Вихованн
| Вид материала | Документы |
- Наука сексологія. Сексуальний розвиток підлітків та юнаків.
- Сучасні моделі статевого виховання
Основні поняття: отроцтво, сексуальність дитини, етапи розвитку сексуальності, децентрація, моделі статевого виховання, сексуальні відносини,
норми сексуальної моралі.
1. Наука сексологія. Сексуальний розвиток підлітків та юнаків.
П
ідготовка дітей до самостійного життя є одним з найважливіших завдань навчальних закладів. Незалежно від фаху, який обирає молода людина, вона повинна насамперед упевнено почуватися в різних життєвих ситуаціях: уміти вчасно зорієнтуватися, відчувати особисту відповідальність за власні вчинки, стан свого здоров’я, активно впливати на події, що відбуваються у її житті. Проте ці вміння не приходять самі по собі. Дівчатам та юнакам бракує життєвого досвіду, аби розібратися у складних життєвих подіях, які відбуваються з ними на порозі дорослого життя. Сьогодні ж, коли суттєво змінюються соціальні, етичні та моральні норми у нашому суспільстві, їм особливо важко. Саме тому необхідно якомога раніше починати готувати дитину до самостійного життя.Сьогодні склалась несприятлива ситуація зі здоров’ям і благополуччям дітей і підлітків у статевій сфері, основними причинами якої є: недостатня моральна стійкість у сфері міжстатевих стосунків, відсутність необхідних знань у сфері здоров’я, нездатність дорослих надати допомогу й відповісти на запитання, які постають перед кожним підлітком. Сьогоднішній стан − прямий наслідок безстатевої педагогіки минулих років у зіткненні з експансією «сексуальної революції».
Уже з підліткового віку збільшується кількість хвороб, що передаються статевим шляхом. Ріст кількості венеричних захворювань, включаючи СНІД, сьогодні набув вибухового характеру. Відзначається значна кількість вагітностей неповнолітніх, результатом яких є аборти або юне материнство, що нерідко призводить до відмови від дітей і соціального сирітства. Зростає проституція неповнолітніх. Тому необхідно більш повне використання виховних можливостей суспільства та школи у сфері моральної орієнтації міжстатевих стосунків і зміцнення здоров’я, у тому числі й репродуктивного, здатності бути повноцінними батьками.
Акселерація значно прискорила психосоціальний розвиток, а більш раннє формування статевої зрілості означає і раннє пробудження сексуальних інтересів, еротичних переживань. Великий вплив на статеву поведінку підлітків мають і соціокультурні причини. Сьогодні відбувається переорієнтація громадської думки щодо норм сексуальної поведінки, Є всі підстави стверджувати про моральну легалізацію невпорядкованих статевих зв’язків, проституції. З одного боку, звичайними і доступними стають еротичні шоу, поширення порнографії, з другого − зберігається низька сексуальна грамотність. І якщо за таких умов єдиним джерелом інформації для підлітків стануть еротичні фільми і порнографічні журнали, це призведе до духовної деградації підростаючого покоління. Проте неосвіченість призводить не тільки до бездуховності. Беручи до уваги поширення серед неповнолітніх венеричних захворювань, ВІЛ-інфекції, кількості абортів, можна сказати, що відсутність елементарних знань загрожує здоров’ю, а іноді й життю молодої людини. Всі необхідні дитині знання мусять дати навчальні заклади, сім’я. Це не повинні бути моралізаторські бесіди, заборони − вони здатні тільки відштовхнути. Важливо змалку, крок за кроком надавати зрозумілу дитині інформацію, беручи до уваги її вікові особливості. Але найголовніше − знання з анатомії та фізіології людини необхідно пов’язувати з соціальними ролями чоловіка та жінки. Підлітки повинні знати не тільки біологію статі, але й мати чітке уявлення про психологічні, медичні і соціальні аспекти статевого життя, щоб запобігти негативному впливу на подальшу долю. Щоб бути ефективним, статеве виховання має бути науково обґрунтованим. Ситуація ускладнюється тим, що психологія та педагогіка сексуального розвитку дитини є малодослідженою галуззю.
Розвиток сексології завжди стримувався моральною цензурою суспільства. Необхідна передумова дослідження сексуальності полягає у подоланні насамперед релігійно-містичного ставлення до неї. Така можливість з’явилася лише наприкінці дев’ятнадцятого століття у країнах Західної Європи.
У той час дослідження вчених були пов’язані з медичними аспектами сексуальності. У них розглядалися, передовсім, порушення фізіологічних норм статевого життя. Дослідники намагалися зрозуміти причини виникнення гомосексуального потягу, трансвестизму, фетишизму.
Вже тоді висловлювалася думка про обумовленість різноманітної статевої поведінки індивідуальними особливостями психічної конституції особистості.
Одним з перших запропонував пов’язати теорію сексології з психологією німецький лікар Генрі Хевлок Елліс. Його праці сприяли розумінню пластичності людської сексуальності, вказували на неприпустимість осудження поведінки, що не відповідає нормам усталеної культури сексуальних стосунків. Намагався співвіднести клінічні та культурологічні дані сексуальності людини дерматовенеролог Іван Блох. Але найбільше вразила світ теорія сексуальності, висунута на початку двадцятого століття психоаналітиком Зиґмундом Фрейдом. Учений розглядав сексуальність як основу і джерело життєвої енергії людини, наголошував на необхідності сексу не тільки з точки зору продовження роду, а й для нормального функціонування особистості. Фрейд уперше виділив фази психосексуального розвитку дитини, зосередив увагу на особливостях індивідуального розвитку. Він вказав на велике значення ранніх дитячих переживань і стосунків із батьками як на безпосередні причини формування певного типу сексуальної поведінки. І хоча деякі положення теорії сексуальності переглянуті сучасною наукою, вплив Фрейда на розвиток сексології був значним.
У 20-х роках нашого століття були закладені теоретичні засади сучасної сексології. Проте переважна більшість висновків учених базувалася на спостереженнях за пацієнтами психіатричних лікарень, тобто, стосувалася скоріше сексопатології. Щоб визначити патологію сексуальної поведінки, її треба порівняти з нормою. А для з’ясування критеріїв норми сексологія мала звернутися до вивчення фізіології і мотивації поведінки нормальних людей. Щоб дістати таку інформацію, необхідно було провести масові опитування населення.
Перші такі дослідження були проведені з ініціативи німецького психіатра М. Хіршфельда. У 20-і роки у Радянському Союзі дослідження сексуальної поведінки проводилися багатьма вченими. За методичним рівнем їхні праці суттєво випереджали дослідження, що проводилися за кордоном; деякі з них були перекладені іншими мовами і вважалися авторитетними на Заході.
Перші спроби анкетування мали значні недоліки, і хоча з часом вони удосконалювалися, і сьогодні анкетування та інтерв’ювання викликають чимало методологічних і етичних труднощів. Проте ці методи дослідження сексуальної поведінки і досі є основними в сексології.
