Самовиховання студентської молоді як проблема формування творчої особистості постановка проблеми

Вид материала

Документы

Содержание Аналіз останніх досліджень та публікацій. Постановка завдання. Тобто, самовиховання – цілеспрямована, систематична діяльність щодо власного самовдосконалення. А це може бути досягнуто через • формування «Я» – концепції людини творця на основі самоосвіти, саморозвитку, самовиховання, самовдосконалення, моральної самоз Метод самопереконання Метод самонавіяння. Метод самокритики Метод емпатії Самопримус, або самонаказ Метод самопокарання Мій моральний ідеал Яким я повинен стати Тренування, вправи Перспективи подальших досліджень.

Подобный материал:

• Наукові праці Вайновської, 34.83kb.
• Т. В. Визначення змісту міжкультурної комунікації на основі філософської категорії, 199.43kb.
• Самовиховання особистості”, 81.51kb.
• Аналіз роботи гімназії з вирішення проблеми, 242.43kb.
• О. М. Естетичне виховання у підготовці майбутніх інженерів (історико-педагогічний аспект), 87.3kb.
• Концепція національного виховання студентської молоді двнз «Ужгородський національний, 108.02kb.
• М.І. Концепція формування поліізоморфної системи змісту загальноінженерних дисциплін, 124.49kb.
• Т. О. Зміст поняття професійного спілкування постановка проблеми, 113.24kb.
• В. В., Рябченко Л. О. Формування економічної свідомості І ставлення до грошей у процесі, 135.19kb.
• Методи самовиховання, 152.72kb.

УДК 374.1

© 2006

Власенко К.В., Посторонко А.І.


САМОВИХОВАННЯ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ ЯК ПРОБЛЕМА ФОРМУВАННЯ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ


Постановка проблеми. Молодь сьогодні опинилася в кризовій ситуації. Разом із катастрофою системи суспільного ладу і моральних ідеалів порушилося багато традиційних норм і способів поведінки. Ідуть у минуле критерії життя, які раніше вважалися вічними. Відбувається різка переоцінка цінностей. Молодим юнакам та дівчатам доводиться адаптуватися до швидкозмінних умов життя. Усі ці фактори роблять значний, не завжди позитивний, вплив на особистості юнацького віку. Це означає, що існує необхідність у переконанні студентської молоді у важливості самовиховання. І якщо допомогти їм у його організації, то процес формування творчої особистості буде протікати більш ефективно.

З життєвого досвіду винесена необхідність для кожної людини займатися своїм удосконаленням. Але, тому що усе в світі перебуває в безперервному розвитку, то, природно, має потребу в своєму подальшому коректуванні. Звичайно треба мати достатньо здорового глузду, щоб ставити собі задачі під силу. Інакше, нездійсненні, нереальні надії можуть привести до зворотного ефекту, до невпевненості у своїх силах. Кожний з нас може скласти список рис, що варто було б підсилити, і список рис, що варто було б послабити або викорінити. Викорінювання недоліків як і вироблення бажаних якостей характеру і здібностей може бути метою самовиховання.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблемі виховання і самовиховання у юнацькому віці присвячено багато досліджень таких педагогів і психологів, як О.В. Бондаревської, П.П. Блонського, І.О. Донцова, А.Г. Ковальова, О.І. Кочетова, А.О. Назаренко, Ю.М. Орлова, А.Ю. Пантелюка та інших.

Постановка завдання. Предмет нашого дослідження – психолого-педагогічні особливості самовиховання у процесі формування технічної творчості студентської молоді.

Виклад основного матеріалу. Що ж таке самовиховання? Зазначимо деякі з визначень педагогів цього поняття. А.Г. Ковальов зазначає [3], що: „Самовиховання – це свідома і планомірна робота над собою, спрямована на формування таких властивостей і якостей, що відповідають вимогам суспільства й особистій програмі розвитку. Приблизно таке ж визначення дає цьому поняттю О.І. Кочетов [4]. „Самовиховання, - пише він, - це свідомий і керований особистістю саморозвиток, у якому відповідно до вимог суспільства, цілей та інтересів самої людини формуються запроектовані їм сили і здібності”.    

Тобто, самовиховання – цілеспрямована, систематична діяльність щодо власного самовдосконалення.

