Волинська обласна рада Вищий комунальний навчальний заклад

Вид материала

Документы

Содержание Історія становлення та розвитку авторських шкіл в україні Історико-гностичний аналіз життя і творчості сухомлинського василя олександровича

Подобный материал:

• Волинська обласна рада Управління освіти І науки Волинської облдержадміністрації Вищий, 214.94kb.
• Волинська обласна рада Вищий комунальний навчальний заклад, 281.35kb.
• Стипендії Центрального Європейського університету Центральний Європейський університет, 35.09kb.
• Приватний вищий навчальний заклад міжнародний університет бізнесу І права, 1138.78kb.
• Державний вищий навчальний заклад, 466.69kb.
• Шановні освітяни!, 225.61kb.
• Державний вищий навчальний заклад, 1225.87kb.
• Державний вищий навчальний заклад, 1960.81kb.
• Молоді та спорту України, 63.5kb.
• Вищий навчальний заклад “національна академія управління”, 1932.37kb.

ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ АВТОРСЬКИХ ШКІЛ В УКРАЇНІ

Резюме. У статті розглядаються особливості організації навчально-виховного процесу в авторських школах В.Ф.Дурдуківського, В.О.Сухомлинського, О.А.Захаренка, М.П.Гузика. Розкрито місце та роль авторських шкіл в інноваційних процесах, що відбуваються у вітчизняній освіті.


Чи задумувалися ви над тим, якого вчителя в умовах економічної, соціальної, культурної та духовної криз чекає школа? Вчителя – творчого, здатного генералізувати навчальний матеріал, зробити складне доступним і зрозумілим, підібрати ті форми, методи і засоби навчання, які є актуальними сьогодні, в умовах саме цього класу, і саме з цими учнями. Тільки такий вчитель зможе перетворити буденну шкільну практику на свято пізнання. До числа таких вчителів хочеться віднести В.Ф.Дурдуківського (1874-1938), В.О.Сухомлинського (1918-1970), О.А.Захаренка (1937-2002), М.П.Гузика (1941р.н.), адже завдячуючи їм у вітчизняній практиці з’явився такий феномен як авторська школа.

С.У.Гончаренко в «Українському педагогічному словнику» дає наступне визначення даного поняття: «Авторська школа - оригінальна, загальнопедагогічна, дидактична, методична чи виховна система, опрацьована з урахуванням надбань психології, педагогіки, вікової філософії та інших наук, вітчизняного й зарубіжного педагогічного досвіду, яка реалізується під керівництвом її автора (авторів) принаймні в одному навчально-виховному закладі» [2, 14]. Далі він додає, що, як правило, такі школи є іменними. Отже, авторська школа – це експериментальний навчальний заклад, в якому реалізується нова педагогічна система, розроблена одним педагогом чи творчим колективом. Метою авторських шкіл є пошук найефективніших шляхів удосконалення навчально-виховного процесу.

У 1917 році, в період діяльності українських урядів В.Ф.Дурдукiвським була створена Перша українська гiмназiя iмені Т.Шевченка (за радянських часiв Перша трудова семирiчна школа iм. Т.Г.Шевченка). Відкриваючи її, В.Ф.Дурдуківський прагнув «утворити нову за духом, змістом і методами праці школу, наблизити її до життя» [11, 34].

Чим же відрізнялася ця школа від інших шкіл того часу? Це був перший український навчальний заклад, де можна було здобути середню освiту. Діяльність школи була спрямована на формування всебiчно розвиненої особистостi. В.Ф.Дурдуківський закликав вчителів: «… виховати по змозі всі сили і здібності дитини (фізичні, розумові, соціальні, естетичні)…, викликавши максимум самодіяльності, активності і творчості дітей, залучивши їх до загальнолюдських ідеалів» [11, 34]. Така мета перед навчальним закладом ставилася вперше (офіційно вона була висунута лише в 1961 році у Програмi КПРС).

Навчаючись у школі, учні знайомилися з iсторiю, культурою, мистецтвом, традицiями українського народу, раніше в освітніх закладах українська мова і культура зазнавали утисків.