Найбільш фундаментальною роботою вважається дослідження, розпочате наприкінці 30-х років американським ученим Альфредом Кінзі.
Він провів близько 19 тисяч інтерв’ю, кожне з яких містило від 350 до 520 пунктів. Хоча А. Кінзі був прихильником біхевіористичної теорії і основний наголос робив на дослідження фізіології статевого життя, значну увагу він приділив вивченню впливу соціальних характеристик на поведінку досліджуваних (освітній рівень, рід занять, професію, релігійність, місце проживання). Результати, одержані в дослідженнях А. Кінзі, радикально змінили уявлення про людську сексуальність. Ось найбільш важливі висновки його роботи:
- сексуальна поведінка, як чоловіків так і жінок, відрізняється широкою варіативністю способів досягнення сексуального задоволення;
- виявились значні розбіжності інтенсивності гетеросексуальної поведінки;
- рівень інтелектуального розвитку прямо пропорційний різноманітності сексуального життя.
«Звіти» А. Кінзі мали великий вплив на подальші дослідження науковців багатьох країн світу (США, Данії, СРСР, Англії, Швеції, Франції, Італії, ФРН).
Результати широких опитувань давали змогу науковцям робити теоретичні висновки щодо загальних тенденцій, вікових та статевих особливостей сексуальної поведінки. Але тільки статистичні дані не можуть пояснити, як відбуваються процеси формування психосексуальної конституції особистості, статевої ідентифікації, причин розвитку патології, закріплення у свідомості тих чи тих стереотипів сексуальної поведінки. І головне − чи можна регулювати ці процеси, і якщо так, то як саме і коли це робити.
Протягом останніх трьох десятиліть більшість наукових праць були присвячені проблемам дитячої та юнацької сексуальності. Серед радянських вчених цю тему досліджували Д.Н. Ісаєв, В.Ю. Каган, І.С. Кон, С.І. Голод, Л.М. Скородок, А.Г. Харчев, В.В. Нагаєв, Д.В. Колесов, Н.Б. Сєльвєрова, Л.Я. Верб, А.М. Свядощ, Т.К. Юфєрєва, І.Т. Юнда.
Матеріали дослідження цих учених є дуже цінними, вони стали вагомим внеском у теоретичні засади сексології, що так необхідно враховувати у педагогічній роботі. Ось деякі з них.
Доведено, що дитина ще при народженні має певну програму статевого розвитку. Протягом перших років її життя відбувається процес статевої ідентифікації, який є складовою процесу соціалізації. Базова ідентичність психофізіологічних особливостей формується до трьох років. А в шість років у дитини вже сформована досить стійка система статевої ідентифікації. Тож саме у ранньому дитинстві формуються певні стереотипи поведінки, зумовлені статевою приналежністю дитини.
До десяти років практично кожна дитина дізнається про існування інтимних стосунків між чоловіком та жінкою. Якщо ця інформація приходить із запізненням, вона викликає у дитини крайні форми емоційного реагування (відчуття огиди, неприйняття, потрясіння).
Особливу увагу звертають вчені на підлітковий вік. Вони визначають велику розбіжність строків біологічної, психічної і соціальної зрілості підлітків, наголошуючи, що ця суперечність є однією з основних причин виникнення внутрішніх і зовнішніх конфліктів у цьому віці.
О
троцтво – найвідповідальніший період у житті дитини. Тут важливо не втратити довіри дітей до значимих для них дорослих. Доти, доки донька ділиться з матір’ю, а син з батьком (частіше саме так і буває), розповідаючи про сокровенне, нічого поганого (не лише у сексуальному плані) з ними не трапиться.
Діти цього віку не дуже комунікабельні, судження їхні різкі, категоричні. Підліток нібито слухає старшого, але не чує. Щоб одержати однозначну відповідь «так» або «ні», доводиться по кілька разів перепитувати. Дівчатка вирізняються емоціональністю, швидкою зміною настрою (від сміху до сліз і навпаки). В отроцтві продовжує формуватися соціальна самосвідомість людини, пошуки свого місця серед однолітків.
Такі явні зміни нервової системи та психіки дитини зумовлені гормональними впливами, посиленням діяльності ендокринних органів і, найперше, статевих залоз. Місячні і полюції знаменують початок статевої зрілості (не варто плутати зі статевим дозріванням, яке починається дещо раніше). Змінюється зовнішність підлітка, він прагне бути охайним, стежить за собою, виявляє підвищений інтерес до осіб протилежної статі. Статевий потяг пробуджується у дівчаток раніше, ніж у хлопчиків на 1,5-2 роки і за часом збігається з початком менструації (у хлопчиків – з початком полюції).
Сексуальність дитини розвивається поступово і характеризується трьома етапами: платонічним, еротичним і сексуальним потягом.
Платонічний – суто духовний потяг. Він характеризується прагненням подобатися, бажанням потайки глянути на предмет свого обожнювання. Дівчатка уявно створюють свій ідеал, нерідко заводять щоденники, занотовують пісні та вірші ліричного змісту. Цей етап продовжується у дівчаток 2-3 роки, у хлопчиків – значно менше – 1-1,5 роки.
Еротичний – коли у підлітків виникає бажання залишитися наодинці з коханою, торкнутися її, поцілувати. Цей компонент статевого потягу у дівчаток виражений сильніше ніж у хлопчиків і зберігається на все життя. Дівчатка у цей період не думають про статеву близькість, у той час як хлопчики не виключають такої можливості.
У 16-17 років етап еротичного потягу змінюється сексуальним, тобто бажанням статевого контакту з коханою людиною. У юнаків сексуальний потяг виникає раніше ніж у дівчаток. Вони менш розбірливі у виборі партнера і нерідко втрачають свою невинність, спілкуючись з досвідченими жінками. Дівчаткам характерна доброчесність, вони суворіші і, як правило, віддаються по любові.
У підлітковому віці інтерес до статевих питань різко зростає. Починається процес статевого дозрівання, який, безумовно, накладає відбиток на поведінку підлітка.
Аналізуючи відомі на сьогодні факти, науковці виділяють такі основні особливості підліткової сексуальності:
- інтенсивність статевого потягу;
- сексуальна активність має характер експериментування і відрізняється ігноруванням небезпеки;
- невідповідність необмеженої еротичної фантазії і обмежених можливостей їх реалізації;
- сексуальність ізольована від почуття любові. Особливе занепокоєння батьків та педагогів викликає ранній початок статевого життя молоді.
А чи дійсно нині підлітки мають більший сексуальний досвід? За даними Діполда можна говорити про відносну стабільність сексуальної поведінки хлопців і про динаміку її у дівчат. Це зумовлене тим, що дівчата у своїй поведінці більш орієнтовані на вимоги і загальноприйняті норми суспільства.
