Вихованн

Вид материала

Документы

Содержание 1. Шляхи та принципи здійснення статевого виховання Принципи статевого виховання 2. Дошкільний вік − першооснова суспільного статевого виховання Цілі та завдання статевого виховання у дошкільному віці 3. Молодший шкільний вік − становлення статевої компетентності Молодші школярі

Тема 2. Дошкільний та молодший шкільний вік – відзнаки статевого виховання

1. Шляхи та принципи здійснення статевого виховання
   
2. Дошкільний вік − першооснови статевого виховання.
   
3. Молодший шкільний вік − становлення статево компетентної особистості.
   

Основні поняття: шляхи статевого виховання, статеворольові установки, цілі та завдання статевого виховання, принципи статевого виховання, методи та прийоми статевого виховання, мастурбація та гігієна статевих органів.




1. Шляхи та принципи здійснення статевого виховання


Статеве виховання нерозривно пов’язане з етичним, фізичним, естетичним, розумовим і трудовим. Цей зв’язок націлений на формування у дітей відчуттів, свідомості і навиків поведінки.

Для сучасної постановки питання про розробку систем статевого виховання існує безліч причин. Перша, пов’язана з відсутністю диференційованого підходу до дітей відповідно до їхньої статевої приналежності. Друга − загальнодержавне неуцтво педагогів, батьків у питаннях сексуальної освіти дітей, що приводить до стрімкого зростання числа позашлюбного народження, абортів, кримінальних злочинів на сексуальному ґрунті, до відсутності ранньої орієнтації на виконання соціальної ролі батька чи матері у житті Завданням педагогів, є необхідність обліку статевих відмінностей у вихованні дітей.

Виділяють наступні шляхи статевого виховання, що пов’язані з передачею статевої та сексуальної поведінки: успадкування традицій і звичаїв, передача декларативного і реального аспектів буденної свідомості, література і мистецтво, засоби масової інформації (преса, радіо, телебачення, Інтернет), лекційна пропаганда, науково-популярна література.

Статеве виховання дитини здійснюється конкретними людьми, із якими вона спілкується або які являються провідниками цього аспекту виховної роботи. У цій якості виступають не лише батьки, вихователі і педагоги, але і однолітки, діячі літератури і мистецтва, працівники засобів масової інформації − словом, всі ті люди, чия поведінка і погляди пов’язані зі статевими питаннями та можуть опинитися у сфері уваги дитини.

Сім’я − перший в часовому аспекті і найбільш близький до дитини вихователь. Вирішальну роль у розвитку дітей звичайно відводять матері. Проте необхідно говорити про сім’ю, а не про одного з батьків, як про вихователя. Внесок матері і батька не визначається кількісною міркою «більше-менше», але істотно залежить від загальної атмосфери у сім’ї, системи відносин дорослих членів сім’ї один до одного і до дитини.

Після народження дитини у батьків формуються певні стереотипи: вони вбачають в поведінці дитини ознаки відповідності або невідповідності тому, якими в їх уявленнях повинні бути хлопчик або дівчинка. Відповідність заохочується, невідповідність зустрічає опір. Батьки говорять або висловлюють своє ставлення: «ти хлопчик, а хлопчики...»

Вважається, що батьки більше ідентифікують себе з дитиною своєї статі і більше хочуть бути моделлю для неї. На спілкування з дітьми переноситься стиль відношення між статями: батьки відносяться до дочок в деякому розумінні як до маленьких жінок, а матері до синів − як до маленьких чоловіків.

Важливе значення має бажаність або небажаність статі дитини. Більшість врешті решт приймає фактичну стать дитини, але в деяких сім’ях, незадоволення статтю, що виникає після народження дитини, може довго впливати на ставлення до дитини.

Роль батька має підноситися дитині як урівноваженого, стабільного, сильного друга дружини і дітей. Від нього очікуються стриманість у виявленні почуттів при безумовній їх наявності, справедлива і неупереджена оцінка позитивних і негативних подій. Нині міняється роль матері: жінка нерідко прагне домінувати над чоловіком і дітьми.

У гармонійній сім’ї мати з раннього віку навчає дитину тому, «як...», а батько тому, «що...»

Однолітки. Саме вони являються основним джерелом інформації про статеві відмінності і сексуальну поведінку. Ця інформація відверта, реалістична, але і дуже неточна, часто опошлена. Принципово важливим є визнання існування специфічної, прихованої від очей дорослих, дитячої субкультури, непристойного і потаєного дитячого еротичного фольклору. Характерна ознака дитячої субкультури − її демонстративне зіставлення нерідко гнітючому їх світу дорослих і навіть пародіювання цього світу, що дозволяє дітям відчути свою самостійність, стверджувати свої норми і цінності. Необхідно відзначити стійкість традицій дитячої субкультури, перехідних з покоління у покоління, не зважаючи на боротьбу з ними дорослих.

Саме серед однолітків дитина може відчувати себе як представник статі, апробувати засвоєні статеворольовi установки у спілкуванні.

Організоване навчання і виховання. Педагогічне навантаження не зростає з-за здійснення статевого виховання, оскільки основна його частка може бути розчинена в інших предметах. Повинні враховуватися різний рівень розвитку і психологічний профіль особистості. Передача дітям необхідних загальних відомостей педагогом має відрізнятися професіоналізмом.

У дошкільних закладах статеве виховання не проводиться взагалі, лише деякі вихователі інтуїтивно реалізують диференційований підхід до хлопчиків і дівчаток, акцентуючи увагу на обов’язках хлопчиків допомагати і поступатися дівчаткам, не ображати їх, заступатися за них. Разом з тим слід підкреслити, що перед педагогом стоїть складне завдання − знайти шляхи, які б сприяли дружбі між хлопчиками і дівчатками і в той же час не гальмувати процес статевої диференціації.

У школі, як правило, статеве виховання полягає у запрошенні лікаря для проведення бесід з підлітками. Проте лікар, навіть володіючи необхідною інформацією, не завжди володіє належним педагогічним досвідом, скоріш, він повинен виконувати роль консультанта для вчителів, бути вихователем вихователів, а основну роботу з статевого виховання учнів повинні проводити все-таки педагоги.