Виховання здійснювалося на основі принципів: трудової та колективної спрямованості (до цього iндивідуалiзм), iдейності, культуровiдповiдвості (етнокультура), самодіяльності учнів. Форми, які застосовувалися у школі носили новаторський характер, адже тут діяли дитячий науковий клуб з кiлькома десятками гурткiв, дитячий кооператив, дитяча газета, дитяче самоврядування, музей дитячої творчостi, де була представлена науково-дослiдницька робота школярiв. Вже у той час у школі впроваджували такі технології, як комплексний, лабораторний, ланковий (бригадний), проектний методи, які сьогоднi набувають все бiльшого поширення.

У школі В.Ф.Дурдукiвського, як пише О.Сухомлинська, дані «технології наповнювалися нацiонально значущим, свiтоглядно формуючим змiстом (наприклад, вивчення теми-комплексу: «Т.Г.Шевченко» для всiєї школи, раз на рiк упродовж тижня)» [11, 31].

У 1929 році В.Ф.Дурдуківського, було заарештовано за організацію та участь у діяльності «Спілки визволення України», а у 1938 році - розстріляно. Так канули у небуття оригінальні ідеї організації навчально-виховного процесу у школі. Отож школа В.Ф.Дурдуківського є символом національної ідеї та реформаційних процесів в організації навчання. Тому так важливо сьогодні, у час розбудови української освіти, звернутися до ідей, які лежали в основі діяльності авторської школи В.Ф.Дурдуківського.

Про автора наступної педагогічної системи написано дуже багато, але і його досвід сьогодні потребує переосмислення.

Школу В.О.Сухомлинського називають школою гуманізму, духовності і дитинства, адже навчально-виховний процес у ній був орієнтований на особистість дитини.

«Моя педагогічна система склалася протягом тридцяти років роботи в школі. - писав В.О.Сухомлинський - Вона виходить з таких принципів:

1. Найвищою цінністю, що визначає весь смисл і спрямованість виховання, багатогранність виховного впливу педагога і його єдність з самовихованням, є людина.
   
2. Вплив особи вихователя на колектив і особистість вихованця залежить головним чином від гармонійної єдності моральної культури, духовного багатства, багатогранності інтересів вихователя.
   
3. Виховний вплив особи вихователя не є чимось спеціально створеним, організованим для того, щоб виховувати. Вихователь впливає на вихованця стільки, оскільки їх - вихователя і вихованця - об'єднує спільність духовних інтересів, спільність багатогранної діяльності.
   
4. Ефективність впливу особи вихователя залежить від того, наскільки глибоко він розуміє дитинство як особливий період розвитку людської особистості - з притаманними тільки дитинству особливостями мислення, емоціонального життя, світосприймання, взаємовідносинами в колективі.
   
5. Вихованець є найближчим помічником педагога у здійсненні складного, багатогранного процесу виховання. Внутрішні духовні сили вихованця - його бажання, прагнення, ідеали - це нічим не заміниме, могутнє джерело виховання. Наймудрішим є той вихователь, якому вдалося досягти того, що його вихованець сам виховує себе» [10, 67].
   

Як пише донька педагога О.Сухомлинська: «Ціннісними засадами у школі Сухомлинського виступає гуманізм, загальнолюдські та національні цінності (якi вперше після довгої перерви з’являються в педагогічному арсеналi школи) - і, що було новим, - екологічні цінності та цінності людини» [11, 33].

У своїх працях В.О. Сухомлинський узагальнив дидактичні передумови формування у дитини «радості розумової праці», до яких він відносить:

• звернення до природи в усіх її проявах (жива природа, предмети природи, праця на природі, відображення її у творах мистецтва);
  
• використання в навчально-виховному процесі джерел народної педагогіки;
  
• заміна авторитарності в спілкуванні «учитель – учень» на уроці особистісно-ціннісним ставленням;
  
• навчання учнів, побудоване на розвитку пізнавального інтересу;
  
• урок, в якому переважають діалогічні форми вивчення матеріалу;
  
• диференціація навчального процесу (дві програми навчання залежно від здібностей учнів);
  
• гуманний підхід до оцінювання знань учнів;
  
• багате, різноманітне, привабливе інтелектуальне життя дітей на уроці і в поза навчальний час (наприклад, на уроках мислення, які здебільшого проводилися на природі, діти робили багато різноманітних відкриттів, які педагог і учні використовували під час вивчення майже всіх предметів, це давало можливість органічно поєднувати образ, емоцію, слово).
  

