Поняття юридичної науки та її місце в системі суспільних наук

Вид материала

Содержание

Норми права в системі соціальних норм.
Співвідношення норм права і норм моралі.
Взаємодія норм права і норм моралі.
Поняття та види норм права.
Структура норм права.
Гіпотеза, диспозиція та санкція як складові структури норми права.
Класифікація норм права за певними критеріями.

Подобный материал:

1 ... 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Поняття системи права.

Основою нормативного підходу до праворозуміння є тлумачення права як системи правових норм, що підкреслює дві його важливі властивості:

1) право складається із норм права;

2) норми права у своїй сукупності утворюють право як цілісність, певну соціальну нормативну систему.

Поняття системи права на відміну від правової системи, відбиває не сукупність всіх правових явищ у їх взаємодії, а тільки внутрішню будову права як системи правових норм. Для внутрішньої форми (структури) права характерні: 1) єдність його складових частин, що зумовлено системою суспільних відносин, які визначають зміст правових норм, утворенням і дією останніх на основі єдиних принципів, можливістю застосування заходів примусу з боку держави, волею більшості населення і т.д.;

2) диференціація права на відносно відокремлені складові частини у вигляді певних об'єднань правових норм (галузі та інститути права);

3) наявністю різних видів зв'язків норм права і їх об'єднань між собою (соціальних, ідеологічних, юридичних, державних та інших).

Внутрішня будова права має складний характер і може бути виявлена за допомогою різних критеріїв. Так, характер та зміст впливу норм права на суспільні відносини об'єднує їх відповідно у регулятивні і охоронні групи правових норм, іншим критерієм може бути віднесення соціальних зв'язків, що регулюють норми права до координаційних (на засадах рівності суб'єктів) чи субординаційних (відповідно на засадах підлеглості) і т.д. Найбільшу розповсюдженість має об'єднання норм права у певні у групування, на основі особливостей предмета і метода правового регулювання. У цьому випадку внутрішня структура (форма) права складається із міжгалузевих комплексів, галузей, підгалузей, інститутів права. Центральною складовою частиною права є його галузь, яка об'єднує норми права, виходячи із єдності предмета і метода правового регулювання притаманних цим нормам.

Предмет правового регулювання - це сукупність якісно однорідних відносин у певній сфері суспільного життя, що врегульовані за допомогою правових норм (майнові відносини, пов'язані з визначенням кари за злочин, управлінські і т.д.).

Другим критерієм об'єднання норм права і відокремлення галузей права є метод правового регулювання, під яким розуміється сукупність засобів впливу права на суспільні відносини. Він складається із:

1) характеру зв'язків суб'єктів між собою (відносини рівності чи підлеглості);

2) способів правового регулювання - заборона, дозвіл, зобов'язання, заохочення, стимулювання;

3) юридичних наслідків - винагорода, юридична відповідальність. Кожній галузі права притаманний певний метод правового регулювання, характеристика якого зумовлена природою суспільних відносин, що є предметом регулювання тієї чи іншої галузі права.

Галузь права - це складова частина системи права, відносно самостійна сукупність його норм, об'єднаних загальністю предмета і метода правового регулювання.

В галузі права виділяють підгалузі та інститути права. Підгалузь права- це складова частина галузі права, яка об'єднує норми права, що регулюють суспільні відносини певного виду. Наприклад, підгалузями цивільного права є авторське і винахідницьке право, фінансового права - банківське право і т.д.

Інститут права - це таке угрупування норм права певної галузі чи підгалузі, що регулює конкретний вид чи сторону однорідних суспільних відносин. Наприклад, в цивільному праві є інститут права власності, норми якого регулюють відносини власності.

Іноді деякі відносини регулюються нормами різних галузей права, тому ці норми утворюють комплексний інститут права. Це так звані вторинні угрупування системи права. До них, крім комплексних інститутів, відносяться міжгалузеві комплекси, які об'єднують в собі деякі галузі, підгалузі і інститути права. До міжгалузевих комплексів слід віднести морське, природоохоронне право. Вони об'єднують групи норм цивільного, адміністративного, процесуального, кримінального права і т.д.

Система права України складається із галузей державного, адміністративного, фінансового, земельного, цивільного, трудового, сімейного, кримінального, цивільно-процесуального, кримінально-процесуального та інших галузей права.

