Професійні засади

Вид материала

Документы

Содержание 2. Що потрібно для успішної роботи 3.Загальноредакційні умови для роботи 4.Робоче місце та інструментарій 5.Добування інформації 6. Спілкування в колективі

Подобный материал:

• Вищого навчального закладу, 104.09kb.
• Кість та результати академічні, професійні та життєві сьогодні є ключовими пунктами, 62.04kb.
• Бюджетний кодекс україни, 1273.03kb.
• Китайская Народная Республика: Конституция и закон, 226.54kb.
• План Розділ Теоретичні засади здійснення банками кредитних операцій Необхідність, 17.22kb.
• Відомості Верховної Ради (ввр), 2001, n 37-38, ст. 189 ) { Iз змінами, внесеними згідно, 1226.68kb.
• Відомості Верховної Ради (ввр), 2001, n 37-38, ст. 189 ) ( Із змінами, внесеними згідно, 1195.32kb.
• Анотації дисциплін зі спеціальності, 712.88kb.
• Анотації дисциплін зі спеціальності, 623.82kb.
• Відомості Верховної Ради України (ввр), 2001, n 37-38, ст. 189 ) ( Із змінами, внесеними, 1219.13kb.

2. Що потрібно для успішної роботи

Отже, добрі умови для роботи журналіста мають неабияке значення для результативності його праці, безпосередньо впливають на творчий процес. Вони охоплюють багато аспектів – від обладнання редакції до оснащення робочого місця журналіста.

Якщо театр починається з роздягальні, то редакція – з вивіски. Оскільки до редакції, як до публічної установи, щодня приходить багато відвідувачів, треба подбати, щоб для них була оптимальна, достатня для орієнтації інформація: на яких поверхах і в яких помешканнях розташоване керівництво газети, її відділи і служби. На дверях робочих кабінетів мають бути відповідні таблички з прізвищами і назвою посади людей, які тут працюють. У холах і приймальнях слід подбати про те, щоб відвідувачі могли присісти, якщо доводиться зачекати. Загалом же редакції завжди були одними з найдемократичніших установ, тому, як правило, тут бюрократизму набагато менше, ніж в управлінських структурах, людей не томлять довгим очікуванням.

Щоправда, за радянських часів редакції, особливо періодичних видань, були більш відкритими установами – практично кожен відвідувач міг вільно пройти у будь-який відділ. Нині так вільно, як раніше, не пройти в офіс солідної газети чи журналу, не кажучи вже про теле- й радіоредакції та студії: заходи безпеки тепер превалюють. Та посадова особа, до якої йде відвідувач, має замовити для нього перепустку або особисто зустріти його на прохідній. Хіба що найближчі до людей редакції районних газет залишилися такими ж відкритими, як раніше.

Обладнання редакції включає все необхідне для нормального протікання технологічного процесу. Оскільки специфіка випуску газети пов’язана з підготовкою журналістських матеріалів, редакція має бути оснащена технікою для їх створення та розмноження: комп’ютерами з принтерами та скенерами, в крайньому випадку – друкарськими машинками, хоч це нині уже вчорашній день, диктофонами, ксероксами тощо.

Особливе місце займають засоби зв’язку: для внутрішньоредакційного користування – відповідні авто­ма­тич­ні телефонні станції, селекторні та інші переговорні пристрої; а для спілкування із зовнішнім світом – телетайп, який сьогодні заміняють факсові апарати та E-mail (комп’ютерна електронна пошта), телефон, кур’єрська служба, черговий автомобіль.

Кабінет головного редактора – один з найпросторіших, надто ж, якщо редакція не має окремого конференц-залу. Меблі повинні бути дібрані й розташовані так, щоб за їх допомогою виділити три зони: перша – для роботи, де головний редактор може зосередитись, написати свій матеріал чи вичитати авторський; друга – для нарад, де проводяться засідання редакторату, редколегії, інші зібрання; третя – для відпочинку, де можна перевести подих, випити філіжанку кави, переговорити з відвідувачем.

Відповідно мають бути обладнані кабінети заступників головного редактора, відповідального секретаря, відділів, – усе має бути доцільно розставлене для нормального виконання функціональних обов’язків, для успішної творчої роботи.