Отже, система виховання у авторській школі В.О.Сухомлинського спрямована на розвиток індивідуальності, неповторності внутрішнього світу дитини, її здібностей, потенційних можливостей.

Досвід виховання та навчання в Павлиській середній школі став орієнтиром у подальшій роботі для педагога-новатора О.А.Захаренка, який створив власну оригінальну систему виховання, що має багато спільного з поглядами і практичним доробком відомого педагога-мислителя XX століття В.О.Сухомлинського.

Авторська школа О.А.Захаренка (1937-2002) розглядається в структурі руху «педагогiки співробітництва», але водночас має свої, притаманні лише їй характеристики. Це модель школи, відомої у нашій країні та за її межами як «школа-толока».

Педагогіку О.А.Захаренка називають ще «педагогікою конкретної мети», адже педагог був переконаний у тому, що діти успішніше вчаться, якщо вони разом з вчителями, батьками, односельчанами займаються конкретною корисною діяльністю, наприклад, будівництвом обсерваторії, планетарію, написанням листа майбутнім поколінням і т.п. Цiннiсними засадами діяльності авторської школи О.А.Захаренка були любов до дітей, патрiотизм (iсторична пам’ять), нацiональна свiдомiсть, фiзичне здоров’я, максимальне розширення спецiально організованого виховуючого середовища, культуротворчiсть, естетизацiя оточення.

Особливо цiкавим є матеріально-технічне забезпечення школи О.А.Захаренка. Не багато шкіл в Україні та й за її межами мають навчально-спортивний комплекс з літнім та зимовим басейном, дендропарк, музей села з художньо-меморiальним ансамблем «Криниця совісті», радiо- та телемережi, випускають багатотиражну газету «Дівочi гори», створену «Енциклопедію шкільного роду» i т. ін. І все це, починаючи від проекту будови до її здачі, як кажуть, «під ключ», силами учнівського, педагогічного та батьківського колективів школи.

В умовах сільської школи О.А.Захаренко висунув, обґрунтував і впроваджував у практику ідею творчої взаємодії вчителя й учня: навчання без примусу; ідею досягнення поставленої мети, індивідуального та колективного підходів до діяльності учнів, творчого самоврядування, особистісного підходу до виховання, співпраці вчителя з батьками, громадськістю тощо.

В творчій спадщині педагога можна виділити основні константи авторської системи розвитку особистості. Це, насамперед, загальнолюдські цінності, які має засвоїти дитина під час шкільного життя: скромність, здоров'я, толерантність, порядність, патріотизм, культура, турбота і соціальна справедливість.

Таким чином, система розвитку особистості у педагогічній спадщині О.А.Захаренка зосереджена не тільки на зміні форм навчання і виховання учнів, а й на глибокому ціннісному фундаменті становлення Людини. Тому завдання педагогів - організовувати системне вивчення, узагальнення і широке використання досвіду роботи авторської школи О.А.Захаренка у сучасній шкільній практиці.

Авторська школа М.П.Гузика - iнновацiйний, унiкальний освiтнiй заклад, головною iдеєю якого є створення для учня такого освiтнього простору, який з одного боку, є для нього звичайним, комфортним і спроможним максимально допомогти реалiзувати життєвi завдання та можливостi дитинства, пiдлiткового перiоду і юностi, а з іншого, практично моделює його майбутнє продуктивне життя.

Що саме за системою М.П.Гузика переноситься у сьогодення школяра з його пiсляшкiльного майбутнього? Як стверджує її автор, це:

по-перше, можливiсть ефективно використовувати свiй фiзичний, душевний та духовний потенцiали і, найперше, - природний талант;

по-друге, вмiння вiльно обирати для себе ефективний спосiб творчого життя і пристосовуватися до умов постiйного нарощування складностi тих проблем, якi виникають перед людиною;

по-третє, бажання і вмiння самостiйно навчатись упродовж усього життя [4, 15].

Дидактико-методична або Комбінована система, яка запроваджена в авторській школі М.П.Гузика, порівняно з iншими педагогічними технологіями, якi використовуються у практицi вiтчизняних учителiв, по-iншому трактує мету, змiст і технологiчнi пiдходи до навчання та оригiнально визначає змiст і форми кiнцевих продуктiв навчально-розвивальної і виховної дiяльностi учнiв, що вiдбувається на уроках та поза ними.

