Професійні засади
| Вид материала | Документы |
- Вищого навчального закладу, 104.09kb.
- Кість та результати академічні, професійні та життєві сьогодні є ключовими пунктами, 62.04kb.
- Бюджетний кодекс україни, 1273.03kb.
- Китайская Народная Республика: Конституция и закон, 226.54kb.
- План Розділ Теоретичні засади здійснення банками кредитних операцій Необхідність, 17.22kb.
- Відомості Верховної Ради (ввр), 2001, n 37-38, ст. 189 ) { Iз змінами, внесеними згідно, 1226.68kb.
- Відомості Верховної Ради (ввр), 2001, n 37-38, ст. 189 ) ( Із змінами, внесеними згідно, 1195.32kb.
- Анотації дисциплін зі спеціальності, 712.88kb.
- Анотації дисциплін зі спеціальності, 623.82kb.
- Відомості Верховної Ради України (ввр), 2001, n 37-38, ст. 189 ) ( Із змінами, внесеними, 1219.13kb.
Професійна етика – чи не найважливіша риса журналіста і редактора. Ні про яку майстерність не може бути й мови, якщо майстер слова не буде дотримуватися етичних норм і правил, вироблених практикою. Етика повинна стати визначальним елементом єства професіонала, другою натурою, звичкою, що входить у підсвідомість. Але це окрема тема, яка буде розглянута далі.
- Професіоналізм у контексті норм журналістської праці
Тісно до професійної етики примикають правила і принципи журналістської праці, вироблені практикою. Без них неможливо стати добрим професіоналом. Деякі з них варто розглянути як необхідні передумови майстерності.
Правдивість становить серцевину журналістського ремесла. Без неї неможливе документальне відображення дійсності, чим, власне, і займається журналістика. Бути правдивим – означає писати правду і тільки правду. Однак при цьому дуже важливо від правди відрізняти правдоподібність.
Правда – те, що відповідає дійсності, відображає внутрішню сутність явища чи події, в її основі лежить дійсний факт, тобто те, що відбулося, відбувається чи обов’язково відбудеться насправді.
Правдоподібність – зовнішня сторона правди, те, що схоже на правду, здається правдою. Це може бути факт, який відбувся (і це – правда), але водночас можуть замовчуватися важливі деталі чи нюанси, або свідомо зміщуватися акценти того, що відбулося чи відбувається (у цьому випадку це буде неповна правда, або іншими словами правдоподібність).
У творчому середовищі розрізняють ще правду життєву і правду художню. Це суттєво, оскільки таке розуміння дозволяє чіткіше визначити своєрідний вододіл між художньою літературою, себто красним письменством, і журналістикою, себто документалістикою.
Правда життєва – це реальність, те, що справді мало місце в житті у тій сутності і тих формах, в яких це відбулося насправді. Правда життя – основа журналістської творчості, відступ від правди життя неприпустимий, інакше це фактично вже буде спотворення правди, її фальшування, що суперечить наріжним принципам журналістики. У кращому випадку це може бути правдоподібність, що також засуджується в журналістських колах.
Правда художня характерна для творів красного письменства. Це, власне, правда типізована, втілена в художньому відображенні дійсності. Факти, ситуації і характери, створені письменником, не обов’язково відображення тих, що відбулися в реальному житті (хоча і такі можуть бути). Це окремі деталі, риси, факти, зібрані письменником по крупинці, осмислені ним і типізовані; себто, це – вимислені і домислені автором типові колізії, характери, сюжети, яких найчастіше не було в житті, але вони цілком могли чи можуть бути. Навіть, якщо це є фантастика, де може бути суцільний вимисел, але й тоді політ письменницької думки спирається на наукові та життєві реалії.
Незважаючи на авторський вимисел і домисел у художньому творі, письменник не може відступати від художньої правди. Інакше літературний твір втратить свої суттєві якості, може перетворитися у пасквіль на реальність.
Великий майстер слова Олександр Довженко свого часу записав у своєму щоденнику:ПОВТОР?
Якщо вибирати між красою і правдою, я вибираю красу. У ній більш глибокої істини, ніж у одній лише голій правді. Істинне тільки те, що прекрасне.