Педагоги виокремлюють два основних джерела самовиховання:

1. зовнішні вимоги, що переходять у внутрішній план й актуалізують внутрішні суперечки;
   
2. внутрішні вимоги особистості до себе, що обумовлені розумінням суперечок „Я”- реального та „Я”- ідеального, між притяганнями й можливостями, між недоліками та можливостями ї виправлення.
   

Серед значних робіт із самовиховання значними для початківців є праці О.І.Кочетова, що двадцять п'ять років свого життя присвятив роботі над цією проблемою. У його популярній книзі „Як займатися самовихованням” розкривається вся теорія самовиховання, його цілі, задачі, прийоми і методи роботи над собою: даються рекомендації із саморозвитку розуму, пам'яті, мислення, здібностей, мови тощо.

У книзі „Виховай себе” О.І.Кочетов учить [4], як знайти свій ідеал, як оцінити свої сили і здібності, як скласти програму самовиховання, як викорінити свої недоліки та навчитися керувати собою. Але коло його діяльності з цієї проблемі набагато ширше. Так книга „Організація самовиховання школярів” адресована вже вчителям, керівникам навчальних закладів як посібник, у якому загальнотеоретичні положення виходять як практичні додатки ідей науки.

Проблемі самовиховання багато уваги приділяв професор А.Г.Ковальов. Його книга „Особистість виховує себе” [4] присвячена умовам і методам самовиховання особистості. Вона ілюстрована яскравими прикладами успішної роботи над собою як великих людей минулого, так і наших сучасників; розрахована на широке коло читачів.

Дуже докладно, цікаво і захоплююче з безліччю конкретних прикладів з життєвих ситуацій викладена ця тема в книзі Ю.М.Орлова „Самопізнання і самовиховання характеру” [5]. Його підхід до цієї проблеми своєрідний, повчальний, дозволяє більш глибоко зрозуміти приведені теоретичні положення.

Цікавим є підхід до цього питання Дейла Карнегі. У його популярній книзі „Як завойовувати друзів і впливати на людей”[2], де він дає цінні практичні поради, вчить яким потрібно стати, щоб люди любили і поважали тебе. Проблемою самовиховання займалися і займаються зараз багато педагогів і психологів. Існує безліч наукових праць і популярної літератури, в якій можна знайти поради по організації самовиховання як учням, так і вчителям.

Сприятливому рішенню психолого-педагогічних проблем самовиховання юнаків можуть стати наступні основні етапи виникнення і розвитку самовиховання:

1) поряд з наданням визначених педагогічних впливів безпосередньо на особистість юнацького віку необхідно також домогтися єдності психолого-педагогічних позицій у відношенні до нього з боку педагогів, батьків та інших соціальних інститутів, що оточують дитину;

2) усвідомлення студентами навчального закладу свого способу життя, осмислення значимості творчої діяльності, що вимагає самовиховання. На цьому етапі викладач допомагає учням усвідомити свої позитивні і негативні якості, зрозуміти нетерпимість своїх недоліків;

3) оволодіння навичками самостійної роботи в області творчої діяльності, у якій студент бажає домогтися успіху;

4) складання програми самовиховання. Це дуже важливий етап роботи над собою. Тут потрібна допомога, щоб оцінити, наскільки об'єктивно судить юна людина про себе, чи вірні цілі вона ставить і чи потрібні прийоми вибирає;

5) організація самовиховання в творчій діяльності. Це найбільш відповідальний етап при переході від виховання до самовиховання. Без конкретної діяльності бажання стати краще залишиться тільки бажанням;

6) включення самовиховання в цілісний процес формування особистості. Вищий етап переходу виховання в самовиховання починається тоді, коли людина хоче і вміє працювати над собою, коли оформилися мотиви, мети і методи самовиховання.

Наші дослідження виявили великий спад суспільної активності учнівської молоді. Більше 70% опитаних відкидають можливість своєї участі в якій-небудь суспільній діяльності (політичній, економічній, науковій, культурній), у роботі громадських організацій, хоча саме ці організації покликані бути школою колективізму, співробітництва, патріотизму. Таким чином, у даний час (на відміну від минулих років) доводиться говорити не про суспільну активність, а про суспільну пасивність як переважну характеристику молоді.