Література і мистецтво − специфічні засоби пізнання світу, змістовною основою яких так або інакше є сенс життя і місце людини у ньому. Народні казки ніколи не обходили питань статі, сексуальності, еротики. Наприклад: у казках образ Баби-Яги − це образ жінки (фізично) без властивої жінкам гуманності.

Якщо казки майже не зустрічають перешкод на шляху до дитини, то з іншою літературою і мистецтвом справа йде складніше. У даний час потік самої різної літератури, що несе будь-яку інформацію на сексуальну тему, в основному відкрито порнографічної, яка до такого ступеню затьмарила і відтіснила романтичну, чисту любов, що навіть згадка про такі відчуття викликає у підлітків саркастичну посмішку і недовір’я. Слід широко пропагувати добутки світової і вітчизняної культури, за допомогою яких відроджувати віру у велике і світле кохання, виховуючи у школярів чисті, довірчі відносини між статями.

Науково-популярна література. Література для підлітків рясніє прорахунками, пов’язаними з ігноруванням статевовікової психології читача, відсутністю не тільки методологічного, але і методичного обґрунтування. Ведучою залишається тенденція підміняти питання статі загально-гігієнічними проблемами, а питання про те, як проводити статеве виховання, обмежується формулюваннями загального типа.

Але сексологія, психогігієна статі, статеве виховання − не область прояву життєвої мудрості авторів, а спеціальна сфера теорії і практики. Потрібна серія науково-популярних видань з питань статевого виховання для всіх контингентів школярів і підлітків, хлопців і дівчат. Необхідні цикли лекцій для школярів, які охоплювали б такі проблеми, як медичні аспекти статевого дозрівання, аборт, контрацепція, рання вагітність і її вплив на здоров’я матері і дитини, венеричні захворювання тощо. Назви таких лекцій повинні бути діловими, чіткими, позбавленими привабливості і грайливості. Необхідні лекції і про психологію стосунків людей, про кохання та подружжя. Одне з типових утруднень, що пов’язане з рішенням питання про те, якими повинні бути лекції для хлопчиків і дівчаток: спільними або роздільними. Це передусім залежить від теми лекції. Звичайно, про гігієну менструального періоду треба розповідати дівчаткам окремо, як і хлопчикам − про полюції і мастурбацію. Але загальні питання цілком можливо давати і для змішаної аудиторії. Більш того, за винятком поглибленого викладу специфічно «чоловічих» або «жіночих» тем робота у різностатевій аудиторії успішніше і ефективніше: вона готує до взаємних стосунків на основі достатнього знання про особливості людей своєї і протилежної статі, знімає наліт сором’язливої таємниці з обговорення психосексуальних проблем, стимулює відчуття взаємної відповідальності.

Педагог, який здійснює статеве виховання, повинен розібратися з власним ставленням до проблем статі і співвідносити його із завданнями і принципами здійснення даного аспекту виховання.

Принципи статевого виховання

Принципи статевого виховання дітей походять з логіки психології та фізіології віку та узгоджуються з логікою виховного процесу. Комплексне урахування та інтегративне застосування їх допоможе здійснити завдання статевого виховання. Ці принципи у поєднанні з загальними принципами виховання дітей гарантують адекватний біопсихосоціальний розвиток особистості дитини.

1. Принцип гуманності. Основна ідея − людина − основна цінність суспільства, віра у можливості кожної дитини, захист достоїнств та основних прав, повага до особистості, забезпечення педагогічного комфорту та психологічного здоров’я. В основі цього принципу, прийняті до уваги особливості статевого виховання, яке сприяє рівноправності між статями. У груповому спілкуванні діти проявляють біологічні та психологічні особливості та відмінності, що дає їм можливість для поповнення та реалізації здібностей, як представників власної статі в ігрової та навчальній діяльності за інтересами. У процесі міжстатевого спілкування коригуються неправильні уявлення про протилежну стать. Гуманізація статевого виховання допомагає сприймати дитину, як повноцінного партнера в умовах міжстатевого співробітництва. Педагогічна взаємодія, заснована на принципі гуманності допомагає здолати егоцентризм та індивідуалізм дитини та сформувати команду для роботи у групі та толерантність у взаємовідносинах.

2. Принцип толерантності. Він тісно пов’язаний з принципом гуманності. Як один з боків виховання, статеве виховання орієнтує дітей зрозуміти статеві взаємовідношення згідно цінностям суспільства, в якому вони живуть. Приймаючи до уваги принцип толерантності, враховуючи інтерес дитини, педагог допомагає їй сформувати свою статеву ідентичність через уміння будування толерантних стосунків:

• поставити дитину на місце іншої, зрозуміти почуття та думки до себе, як своєї так і протилежної статі;
  
• враховуючи точку зору іншої дитини, зіставити її з особистою, спробувати пов’язати її із статтю до якої вона належить;
  
• сприймати та не ігнорувати емоції інших, розвивати почуття емпатійності, як до дітей власної статі так і до дітей протилежної статі.
  

Щоб сформувати ці уміння необхідно спиратися на принцип толерантності як під час педагогічної взаємодії педагога з дитиною так і у спілкуванні між дітьми. Педагог допомагає дитині проявити толерантність у всіх формах педагогічної взаємодії, та провокує ситуації де дитина грає роль, переживає позицію інших. Рольові імпровізації допомагають дитині відчути статеву різницю, ствердитися у власній статевій ідентичності та відчути задоволення від статі, до якої вона належить. Розвиток умінь для толерантних відношень до іншої статі (від своєї та протилежної статі) є передумовами для толерантності у майбутніх відношеннях.