За Комбiнованою системою М.П.Гузика, найсуттєвiшою метою шкiльного навчання є вiдкриття дитинi її Небесного Отця, а через Нього й власного таланту як засобу для виконання нею Його Волi щодо її земного й вiчного життя.

Отже, своєчасне вiдкриття, ефективна реалiзацiя у навчаннi та динамiчний розвиток природного таланту дитини є метою навчально-виховного процесу за Комбiнованою системою М.П.Гузика. Оскiльки талант, а значить життєве призначення дитини персонiфiкованi, то i конкретнi цiлi та завдання її шкiльної освiти конкретизуються згiдно з ними. Тому метою будь-якого педагогiчного дiйства, в якому бере участь дитина, є забезпечення поступового переростання типу ключових компетентностей у конкретний вид її таланту. Наприклад, якщо вона володiє академiчним типом природних ключових компетентностей, то методом її навчання буде забезпечення тих процесів, якi сприяють щонайшвидшому i якiсному переростанню цього типу в конкретний вид академiчного таланту (мовний, математичний, природничий, суспiльно-iсторичний та iн.).

За М.П.Гузиком у авторській школі на вiдповiдних ступенях шкiльної освiти існують певні ієрархічні пiдроздiли.

Так, у початковiй школi ця iєрархiя представлена у виглядi двох змiстових рiвнiв навчання: загальноосвiтнього і прогiмназiйного. До прогiмназії приймаються учнi на другому році навчання, якi мають добре розвиненi сприймальнi можливості, виявили здібності та інтерес до академiчного навчання.

Після закінчення прогімназії діти можуть складати вступні iспити до гімназії, яка в iнтерпретацiї педагогчної системи М.П.Гузика має два ступенi, а саме: універсальний і спецiалiзований гуманiтарний.

Універсальний ступiнь призначасться для тих випускникiв початкової школи, якi володiють високими академiчними знаниями та вмiннями самостійно вчитися. Діти, які успiшно складають пiдсумкові випробування за курс універсальної гімназії, можуть перейти на навчання до спецiалiзованої гуманітарної гiмназії. Ті учнi, якi добре склали iспити з математики, але тільки задовiльно з мов та iсторії, можуть продовжити навчання у так званому про ліцеї, в якому навчальнi програми орiєнтуються на поглиблення, розширення математично-природничої освіти за умов збереження стандартiв гуманiтарно-суспiльної та художньо-естетичної складових, які притаманнi загальноосвiтнiй школi.

Таким чином, на етапi 5-6-го класу вiдбувасться чiтка диференціація академiчного типу природних ключових компетентностей у певного контингенту дiтей, якi виявляють гуманiтарно-мовний вид таланту та хист до суспiльних наук. З тими учнями, в яких цей процес виокремлення суто гуманітарного таланту ще не завершився, продовжується цілеспрямована робота впродовж навчання у 7-8-х класах.

По закінченні 8-класу учнi пролiцею складають вступнi іспити до математико-природничого лiцею або до гуманітарної гiмназiї. Тi, які не витримали екзаменiв, продовжують навчатися у загальноосвiтнiх класах, з яких вони теж можуть ще потрапити до ліцею чи гімназiї у будь-який час за вiдповiдних умов.

Отже, на етапi 8-го класу контингент учнiв авторської школи розподiляється на три освiтнi напрямки, а саме: загальноосвітній, гiмназiйний і лiцейний. Навчання в школі побудоване так, що кожна дитина може виявити свої здібності, обрати шлях освіти, який найбільше відповідає її природі.

Отож аналіз діяльності авторських шкіл В.Ф.Дурдуківського, В.О.Сухомлинського, О.А.Захаренка, М.П.Гузика показав, що навчально-виховний процес у них відрізняється технологічно, проте в центрі уваги педагогів перебуває особистість дитини. Досвід цих вчителів спонукає до пошуків нових форм організації виховання та навчання учнів на сучасному етапі. Тому зрозумілим є інтерес творчих вчителів до самої ідеї створення авторських шкіл.

Список використаних джерел

1. Гладка Н. М. Творча авторська школа Олександра Захаренка // Пед. вісн. -2003.
   
2. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. – 376 с.
   
3. Гузик М.П. А що робити з нашим вихованням? // Відкритий урок. Плеяди. – 2007. - №1.- С.26.
   
