Волинська обласна рада Вищий комунальний навчальний заклад
| Вид материала | Документы |
- Волинська обласна рада Управління освіти І науки Волинської облдержадміністрації Вищий, 214.94kb.
- Волинська обласна рада Вищий комунальний навчальний заклад, 281.35kb.
- Стипендії Центрального Європейського університету Центральний Європейський університет, 35.09kb.
- Приватний вищий навчальний заклад міжнародний університет бізнесу І права, 1138.78kb.
- Державний вищий навчальний заклад, 466.69kb.
- Шановні освітяни!, 225.61kb.
- Державний вищий навчальний заклад, 1225.87kb.
- Державний вищий навчальний заклад, 1960.81kb.
- Молоді та спорту України, 63.5kb.
- Вищий навчальний заклад “національна академія управління”, 1932.37kb.
Згуровський М. Інформаційні мережеві технології в науці та освіті // Дзеркало тижня. – 2002. – № 25.
Тутаров Д. Використання вчителем особистого сайту.
< /school/technol/2900>
СЕКЦІЯ ГУМАНІТАРНО-ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК
УДК 651
Калініна А. О.,
студентка 3-Р курсу,
секція “Діловодство”
студентського наукового товариства
ВКНЗ «Володимир-Волинський педагогічний коледж ім. А.Ю.Кримського»
Науковий керівник – Павлюк Л.В.,
викладач менеджменту та професійної етики
ПРОФЕСІОГРАМА МЕНЕДЖЕРА ОСВІТИ
Резюме. У статті розглядається актуальність дослідження професіограми менеджера освіти; розкривається суть дефініцій «професіограма»; представлені структурні компоненти професіограми вчителя.
Перехід загальноосвітньої школи на 12-річний термін навчання, модернізація змісту освіти, утвердження нових принципів управління навчальними закладами висувають нові вимоги до педагогів та менеджерів освіти. Водночас практика сучасної загальноосвітньої школи свідчить про втрату інтересу вчителів до своєї роботи, від 70% до 82,7% вчителів переживають стреси, нервові зриви, в емоціях 38,3% вчителів переважає апатія. Економічний фактор хоч і значний, але не є єдиним чинником такого стану в педагогічному колективі. Для однієї половини вчителів таким чинником є неналежні відносини з колегами, для другої – взаємини, стиль спілкування та співпраця з керівниками шкіл [1]. Тому проблема підготовки нової генерації управлінців, здатних позитивно впливати на педагогічний колектив, проектувати та здійснювати навчально-виховну роботу відповідно до нових вимог, є надзвичайно актуальною.
Питанню вдосконалення професійної підготовки педагогічних кадрів присвячені праці І.Зязюна, Н.Кузьміної, В.Сластьоніна, А.Щербакова та ін. Теоретико-практичні аспекти діяльності менеджерів освіти досліджували О.Виговська, М.Гриньова, М.Захаров, Л.Хоружа, Р.Шакуров та ін. Однак у науковій літературі недостатньо розкрита проблема теоретичних засад підготовки майбутніх керівників навчальних закладів, професіограми майбутніх менеджерів освіти.
Довгий час до управлінської діяльності не готували. Сьогодні відкриваються нові спеціальності у вищих педагогічних навчальних закладах з підготовки фахівців управлінської діяльності. У зв’язку з цим виникає і багато проблем, серед них: яким має бути зміст, методи, форми, засоби підготовки майбутніх менеджерів освіти.
Професіограма сучасного керівника навчального закладу – це основа організації підготовки майбутніх фахівців. Професіограма дозволяє передбачити конкретні шляхи, засоби, операції, завдання, критерії навчання і виховання школярів, удосконалити програму формування особистості майбутнього спеціаліста. Вона також є важливим засобом діагностичних та прогностичних процедур експериментальної роботи, коли вивчаються рівні професійного розвитку дітей і визначається якість ефективності їх підготовки. Вчитель педагогічного закладу, спираючись на професіограму, визначає питання стратегії і тактики педагогічного процесу, спрямованого на формування тих професійно значущих якостей особистості, знань, умінь, які відображені в професіограмі. Для школяра професіограма є орієнтовною основою планування та організації теоретичного і практичного самовиховання.