3. Принцип гетерогенності у вихованні. Цей принцип у вихованні виводиться з статевої ідентичності дитини. У роки, коли формується статева ідентичність дитини, щоб відкрити ясніше її індивідуальність, педагогу потрібно орієнтувати педагогічну взаємодію беручи до уваги стать дитини, і залежно від цього схвалювати за жіночі або чоловічі прояви поведінки. Принцип гетерогенності у вихованні витікає з гетерогенності суспільства та різниці генної інформації між індивідами. Це означає не треба зневажати індивідуальність будь-якої дитини, яка унаслідує соціальний досвід, отриманий від різнорідного соціального середовища. Педагог стверджує статеву ідентичність дитини у різноманітній діяльності з однолітками:

• спільна діяльність, в якій переплітаються відношення співпраці, як між одностатевими так і різностатевими дітьми;
  
• соціально значуща, цікава та динамічна діяльність, яка спричиняє соціальні зміни та допомагає засвоювати статеві ролі дітям;
  
• емоційно насичена діяльність, яка дає можливість дитині зазнавати важливі для неї переживання у процесі взаємодії та статеворольового спілкування.
  

4. Принцип адаптивності Зрозуміти гетерогенність у ході статевого виховання дитини допоможе принцип адаптивності. Він припускає не пасивне засвоєння дітьми статеворольових стереотипів поведінки, а активне оволодіння ними за допомогою інтерактивних методів і форм статевого виховання. При таких педагогічних технологіях формування норм статевої поведінки засвоюється не зовні, а переходить у внутрішній план, тобто інтериарізується.

Серед умінь адаптації, формування, яких потрібно починати з дошкільного віку, особливе значення має прийнята, як норма мобільність у всіх і особливо у стосунках з іншими, створення безперервних та широких контактів та зв’язків. У наслідок високого ступеню адаптації та мобільності у взаємовідносинах з іншими, у дітей виникають типові чоловічі та жіночі якості і прояви, які треба сформувати.

5. Принцип спільної дії. Цей принцип означає взаємопроникнення та взаємне доповнення соціальних інститутів, які впливають на формування статевої ідентичності дитини.

Статеве виховання − це кооперативна справа, яку треба починати у сім’ї та продовжувати у дитячому садку, школі та у всіх організаціях, які мають відношення до виховання дітей, де дорослі зобов’язані бути підготовленими до цього. У дошкільному віці формується початкова статева ідентичність та досягає свого утвердження. Дошкільний вік розглядається як найсприйнятливіший для розвитку ставлення до світу та до себе, як представника певної статі (Д.Н. Ісаєв, В.Б. Каган, І.С.Кон та ін.). Необхідна спільність між батьками та вчителями, орієнтовно загальної цілі − формування статевої ідентичності та відповідної статевої поведінки. Обов’язковою умовою статевого виховання є єдність виховних впливів батьків та педагогів.

6. Принцип урахування вимог часу. (адорація). Цей принцип обумовлюється швидкою зміною технологій, яка відображається на мобільності відношень між людьми, на безперервній змінності та гнучкості ціннісних орієнтацій. У дітей з дошкільного віку виховуються різноманітні цінності, приймаючи до уваги реальність, що постійно змінюється та які відповідають часу, в якому живе дитина. Формування відношень до себе, у тому числі і як до представника певної статі представленні через наступні цінності:

• пізнавальна цінність − відкриття свого «Я» − дитина диференціює себе від світу, відкриває для себе однакові риси з іншими дітьми своєї статі та розрізняє з іншою статтю, розуміє свою унікальність; виникає інтерес до свого життя (створення, народження та розвитку та життя близьких, перша уява про майбутнє; виникає відношення до життя та смерті, до безсмертя);
  
• цінність перетворення − активність дівчат та хлопчиків знаходить вираження в різних діяльностях, тому педагоги створюють умови для діяльності;
  
• цінність переживання − потрібно забезпечити педагогічне середовище, що привертає увагу до почуттів, вчити відчувати своє тіло та управляти ним, насолоджуватися грою яка проявляє духовні та фізичні сили та дає почуття фізичної та психологічної захищеності.
  

Найсприятливіші умови формування загальнолюдських ціннісних орієнтацій особистості створюють ситуації сумісного переживання.

Статеве виховання, що здійснюється батьками та педагогами є необхідним у формуванні дітей різного віку адекватного ставлення до питань статі. Це досягається через цілеспрямовану систему статевого виховання. Якщо не організувати процес статевого виховання, то психосексуальний розвиток дитини піде шляхом випадковості, стереотипу і шаблонності чи шляхом розпусти і бездушності. Необхідним є подолання стереотипів, коли статеве виховання розглядається як процес який не потребує спеціальної уваги який не становить складності через те, що не має обмежень у віці. На думку А.Б. Залкінда не існує віку в якому не треба враховувати разом з іншими факторами статеві агенти. Статеву еволюцію слід вивчати з народження дитини, інакше у зрілому віці складно буде зрозуміти, чому статева сфера має дуже складну форму.

Потреба у знаннях про стать та статеві особливості із віком дитини зменшуються, тому як скритність та сором запобігають освічених у цій сфері дітей від проявлення шкідливих звичок, та передчасного статевого ваблення. Недооцінка педагогічного впливу на біосоціальні прояви статі при формуванні та розвитку дитини може призвести до серйозних проблем які складно піддаються корекції у зрілому віці.


2. Дошкільний вік − першооснова суспільного статевого виховання


Дошкільний період дуже важливий для виховання чоловічої та жіночої ідентичності. У цьому процесі значну роль відіграє уявлення про чоловічу і жіночу ролі. При статевому вихованні разом з формуванням статевої ідентичності дитина засвоює і статеву роль. Практично від самого народження хлопчики та дівчата виховуються згідно утвердженій традиційній схемі статевих ролей. Зі статевою роллю пов’язані очікування, що відповідають статевій приналежності дитини. У певній мірі під час спілкуванні з хлопчиками чи дівчатками дорослі допомагають їм зрозуміти щодо статевих ролей. Проте оволодіння статевою роллю є не спонтанним, а поетапним процесом. За К. Шау (Р.Дж. Корсіні, 1998) розвиток статевої ролі вивчається у п’ятьох основних напрямах:

• Розвиток статевої ідентичності, що називається статевою орієнтацією та відображає особисті перцепції людей до себе по відношенню до їх статі.
  
