Вихованн

Вид материала

Документы

Содержание Змістовний модуль 2. Стрижньове питання 2. Організація статевого виховання у навчальних закладах Завдання школи 3. Дослідження ґендерного насильства у школі Мотиви насильства Питання для самоконтролю

Змістовний модуль 2.

сьогодення

статевого виховання

у різних умовах та

на різних вікових етапах

Тема 1. Особливості статевого виховання у сім’ї та навчальних закладах

1. Родина − перший соціальний інститут у здійсненні статевого виховання.
   
2. Організація статевого виховання у навчальних закладах.
   
3. Дослідження причин ґендерного насильства у школі.
   

Основні поняття: статеве виховання та статева освіта, статева революція та статева педагогіка, сексуальність, міжстатеві стосунки, ідентифікація, чинники статевої соціалізації, функції родини, статева роль.


1. Родина − перший соціальний інститут у здійсненні статевого виховання


Батьки першими починають статеве виховання своїх дітей, навіть якщо самі про це не знають або не хочуть цього. Батьки часто не усвідомлюють, що відбувається процес виховання, оскільки велика частка інформації передається не в словесній формі, а на прикладі поведінки самих батьків і через їх установки.

Ставлення батьків до своєї дитини залежить від багатьох обставин: від культурних традицій власних родин, їх дитинства, від національних традицій родинного виховання, від індивідуальних особливостей батька і матері. У родині стосовно дитини створюються певні установки, які визначають емоційну атмосферу і стиль взаємин.

Діти не обирають батьків. Батьківська пара дарує дитині разом з життям:

• генотип і вроджені особливості, які виступатимуть передумовами її розвитку;
  
• умови життя в родині, які визначають розвиток дитини і соціальні навички, а також його ціннісні орієнтації на життя, світовідчуття, ставлення до себе, до родини, до оточення, до своєї національної належності, до людей інших національностей тощо.
  

За даними О. Кочерги основними функціями родини є: репродуктивна, виховна, економічна, комунікативна, дозвілля і відпочинку, валеологічна. Розглянемо детальніше комунікативну та валеологічну функції родини, які найбільше впливають на становлення і розвиток психічного здоров’я дитини.

• Комунікативна функція − організація внутрішньо родинного спілкування, організація зв’язку членів родини з суспільством, установлення зворотних зв’язків з оточенням.
  
• Валеологічна функція − створення оптимальних умов для фізичного, психічного, соціального і духовного розвитку кожного члена родини як важливої умови формування, збереження, зміцнення, відновлення і спадкової передачі здоров’я.
  

Дитині родина:

• дає відчуття належності до певної групи, без чого людина почувається самотньою, реалізує потребу у безпеці, комфорті;
  
• дарує відчуття і дає реальні докази своєї значущості для інших, без чого у людини розвивається почуття неповноцінності;
  
• дає змогу відчути взаємне тепло і любов;
  
• формує почуття своєї неповторності та індивідуальності;
  
• дає зразок для наслідування.
  

Всі ці потреби життєво важливі для кожної дитини, якого б віку вона не була, і ще, задоволення цих потреб буде сприяти правильному статевому вихованню.

Раніше, коли обманювали дітей лелекою або капустою, підліток, дізнаючись від однолітків «правду» про взаємини статей, відчував обман з боку батьків і підозріння, що його батьки займаються «брудними» справами і приховують це від нього. Тоді прірва між ним і батьками заглиблювалася ще більше. Але це − не найгірше, і з часом «уляжеться», а ось замкнутість і гидливість, що виховаються таким чином, можуть серйозно перешкодити в його майбутньому шлюбному житті.

Батькам не треба забувати, що статеве виховання не повинне різко виділятися із спільного виховання і носити повчальний нав’язливий характер. Не можна виділяти цю тему і особливою інтонацією або незвичайними емоціями. Ця тема не повинна занадто відрізнятися від інших.

Вважається, що хорошою підмогою у статевому вихованні дошкільників і молодших школярів можуть стати сучасні дитячі енциклопедії і книжки типа «Звідки я узявся?», у яких не лише текст, але і ілюстрації доступно і однозначно розповідають як про дітородіння, так і про статевий акт батьків. А оскільки в цьому віці у дітей немає еротичних асоціацій, то нові знання − навіть про секс − особливо не фіксуються в їхньому мозку, вірніше − не виділяються із спільного потоку нових знань. Виробники або автори декотрих видань запевняють, що не «закомплексовані» батьки не будуть ніяковіти, якщо будуть обговорювати делікатні питання статі та народжуваності дітей з малятами, користуючись їхніми матеріалами . Хоча, відверто кажучи, беремо під сумнів це судження.

Ми не стали експериментувати на дітях, щоб підтвердити чи спростувати твердження кандидата психологічних наук М. Савчина про те, що друкування, на зворотному боці обкладинки якого розміщено його вступну статтю, покликане «паралізувати чи хоч ослабити згубний вплив на психіку дітей» низькопробних фільмів, літератури та періодики. На одноголосну думку батьків вихованців дошкільних закладів «Правди життя без жодних нісенітниць, написані Пітером Мейлом», перекладені українською мовою та ілюстровані Г. Кузнєцовим у книжці «Звідки я взявся?» самі можуть згубно вплинути на психіку дошкільника, якщо потраплять йому на очі. При цьому, 92% опитаних батьків не заперечували проти статевого виховання їхніх дітей в умовах дошкільного закладу взагалі, ось тільки всі вони висловлювали побоювання щодо того, ЯК буде воно здійснюватися.

Діти народжуються сексуально-мотивованими, і батьки, свідомо або несвідомо, постійно дають їм уроки статевого виховання. Стрижньове питання статевого виховання полягає в тому, як батьки сприймають природжену сексуальність дитини і в якому ступені дають їй розвернутися. Ставлення батьків до цієї проблеми набагато важливіше для формування статевої поведінки дитини, чим вся інформація або дезінформація, яку вони можуть надати з даного питання.

Є чотири основні типи ставлення батьків до питань статі, які виявляються у сімейному житті. Американські дослідники Ехренберги, назвали їх відповідно репресивним, відстороненим, нав’язливим і експресивним (автори виходили з того, що погляди обох батьків на цю проблему збігаються, хоча це трапляється не завжди).

Репресивний тип ставлення охоплює випадки, коли батьки строго навіюють дітям, що секс − це зло і непристойність. Зазвичай у такій сім’ї заборонено вимовляти непристойні слова, пікантні жарти, ходити по будинку у нижній білизні. Статеве виховання зводиться до декількох фраз: «це непристойно», «це небезпечно» і «почекай поки вийдеш заміж».

