Управління культури І туризму облдержадміністрації обласна бібліотека для юнацтва ім. О. М. Бойченка Цей дивний світ – бібліотека
| Вид материала | Документы |
- Пропонуємо, 1016.19kb.
- Пропонуємо, 413.82kb.
- Письменникам-ювілярам, 428.49kb.
- Управління культури І туризму облдержадміністрації Обласна бібліотека для юнацтва ім., 1437.45kb.
- Обласна бібліотека для юнацтва ім. О. М, 503.4kb.
- Управління культури та туризму Черкаської облдержадміністрації Черкаська обласна бібліотека, 415.58kb.
- Обласна бібліотека для юнацтва ім. О. М. Бойченка, 793.65kb.
- Управління культури І туризму луганської обласної державної адміністрації, 324.65kb.
- І. С. Тургенєва цбс комінтернівського району центральна бібліотека ім. І. С. Тургенєва,, 66.97kb.
- Обласна бібліотека для юнацтва ім. О. М, 849.2kb.
Духовні скарби українців
«Велесова книга»
Т
ермін «Велесова книга» нині вживається для позначення кількох священних текстів волхвів, які історія зберегла для нас. Значення цієї пам’ятки письменства сивої давнини переоцінити важко.«Велесова книга» - це єдина українська літописна пам'ятка, написана на дерев'яних дощечках. Розміри дощечки - 22 сантиметри завширшки, 38 сантиметрів завдовжки і до одного сантиметра завтовшки. Верхні ліві краї дерев'яних «сторінок» мали круглі отвори для з'єднання їх шкіряними ремінцями в окремі блоки-томи.
Текст на дереві писався (а точніше, випалювався) гострим предметом на зразок сучасного шила, а потім покривався спеціальним розчином, що унеможливлювало псування шашелем. Упоперек кожної дощечки були проведені паралельні заглиблення-лінійки, відповідно до яких літери вирівнювалися верхніми частинами. Текст на дошках-сторінках писано з обох боків, а поля на деяких з них було проілюстровано малюнками: зображення різноманітних тварин - бика, вівці, собаки, а також сонця. Тут, очевидно, йдеться про символічне виділення місяців року.
Цікава історія знаходження і зникнення «Велесової книги». Знайшов ці дощечки полковник білої гвардії Олександр Ізенбек — освічена людина, художник (до речі, мати його була українка, а батько — туркмен). Дощечки ці валялися на підлозі зруйнованого будинку поміщика Донець-Захаржевського на Харківщині. Після поразки Добровольчої армії О.Ізенбек опинився в еміграції. На щастя доля звела Ізенбека з уродженцем Чернігівщини Ю. П. Миролюбовим-Лядським — славістом за фахом. Останній 15 років працював над розшифруванням тексту дощечок Велесової книги. Згодом він раптово помирає. Його дружина передала манускрипти власнику невеликого видавництва «Млин» Миколі Скрипнику в Канаді.
Тексти Велесової книги описують події за 1000-1500 років до появи кирилиці. Вони дивом пережили віки і збереглися у вогнищах примусового хрещення Київської України-Руси, їх ховали по горищах та льохах як єретичну, язичницьку літературу і могли б взагалі бути втрачені, якби на їх шляху не трапились сотні чистих серцем людей особливо таких як О. Ізенбек, Ю. Миролюбов, О. Кур, І. С. Лісний, які здійснили перші публікації текстів дощечок.
Перші публікації фрагментів «Велесової книги» з'являються протягом 1957-1959 років у емігрантському російськомовному журналі «Жар-птиця» (Сан-Франциско). Початковий коментар до них робить О. Кур (Куренков). Ця публікація викликає інтерес до загадкового твору. Копії його потрапляють до Британського національного музею в Лондоні, де стають об'єктом дослідження чудового знавця слов'янських мов професора В. Шаяна - тодішнього керівника Європейського відділення Української вільної академії наук. В Австралії дослідження пам'ятки провадить професор Сергій Парамонов (Лісний). У такий спосіб інформація про книгу, віднайдену в Україні, поширюється у всьому західному світі.
У 1966 році С. Лісний публікує в Канаді результати своєї багаторічної праці «Велесова книга» - языческая летопись доолеговой Руси». Протягом 1968-1972 років в українському видавництві «Млин» (засновник - Скрипник) у Голландії, з'являються машинописні варіанти тексту «Велесової книги» в повному варіанті з передмовою і упорядкуванням В. Шаяна. Сан-Франциське видання, що містило 45 тисяч знаків, було доповнене розшифрованими текстами ще 16 дощечок, скопійованих Миролюбовим, що склало додаткових 30 тисяч знаків.
І в канадському, і голландському виданнях цей літопис друкуєтеся під назвою «Влес книга», хоча перші публікації говорили лише про «Дощечки Ізенбека». Така зміна засвідчує серйозний підхід до тексту. Адже нова назва книги не є випадковою. Велес (Волос) серед давньоукраїнських язичницьких племен вважався богом достатку, худоби, торгівлі, його ім'я часто згадується на дерев'яних сторінках книги. З літописних джерел ми знаємо, що кияни в давнину, укладаючи угоди з греками, найчастіше присягалися Перуном та Велесом. Пізніше у ранньохристиянській свідомості українців Велес поєднався зі святим Власієм.
Велесова книга розповідає не лише про русичів, а й розкриває походження древлян, кривичів, полян і сіверян.
Велесова книга — це перший довідник про українську обрядовість та вірування. Жителі Оріани (Пракраїни) здавна вірували своєму богові Сонця Ярилу і щорічно відзначали день його народження 24 грудня.
Учасники святих урочистостей співали гімн (майбутні псалми), потім ставали колом навкруг запаленого Священного Вогню (фактично багаття) і починали співати величальні Ярилу і його батькові Велесу і діду Іеруну, після чого відбувався спільний сніданок і кожен учасник священнодійства одержував невеличкий шматочок овечого сиру обгорнутий у тісто, що формою нагадував півмісяць.
Велесова книга - перша і відкрита оборона традиційної віри предків. До-щечка-сторінка № 16 (лицьова сторона) передає думку, наших предків про поширення християнства.
Велесова книга донесла до нас шанобливе ставлення молоді до старших, уболівання за своїм родом, турботу про сім'ю, рід, плем'я, про Землю Праукраїни — Оріану.
За образним висловом Дм. Федоренка — «Велесова книга — то воістину благословенна, чиста криниця історії українського родоводу».