І коли ми не постигнемо краси, ми ніколи не зрозуміємо правди ні в минулому, ні в сучаснім, ні в майбутньому. Краса нас всьому учить. Ся проста істина лишилася, проте, не признаною, особливо ворогами високих мислей і почуттів. Краса – верховний учитель.
Доказ цьому мистецтво – малярі, скульптори, архітектори, поети. Що б нам лишилося од Риму, од Ренесансу, коли б їх не було?
У всьому людському я шукаю красу, себто істину.12
Тут немає суперечності між правдою художньою і правдою життєвою, як може здатися на перший погляд. Тим більше протиставлення. Олександр Довженко як майстер слова розглядає категорії правди і краси не у філософському, а в суто художньому сенсі. У цьому випадку красу треба розуміти як художню правду. І протиставлення краси (художності) голій правді цілком правомірне. Настільки, наскільки художнє (естетичне) освоєння дійсності відрізняється (можна сказати: протиставляється) освоєнню науковому чи документальному. Та й сам Олександр Довженко підкреслює, що в усьому людському (в реальності) шукає красу, себто істину (іншим словом – правду). У цьому контексті зрозумілішим стає вислів іншого письменника про те, що краса врятує світ.
Точність фактажу – одне з тих правил журналістської діяльності, яке випливає з принципу правдивості і якого має дотримуватися кожен, хто став на стежку Журналістики. Власне, точність це не тільки ввічливість королів, але й характерна риса високого професіоналізму та одна з найважливіших ознак справжньої майстерності журналістів.
У журналістській творчості, трапляється, виникають моменти, коли доводиться вдаватися до домислу, та це дещо інша тема.
Об'єктивність також тісно примикає до правдивості, без неї демократичні мас медіа неспроможні виконувати свої соціальні функції.
Поняття об’єктивність в українській мові має два значення: перше – основний принцип у матеріалістичній теорії пізнання, за яким визнається існування об’єкта, об’єктивної дійсності як джерела відчуттів – у цьому його синонімічна схожість з поняттям правдивість. Друге – антинауковий спосіб тлумачення явищ реального життя, який обмежується констатуванням наявності певних суспільних процесів, без аналізу їхніх причин.13 Себто, йдеться про обєктивізм – суто зовнішню фіксацію певних фактів, рис, відтінків, взятих з реальної дійсності поза причинами їхнього виникнення та розвитку. У цьому розумінні поняття об’єктивізм можна поставити в один синонімічний ряд з поняттям правдоподібність. Звичайно ж, практичний журналіст (і редактор) мають дотримуватися принципу об’єктивності і уникати у своїй діяльності того, що іменується об’єктивізмом.
Принциповість – це не тільки риса характеру особи, а й моральний принцип, дуже важливий для успішної творчої роботи. Він характеризує рівень редакторської та журналістської зрілості. Безпринципність робить журналіста схожим на флюгер: куди вітер подме, туди й перо своє повертає. Це свідчить про відсутність в людини необхідного світогляду, чітко визначеної життєвої позиції, усталених поглядів. Безпринципність, як правило, приводить до продажності – найгіршого, що може бути в журналістиці.
Слід завжди пам’ятати, що журналістська та редакторська праця належить до надзвичайно важливої сфери людської діяльності, вона безпосередньо може впливати на розум і психіку масової аудиторії. Тому тут, як, мабуть, у ніякій іншій сфері, потрібні не тільки неабиякі здібності, а передовсім високий рівень професіоналізму. А значить – відповідальності. Як правильно відзначав світлої пам’яті Анатолій Москаленко, перший директор Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка: У журналістській роботі найбільший тягар відповідальності легший, ніж тягар безвідповідальності. Від першого, буває, втомлюються, від іншого духовно вмирають14.
Рекомендована література
Багряний Іван. Публіцистика. – К. – 1996.
Богомолова Н.Н. Социальная психология печати, радио й телевидения. – М. – 1991.
Братко-Кутинський Олексій. Феномен України. – К. – 1996.
Братко-Кутинський Олексій. Як удосконалити свою психіку. – К. – 2003.
Дзюба Іван. Бо то не просто мова, звуки… Передмова Віталія Карпенка. Київ. – 1990.
Довженко Олександр. Щоденник. Тв. в 5-ти томах. – Т.5. – К. – 1966.