При відстороненому типові батьки проявляють розумніше і більш терпиме ставлення до сексуальності. Вони розглядують це явище швидше як корисне, ніж шкідливе, проте абсолютно не втручаються, коли мова заходить про конкретні статеві питання. Такі батьки уникають прямого обговорення цієї теми зі своїми дітьми або перетворюють таке обговорення на нудну лекцію. Самі того не запідозрюючи, вони вихолощують ідею тепла, людяності і любові, яка невід’ємна від поняття сексуальності, проте діти дуже швидко розпізнають цей пропуск.

При нав’язливому типові ставлення до сексуальності батьки дивляться на секс як на корисне і здорове явище, але перегинають палицю і ставлять секс в центр всього сімейного життя. Вони занадто ліберальні у всьому, що стосується сексуальної активності й інколи настільки явно виставляють напоказ своє статеве життя, що це дивує і бентежить їх власних дітей. (Наприклад, можуть відкрито говорити про свої інтимні стосунки або про свою колекцію відеокасет з еротичними фільмами.) Надмірна увага до статевих питань може дратувати дітей або викликати у них відчуття пригніченості. Так, наприклад, якщо отець 8-річного хлопчика буде кожного місяця показувати синові «Плейбой», дитині стане неприємний сам вигляд цього журналу.

Батьки, чиє ставлення до статевих питань можна охарактеризувати як експресивне (проникливе), розглядають секс як щось природне, при необхідності відкритого обговорюють цю тему, але встановлюють розумні рамки для прояву сексуальної активності дітей (точно так, як і всіх інших форм поведінки). Вони намагаються дати зрозуміти дітям, що сексуальність − це позитивне і здорове явище, яке проте, не заслуговує, щоб на нім зосереджувати всі свої помисли.

На жаль, лише небагато батьків здатні правильно організувати статеве виховання дітей. Навіть у тих випадках, коли школа приділяє достатньо уваги статевому вихованню, від батьків вимагається активне проведення аналогічної роботи у домашніх умовах. Тільки спільні зусилля школи і сім’ї дозволяють дитині вирости у сексуально освіченого підлітка, який відповідає за свої вчинки, а потім і у дорослу людину. Запорука успіху у статевому вихованні − така атмосфера у сім’ї, коли дитина може вільно ставити батькам питання, які її цікавлять, не боячись вислухати замість відповіді повчальну лекцію.

Хоча багато батьків вважають, що статеве виховання − це доведення до дитини певної інформації у вигляді лекцій; воно насправді є безперервним процесом, який багато у чому визначається прикладом батьків, їх реакцією на прояви сексуальності зростаючої дитини і, звичайно, характером отримуваної інформації. Статеве виховання в сім’ї − важливий інструмент, за допомогою якого батьки можуть направити розвиток дітей в певне русло, заклавши тим самим основи свідомої статевої поведінки підлітків.

Поєднання сімейного виховання з суспільним – важлива умова становлення особистості, формування відповідної віку статеворольової позиції. Проте соціологи фіксують сьогодні збільшення кількості розлучень. Доведено, що найбільше розлучень припадає на сім’ї, які функціонують від двох до семи років. Багато дітей виховується у неповних сім’ях. Актуальною залишається проблема фемiнiзацiї хлопчиків: хлопчик, який виростає без батька, з часом виявляє риси жіночості. Чоловічі риси у нього можуть бути відсутніми через надмірну опіку матері. Відсутність отця, також може привести до серйозних порушень психічного розвитку дитини, зниження її соціальної активності, деформацій особистості і порушення процесу статеворольової ідентифікації, і навіть до різних відхилень у поведінці і стані психічного здоров’я. Якщо з дитиною залишається батько протилежної статі процес статевої iдентифiкацiї уповільнюється та ускладнюється. У неповних сім’ях питанню виховання дитини необхідно приділяти значно більше уваги, оскільки відповідальність за різнобічний гармонійний розвиток особистості лягає на плечі одного з батьків.

Водночас слід вказати. Що вмотивована відсутність одного з батьків впливає менше негативно на розвиток дитини, ніж агресивний характер взаємин між батьками. Виховний вплив мають не тільки слова батьків, а й атмосфера у сімейному колі.

Теоретично складним є питання про співвідношення статевого виховання та статевої (сексуальної) освіти. Справа в тому, що й перше, і друге засновано на інформації, що отримується учнями. Якщо ця інформація залишається лише на рівні знань, доводиться говорити тільки про освіту. Якщо ж ця інформація сприяє формуванню поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій і стійко позначається на поведінці, то можна говорити і про виховання. Тому відокремити «виховальне» від лише «просвітницького» або «навчального» не завжди легко, як неможливо розірвати на частини цілісну життєву ситуацію. Для того щоб інформація мала виховане значення, вона повинна повідомлятись у яскравій, образній, емоційній формі. Важливі також ступінь її новизни та вік, у якому вона отримана вперше. І природно, така інформація має бути морально бездоганною, щоб виховання підносило особистість.

Необхідно враховувати й таку особливість засвоєння інформації: деякі сцени, образи, ситуації, сприйняті у віці, коли дитина ще нездатна до якої-небудь їхньої моральної оцінки, можуть фіксуватись у пам’яті і як самі по собі і, разом із тим, як зразки майбутньої поведінки в аналогічній ситуації. Тому підростаюче покоління повинне бути відгороджене від сцен насильства й порнографії, навіть якщо дорослим і здається, що вони ще «нічого не розуміють».

Не тільки біологічні відмінності статі, а й культурні традиції виховання дитини як хлопчика або як дівчинки визначають те, як майбутні чоловіки і жінки будуватимуть свою родину. Важливе значення має ідентифікація хлопчика з батьком, а дівчинки з матір’ю.

Хлопчик, як би він не любив свою маму, наслідує насамперед батька; те саме відбувається з дівчинкою − за всієї любові до тата вона ототожнює себе зі своєю мамою. Окрім ідентифікації з батьками, те ставлення до чоловіків і жінок, яке батьки виявляють у своїй поведінці і своїх думках, передається дітям і проноситься ними через все їх життя.

Батьки повинні мати уявлення про норму функціонування статевих органів у дітей, про динаміку їхнього розвитку на окремих вікових періодах. Соматосексуальний розвиток має свою послідовність розвитку вторинних статевих ознак у хлопчиків і дівчатах, які поступово досягають рівня розвитку зрілого чоловіка і жінки.