Аналіз науково-педагогічних джерел свідчить про існування різних тлумачень поняття „професіограма”. Так, згідно з філософським словником О.Грицанова, професіограма – це науковий опис виду праці та необхідних професійних якостей, що може використовуватись у профорієнтації, підборі кадрів та ін. [4, 695]. В.Сластьонін під професіограмою розуміє систему вимог до спеціаліста, яка матеріалізується у його професійній діяльності. Він стверджував, що професіограма замінює уявлення викладача і студента про випускника. Вона є моделлю випускника . І. Жерносек зазначає, що професіограма – це опис сукупності систематизованих, науково обґрунтованих структурованих теоретичних знань і практичних умінь, які об’єктивно необхідні особистості для виконання тієї чи іншої спеціалізованої діяльності або посадових функціональних обов’язків. Це також визначені моральні та психолого-фізіологічні риси, адекватні умовам праці і вимогам часу на конкретному історичному етапі розвитку суспільства. Цікавим є розуміння Г.Бордовським, В.Волковим, Ю.Кузнєцовим та ін. сутності професіограми вчителя [2, 8]. Вони зазначають, що професіограма – це ідеальна модель діяльності особистості, котра розкриває основні функції педагогічної діяльності вчителя, вимоги до його особистісних якостей, знань і умінь, необхідних для виконання цих функцій з урахуванням специфіки навчального предмета, а також його самонавчання та саморозвиток з урахуванням потреб суспільства. Однак психолого-педагогічна література не дає завершеного визначення поняття „професіограма менеджера освіти”.
Професіограма – це портрет ідеального освітнього працівника, що визначає вимоги до сукупності його особистісних якостей, здатності виконувати ті або інші функції, соціальні ролі. У своїй повсякденній роботі вчитель, керівник школи користується правовими актами , які визначають їх посадові обов'язки. Проте , ці документи не повною мірою, з точки зору концепції менеджменту, враховують особливості складного переходу суспільства, в тому числі й освіти, а саме :
- стреси, тиск, невизначеність значною мірою присутні в нашому житті, тому від досвідчених керівників шкіл, вчителів вимагають здібності ефективно управляти собою, колективом, учнями та своїм часом;
- ерозія традиційних цінностей призвела до серйозного розладу особистих переконань та цінностей, у зв'язку з чим сьогодні педагогічним працівникам, як ніколи, потрібні вміння пояснювати свої особисті цінності та допомагати визначити розумні орієнтири учням;
- демократизм, широка можливість вибору передбачає спроможність чітко визначити свої особисті та професійні цілі;
- традиційна система підготовки педагогічних працівників не в змозі забезпечити потребу в безперервній освіті, тому кожен з них зобов'язаний сам підтримувати свій професійний ріст і особистий розвиток;
- перед вчителями постає нескінченний ряд моральних, матеріальних професійних та інших проблем, що передбачає оволодіння навичками їх творчого та ефективного вирішення;
- традиційні ієрархічні відносини зруйновані, авторитарний стиль управління не спрацьовує, тому для продуктивної праці вчителю необхідно оволодіти навичками впливу на учнів, керівнику навчального закладу – на педагогів, не вдаючись до прямих наказів;
- багато традиційних форм шкіл, методів навчання застаріло, тому керівнику школи, педагогам необхідно переробляти в своїй діяльності класичні методи, впроваджувати інновації, займатися дослідницькою роботою, сміливо експериментувати.
Головний напрямок у роботі педагога – це вдосконалення змісту, методів та прийомів навчання, виховання та розвитку дітей. На основі концепції шкільного менеджменту слід реалізувати особливий підхід, і відповідності з яким педагогам повинна надаватися така допомога з боку керівників шкіл, виховання та розвитку. Концепція шкільного менеджменту змінює роль педагогів, вимагаючи від них максимальної уваги до політики, стратегії і тактики школи, її технологічних, процедурно – ритуальних та естетичних цінностей. Це положення вимагає від учителя творчості та гнучкості у формуванні установок і мотивів навчання, розвитку, раціонального використання часу.
Один з найбільш серйозних напрямків менеджменту в діяльності педагога – це вдосконалення навчальних програм і процесу навчання, які безпосередньо пов'язані з функціями вчителя. І хоч програми (стратегія та принципи) знаходяться поза компетенцією вчителя, їх успішна реалізація (тактика) залежить від визначення розумних об'ємів матеріалу до кожного уроку, обмежень, послідовності вивчення, оцінки та уточнення навчальної програми за допомогою тестів та особистого досвіду. Концепція шкільного менеджменту дозволяє вчителям коригувати навчальні програми у відповідності до підбору учнів, запитів учнів та їх батьків, доцільно вибирати раціональні методи та експериментувати з ними.
Наступний напрямок менеджменту в діяльності вчителя – інформація та комунікація. Вчитель – фігура, яка визначає вирішення всіх проблем навчально - виховного процесу в школі. Обов'язкова умова цього – постійна висока інформованість, знання результатів новітніх досліджень психолого – педагогічної науки, присвячених удосконаленню технологій навчання, виховання та розвитку.