4. Гузик М.П. Макро- і мікроструктура авторської школи М.П.Гузика // Відкритий урок. Плеяди. – 2007. - №9-10.- С.15.
   
5. Захаренко О. А, Мазурик С. М. Становлення громадянина. - Київ, 1976.
   
6. Захаренко О. А. Знайомтесь: Сахнівська середня школа // Шкільний світ – 1997 -№4.
   
7. Захаренко О. А., Мазурик С. М. Школа над Россю. - Київ, 1979.
   
8. Каракоз С. Слово про вчителя // Освіта. - 2003. - № 4-5. - 22-29 січ.
   
9. Сухомлинський В.О. Вибрані твори в 5 т. – К.: Рад. Школа, 1976. – Т.5
   
10. Сухомлинська О.В. Авторські педагогічні системи. // Відкритий урок. Плеяди. – 2007. - №4-5.- С.31.
    

УДК 372

Кашубський Віталій,

студент 3-В курсу,

секція “Педагогіка та психологія”

студентського наукового товариства

ВКНЗ “Володимир-Волинський педагогічний коледж ім. А.Ю.Кримського”

Науковий керівник –Катинська Л.Л., викладач-методист педагогіки


ІСТОРИКО-ГНОСТИЧНИЙ АНАЛІЗ ЖИТТЯ І ТВОРЧОСТІ СУХОМЛИНСЬКОГО ВАСИЛЯ ОЛЕКСАНДРОВИЧА


Резюме. Зміст даної статті розкриває педагогічні позиції вчителя-гуманіста Василя Олександровича Сухомлинського, потребу гуманізації змісту навчання та виховання, взаємозалежність формування особистості педагога від соціальних умов.


В умовах стрімкого розвитку науково-технічного прог­ресу, тотальних потрясінь людство, нарешті, дедалі більше переконується, що найбільшою цінністю є неповторна людська особистість. Основним критерієм суспільних від­носин в цивілізованій державі стає утвердження блага лю­дини. Ці загально-планетарні гуманістичні тенденції визна­чають спрямованість сучасної освіти, її зміст та організацію. Ідеї гуманізації освіти виявилися провідними у поглядах прогресивних педагогів упродовж всієї історії людства. На різних етапах його розвитку зусиллями видатних педагогів на основі цих ідей вибудовувалися педагогічні системи, що обстоюють особистісно-зорієнтовані підходи гуманної пе­дагогіки. До гуманістів справедливо відносимо Сухомлинського В. О., який працював в умовах тоталітарної держави, за панування авторитарної педагогіки, сутність навчання і виховання якої не пов'язува­лася з особистістю учня.

Біографія Сухомлинського Василя Олександровича типова для радянських людей, молодість яких припала на роки Великої Вітчизняної війни. Народи­вся він 28 вересня 1918 року в селі Василівка на Херсонщині (тепер Кірово­градська область). Тут пройшли його дитинство та юність. Батько Сухомлин­ського В.О. був простим селянином. Четверо його дітей стали вчителями, викладали україн­ську мову й літературу [1,8]. Бабуся і мама Василя Олександровича були обдарованими, творчими натурами, носіями народних традицій, і це значною мірою визначило особистість майбутнього педагога. Адже у всій його педагогічній творчості відчувається сильний вплив українських народних поетичних і пісенних творів. Протягом 1926-1933рр. він навчається в семирічній школі. Вчителі і учні спостерігали ранні вияви його творчої натури — він гарно малює, пише вірші, грає на музичних інструментах [7,33]. У 1933 р. відправився у Кременчук. Думав про медичну освіту, але поступив на робфак. 3акінчив його і продовжив навчання у педагогічному інституті. Після 2-х років навчання, у 1935 р., став вчителем заочної школи поблизу рідного села. Йому було всього 17 років. Він перевівся на заочне відділення в Пол­тавський педагогічний інститут і закінчив його в 1939 р. Після закінчення інституту працює вчителем в Онуфріївській середній школі. У 1941р. добровольцем пішов на фронт. [1,8]

Війна залишила значний слід у творчості педагога. У своїх працях, виховній діяльності він багато говорив про неї, про героїзм радянського народу, про його біди і нещастя, які принесла ця біда. Війна пройшла крізь його життя і долю: учасник важких боїв, людина, що розгубила своїх рідних Василь Олександрович писав про неї болем своїх незагойних ран, вважав її уроки джерелом виховання патріотизму, громадянськості. У січні 1942р. був важко поранений під Москвою. У його грудях назавжди зали­шився осколок. Довге лікування в госпіталі на Уралі, після якого він за станом здо­ров'я в армію вже не повернувся, позначилось на подальшому житті. [7,33].