Питання про характер використання вільного часу виявили також прогнозовані відповіді, що логічно випливають з незайнятості студентів в організованих формах суспільного співробітництва. Постійно і часто слухають музику, дивляться відео – 60%, дивляться телевізійні передачі – 58%, слухають радіо – 40%, що вказує на пасивно-розважальний характер дозвілля, який став нормою. З огляду на некерованість засобів масової інформації ці відповіді виявляють величезний невикористаний резерв виховання молодого покоління.

А це може бути досягнуто через:

• виховання майбутніх спеціалістів авторитетними, високоосвіченими людьми, носіями високої загальної світоглядної, політичної, професійної, правової, інтелектуальної, соціально-психологічної, емоційної, естетичної, фізичної та екологічної культури;

• створення необхідних розумів для вільного розвитку особистості студента, його мислення і загальної культури, шляхом залучення до різноманітних видів творчої діяльності (науково-дослідної, технічної, культурно-просвітницької, правоохоронної та ін.);

• збагачення естетичного досвіду молоді шляхом участі їх у відродженні забутих та створенні нових національно-культурних традицій регіону, міста, вищого навчального заставі;

• формування «Я» – концепції людини творця на основі самоосвіти, саморозвитку, самовиховання, самовдосконалення, моральної самозавершеності;

• пропаганду здорового способу життя, запобігання вживанню студентами алкоголю, наркотиків, викорінення шкідливих звичок.

Найважливішою задачею виховання є стимулювання учнів до активної роботи над власним розвитком і самовдосконаленням. Необхідно зазначити, що ні оволодіння знаннями, ні формування особистісних якостей не можуть відбуватися без прагнення самого вихованця до навчання, без прояву ним навчально-пізнавальної активності і роботи над розвитком своєї моральності, фізичної і естетичної культури. Положення про те, що учень – це не тільки об'єкт, але і суб'єкт виховання, є тим фундаментом, на якому ґрунтується як навчання, так і формування особистісних якостей учнів. От чому першою задачею навчальної і виховної роботи є розвиток і підтримка високої пізнавальної, трудової та естетичної діяльності. У цьому зв'язку П.П.Блонський бачив задачу викладача в тому, щоб „не стільки вчити та виховувати, скільки розвивати здатності до самоосвіти і самовиховання”. „Ми повинні... - писав він, - виховувати людину, здатну створювати власне життя, здатну до самовизначення. Виховуватися – значить самовизначатися, і виховання майбутнього творця нового життя є лише раціональна організація його самовиховання” [1].  

Діючим фактором самовиховання є позитивні приклади, що подають викладачі й однолітки, які займаються творчістю. Крім того, потрібно скласти детальну програму самовиховання і визначити те, що конкретно необхідно досягти. Починати, звичайно, краще з більш простих програм, наприклад: удосконалити свій розпорядок дня; навчитися слухати інших; навчитись творчо працювати з книгою; навчитись робити висновки з книг; завжди тримати своє слово тощо. Програми в міру придбання досвіду самовиховання, природно, повинні ускладнюватися, удосконалюватися і ставати більш довгостроковими.

Розроблювані особистістю програми і правила самовиховання мають велике значення. І чим детальніше і чіткіше розроблена програма самовиховання, правила поведінки, тим ефективніше буде проходити робота над собою у формуванні творчості.

Намічаючи програму самовиховання, необхідно також визначити її методи. Найважливішими з них є: самопереконання і самонавіяння; самозобов'язання; самокритика; уявне перенесення себе в положення іншої людини (емпатія – тобто співпереживання); самопримус (самонаказ); самопокарання тощо.

Коротко охарактеризуємо дані методи.

Метод самопереконання. Сутність його полягає в тому, що студент, виявивши свої недоліки, переконує себе в необхідності позбутися їх. При цьому неможна обмежуватися тільки уявним самопереконанням. Набагато ефективнішим воно стає тоді, коли студент буде вголос переконувати себе, тобто проговорювати вголос той недолік, над усуненням якого він працює.

Метод самонавіяння. Його сутність полягає в тому, що людина сама прагне впливати на власну психіку і почуття, сама, як правило уголос, промовляє собі, як буде поводитися або яких дій не буде робити. Вплив самонавіяння обумовлюється тим, що, закріпившись у свідомості і почуттях студента, вона визначає його поведінку.