• Розвиток статевої константності (усвідомлення постійності й незмінності статі), що діти розуміють у дошкільному віці.
  
• Знання про статеві ролі, оволодіння якими починається у дошкільному віці і збагачується з віком.
  
• Акцентування на статевих ролях, а також статеворолевих нормах, атрибутах, що включають оціночний компонент, пов’язаний з правильністю чи справедливістю існуючих стереотипів
  
• Статево-ролева поведінка.
  

Статеве виховання у дошкільному віці – процес цілеспрямованих впливів на дітей, спрямованих на формування у них статевої ідентичності та засвоєння статевих ролей, на позитивне ставлення до власної статевої належності та встановлення гармонічних відносин з дітьми своєї та протилежної статі.

Статеве виховання у дошкільному віці повинно забезпечувати початкове оволодіння уміннями культури поведінки та спілкування між двома статтями, орієнтувати дітей на адекватну модель поведінки, допомагати розібратися у чоловічих та жіночих ролях у суспільстві, усвідомлення майбутньої проекції на власну статеву роль.

Цілі та завдання статевого виховання у дошкільному віці

• збагачення уявлень про «чоловіка» та «жінку» через види діяльності та пов’язані з ними професійні та особистісні якості;
  
• створення педагогічних умов та ситуацій для опосередкованої реалізації еталонних занять, «чоловічої» та «жіночої» поведінки в іграх та реальних взаємовідносинах з однолітками;
  
• формування гуманного відношення з однолітками своєї та протилежної статі, що виражено взаєморозумінням та співучастю;
  
• виховання потреб та розвиток умінь турбуватися про здоров’я свого організму, через підтримку чистоти та зовнішнього вигляду.
  

У дітей 3-7 років розвивається індивідуальність яка проявляється через формування ідентичності, що сприяє появі новоутворювань: осмислення свого «Я» − образу дівчини чи хлопця, первинне осмислені своїх переживань залежно від стадії статевої ідентичності.

Задачі статевого виховання спрямовані на формування індивідуальності дітей 3-7 років, в основі якої міститься статева ідентичність (О.Л. Кононко):

• допомогти дитині усвідомити свою « Я-ідентичність » яка вміщає типові характеристики статі – анатомічні особливості людського тіла та формування особистого «Я-образу», який пристосовується до соціальних умов та проявляється в них;
  
• сформувати уявлення про етапність у розвитку людини: зародження, народження, дорослішання, старість, закінчення життєвого шляху, у ході яких дитина отримує відповіді на питання, стосовно продовження людського роду, життєвих цінностей;
  
• формувати готовність для виявлення щирості, поваги, партнерських відносин з однолітками обох статей;
  
• розвивати комунікативні уміння для реалізації різних статеворольових репертуарів в ігрових ситуаціях та реальній життєвій діяльності у дошкільних навчальних закладах;
  
• формувати уявлення про поведінку з незнайомими людьми та навички особистої безпеки.
  

Згідно до сформульованої мети статевого виховання та задач, що походять з неї, критерії статевого виховання дівчат та хлопців у дошкільному віці зводяться до формування статевої ідентичності, в основному у спосіб статевої диференціації та статевого самовизначення. Зробити зрозумілим для дитини незворотність статі.

Ефективність виховної взаємодії, спрямована на формування статевої ідентичності дитини в дошкільному віці, що прямо обумовлено методами статевого виховання. Вони являються інструментами, які працюють для досягнення цілей та задач статевого виховання.

При визначені методів статевого виховання у дошкільному віці слід спиратися на педагогічні вимоги до методів виховання:

• показати норми поведінки, які необхідні збагатити соціальним досвідом людини;
  
• поставити конкретну задачу;
  
• мати стимулюючу та «обмежену» функції, види яких вказують на початок та завершеність дії, на надання допомоги, на припинення дії;
  
• допомогти вихованцям розібрати зміст, користь та необхідності дії, вчинку.
  

Дитяча індивідуальність проявляється через статеворольовi прояви. Тому, враховуючи складність та делікатність статевого виховання у дошкільному віці визначимо деякі методи виховання, які сприяють реалізації цілей та задач статевого виховання. Одним з методів педагогічної взаємодії в дошкільному віці, який часто використовується є приклад. Він також підходить для статевого виховання дітей, його застосування витікає з вікових та індивідуальних особливостей − невеликий життєвий та соціальний досвід; гнучкість особистісної моделі поведінки; сильно виражені наслідування та емоційний відгук, які проявляються при статевому вихованні. Якою би маленькою не була дитина, наслідування оточуючим її людьми має вирішальну роль для засвоєння нею статевої поведінки. Дитина орієнтується на їхню модель поведінки та поступово окреслює власну лінію статевої поведінки. У різні періоди дитинства, індивідуальні зразки для наслідування підкріплюються наслідуванням референтній групі. Ось чому при статевому вихованні дитини дошкільного віку дуже важливим є вибір прикладів. Важливим є варіаційне використання прикладів: старшокласник-старшокласники; одноліток-однолітки; старшого віку дитина-діти однієї статі. У результаті різноманітних прикладів дитина усвідомлює свою статеву ідентичність і формує інтегральну модель статевої поведінки.

Дуже слушним є використання прикладів художньої літератури і народної творчості. Літературні і казкові герої чоловічої та жіночої статі, кіно і телевізійні фільми для дітей, мультиплікаційні фільми. Спостерігаються взаємовідносини і культура спілкування між статями. Приклад впливає на почуття і поведінку дитини, яка через наслідування швидко і звичайно, природно наблизиться до суспільства. Наслідування, виражене в перші роки дошкільного дитинства, продовжується і в наступні, але ніколи не є прямим копіюванням прикладу, а виступає інтеріоризованою поведінкою, в якій проявляються якісь дії нового типу, схожі спільними рисами з прикладом, так і оригінальні дії. Велику роль при виборі прикладу і закріпленні типових статевих стереотипів відіграє вплив, роз’яснення і поради батьків і вчителів.