3.Загальноредакційні умови для роботи


Робота журналіста та редактора тісно пов’язана з інформаційною сферою. Щоб виконувати головний функціональний обов’язок – продукувати інформацію у певних комунікативних формах для масового споживача, – треба володіти чималим масивом первинної інформації з різних галузей суспільного життя (фактів, прикладів, цифр, статистичних даних, подієвих моментів тощо), які осмислюються, розщеплюються, вибудовуються у певній послідовності і використовуються для підготовки журналістського твору. Частину такої інформації журналіст бере безпосередньо з життя, а багато з того, що йому може стати в пригоді є в науковій, довідковій літературі, словниках, збірниках тощо.

Ось саме такі дані нагромаджуються та зосереджуються у системі внутрішньоредакційної інформаційної служби, яка також є необхідною передумовою успішної роботи редакційного колективу. Вона створюється в кожній солідній редакції.

Журналіст – часточка великої і складної комунікативної системи, він споживач і водночас творець інформації; власне, створення нової інформації відбувається і за допомогою “перетравлення” журна­ліс­том інформації уже створеної, існуючої, тобто за допомогою осмислення і використання її в журналістському творі. Тому для нормальної роботи, успішного випуску періодичного видання (так само, як і для підготовки теле- чи радіопередачі) редакція має бути забезпечена достатньою, достовірною і сучасною інформацією, необхідною для грамотного управління колективом та для успішного виконання журналістами своїх професійних функцій.

І це зрозуміло, оскільки від внутріредакційної інформаційної служби, тобто від кількості та якості інформації, що обертається в редакції, від інтенсивності її використання залежить і ефективна діяльність редакції загалом, і кожного її працівника зокрема. Добре поставлена інформаційна служба полегшує діяльність усіх редакційних ланок, сприяє оптимізації виробничих процесів.

Коли йдеться про інформаційну редакційну службу, то мається на оці насамперед збирання, аналіз та систематизація інформації, необхідної в ході підготовки до випуску у світ друкованого чи в ефір електронного видання. Найліпше її зосереджувати в редакційній бібліотеці. Тематичні каталоги та картотеки, добірки довідкової літератури та різноманітних словників є серцевиною такої служби.

Передусім в окремі розділи виділяється інформація, яка регулює взаємини засновника і редакції; найважливіші закони та нормативні акти, і в першу чергу ті, що хоч якоюсь мірою стосуються роботи засобів масової комунікації.

Тут же мають бути зосереджені результати важливих соціологічних досліджень, тематичний, ґеоґрафічний, проблемний аналіз редакційної пошти, довідкові матеріали щодо адміністративного поділу країни чи реґіону, адреси державних та управлінських установ, науково-навчальних закладів тощо. Картотека найактивнішої автури засобу масової інформації з адресами і телефонами допоможе швидко визначити координати потрібної особи, щоб уточнити факти, проконсультуватися, замовити матеріал.

Звичайно, якщо редакція повністю перейшла на комп’ютерні технології, створена закільцьована комп’ютерна мережа, а всі служби, редактори та журналісти оснащені персональними комп΄ютерами, питання зберігання і пошуку матеріалів та іншої необхідної інформації вирішується просто: все це нагромаджується в пам΄яті машин.

Оргтехніка – невід’ємний атрибут праці сучасного журналіста. Безу­мов­но, вершиною нинішніх технічних досягнень є цифрові електронні прилади, портативні комп’ютери. Сьогодні, маючи таке технічне оснащення, можна за лічені секунди завдяки модемному зв’язку передати з будь-якої відстані готову, написану на комп’ютері, інформацію та щойно зафіксоване об’єкти­вом фотоапарата кольорове зображення безпосередньо в пам’ять редакційної комп’ютерної мережі, фактично – безпосередньо в номер. Це суттєво змінює журналістську професію, переводить її у нову якість, підвищує ефективність праці кореспондента, максимально скорочує час, що відділяє подію, яку треба відобразити, від власне її висвітлення та донесення до читача.