В.В. Нагаєв спробував співвіднести строк першої статевої близькості із її мотивами і виявив таку закономірність: у 13-14 років провідним мотивом виступає цікавість, потяг до невідомого; у 15-16 років − потреба зняти сексуальне напруження; у 17 років і пізніше домінує почуття любові, інтерес до конкретної особи.
Які ж причини лежать в основі ранніх статевих зв’язків? На це існують різні погляди. Медики та фізіологи пов’язують це насамперед з акселерацією. Взагалі, прискорене або затримане статеве дозрівання впливає на формування самооцінки підлітка, емоційний комфорт, стосунки з однолітками. Штарке, оперуючи матеріалами масового опитування, наполягає на тому, що початок статевого життя не залежить від статевої зрілості безпосередньо; тут більше впливають прийняті суспільством моральні норми. Можна також припустити, що суттєвий вплив на стиль статевої поведінки мають індивідуальні психодинамічні, зокрема властивості темпераменту особистості.
Відбувається не лише фізичне дозрівання, але і помітне дозрівання дитини як особистості. З’являються перші ознаки самоконтролю і саморегуляції поведінки. Статевий потяг у підлітків набуває цілком певної спрямованості, що виявляється у зміні характеру їх поведінки у колі їх друзів, у присутності представників іншої статі. При цьому, наприклад, дівчатка починають розмовляти перебільшено голосно, з особливими інтонаціями, обіймають одна іншу, шепочуть на вухо секрети . З’являється перше жіноче кокетування, мета якого – привернути до себе увагу (причому статева поведінка жінки складніша і різноманітніша за поведінку чоловіка). Так разом з кокетуванням виявляється і інша реакція, пов’язана із статевим потягом у дівчаток – сором’язливість. Ступінь розвитку цих відчуттів залежить від індивідуальних особливостей дитини, від атмосфери у сім’ї. У кожної людини поступово складається модель (внутрішня, ідеальна) представника іншої статі та кожна конкретна людина з нею більш менш зіставляється. У деяких випадках настає стан закоханості, що дуже гостро відчувається підлітками. Нечутливе втручання дорослих в подібних ситуаціях може викликати сильне психічне перенапруження у підлітка і навіть привести до нервового зриву. А дорослі нерідко поспішають нав’язати свою думку, поспішають заборонити дітям робити що-небудь, не намагаючись оцінити наскільки ця заборона може психологічно утискати підлітка. Згідно даним, отриманим в одному з досліджень, в основі майже 20% конфліктів між матір’ю і дочкою лежить несхвалення матір’ю дружби з хлопчиками («рано»); 11% конфліктів зайве, на думку матери, прагнення дочки до самостійності: 11% конфліктів «упертість» дочки; 19% − зачіска, косметика, модний одяг.
Установки дорослих, які заважають правильному статевому вихованню:
Статевому вихованню заважають конфлікти між дорослими і дітьми, що значно посилюються в підлітковому і юнацькому віці і пов’язані з особливостями реакції дорослих на поведінку їх дітей. У основі відносин між дорослими і дітьми повинна лежати повага до іншої людини, навіть якщо це ще зовсім маленька дівчинка або хлопчик. Багато хто з дорослих схильні лаяти молодь, замість того щоб правильно зрозуміти її.
Іноді дорослим у відносинах з дітьми заважає відсутність децентрації − здатності на будь-яку ситуацію поглянути з різних точок зору. У основі такого підходу лежить переконання, що істина завжди одна і дорослий − її визнаний носій. У результаті дорослі виявляються нездібними хоч би на якийсь час встати на іншу точку зору, зрозуміти мотиви поведінки підлітків. Заважає цьому і той факт, що багато дорослих не можуть або не хочуть згадувати себе в аналогічному віці, а якщо і пригадують, то лише для того, щоб підкреслити, що вони були не такими, а краще. Конфліктам сприяють воління обов’язково виховувати дитину, обсмикувати її з будь-якого приводу, відсутність почуття гумору.
Неправильна реакція дорослих на прояви дитячої сексуальності акцентує увагу дітей на цих питаннях. Цілком ясно, що ні в сексуальному розвитку, ні в будь-яких конкретних його проявах немає нічого поганого, поганим або хорошим, етичним або аморальним, може бути лише ставлення до них, зокрема панічне, яке повинне розцінюватися або як прояв глибокого неуцтва, або як ознака аморальності.
Дорослі повинні оборонити юнаків і дівчат від статевої близькості, щоб зберегти красу дружнього спілкування. Деякі педагоги стають на шлях адміністративної боротьби з любов’ю, встановлюють усілякі заборони, знижують відмітки з поведінки. Дуже часто навколо винуватців, вся провина яких полягає в тому, що вони товаришують, вчитель підіймає шум, створює громадську думку, відчитує їх на класних зібраннях. Потрібно оберігати першу дружбу хлопчиків і дівчаток, але це не означає що треба зайняти просто позицію невтручання. Цій дружбі треба допомогти, спрямувати її, уберегти від вульгарності і бруду. Суворість у вихованні потрібна, але це повинна бути розумна, добра, справедлива строгість.
2. Сучасні моделі статевого виховання
Рестриктивне (репресивне) статеве виховання проводиться в більшості західних країн, зокрема, в Італії. Знайомство дітей з фізичними ознаками і проявами статі вважається небажаним; це стосується оголення — навіть маленькі діти не повинні оголяти геніталії при людях. Відомості про репродуктивні процеси і функції підносяться дуже поступово і обережно: їх рекомендується пояснювати на прикладах рослин, а не тварин, щоб уникнути передчасних уявлень про біологічну природу відтворення людини. Ознайомлення з тілесно-фізіологічними аспектами статі та сексуальності підпорядковане принципу: краще «надто пізно», чим небезпечне «дуже рано».
Перш ніж у молодих людей не сформується глибоке розуміння сутності і важливості сім’ї і шлюбу, обговорення з дорослими (навіть педагогами) процесу статевого дозрівання, його труднощів, венеричних захворювань, нетрадиційних форм сексуальної поведінки і подібних тем не прийнято. Спроби молоді добитися незалежності від старших і отримати вичерпно повну інформацію про сексуальність зустрічають протидію: вважається, що знання стимулюють інтерес до сексуальності і спричиняють бажання експериментувати, а які-небудь надії на застереження не обґрунтовані: молодь засвоює не застереження, а як раз те, від чого застерігають, і тому жодне виховання не гарантує, що людина ніколи не здійснить педофільних, гомосексуальних або насильницьких дій.