Складовими компонентами педагогічного менеджменту є люди, технології, стратегії, структури, цілі, завдання, процесії, культура. Цикл менеджменту включає в себе планування, визначення умов, організацію, мотивацію, стимулювання, керівництво. Все це вимагає від учителя постійного вдосконалення професіоналізму, підвищення рівня загальної культури.
Ми знаємо, що освітній менеджмент змінює роль педагогів, вимагаючи від них максимальної уваги до стратегії і тактики школи, її технологічних і естетичних цінностей. А це орієнтує вчителя на творчість та гнучкість у формуванні установок, мотивів навчання, розвитку, раціонального використання часу. Важливий напрямок менеджменту в діяльності педагога – удосконалення навчальних програм процесу навчання, що безпосередньо пов’язано із функціями вчителя. До того ж менеджмент допомагає у підвищенні ефективності педагогічної діяльності. Адже основні методи менеджменту допомагають педагогам успішно вирішувати різноманітні численні проблеми особистісного плану, формулюють чіткі особисті цілі та цінності. Також впровадження в школі елементів менеджменту сприяє процесу демократизації та гуманізації шкільного життя, ефективному управлінню школою, педагогічним та учнівським колективами. Головна ж мета ефективного менеджменту в освіті – домогтися, щоб кожен керівник школи мав ефективно працюючих педагогів – професіоналів.
Важливо відзначити, що професіограма у менеджменті освіти становить собою «відкриту систему». А це означає, що в результаті розвитку суспільства, науки, техніки, культури структура, зміст і функції діяльності керівника, основні блоки знань і вмінь також будуть змінюватися.
А.Щербаков стверджує, що при оформленні професіограми необхідно всебічно вивчити сутність конкретної предметної діяльності, а також тих вимог, які вона висуває до особистості як суб’єкта цієї діяльності. Тому нами були вивчені вимоги до діяльності сучасного менеджера освіти (діагностичні, прогностичні, проектувальні, координаційно-регулюючі, комунікативні, мотиваційні, емоційно-вольові, оцінні, когнітивні, мовні, моральні, фізіологічні, фізичні) та визначені блоки якостей, знань, умінь і навичок, якими він повинен володіти для здійснення професійних функцій. Це дало можливість розробити професіограму менеджера освіти. Під такою професіограмою ми розуміємо ідеальну модель діяльності керівника навчального закладу, котра розкриває основні вимоги до якостей особистості менеджера, професійних знань, умінь та навичок, необхідних і достатніх для виконання функцій керівника навчального закладу.
У педагогіці є аксіома: інтелект відточується інтелектом, характер виховується характером, особистість формується особистістю. Тому важливим компонентом професіограми менеджера освіти є особисті якості керівника. Усі особистісні риси керівника мають професійну значущість. Проте не можна уявляти собі образ менеджера освіти як деяку стандартну, незмінну модель. Ніщо людське йому не чуже. Однак молодому керівнику корисно мати орієнтири у вигляді бажаних властивостей характеру для самовиховання.
Аналіз сучасної педагогічної літератури та державних документів щодо властивостей керівника навчального закладу допоміг нам визначити основні якості і властивості менеджера освіти. Відповідно до теорії В.Галузинського і М.Євтуха, ми виділили вісім блоків професійних умінь керівника навчального закладу:
- Гностичні (аналітичні) – вміщують уміння аналізувати психолого-педагогічну літературу, умови, в яких здійснюється навчально-виховний процес, завдання, що стоять перед керівником навчального закладу, педагогічні ситуації і знаходити гуманні способи їх розв’язання; це уміння аналізувати й оцінювати результати управлінської діяльності, рівень розвитку педагогічного та учнівського колективів, узагальнювати і використовувати передовий педагогічний досвід.
- Проектувальні – уміння прогнозувати, передбачати розвиток педагогічного коллективу, прогнозувати власну систему педагогічної діяльності; уміння моделювати цілі, завдання, зміст, засоби управлінської діяльності.
- Конструктивні – уміння планувати особисту діяльність для педагогічного керівництва; впроваджувати ставленицький, рольовий, діяльнісний, творчий, діалогічний, гуманістичний, особистісно зорієнтований, комплексний, науковий, конкретно-історичний, системний, полікультурний, національний, технологічний підходи шляхом використання ефективного змісту, засобів, методів форм та технологій управлінської діяльності; передбачати труднощі в навчально-виховному процесі; конструювати новітні засоби та прийоми взаємодії з підлеглими; уміння планувати роботу школи.