Співвідношення системи права і правової системи.
Систематизація нормативно-правових актів: поняття і види.
Поняття публічного і приватного права.
Матеріальне і процесуальне право.
Коротка характеристика основних галузей права.
Поняття та види галузі права.
Інститут права: поняття та види.
Соціальні і технічні норми, їх особливості і взаємозв`язок.

Людське суспільство, як і будь-яка інша складна система, може нормально функціонувати та розвиватися лише грунтуючись на певних правилах, на основі яких обираються соціально доцільні варіанти поведінки суб'єктів.

Такі правила, що покликані регулювати життя суспільства, забезпечувати в ньому бажаний порядок і стабільність, називаються соціальними нормами.

Соціальні норми регулюють поведінку, що має соціальний характер, а тому пов'язана із взаємовідносинами між людьми, їх об'єднаннями, суспільними групами і т.п. Саме цим соціальні норми відрізняються від норм технічних, медичних, біологічних і т.п., які встановлюють порядок поводження людей з штучними або природними об'єктами, а також явищами природи, представниками тваринного світу тощо.

Соцiальнi норми -- це загальнi правила поведiнки людей у суспiльствi, що зумовленi об'єктивними закономiрностями, є наслідком свiдомої вольової дiяльностi певної частини чи всього суспiльства i забезпечуються рiзноманiтними засобами соцiального впливу .

Загальними для всіх соціальних норм ознаками є те, що:

а) соціальні норми виступають як правила поведінки людей у суспільстві;

б) вони є правилами поведінки загального характеру. Це означає, що соціальні норми призначені регулювати поведінку не якоїсь конкретної особи, а будь-кого, хто вступає у ті відносини, що ними регулюються;

в) у своїй більшості соціальні норми виникають в результаті свідомої вольової діяльності людей, тобто формуються і забезпечуються тими групами людей або їх об'єднаннями, воля та інтереси яких знаходять свій вираз у тих чи інших соціальних нормах;

г) соціальні норми багато в чому обумовлені соціально-економічним ладом суспільства, ознаки якого в тій чи іншій формі відбиваються у їх змісті.

Залежно вiд способу їх утворення й забезпечення соцiальнi норми класифiкують як: юридичнi; моральнi; корпоративнi (громадських органiзацiй, полiтичних партiй, iнших об'єднань громадян); звичаї чи традицiї.

Залежно вiд сфери соцiальних вiдносин, що регулюються нормами, їх подiляють на: економiчнi; полiтичнi; сiмейнi; релiгiйнi; етики та естетики; органiзацiйнi; соцiально-технiчнi.

Юридичнi (правовi) норми -- загальнообов'язковi, формально визначенi правила поведiнки, що встановленi (санкцiонованi) державою, охороняються, захищаються i гарантуються нею та мiстяться в нормативно-правових актах.

Моральнi норми -- правила поведiнки, що базуються на моральних поглядах суспiльства на добро i зло, справедливе й несправедливе, гуманне й негуманне, а забезпечуються насамперед внутрiшньою переконанiстю та силою громадської думки.

Корпоративнi норми -- правила поведiнки, що установлюються й забезпечуються полiтичними партiями, громадськими органiзацiями та iншими об'єднаннями людей.

Звичаї чи традицiї -- правила поведiнки, що iсторично склались i увiйшли (перетворились) у звичку людей.

Соціально-технічні норми. В процесі людської діяльності формуються правила, що регулюють порядок поводження людей із знаряддями виробництва, встановлюють правила поведінки в тих чи інших природних умовах. Ці правила забезпечують доцільне і безпечне поводження людини у природному середовищі, використання багатств і явищ природи, досягнень науки і техніки. Такі правила називаються технічними нормами. Але в деяких випадках вони набувають суспільного значення, тому що від їх сумлінного виконання залежить добробут, здоров'я, а то й життя людей. Такі правила відтворюють в актах, що мають юридичне значення (наприклад, технічні правила експлуатації АЕС). З цього моменту вони набувають ознак соціальних норм.

Норми права в системі соціальних норм.