Основними чинниками статевої соцiалiзацiї дітей є батьки, інші члени сім’ї (дід, баба, брат, сестра) та однолітки. Гармонійна повна сім’я сприяє становленню психологічної статі та формуванню адекватних статеворольових уявлень, засвоєнню статевих ролей та цінностей, стимулює процес iдентифiкацiї дитини з особою своєї статі, передусім − із батьком або матір’ю. Особливо суперечливим i проблемним е процес статевої соцiалiзацiї хлопчиків, оскільки «фемiнна педагогіка» сім’ї та навчальних закладів ускладнює формування адекватних статеворольових уявлень i маскулiнної статеворольової iдентифiкацiї, гальмує засвоєння «чоловічих» статевих ролей i цінностей. Несприятливий емоційно-психологічний клімат у сім’ї негативно позначається на статевій соцiалiзацiї дітей обох статей, але особливо небезпечним він є для статеворольової opiєнтації хлопчиків. Статева роль, як один з найбільш розповсюджених механізмів дитячого научiння статево визначеній поведінці, знаходить своє підкріплення i уточнення у спілкуванні й діяльності з однолітками. Діти підкріплюють один в одного відповідну для статі поведінку, а неадекватні статеворольовi уявлення та орієнтація у колі ровесників зникає швидше, ніж за інших обставин. Хлопчики більш чутливі до соціального тиску з боку однолітків при невластивій для їх статі поведінці.

У деяких сім’ях існують хибні установки щодо міжстатевих взаємин, які позначаються на вихованні дітей.

Негативні установки:

• негативна установка як помста. Деякі матери навіюють своїм дочкам негативне ставлення до всіх представників чоловічої статі, заздалегідь настроюючи їх проти чоловіків, даючи їм різко негативні узагальнені характеристики. Хлопчикові навіяти негативну установку по відношенню до власної статі набагато важче.
  
• негативізм як профілактика − мати навіює синові, що йому слід бути дуже обережним з жінками: від них можна заразитися поганою хворобою або ж, одружившись, потрапити «під каблук», а тому слідує їх всіляко уникати. Дочці ж навіюється, що мета будь-якого чоловіка «обдурити» і потім «кинути», скориставшись невинністю і недосвідченістю дівчини.
  

Аскетична установка:

• спочатку дитину, частіше дівчинку, прагнуть по можливості захистити від контактів з чоловічою статтю. Не дозволяють грати з хлопчаками однолітками, прищеплюють до них негативне ставлення. Потім до цього додається і пригнічення в дитині проявів її статевої приналежності: висміюється прагнення дівчинки до нарядів і прикрас, замість того щоб, скориставшись цим прагненням, прищепити добрий смак, відчуття міри тощо; висміюється інтерес до іншої статті. Потім прищеплюється думка про аморальність статевого життя. Ясно, що у відношенні до чоловічої статі у дівчини залишається лише те, що пов’язане з розрахунком і формальною необхідністю (заміжжя).
  

Споживча установка:

• як особливе явище ця установка характерніша для виховання дівчаток. Для кожної нормальної дівчинки має бути природною думка, що з часом вона вийде заміж, матиме власну сім’ю і дітей. Це необхідний момент статевого виховання. Але заміжжя у жодному випадку не повинне ставати самоціллю. Проте, прагнення знайти вигідного чоловіка, який би «забезпечував», у наші дні деколи стає головним завданням в окремих сім’ях, де панує міщанський устрій і є дочка «на виданні».
  

Власницька установка:

• власницька установка нерідко виявляється у прагненні керувати поведінкою дитини, в усьому і за будь-яких обставин, приймати за неї рішення. Особливо наочно це виявляється у сфері статевого виховання і, особливо, у разі виникнення у сина або дочки намірів одружуватися або вийти заміж.
  

Маючи подібні невірні установки у сім’ї, батьки спотворюють адекватне сприйняття хлопчиків і дівчаток до протилежної статі, гальмують подальший нормальний розвиток і сприйняття дітей. Наприклад, негативні установки частіше виявляються у неповних сім’ях, оскільки мати прагне «уберегти» дитя, заздалегідь «попередивши» його про можливі наслідки. Це буває в тому випадку, якщо особисте життя матери не склалося і отець є головним негідником серед всіх чоловіків-мерзотників.

Атмосфера в сім’ї є вирішальною для подальшого адекватного розвитку нормальних взаємин статей. Сім’я або взаємодія між чоловіком і жінкою є прикладом для майбутньої соціалізації дитини, саме від цього прикладу залежить, що зможе винести дитина для побудови власної сім’ї.


2. Організація статевого виховання у навчальних закладах


Довгий час у нашому суспільстві тема статі взагалі вважалась ледве не забороненою. Говорити про статевий розвиток, про культуру сексу було не те, щоб не прийнято, а навіть непристойно, тим більше у школі. Усі питання, пов’язані з статевим вихованням, педагоги намагалися обходити стороною. Зараз ця тема, навпаки, стала модною і найбільше широко обговорюваною. Усюди кричать про культуру і волю сексу. Раніше малодоступну, однак, потрібну і корисну літературу можна знайти зараз майже в будь-якому магазині чи на ринку. Одночасно ринок наводнився різного роду виданнями, що б’ють рекорди самої низькопробної порнографії. Те ж саме можна сказати про пресу і телебачення. Якщо на заході сексуальна революція закінчилася ще у 70-х роках, то у нас вона почалася лише наприкінці 80-х і, можна сказати, трохи затяглася. Це – неминуча, але хочеться думати, тимчасова плата за десятиліття умовчання і неправди, що диктувалися страхом перед живою людиною, жагучою і люблячою, яка здійснює життєві вибори, спираючись на власні спонукання.

Вважаємо, що відповіді на одні запитання зі сфери міжстатевих стосунків людини діти мають усвідомити у школі, на інші − з бесід із батьками, на треті − наодинці з собою та доброю книгою.

У даний час багато психологів вважають, що дітям корисно отримувати статеву освіту, яка не замінює, а доповнює домашні уроки. Це обумовлено наступними причинами:

• Деякі батьки або діти, стикаючись у сімейному або суспільному житті з темою або подією, що мають ставлення до сексуальності, настільки бентежаться, що вони просто не можуть обговорювати цей предмет. («Мама говорить, щоб я поговорила на цю тему з татом, а тато говорить, що він зайнятий».)
  
• Деякі батьки чекають, поки діти почнуть ставити їм питання про секс, але діти про це не питають, або батьки не помічають питань, заданих в непрямій формі.
  