- Комунікативні – уміння формувати гуманні співвідносини з учнями та педагогами на рівні співробітництва і співтворчості; створювати сприятливе виховне середовище для розвитку інтересів, здібностей, нахилів учнів; регулювати міжособистісні стосунки в педагогічному колективі; володіти методами позитивного впливу на Людину; здійснювати індивідуальний і диференційований підходи; уміння спілкуватися з учнями, батьками та вчителями; уміння захопити учнів та педагогів практичною діяльністю, використовуючи власний авторитет.
- Організаторські – уміння стимулювати розвиток учнівського та педагогічного колективів; спільно з учителями та учнями організовувати їх щоденну життєдіяльність, наповнюючи її цікавими творчими справами; сприяти накопиченню в учнів соціального досвіду, позитивних рис, контролювати і допомагати вчителям в організації навчально-виховного процесу; сприяти самовихованню і саморозвитку учнів і створенню умов для самореалізації дитини, уміння сприяти розвитку учнівського самоврядування, контролювати власну поведінку.
- Координаційні – уміння налагоджувати постійні педагогічні стосунки з батьками вихованців і громадськістю, об’єднувати виховні зусилля вчителів, соціальних педагогів, психологів, вихователів груп подовженого дня; уміння вести педагогічну пропаганду.
- Прикладні – уміння малювати, співати, грати на музичних інструментах, виразно читати, танцювати, користуватися технічними засобами навчання.
- Педтехніка – уміння спілкуватися, володіння комунікативним впливом,
керування власними емоціями; уміння зацікавити, переконувати, навіювати, стримувати, надихати, чітко передавати свій настрій, почуття і думки словом, мімікою та жестами; уміння володіти своїм голосом.
Також Професійна діяльність учителя-вихователя вимагає наявності певних і соціально-психологічних рис і властивостей його характеру. Серед них основними є такі:
1. Загальногромадянські риси: широкий світогляд;принциповість і стійкість переконань; громадська активність і цілеспрямованість; патріотизм і добре ставлення до представників інших національностей та країн; гуманізм, високий рівень свідомості; оптимізм (віра в людей, у свої сили й можливості); любов до праці. .
2. Морально-педагогічні якості: висока моральна зрілість, справедливість та об'єктивність; педагогічне спрямування наукової ерудиції, високий рівень загальної культури; високий рівень моральних стосунків з людьми; акуратність й охайність; чесність, дисциплінованість, вимогливість; уміння спілкуватися з людьми.
3. Педагогічні якості: педагогічна спостережливість; педагогічна уява; педагогічний такт; педагогічна інтуїція; володіння педагогічною технікою; професійна працездатність.
4. Соціально-перцептивні якості: високий рівень соціального сприйняття й спостереження дійсності; активна інтелектуальна діяльність (систематизація й узагальнення соціального досвіду); швидкість орієнтації у педагогічних ситуаціях; висока культура мовлення; володіння мімікою, тоном голосу, рухами, жестами.
5. Індивідуально-психологічні особливості: висока пізнавальна зацікавленість, любов до дітей й потреба працювати з ними; твердість характеру, витримка й самовладання; самостійність і діловитість у вирішенні життєво важливих завдань.
6.Психолого-педагогічні здібності: адекватність сприйняття дитини й уважність до неї; прогнозування шляхів формування особистості школяра (студента); здатність передбачати можливі результати; виховний вплив на колектив й особистість.
Отож, аналізуючи вище сказане, можна зробити висновок, що професіограма вчителя є свого роду реєстром, що включає сукупність особистісно-ділових рис, певний об'єм суспільно-політичних, психолого-педагогічних й спеціальних знань, а також програму педагогічних умінь й навичок, необхідних для виконання вчителем його повсякденних професійних обов'язків. У педагогіці середньої школи вважається загальновизнаним, що професійні вимоги до вчителя повинні складатися з трьох основних комплексів: загальногромадянські риси; риси, що визначають специфіку професії вчителя; спеціальні знання, уміння й навички з предмету (спеціальності). До того ж слід пам’ятати, що менеджмент освіти – це елемент людської культури, це портрет ідеального робітника, його професіограма. Оскільки вчитель і менеджер є організаторами діяльності людей, то освітній менеджмент з успіхом може бути використаний для посилення професійної діяльності вчителя, а насамперед його професіограми.
Список використаних джерел
1. Виговська О. Місія директора // Директор школи, ліцею, гімназії. – 2002. – №1 – 2. – С. 95 – 110.