На жаль, сьогодні продовжити вивчення найдавнішого відомого літературного твору неможливо, оскільки дощечки зникли майже відразу після того, як відбулася їх розшифровка і де знаходиться загадкова «Велесова книга» наразі невідомо.
Острозька Біблія
О
строзька Біблія є першим повним друкованим виданням книг Старого та Нового завітів у перекладі церковнослов'янською мовою. Надрукована Іваном Федоровим 1581 року на Волині, в Острозі, вона й називається Острозькою.Серед усіх вітчизняних стародруків це, мабуть, найуславленіше та в багатьох відношеннях найважливіше кириличне стародруковане видання.
Вихід у світ Острозької Біблії був помітною подією в культурному житті не лише України, а й усіх слов'янських народів. Сам факт наявності слов'янської друкованої Біблії служив зміцненням самосвідомості православних народів, підносив престиж старослов'янської мови як знаряддя літературної творчості й міжслов'янського літературного спілкування. Окрім величезної ролі, яку ця книга відіграла в боротьбі українського народу за релігійну й національну незалежність проти експансії католицизму, вона стала для Заходу свого часу своєрідним свідченням ідеологічної та моральної зрілості українців, білорусів, росіян, вплинула на ряд літературних творів у різних країнах.
Острозька друкарня, де було випущено найдавнішу слов'янську друковану Біблію, була заснована близько 1578 року князем Костянтином (Василем) Острозьким, воєводою Київським, який створив також школу і так звану Острозьку академію, члени якої брали участь у підготовці до друку та редагуванні всіх видань цієї друкарні. Співзасновником друкарні можна вважати також і першодрукаря Івана Федорова.
Перше друковане видання слов'янської Біблії було великою і дуже складною справою. Воно потребувало не лише значних матеріальних коштів, але й здібних, освічених, самовідданих людей. Для редакційної підготовки Біблії необхідно було зібрати в Острозі учених - Івана Федорова, Герасима Смотрицького та ін.
Дослідники здавна відмічали прагнення Острозьких перекладачів та редакторів зробити слов'янський текст більш зрозумілим і відповідним для вираження Святого Письма. Текст Острозької Біблії кращий за рукописний аналог, проте й він, безперечно, не був позбавлений недоліків. Незважаючи на це, значення книги було величезним. Протягом 170 років, до виходу так званої Єлисаветинської Біблії 1751 року, православний слов'янський світ користувався виключно текстами Острозького видання.
Оформлена Острозька Біблія строго і просто. Загальна концепція художнього конструювання книги, структура додаткових статей свідомо відмежовують її від рукописів і утверджують тип оформлення, властивий надалі українським і білоруським стародрукам. Книга має титульний аркуш (відтоді українські видання випускалися з титулами), текст якого розміщено в гравірованій на дереві рамці. На звороті титула - герб князя Острозького, який фінансував видання, і вірші на цей герб, складені Герасимом Смотрицьким; далі йде передмова від імені К. Острозького слов'янською та грецькою мовами, в якій він, окрім молитви Богові, вказує місце і час виходу книги в світ і розповідає про причини, що спонукали його взятися за видання Біблії, та історію видання, оскільки Біблію вважали найважливішою з книг, передмови до її видань мали особливий суспільний резонанс. Друге «предословіє», складене відомим українським письменником Герасимом Смотрицьким, як і вірш після нього, насичене українізмами, має богословський характер. Далі надруковано зміст видання, усього перераховано 76 біблійних книг. Нарешті йде сам текст Біблії - книги Старого та Нового Завіту. Завершують видання додаткові розділи та післямова Івана Федорова, відома в двох редакціях. Перша - коротка, церковнослов'янською мовою, з вихідними відомостями 12.07.1580 року. Друга, з датою випуску 12.08.1581 року, має, крім старослов'янського, паралельний грецький текст.
Робота над випуском Біблії тривала кілька років, тираж для того часу був величезним, можливо, в межах 1500 примірників. Відомо, що тільки до Львова І. Федоров привіз 400 примірників.
Повне видання складається з 628 аркушів (1256 сторінок), що зшиті в 104 зошити. Набір здійснено у дві колонки по 50 рядків у кожній. Усього використано 6 кириличних та грецьких достатньо дрібних шрифтів, які можна вважати шедеврами поліграфії того часу. Книга великого формату, «в лист». Орнаментальне оздоблення представлене 80 заставками з 16 дощок, 70 кінцівками з 17 дощок, великою кількістю буквиць, а також композиціями наборного орнаменту. У виданні використано папір принаймні 18 папероробних майстерень польсько-українського походження. Загалом, знайдено в примірниках цієї книги 50 водяних знаків.
На сьогодні відомо більше 300 примірників Острозької Біблії, з них у Національній бібліотеці України імені В.І. Вернадського - 18.
Острозька Біблія - видатне явище у розвитку культури та друкарської справи України.
Із зародженням книгодрукарства в середині XV ст. відбуваються великі зміни в усьому європейському книговиданні і, звичайно, бібліотечній справі.
Уже в першій половині XVII ст. в Україні нараховувалося близько 20 друкарень, найбільшою з яких була друкарня в Києво-Печерській лаврі.
Значного розвитку бібліотеки набули у XVI ст., великі книгозбірні постали при школах в Острозі й у Львові.
У ХVII столітті найвідомішою була бібліотека Києво-Могилянської академії, а також великі бібліотеки, при університетах : Львівському (1661), Харківському (1805), Київському (1834) і Чернівецькому (1875). Тоді ж, завдяки прогресивній інтелігенції, у деяких містах були створені публічні бібліотеки, як от - в Одесі 1830 року, Харкові 1886 року.
Таким чином, у ХVII- ХIХ століттях на основі великої кількості приватних бібліотек створено національні бібліотеки світу, зокрема Французьку на основі Королівської, Пруську державну на основі бібліотеки курфюста Фрідріха Вільгельма та інші.
Сьогодні національні бібліотеки продовжують виконувати традиційні функції, які їм притаманні не одне століття. Зокрема, збереження документальної спадщини нації, науково-інформаційне забезпечення загальноосвітнього процесу, сприяння популяризації знань, інтеграції науки, освіти, культури й виробництва, проведення наукових досліджень у сфері науково-інформаційної діяльності та бібліотечної справи, розробка стратегії розвитку бібліотек і науково-інформаційних центрів своїх країн тощо. Одночасно вони протягом останнього десятиліття не залишаються осторонь новітніх технологій, органічно поєднуючи традиції та інновації.
