищить загрозу вимирання людства, оскільки функція про­довження людського роду буде слабнути. Значить, останнє з наведених нами визначень сім’ї неправильне і треба зупини­тись на одному з попередніх? А що тоді робити з тими парами, які не мають дітей? Саме життя зараз підказує виходи з цього скрутного становища. Якщо певна пара осо­бистостей хоче набути статусу повноцінної сім’ї, вона повинна будь-яким чином мати дитину. Якщо з фізіологічних причин одного або двох партнерів вони не можуть мати своїх дітей, то існує інститут усиновлення дітей, які залишились без батьків. Ві­домо багато таких випадків, коли таку дитину беруть на ви­ховання і вихову­ють її, як свою кровну. Крім того, досягнення у медицині зараз дозво­ляють мати дітей різними іншими способами: за допомогою батьків-доно­рів, сурогатних матерів, вирощування плоду у пробірці тощо. У цьому випадку зали­шаються проблеми суто моральні, але такі факти вже мають місце і їх не можна не враховувати. Навіть одностатеві пари таким чи­ном «народжують» собі спільних дітей.

Виходячи з вищесказаного, спробуємо надати визначення сім’ї, яке могло б задовольнити більшу частину випадків у су­часному су­спільстві. Сім’я – це система відносин між под­ружжям, батьками і дітьми. Ми навмисно опустили з визначення поняття кровної спорідненості, па­м’ятаючи, що його може і не бути в разі усиновлення чужої дитини. Не­ма у визначенні і поняття спільного побуту. Хоча ця ознака і є суттє­вою для більшості сучасних сімей, але вона присутня, як правило, на початкових стадіях існування сім’ї, коли діти малі і живуть разом з батьками. Коли вони виростають, то часто батьки з дітьми живуть окре­мо, не мають спільного побуту, але все рівно сім’я, переходячи у інший стан, зали­шається сім’єю. Сказавши, що сім’я – система відносин між подружжям, ми маємо на увазі шлюб, який є основою будь-якої сім’ї.

Шлюб – це форма відносин між подружжям, яка вста­новлює права й обов’язки їх один до одного, до їх дітей і батьків. Це основний засіб формування сім’ї. У народі кажуть, що одружитися – означає наполо­вину зменшити свої права і подвоїти свої обов’язки. Моральні цінності шлюбу полягають в індивідуальній взаємній любові, в почуттях материн­ства і батьківства, подружньому і батьківському обов’язку, взаємо­повазі і допомозі.

Хоча й існують деякі інші причини вступу індивідів у шлюб, але головною все-таки є взаємна любов двох осо­бистостей один до одного і, як наслідок цієї любові, народ­ження дітей. Отже любов можна вважати одним з головних чинників сім’ї. Недарма сім’ю вважають спла­вом трьох лю­бовей: подружньої, батьківської і дитячої. Якщо всі ці три любові гармонійно поєднуються, то таку сім’ю можна вважати щасли­вою. Як правило, ці три любові взаємопов’язані: любов чоловіка і жін­ки один до одного продовжується у любові до їх дітей і знаходить від­повідь у любові дітей до своїх батьків. Подібні взаємини зміцнюють сім’ю, сприяють нормальному її розвитку, існуванню, створюють оптимальні умови для найкращого виховання і соціалізації індивідів.