Мені довелося свого часу побувати у ꗬÁ恱Йዸ¿က2626؀26렚

橢橢偱偱Й똳

㨓 㨓 䏓ᜆ28'￿¤￿¤￿¤¤൪282828൪28൪28Ƣ༌28ĜᲔᲔᲔµ⤘絔釴釴釴8鈬є隀΄Ꙭ昈Ũ騐騦"驈骦骦骦>髤µ髸

攃攅攅攅攅攅攅$杰ɨ様J攩™Ე鳶骦骦鳶鳶攩ꗬÁ恱Йዸ¿က2929؀29렚

橢橢偱偱Й똳

㨓 㨓 䏓ᜆ31'￿¤￿¤￿¤¤൪313131൪31൪31Ƣ༌31ĜᲔᲔᲔµ⤘絔釴釴釴8鈬є隀΄Ꙭ昈Ũ騐騦"驈骦骦骦>髤µ髸

攃攅攅攅攅攅攅$杰ɨ様J攩™Ე鳶骦骦鳶鳶攩ꗬÁ恱Йዸ¿က3232؀32렚

橢橢偱偱Й똳

㨓 㨓 䏓ᜆ34'￿¤￿¤￿¤¤൪343434൪34൪34Ƣ༌34ĜᲔᲔᲔµ⤘絔釴釴釴8鈬є隀΄Ꙭ昈Ũ騐騦"驈骦骦骦>髤µ髸

攃攅攅攅攅攅攅$杰ɨ様J攩™Ე鳶骦骦鳶鳶攩ꗬÁ恱Йዸ¿က3535؀35렚

橢橢偱偱Й똳

㨓 㨓 䏓ᜆ37'￿¤￿¤￿¤¤൪373737൪37൪37Ƣ༌37ĜᲔᲔᲔµ⤘絔釴釴釴8鈬є隀΄Ꙭ昈Ũ騐騦"驈骦骦骦>髤µ髸

攃攅攅攅攅攅攅$杰ɨ様J攩™Ე鳶骦骦鳶鳶攩ꗬÁ恱Йዸ¿က3838؀38렚

橢橢偱偱Й똳

㨓 㨓 䏓ᜆ40'￿¤￿¤￿¤¤൪404040൪40൪40Ƣ༌40ĜᲔᲔᲔµ⤘絔釴釴釴8鈬є隀΄Ꙭ昈Ũ騐騦"驈骦骦骦>髤µ髸

攃攅攅攅攅攅攅$杰ɨ様J攩™Ე鳶骦骦鳶鳶攩ꗬÁ恱Йዸ¿က4141؀41렚

橢橢偱偱Й똳

㨓 㨓 䏓ᜆ43'￿¤￿¤￿¤¤൪434343൪43൪43Ƣ༌43ĜᲔᲔᲔµ⤘絔釴釴釴8鈬є隀΄Ꙭ昈Ũ騐騦"驈骦骦骦>髤µ髸

攃攅攅攅攅攅攅$杰ɨ様J攩™Ე鳶骦骦鳶鳶攩ꗬÁ恱Йዸ¿က4444؀44렚

橢橢偱偱Й똳

㨓 㨓 䏓ᜆ46'￿¤￿¤￿¤¤൪464646൪46൪46Ƣ༌46ĜᲔᲔᲔµ⤘絔釴釴釴8鈬є隀΄Ꙭ昈Ũ騐騦"驈骦骦骦>髤µ髸

• 攃攅攅攅攅攅攅$杰ɨ様J攩™Ე鳶骦骦鳶鳶攩ꗬÁ恱Йዸ¿က4747؀47렚
  

橢橢偱偱Й똳

㨓 㨓 䏓ᜆ49'￿¤￿¤￿¤¤൪494949൪49൪49Ƣ༌49ĜᲔᲔᲔµ⤘絔釴釴釴8鈬є隀΄Ꙭ昈Ũ騐騦"驈骦骦骦>髤µ髸

攃攅攅攅攅攅攅$杰ɨ様J攩™Ე鳶骦骦鳶鳶攩годинни­ком-будильником, календарями і в пам’ять яких можна заносити прізвища необхідних людей, адреси, телефонні номери, нотатки та іншу інформацію. Зрозуміло, що не кожному журналістові “купило” дасть самотужки придбати для себе такий апарат.

Та й не все можна доручити комп’ютерові, багато необхідної інформації збирається на папері. Тому й досі в редакціях не обходяться без тек і швидкозшивачів, пластикових файлів, діроколів, скріпкозшивачів і звичай­нісіньських канцелярських скріпок.

Усе це складає той простий, але такий необхідний комплекс, який називається умови для роботи журналіста. Та крім цього журналіст має й сам подбати про свої персональні умови, зокрема про робоче місце та інструментарій.