Вражаючим прикладом цього можна вважати глобальний пілотний проект G7 (Великої сімки) – “Бібліотека Універсаліс”. Його основне завдання – зробити доступними для широких кіл твори світової культурної та наукової спадщини за допомогою Інтернету та мультимедійних технологій. Передбачається, що проект “Бібліотека Універсаліс” повинен сприяти вдосконаленню роботи бібліотек, покращити міжнародну доступність до оцифрованих ресурсів, включаючи не лише бібліографічні записи, але й іншу інформацію: текст, графіку, малюнки, звук, відео.
Засновниками проекту виступили Національна бібліотека Франції та Міністерство культури Франції, Національна парламентська бібліотека Японії, Бібліотека Конгресу США, Національна бібліотека Канади, Державна медіатека Італії, Німецька національна бібліотека, Британська національна бібліотека. Цей проект передбачає формування електронного ресурсу в декілька мільйонів документів і тому зразу ж був віднесений до базових проектів світової системи електронних бібліотек.
Але не лише нові риси з'явилися в роботі національних бібліотек. Розширення масштабів і форм обслуговування, виникнення і розвиток нових функцій стимулювали таке явище, як будівництво нових спеціальних приміщень для них.
У кінці XX ст. національні бібліотеки багатьох країн світу – Великобританії, Данії, Китаю, Росії, Франції, Естонії та ряду інших країн – переїхали в нові приміщення. Деякі розширили свої площі або освоїли нові, в тому числі й підземні.
В Україні на сьогодні існує сім бібліотек, які мають статус національних:
Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського, Національна парламентська бібліотека України, Національна бібліотека України для дітей, Національна історична бібіліотека України, Національна наукова медична бібліотека України, Львівська національна наукова бібліотека ім. В.Стефаника, Одеська національна одена Дружби народів наукова бібліотека імені М.Горького.
Найбільші національні бібліотеки світу
Бібліотека конгресу США. Заснована у 1800 році. Фонд – 115,7 млн. одиниць зберігання, із них книг – понад 26 млн. примірників. Щорічна видача документів – 2 млн. Щорічні відвідування – понад 1 млн., 22 читальні зали. ov, ссылка скрыта
Національна бібліотека Британії (Британського музею). Заснована у 1753 році. Фонд книг – більше 18 млн. примірників, окрім цього – 33 млн. патентів, 8 млн. поштових марок та інші колекції. Щорічна видача документів – понад 1 млн. Щорічні відвідування – понад 500 тисяч. Місць в читальних залах – 1176. ссылка скрыта
Російська державна бібліотека в Москві. Заснована у 1828 році. Книжковий фонд – 43 млн. одиниць зберігання. Щорічні надходження – 350 тисяч документів. Щорічні відвідування – 1,6 млн. Щорічна видача документів – 6,3 млн. Читальних залів – 22. Місць в читальних залах – 2074. Відкрита постійна електронна бібліотека. u, ссылка скрыта
Російська національна бібліотека в Санкт-Петербурзі. Заснована у 1795 році. Книжковий фонд становить 33 млн. одиниць зберігання. Щорічні відвідування – 1,5 млн. 20 читальних залів на 2500 місць. ссылка скрыта
Національна бібліотека Китаю. Заснована у 1909 році. Книжковий фонд становить понад 20 млн. примірників. Щорічний приріст фондів – 500-600 тисяч. Щорічні відвідування – 7 тисяч, 33 читальні зали на 3000 місць. ссылка скрыта
Німецька національна бібліотека. Це створений у 1990 році конгломерат, до складу якого увійшли: Німецька бібліотека в Лейпцигу (заснована у 1912 р.); Німецька бібліотека у Франкфурті-на-Майні (заснована у 1945 р.); Німецький музичний архів (заснований у 1970 р.). Об’єднаний фонд становить 20 млн. примірників. Загальна книговидача на рік – 1,5 млн. документів. Загальна кількість місць в читальних залах – 805. ссылка скрыта
Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського. Заснована у 1918 році. Книжковий фонд – 14 млн. примірників. Щорічні надходження – 170-175 тисяч на всіх видах носіїв інформації. Книговидача – 3,9-4 млн. документів. Щорічні відвідування – 840000. Місць у читальних залах – 950. ссылка скрыта
Національна бібліотека Франції. Заснована у 1480 році. Фонд – 13 млн. одиниць зберігання. Річні надходження (придбання, дарунки, обміни) - 75 343 прим.; обов’язковий екземпляр - 53 155 назв. Відвідування на рік – понад 1 млн. Місць у читальних залах - 1700 місць для широкої публіки, 1900 місць для науковців. ссылка скрыта
Національна парламентська бібліотека. Японії. Заснована у 1949 році. Фонд - 12 млн. документів. 16 читальних залів на 1150 місць. ссылка скрыта
Вислови про книгу, бібліотеку
...В центрі уваги хай буде вічний трудівник - Бібліотекар. Хай навколо нього обертається «Бібліотечна планета».
І.Дзюба
Книжки - це наша праця, наша совість. Цілющої води живий струмок.
О.Іваненко
Читайте! Нехай у вашому житті не буде жодного дня, коли б ви не прочитали хоча б сторінки з нової книги.
К.Паустовський
Поезія - це не «кращі слова в кращому порядку», це - вища форма існування мови.
Й. Бродський
Рукописи не горять.
М. Булгаков
Бібліотеки – це скарбниці всіх багатств людського духу..
Г.Лейбніц
Література вилучена із законів тління. Вона одна не визнає смерті.
М. Салтиков-Щедрін
Твір, який читають, має теперішнє; твір, який перечитують, має майбутнє.
О. Дюма-син
Що сталося б з літературою, якби справа її не захищалася? У нас є свій касаційний суд - це майбутнє. Щасливий той, хто може постати перед ним.
О. Бальзак
Книжка – це духовний заповіт одного покоління іншому... Все життя людства послідовно осідало в книжках: племена, люди, держави зникали, а книжка залишалась. Вона росла разом з людством, бо в ній – мудрість народна.
О.Герцен
У письменника тільки і є один учитель: самі читачі.
М. Гоголь
У душі кожної людини є клапан, що відкривається тільки поезією.
М. Некрасов
Засміятися добрим, світлим сміхом може тільки лише глибоко добра душа.