Норми права	Норми моралі
1. Виникають через формування їх державними органами, в первіснообщинному суспільстві не існували	1. Існують у будь-якому суспільстві, в тому числі до виникнення держави
2. Встановлюються або санкціонуються відповідними державними органами від імені держави, виражають її волю	2, Утверджуються поступово, відображають волю усього суспільства або певних верств населення
3. Встановлюються у спеціально визначених формах (закон, . указ, постанова і т. ін.)	3. Існують у свідомості людей і формального визначення не мають
4. Набувають чинності, змінюються і відміняються офіційно, в точно визначеному порядку і часі	4. Складаються, поширюються і відмирають повільно впродовж довгого часу
5. Утворюють єдину погоджену систему велінь і є загальнообов'язковими	5. Єдності, погодженості велінь і формальної загальної обов'язковості не мають
6. Забезпечуються заходами державного примусу	6. Забезпечуються позадержавними засобами: звичкою, внутрішніми мотивами, громадським впливом і т. ін.
7. Містять детальну регламентацію поведінки суб'єктів, формулюють їх конкретні права і обов'язки	7. Виступають як загальні правила поведінки суб'єктів, що сформульовані у вигляді принципів, ідей тощо

Співвідношення норм права і норм моралі.

Специфічні особливості нормативного змісту і форм його виразу норм права і норм моралі виявляються у таких ознаках:

Норми права	Норми моралі
1. Виникають через формування їх державними органами, в первіснообщинному суспільстві не існували	1. Існують у будь-якому суспільстві, в тому числі до виникнення держави
2. Встановлюються або санкціонуються відповідними державними органами від імені держави, виражають її волю	2, Утверджуються поступово, відображають волю усього суспільства або певних верств населення
3. Встановлюються у спеціально визначених формах (закон, . указ, постанова і т. ін.)	3. Існують у свідомості людей і формального визначення не мають
4. Набувають чинності, змінюються і відміняються офіційно, в точно визначеному порядку і часі	4. Складаються, поширюються і відмирають повільно впродовж довгого часу
5. Утворюють єдину погоджену систему велінь і є загальнообов'язковими	5. Єдності, погодженості велінь і формальної загальної обов'язковості не мають
6. Забезпечуються заходами державного примусу	6. Забезпечуються позадержавними засобами: звичкою, внутрішніми мотивами, громадським впливом і т. ін.
7. Містять детальну регламентацію поведінки суб'єктів, формулюють їх конкретні права і обов'язки	7. Виступають як загальні правила поведінки суб'єктів, що сформульовані у вигляді принципів, ідей тощо

Взаємодія норм права і норм моралі.

Норми права	Норми моралі
1. Виникають через формування їх державними органами, в первіснообщинному суспільстві не існували	1. Існують у будь-якому суспільстві, в тому числі до виникнення держави
2. Встановлюються або санкціонуються відповідними державними органами від імені держави, виражають її волю	2, Утверджуються поступово, відображають волю усього суспільства або певних верств населення
3. Встановлюються у спеціально визначених формах (закон, . указ, постанова і т. ін.)	3. Існують у свідомості людей і формального визначення не мають
4. Набувають чинності, змінюються і відміняються офіційно, в точно визначеному порядку і часі	4. Складаються, поширюються і відмирають повільно впродовж довгого часу
5. Утворюють єдину погоджену систему велінь і є загальнообов'язковими	5. Єдності, погодженості велінь і формальної загальної обов'язковості не мають
6. Забезпечуються заходами державного примусу	6. Забезпечуються позадержавними засобами: звичкою, внутрішніми мотивами, громадським впливом і т. ін.
7. Містять детальну регламентацію поведінки суб'єктів, формулюють їх конкретні права і обов'язки	7. Виступають як загальні правила поведінки суб'єктів, що сформульовані у вигляді принципів, ідей тощо

В умовах формування правової держави в регулюванні суспільних відносин зростає значення моральних вимог, в яких знаходять своє відображення загальнолюдські цінності. Саме тому зростання моральної обгрунтованості правових розпоряджень — необхідна умова подальшої активізації їх ролі та ефективності в регулюванні суспільних відносин, зміцненні дисципліни, правової основи державного та суспільного життя в цілому. Правова вимога зміцнення законності та правопорядку одночасно є і найбільш важливою вимогою моралі, яка характеризує моральну структуру особи, її чесність, совість, обов'язок. Тому законність може виступати і як один з моральних критеріїв оцінки поведінки особи та інших суб'єктів, адже в умовах беззаконня не може бути й мови про мораль. Особливо негативний вплив на стан моралі у суспільстві мають порушення законності з боку посадових осіб.

Саме тому для періоду формування правової держави властивий процес зближення вимог правових та моральних настанов, який знаходить своє відображення в закріпленні загальних моральних вимог у конкретних нормах права. Так, сімейне законодавство, закріпивши обов'язок громадян піклуватися про виховання дітей і обов'язок дітей піклуватися про батьків і надавати їм допомогу, тим самим надало юридичного значення одній з найбільш гуманістичних вимог моралі.