Пермісивна (ліберальна) модель статевого виховання прийнята, наприклад, в Данії. Сексуальність розуміється як важлива життєва цінність. Щоб вона сприймалася так всіма, виховання повинне перешкоджати «обростанню» сексуальності почуттям провини і допомагати звільнитися від тривоги, яка завдяки старим традиціям часто забарвлює пов’язані з статтю переживання. Молодь має право самостійно і незалежно формувати прийнятні бажані етично-сексуальні норми, а ті, хто здійснює статеве виховання, не повинні нав’язувати молоді свою мораль. Єдиної обов’язкової і культивованої норми − почуття відповідальності за характер і наслідки сексуальних відносин, що розділяються з іншою людиною. Моральний обов’язок всіх − нести відповідальність за народження небажаних дітей, у зв’язку з чим пропагуються планування народжуваності і використання контрацептивів, штучний аборт морально засуджується. Надання підростаючому поколінню інформації про стать і сексуальність в світлі етичних і соціальних цінностей бере на себе організоване виховання, формування ж етичних установок сексуальної поведінки розглядається як справа передусім сім’ї.
Стратегія і тактика «золотої середини» визначають статеве виховання у ряді країн Європи, зокрема у Польщі. Воно покликане допомогти уникнути розчарувань і спричинення шкоди іншим у сексуальних відносинах взагалі і у сім’ї зокрема, полегшити особистісний і психосексуальний розвиток, пом’якшити перехід до дорослого життя, щоб реалізація емоційних і сексуальних потреб не порушувала основних соціальних норм і благополуччя інших людей. Суспільство, для якого кохання, шлюб, сім’я − предмет глибокого інтересу, а не просто приватна справа кожного, має право і зобов’язано регулювати і визначати рамки для сексуальної поведінки людей.
Важливо встановити нові цивілізовані норми моралі, зокрема сексуальної, а для цього треба допомогти людям звільнитися від помилкових страхів, святенницьких упереджень, забобонів, заборон, що зжили себе. Чим більше свободи надається членам суспільства, тим більше зрілими і відповідальними вони повинні бути. Ці теоретичні основи статевого виховання етичні норми у сфері сексуальності повинні бути ретельно сформульовані і спрямовані на досягнення гармонійної рівноваги між специфічними вимогами сім’ї і суспільно-виробничого життя, між задоволенням сексуальних потреб і серйозною відповідальністю за сім’ю і шлюб.
Існуюча «узвичаєна» практика людей не є достатньою підставою для формування соціальної неформальної етики − некритичне прийняття суспільством, з тих або інших причин, поширеної практики відносин між статями означало б відмову від впливу на молодь. Позитивне ставлення до сексуальності входить до числа основних принципів соціальної етики. Моральна цінність партнерського союзу не залежить від його ставлення до закону і релігії: ні юридичний, ні церковний шлюб не гарантують обов’язкової моральної поведінки.
Допустима сексуальна активність визначається віком і особливостями фізичних, психічних і соціоморальних потреб. Ранні сексуальні відносини погані і неприйнятні, оскільки вони можуть порушувати інтереси і благополуччя партнерів і дитини, що народилася в незрілому зв’язку, а не самі по собі. Мастурбація, петтінг морально не засуджуються. Вірність партнерів один одному перестає ототожнюватися з сексуальною винятковістю, яка розглядається як обов’язкова для шлюбу, але не виключає ширшого і ліберального розуміння; вимоги в цьому відношенні до чоловіків і жінок не повинні розрізнятися. Основний етичний принцип сексуальної поведінки у шлюбі або поза ним: будь-які типи сексуальних відносин морально прийнятні, якщо вони відповідають бажанням і установкам зрілих і морально відповідальних людей, що діють без зовнішнього або внутрішнього тиску.
Жодна з цих моделей не гірше і не краще за іншу. У пермісивній моделі, здавалося б, чреватою сексуальною анархією, сексуальна поведінка ставиться в один ряд зі всіма іншими видами поведінки і виявляється, тому залежною від загальних законів соціальної і етичної регуляції. Жорсткі обмеження рестриктивної моделі врівноважуються переконанням у тому, що людська природа все ж таки «бере своє». Модель «золотої середини» не розчиняє без остачі особистість у суспільстві і сексуальне у соціальному, у ній стає предметом обговорення те, що у пермісивній та рестриктивній моделях мислиться, завдяки мовчазній «домовленості про недоговореність»: вона припускає діалог особистості і суспільства при відповідальності суспільства за долю особистості. Прийняття цих існуючих в суспільстві моделей регулюється індивідуальним ставленням до сексуальності і статевого виховання.
У Концепції Російської академії освіти з проблеми «Статеве виховання російських школярів» наголошується, що сексуальність − нормальна якість здорової людини. Реалізація її сексуальних можливостей не повинна здійснюватись у відчужених, знеособлених формах. Статеве виховання має протистояти бездуховному сексу.
Відомості, що відносяться до сфери міжстатевих стосунків, принципово відрізняються від відомостей іншого роду тим, що вони тісно пов’язані з базисними життєвими процесами: духовним і фізичним благополуччям людини, життєдієвістю суспільства. Ці відомості завжди особистісно зорієнтовані. Інтимне життя людини вразливе й легко раниме, тому існує велика відповідальність тих, хто ці відомості повинен повідомляти школярам. Тут, як ніде, необхідні стриманість, почуття міри, такт.
Система уявлень у сфері міжстатевих стосунків у кожної людини складається поступово. Процес цей відбувається різними темпами, на тлі різної зацікавленості в отриманні відповідної інформації. Те, що для одного є передчасним, для іншого − пройдений етап. Це стосується й дорослих, і підростаючого покоління, у тому числі учнів одного й того ж класу. Людині необхідно дорости до розуміння деяких речей, і штучно прискорювати або сповільнювати цей процес шкідливо: результат буде деформованим. Необхідно лише закласти його правильні основи.
К. Корсак, розглядаючи фізіологічні механізми «процесу кохання», зазначає, що людина не може сподіватися в своєму емоційному житті на «цукерку», яка була б і «більшою», і «смачнішою» від кохання. Тільки воно пов’язане з багатьма роками постійного перебування «на сьомому небі», а не з короткими спалахами фізіологічної (той самий «секс») чи інших варіантів приємності. Очевидним злочином і перед дітьми і внуками є сучасне нехлюйське ставлення дорослих до інформування молоді про природу й цінність емоційних станів людини. Задовго до необмеженого надання дітям інформації про статеві зносини і методи досягнення оргазму, зображень оголених тіл і статевих органів «у дії», необхідно пояснити їм, що на початку своєї дорослості їх чекає зустріч із величезним і найважливішим для них дивом і щастям кохання. Та на шляху до нього є перешкоди (як Баба-Яга чи Кощій), про які необхідно знати й свідомо долати їх.