Другий метод статевого виховання дитини дошкільного віку – вправа. Вона тісно пов’язана з прикладом, так як через вправу сприйняті зразки стають саме поведінкою дітей. Цей метод спрямований на оволодіння культурою спілкування дитини, через формування позитивних взаємовідносин дітей, як однакової статі, так і різної. У повсякденному спілкуванні дитина оволодіває, проявляє і відстоює певні взаємовідносини з ровесниками, найважливішими є повага і толерантне, добре ставлення, яке вимагає спеціального педагогічного середовища. Тому педагог провокує ситуації в яких діти проявляють повагу один до одного. В ігрових ситуаціях (рольові ігри – сюжетні, театралізовані) та у проблемних ситуаціях: хлопці тренуються чоловічим манерам – уступати місце, відчиняти двері, подавати руку, надавати першу допомогу; а дівчата – помічати кавалерські вчинки хлопців і дякувати їм. Взаємні компліменти, взаємодопомога, чуйність формують у дітей дошкільного віку культуру поведінки. Через вправи в різних ситуаціях діти проявляють і спостерігають різні моделі поведінки, основа якої формує власну статеворольову модель.

Метод вправи ефективний у поєднанні з методом заохочення. Воно належить до емоційної сфери дитини. Позитивне оцінювання якостей особистості, які проявляється у вчинках, заохочує дитину і вона відчуває задоволення від зробленого. У дошкільному віці, коли у дитини оцінюється і формується модель статеворольової поведінки, заохочення з боку старших (батьків, вчителів) допоможе статевому усвідомленню. Заохочення стимулюють певну поведінку і дитина починає поступово засвоювати уміння контролювати свою поведінку. Через обмірковану систему заохочень у спілкуванні діти проявляють ґендерну ідентичність. Відомо, що зі стимулами, які виконують мотиваційну функцію, не потрібно зловживати як з позитивними, так із негативними оцінками. Тому потрібно утриматися від заохочення тоді, коли не потрібно. Їхня ефективність визначається умінням використовувати різноманітні прийоми. Так як радить нам Я. Корчак «сердитий погляд вихователя, жарт, порада, поцілунок, слово в якості нагороди, словесні заохочення» – це лікувальні процедури, які потрібно призначати великими та малими дозами. Часто або рідко, залежно від нагоди і від особливості організму. Заохочення повинно бути індивідуальним. Враховуючи психологічні особливості дитини, її розумовий і емоційний стан, певну ситуацію.

Найсприятливіші умови розвитку індивідуальності дитини утворюють ігри і діяльність за вибором. Ось чому ігрові методи підходять для вирішення цілей і завдань статевого виховання дітей дошкільного віку. Ігрове завдання у сюжетно-рольовій грі – виявлення уваги, стурбованості, доброти – дає стимул хлопчикам і дівчатам до партнерських проявів з добрими намірами. Поряд з типажем персонажів виховання мужності та жіночості у театральних іграх діти переживають разом і висловлюють різний стан – захоплення, впевненість, прояв довіри доповнює їх особисту характеристику як представників певної статі. В іграх, які розвивають пізнавальну сферу та розумові здібності, хлопці та дівчата виконують задачі і досягають результату спільними зусиллями, переживають радість чи смуток від досягнутого успіху чи невдачі. Так поряд з ґендерними формуються андрогінні якості. Рухливі естафетні ігри розвивають швидкість, спритність, кмітливість, тому елемент змагання необхідний для дітей різної статі. Педагог застосовує ігрові методи як для формування статевої ідентичності, так і для коректування нетипових проявів.

Засвоєння адекватної моделі поведінки, яка базується на ідентичності статевої ролі та міжстатевих взаємовідносинах; розвиток індивідуальності дитини у процесі статевої ідентичності. Статева вихованість проявляється у культурі взаємовідношень між двома статями через гнучкість та мобільність статеворольової поведінки, з характерними віковими вміннями.

Статеве виховання спрямовано на виховання розумного ставлення до статі, забезпечує фізичне та психічне здоров’я підростаючих дітей, сприяє їх гармонічному розвитку та повноцінному формуванню статевої поведінки.

Батькам слід не впустити формування навичок статевої гігієни у дітей цього віку. Чи вміє дитина мити все тіло теплою водою, обтирати тіло і мити ноги холодною, стежити за нігтями, самостійно зачісуватися? Розвинуті з дитячих років навички гігієни тіла важко переоцінити. В дошкільному віці батьки повинні допомагати малюкові засвоїти гігієнічні правила, які допоможуть у зрілі роки зберегти здоров’я, працездатність, можливість народжувати й виховувати повноцінне потомство. Все це безпосередньо стосується засвоєння дитиною статевої ролі. Через порушення гігієнічних норм у догляді за дитиною батьки можуть ненароком спровокувати її ранні статеві відчуття, які в майбутньому принесуть підлітку небажані статеві потяги – онанізм (мастурбацію).


3. Молодший шкільний вік − становлення статевої компетентності


Молодший шкільний вік – період від сформованої статевої ідентичності до початку статевого дозрівання, таким чином, від 6-7 до 11 років. Індивідуальні границі цього періоду можуть коливатися, особливо якщо їх оцінювати за окремими сторонами розвитку. Протягом цього періоду відбувається перехід від адаптації до індивідуалізації. Хоча на цей вік припадають критичні періоди багатьох сторін гормональної, фізіологічної і психологічної статевої диференціації, детермінанти розвитку, що залежать від середовища. Самі по собі вони незалежні: хлопчиків і дівчинок однаковою мірою стосується і розширення кола і якість спілкування, і поява нових – шкільних – обов’язків, і підвищення інтелектуального й емоційного навантажень, і застосування критеріїв самооцінки і багато іншого.

М. Хьюз відзначав, що на першому році навчання хлопчики частіше дівчинок відчувають труднощі в емоційній адаптації, координації рухів, мовленні, проявах наполегливості. На другому році навчання дівчинки перевершують хлопчиків у мовних завданнях, уступаючи їм у моторних навичках і розвитку просторової пам’яті. До кінця навчального року стомлюваність виявляється більше у хлопчиків і виражається у розгальмуванні, непосидючості, відволіканні. Звідси можна зробити висновок, що хлопчики важче переносять психологічні навантаження.