2. Жерносек І. Професіограма директора школи нового типу: ліцею, гімназії,
колегіуму // Управління освітою. – 2004. – №92. – С. 8 – 9.
3. Методические рекомендации и материалы к профессиограме современного
учителя (методология и общая методика разработки) // Под ред. Бордовского Г.А. – Ленинград: ЛГПИ, 1987. – 63 с.
4. Новейший философский словарь // Сост. А.А. Грицанов. – Мн.: Изд. В.М.
Скакун, 1998. – 896с.
5. Психология труда и личности учителя. Сборник научных трудов. Выпуск 1. //
Под ред. проф. А.И. Щербакова. – Ленинград, 1976. – 134 с.
УДК 37.8
Созонік Марія,
студентка 3-Г курсу,
секція “Педагогіка та психологія”
студентського наукового товариства
ВКНЗ “Володимир-Волинський педагогічний коледж ім. А.Ю.Кримського”
Науковий керівник –Катинська Л.Л.,
викладач-методист педагогіки
РОЛЬ ІДЕАЛУ У ФОРМУВАННІ ОСОБИСТОСТІ
Резюме. Зміст даної статті розкриває суть поняття «ідеал виховання», його структуру та роль ідеалу у процесі формування особистості на різних етапах її вікового розвитку, мотиви вибору ідеалу учнівською молоддю.
Проблема виховання є і залишається актуальною на всіх етапах розвитку суспільства. Адже скрізь цінується високо культурна, вихована людина. Основа виховання покладається на батьків і на вчителя, який проводить надзвичайно багато часу з дитиною, маючи на неї неабиякий вплив. А щоб ціленаправлено виховувати особистість потрібно ставити конкретні цілі, до яких прагнути, по яких оцінювати результати. На особистість дитини мають великий вплив не окремі фактори, а їх сукупнісь. Окрім зовнішнього виховного впливу існує внутрішній, що виявляється у самовихованні. Дитина розвивається , вбирає в себе все, що відбувається навколо, і визначає для себе пріоритети, цілі в житті, на кого рівнятися, до чого прагнути, таким чином формується ідеал.
Перш ніж говорити про ідеал, варто визначити поняття мети виховання, адже будь – яка діяльність має бути цілеспрямована. Мета виховання - це наперед визначені результати формування, і розвитку і постійного самовдосконалення особистості в процесі виховання [8,55].
Ушинський К. Д. наголошував на важливості визначення мети і завдань виховання: «Що сказали б ви про архітектора, який, закладаючи нову будівлю, не зумів би відповісти на ваше запитання про те, що він буде будувати, — храм, присвячений богу істини, любові й правди, чи просто дім.., готель... кухню... купно.., музей.., чи, нарешті, хлів для складання туди різного, нікому не потрібного мотлоху? Те саме ви повніші сказати про вихователя, який не зможе чітко визначити вам мету своєї виховної діяльності.., ось чому, ввіряючи вихованню чисті і вразливі душі дітей, ввіряючи для того, щоб воно провело в них перші, а тому й найглибші риси, ми маємо цілковите право спитати вихователя, якої мети він добиватиметься в своїй діяльностІ, і вимагати на це питання ясної й категоричної відповіді»[8, 56].
Проблема формування і ролі ідеалу досліджувалась протягом багатьох століть такими видатними класиками педагогіки, як Ушинський К. Д., Ващенко Г.Г. Гуманістичність ідеалу обґрунтував Сковорода Г.С. Але проблема про зміст ідеалу, його роль у процесі виховання залишається відкритим і сьогодні для сучасників, які розробляють власні підходи, погляди на роль ідеалу у процесі формування особистості(Гончаренко С. У., Підласий І., Стельмахович М. Г.) [5, 3].