Наприклад, слід навчитися розрізняти кохання і «секс», розуміти велику цінність для себе і перевагу над усім іншим (вторинним і додатковим) кохання, емоційного стану Ромео і Джульєтти. Ще задовго до настання вибору «негайно в ліжко − пізніше в ліжко» підлітки і молодь мають бути прекрасно інформованими насамперед про емоційні наслідки для себе обох цих рішень, про вплив їх на все життя, можливість щастя кохання і сімейного співжиття. Адже очевидно, що помилкове сприйняття «сексу» як найвищої життєвої цінності й ознаки дорослості дівчинкою чи хлопчиком, застосування цього висновку на практиці неминуче ліквідує умови для нормального емоційного розвитку й досягнення нормального кохання. Вони зіткнуться з цинізмом, хворобами, передчасними пологами або перериванням вагітності. Буде дощенту спалено й понівечено все те, що передбачено природою для перебування на «сьомому небі» взаємного кохання впродовж багатьох років, а не лічених секунд оргазму.
На завершення викладання теоретичних основ статевого виховання підлітків та юнаків необхідно сказати про значення цих знань для молоді, підкріпивши наступною формулою:
СЗ + ВЗПІВ = НВ + СНІД + ВЗ
де СЗ − статева зрілість − стан, яким завершується статеве дозрівання підлітків, здатність вступати у статеві відносини, бути відповідальними за свої дії;
ВЗПІВ − відсутність знань про інтимні відносини між чоловіками і жінками і їх наслідках;
НВ − небажана вагітність;
СНІД − синдром набутого імунодефіциту;
ВЗ − венеричні захворювання.
Завдання статевого виховання у старшій школі − сприяти гармонічному розвитку підростаючого покоління та моральним міжстатевим стосункам, зміцненню шлюбу й родини. Тому статеве виховання не може розглядатись відокремлено від загальних питань виховання, що готовить молоде покоління не тільки до праці та суспільної діяльності, а й до особистого життя. Разом із тим «статеве питання» − це й соціально-гігієнічна проблема, пов’язана зі здоров’ям, працездатністю, настроєм людей, оздоровленням їхнього сімейного побуту.
Завдання сучасного педагога при проведенні статевого виховання − дати всі необхідні знання, щоб виключити наслідки, здатні калічити долю молодої людини, підірвати її здоров’я або привести до невиліковного захворювання.
Статеве виховання старшокласників має торкатись більш специфічних питань, включаючи різні аспекти психологічної та фізіологічної сумісності майбутнього чоловіка й жінки, безпосередніх питань підготовки до створення родини, а також співвідношення біологічних, фізіологічних, психосексуальних якостей людини з певними явищами громадського життя.
Зміст статевого виховання має бути сформульованим у такий спосіб:
- прищеплювання учням обох статей навичок спілкування та взаєморозуміння, а також здатності приймати усвідомлені рішення;
- формування в учнів позитивного ставлення до здорового способу життя, планування родини та відповідального батьківства;
- захист (методами виховання) фізичного й репродуктивного здоров’я учнів;
- забезпечення учнів грамотною та систематичною інформацією, котра дає їм можливість зрозуміти, що з ними відбувається, а також допоможе адаптуватись до змін, що відбуваються в період статевого дозрівання, пройти з найменшими психологічними втратами цей непростий етап дорослішання.
Об’єктивна складність проблеми статевого виховання полягає у протиріччі, що важко долається, між інтимно-особистісним характером міжстатевих стосунків і суспільним характером освіти. Разом із тим підростаюче покоління не можна кидати наодинці само по собі або залишати у сфері впливу «сексуальної революції». Істотну частину питань зі сфери міжстатевих стосунків доцільно вивчати та обговорювати не на фронтальних або групових заняттях, а індивідуально.
Необхідно використовувати у статевому вихованні різні форми та методи. Це й включення відповідних відомостей у різні навчальні предмети, і бесіди класного керівника та фахівців різного профілю (шкільні психологи, медики, соціальні працівники, працівники правоохоронних органів тощо) з учнями.
Організаційними формами можуть бути:
- фрагменти уроків та окремі уроки в рамках таких навчальних предметів, як біологія, література, суспільствознавство, історія; із цією метою необхідно вводити відповідні зміни в навчальні програми, підручники та навчальні посібники з названих предметів без порушення загальної логіки, структури та змісту їх як предметів базисного навчального плану;
- факультативні заняття − необхідні навчально-методичні комплекти, що відповідають вимогам, які пред’являються до такого роду матеріалів. Бажано, щоб на вибір учнів були запропоновані різні варіанти предметів для факультативного вивчення, розроблені різними авторами й авторськими колективами;
- семінари для батьків − тематика, зміст та організація таких семінарів повинні відповідати їхнім запитам;
- консультації, що організуються для учнів і батьків у спеціальних центрах.
Учитель повинен бути здатний давати точні та ясні відповіді на запитання учнів, а також мати вміння вчасно та правильно реагувати на будь-які конкретні моменти взаємин учнів різної статі протягом усього періоду їхнього навчання. Умілий вплив педагогічного колективу на характер міжстатевих стосунків безпосередньо у школі − важливий і необхідний елемент системи статевого виховання. При рішенні питань статевого виховання необхідно враховувати також особливості вітчизняної (євразійської) цивілізації, що відрізняється специфічним ставленням до питань статі, а також національну та релігійну специфіку.
Питання міжстатевих стосунків повинні розглядатись у тісному зв’язку з питаннями здоров’я. Добрим варіантом залучення громадян до міжнародного досвіду у сфері міжстатевих стосунків є використання досягнень особистої гігієни та догляду за тілом, що необхідно для збереження та зміцнення здоров’я, у тому числі й репродуктивного. Усе це може й повинно бути використане як елементи у специфічно російській системи гігієнічного та статевого виховання відповідно до принципу: культура має бути самобутньою, а цивілізованість − сучасною.
Щоб розробити впливові, ефективні форми виховної роботи з підлітками, треба, насамперед, спиратися на стан емоційної сфери конкретної групи, чи окремої особистості. Надання інформації сексуальної спрямованості фізіологічного та психологічного змісту має обов’язково пройти через почуття кожного конкретного підлітка. Лише тоді ці знання перетворяться у переконання і стануть елементами поведінки. Отож, дослідження соціально-психологічних факторів сексуальної поведінки підлітків обов’язково має бути пов’язане з вивченням індивідуально-психологічних властивостей. Тільки виявлення зв’язків між типом сексуальної поведінки та індивідуальними особливостями (зокрема, емоційної сфери), мабуть, дасть змогу розробити дійову програму статевого виховання підлітків.
Питання для самоконтролю
- Розкрийте причини низького рівня статевої культури підлітків.
- Що вам відомо про науку сексологію? Яка її роль у психолого-педагогічних дослідженнях проблем статі?
- Чи можна регулювати процеси статевого визначення, і якщо так, то як саме і коли це робити?
- Що є основними причинами виникнення внутрішніх і зовнішніх конфліктів у підлітковому віці? Чому важливий досвід кохання на цьому віковому етапі для подальшого дорослого життя?
- Охарактеризуйте етапи розвитку сексуальності дитини.