Самозобов'язання. Цей метод по своїй сутності близький до методу самопереконання. Суть його полягає в тому, що студент, задавшись метою перебороти в себе той або інший недолік або виробити якусь позитивну якість, бере на себе визначене зобов'язання. Для більш міцного його закріплення у свідомості його необхідно також неодноразово проговорити вголос, у такому випадку воно і буде спонукувати учня до досягнення наміченої мети і сприяти формуванню відповідної звички.

Метод самокритики. Сутність його полягає в тому, який студент, що виявив у себе той або інший недолік і поставив перед собою ціль зжити його, піддає себе самокритиці для того, щоб мобілізувати свої вольові зусилля до його найшвидшого подолання.

Метод емпатії, або уявного переносу себе в положення іншої людини, співпереживання його почуттів. Цей метод досить хороший, коли мова йде про самовиховання чуйності до людей, прагнення до взаємодопомоги. Сутність його відбита в самій назві. Вона полягає в тому, що в процесі самовиховання студент виробляє в себе позитивні якості і переборює негативні, ставлячи себе в положення іншої людини, думаючи про її почуття, і таким способом спонукає себе до самовдосконалення. Коли, наприклад, юнак бачить, з якою ворожістю сприймають люди черствість, бездушшя, брутальність, він задумується над тим, щоб перебороти в себе ці недоліки.

Самопримус, або самонаказ. Це дуже діючий метод самовиховання. Він застосовується в тих випадках, коли студент визначив ті або інші правила, норми своєї поведінки, але не виявляє достатньої сили волі в дотриманні даного правила. Тому даний метод застосуємо для розвитку необхідних вольових якостей.

Метод самопокарання. Як випливає з його назви, він застосовується тоді, коли в процесі самовиховання людина робить ті або інші відступи від намічених їм самим правил поведінки. Знайшовши такі відступи, потрібно обов'язково використовувати визначені санкції стосовно себе самого і застосувати те або інше покарання.    

Викладене показує, що якщо представити процес самовиховання в цілому, то в його структурі виділяються ряд компонентів.

Компоненти процесу самовиховання:

• критичний аналіз, оцінка своїх недоліків і постановка конкретної мети самовиховання;
  
• розробка програми самовиховання;
  
• визначення його методів;
  
• аутотренінг, тобто безпосередня робота особистості над собою;
  
• самоконтроль.
  

Важливу основу в процесі самовиховання і саморозвитку студента має педагогічне керівництво. Зміст і форми роботи педагога по організації самовиховання можуть бути найрізноманітнішими. Отут багато чого залежить від того, наскільки самі викладачі компетентні в питаннях самовиховання та його методів, якою мірою вони знайомі з науковою і популярною літературою з цієї проблеми, наскільки відповідально вони ставляться до виконання своїх педагогічних обов'язків.

У цілому організація педагогічного керівництва самовихованням здійснюється по трьох основних напрямках. До них відносяться:

• формування думки студентського колективу про необхідність і користь самовиховання;
  
• надання допомоги студентам у з'ясуванні сутності самовиховання, його методів і шляхів здійснення;
  
• практична допомога студентам у розробці програм самовиховання і їхньої реалізації. Практична робота з реалізації цих напрямків дозволить студентам одержати більш ясне уявлення про зміст роботи над собою.
  

Так, при здійсненні роботи з формування суспільної думки в студентському колективі з питань самовиховання, необхідно розуміти, що не всі юнаки знають, що таке самовиховання, інші займаються ним потай від товаришів, викладаючись цього заняття, треті взагалі не чули про роботу над собою. Усе це потрібно мати на увазі і на переконливих прикладах відомих людей показувати, як важливо самій людині удосконалювати себе, боротися зі своїми недоліками.

З питань самовиховання необхідно проводити етичні бесіди, виносити ці питання на обговорення студентських зборів, присвячувати їм вечори, зустрічі з відомими людьми тощо. Тематика цих форм виховної роботи може охоплювати найрізноманітніші аспекти даної проблеми: „Що таке самовиховання”, „Як переборювати свої недоліки”, „Методи самовиховання” тощо. Корисно, щоб перед студентами з цих питань виступали не тільки викладачі, але і вчені, лікарі, психологи, працівники виробництва, ветерани війни і праці.