4.Робоче місце та інструментарій

Персональні умови для роботи важливі у будь-якій галузі та для будь-якої професії. Для творчої ж людини вони можуть мати визначальне значення. Писати – не землю копати. Механічну роботу можна виконувати і без настрою, творча ж праця можлива лише за наявності відповідної духовної піднесеності, яка називається натхненням. А натхнення залежить від багатьох факторів, та не в останню чергу від забезпеченосты необхідним інструментарієм, себто – знаряддям праці, та відповідно обладнаного робочого місця. Йдеться не про підвищену комфортність, хоча і вона цілком бажана, а про елементарні умови для творчості – починаючи з обладнання приміщення, в якому доводиться працювати і закінчуючи таким елементарним знаряддям праці, як шарикова ручка та олівець.

У нашій практиці кожен відділ, як правило, має щонайменше свою окрему кімнату, редактор відділу здебільшого – теж. За кордоном, наприклад, у Японії (газета «Кіото-симбун») трохи інша система. Творчі працівники, журналісти зосереджені в одній великій залі. Однак у кожного окремий стіл, комп’ютер, телефон, від сусідів його відділяє матового кольору пластикова перегородка. Можна по-різному оцінювати такі підходи, але неважко помітити, що у нас, де завжди за радянських часів на словах проповідували колективізм, насправді ж, сповідували індивідуалізм (окремі кабінети, певна ізоляція журналістів один від одного). У так званому буржуазному світі, який радянська пропаганда звинувачувала в індивідуалізмові як найбільшому гріхові, насправді віддають перевагу колективістській організації праці – принаймні, в роботі редакцій газет це наочно видно.

Робоче місце журналіста повинне бути доцільно оснащене. Незалежно від того, чи має він окрему кімнату, але робочий стіл (дво- чи однотумбовий), стілець або крісло обов΄язково повинен мати. На робочому столі під рукою слід мати все необхідне для праці: крім персонального комп’ютера (друкарської машинки), набір ручок, олівців, ножиці, папір, скріпки. Ручки треба старанно добирати: за столом краще користуватися наливною авторучкою з м’яким пером – легше писати і менше втомлюється рука; на завдання краще брати шарикову ручку, – будете певні, що не проллється чорнило.

Та хоч би чим користувався журналіст – комп’ютером, друкарською машинкою чи ручкою, – завжди слід добиватися такого темпу роботи, щоб максимально синхронізувати процес думання з процесом фіксації думки на екрані дисплея або на папері. Мислить людина завжди швидше і, як правило, думка випереджає письмо – чим ця різниця буде меншою, тим продуктивнішою буде праця журналіста.

Площина стола для зручності й практичності має бути поділена на три сектори: лівий – прийомний, для роботи з відвідувачами; середній – робочий, в кращому випадку з комп’ютером, в гіршому – з друкарською машинкою; правий – для світильника, засобів зв’язку (телефону, автовідповідача, факсового апарату – все це може поєднуватися в одному апараті), картотекою та іншими засобами оргтехніки.

Телефон – необхідне знаряддя праці журналіста. Значну частину потрібної інформації можна отримати телефоном, зекономивши в таки спосіб чимало часу. Телефонує журналіст потрібним людям, звертається до різних джерел інформації – тому він мусить мати список потрібних абонентів. Телефонують журналістові – з таких дзвінків теж можна отримати багато інформації, – тому журналіст зацікавлений, щоб номер його телефону знало якомога більше людей, котрі можуть надати цікаву інформацію.

Зрозуміло, що елементарні правила культури вимагають, аби в журналіста була така проста, зручна і така необхідна у повсякденні річ, як візитівка. На ній зафіксовано найнеобхіднішу інформацію про людину – назва видання, прізвище, ім’я, по батькові журналіста, його посада, номер телефону. У цивілізованому світі обмін візитівками є комунікативним атрибутом, у японців – необхідним елементом етикету знайомства.

Звичайно ж, набагато зручніше вручити співрозмовникові візитівку, запросивши, телефонувати при потребі, ніж записувати на папірці своє прізвище й телефон, чи, ще гірше, диктувати співрозмовникові: «Запишіть, будь ласка».