Ідеа́л (ссылка скрыта idealis від ссылка скрыта ίδέα — образ, ідея, пор. також ссылка скрыта) — вища ссылка скрыта; якнайкращий, завершений стан того або іншого явища; зразок особистих якостей, здібностей; вища норма ссылка скрыта особи; вищий ступінь етичного уявлення про благо і належність; досконалість у відносинах між людьми; найбільш довершений пристрій ссылка скрыта. Слово ідеал грецького походження і означає «вид, образ, первообраз, уявлення, поняття ». Ідеал - поняття моральної свідомості, в якому моральні вимоги, що висуваються до людей - образи морально досконалої особистості, уявлення про людину, яка втілює в собі всі найбільш високі моральні якості (чесноти). На відміну від моральних норм, які визначають поведінку людей у повсякденних життєвих ситуаціях, ідеал вказує на кінцеву мету морального виховання й самовиховання людини, дає їй вищий взірець, до якого вона має прагнути [10, 435]. Характеристиками ідеалу є його спрямованість, зміст, структура, дієвість. За спрямованістю ідеали можуть бути негативними (наприклад індивідуалізм, егоїзм, холодний розрахунок, прагнення досягати власних корисних цілей будь-якими засобами) і позитивними (наприклад колективізм, взаємодопомога, людяність, усвідомлення громадського обов'язку). Рівень узагальненості ідеалу визначає його структуру. Наприклад, для людини ідеалом є конкретна особистість чи сукупність рис окремих особистостей, які узагальнені в одному образі. Дієвість ідеалу виявляється у ступені його впливу на поведінку. Кожен народ, - вважав Ушинський К. Д., -має свій особливий ідеал людини і вимагає від свого виховання відтворення цього ідеалу в окремих особах. Ідеал цей у кожного народу відповідає його характерові, визначається його громадським життям, розвивається з його розвитком[6, 67]. Етнопедагогіка стверджує, що у народній мудрості кожна людина постає як втілення духовно-моральних зв'язків принаймні трьох поколінь: минулого (дідів та їхніх батьків), сучасного (її батьки), майбутнього (онуків і їхніх дітей). Отже, за нормальних зв'язків між поколіннями людину пам'ятатимуть не менше трьохсот років. Людина має долати свій життєвий шлях у неперервному вихованні — “від колискової пісні до плачу-голосіння, від народження до смерті, від діда до онука”. Ідеали досконалої особистості в усіх народів ґрунтуються на загальнолюдських і національних цінностях, а також окреслюють і тендерні чесноти: чоловік — сміливий, мужній, чесний, гордий, щедрий; жінка — розумниця і красуня, вірна, хороша мати, господиня[3,408].
На формування ідеалу особистості впливають такі чинники:
•тип стосунків, цінностей і настанов, що культивуються
в сім'ї (професії та коло інтересів батьків);
• загальнолюдські й національні цінності;
• соціальне середовище й конкретне місце проживання (освітній рівень, характер власної життєдіяльності, уподобання, література, кінофільми);
• рівень матеріального достатку;
• особистосні життєві настанови та ціннісні орієнтації [1,507].
В молодому віці ідеали тільки формуються, але вони мають для вихованців особливу значущість. Духовні орієнтації, ідеали молоді суттєво відрізняються від орієнтацій та ідеалів людей старшого віку. Інакше і бути не може, адже вони пов'язані з основними прагненнями особистості й відображають сутність її життєдіяльності. Не можна також забувати, що ідеали молоді базуються, як правило, не стільки на знаннях, скільки на емоціях і почуттях. Відповідно і вплив таких ідеалів на потреби та інтереси вихованців, їхню мету, плани здійснюється перш за все через почуттєво емоційні канали. Всі ці аспекти треба враховувати у виховній роботі[1, 462].
Григорій Сковорода висловив такі погляди щодо філософського розуміння ролі ідеалу. Він звертав особливу увагу на виховання Людини, підкреслював необхідність прокладання людиною шляху до себе. Надзвичайно мудрою є одна із його притч: «Стародавній мудрець Едіп, вмираючи, залишає малолітньому синові в спадок історію під назвою «Сфінкс». Любий сину, ось тобі найкращий мій спадок. Прийми цю маленьку книжечку із правиці моєї; люби її, якщо хочеш любити твого батька; мене вшануєш, шануючи її. Носи її з собою і май у серці своєму, лягаючи і встаючи. Вона тобі плід принесе такий, як і мені, розумій - блаженний кінець життя твого. Не будь нахабним і безсовісним, ступай тихенько, життя є небезпечний шлях; привчай себе задовольнятися з малого, не наслідуй тих, хто розтрачує серце по зовнішності. Вчися збирати розсипані думки твої і повертати їх всередину себе. Щастя твоє всередині тебе, тут центр його закопаний: пізнавши себе, все пізнаєш. Не пізнавши себе, у пітьмі ходитимеш і лякатимешся страху, де його не було. Пізнати себе повно, пізнатися й мружитися з собою — це є невід'ємний мир, істина щастя і мудрість досконала. Ах, якби я міг тепер закарбувати на твоєму серці пізнання самого себе!., але світло не осяває у пізньому віці, якщо хтось щасливий... Будь добрим до всіх. Не образиш і ворога свого, якщо хоч трохи намагатимешся себе пізнати... Звичайно, пізнаєш себе, якщо сильно прагнутимеш вникати всередину себе, сильно, сильно... лише цим врятуєшся від лютого мучителя».