М. Гоголь
Ріднити людей з книгою, відкривати їм красу і силу слова – що може бути достойнішим.
О. Гончар
Праця бібліотекаря завжди здавалась мені надзвичайно відповідальною, значною, благородною за своєю суттю, вона потребує не тільки знань, а й серця.
Л.Кассіль
... Дивною і ненатуральною здається людина, яка існує без книги.
Тарас Шевченко
Без золота, без каменю, Без хитрої мови, А голосна і правдива, Мов Господа слово.
Тарас Шевченко
Наша мова - то і є одежа нашого духу, або ще краще - яскравий вираз всього того, що нас вражає, що ми почуваємо, про що думаємо-гадаємо, того, що ми зовемо духом або душею.
Панас Мирний
Як много важить слово, Одно сердечне, теплее слівце!
І. Франко
Бібліотекар – розпорядник долі книг. Бібліотекар – провісник, який допомагає книзі знайти дорогу до серця читача.
Ю. Яковлєв
Не поет, у кого думки не літають вільно в світі, А заплутались навіки в золотії тонкі сіті.
Леся Українка
О слово! Будь мечем моїм! Ні, сонцем стань! Вгорі спинися, Осяй мій край і розлетися Дощами судними над ним.
Олександр Олесь
Як тільки я заходжу до бібліотеки, я зачиняю двері й таким чином виганяю жадібність, самолюбство, пияцтво, лінь і всі пороки, джерелом яких є неосвіченість, порожнеча, меланхома...
Гейнзгус
Якщо вчуєш жарт, шукай в ньому приховану правду.
О. Довженко
"Добра бібліотека – це книжкове відображення Всесвіту"
М.Рубакін
Тут мертві живуть.
Тут німі промовляють.
Напис на стінах стародавніх
бібліотек університетів,
авторство не встановлено
Бібліотеки — це скарбниці всіх багатств людського духу.
Готфрід Вільгельм Лейбніц
Дім, у якому немає книжок, схожий на тіло без душі.
Марк Туллій Цицерон
Моя батьківщина там, де моя бібліотека.
Еразм Роттердамський
Ніде так гостро не відчуваєш марність людських надій, як у громадській бібліотеці.
Семюел Джонсон
Люди, які не пишуть і не читають, завжди мають невелику, зазвичай порожню кімнату, яку вони називають бібліотекою.
Чарльз Діккенс
Над більшістю приватних бібліотек треба було б причепити вивіску, як на аптечних мензурках : «Для зовнішнього вживання»
Альфонс Доде
Бібліотека, довірена невігласові,- все одно, що гарем у підпорядкуванні євнуха.
Франсуа Вольтер
Деякі володіють бібліотекою, як євнухи гаремом.
Віктор Марі Гюґо
Велика бібліотека більше розсіює увагу читача, ніж навчає його. Набагато краще обмежитися кількома авторами, аніж бездумно читати багатьох.
СенекаЛуцій Анней
Бібліотекар зобов'язаний мати всі якості хорошого господаря, але аж ніяк не комірника.
Робіндранат Тагор
Нікому не давайте своїх книжок, інакше ви їх більше не побачите. У моїй бібліотеці залишились тільки ті книжки, які я взяв почитати у інших.
Анатоль Франс
Бібліотека — це не тільки книга. Це перш за все колосальний концентрат спресованого часу, поєднання тисячоліть людської думки, перенесеної на пергамент, папірус, папір...
Ви знаходитесь у храмі збереженого часу...
Маріетта Шагінян
Якість книги вимагає відповідних якостей від читача.
Л. Леонідов
Книги - люди в палітурках.
А. Макаренко
Корисніші за все ті книги, які найбільше змушують нас мислити.
Книги мають особливу чарівність; книги дають нам насолоду: вони розмов-ляють із нами, дають нам добрі поради, вони стають живими друзями для нас.
Ф. Петрарка
Прислів’я, приказки про книгу
К
ниги читати – усе знати.З ручаїв – ріки, з книжок – знання.
Книга – міст у світ знань.
Розум без книги, що птах без крил.
Книга для дітей, що волога для полів.
Книга – не пряник, а дітей до себе манить.
Книгу читають не очима, а розумом.
Книга корисна, коли її читають.
Дім без книги – день без сонця.
Книгу читай, розуму набирай.
Знання – сонце, книга – віконце.
З книгою жити – з добром дружити.
Кому книга – розвага, а кому – навчання.
Книга твій друг, без неї, як без рук.
Книга добру навчить, від дурного відверне.
День без книги - що обід без хліба.
Книга – дзеркало життя.
Книга подібна воді – дорогу проб’є усюди.
Легенда про юнака-бібліотекаря
Було у батька три сини. Перед смертю він подарував кожному по книзі і звелів розпорядитися подарунком як хто захоче і, розпорядившись, посадити на могилі батька по жолудю.
Поховали батька. Як він сказав, так і зробили. Старший син продав свою книгу і купив щось потрібне для господарства. Середній поставив на видне місце як пам'ять про батька. А молодший взяв свою і пішов до людей. Куди б він не заходив, в кожній хаті давав почитати батькову книжку або читав і розповідав сам. І люди були дуже вдячні юнакові, годували його, давали притулок на ніч. А коли бували в його селі, то обов'язково відвідували могилу батька і дякували за хорошого сина, який за допомогою розумної книги подарував їм багато гарних думок, зробив добрішими їхні серця.
Пройшов час. Жолудь старшого сина згнив і пропав, середнього сина дав кволий росток, який пожовтів і засох. А із жолудя молодшого сина почав швидко рости молодий дубок, який перегнав берізки і сосни і пішов вгору, розкинув назустріч небу і хмарам свої могутні гілки.
Багато весен і зим сплило по річці часу. Люди забули імена синів того чоловіка. Але мудре насіння знань із батьківської книги дало міцні ростки. Ті знання передавались із покоління в покоління, збагачувались новими. Давно змінилось одне покоління іншим, і тільки вічнозеленим залишається той дуб, підпирає гілками небо, грізно сперечається з блискавками.
Така легенда - легенда про юнака-бібліотекаря, який приніс людям знання. Його справа стала безсмертною.
Цікаве про книгу
Першим бібліофілом вважається київський князь Ярослав Мудрий, який княжив на Київській Русі у 1019— 1054 рр. Він славився великою любов'ю до книг, збирав їх. Книги, доставлені з Греції і Болгарії, при князівському дворі перекладались і переписувались. Книголюбами були його сини Святослав і Всеволод, онук Володимир Мономах і правнук Роман Смоленський.