Телефонна розмова має свої неписані правила. Набравши номер абонента, який вас цікавить, слід, привітатись і обов΄язково відрекомендуватися, назвавши свою газету і посаду. Не варто бути безцеремонно вимогливим: ось я, мовляв, журналіст і мені потрібна така-то інформація. Не треба забувати, що людина, до якої ви звертаєтесь, не зобов’язана вам надавати інформацію телефоном, до того ж вона може бути зайнятою справами, від яких її відірвав ваш дзвінок. Поцікавтеся, чи має ваш співрозмовник кілька хвилин, чи може вам краще зателефонувати пізніше. Дуже важливо викликати в невидимого співрозмовника довіру і симпатію, – а це можна зробити доброзичливим тоном, ввічливістю, конкретним і чітким формулюванням, чого ви від людини прагнете. Незалежно від того, отримали ви потрібну інформацію чи вам відмовили в ній, не забудьте подякувати.

Картотека і досьє – звичні й необхідні атрибути журналістської та редакторської праці. Вони, окрім засобів розширення і систематизації знань, виконують роль елементів журналістсько-редакторського інструментарію.

Календарна картотека (у спрощеному варіанті – календарний графік-тижневик чи місячник, на якому розграфлений “крільчатник” – на кожен день своє вікно), дозволяє чітко розпланувати робочий тиждень, нагадає, що і коли треба зробити, де бути, кому зателефонувати. Це дисциплінує, цілеспрямовує зусилля працівника.

Досьє повинен мати кожен серйозний журналіст. Вони бувають різними за тематикою та призначенням. Зазвичай до досьє заносять власні матеріали, що побачили світ. Окремі досьє заводять за інтересами: за темами, які найбільше цікавлять, за проблемами, що їх досліджує сам журналіст, запро­вад­жуються досьє також просто для цікавинок з різних джерел.

Довідкова література – надійний помічник при написанні чи редагуванні твору. Навіть коли в редакції є уміло дібрана книгозбірня та добре налагоджена система інформаційної служби, під рукою творчого працівника редакції мають бути найнеобхідніші довідкові матеріали – без цього продуктивно працювати важко. Передусім маються на оці енциклопедичні та мовно-граматичні словники. Це зовсім не означає, що до робочого столу треба стягувати десятки фоліантів чи багатотомники довідкового характеру, але найуживаніші книги такого штибу, звісно, мають бути. Серед них бажано бачити тлумачний, правописний, російсько-український та українсько-російський словники. Не завадить мати довідник про адміністративно-територіальний поділ держави, а також словники фразеологічний, іншомовних слів, синонімів та антонімів. Маючи цей найнеобхідніший набір, завжди легко, не витрачаючи зайвого часу, знайти, уточнити та використати певний термін чи слово, збагатити мовну палітру твору.

Безумовно, для працівника преси першочергове значення має як писати, але не на останньому місці – чим писати. Для успішної роботи журналіст мусить мати свій особистий, так би мовити, робочий інструмент. Традиційне, і нині найпоширеніше, оснащення журналіста – авторучка й записник. Навіть у пісні про фронтових кореспондентів співається: «С лейкой и блокнотом...» Дехто з пишучої братії, незважаючи на величезний прогрес в удосконаленні журналістської оргтехніки, консервативно віддає данину традиції чи звичці корис­ту­ватися незмінним записником і надійною авторучкою. Відомий чеський письменник Карел Чапек на запитання, чи використовує він друкарську машинку, відповів з властивою йому дотепністю, що коли пише і замислюється, то гризе ручку, – а хіба можна гризти машинку? То – не для нього.¹⁵

Інші дотепники, абсолютизуючи талант і підкреслюючи скептичне ставлення до технічних досягнень прогресу, не проминуть скаламбурити, що класики гусячими перами писали вічні твори, а нинішні графомани вічними перами клепають сірі одноденки.

Але жарти жартами, а без ручки і записника сьогодні не обходиться навіть той журналіст, який оснащений найсучаснішими технічними засобами. Навіть користуючись зручним портативним диктофоном, досвідчений журналіст підстрахує себе, продублювавши прізвища, цифри, іншу важливу інформацію помітками в блокноті. Записник, окрім більшої точності (диктофон може відмовити, невиразно можуть прозвучати схожі звуки – наприклад, глухі та дзвінкі приголосні) має ще ту перевагу, що економить час: погортати сторінки блокнота і за короткими нотатками відновити хід бесіди завжди швидше, ніж розшифрувати магнітний запис.

5.Добування інформації

Робота журналіста складається з двох частин:

1)власне збирання (добування) інформації;

2)осмислення її, переробки, втілення у відповідні форми для донесення до споживача.