Великий український філософ і педагог подає нам повну програму виховання людини, стрижньовими компонентами якої є добро , любов і самопізнання.
Гуманістичний ідеал виховання як самовдосконалення обґрунтований у філософських працях Сковороди Г.С. [4, 8].
Важливий внесок у розробку змісту ідеалу національного виховання зробив Ващенко Г.Г. Він обгрунтовано вважав, що ідеал не може бути постійним, він повинен удосконалюватися. «Розв'язуючи питання про цілі виховання сучасної української молоді, ми мусимо рахуватися не лише з нашими традиціями, а й з тими завданнями, що ставить перед нами сучасне і майбутнє, а також приймати до уваги психічні властивості нашого народу, як позитивні, так і негативні. Перші треба розвивати, другі усувати або принаймі ослаблювати. Тому на формування ідеалу виховання в сучасних умовах впливають процес державотворення в Україні, гуманізація національної системи освіти та виховання.
Ідеал, за Ващенком Г.Г., - людина, яка служить Богові й Україні.
На його думку, благом для Батьківщини є:
1) державнна незалежність,
2) об'єднання всіх українців, незважаючи на їхнє територіальнс походження, церковну приналежність, соціальний стан,
3) справедливий державний устрій, що утримував владу в суспільстві й водночас забезпечував особисті права,
4) справедливий соціальний устрій, за якого зникла би боротьба між окремими суспільними группами,
5) високий рівень народного господарства і справедлива його організація,
6) розквіт духовної культури українського народу,
7) високий релігійно-моральний рівень українського народу, втілення в життя вчення Христа,
8) здоров'я українського народу, зведення до мінімуму його хвороб і виродження[2, 216].
На думку Підласого І. П., виховний ідеал Ващенка Г. має пасивний характер, в ньому загубилась людина. Такий ідеал, як підтверджує історія, ніколи не стає дієвим орієнтиром виховання. Важко не погодитися з цим, адже багато тверджень Ващенка Г. є абстрактними і не приваблюють сучасну молодь. Виховний ідеал має чітко окреслити основні життєві орієнтири українського громадянина з урахуванням політичних, соціально-економічних, культурних і релігійних реалій сьогоднішньої України, дати конкретні відповіді на складні питання сьогодення, врахувати гуманістичні орієнтири розвитку світової філософської та педагогічної наук. Центром сучасних філософських, психологічних і педагогічних концепцій поступово стає людина й, першою чергою, її особистість. З робіт Григорія Ващенка слід брати глибоку любов до українського народу, високий професіоналізм, відданість Батьківщині[4, 10].
Так ідеали визначають спрямованість духовної орієнтації особистості, наповнюють конкретним змістом її життєву настанову, формують провідні принципи та пріоритети діяльності. Ідеал сам по собі є тим маяком, який вказує особистості напрямок руху і тому має для неї надзвичайно велику цінність.
Гончаренко С. У. висловив думку, що творчість як ідеал є специфічно людською формою життєдіяльності, що відрізняє її від діяльності тварин. Як загальна форма діяльності, ідеал виступає у всіх областях суспільного життя. Виділяє основні види ідеалу: суспільний, політичний, моральний, етичний[10, 23].
В руслі сучасних гуманістичних тенденцій педагогічна наука досить чіткко визначає основні цінності в національній системі виховання й освіти: це - пріоритет інтересів людини, орієнтація на загальнолюдські цінності, допомога вихованцю самоактуалізуватись у житті, спрямованість виховних зусиль не до людини, а до її особистості. Таким чином відбувається пошук людиною своєї особистості [7, 29].
Сьогодні вчитель для того, щоб виховати у своїх учнів високі моральні якості повинен поєднувати в собі:
— високий рівень національної самосвідомості, знання національної
психології та характеру народу, його культурно - історичних традицій, морально-етичної спадщини, історії та сучасного бутя,
— втілення типових якостей рідного народу, його духовного, культурного і морального багатства; бездоганне володіння українською мовою,
— високий рівень професійної підготовки, широкий світогляд і наукову ерудицію, духовне багатство та емоційну культуру вчителя, прагнення до постійного самовдосконалення,
— любов до дітей і високу педагогічну культуру в тісному поєднанні з наполегливістю, витримкою, педагогічним тактом,
— досконале володіння дидактичними, організаторськими, комунікативними, перцептивними, сугестивними, науково-пізнавальними здібностями,
— розвиток власної спостережливості, педагогічної уяви, оптимізму, здатність відчувати та позитивно впливати на емоційний стан учнів,
— мистецьке володіння словом, уміння чітко й точно формулювати, дохідливе, образно, емоційно передавати власні думки [7, 131].