Карпенко Віталій. Національна ідея в українській періодиці. – К. – Центр вільної преси. – 1999.
Карпенко Віталій. Основи професіональної комунікації. – К. – Нора-прінт. – 2002.
Кашинская Л.В. Метод наблюдения в журналистском творчестве (некоторые аспекты) – Вестник Моск. ун-та. Серия 10. Журналистика. – 1980.
Москаленко А.З. Вступ до журналістики. – К. – 1997.
Прилюк Д. М. Теорія і практика журналістської творчості: У 2 кн. – К. – 1972– 1973.
Погрібний Анатолій. Розмови про наболіле, або Якби ми вчились так, як треба... – К. – 1999.
Хэмингуэй Э. Репортажи. – М. – 1969.
Запитання та завдання для практичних занять і самостійної роботи
- У чому полягає високий професіоналізм журналіста і редактора? Проілюструйте на прикладах із життя чи особистого досвіду.
- Освіченість журналіста і редактора та їхня майстерність – у чому взаємозалежність цих понять?
- Назвіть і розшифруйте основні складники професійної майстерності.
- У чому виявляється професіоналізм щодо принципів журналістики
- Що вам подобається у репортажах Е.Гемінґвея? Наскільки вони актуальні для нашого часу.
- Практичне завдання: відрецензувати у контексті журналістської та редакторської майстерності один із розділів книг Анатолія Погрібного „Розмови про наболіле, або Якби ми вчились так, як треба...”
Тема 8 . Маленькі секрети успіху
- Особливості творчої праці
- Що потрібно для успішної роботи
- Загальноредакційні умови для роботи
- Індивідуальні умови для роботи
- Робота з джерелами інформації
- Спілкування в колективі
1.Особливості творчої праці
У журналістській та редакторській праці, як у ніякій іншій, зважаючи на її вплив на маси, потрібні надзвичайна обережність у слові, органічний сплав досвіду і знань, зрештою, неабиякі здібності, особливий талант. Журналістська творчість, як і літературна, позначається індивідуальністю автора, гостротою його розуму, нестандартними підходами до оцінки життєвих явищ, про які доводиться писати, та умінням їх правдиво й оригінально викласти.
Все це становить специфіку журналістської та редакторської діяльності, є, власне, визначальними показниками професіональної майстерності. Але тільки цього недостатньо для успішної реалізації навіть найвищого професіонального рівня. Для якомога повнішого розкриття фахової редакторсько-журналістської майстерності необхідні певні умови, так би мовити, виробничого характеру. Адже мало вміти добре писати, треба ще мати можливість писати. Про успішну реалізацію професіональної редакторсько-журналістської майстерності можна серйозно говорити лише тоді, коли фахівець має добрі умови для роботи, коли він забезпечений усім необхідним для нормального виконання своїх функціональних обов’язків. Зайве переконувати будь-кого, що результативність кожного працівника, а тим більше редактора та журналіста – людей творчих професій – прямо і безпосередньо залежать від умов, у яких він працює. Звичайно, в екстремальних ситуаціях писати чи редагувати можна й на коліні. Та, по-перше, йдеться саме про нормальні обставини, а не про війну чи пожежу. А по-друге, чи можна серйозно говорити про високу якість твору, написаного чи відредагованого на коліні?
Журналіст, який хоче бути на стрижні часу і відчувати ритм життя, здебільшого збирає матеріал для свого твору поза стінами редакції. Але опрацьовує його, втілює зміст у певну форму (жанр), як правило, на робочому місці в редакційному приміщенні. Від того, яка психологічна атмосфера створена в колективі, чи має фахівець можливість зосередитися, чи є у нього під рукою все необхідне для праці, – від усього цього залежить, як швидко посуватиметься робота, наскільки вдалим буде написаний ним твір.
Отже, для повного виявлення професійної майстерності, потрібні бодай оптимальні робочі умови. Їх можна поділити на дві групи: загальноредакційні та індивідуальні (персональні). Звичайно, дещо журналіст може і повинен зробити сам для забезпечення нормальної робочої обстановки. Та далеко не все в його силах та можливостях. Головним чином про створення оптимальних умов для роботи має подбати засновник засобу масової інформації та керівництво редакції в особі головного редактора.