• Деякі батьки просто не мають необхідної інформації за винятком простих відомостей про те, звідки беруться діти, щоб відповісти на питання своїх дітей.
  
• Частенько людям, що отримали спеціальну педагогічну підготовку, простіше повідомити дітям інформацію ясно, дохідливо і об’єктивно, чим батькам, які надзвичайно емоційно відносяться до своїх дітей, що цілком природно і правильно.
  
• Коли діти вступають в пубертатний період і перед ними встають нові завдання, характерні для підліткового віку, вони особливо сильно прагнуть добитися незалежності у таких областях, як статеві стосунки і сексуальність. Вони не можуть зрозуміти, чому батьків так турбує їх статеве життя. Вони дуже хочуть фізичної і психологічної незалежності у всьому, що стосується сексу, і дійсно її потребують, але проте їм необхідно мати можливість говорити про секс один з одним і з поважаними авторитетними людьми.
  
• У більшості сімей у дітей мало можливостей поговорити про питання статі і сексуальності зі своїми ровесниками, адже це уміння необхідне людям будь-якого віку. Такі бесіди допомагають підготувати хлопчиків і дівчаток до взаєморозуміння зі своїм майбутнім подружжям, навчити їх ухвалювати розумні рішення і нести за них відповідальність.
  
• У класі можна створити «безпечну», частково структуровану ситуацію, в якій молодим людям легко висловитися, чим в більш інтимній сімейній обстановці. Крім того, у них з’являється можливість вчитися мовчки, слухаючи, як інші обмінюються думками.
  

Проте є батьки, які виступають проти впровадження практики статевого виховання у навчальних закладах. Противники введення цього навчального курсу приводять наступні доводи:

• Надання дітям інформації про секс розпалюватиме їх статеву цікавість і стимулюватиме ранній початок статевого життя.
  
• Статеве виховання настільки тонка і делікатна матерія, що повинне здійснюватися тільки в домашніх умовах або в церковному середовищі.
  
• Рівень викладання і якість учбових матеріалів для статевого виховання щонайменше неоднакові у різних школах і в більшості випадків дуже низькі.
  
• Багато батьків побоюються, що в програмах статевого виховання і навчання основам сімейного життя висловлюватимуться або пропагуватимуться ідеї, яких вони не схвалили б.
  

Таким чином, головними принципом статевого виховання повинні виступати тактовність і відповідність традиційним цінностям. Деякі батьки вважають за бажане, щоб повідомлення з статевих питань хлопчикам і дівчаткам надавали роздільно, що позбавило б вчителя від необхідності дозувати інформацію.

На сучасному етапі існують спірні питання в організації статевого виховання в закладах освіти. Наведемо їх:

1. Достатньо частою темою для обговорення і дослідження у медико-педагогічному середовищі і літературі останнім часом став дезадаптаційний процес у період навчання дітей у початковій школі

Адаптація дітей до школи, як до першого суспільного і провідного в цій віковий період інституту, має особливе значення для формування соціальної зрілості кожної дитини. І природно, що статева адаптація − одна з надзвичайно важливих складових даного процесу. Той досвід, ті навики, уміння, знання, оцінні думки, з якими хлопчик або дівчинка приходять вчитися, або, як показує практика, ускладнюють, або полегшують положення дитини у шкільній структурі, тобто його адаптацію до нових умов життєдіяльності.

Незадовільне самопочуття, прояв негативного ставлення або до навчальної діяльності, або до безпосереднього спілкування з вчителькою, або до взаємодії з однолітками, класним колективом і колективом за інтересами часто стають першопричиною індиферентного ставлення дитини взагалі до життя. Достатньо широкий круг причин і симптомів виникнення дезадаптації у початковій школі. Фахівці розглядають і фізіологічний статус дитини, і функціонально-психічний, і особистісний. Поза сумнівом, що рівень статевої адаптації, функції і особливості особистості, придбані і задіяні у цей період психосексуального розвитку, повинні бути також включені і розглянуті у контексті статевого виховання. Жорстке розділення на одностатеві групи з своїми правилами і законами існування, наявність при цьому інтересу до протилежного мініколективу, що ретельно маскується і рідко усвідомлюється, висока значущість такого інституту формування особистості, як група однолітків, − таким чином відбувається статева адаптація у молодшому шкільному віці, що має свого роду сценарій, стереотип, і не укладання дитини якоюсь мірою у певні рамки неминуче приводить її до психічного дискомфорту.

Особливості процесу формування статевих ролей є для 7-11ти річних дітей серйозним чинником впливу на процес шкільної адаптації. В умовах сучасної зайнятості батьків, часто недиференційованого виховання (неповні сім’ї), за відсутності визнаних програм статевого виховання дітей і підлітків, і, нарешті, враховуючи зростання у сучасному суспільстві дитячих неврозів, рівня тривожності у дітей, а також підліткової злочинності на сексуальному ґрунті, школа, як і раніше залишається основною ланкою у формуванні адекватного ставлення до проблеми статі, наданні допомоги дитині будь-якого віку, її батькам у питаннях психосексуального розвитку особистості.

2. У даний час багато дослідників, а також вихователі дошкільних установ, шкільні педагоги все частіше відзначають актуальність проблеми неуцтва у питаннях спілкування дітей і підлітків, у тому числі і міжстатевого спілкування. Спостереження показують, що у дітей у віці 7-11 років спілкування, як психологічна структура набирає силу, оформляється, зумовлює орієнтацію для того, щоб на наступному етапі психосексуального розвитку стати провідною діяльністю.

Дослідники відзначають існування взаємозалежності: моменти спілкування розглядаються як прояв і реалізація статевого ваблення, і в свою чергу статеве ваблення є одним з компонентів загального прагнення людини до спілкування. Таким чином, хлопчик або дівчинка, переступивши поріг навчального закладу, починаючи взаємодіяти, спілкуватися, задовольняють тим самим, крім усього іншого, і своє статеве ваблення, що формується. Саме у формі ухвалення і переживання тієї або іншої статевої ролі дитина здійснює і орієнтує свої контакти, своє спілкування. Це період научіння мистецтву спілкування між людьми різної статі, тому інструментуванню взаємодії, при якому різниця статі вже підкреслюється, але ще не розвинена до сексуального ваблення.