Особливе значення в організації самовиховання має формування моральних ідеалів студентів. Носієм їх найчастіше буває конкретна людина – видатний суспільний діяч, учений, воєначальник, герой війни. Тільки в процесі пізнання зразків героїзму і подвигів, непохитної відданості Батьківщині, народу в студентів будуть формуватися моральні ідеали, що спонукають їх до роботи над собою.

Однак роз'яснювальними заходами й організацією пізнавально-просвітительської діяльності не можна обмежувати цю роботу. Не менш важливою її формою є надання практичної допомоги студентам у самовихованні. З цією метою корисно обговорювати, як потрібно ставити цілі самовиховання по подоланню тих або інших недоліків у поведінці та характері, як використовувати методи в роботі над собою.

Ми пропонуємо студентам конкретний план роботи над собою.

Як працювати над собою.

1-й етап. Визнач суспільну мету і зміст свого життя.

Мій моральний ідеал: девіз життя; кінцева мета моїх прагнень і діяльності; що люблю в людях і що ненавиджу; духовні цінності людини.

2-й етап. Пізнай самого себе.

Який я є: мої достоїнства; мої недоліки; мої інтереси і захоплення; ціль мого життя; ставлення до навчання; відношення до праці; відношення до людей; об'єктивна самооцінка.

3-й етап. Визнач програму самовиховання.

Яким я повинен стати: вимоги до мене батьків і викладачів; вимоги до мене товаришів, колективу; вимоги до себе з позиції ідеалу й об'єктивної самооцінки; програма самовиховання.

4-й етап. Створити свій спосіб життя.

Режим: розпорядок дня; дбайливе відношення вчасно; гігієна праці і відпочинку; правила життя.

5-й етап. Тренуй себе, виробляй необхідні якості, знання, уміння і навички.
Тренування, вправи: самозобов'язання; завдання самому собі на день, тиждень, місяць; самопереконання; самопримус; самовладання; самонаказ.

6-й етап. Оціни результати роботи над собою, постав нові задачі самовиховання.

Самоконтроль: самоаналіз і самооцінка роботи над собою; самозаохочення або самопокарання; удосконалення програми самовиховання.

Висновки. Таким чином, як висновок слід зазначити, що самовиховання виступає як важливий засіб розвитку й особистісного формування творчої студентської молоді тільки за умови, якщо викладачі звертають належну увагу на його організацію й спроможні вміло і грамотно його направляти.

Перспективи подальших досліджень. Отже, самовиховання – педагогічно керований процес. Психологічна і практична підготовка до роботи над собою складає одну з найважливіших задач виховання. Тому, поряд з наданням визначених педагогічних впливів безпосередньо на особистість молодої людини, необхідно домогтися єдності психолого-педагогічних позицій стосовно нього з боку педагогів, дуже зайнятих батьків та інших оточуючих соціальних інститутів.


Література

1. Блонский П.П. Избранные педагогические и психологические сочинения. В 2 т. М., 2000.- С.45-49.
   
   1. Карнеги Д. Как завоевывать друзей и оказывать влияние на людей. – С.-П, 1992. 430с.
      
2. Ковалев А.Г. Самовоспитание школьников. - М., 1967.-205 с.
   
3. Кочетов А.И. Организация самовоспитания школьников, Мн., Нар. освета, 2001. – 260 с.
   
4. Орлов Ю.М. Самопознание и самовоспитание//Высшее образовании в России. – 1994. - №3. – С. 10-12.
   

Власенко К.В., Посторонко А.І.

Самовиховання студентської молоді як проблема формування творчої особистості

В статті аналізується процес самовиховання та пропонуються різні погляди на це поняття. Розкриваються принципи, етапи, методи, засади самовиховання студентської молоді в світі розв’язання проблеми формування творчої особистості.


Власенко К.В., Посторонко А.И.

Самовоспитание студенческой молодёжи как проблема формирования творческой личности

В статье анализируется процесс самовоспитания и предлагаются различные точки зрения на это понятие. Раскрываются принципы, этапы, методы, способы самовоспитания студенческой молодёжи в свете решения проблемы формирования творческой личности.


К.V. Vlasenko, А.I. Postoronko

Self-education of student youth as a problem of formation of a creative personality

The article analyses the process of self-education and different points of view at this process are suggested. There are revealed the principles, stages, methods of self-education of student youth by way of solving creative personality formation problem.


Стаття надійшла до редакції 05.09.2006р.