Користуючись методикою Помиткіна Є. по визначенню головних вартостей (цінностей) сучасного життя ми провели констатувальний експеримент в одній із загальноосвітніх шкіл м.Володимира-Волинського, метою якого був збір інформації про наявність ідеалу та динаміки його розвитку у школярів віком від 6 до 17 років.
Учасникам було запропоновано анкету.
АНКЕТА
Клас – Вік - Стать.
1.Як ти розумієш, що таке ідеал?
2.У тебе є ідеал?
3. Кого ти вважаєш своїм ідеалом?
4. Чому саме цю людину?
5. Хто( що) вплинуло на твій вибір?
6. Як впливає на тебе твій ідеал?
7. Чи наслідуєш ти свій ідеал у всьому?
8. Чи потрібен людині ідеал?
9. Чому ти так вважаєш?
10. Чи вважаєш ти себе ідеалом для інших?
11. У чому саме?
Було опитано: 1клас – 26учнів
2 клас – 24 учні
3 клас – 26 учнів
4 клас – 20 учнів
6 клас – 10 учнів
9 клас – 10 учнів
11 клас – 10 учнів
Всього: 126 респондентів.
В ході експерименту було виявлено, що серед учнів початкових класів ідеал мають більшість опитаних. Тоді як учні старших класів не визначають для себе ідеалу, що зумовлено віковими особливостями світосприйняття та самовизначення особистості.
1-4класи 6-11класи
Виявилась цікава деталь розуміння поняття «ідеал». Для дітей ідеалами є герої з мультфільмів, співаки, актори, рідше батьки, друзі.
Але при проведенні експеримепту виявилась цікава закономірність в тому, що учні старших класів, не визначаючи для себе ідеалу, вказують на його необхідність і значущість для людини взагалі (83,3% опитаних).
На запитання чи вважаєте себе ідеалом для інших відповіді розділились. У молодших школярів відноно порівну: так – 48%, ні – 52%. Тоді як у старшому шкільноиу віці відсоток стверджувальних відповідей значно менший: так – 16,7%, ні – 83,3%.
Отже, учні мають уявлення про зміст поняття «ідеал». Так, основними чинниками, що впливають на формування розуміння змісту поняття «ідеал» є умови життя, вплив друзів, батьків як посередників між дитиною та суспільством. Негативним показником є наявність ідеалу Зла (герої-вбивці мультфільмів, виділення рис насильства, зневаги, жорстокості). Також в даній проблемі простежується поверхневе сприйняття ідеалу (зовнішність, певні вміння: «гарно співає, танцює, одягається»). Проблема є важливою і потребує подальшого вивчення. Головною причиною є те, що сьогодні батьки самоусуваються від виховання дітей, покладаючи це завдання на вчителя.
«Педагогічна система кожної історичної епохи висуває свій оригінальний чи актуальний знаний образ людини. Кардинальні зміни у житті суспільства вносять відповідні корективи у виховний ідеал. То ж цілком закономірно виникає питання про сучасний педагогічний ідеал національного родинно-громадсько-шкільного виховання в Українськії державі», - писав академік Стельмахович М. Г.[6, 310]
Список використаних джерела
- Киричук О.В., Романець В.А. Основи психології. – К.: Либідь, 1995. – 630с.
- Кузмінський А.І., Омеляненко В.Л. Педагогіка. – К.: Знання, 2007. – 647с.
- Пальчевський С.С. Педагогіка. – К.: Каравела, 2007. – 575с.
- Підласий І. Ідеали українського виховання // Рідна школа. 2000. - №4. с.6-13.
- Підласий І. Ідеали українського виховання // Рідна школа. 2000. -№2. с.3-7.
- Руденко Ю. Основи сучасного українського виховання. – К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2003. – 326с.
- Семиченко В.А. Психологія педагогічної діяльності. – К.: Вища школа, 2004. – 335с
- Фіцула М. М. Педагогіка: Навчальний посібник. - К.: «Академвидав», 2005. –560с.
- Чорненький Я.Я. Основи наукових досліджень. – К.: Вища школа, 2006. – 200с.
- Ягупов В.В. Педагогіка. – К.: Либідь, 2003. – 559с.
УДК 372
Щедріна Марина,
студентка ІV курсу
Сарненського педагогічного коледжу
Науковий керівник: Костюкевич Л. В.,
викладач педагогіки,