- Розкрийте сутність лозунгу: «Сексуальність − нормальна якість здорової людини». У чому причини гіперсексуальності юнаків?
- Які сучасні моделі статевого виховання ви знаєте? Охарактеризуйте їх.
- Як ви розумієте стратегію і тактику «золотої середини» у здійсненні статевого виховання старшокласників?
- На яких засадах здійснюється статеве виховання старшокласників?
- Які організаційні форми здійснення статевого виховання можна порекомендувати у старших класах навчальних закладів?
Література
- Гадасина А.Д. Плоды запретов: Подростки и секс: Кн. для учителей. — М.: Просвещение, 1991. — 79 с.
- Говорун Т. Детская сексуальность / Мир семьи, 2005. – №12.
- Зайцев Г.К., Зайцев А.Г. Мотивация, сексуальность, половое воспитание человека // Школа. – 2003. – № 2. – С. 35-37.
- Кон І.С. Вступ до сексології: Пер. з рос. / П.Л. Пироженко. – К.: Либідь, 1991, – 304 с
- Кон И.С. Подростковая сексуальность на пороге ХХІ века // Світло. – 2003. – № 2. – С. 37-44.
- Корсак К. «Любов» і «кохання», або фізіологічна природа кохання як привід для педагогічних роздумів // Завуч, 2003. № 20-21. С. 3-4.
- Мид М. Мужское и женское. Исследование полового вопроса в меняющемся мире: Пер. с англ. / Ин-т социал. и гендер. политики. М.: РОССПЭН, 2004. – 412 с. (Гендер: коллекция – зарубежная классика) (Библиограф. в примеч.)
- Новітні підходи до формування у дітей та підлітків психосексуальної культури / Упоряд.: Карсканова С.В., Сливінська Т.О. – Миколаїв: «Принт-Экспресс», 2007. 79 с.
- Петрунько О.В. Оцінка ефективності заходів Національної програми „Репродуктивне здоров’я 2001-2005 з формування безпечної сексуальної поведінки молоді // Практична психологія та соціальна робота, 2005. – № 7. С. 75-78.
- Петрунько О. Статеве виховання молоді. Системний підхід до статевої просвіти // Педагогічна газета, 2005. – № 10, жовтень. – С. 6.
- Петрунько О. Школі потрібні уроки виховання цнотливості // Педагогічна газета, 2004. – № 8, серпень. – С. 7.
- Сексуальность наших детей. Знать? Не знать? // Семья и школа. – 2003. – № 12. – С. 12-14.
- Сексуальное просвещение: «ЗА» и «ПРОТИВ» // Семья. – 1989. – № 21. С. 10.
- Сексуальность – нормальное качество здорового человека: Концепция Российской академии образования по проблеме «Половое воспитание российских школьников» // Учительская газета. – 1997. – № 50.
- Сечейко О. До проблеми сексуального виховання // Рідна школа. – 1999. – № 1. С. 25-26.
- Соковня И. О сексологии личности // Директор школы. – 1993. – № 1-5.
Термінологічний словник
Агенти соціалізації − включають в себе засоби масової інформації, освіту, уряд, сім’ю, ровесників, релігію.
Андрогінність (психологічна) − це поєднання високого розвитку фемінності та маскулінності в одній людині (незалежно від її статі і не пов’язана з порушеннями статевого розвитку або статево-рольової орієнтації). Розвинута андрогінія в людини передбачає багатий арсенал і гнучкість її гендерно-рольової поведінки, високі соціально-адаптивні здібності й інші важливі якості.
Аніма − згідно з Аналітичною психологією К. Юнга − це сукупність жіночих рис в чоловікові.
Анімус − згідно з Аналітичною психологією К. Юнга − це сукупність чоловічих рис в жінці.
Атрофія ґендерної ролі − це втрата роллю її функціональних особливостей, скорочення сфер застосування в результаті обмеження рольової поведінки, тривалого перебування гендерної ролі в латентному вигляді.
Виховання статеве − формування морально-психологічних установок про питання статі, сексуальності та репродуктивного здоров’я.
Ґендер − поняття, що увійшло у вжиток з соціології і визначає соціальну стать людини (на відміну від біологічної статі), соціально-рольовий статус, який визначає соціальні можливості кожної статі в освіті, професійній діяльності, доступі до влади, сімейній ролі та репродуктивній поведінці і є одним з базових вимірів соціальної структури суспільства.
Ґендерне виховання − процес, спрямований на формування певних рис, що визначають необхідне суспільству ставлення людини до представників іншої статі.
Ґендерна культура − сукупність статево-рольових цінностей у суспільних сферах буття та відповідних до них потреб, інтересів і форм діяльності, зумовлених суспільним устроєм та пов’язаними з ним інституціями.
Ґендерне насильство (у школі) − насильницький вплив однієї статі на іншу, тобто насильницькі стосунки між хлопцями та дівчатами.
Ґендерна освіта − має на меті ґендерну самоосвіту, систематичне навчання, розповсюдження ґендерних знань.
Ґендерна рівність − є процесом справедливого ставлення до жінок і чоловіків. Для забезпечення справедливості критерії часто повинні компенсувати історичні та соціальні перешкоди, які не дають жінкам і чоловікам існувати в рівних умовах. Справедливість призводить до рівноправності.
Ґендерна рівноправність − це рівне оцінювання суспільством подібностей і відмінностей між жінкою і чоловіком та розрізнення ролей, які вони відіграють.
Ґендерна соціалізація – процес, в якому індивіди вбирають в себе ґендерні ідеали, ґендерні ролі і ґендерно різні моделі поведінки, засвоєння людиною соціальної ролі, визначеної для неї суспільством відповідно до її статі.
Ґендерна чутливість − один з критеріїв оцінки планування змін, проектів, методів дослідження і аналізу. Зміни, методи − ґендерно чутливі, якщо вони враховують становище жінок і чоловіків, не погіршують становища жінок і чоловіків, сприяють встановленню ґендерного балансу.
Ґендерні ролі − 1) зразки поведінки жінок і чоловіків, які ґрунтуються на традиційних сподіваннях, пов’язаних зі статтю; 2) сукупність загальноприйнятих з погляду культури норм і правил поведінки, які закріплюються за людьми в конкретній ситуації. Ґендерні ролі відрізняються у суспільствах з різною культурою і змінюються з часом.
Ґендерні стереотипи − набір загальноприйнятих норм і суджень, які стосуються становища чоловіків і жінок, норм їхньої поведінки, мотивів і потреб. Ґендерні стереотипи закріплюють ґендерні розбіжності і стають перепоною до змін у сфері ґендерних відносин.
Ґендерно-рольова ідентичність − вид ідентичності особистості, що полягає в усвідомленні своєї відповідності суспільним стереотипам, характерним для представника певної статі.