Щоб зібрати інформацію (освоїти ту чи ту тему) журналіст має виявити наполегливість, винахідливість та докласти немало зусиль, а часто подолати низку перешкод.

Найдоступніші джерела, звідки черпається інформація, – це центри зв’язків владних структур з громадськістю, управлінські та статистичні органи, бібліотеки, довідники, повідомлення інформаґентств, радіо, телебачення тощо.

Але найнадійніше і найефективніше джерело – це коли журналіст побачить на власні очі під час безпосереднього перебування в зоні зацікавлення та почує з перших уст, розмовляючи з учасниками та очевидцями події. Недарма в журналістському середовищі утвердилася поговірка: журналіста ноги годують. Тому справжній журналіст, надто репортер, часто перебуває у самому вирі життя, в епіцентрі резонансних подій (на пожежах, у зонах землетрусів та інших стихійних лих, на мітингах, при різних суспільних сутичках і колізіях). Не випадково, за даними ЮНЕСКО, середня тривалість життя журналістів на другому місці після шахтарів.

При добуванні інформації безпосередньо в людей треба мати на увазі найпростіші і найпоширеніші правила, яких дотримується досвідчений журналіст.

-Передусім треба відрекомендуватися, при необхідності показати посвідчення особи;

-Ввічливість, доброзичливість, підкреслена повага до співрозмовника – неписане правило журналістського спілкування. Людину можна розговорити (а це головне завдання журналіста), якщо вона повірить, що її інформація справді потрібна вам, що вона допоможе з’ясувати істину і ви з вдячністю сприймаєте кожне слово, а висловлення вами подяки лише утверджує співрозмовника у корисності наданої ним інформації;

-При користуванні диктофоном обов’язково важливо попередити співрозмовника, що вмикаєте апарат, а якщо він заперечуватиме, слід погодитися з ним;

-Обов’язкове правило – запитати інформатора, чи не заперечуватиме той проти посилання на його ім’я при використанні наданої ним інформації; якщо згоди не отримаєте, називати ім’я вашого співрозмовника не можна;

-Якщо ви берете інформацію в органах державного управління, попросіть копію документа, якщо інформація усна – запишіть на диктофон чи у блокнот, вказавши ім’я інформатора;

-Не соромтеся перепитати співрозмовника, якщо чогось не знаєте, уточнити подробиці. Все знати неможливо; запитуючи, ви виявляєте потяг до знань, і не думайте, що виявляєте невігластво: соромно не запитати, а залишити інформаційну прогалину в темі.

-Не гребуйте найдрібнішими і найнесуттєвішими на перший погляд фактами: все згодом знадобиться, якщо навіть не буде використане при написанні матеріалу. Для успішної роботи фактів треба мати набагато більше, ніж може бути використано: невикористані факти також працюють на матеріал, стверджуючи вас у логіці і висновках, надають матеріалу переконливості, хоч і перебувають “за кадром”.

Серйозний журналіст завжди дотримуватиметься загальноприйнятих етичних норм і правил поведінки. У редакції “Вечірнього Києва” ще за радянських часів, наприклад, були вироблені так званих 10 заповідей журналіста, своєрідний катехізис, який, спираючись на загальні моральні вимоги до професії, власне, протистояв принципові партійної заанґажованості. Ось ці заповіді:

1.Не збреши: правдивість – наше ремесло;

2. В статтях не вимагай вироку – ти не прокурор;

3.Думай про читача: без нього немає тебе як журналіста;

4.Найбільша помилка журналіста – боятися помилитися;

5.Іди в люди: гора не ходить до Магомета;

6.Пам 'ятай: "Вечірній Київ " – енциклопедія міста: впиши у неї свій рядок;

7.Не хлібом єдиним живе людина: сприймай життя крізь призму духовності;

8.Не повчай читача: він не дурніший від тебе; враховуй думку протилежну твоїй; засвой дві аксіоми: 1) немає істини в останній інстанції і 2)зіпертися можна лише на те, що чинить опір;

9.Відбивай розмаїття думок, не боячись звинувачень у відсутності позиції: наша позиція – плюралізм;

10. Зроби все для того, щоб кожна з наших 300 зустрічей з читачам стала для нього пам’'ятною¹⁶ ("Вечірній Київ" тоді виходив 300 разів на рік).