Перша відома на Русі бібліотека, правильніше книгосховище, про яке згадує літопис від 1037 р., була заснована при митрополії у Києві, при Софїївському соборі князем Ярославом Мудрим. Ця важлива культурно-історична подія свідчила про нагромадження на той час значної кількості книг. Тут збирали, головним чином літургійні книжки, необхідні при відкритті нових єпіскопій та побудові храмів, були й книжки для світського читання, різні державні документи: договори, князівські грамоти тощо. На думку дослідників, бібліотека налічувала понад 950 томів.
Найстарішою з діючих бібліотек України можна вважати Наукову бібліотеку Львівського університету засновану у 1608 р. при колегії єзуїтів.
Перша публічна бібліотека в Україні відкрилась в Одесі в 1830 р. Це була приватна платна «бібліотека читання» при книгарні одеського книгопродавця Клочкова. Він випустив у 1830 р. «Роспись российским книгам, ландкартам, планам, эстампам, портретам и нотам в Одессе в книжном магазине и библиотеке чтения Н. А. Клочкова» яка включала близько 1000 книг, їх можна було одержати під грошову заставу в бібліотеці або купити в книгарны.
Найбільша бібліотека в Україні - Національна наукова бібліотека ім. В. І. Вернадського АН України. Це одне з найбільших бібліотечних сховищ у світі - 14 млн. одиниць зберігання.
Найдавніший книгообмін було здійснено у 1850 р. першою в Києві публічною бібліотекою комерційного характеру київського книгопродавця П. П. Должикова. її власник надсилав до Львова видатному західноукраїнському діячеві того часу Я. Головацькому твори російських і українських письменників і одержував натомість західноукраїнські видання.
Найдавніший засіб боротьби з книгокрадами. Колись у бібліотеках Західної Європи найцінніші книги приковувались до своїх місць ланцюгами. Та одним з найцікавіших був засіб, який широко практикувався в Україні. На полях книги чи на початку її писалося міцне закляття або лайка до того, хто захотів би книжку привласнити. Ось зразки таких записів: «Хто хотів би цю книжку віддалити з цього місця, той буде мати зі мною справу перед божим судом», «Хай ця книга перебуває в цій церкві вічно, а хто її візьме, хай буде проклятий, хай буде засуджений на невгасимий вогонь і хай точить його невсипущий черв'як». На одному рукописі XVIII ст. стояв навіть такий двовірш: «Хто би мав сю книгу вкрасти, тому сім літ свині пасти».
Первістком української бібліографії вважається список «истинных» і «ложных» книг, вміщений в «Изборнике Святослава» 1073 р. Список служив своєрідною рекомендацією схвалених церковною владою книг і водночас мав за мету надати допомогу в боротьбі з різними псевдовченнями, єресями і апокрифічною літературою.
Перша друкована бібліографічна праця в нашій країні і взагалі у східних слов'ян міститься в одному з ранніх українських видань Івана Федорова — в «Книзь новаго завьта», що вийшла в Острозі у 1580 р. В окремому додатку до книги є покажчик змісту всіх 27 книг Нового Завіту, складений помічником І. Федорова Тимофієм Михайловичем. Назва покажчика — «Книжка собрание вещей нужньйших, вькратць скораго ради обрьтения в книзь новаго завьта, по словесам азбуки...». Його призначення - допомогти читачеві швидко відшукати потрібне місце в книзі.
Першим бібліографічним нарисом української літератури вважається праця, що збереглася між творами київського вченого Є. Славинецького. Знайшов її і видав В. Ундольський в Москві в 1846 р. під назвою «Оглавление книг, кто их сложил». Авторство цієї праці з XVII ст. сумнівне — І. Франко, наприклад, приписує її Славинецькому.
Основоположником української бібліографії - спеціальної літературознавчої науки - треба вважати М. Комарова - літературного критика, етнографа, лексикографа В 1883 р. в альманасі «Рада», що його видав М. Старицький, було надруковано «Бібліографічний покажчик нової української літератури (1798—1883)» — перший звід україномовних книжок. Пізніше Комаров продовжив роботу і склав бібліографічний покажчик матеріалів вивчення творів Т. Шевченка, С. Руданського, І. Котляревського, покажчик «Українська драматургія» тощо, заклавши цими працями міцну підвалину під науку української бібліографії.
Перше бібліографічне товариство на території України було створено у Львові в 1909 р. при Науковому товаристві ім. Шевченка. Ця бібліографічна комісія об'єднала багатьох літературознавців і науковців й видала 7 томів «Матеріалів до української бібліографії».
Перший у світі пам'ятник книзі був відкритий у липні 1976 р. в іспанському місті Ла-Корунья: двоє дорослих читають, а дитина високо підняла книгу, як би символізуючи її зліт у майбутньому.
Найбільш відвідуваний парк у місті Шарлотте в США - це «Парк читання», куди з радістю приходять городяни. Величезний пам'ятник у вигляді розкритої книги, на яку намагаються піднятися діти - відмінна реклама необхідності читання. Покажчики алей М. Твена й Е. По, Е. Хемінгуея й Д. Селінджера, кольорові розмовляючі фонтани, які розповідають дітям казки, - все це зроблено з любов'ю й повагою до дітей і книги.
Вчені підрахували, що в 1600 р. вийшло у світ всього 6078 видань. Протягом наступного століття їх кількість подвоїлась, ще через століття зросла на 40% (1800 р. - 18646). Вже у XIX ст. число надрукованих книг і брошур збільшилося майже в десятеро (1900 р. - 158888). У XX ст. об'єми друкованої продукції стрімко зростають: за першу половину століття виробництво книг збільшилось на 70%.
Кількість книг, яку може прочитати людина за все своє життя, не перевищує 6-8 тис, якщо читати щоденно по 50 сторінок.
Найбільшою у світі книгою вважається «Супер-книга», видана в Денвері, штат Колорадо, США в 1976 р. її розміри 2,74 на 3,0,7 метра, вага 252,6 кг. У книзі 300 сторінок.
У політехнічному музеї в Москві зберігається унікальна книга поезій Т. Г. Шевченка. її створив український умілець Микола Сядристий. У книзі 12 сторінок, кожна площею 0,6 мм2. Вона зшита павутинкою, обкладинка - з пелюстки безсмертника, під мікроскопом можна прочитати і самі тексти.