Ґендерно-рольові дисгармонії − сукупність психологічних проблем, пов’язаних з труднощами та порушеннями ґендерного розвитку людини, наприклад, ґендерно-рольовий конфлікт, ґендерно-рольовий інфантилізм, ґендерно-рольова недостатність (ґендерно-рольовий дефіцит, атрофія гендерної ролі).
Ґендерно-рольовий дефіцит − це затримка рольового розвитку, блокування важливих потреб у рольовому розвитку, внаслідок чого ґендерна роль не формується, або розвивається в скороченому вигляді.
Ґендерно-рольовий інфантилізм − це невідповідність ґендерної ролі віковій стадії ґендерного розвитку, заміна або компенсація одних ролей іншими, що відповідають більш ранньому періоду життя.
Ґендерно-рольовий конфлікт − протиріччя в сфері ґендерних ролей людини, що відбувається внаслідок невідповідності суспільним нормам і цінностям, що висуваються до цих ролей.
Гермафродитизм (андрогінія) − у біологічному сенсі в людини є аномалією розвитку, при якій статеві залози двох типів можуть або бути об’єднаними в одну залозу, або статеві залози сформовані правильно по чоловічому або жіночому типу, а статеві органи несуть суміш ознак двох статей.
Депривація − втрата, недостатність. Материнська депривація − брак або недостатність материнської турботи; емоційна депривація − недостатність адресованих суб’єкту емоцій.
Еротика − зображення оголеного тіла, а також геніталій − якщо кількість таких зображень не перевищує 20% від загальної кількості зображень і 50% від площі кадру або всього зображення. Показ відвертих сцен на дальньому плані «без явної візуалізації взаємодії геніталій» варто вважати еротикою, а демонстрацію групових і гомосексуальних зносин на передньому плані, сцен сексуального насильства і статевих збочень − порнографією.
Закоханість − позитивне емоційне переживання, потяг до людини як до сексуального об’єкта. На відміну від кохання, швидко виникає, досягає найвищої точки і швидко згасає та характеризується незначною ідентифікацією з образом об’єкта закоханості і розчаруванням у разі найменшої невідповідності його ідеальному значущому «Я». У дорослому віці тлумачиться як ознака психічного інфантилізму.
Ідентичність − це збереження і підтримка особистістю власної цілісності, тотожності, нерозривності історії свого життя, а також стійкий образ «Я», усвідомлення у собі певних особистісних якостей, індивідуально-типологічних особливостей, рис характеру, способів поведінки.
Інверсія статевих та гендерних ролей − зміна компонентів чоловічих та жіночих ролей на протилежні, заміна одних іншими. Серед них можна назвати гомосексуалізм, трансвестизм, транссексуалізм.
Конструкт − класифікаційно-оцінковий еталон, за допомогою якого відбувається розуміння подібності об’єктів між собою і відмінності його від інших.
Кохання − інтенсивне, сердешне і відносно стійке відчуття суб’єкта, обумовлене сексуальними потребами і що виражається в соціально сформованому прагненні бути з максимальною повнотою представленим в життєдіяльності іншого так, щоб будити у нього потребу відповідного відчуття тієї ж інтенсивності.
Любов − висока ступінь емоційно позитивного відношення, що виділяє об'єкт серед інших і поміщає його в центр життєвих потреб і інтересів суб'єкта (любов до батьківщини, до матері, до дітей, до музики тощо)
Маскулінізація − освоєння чоловічих моделей поведінки та розвиток відповідних особистісних рис, прийнятих в певному соціумі.
Маскулінність − комплекс загальноприйнятих у певному соціумі психічних ознак та правил поведінки, які відрізняють чоловіка від жінки.
Мастурба́ція (онані́зм, рукоблу́дство) − отримання статевого задоволення поза статевим актом через подразнення своїх статевих органів (у чоловіків іноді називають також онанізмом), по імені персонажа Старого Заповіту Онана, який проливав сперму на землю, не маючи бажання мати спільне потомство з дружиною померлого брата. На Русі мастурбація називалася грецьким словом «малакія» або слов’янським «рукоблудіє» і вважалася за гріх, який православна церква суворо засуджувала.
Порнографія − детальне зображення сцен статевого акту і деталізовану демонстрацію оголених геніталій, якщо вони використовуються для збудження сексуальних інстинктів глядачів без будь-якої художньої або навчальної мети.
Патріархат – прийняття чоловічого досвіду і кваліфікації як норми на робочому місці або нейтрального стандарту. Дана концепція підсилилась в епоху індустріалізму і підтримувалась контролем чоловіків над політичними, соціальними і економічними ресурсами.
Психосексуальний розвиток − процес фізіологічного, соціального і психологічного формування людини як представника чоловічої або жіночої статі.
Рольова ідентичність − це усвідомлення себе суб’єктом психологічних ролей. Американський соціолог Чед Гордон виділяє 5 видів рольової ідентичності: статеву, етнічну, ідентичності членства, політичну, професійну.
Соціалізація − це засвоєння людиною суспільного досвіду, суспільних норм і цінностей, соціальних ролей.
Сексізм − зверхнє, зневажливе ставлення представників однієї статі до іншої. Ґрунтується на удаваному уявленні про перевагу моральних, інтелектуальних, культурних, фізичних та інших рис в однієї статі стосовно іншої.
Сексологія (дитяча) – наука про статевий розвиток та виховання дитини.
Сексуальність дитини − розвивається поступово і характеризується трьома етапами: платонічним, еротичним і сексуальним потягом.
Соціальні експектації − система норм рольової поведінки людини, що виступають у формі вимог до особистості, які висуває суспільство. Дотримання соціальних еспектацій особистістю заохочується, а недотримання, навпаки, піддається санкціям з боку суспільства.
Статева диференціація − сукупність генетичних, морфологічних і фізіологічних ознак, на підставі яких розрізняються чоловіча і жіноча статі, це фундаментальна і універсальна властивість живого, пов’язана з функцією відтворення собі подібних. У людини статева диференціація соціально обумовлена.
Статева ідентичність − єдність поведінки і самосвідомості індивіда, що зараховує себе до певної статі і що орієнтується на вимоги відповідно статевої ролі. Первинна статева ідентичність формується у дитини до півтора років, а до трьох-чотирьох років статева приналежність асоціюється з певними соматичними поведінковими властивостями, усвідомлення належності до певної статі.
Статева належність − спрямовує активність індивіда у діяльності, пізнанні, впливає на когнітивну, афективну й регулятивну сфери осо6истостi, є суттєвим чинником у формуванні інтересів, ціннісних орієнтацій дитини.
Статева приналежність – багаторівневий процес, де кожний ланцюжок спирається на всі попередні, і в той же час діє автономно від них, це породжує велику кількість індивідуальних варіацій, які не можуть бути тільки спадковими якостями, або виховними.
Статева роль – модель поведінки, яку повинен засвоїти індивід, щоб його визнавали як чоловіка або жінку, один з найбільш розповсюджених механізмів дитячого научiння статево визначеній поведінці.