Всі ці принципи мають передусім моральне забарвлення, але вони випливають із законодавчих та нормативних актів, що реґламентують діяльність журналіста, надаючи йому права і встановлюючи обов’язки. Зокрема, у Статті 26 Закону України “Про друковані засоби масової інформацію (пресу) в Україні” задекларовані права журналіста.


6. Спілкування в колективі

Значну частину робочого часу журналіст і редактор проводять у колективі. Психологічний клімат у редакції має безпосередній вплив на творчий процес, а залежить він не в останню чергу від уміння спілкування, від створення атмосфери доброзичливості, довіри, справедливості.

Колектив (від лат. сollectivus – збірний) – суспільна форма об΄єднання людей, що виникає на основі їхньої спільної праці, однакових громадських інтересів, яким підпорядковуються дії, вчинки, інтереси окремих осіб. Редакційний колектив – специфічне об’єднання людей: по-перше, вони виробляють особливу (інтелектуальну, ідеологічну) продукцію (газету, журнал, теле- та радіопродукт); по-друге, – це люди творчі, пов’язані з мистецтвом слова; по-третє, в силу фахових особливостей у журналістів значно сильніше, ніж у представників інших професій, розвинений індивідуалізм, кожний журналіст – творча особистість.

У процесі редакційної праці журналіст підпорядковується завданням засобу масової інформації, в якому працює (визначаються засновником ЗМІ та головним редактором), його внутрішній структурі, яка передбачає певну ієрархію, що диктується соціальною роллю працівника.

Приблизна схема структури редакції передбачає такі позиції: шеф-редактор (головний редактор), його заступники, відповідальний секретар, завідувач (редактор) відділу (програми), кореспондент, репортер, оператор та режисер на телебаченні, літературний редактор тощо. Все це регламентується штатним розписом, затвердженим засновником. Кожен, хто обіймає якусь із посад, виконує певну соціальну роль, має досить чітко окреслене коло обов’язків, зобов’язаний підпорядковуватися прийнятому в редакції режимові трудового процесу.

Практичне виконання журналістом його соціальної ролі в редакції обумовлюється об’єктивними і суб’єктивними факторами.

До об’єктивних належать: ролеві сподівання засновника, які випливають із функціонування соціальної системи, частиною якої є редакційний колектив, процеси в його професіональної діяльності, уявлення про цінності, завдання і засоби їх досягнення.

До суб’єктивних факторів слід віднести розуміння ролі конкретним її виконавцем, його ставлення до цієї ролі, суто особистісні характеристики індивідуума (рівень талановитості, здібності, темперамент, рівень потреб і претензій, самооцінки власних можливостей.

Характерна особливість журналістської праці полягає у її високому творчому ступені, високому рівні індивідуалізації. Якщо на звичайному товарному виробництві однією з найважливіших технологічних вимог є вимога зводити до мінімуму індивідуальні відмінності у виконанні однакових соціальних ролей (уніфікація), що підвищує продуктивність праці, то в журналістській творчості спостерігається протилежне – що більша індивідуальна відмінність, то вища якість журналістського продукту. У ньому якраз найбільше цінується неповторна особливість, несподіваність ракурсу, гострота бачення проблеми, одним словом – несхожість на інші журналістські творіння. І чим несхожіший твір, тим він талановитіший.

Суб’єктами діяльності друкованого засобу масової інформації Закон визначає: засновника (співзасновників), його редактора (головного редактора), редакційну колегію, редакцію, трудовий колектив редакції, журналістський колектив, журналіста, автора, видавця, розповсюджувача. Засновник може об’єднувати в одній особі редакцію, видавця, розповсюджувача.

Форми професійного спілкування журналіста та редактора випливають із специфічних завдань редакційного та видавничого колективу і залежать від них. На перше місце тут треба поставити загальноприйняті, а часто такі, що носять обов’язковий (нормативний) характер, форми роботи в колективі. Передусім – це вироблені практикою норми і правила поведінки у творчому колективі, заходи планування та аналізу виконаної роботи, дотримання розпорядку дня. Що чіткіше працівник дотримуватиметься цих норм і правил, то легше уникатиме колізій і конфліктів, то успішніше протікатиме творчий процес.

Усі ці, на перший погляд, незначні деталі у роботі журналісті та редактора, насправді мають велике значення для успішного творчого процесу та безпосередньо впливають на формування професіональної майстерності.. Вони якраз і є тими маленькими секретами, дотримання яких допомагає добитися успіху.