У невеличкому селищі Ува в Удмуртії працював директором школи до 1944р. Усе в його діяльності, як і більшість вчителів, було спрямоване на та, щоб обігріти, взути, одягти, нагодувати і чогось навчити зранених війною дітей. Згодом повертається в рідні місця [7,33]. Працює завідуючим районним відділом народної освіти, а з 1948р. до останнього дня керував Павлиською середньою школою. 22 роки бурхливої, не­ймовірно кипучої педагогічної, наукової, літературної й адміністративної діяль­ності. Твори Сухомлинського В.О. надруковані на 53-а мовами народів світу. Його праця була відзначена багатьма, у тому числі вищими, нагородами СРСР. Був обраний членом-кореспондентом Академії педагогічних наук РСФСР і СРСР, мав звання «3аслужений учитель УРСР». Це з осколком у грудях! І поза сумнівами з Божою іскрою у душі. [1,8]

Ім’я Василя Олександровича Сухомлинського здо­було в Радянському Союзі та братніх країнах соціалізму заслужену пошану і славу. Ідеї виховання на засадах пролетарського гуманізму та комуністичної громадян­ськості, що їх педагог пристрасно відстоював і творчо розвивав, увійшли в свідомість мільйонів людей—працівників освіти, учительства, батьків, усіх, хто причетний до великої і благородної справи виховання підростаючих поколінь. Його праці привернули до себе увагу й передових педагогів у капіталістичному світі, які пропагували досягнення радянської педагогічної науки, історичні здобутки соціалістичної системи освіти і виховання.

Сухомлинський В.О. —автор 36 монографічних праць і брошур, понад 600 статей, близько 1200 художніх творів для дітей. Загальний тираж його книжок, що вийшли в світ тільки в нашій країні, становить понад три мільйони примірників. Найважливіші монографії стали настільними книгами тисяч і тисяч вихователів, дійовими помічниками педагогів-практиків у розв’язанні багатьох складних питань навчально-виховної роботи.

Педагогічна спадщина Сухомлинського В.О. має різноплановий, багатоаспектний характер. Слід мати на увазі й те, що творча думка педагога зазнала певної еволюції, вона постійно збагачувалася, поглиблювалась, відточувалась. Тим часом різні грані науково-педагогічної, вчительської та публіцистичної діяльності Су­хомлинського В. О. ще не досить глибоко вивчені історико-­педагогічною наукою і потребують спеціальних дослід­жень. Через це я ставлю зараз перед собою відносно обмежене завдання: стисло висвітлити лише найважливі­ші, на мою думку, питання загального наукового під­ходу до оцінки творчого доробку Сухомлинського В.О. Певна річ, виконання цього завдання потребує насам­перед системного, цілісного розгляду праць педагога всебічного і об'єктивного їх аналізу. [8,1]

Головне в його спадщині –­паростки добра, посіяного ним у «школі радості», в селі Павлиші, що на Кіровоградщині. І сьогодні, коли навіть прилучення до азів науки в початковій школі коштує неабияких грошей, не ка­жучи вже про старшокласників, задовольнити запити яких ба­гатьом батькам просто не під силу, коли доводиться вдаватися до не­популярних заходів щодо ліквідації дитячої безпритульності, коли зростає заборгованість держави перед учителями, - актуально звучать слова Сухомлинського В.О.: «Дитина народжується для радос­ті». І, попри все, ця мудра істина проростає - мов той ніжний па­росток, що пробиває асфальт. Проростає, розгалужуючись паго­нами творчої педагогіки радості і добра. Промені добра. що є підґрунтям концепції Сухомлинського В.О., сяга­ють Росії, Литви, Польщі, Франції, Китаю, Канади, Америки, Англії.