Один компакт-диск (різновид оптичного диску) вміщує 250 тис. сторінок тексту. На компакт-дисках площею близько 4 м можна помістити тексти всіх книжок світу.
Нині пристрій розміром із ніготь людської руки може зберігати інформацію, рівну за обсягом 100 книгам по 500 сторінок кожна.
Пам’ятники літературним героям
Є багато всіляких пам'ятників у різних куточках нашої планети. Вони увіковічнюють важливі історичні події й пам'ять про видатних людей, які жили й творили в той або інший час, у тій або іншій країні. А є пам'ятники на честь тих, кого ніколи не було на світі. Це пам'ятники літературним героям безсмертних книг.
У Мадриді, наприклад, стоїть пам'ятник іспанському письменникові Мігелю де Сервантесу, а поруч - героям його роману Дон Кіхоту й Санчо Пансе. До речі, у світі чимало пам'ятників Дон Кіхоту, а деякі встановлені далеко від батьківщини лицаря сумного образу. Непосидючий Дон Кіхот чомусь добрався до сибірського міста Омська - залізна композиція прикрашає одну з головних вулиць. Є пам'ятник йому і на Кубі.
У гавані копенгагенського порту на камені сидить сумна Русалонька. Це - улюблениця чудового данського казкаря Г.-Х. Андерсена. Перед Ноттінгемським замком в Англії встановлений бронзовий стрілець із лука - пам'ятник легендарному героєві англійських народних балад - Робінові Гуду.
У Франції є кілька пам'ятників д'Артаньяну. Цьому ж героєві встановлений пам'ятник у місті Оше, столиці Гасконії. Ще один бронзовий д'Артаньян зайняв своє місце в Парижі, біля п'єдесталу пам'ятника Олександрові Дюма. На шевальє - короткий плащ, крислатий капелюх із пером і величезні ботфорти зі шпорами. Оголивши шпагу, він ніби несе вічну варту біля статуї свого творця.
На одній із площ західнонімецького міста Бремена назавжди застигли осел, собака, кіт і півень - чудова четвірка Бременських музикантів із однойменної казки братів Грімм. Злетівши на верхівку живої піраміди, півень заглядає у вікно розбійницького будинку.
У маленькому італійському містечку Коллоді встановлено пам'ятник Піноккіо, з таким написом: «Безсмертному Піноккіо - вдячні читачі у віці від чотирьох до сімдесяти років».
Дивує громадян ніс, що втік, із Гоголівської повісті. Жалібно виляє хвостиком Му-му на площі І. Тургенєва в Москві. На Балканській площі в Санкт-Петербурзі перехожих вітає бравий солдат Швейк. У Лондоні поставлений пам'ятник Пітерові Пену, у Воронежі - Білому Біму Чорне Вухо, у Москві - Ходжі Насреддіну й Коров'єву з Бегемотом, Аксінії й Григорію (героям роману М. Шолохова) - у Ростові, Голохвастову й Проні Прокопівні - у Києві.
Бронзовий Шерлок Холмс зустрічає туристів на Бейкер Стрит у Лондоні. Виявляється, у світі чотири пам'ятники Шерлокові Холмсу. Один, що цілком природно, розміщено в Единбурзі (на батьківщині Конан-Дойля), ще один в Лондоні на Бейкер Стрит, третій, що теж цілком обґрунтовано, у Швейцарії, недалеко від Рейхенбахського водоспаду, а четвертий - у Японії.
Барон Мюнхгаузен намагається напоїти свого коня, розрубаного навпіл — пам'ятник у Хмельницькому, й витягти себе й коня за волосся з метро в Москві.
Але найоригінальніший «літературний» пам'ятник встановлено в Єкатеринбурзі - людині-невидимці. Стоїть персонаж роману Герберта Уеллса біля Обласної наукової бібліотеки імені В. Бєлінського і являє собою бронзовий постамент із відбитком босих ніг.
В іспанському місті Севілья знаходяться пам'ятники Дон Жуану та Кармен. Існують і пам'ятники героям В. Шекспіра: бронзова скульптура Джульєтті у Вероні, пам'ятник Гамлету й композиція «Гамлет й Офелія». Герої байок І. Крилова завмерли у Літньому саду в Санкт-Петербурзі.
Композиційним центром пам'ятника Т. Шевченкові в Харкові є динамічна фігура великого Кобзаря. Навколо постаменту розташовуються шістнадцять фігур, у яких втілені образи героїв його творів.
Пам'ятники героям Ільфа й Петрова з «Дванадцяти стільців» є в декількох містах. У Києві - Паніковському, в Одесі - 12-му стільцю, веселий Остап Бендер стоїть в Одесі, Санкт-Петербурзі та Елістьє.
«Харків - місто гучне, центр Української Республіки. Після провінції здається, начебто за кордон потрапив», - саме так писав Федір Іванович Востріков своїй дружині Катерині, перебуваючи на харківському вокзалі. Ці слова тепер написані на постаменті пам'ятника Батькові Федору в Харкові. Батько Федір із чайником у руці тепер зустрічає й проводжає поїзди на залізничному вокзалі.
У Харкові в День сміху відкрили пам'ятник Елочці-людоїдці. Іполита Матвійовича Вороб'янинова теж можна «зустріти» в Харкові біля одного з ресторанів.
С ц е н а р і ї
Неопалима купино ! Моя бібліотеко !
Ти мудрість всіх віків, хранителька добра !
Сценарій свята до Всеукраїнського дня бібліотек
У фойє розгорнута книжково-ілюстративна виставка «О, Книго! Пресвята богине! Народу й роду берегине!»
Сцена святково прибрана квітковими корзинами, кольоровими кульками. В кутку сцени макет палацу, над яким напис „Храм науки і добра", який тримають два Ангелики. Біля палацу трон, столик, на якому Біблія, свіча. Звучить легка музика, на її фоні спів пташок, шумить струмочок. Музика затихає.
Читець: (із-за лаштунків)
У тиші храму, де живуть слова,
І мови, й пісні рідної до болю,
Ти опромінена і трепетно жива.
Чаклуєш всіх великою любов'ю.
Хвилюєш душу, лиш як зазвучить
Рядок, що сяє в променях світання.
Або коли осінню - ніжна Мить
Враз спалахне кольорами востаннє.
А серце - тук!.. Щемливе серце: тук!..