Моральні критерії беруться до уваги як необхідний компонент тих чи інших юридичних фактів (наприклад, для характеристики хуліганських дій, наклепу). Трудове законодавство передбачає можливість розірвання трудової угоди з ініціативи адміністрації у випадку скоєння робітником, який виконує виховні функції, аморального вчинку, несумісного з продовженням даної роботи.

Найбільшої ефективності право досягає при збігу його вимог і вимог, що формулюються в моральних нормах. В умовах формування правової держави співіснування, взаємодія цих двох видів соціальних норм в цілому збігається або наближається до цієї умови. Однак, відмічаючи зближення вимог права і моралі не слід розуміти їх взаємодію спрощено, як однозначний процес постійного зростання в праві морального потенціалу без наявності протиріч. Насправді процеси взаємодії права і моралі досить складні. Тому протиріччя між ними можуть виявлятися не одразу, несвоєчасне усунення їх може призвести до порушень закону (при суспільному пріоритеті вимог моралі над нормами права) або до моральних втрат (у протилежному випадку). Однією з причин таких протиріч є відносна стабільність моральних настанов. Право більш динамічне, воно швидше реагує на потреби даного моменту суспільного розвитку.

Відмінності між нормами моралі і нормами права

Норма моралі
Норма права
за походженням
— складається в суспільстві на основі уявлень людей про добро та зло, справедливість; існувала до виникнення держави;
— установлюється (закріплюється) державою як офіційна міра волі та справедливості; при первісному ладі не існувала;
за сферою дії
- регулює внутрішнє усвідомлення людиною своєї поведінки в усіх сферах суспільних відносин; не є інституціональною — не пов'язана з інститутами суспільства; створюється, поширюється і відмирає повільно протягом тривалого часу
— регулює зовнішню форму поведінки людини в тих сферах суспільних відносин, що піддаються регулюванню; є інституціональною — діє в рамках соціальних інститутів; вступає в дію, здійснюється і скасовується офіційно, у суворо визначеному порядку та часі; інституціональною — діє в рамках соціальних інститутів; вступає в дію, здійснюється і скасовується офіційно, у суворо визначеному порядку та часі;

за ступенем деталізації
- виступає як узагальнене безособове правило поведінки у вигляді ідей і принципів (дотримуватися слова, бути чесним, справедливим тощо);
- є конкретним варіантом поведінки суб'єкта, в якому чітко визначені його юридичні права і обов'язки, як можливі та належні;
за формою вираження
- не закріплюється в спеціальних актах, міститься у свідомості людей; набуває обов'язкового значення в міру визнання більшістю членів суспільства;
- одержує закріплення в державних актах (законах, указах, постановах); після набуття законної сили стає обов'язковою для осіб, що знаходяться в сфері її дії;
за способом охорони від порушень
- дотримується добровільно, забезпечується внутрішнім переконанням, громадською думкою (результат — почуття сорому, каяття).
— забезпечується, крім інших способів, державним примусом, застосуванням заходів юридичної відповідальності (нерідко результат — обмеження в правах правопорушника, викликане застосуванням до нього санкцій закону).

Поняття та види норм права.

Норма права — це загальнообов'язкове, формально-визначене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу.
Ознаки норми права такі ж, що й права в цілому, але норма не має такої ознаки, як системність, оскільки вона регулює групу певних суспільних відносин і лише в сукупності з іншими, узгодженими з нею нормами складає систему права.