3. Ще одне спірне питання − фемінізація інститутів освіти і виховання дітей і підлітків. У літературі наголошується, що серед вчительських кадрів загальноосвітніх шкіл 70-73% педагогів − жінки. Дефіцит у сучасних школах вчителів-чоловіків негативно діє на формування у юнаків таких рис характеру, як мужність, ініціативність, холоднокровність, спокійність, наполегливість. Зрозуміло, чому чоловіки не йдуть на роботу до школи, а саме через низьку заробітну плату. Юнаки починають зневажати труд вчителя та самих вчителів, мов ні на що більш не здатні, ось і тримаються за школу. Не раз цей момент обговорювався серед фахівців, підіймався в спеціальній літературі. Хотілося б відзначити особливості впливу фемінізованого виховання виключно на процес формування та усвідомлення статевої ролі. Так, учені В.Ю. Каган і Д.Н. Ісаєв, проаналізувавши термінологічний апарат жінок-вчителів щодо поведінки хлопчиків і дівчаток, виявили існування реальних спотворень статеворольового формування особистості дітей і стереотипних відносин між хлопчиками і дівчатками:

• «зручність» дівчаток і «незручність» хлопчиків;
  
• егоцентричний критерій («відноситься до мене»);
  
• неприйняття дітей;
  
• присутність альтернативи: хороший ученик або маскулінний хлопчик;
  
• низький статус маскулінного хлопчика або фемінінної дівчинки.
  

Крім того, що різностатеві діти в школі, яка для них є на даному віковому етапі новою соціальною ситуацією, спостерігають і сприймають лише одну модель статеворольової поведінки і світосприймання, цей факт посилюється ще і тим, що на даний час у багатьох сім’ях діти виховуються тільки матір’ю. Зниження авторитету батьків у багатьох сім’ях, які завдяки скрутним соціально-економічним умовам у державі не в змозі навіть прохарчувати свої сім’ї, і часто знаходяться «під каблуком» у дружини, впливає негативно на статеве виховання дітей, особливо дівчат, які в майбутньому будуть провадити таку поведінку з майбутнім чоловіком. В окремих сім’ях батьки відрізняються деспотизмом і тоді дівчата стають слухняними виконавцями волі чоловіка, а хлопчаки привчаються до принизливого відношення до жінки. При вихованні у неповних сім’ях (частіш без батька) у дівчат не має повного представлення про роль чоловіка у сім’ї. Під впливом матері у дівчат виникає переконання, що всі чоловіки погані та егоїсти. Зрозуміло, що в майбутньому це переконання ускладнить взаємовідносини молодої жінки у сім’ї та у правильному вихованні дітей. Негативно впливає відсутність батька в сім’ї на статеве виховання хлопчаків. Матері доводиться прикладати чимало зусиль, щоб виховати з сина не фемінізованого чоловіка, для цього вона повинна бути йому вірним другом, але зобов’язана зберігати певну дистанцію, підкреслюючи його чоловічу гідність.

4. В багатьох сучасних інформаційних і друкарських матеріалах немало стихійності, нерозбірливість, крикливість, поспіх, бажання розповісти всім і про все, коли йде мова про психосексуальну поведінку людини. Турбують також і достатньо конфліктні відносини молодшої дитини з поколінням вже не тільки батьківським, але навіть старших братів і сестер у питаннях сексу, статевої моралі, палітри статевих відносин, що пояснюється стрімкими змінами у поглядах і перевагах людей з цих питань останніми роками. Ми не говоримо вже про впровадження комерційного ділового духу у дану сферу відносин.

Можна перерахувати, мабуть, ще деякі «сюрпризи» нашого часу, з якими стикаються підлітки в період сексуальної орієнтації. Адже це дуже тонкий, інтимний процес, що відбувається в легко уразливому віці. Чи не з меншими втратами, без невротичних ситуацій переживе і проживе хлопчик або дівчинка цей період, знаходячи свій етичний, духовний стрижень на майбутнє, продовжуючи шлях відчуття і розуміння свого «Я», якщо трохи раніше, вже на етапі початкового навчання він або вона дістануть можливість і придбають навик цивілізованого пошуку себе, свого статевого образу, статевих уявлень, бажань, вимог?

Розглядаючи вік 7-11 років у контексті психосексуального розвитку особистості, як період формування статевих ролей, образів мужності і жіночності, з урахуванням результатів наукових досліджень та практичних прикладів, можна припустити, що вже на даному віковому етапі існують передумови, що дають можливість прогнозувати той або інший статеворольовий репертуар людини, а також його подальшу тенденцію розвитку в рамках тієї або іншої моделі психосексуального зростання, або в умовах деформації статеворольового розвитку.

Завдання школи − закласти основи, розставити деякі загальнозначущі орієнтири, уникаючи безтактності та нав’язливості, не надаючи цій сфері виховання надмірно випереджального характеру, але разом із тим з урахуванням особливостей віку та характеру фізіологічних процесів в організмі учнів.

У статевому розвитку підростаючого покоління є істотне протиріччя, що визначає складність статевого виховання. Це великий розрив у часі між статевим і громадянським дозріванням і ще більший − між статевою зрілістю й економічною самостійністю людини. Дівчинки у статевому відношенні дозрівають до 14–15-ти років, більшість хлопчиків до 16–17-ти. Однак статева зрілість у цьому віці перебуває в дисгармонії з фізичним і психічним розвитком. Розрив цей становить п’ять і більше років. Одне із завдань статевого виховання − сформувати в юнаків і дівчат розуміння змісту цієї дисгармонії, виховати волю, уміння управляти своїми почуттями.

При здійсненні статевого виховання необхідно дотримуватись таких правил:

• Статеве виховання має здійснюватись у взаємозв’язку з усіма іншими напрямами навчально-виховної роботи школи. Воно не повинне бути відокремленим.
  
• Необхідно, щоб зміст, форми та методи статевого виховання відповідали віковим особливостям учнів (у тому числі й етапам статевого розвитку), а також рівню їхніх знань із конкретних тем. Вони мають право отримувати вичерпні (на їхньому рівні) морально спрямовані відповіді на всі виникаючі в них запитання.
  
• Учні, які цікавляться більш глибокими та специфічними питаннями, мають отримувати необхідну інформацію індивідуально або в невеликій групі у ході бесід із запрошеними фахівцями.
  
• Сімейні, подружні, інтимні стосунки − як би їх не називати та які б їхні аспекти не розглядати, усе це − різні рівні та форми духовного та фізичного єднання. Людина, яка з дитинства виявляє схильність і здатність до взаєморозуміння, буде більш багатою й у даній специфічній сфері взаємин. Тому формування позитивних рис особистості необхідно розглядати як базисне завдання статевого виховання учнів, починаючи з дошкільних закладів.
  

При реалізації статевого виховання як ніде необхідне тісне співробітництво педагогів з батьками вихованців та учнів.