Приходько Ю.О. зазначає, що до 6-7 років завершується процес статевої ідентифікації. У молодшому шкільному віці розуміння дітьми відповідних статі соціальних очікувань продовжує поглиблюватись. Дітям цього віку вже доступне розуміння того, що чоловіки та жінки можуть поєднувати різні типи поведінки, вони також можуть прийняти відступи від статевих стереотипів. Так, в одному з досліджень дівчаток віком 7-11 років запитували, кому більше, чоловікам чи жінкам, підходять ті чи інші заняття й якості. Молодші діти були у своїх відповідях більш категоричними, ніж старші, і при цьому зберігали стереотипність рольових приписувань. Проте ці діти, на відміну від дошкільнят, виявили більшу гнучкість мислення, у них простежувалось чітке розуміння постійності статі та усвідомлення безповоротності статевої приналежності.

Діти молодшого шкільного віку віддають перевагу заняттям і ролям відповідно до своєї статі. Однак хлопчики виявляють більшу стабільність у цьому, їх дуже притягують чоловічі заняття і вподобання, ніж дівчаток – жіночі. Багато дівчаток цього віку надають перевагу іграм, які характерні для хлопчиків. Це можна пояснити тим, що в багатьох культурах чоловіча роль має більш високий статус, ніж жіноча, а тому дівчаток приваблює діяльність, яка традиційно вважається чоловічою.

У ряді досліджень показано, що хлопчики кращі у виконанні завдань, що вони вважають «чоловічими», а дівчинки краще справляються з «жіночими», на їхню думку, завданнями. Хлопчики виявляють більше інтересів до завдання при матеріальному, а дівчинки – при емоційному заохоченні успіху. Звернувшись до дорослого життя, ми побачимо те ж саме: жінки, як правило, з іронією відносяться до того значення, яке чоловікам додають різного роду знаки відмінності. Відмінності між статями виявляються також у тому, що у хлопчиків більший рівень домагань. Хлопчики краще виконують завдання поодинці, а дівчинки – у змішаній за статтю групі. За даними досліджень у галузі гігієни дітей і підлітків, у школах звичайного типу в хлопчиків рівень невротизму вище, ніж у дівчинок, а втім до кінця четвертого класу ця різниця стирається.

Дівчинки акуратніше хлопчиків, більше хлопчиків схильні відповідати вимогам дорослих і завойовувати авторитет, подобатися дорослим. Дівчинки ближче до умовного портрета «гарного учня». Бути «поганим учнем» стає свого роду хлоп’ячим статусом. Те, що «середовище визначає розвиток дитини» через переживання середовища, позначається не тільки на особливостях процесів адаптації і компенсації у хлопчиків і дівчинок, але й у більш широкому плані – на взаєминах статей. Дівчинки досить швидко засвоюють тон некритичної переваги над хлопчиками, що спотворює статеву соціалізацію.

Ігри і заняття хлопчиків – війна, спорт, космос, пригоди, «чоловічі» кружки за інтересами. Хлопчики зачитуються героїчними творами, захоплюються пригодницькою, військовою, детективною тематикою і наслідують своїх героїв. Часто при цьому вони переймають зразки грубої «мужності»: пробують курити, учаться по-особливому спльовувати, ходити «особою» чоловічою ходою, тримати руки в кишенях тощо (усі ці деталі дуже залежать від часу і моди). У них з’являється особлива потреба у близькості до батька, наявністю загальних з ним справ. Якщо батька немає чи відносини з ним не ладяться, то виникає потреба у особі, яка замінить батька, якою може стати керівник кружка, тренер у спортивній секції, вчитель-чоловік.

Дівчинки у своєму колі обговорюють літературних і реальних «принців» і «лицарів», починають збирати портрети артистів, співаків і в кого-небудь з них «закохуються», заводять перші зошити, у які записують цікаві пісні, вірші, що часто здаються дорослим примітивними. Виникає особлива потреба близькості з матір’ю. Потреба близькості з батьком (чи дорослим, який його замінює) далеко не завжди займає в дівочому житті цього періоду належним образом оцінюване місце.

І для дівчинок і для хлопчиків молодший шкільний вік – це час статеворольвого розвитку через самовизначення в системі статевих відносин. Цей розвиток містить у собі виникнення інтересу до протилежної статі, що виявляється у своєрідному залицянні. Його своєрідність можна зрозуміти, якщо врахувати, що цей потяг протидіє ситуації відштовхування. Хлопчику треба, не викликавши осуду однолітків, показати дівчинці, що він виділив її серед інших дівчинок, і звернути її увагу на себе. Ці внутрішні суперечливі задачі зважуються через систему агресивних (хлопчики) і оборонних (дівчинки) дій. Іноді хлопчик у відповідь на питання, навіщо він смикнув дівчинку за косу, відповість: «А вона мені подобається». Таке усвідомлене пояснення у вустах дитини скоріше виключення з правил, але виключення, яке дуже уточнює саме правило. Серйозних конфліктів між дітьми це залицяння не викликає. Відсутність його може викликати у дівчинки почуття власної непривабливості. Дівчинки часто самі провокують хлопчиків на такий прояв уваги, усіляко жартуючи над ними. Іноді ж, нагадуючи тим самим дорослих жінок, вони беруть ініціативу на себе. В останні 10-15 років це трапляється раніше і частіше, відбиваючи особливості прийняття статевих ролей у культурі.

По досягненню 9-10 років відносини між однокласниками – хлопчиками і дівчатками – виходять на новий рівень. Це пов’язано з формуванням у молодших школярів уявлень про те, яким повинен бути хлопчик і якою повинна бути дівчинка. Природно, що уявлення дівчаток про хлопчиків і про себе не співпадають з уявленнями хлопчиків про дівчаток і про себе. У зв’язку з цим накопичуються взаємні претензії і негативні відчуття по відношенню один до одного (розчарування, образи, злість, заздрість та ін.), накопичується досвід конкуренції і суперництва. Тому навіть за наявності взаємних симпатій вони соромляться їх відкрито проявляти.