специфічні ознаки норми права:
1. Правило поведінки регулятивного характеру — норма права вводить нове правило, фіксує найтиповіші соціальні процеси і зв'язки; впливає на суспільні відносини, поведінку людей; є модель (зразок, еталон, масштаб) регульованих суспільних відносин. Регулятивність норми права підкреслює її дія, «роботу», яка повинна призвести до певного результату.
2. Загальнообов'язкове правило поведінки — норма права виходить від держави, повинна сприйматися як керівництво до дії, котре не підлягає обговоренню щодо доцільності.
3. Правило поведінки загального характеру — норма права має загальний (без зазначення конкретного адресата — неперсоні-фікований) характер, тобто поширюється на усіх, хто стає учасником відносин, регульованих нормою. Як регулятор суспільних відносин, норма має багаторазовість застосування (наприклад, заборона хуліганства).
4. Формально-визначене правило поведінки представницько-зобов'язуючого характеру -- норма права закріплює права і обов'язки учасників суспільних відносин, а також юридичну відповідальність (санкції), яка застосовується у разі її порушення. Надаючи права одним, норма права покладає обов'язки на інших (наприклад, молоді люди мають право на навчання, обов'язок інших — забезпечити це право). Формальну визначеність норма права отримує після викладення її в законах, інших писаних джерелах права.
5. Правило поведінки, прийняте в суворо встановленому порядку, — норма права видається уповноваженими на те суб'єктамив межах їх компетенції з дотриманням певної процедури: розробка, обговорення, прийняття, набуття чинності, зміна або скасування чинності.
6. Правило поведінки, забезпечене всіма заходами державного впливу, аж до примусу, — держава створює реальні умови для добровільного здійснення суб'єктами зразків поведінки, сформульованих у нормі права; застосовує способи переконання і примусу до бажаної поведінки, зокрема, ефективні санкції у разі невиконання вимог норми права.
Риси норми права як класичного розпорядження:
1) норма відтіняє, підкреслює кількісну і якісну сторони поведінки (вид і міру поведінки);
2) норма вбирає в себе всі основні властивості права (нормативність, формальну визначеність, стабільність, владність);
3) норма має чітко виражену структуру, складається з елементів (диспозиція, гіпотеза, санкція).
Поряд із цим норма права має внутрішній зміст:
- є мірою свободи і справедливості;
- є результатом владної діяльності держави, яка полягає в узагальненні і систематизації типових конкретних правовідносин, що виникають у громадянському суспільстві;
- має завжди загальний характер, тобто це таке розпорядження, що адресоване безлічі індивідуально не визначених суб'єктів і розраховано на багатократність застосування за певних життєвих обставин.

Водночас нормі права як окремому явищу властиві свої особливі риси:

а) норма права — це загальновизнане правило поведінки, яке формулюється державою і має загальнообов'язковий характер. Положення, що містять у собі норми права, повинні сприйматися як безумовна провідна вказівка до дії, що виходить з державних структурні не підлягають обговоренню або оцінці з погляду їх доцільності чи раціональності;

б) норма права — це формально визначене правило поведінки. У нормі права закріплюються права і обов'язки учасників суспільних відносин, а також санкції, що застосовуються у випадках порушень настанов норми. Ці приписи повинні виконуватися саме в тому обсязі та у випадках, у яких вони знайшли своє формальне закріплення у тексті правової норми;

в) норма права — це правило поведінки загального характеру. Правило поведінки, що міститься у правовій нормі, адресоване не конкретному суб'єктові, а поширюється на всіх, хто стає учасником відносин, які регламентуються даною нормою права. Коло суб'єктів, на яких поширюється дія тієї або іншої норми права, може бути різним — від населення держави загалом до невеликих його груп, наприклад, професійних, вікових. Це залежить як від обсягу компетенції органа, що видає норму права, так і від тієї конкретної мети, що ставиться перед нормою права;

г) норма права — це правило поведінки, що набуває якостей нормативності і загальнообов'язковості у чітко встановленому порядку. Норма права стає такою лише тоді, коли вона видається уповноваженим на те органом в межах його компетенції і в рамках встановленої процедури, тобто з дотриманням порядку розробки, обговорення, прийняття, набуття чинності, зміни та відміни дії і змісту норм права;

д) норма права — це правило, здійснення якого забезпечується державою.

Реалізація норм права забезпечується, з одного боку, створенням державою реальних умов і засобів, що сприяють безперешкодному добровільному здійсненню відповідними суб'єктами сформульованих у правовій нормі зразків поведінки, а з другого — засобами заохочення, переконання і примусу до бажаної поведінки, а також можливістю застосування санкцій у разі невиконання вимог правової норми. Норму права можна визначити як обов'язкове, формально визначене правило поведінки загального характеру, що у встановленому порядку приймається, змінюється, відміняється та забезпечується відповідними державними органами у межах їх компетенції.

Структура норм права.

Норма права — це загальнообов'язкове, формально-визначене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу.
Найбільше розповсюджена ідея про трьохелементну побудову правової норми. Ця позиція виходить з того, що норма права, по-перше, повинні встановлювати певне правило поведінки шляхом закріплення прав обов'язків суб'єктів: по-друге, вона повинна визначати умови, при наявності яких суб'єкти можуть реалізовувати ці права та обов'язки, і, по третє, - закріплює певні засоби забезпечення приписів, що в ній містяться.