Діяльність школи у сфері статевого виховання повинна здійснюватись у зв’язку з роботою особливих центрів, що мають характер установ консультативної та соціальної допомоги підліткам (наприклад, у випадку ранньої вагітності). Учні мають бути ознайомлені з подібними центрами та характером їхньої роботи, бути готові, якщо виникає потреба, скористатись їхньою допомогою.

Необхідне підвищення компетентності вчителів у сфері міжстатевих стосунків, їх здатності керувати морально орієнтованим процесом духовного розвитку учнів як майбутнього чоловіка чи жінки та батьків. Для студентів педагогічних ВНЗ варто створити спецкурс «Статеве виховання» та розробити відповідне керівництво й посібники. Зміст цього курсу має ввійти й до програми підвищення кваліфікації вчителів. Відповідно, необхідне посилення роботи зі створення книг і посібників для батьків.


3. Дослідження ґендерного насильства у школі


Саме у школі у повну силу виявляють своє практичне значення ґендерні стереотипи, остаточно визначаються ґендерні ролі, відпрацьовуються і закріплюються уміння стосунків із протилежною статтю. Характер ґендерних відносин у школі може запрограмувати людину на подібні відносини в її дорослому житті, визначити удачі або невдачі у спілкуванні з протилежною статтю і навіть вплинути на відносини у власній сім’ї.

Одним із самих негативних складових ґендерних відносин є насильство.

Насильство − фізичний або психологічний вплив однієї людини на іншу, що порушує конституційне право людини на особистісну недоторканість. Фізичне насильство − безпосередній вплив не організм людини (тілесні ушкодження, різноманітні мордування). Психологічне насильство − вплив на психіку людини шляхом залякування, погроз, щоб зламати волю до опору, відстоювання своїх прав та інтересів. Ґендерне насильство − насильницький вплив однієї статі на іншу, тобто насильницькі стосунки між хлопцями та дівчатами. Ця область соціальних стосунків досліджується і розробляється зовсім недавно, особливо в Україні.

Проблемі ґендерного насильства по відношенню до підлітків присвячений ряд наукових досліджень: Н.О. Зинов’євої, Н.Ф. Михайлової, Л.М. Семенюк, Т.В. Драгунової, К.В. Сельченок, Н.Г. Солдатенко, Н.Д. Щербак, В.М. Оржеховської, В.І. Туташинського, С.Т. Тадіян, М.Д. Асанової, П.П. Блонського, Р. Соонетс, А. Мічерліха, К. Бютнера, А. Бандури. Довгий час насильство в сім’ї, насильство чоловіків над жінкою, батьків над дітьми було заборонною темою, але зараз ця область активно розвивається. Особливою турботою зараз стає проблема запобігання ґендерного насильства, як у сім’ї і школі, так і в цілому в суспільстві.

Профілактика ґендерного насильства в школі між хлопцями і дівчатами вимагає вивчення його причин і джерел. Необхідно визначити, чи існує асиметрія в насильницькій поведінці школярів залежно від статі.

Дослідження В.І. Ролінського показало, що ґендерне насильство в школі існує. Кількість дівчат, скривджених хлопчиками − 65% у початкових класах, 56% у середніх класах і 45% у старших. «Фонове» значення кількості дівчат, скривджених дівчатами, хлопців, скривджених хлопцями і хлопців − дівчатами складає близько 35%. Таким чином, у школі найбільш виражене насильство хлопців проти дівчат.

Головні мотиви ґендерного насильства проти дівчат, виявлені в ході дослідження, це бажання побігати, пограти для хлопців 1-2 класів, починаючи з другого класу − бажання влади, прояв сили, починаючи з третього класу − це прагнення привернути увагу, прояв любові. Хлопці усіх віків думають, що дівчата самі винуваті в тому, що хлопці їх кривдять, і до дев’ятого класу дівчата з цим починають погоджуватися. Мотиви ґендерного насильства з боку дівчат в основному зводяться до бажання помститися хлопцям за нанесені образи.

Розходження у ставленні вчителів до учнів залежно від статі визначали запитаннями: «До кого краще ставляться вчителі?» і «Кого більше критикують − хлопців чи дівчат?». На ці запитання майже всі опитані незалежно від стати віку відповіли однаково: учителі краще ставляться до дівчат, тому що вони краще вчаться, більш акуратні і дисципліновані, а критикують учителі більше хлопців, тому що вони гірше поводяться та вчаться, часто б’ються, лінуються. Групове інтерв’ю із шестикласниками показало, що хлопці ображаються на дівчат за те, що їх вчителі люблять більше і хлопцям хочеться побити дівчаті «щоб не підлизувалися до вчительки, не вискакували на уроках з відповідями». Хлопці сказали, що дівчат частіше запитують на уроках, ставлять більш високі оцінки, тому що вони розумніші хлопців, швидше міркують. Таким чином, різне відношення вчителів до учнів залежно від статі може вважатися однією з причин ґендерного насильства в школі.

З іншого боку, учителі люблять дівчат як зручний об’єкт для педагогічного впливу і заохочують у них ці якості. Авторитарний стиль викладання − характерна риса всієї системи освіти в Україні. У школі перевага віддається дисциплінованим учням, що слухняно засвоюють знання відповідно до програми, а не творчим й активним, що не вписуються в стандарти і норми. Таким чином, школа зміцнює ґендерний стереотип стосовно дівчини як пасивного об’єкта навчання, експлуатуючи такі її якості як акуратність і дисциплінованість. Водночас у хлопців впродовж усього періоду навчання формується почуття неповноцінності, неуспішності, оскільки його більш низько оцінюють учителі, частіше критикують. Це викликає у хлопців бажання компенсувати свою неповноцінність за допомогою ґендерного насильства над дівчатами. Такий механізм компенсації комплексу неповноцінності В.І. Ролінський називає комплексом переваги та наводить приклади ґендерного насильства у середній школі. П’ятикласник Андрій вирішив оголосити війну дівчатам свого класу. Протягом усіх років навчання він постійно піддавався докорам, зауваженням, навіть образам з боку вчительки. Йому робилося по 10-12 публічних критичних зауважень за день, учився посередньо. Водночас у хлопчика високий рівень інтелекту. Він добре поводився вдома, у нього прекрасні стосунки з усіма членами сім’ї. Учительці ж не подобалося розкуте поводження хлопчика, його прагнення до незалежності, сміливість у висловленні своєї точки зору. Андрій вдома нічого не розповідав про свої проблеми з учителькою. Очевидно весь свій негативний емоційний заряд, отриманий від учителя, Андрій розряджав на дівчатах.