І ще раз: тук!,. І не дає спокою...
У тиші Храму Книг той перегук -
Це світ краси, народжений тобою.
І я черпаю із його криниць,
Немов з молитви на саму Покрову,
Тепло і ласку маминих зіниць
І вільну правду в українськім слові.
То як мені, вже зрілому в літах,
Перед тобою не склонять коліно!..
О, Мудросте, захована в книжках.
Ти невмируща, й у віках нетлінна.
(Виходять ведучі)
Ведучий 1: Премудросте земна, бібліотеко!
Віват тобі, хранителько свята!
До тебе йдуть і зблизька, і здалека,
Щоб почерпнуть від тебе лиш добра.
Ведучий 2: Вклоняюсь низько до твоїх порогів
Моя відрадо, тут життя моє,
До тебе, рідная, ведуть усі мої дороги,
Я серце залишаю туг своє.
Ведучий 1: Доброго дня вам, шановні гості! Вітаємо всіх, хто сьогодні прийшов на наше спільне свято - свято бібліотек - цього вічно живого храму душі й науки.
Розпочати його годиться її величності Книжковій Музі - хранительці цього надземного скарбу. З палацу виходить дівчина в українському одязі з вінком живих квітів на голові і з хлібом-сіллю на рушнику.
Книжкова Муза:
Ми зачекались на вас, гості дорогі,
А ми - і хлібороби - трударі,
І вдома чудові кухарі,
І співаки, і режисери,
Читці, ведучі, актори сцени,
Порадники і душ аптекарі,
А одним словом - бібліотекарі!
Кланяємось низько, на свято вас просим,
Від щирото серця хліб - сіль вам підносим.
Ведучий 2: Ми також приєднуємось до віншувань Книжкової Музи. Тож, бажаємо вам гарного настрою, щирих посмішок і приємних хвилин спілкування.
Ведучий 1: А прологом свята хай буде музичне вітання.
Звучить,пісня „ Доброго дня вам, люди».
Ведучий 2: Всяке свято, -це завжди багато щирих, вірних друзів, це теплі слова вітань. Не виняток і наш день, шановні бібліотечні працівники.
Нас прийшли привітати представники місцевої влади в особі її перших керівників, які всіляко допомагають нам, опікуються культурою краю. Їм слово.
Виступи від влади.
Відзначення кращих працівників бібліотечної справи.
Ведучий 1: Так, я книгар. Не лікар, не аптекар,
Не інженер, не вчитель, не банкір...
Я більше: Я Книгар! Бібліотекар!
На заздрість всім, всьому наперекір!
Бо посудіть: Хіба ще є багатство.
Таке неоціненне, як моє?
Ніяке товариство, жодне братство
Такого скарбу в банку не зіб'є!
Ведучий 2: Так! Є багато див на землі, створених природою і зроблених людиною. Та чи не найбільше диво з див - книга. У ній весь неосяжний світ. Як незгасимий смолоскип освітлює шлях людині книга. І завжди цей смолоскип був у руках бережливих, надійних, у ваших руках, дорогі бібліотекарі. Тому зовсім не випадково, у рік тисячоліття літописання і книгодрукування Президент України своїм указом проголосив 30 вересня Всеукраїнським днем бібліотек.
Ведучий 1: Символічно, що саме в день Віри, Надії, Любові та їх матері Софії (мудрості) відзначається це свято. А дарують людям вічну мудрість книг бібліотекарі. Тож, як записано в стародавньому трактаті: „ Воздамо дяку тому, хто допоміг нам легко пройти крізь складний лабіринт книг".
Ведучий 2: Стоїть бібліотека на землі, вища і святіша від усіх богинь. І це не просто храм науки і душі - це наша історія. У неї велика бібліотечна сім'я — наші наставники. Скільки людських сердець пересіялось через їх руки і душу, скільки широких шляхів відкрили ці люди для найменших, скільки збережено і впорядковано ними книг - скарбів мудрості.
Хтось із мудрих сказав: „Бібліотекар - це не професія, а стан душі, а ще - знахар". Це насправді так, бо якшо в аптеці чи лікарні вам полікують тіло, то в цьому храмі - душу.
Ведучий 1: І сьогодні ми хочемо вшанувати тих, хто присвятив бібліотечній справі усе своє життя, хто багато років тому переступив поріг бібліотеки і залишив назавжди в ній своє серце, для кого бібліотечна справа стала покликанням. Це наші ветерани.
Перелік ветеранів.
Честь і хвала вам, шановні, за подвижництво, за працю, за відданість справі, якій служите серцем і душею. Вітаємо вас із святом, зичимо невсипущої енергії, міцного здоров'я і в дарунок приймайте квіти та пісню.
Звучить пісня.
Ведучий 2: Свято бібліотек це, передовсім, свято книги, Великдень нашого духу, що починається із Сковороди та Котляревського, духу, що вийшов із «Кобзаря» Шевченка, через святий собор Гончара і чорну голгофу Стуса, катівні Теліги і душевний біль Ліни Костенко.
Ведучий 1: Не міліє могутня ріка і сучасної української літератури, мов старечий Дніпро-Славутич, що живиться дрібними струмочками та потічками. Тож, в день бібліотек, згадаймо нині і наших місцевих майстрів слова, що трудяться пером для слави України. їм ми завдячуємо за неоцінений внесок у розвиток і духовність нації. Це наші малі „корифеї", відомі імена....
Ведучий 2:
Якщо забракне серцю таємниць,
Захочеш доторкнутися святого,
Пройди поміж тісних рядів полиць,
Торкнися книги - джерела усього.
Ці слова належать нашій гості, поетесі, журналісту, другу і читачеві бібліотеки п. Марті Войцехівській. Тож запрошуємо поетесу до слова.
Виступ.
Ведучий 1: Сьогодні на цім святі нас чекають багато сюрпризів. Як же без них? Один із них уже нагадує про себе. Це одвічно сварливі баби Параска і Палажка, яким не терпиться за лаштунками. Ну, ніяк вони свої особисті конфлікти не владнають без стороннього ока. Доведеться вислухати.
(Імпровізована сценка баби Палажки та баби Параски)
Палажка: Парасю, дивись (показує пальцем) якась таблиця з палицею стирчить. Ше й шось там пише. А-ну, най лінзи свої протру (протирає очі) Го-ро-ден-ка! Йой! Та це ми дійшли з тобою аж до Городенки? Та за це місто слава ходить аж поза Прутом! А то з ким би то сі тут поріднити! Йой, як я була ще молодою, то дєді дуже ні хотіли тут віддати.