У відповідності з цими завданнями кожна норма логічно складається диспозиції, гіпотези та санкції.

1. Диспозиція - це частина правової норми, в якій у вигляді владного припису визначається те або інше правило поведінки (що повинен робити або, навпаки, не робити адресат норми).

Диспозиції можна поділити на такі види: а) визначена диспозиція закріплює однозначне правило поведінки, тобто учасники певних відносин можуть поводити себе лише так, як вказано у нормі права і їм не надається можливостей для вибору іншої поведінки; б) не повністю визначена диспозиція - вказує лише на загальні ознаки поведінки, в рамках які суб'єкти уточнюють своє права та обов'язки самостійно; в) відносно визначена диспозиція - вказує на права і обов'язки суб'єктів, але надає можливості для їх уточнення в залежності від конкретних обставин.

2. Гіпотеза - це частина норми, в якій визначаються умови, при яких наступає дія правил, що встановлені в диспозиції.

Гіпотеза відповідає на питання: коли? де? в якому випадку? при якій умові? Вона визначає можливості застосування норми (правил поведінки що містяться у її диспозиції) до тих або інших умов, вказує на межі діє диспозиції. Тому відсутність, або нечіткість викладення змісту гіпотези правової норми, може привести до невірної оцінки фактів, а значить до не передбачених у праві дій суб'єктів.

Визначена гіпотеза вичерпно визначає ті умови, при наявності яких вступає в дію правило поведінки, що міститься в диспозиції правової норми.

Не повністю визначена гіпотеза містить формулювання в загальній формі типу: "у необхідному випадку", а наявність або відсутність цієї необхідності визначається відповідними суб'єктами.

Відносно визначена гіпотеза обмежує умови застосування норі певним колом формальних вимог.

В науковій літературі зустрічається також поділ гіпотез на абстрактні та казуальні.

Абстрактна гіпотеза - це гіпотеза, в якій умови застосування норми визначаються загальними родовими ознаками, без глибокої деталізації, що надає можливість охопити, а також і піддати урегулюванню значну кількість однорідних випадків. А оскільки родові ознаки, що містить у собі абстрактна гіпотеза, явища досить стійкі, то і норми, що мають таку гіпотезу, характеризуються високою стабільністю.

Казуальна гіпотеза визначає умови діє норми, використовуючи більш вузькі, спеціальні родові ознаки. Тому вона розповсюджує дію на істотно вужче коло випадків, а сама норма мас меншу стабільність, ніж при наявності абстрактної гіпотези.

3. Санкція - це частина правової норми, в якій міститься вказівка на правові наслідки виконання або невиконання (порушення) правила, що зафіксоване в диспозиції, або умов, визначених в гіпотезі. Мета санкції - у створенні тих, або інших сприятливих наслідків для правослухняного суб'єкта чи несприятливих для правопорушника. Ці наслідки можуть знайти вираз у різних формах:

-стимулюванні та заохоченні позитивних діянь;

-примусі до здійснення певних дій;

-визнанні недійсними певних діянь;

-зміні правового статусу тих або інших суб'єктів;

-покаранні правопорушників;

-відновленні порушеного права та ін.

При цьому характер санкцій залежить від характеру врегульованих нормою суспільних відносин, і, відповідно, від особливостей окремих галузей права, до яких включається та чи інша норма.

Визначена санкція вказує на конкретний засіб реакції на діяння, а відносно визначена санкція - на кілька можливих засобів, в цьому випадку доцільність застосування конкретного засобу визначається, виходячи з особливостей конкретної справи.

В юридичній літературі підкреслюється, що тричленна структура є однією з ознак, що розрізняють норму права від інших соціальних норм і без якої норма права перестає бути сама собою.

Гіпотеза, диспозиція та санкція як складові структури норми права.

Норма права — це загальнообов'язкове, формально-визначене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу.
Найбільше розповсюджена ідея про трьохелементну побудову правової норми. Ця позиція виходить з того, що норма права, по-перше, повинні встановлювати певне правило поведінки шляхом закріплення прав обов'язків суб'єктів: по-друге, вона повинна визначати умови, при наявності яких суб'єкти можуть реалізовувати ці права та обов'язки, і, по третє, - закріплює певні засоби забезпечення приписів, що в ній містяться.

У відповідності з цими завданнями кожна норма логічно складається диспозиції, гіпотези та санкції.

1. Диспозиція - це частина правової норми, в якій у вигляді владного припису визначається те або інше правило поведінки (що повинен робити або, навпаки, не робити адресат норми).