Вплив сімейних стосунків на формування ґендерних ролей виявлявся в процесі індивідуального інтерв’ю зі школярами. Шестикласник Сашко, на якого скаржилися майже усі дівчата в класі, на запитання: «Чому хлопці кривдять дівчат?» відповів: «Тому що дівчата погано поводяться. Я хочу навести порядок у класі, а вони не хочуть прибирати. Я їх змушую по-гарному, вони не слухаються. А тільки покажу їм кулак або дам потиличник, швидко починають вибирати». На запитання: «Чому чоловіки кривдять жінок?» він відповів: «Тому що жінки неправильно поводяться. Мій батько ледве не задушив маму, коли вона прийшла додому пізно ввечері, Вона ж повинна приходити додому вчасно». На запитання: «Як тебе вдома карають?» він відповів: «Мій батько б’є мене ременем, але рідко, тільки раз на день. А мого брата Колю п’ять разів на день, особливо за те, що він мочиться в ліжко вночі». Цей приклад показує прямий зв’язок сімейних стосунків з ґендерним насильством у школі.

Загальна риса всіх випадків − це те, що хлопці нікому не розповідали про свої негативні почуття, їхня агресія шукає вихід у виді ґендерного насильства в школі. У першому з зазначених випадків дитина піддавалася ґендерному насильству з боку вчительки, у другому випадку − спостерігалось ґендерне насильство вдома, вона піддавалася фізичному насильству з боку батька. У всіх випадках повертається насильство в ґендерному виді проти дівчат, як більш слабких і беззахисних.

Крім зазначених причин ґендерного насильства, існує ще одна, котра не вивчалася спеціальними дослідженнями, але проявилася в процесі спостереження за поведінкою дітей. Це засоби масової інформації. В сучасних зразках відео- і кіно- продукції стереотип маскулінності (перевага чоловіка) звичайно містить риси сили і влади, тому що саме такі якості дозволяють домогтися успіху в житті. Один зі шляхів закріплення ґендерних стереотипів це комп’ютерні ігри, повні агресії, боротьби, насильства й убивств. Діючи агресивно на екрані комп’ютера, дитина досягає успіху, переходить на наступний, більш високий «рівень», застосовуючи всю агресію і насильство на уроках.

Хлопці, що виховуються в ситуації насильства з боку дорослих і пріоритету маскулінності (чоловічої сили) не здатні виражати свої позитивні емоції радості, любові адекватно. Ніхто не вчив їх бути ласкавими, терпимими, ввічливими. Відсутність в їхньому поведінковому репертуарі шляхів вираження любові і симпатії призводить до ґендерного насильства.

Мотиви насильства мають під собою реальні причини.

Перший з мотивів − це бажання хлопців побігати і пограти з дівчатами. Намагаючись пограти, хлопчик починає штовхати, смикати, що-небудь відбирати в дівчини. Причина такого насильства криється у невмінні соціально-адекватними способами організувати гру, у недостатньо розвинутих комунікативних навичках, що не дає можливість хлопцю підійти до дівчини і запропонувати їй пограти.

Другий мотив − це почуття помсти, у відповідь на те, що дівчата самі пристають до хлопців. Причина цього, може бути у відсутності взаєморозуміння між дівчатами і хлопцями внаслідок різних ґендерних чекань. Дівчата розглядають хлопців як суб’єктів спілкування, а хлопці самі себе сприймають як суб’єктів боротьби. Водночас дівчина розглядається хлопцями як об’єкт, оскільки перевага віддається її зовнішнім якостям. Друга причина, що пояснює цей мотив − це нерозвиненість комунікативних навичок у дівчат. Дівчата, як і хлопці, хочуть пограти, але не можуть своє бажання виразити соціально-прийнятними засобами.

Третій з виявлених мотивів − бажання влади − відбувається, відповідно до дослідження, за наступними причинами.

Перша з них − ґендерні стереотипи, що існують в культурі здавна. Дівчина розглядається як пасивний об’єкт із самого раннього віку їй кажуть, що, насамперед, вона повинна бути привітною і вміти господарювати, тобто мати ті якості, що необхідні, щоб вийти заміж і якнайкраще задовольняти потреби чоловіка, щоб удержати його. Пасивність і терпіння − доля жінок, а активність, лідерство, влада − прерогатива чоловіків.

Друга причина − це насильство вдома у відносинах між членами сім’ї, у школі з боку вчителів. Основні важелі виховання й у школі і вдома − це почуття провини, сорому, страху. У сполученні з ґендерними стереотипами це формує у дівчини роль жертви. Вчителі і батьки розглядають дівчину як більші зручний об’єкт для виховання і навчання, чим хлопців. Експлуатуючи якості дисциплінованості, більшої, ніж у хлопців нормативності поведінки, дорослі заохочують ці якості, таким чином, підсилюючи в її особистості роль пасивного об’єкта. Батьки і вчителі хотіли б це зробити і з хлопцями теж, але хлопці більш стійкі, вони менш дисципліновані, більш сильні й активні фізично. Дорослі, вчителі і батьки, усе-таки перемагають хлопців завдяки своєму статусові. Хлопці компенсують свою поразку, перемагаючи дівчат, як більш слабких.

Третя причина − це розходження у відношенні до хлопців і дівчат з боку вчителів. Усі діти, незалежно від статі і віку, відповіли у своїх анкетах, що вчителі краще відносяться до дівчат, більше їх запитують і ставлять більш високі оцінки, а лають і карають більше хлопців. У початкових класах усі вважають, що дівчата розумніше хлопців. Це викликає у хлопців бажання помститися дівчатам. А у жінок, напевне, з’являється тенденція сховати свої розумові здібності і прикинутися нерозумною перед чоловіками.

Четверта причина − це засоби масової інформації і комп’ютерні ігри, що зміцнюють стереотип сильного, агресивного чоловіка як більш успішного в житті, таким чином, формуючи спрямованість на боротьбу і насильство в хлопців.

Четвертий з виділених школярами мотивів ґендерного насильства − потреба виразити почуття симпатії і любові − має причину в нездатності виразити позитивні почуття, тому що ніхто не учить дітей робити це, а також, тому що соціальні стереотипи не дозволяють бути хлопцям ласкавими і м’якими.