Особливості поведінки нерідко викликають у цей період в батьків тривогу і прагнення призвати дітей до «порядку». Однак, якщо вихователі все-таки домагаються «успіху», це заважає повному і розгорнутому проходженню закономірного етапу розвитку. Надолуження його в наступному виражається у інфантильно-агресивних способах залицяння тоді, коли воно вже повинне переходити до більш зрілих форм.

У молодшому шкільному віці характер починає виявлятися більш чітко і виразно. У 10-літньому віці хлопчики більш екстраверті, а дівчинки більш нестабільні і менш щирі. При сторонніх дівчинки менш охоче розкривають своє «Я». Хлопчики у порівнянні з дівчинками – більш активні і наполегливі, більш напружені і схильні до ризику, менш виконавчі і чуттєві, мають менший самоконтроль. Статеве виховання припускає більш глибоке проникнення особливо в характер особистості хлопчика і дівчинки, а не безстатевої особистості взагалі «учня».

Особливості статевого виховання у молодшому шкільному віці:

• воно є істотною неподільною стороною цілісного процесу виховання, але відрізняється специфічними особливостями, які вимагають розглядати його, як самостійну педагогічну проблему;
  
• об’єднано інтегративними зв’язками та взаємодіє зі всіма аспектами виховання, які є найбільш близькими до нього – з мораллю та естетикою, що є основою для розглядання його структури;
  
• його складність та важливість при формуванні особистості зумовлені необхідністю педагогічних доцільних технологій, які відповідають віку, індивідуальності та статі дитини;
  
• щоб бути ефективним, та сприяти формуванню статевої самосвідомості індивіда, необхідно його здійснення, як складної взаємодії зі всіма соціальними факторами;
  
• спрямовано на особистість з метою самовизначення її статевої приналежності та формування особистісних якостей та рис характеру при стосунках з представниками протилежної статі.
  

Молодші школярі у своїх запитаннях приділяють увагу таким фізіологічним явищам, як менструація та полюція. Багато фахівців вважають, що дорослі повинні починати розмову на ці теми самі без чекання запитань. Краще дати інформацію про ці явища до 11-12 років. Краще, щоб дитина пізнала це на рік раніше, ніж на годину пізніше.

У сім’ях в молодших школярів простежується тяжіння хлопчаків до батька, а дівчат − до матері. Це треба обов’язково використовувати для вихованім міжособистих відносин. Спільні заняття чоловічим або жіночим ділом наближають дітей до батьків і дають певний поштовх до відвертих розмов на хвилюючі дітей проблеми. Не має сумнівів, що у цьому віці дуже важливе місце займуть особисті вчинки дорослих. Які б красиві слова не говорив батько сину про повагу до жінки, син буде керуватися зразками дійсної поведінки свого батька.

Статеве виховання повинно проводитись у комплексі − у школі та вдома, і дуже важливо, щоб не було розбіжності між вихованням в школі і вдома, щоб відповіді на запитання дітей були приблизно однакові, але ні в якому разі не суперечили один одному. Для цього потрібні співбесіди батьків з вчителями на проблеми виховання, у тому числі і статевого виховання. На жаль, деякі батьки вважають себе здатними самостійно оволодіти методами правильного виховання, але важливо не тільки знати, а вміти проводити послідовно узгоджене з школою виховання.

У педагогічній практиці існують два напрямки первісного статевого виховання молодших школярів. Перше – вчителі намагаються затушувати будь-які розбіжності між хлопцями і дівчатами, не розділяючи їх ні в іграх, ні в праці, ні в суспільній роботі. Така зрівняльна педагогіка послаблює виховання, позбавляє його конкретності і життєвості. Інший підхід – різкій розподіл хлопців і дівчат. Слід зазначити, що обидва ці підходи хибні. Адже, у процесі статевого виховання у молодшому шкільному віці створюються можливості для формування та стабілізації статевої ідентичності дітей, для створення позитивного ставлення дитини як до себе, так і до представників протилежної статі, а також оволодіння навичками статевого самоствердження.

Здійснюючи статеве виховання молодших школярів варто враховувати такі моменти, як початок виховного впливу школи, процес адаптації дітей до навчального навантаження, до шкільного життя, формування класного колективу. Для молодших школярів характерні також слабка придатність до високопродуктивних темпів роботи, нездатність до концентрації уваги, швидка стомлюваність тощо. Однак молодші школярі, у першу чергу дівчинки, дуже сприйнятливі до виховних процесів: авторитет учителя для них дуже високий. У цьому віці чітко виявляється характер відносин до однолітків іншої статі. Дівчинки скоріше і легше, як правило, адаптуються до нових умов, чому в істотній мері сприяє і той факт, що за рівнем «біологічної» зрілості вони помітно (на 1-1,5 року) випереджають хлопчиків.

Зміст статевого виховання в молодших класах включає такі питання, як поняття родини, місце родини в суспільстві, права й обов’язки членів родини, сімейні традиції, статеві розходження у природі й у людському суспільстві. Необхідно розглянути питання про поділ професії в суспільстві на чоловічі і жіночі, підкресливши, що такий розподіл заснований на схильностях чоловіків і жінок до визначеного роду діяльності і найкращої їхньої здатності виконувати визначену роботу, а також на тім, що однією з важливих задач суспільства є збереження здоров’я жінок, їхньої здатності бути матерями і виховувати дітей. З цього випливає, що найбільш небезпечні професії для здоров’я жінок – професії чоловічі.