Диспозиції можна поділити на такі види: а) визначена диспозиція закріплює однозначне правило поведінки, тобто учасники певних відносин можуть поводити себе лише так, як вказано у нормі права і їм не надається можливостей для вибору іншої поведінки; б) не повністю визначена диспозиція - вказує лише на загальні ознаки поведінки, в рамках які суб'єкти уточнюють своє права та обов'язки самостійно; в) відносно визначена диспозиція - вказує на права і обов'язки суб'єктів, але надає можливості для їх уточнення в залежності від конкретних обставин.

2. Гіпотеза - це частина норми, в якій визначаються умови, при яких наступає дія правил, що встановлені в диспозиції.

Гіпотеза відповідає на питання: коли? де? в якому випадку? при якій умові? Вона визначає можливості застосування норми (правил поведінки що містяться у її диспозиції) до тих або інших умов, вказує на межі діє диспозиції. Тому відсутність, або нечіткість викладення змісту гіпотези правової норми, може привести до невірної оцінки фактів, а значить до не передбачених у праві дій суб'єктів.

Визначена гіпотеза вичерпно визначає ті умови, при наявності яких вступає в дію правило поведінки, що міститься в диспозиції правової норми.

Не повністю визначена гіпотеза містить формулювання в загальній формі типу: "у необхідному випадку", а наявність або відсутність цієї необхідності визначається відповідними суб'єктами.

Відносно визначена гіпотеза обмежує умови застосування норі певним колом формальних вимог.

В науковій літературі зустрічається також поділ гіпотез на абстрактні та казуальні.

Абстрактна гіпотеза - це гіпотеза, в якій умови застосування норми визначаються загальними родовими ознаками, без глибокої деталізації, що надає можливість охопити, а також і піддати урегулюванню значну кількість однорідних випадків. А оскільки родові ознаки, що містить у собі абстрактна гіпотеза, явища досить стійкі, то і норми, що мають таку гіпотезу, характеризуються високою стабільністю.

Казуальна гіпотеза визначає умови діє норми, використовуючи більш вузькі, спеціальні родові ознаки. Тому вона розповсюджує дію на істотно вужче коло випадків, а сама норма мас меншу стабільність, ніж при наявності абстрактної гіпотези.

3. Санкція - це частина правової норми, в якій міститься вказівка на правові наслідки виконання або невиконання (порушення) правила, що зафіксоване в диспозиції, або умов, визначених в гіпотезі. Мета санкції - у створенні тих, або інших сприятливих наслідків для правослухняного суб'єкта чи несприятливих для правопорушника. Ці наслідки можуть знайти вираз у різних формах:

-стимулюванні та заохоченні позитивних діянь;

-примусі до здійснення певних дій;

-визнанні недійсними певних діянь;

-зміні правового статусу тих або інших суб'єктів;

-покаранні правопорушників;

-відновленні порушеного права та ін.

При цьому характер санкцій залежить від характеру врегульованих нормою суспільних відносин, і, відповідно, від особливостей окремих галузей права, до яких включається та чи інша норма.

Визначена санкція вказує на конкретний засіб реакції на діяння, а відносно визначена санкція - на кілька можливих засобів, в цьому випадку доцільність застосування конкретного засобу визначається, виходячи з особливостей конкретної справи.

В юридичній літературі підкреслюється, що тричленна структура є однією з ознак, що розрізняють норму права від інших соціальних норм і без якої норма права перестає бути сама собою.

Класифікація норм права за певними критеріями.

Норма права — це загальнообов'язкове, формально-визначене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу.
У будь-якій державі існує і виникає величезна кількість норм права. Ці норми можна класифікувати (поділити) на види за певним критерієм (ознакою).
Норми права за предметом правового регулювання (або за галузями права): норми конституційного, адміністративного, кримінального, цивільного, трудового, екологічного права та ін.
Норми права за методом правового регулювання (або за формою закріплення бажаної поведінки суб'єктів права)
імперативні
диспозитивні