Для запобігання ґендерного насильства в школі вчителям і батькам насамперед необхідно виключити насильницькі методи виховання, засновані на почуттях страху, сорому і провини. Особливо це стосується дітей молодшого шкільного віку. Альтернативою насильству у вихованні може служити позитивна педагогіка, заснована на заохоченні, конструктивному вирішенні конфліктів, а також створення умов для самоактуалізації особистості дитини і демократичних відносин між вчителями й учнями. Такі умови важливі для всіх дітей незалежно від статі, оскільки вони сприяють гармонізації міжособистісних відносин. Гармонійні відносини зі значимими людьми, батьками і вчителями, не створюють негативних емоційних зарядів, які необхідно розряджати в середовищі однолітків.

Вчителям і батькам необхідно усвідомити, а потім і змінити різні установки у ставленні до хлопців і дівчат з погляду виховання відповідальності, заохочень і покарань. Необхідно змінити асиметрію в розподілі доручень і вимог відповідальності. У початкових класах учителям необхідно підкреслювати, що хлопці не уступають дівчатам у розумових здібностях і створювати умови для того, щоб хлопці могли виявити себе в навчанні не гірше дівчат.

І вчителям і батькам можна дати рекомендацію виховувати самосвідомість дівчини як активного суб’єкта відносин, у тому числі ґендерних; суб’єкта, здатного до творчої самореалізації і самоактуалізації особистості не тільки в рамках домашнього господарства, а й у перспективі визначення власної долі.

Необхідно учити хлопців виражати свої позитивні почуття, включаючи симпатію до дівчат, адекватно, а також учити способам саморегуляції і релаксації, що дозволили б зняти агресивність без насильства над більш слабкими. Учителям необхідно вести роботу і з дітьми і з батьками по зміні ригідних ґендерних стереотипів. Усім дорослим слід захистити дітей від агресивності комп’ютерних ігор і кінопродукції.


Питання для самоконтролю

1. Які функції родини позитивно впливають на статеве виховання дітей?
   
2. Розкрийте сутність стрижньового питання статевого виховання − «як батьки сприймають природжену сексуальність дитини і в якому ступені дають їй розвернутися»?
   
3. Охарактеризуйте основні типи ставлення батьків до питань статі. До якого типу ви віднесете себе, як майбутніх батьків?
   
4. Як ви розумієте проблему фемінізації хлопчиків у неповних сім’ях? Яка життєва ситуація, на вашу думку, більш негативно впливає на формування статеворольової позиції дитини?
   
5. Багато батьків намагаються виховувати дочку або сина неначе не існує осіб іншої статі. Чи можна і чи треба це робити? Іншими словами, чи йде на користь дитині, якщо батьки відвертають хлопця або дівчинку від виконання статевої ролі, яка визначена культурною традицією?
   
6. Чи слід відповідати на всі питання дитини? Чи можна розповідати дитині про секс у відповідь на її питання статевої тематики?
   
7. Фрейд стверджував, що у маленької дитини є відчуття сексуальної власності над батьком протилежної статі, і вона переживає почуття суперництва відносно до батька однієї з нею статі. Чи згодні ви з цим? Чи доводилося вам спостерігати дітей, які ведуть себе так само?
   
8. Які хибні батьківські установки щодо міжстатевих взаємин вам відомі? Які психолого-педагогічні поради ви могли б надати у цьому разі батькам?
   
9. Обґрунтуйте причини закономірності здійснення спільного статевого виховання у родинах та суспільних навчальних установах.
   
10. Ваше ставлення до спірних питань в організації статевого виховання в закладах освіти.
    
11. Як ви розумієте поняття «ґендерне насильство»? Чи помічали ви його прояви у дитячих спільнотах?
    
12. Перерахуйте причини та мотиви ґендерного насильства у навчальних закладах освіти. Ваше ставлення до цього явища. Складіть рекомендації вчителю та батькам з приводу попередження цього явища.
    

Література

1. Бондар Г.П. Основи статевого виховання // Позакласний час, 2004. № 7-8. – С. 130-133.
   
2. Борисова Л.М. Конспекти занять на статеві теми // Психологічна газета, 2004. – № 11. Хто я. – С. 2-13; Вчимося товаришувати. – С. 14-21; Поговоримо без хлопчиків. – 22-29; № 14 Тобі, хлопчику… – С. 4-9.
   
3. Василенко Н. Статевому вихованню – педагогічне спрямування // Освіта України. – 1997. – 26 грудня. – С. 9.
   
4. Василенко О. Від теорії до практики статевого виховання школярів // Рідна школа, 2005. – № 4. – С. 32-36.
   
5. Васютинський В.О. Хлопці і дівчата: статеворольове виховання у родині / Вихователю про психологію та педагогіку сексуального розвитку дитини: Науково-методичний збірник / за ред. Т.В. Говорун. – К.: Інститут змісту та методів навчання, 1996. – С. 59-69.
   
6. Говорун Т.В., Шарган О.М. Батькам про статеве виховання дитини. – К.: Рад. шк.,1990. – 160 с.
   
7. Городнова Н., Перепетченко Н., Мирончук В. Шпакович М. Статево рольові стереотипи на сторінках шкільних підручників. // Психолог. № 21-22, червень, 2004. – С. 114-128.
   
8. Девочки и мальчики. Две страны на территории школы [Заголовок полосы] // Первое сентября: Газета издательского дома «Первое сентября», 2004. – № 36, 22 мая. – С. 3.
   
9. Колдероун М.С., Джонсон Е.У. Програма обов’язкового статевого виховання // Світло. – 2003. – № 2. – С. 35-37.
   
10. Корсак К. Приховані небезпеки статевої освіти // Освіта і управління. – 2003. – № 1. – С. 162-169.
    
11. Корсак К. Статеве виховання – проблема чи апорема сучасних освітніх систем? // Світло. – 2003. – № 2. – С. 44-48.
    
12. Кочерга О. Психологія раннього дитинства, К.: Видавничий дім «Шкільний світ», Видавець Л. Галиціна, 2006. − 128 с.
    
13. Лосева О.К. Половое воспитание детей и подростков в семье. – М.: Просвещение, 1990. – 32 с.
    
14. Медведєв Г.П., Над’ярний А.В. Все починається в сім’ї... Із азбуки сімейного виховання. Пер. з рос. Маяковської К.М. – К.: Молодь, 1983. –104 с. „А де я взявся?” С. 63 – 71.
    
15. Олійник Л.М. Табу чи відверта розмова? Про статеве виховання дошкільнят – Дошкільне виховання, 2007. – № 11. – С. 12-15.
    
16. Ролінський В.І. Дослідження причин ґендерного насильства в школі. Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: Збірник наукових праць. – Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2005. – Вип. 7. – С. 103-107