Розглядаючи питання про статеві розходження варто враховувати, що у статевих питаннях молодші школярі виявляють чисто пізнавальний інтерес. Задаючи питання і вислухуючи відповідь на нього, дитина з’ясовує для себе лише якусь обставину. Іноді вона хоче довідатися значення почутого десь слова, і запитує, не маючи уявлення про те, що це слово означає. Сам факт звертання до дорослого за роз’ясненням почутого, є доказом, що нічого поганого в цьому слові для дитини немає, інакше вона не звернулася б до дорослого. Діти дуже тонко почувають неправду і не хочуть пошиватися «у дурні». У випадку ж, якщо дитина одержала правдиву і для її рівня сприйняття вичерпну інформацію від близької людини (батька, учителя), то почувши у дворі цинічний вимисел, вона легко спростує його і доведе істину, тим самим затвердить себе в очах однолітків. Одночасно зміцниться довірчий зв’язок між дитиною і дорослим.

Педагог має враховувати, що у цьому віці дівчинки, як правило, майже не мають досвіду спільної діяльності з хлопчиками. Тому необхідно намагатися організувати спільну діяльність хлопчиків і дівчинок у класі, сформувати в них здатність до поділу обов’язків в інтересах загального позитивного результату.

О.А. Кузнєцова виводить принципи статевого виховання молодших школярів:

• врахування вікових та індивідуальних особливостей статі;
  
• довірливість;
  
• врахування інтелектуального рівня, знань про статі, які є в наявності;
  
• ефект «першого враження»;
  
• зрозумілість;
  
• диференційований характер, адресність;
  
• поетапність, послідовність;
  
• правдивість;
  
• індивідуальний підхід;
  
• єдність моральних знань, установок і реальної поведінки, відносин між статями
  

У системі статевого виховання дітей молодшого шкільного віку можна визнати наступні методи:

• аналізування та обговорення проблемних ситуацій, які пов’язані з підходящими формами поведінки для статі, зі статеворольовим стереотипами та взаємовідносинами між дівчатами та хлопчиками;
  
• обговорювання дитячих листів, в яких відображені специфічні проблеми, які хвилюють хлопців та дівчат до 11-12 років;
  
• обговорення художньої літератури для дітей через яку збагачується уява учнів про мужність та жіночність для адекватної статевої поведінки;
  
• ігрові ролі та ігрові ситуації, які формують вміння орієнтуватися у виборі способу спілкуванні з людьми іншої статі (дорослі, однолітки);
  
• інсценування проблемної ситуації у спілкуванні між людьми двох різних статей − через цей метод формується уміння учнів приймати ефективні рішення, знаходити адекватні способи, щоб підтримати позитивне ставлення до себе та до людей іншої статі у стресових ситуаціях;
  
• бесіди на теми, що пов’язані з культурою спілкування між дівчатами та хлопцями.
  

Питання для самоконтролю

1. Назвіть шляхи статевого виховання, що пов’язані з передачею статевої та сексуальної поведінки?
   
2. Охарактеризуйте принципи статевого виховання. Який би неврахований принцип ви додали б до цього списку?
   
3. Назвіть основні напрямки вивчення розвитку статевої ролі. Які цілі та завдання статевого виховання у дошкільному віці?
   
4. На що спрямовані задачі статевого виховання у дошкільному та молодшому шкільному віці?
   
5. Які методи статевого виховання вам відомі?Які з них, на ваш погляд оптимальні для дітей дошкільного віку? Молодшого шкільного віку?
   
6. Визначте розбіжності у вихованні хлопців та дівчат, які слід враховувати вчителю початкової школи?
   
7. Назвіть відзнаки статевої поведінки молодших школярів, що пов’язані з їх сексуальним розвитком.
   
8. Особливості статевого виховання у молодшому шкільному віці. Наведіть хибні приклади практики статевого виховання у початковій школі.
   
9. Що ви порекомендуєте вчителю початкової школи для створення позитивного ставлення дитини як до себе, так і до представників протилежної статі, а також оволодіння навичками статевого самоствердження.
   

Література

1. Відверта розмова про «це» / Пер. з ісп. О. Юдіної. – К.: Країна Мрій, 2006. – 208 с. (29)
   
2. Гончаренко А.М. Особливості виховання гуманних взаємин хлопчиків і дівчаток дошкільного віку // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді. – К.: Наук. думка, 1999.
   
3. Єремєєва В., Хрізман Т. Хлопчики та дівчатка: два різних світи. – К.: Редакція загально-педагогічних газет, 2003. – 112 с. (Бібліотека „Шкільного світу”).
   
4. Єфименко М. Хлопці – козаки, а дівчата – квіточки. Статева культура у фізичному вихованні дошкільнят // Дошкільне виховання, 2000. – № 9. – C. 14-15.
   
5. Кікінежді О. Ґендерне виховання змалку // Дошкільне виховання, 2006, № 2. – С. 3-6.
   
6. Коломинский Я.Л. Полоролевое развитие ребенка в дошкольном возрасте // Генетические проблемы социальной психологии / Под ред. Я.Л. Коломинского, М.И. Лисиной. – Минск, 1985. – С. 176-190.
   
7. Коментар до базового компонента дошкільної освіти в Україні: Наук.-метод. посіб. / Наук. ред. О.Л. Кононко. К.: Ред. журн. „Дошкільне виховання”, 2003, – 243 с. (Статева належність. 82-83).
   
8. Кузнєцова О.А. Статеве виховання школярів: Навчальний посібник. – Миколаїв: Вид-во „ІЛІОН”, 2004. – 176 с.
   
9. Палій А. Хлопчик і дівчинка. Формування статево рольових уявлень у дітей дошкільного віку // Дошкільне виховання, 1994. – № 8. – С. 14-15.
   
10. Репина Т.А. Мальчики и девочки в детском саду // Вопросы психологии, 1987. – № 2. С.
    
11. Титаренко Т.М. Хлопчики і дівчатка: Психологічне становлення індивідуальності. К.: Т-во „Знання” УРСР, 1989. – 48 с.
    
12. Спок Б. Ребенок и уход за ним / Пер. с англ. Н.А. Перовой. С предисл. акад. АМН СССР В.В. Кованова. Л.: «Политехника». 1991. – 496 с.
    
13. Стариков И.М. Никита, Наташины трусики и Зигмунд Фрейд // Гармония. – 2006. – № 3 (34). С. 6.