Імперативні — норми, що виражають у категоричних розпорядженнях держави чітко позначені дії і не допускають ніяких відхилень від вичерпного переліку прав і обоє 'язків суб'єктів. Інакше: імперативні норми прямо наказують правила поведінки.
Диспозитивні — норми, у яких держава наказує варіант поведінки, але які дозволяють сторонам регульованих відносин самим визначати права й обов'язки в окремих випадках, їх називають «заповнювальними», оскільки вони заповнюють відсутність угоди і діють лише тоді, коли сторони регульованих відносин не встановили для себе іншого правила, не домовилися з даному питання (розпізнаються через формулювання: «за відсутності іншої угоди», «якщо інше не встановлено в договорі» та ін.). Інакше: диспозитивні норми надають свободу вибору поведінки.
Норми права за характером впливу на особу
заохочувальні
рекомендаційні
Заохочувальні — норми, що встановлюють заходи заохочення за варіант поведінки суб'єктів, який схвалюється державою і суспільством і полягає в сумлінній і продуктивній праці (наприклад, правила щодо виплати премій).
Рекомендаційні — норми, що встановлюють варіанти бажаної з погляду держави поведінки суб'єктів.
Норми права по субординації в правовому регулюванні
матеріальні
процесуальні
Норма матеріального права — норма, що є первинним регулятором суспільних відносин: містить правило (права, обов'язки, заборони), на підставі якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, не можна вчиняти вбивство.
Норма процесуального права — норма, що встановлює оптимальний порядок застосування норм матеріального права: містить правило, на підставі якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, порядок розслідування злочину, порядок виклику свідків до суду тощо.
Призначення процесуальної норми — встановити процедуру, «регламент»[2] здійснення прав або виконання обов'язків, зa кріплених у матеріальних нормах; сприяти досягненню результату, передбаченого нормою матеріального права.
Норми процесуального права походять від норм матеріального права: процесуальні норми регулюють вже не фактичні, а юридичні зв 'язки, що склалися в соціально-правовій сфері, у правовідносинах, викликаються до життя потребою реалізації норм матеріального права.
Норми процесуального права мають подвійну обумовленість:
- матеріальними умовами життя суспільства;
— особливостями норм тієї галузі матеріального права, із якою вони тісно пов'язані і потреби якої обслуговують.
Всі розпорядження процесуальних норм мають процедурний характер, тобто визначається найдоцільніший порядок здійснення правотворчої, правозастосувальної, правоохоронної, установчої і контрольно-наглядової діяльності держави. Багато розпоряджень процесуальних норм визначають порядок організації органів держави і здійснення ними своєї компетенції.
Розпорядження процесуальних норм, як правило, адресуються суб'єктам, які наділені владними повноваженнями щодо застосування норм матеріального права (слідчим, суддям, прокурорам та ін.).
Таким чином, норми процесуального права відрізняються від норм матеріального права:
- змістом, який виражається у своірідністі їх розпоряджень;
— особливостями адресата;
— структурою побудови.
Норми права за суб'єктами правотворчості:
норми органів представницької влади
норми глави держави
норми органів виконавчої влади
норми громадських об'єднань, комерційних організацій, трудових колективів підприємств
Про суб'єктів правотворчості див. главу 16 «Правотворчість».
Норми права за дією У просторі:
загальні
місцеві

Норми права за дією у часі:
постійні
тимчасові
Норми права за дією за колом осіб:
загальні — поширюються на все населення
спеціальні — поширюються на певне коло осіб
виняткові — роблять винятки із загальних і спеціальних норм
Норми права за функціональною спрямованістю (за функціями права):
регулятивні (правила поведінки) — встановлюють права і обов'язки суб'єктів (наприклад, норма, що закріплює правомочності власника: володіння, користування, розпорядження, чи норма, що визначає порядок шлюбу).
охоронні (сторожі порядку) - встановлюють способи юридичної відповідальності за порушення прав і невиконання обов'язків, закріплених у регулятивних нормах (наприклад, норма Кримінального кодексу про відповідальність за вбивство).
Регулятивні норми права за характером розпоряджень, що містяться в них:
дозвільні (що надають правомочності)
що зобов'язують
заборонні — норми, що вказують на можливість здійснювати певні дії, наділяють суб'єктів певними правами (наприклад, подава — норми, що вказують на необхідність здійснювати певні дії, наділяють суб'єктів певними обоє 'яз-ками (наприклад, - норми, що вказують на необхідність утримуватися від здійснення дій певного роду, встановлюють заборони (на ти позов до суду, одержувати пенсію, розпоряджатися майном чи: право батьків вимагати повернення дітей від будь-якої особи, що утримує дітей у себе не на підставі закону чи судового рішення). Ці норми містять у своєму тексті слова: «вправі», «має право», «може».

Blog

Поняття юридичної науки та її місце в системі суспільних наук

Содержание