Статева самосвідомість – усвідомлення власної статевої належності та психофізіологічних відмінностей між статями.
Статева свідомість (за В.Ю. Каганом) − система знань, особистісних смислів та значень, які одночасно означають та формують переживання та мотивацію людиною свого буття як представника статі.
Статева соціалізація − з моменту визначення паспортної статі новонародженої дитини починається процес передачі їй стійких форм соціальної поведінки відповідно до статевої ролі.
Статеве виховання (дітей) − процес систематичного, свідомо здійснюваного спрямованого впливу на психічний i фізичний розвиток хлопчика (чоловіка) i дівчинки (жінки) з метою оптимізації їх особистого розвитку i діяльності у всіх, пов’язаних з взаєминами представників різної cтaтi, сферах життя, детермінує над сексуальним, а сексуальне − розширює і збагачує статеве виховання. Полягає в оволодінні хлопчиком чи дівчинкою нормами статевої поведінки i культурою мiжстатевих відносин, це система психолого-педагогічних, соціально-культурних та медико-біологічних заходів, що забезпечує правильний статевий розвиток дітей та підлітків й оволодіння ними нормальних взаємин з особами протилежної статі.
Стате́ві о́ргани, геніталії – органи статевого розмноження тварин і людини.
Статеворольова орієнтація − тяжіння індивіду до певної статевої групи, після шести років змінити статеворольову орієнтацію психологічними методами практично неможливо.
Статеворольовi уявлення − структурний компонент статевої самосвідомості індивіда, відіграють роль своєрідної емоційно-етичної установки, яка регулює поведінку дитини як з однолітками (своєї та протилежної статі) так i з дорослими.
Стать − сукупність анатомо-фізіологічних ознак організму, що забезпечує продовження роду («sех»), поведінкові та соціальні ознаки, які визначають індивіда як жінку чи чоловіка.
Стате́вий диморфі́зм (від лат. di − два, morphe − форма) − анатомічні відмінності між самцями і самками одного і того ж біологічного виду, не враховуючи статевих органів. Статевий диморфізм може проявлятися в різних фізичних ознаках. У людей статевий диморфізм незначний у період немовляти (при народженні щодо вимірів тіла, разом з вагою становить близько 2-3 %), виразніший у дошкільному та шкільному віці, стає виразнішим у період дозрівання, а у дорослих людей диморфізм доходить до 8 %. Насамперед його складає більший зріст у чоловіків, більший окіл тазу в жінок, більш похиле розташування вертлюжної впадини у дівчат; більший окіл плечового пояса та довші кінцівки у хлопців, більші молочні залози і більший підшкірний жировий шар у дівчат (головним чином на стегнах та сідницях), різниці у черепній будові і фізичній справності.
Стереотип маскулінності - фемінності − сукупність соціо-нормативних уявлень про те, чим відрізняються чи повинні відрізнятися одне від одного чоловіки і жінки за своїми соціальними, психічними і фізіологічними рисами.
Фемінність − сукупність фізичних, психічних та поведінкових властивостей, характерних для жінки в певному соціумі. Відповідно до традиційних поглядів − це високий ступінь розвитку рис, протилежних чоловічим: пасивності, залежності, підлеглості, слабкості духу тощо.
«Я»-концепція − відносно стабільне, тією чи іншою мірою усвідомлюване переживання неповторної системи уявлень індивіда про самого себе, на основі якого він взаємодіє з іншими і ставиться до себе.
Л
ія Миколаївна Олійник – к. п. н., доцент кафедри педагогіки початкового навчання
Шановні студенти!
Запрошую вас до вивчення спецкурсу
«статеве виховання»
Існує три види неуцтва:
зовсім нічого не знати;
знати погано те, що всі знають;
знати не те, що слід знати.
Дюкло Шарль Піно
Проблема статевого виховання знаходить відбиття в основних законодавчих документах стосовно освіти (Законах України „Про освіту”, „Про загальну середню освіту”, „Про позашкільну освіту”, „Національній доктрині розвитку освіти”, Базовому компоненті дошкільної освіти, Базовій програмі розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі»).
Статеве виховання, що здійснюється батьками та педагогами є необхідним для формування у дітей адекватного відношення до питань статі. Це досягається через цілеспрямовану систему статевого виховання. Аналіз практики освітнього процесу у навчальних закладах показує, що виховання дітей у відповідності з їх статевою приналежністю відстає від реальних потреб та не відповідає сучасним вимогам. Відтак, статева приналежність дитини – конститутивний складник її індивідуальності, враховувати який у процесі виховання дитини вкрай необхідно.
По своїй суті статеве виховання – це процес цілеспрямованої взаємодії та впливу на дітей задля формування у них психології статі. Він включає усвідомлення дитиною власної статевої приналежності та пов’язаної з нею психосексуальної та соціосексуальної орієнтації, тобто, оволодіння соціопсихологічною роллю, яка відповідає за біологію статі та вважається відповідною до моральних та естетичних норм людського суспільства.
Це означає, що статеве виховання не може мати стихійного, випадкового характеру, так як це об’єктивно детермінований та соціально зумовлений процес.
Даний спецкурс висвітлює систему концептуальних засад підготовки вихователя, вчителя до практичної діяльності та може бути орієнтиром у здійсненні статевого виховання дітей. У процесі навчання студенти ознайомляться зі змістом, структурою та психологічними компонентами організації статевого виховання у навчальному закладі. Зміст кожної з тем курсу передбачається розкривати з використанням викладачем інтерактивних форм навчання, побудованих на основі використання проблемно-пошукових методів навчання. Застосування таких методів навчання, як комп’ютерні презентації, групові дискусії, практичні та індивідуальні заняття, дає змогу поєднувати вивчення теоретичного матеріалу з практичним його закріпленням, а також організувати активну спільну діяльність викладача і студентів. Крім того, використання самостійної роботи забезпечує активний пошук студентами додаткової інформації з спецкурсу та сприяє визначенню ними шляхів свого подальшого вдосконалення, як фахівця. Завершується вивчення спецкурсу «Статеве виховання» заліком.
| Програма спецкурсу «Статеве виховання» Робоча програма складена відповідно до варіативної частини навчального плану, згідно із Галузевими стандартами вищої освіти. Освітньо-кваліфікаційна характеристика − спеціаліст. Міністерство освіти і науки України, Київ. – 2005. Укладач робочої програми – Олійник Лія Миколаївна, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри педагогіки початкового навчання. Актуальність спецкурсу визначається:
Мета спецкурсу – формування у майбутніх учителів початкової школи адекватного ставлення до питань статевого виховання дітей. Завдання спецкурсу:
Тематичний план та організаційні форми вивчення спецкурсу «Статеве виховання»
Очікувані навчальні результати спецкурсу:
Навчальна стратегія спецкурсуРеалізація завдань здійснюється шляхом:
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||