В умовах гуманізації, демократи­зації та диференціації навчального процесу злободенно звучать запо­віді Сухомлинського В.О.: «Немає аб­страктного учня»; «Мати навчання не повинна стати мачухою»; «До­бувати знання - це означає від­кривати істину»; «Турбуйтеся про те, щоб ваші вихованці були і вихо­вателями»; «Оберігайте своїх учнів від марнослів'я»; «Колектив лише тоді набуває виховної сили, коли кожний має своє неповторне об­личчя»… Нинішня «школа радос­ті» під­тверджує істинність того, що запо­відав нам великий педагог: у школі треба працювати тільки за педаго­гічним покликанням, а педагогічне покликання - це глибока віра в можливість успішного виконання завдання кожною дитиною. Це віра в те, в чому був переконаний Су­хомлинський В.О., ­немає невиправ­них дітей та під­літків і перед учителями стоїть завдання: зробити так, аби ніщо не пригнітило, не знівечило, не вбило в малень­кій людині гарно­го, доброго, люд­ського. [6,5]

Видатний педагог ще в 50-60 роки минулого століття відкрив нову сторінку у розвитку вітчизняної педагогіки, зробив значний внесок у розв’язання проблеми шкільного-родинного виховання. Одна із перших праць педагога із цієї проблеми була опублікована ще в 1946 році. Василя Олександровича постійно хвилювали пробле­ми виховання дітей в сім'ї. Він був переконаний, що успіху у вихованні можна досягти тільки спільними зусиллями школи і сім'ї. Великий добротворець доклав багато зусиль для того, щоб зробити батьків своїх вихованців союзника­ми школи, а школу - активним помічником сім'ї.[2,22]

Василь Олександрович детально розробив глибоко продуману систему підготовки батьків до виховання дитини в сім'ї, яка включала в себе план і програму педагогічного всеобучу батьків на весь період навчання дітей в школі. Підготовка до виховання дітей, стверджував Василь Олександрович, повинна розпочинатися задовго до того, як молоді люди стануть батьками. [4,22]

Сповнений великої живлючої сили криницею педагогічних знань був для

Сухомлинського В. О. передовий навчально-виховний досвід –його власна професійна практика, робота керованого ним колективу. Тому він наполегливо добивався, щоб кожний викладач, кожний вихователь був не просто «споживачем» педагогічних знань, а й дослідником і раціоналізатором. Справжній учитель, говорив Василь Олександрович, не може жити без творчості; педагогічна праця за природою своєю, за внутрішньою логікою немислима без елемента наукового дослідження, вона завжди має бути осяяна світлом теорії і виступати як джерело нової думки, нових теоретичних узагальнень.[8,19]

На превеликий жаль, ми ще чуємо голоси тих, хто називає Сухомлинського В. О. теоретиком і практиком комуністичного виховання, твердить, що його погляди у наш час не зовсім прийняті. На противагу цьому є відповіді наукові. А народна мудрість гласить—кожен іде на Голгофу із своєю ношею. Одні несуть туди хрест, інші—молоток і цвяхи, ще хтось страждання і біль. Оцінюючи таку постать, як Сухомлинський В. О., який жив і творив у непростий час, змушений був не ігноруючи офіційних поглядів, діяти всупереч, треба пам’ятати про ту ношу з якою він сходив на Голгофу.[5,19]

Список використаних джерел

1. Актуальність Сухомлинського // Відкритий урок.– 2008. – №9. – С.5-11
   
2. Бондар Л. Система шкільно-сімейного виховання в педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського // Рідна школа. – 2008. – №6. – С.20-26
   
3. Гончаренко С. Український педагогічний словник. – К.: Либідь,1974. – С.157-159
   
4. Деркач В. «Батьківська школа» у Павлиші.// Рідна школа. – 2008. –№27. – С.21-22
   
5. Мальовничий Ю. Ідеї В. О. Сухомлинського./ Рідна школа, 2008. –№27. С. 19-21
   
6. Міщенко Н. Чи виживе «школа радості?» // Урядовий кур’єр, 26 вересня 1998. – №185-186. С.5-7
   
7. Сухомлинська О. В. Біографія В.О. Сухомлинського у стилі наукового аналізу // Рідна школа. – 1993. – С.32-35
   
8. Цюпа І.А. В.О. Сухомлинський (Добротворець)— К.: ЦК ЛКСМУ «Молодь»,1976. С.48-56
   

УДК

Гандзюк Марія,

студентка І курсу

Сарнинського педагогічного коледжу

Науковий керівник: Мартинчук С. В.,

викладач всесвітньої історії