Параска: Йо-йо-йой... То твої дєді хотіли це зіллі (показує на куму) ще й суда спровадити? Та ти дивисі, які тут файні люди, а ти?
Палажка: А я шо - не файна? Та за мнов аж із-за Львова сі допитували...
Параска: Та певно, як уже сі допитали, та як ті уздріли - то позаслабали.
Палажка: Не гніви Бога, Парасю. Сама знаєш, шо я малов впала з припічка, і того мій ніс задерсі. А так - я дуже файна, навіть ніц сі не постаріла,
Параска : Певно шо так. Ти тепер-ка як Женька Азаріна: два хлопи коло тебе повмирали, а третий з роботи за гну всі...
Палажка: Та не відволікай мене брехнями своїми. Дивисі (показує на зал), які то в Городенці люди файні, добрі, привітні, культурні. Справді, як не з нашого села.
Параска: Мені відци хоть би свашечку, хоч кумочку, або хоч би храмових розвести собі... і то би було добре. Пройшла би сі по гостинци з таков храмовов, то всі би питалисі: „А відки, Парасю твої гості?". ,,3 Городенки" - бим говорила.
Палажка: Що файне, то файне місто. А чула с, кумасю, який там є розкішний палац?
Параска: Палац? Як там колис москалі казали - бракосочітанія?
Палажка: Та якого ше сочітанія, та ше й з браком? Є в місті дуже пречудова резиденція-районна бібліотека називається. Ну як палац, ну як казка.
Параска: Там шо, справді так файно?
Палажка: Аякже. А ти шо, там не була? Ой, проґавила ти свої молоді роки. Шо там за книжок: з малюнками, з картами,фотографіями? А яка там обслуга... В момент твої забаганки виконають!
Параска: Всьо шо захочу?
Палажка: Всьо шо хоч. Там же Інтернет є!
Параска: А то хто такий: їх начальник?
Палажка: Ну й село... Інтернет - це така мудра махіна, яка тобі всьо шо хоч знайде.
Параска: А... то це міліція!
Палажка: Але й ти тупа... Це шафа, в якої розуму більше, як у цілої роти академіків.
Параска: Шо, і каваліра може той Інтернет найти:
Палажка: Певно шо може. А в тебе що, лиш такі запити?
Параска; Та ні, але ж я інтересуюся. Може ти мене по-приятельськи поведеш туди.
Палажка: Хоч зараз. Саме туди я йду. Бачиш, квіти несу. Там у них нині свято.
Параска: Яке ще?
Палажка: День бібліотек святкують, так би мовити. Йду поздоровляти. Хочеш, поділюся букетом і гайда зі мною.
Параска: А кавалери там будуть?
Палажка: Спеціально для тебе, кумасю, замовимо по Інтернеті.
Параска: Ну то, зачекай, най прихорошуся (дивиться в дзеркало). А може я їм свої творіння подарую. Зачекай, най нагадаю. Заодно оціниш чи підійде, як я їм так скажу - добре буде. Слухай:
Вітаю з святом щиро нині,
Щоби ви всі були щасливі,
Щоб не було від читачів відбою,
Й вам гроші лилися рікою.
Палажка: А я продовжу:
Щоб кожному із вас, працівникові,
Дісталися дарунки суперові.
Щоб вдалих спонсорів знайшли по Інтернету,
Які б опікували всю бібліотеку.
Параска:
Для ваших нужд купили б мерседеса,
Й в відпустку відправляли до Одеси:
Тож зичим: щоб балаканина ця збулася!
Вам кланяються баби Парася і Палазя!
(Кланяються і виходять)
Ведучий 2: Щире спасибі за теплі слова побажань нашим неперевершеним артистам. Як прекрасно, що нашу працю оцінює народ.
Стараємось...
А ми продовжуємо наше свято.
На перехресті доль поєднались дві давні професії - вчитель і бібліотекар. Як і одна, так і друга покликані різьбити дитячі душі, зцілювати застиглі серця, бути поводирем у храм людського духу. І сьогодні серед наших поважних гостей одвічні наші супутники ...
Виступи представників освіти.
Ведучий 1: І знову музичне вітання.
Звучить пісня „Якби я вміла вишивать ".
Ведучий 2: Професійне свято і свято установи нерозривні між собою. І це завжди є своєрідним підсумком зробленого, досягнутого. Бібліотеки повсякчас працювали і працюють в тісній співпраці з відділом культури. Тож запрошуємо до слова начальника відділу культури.
Виступ.
Ведучий 1: Сьогодні наша бібліотека - це і центр відпочинку, духовності, це плідна праця в літературно-музичній світлиці „Берегиня", в якій побували світочі українського духу - письменники, поети, музиканти і художники, науковці і просто - цікаві особистості нашої держави. Та найбільше пишається бібліотека нині нашим читачем. Бо в центрі уваги бібліотекаря завжди був, є і буде користувач, його запити, інтереси. Я запрошую до слова найактивнішого нашого читача...
Вітальне слово. Вірш.
Не буду творити шедрих декларацій,
Підлиз-мандригалів чи стоптаних од, -
Я тільки скажу, шо із вашої праці
Росте, хорошіє розумний народ.
Маленька зарплата, велика клопота.
Вузенька ділянка, широкий почин...
Говорять базіки: «Легенька робота»...
Та чом же немає між вами мужчин?
Мені перед вами пишатися рано.
Та я сподіваюся: прийде пора...
Ось я відірвуся від телеекрану.
Простіше сказати - від телешнура.
Втечу від хокею, втечу від естради,
Де оплески клянчить відомий партач
І ось перед вами радесенький-радий
Стоїть невмирущий і вірний читач.
Тож щиру подяку складаю вам радо,
За те, що ви робите людям добро,
У день такий славний всіх слів буде мало, -
Стаю на коліно, схиляю чоло!
Сценка-мініатюра з книгою. Знайком, Незнайком.
З палацу виходить Книжкова царівна
Книга: Я - книга. Я незрадливий товариш у час самотності і чудовий знайомий в чужій країні. Якщо ви гніваєтесь, я не ображаюсь. Якщо чините несправедливо, я не підвищую голосу. Я сховаю таємниці краще землі і рознесу їх швидше вітру. А коли я проповідую, то змушую слухати, коли розважаю, то моє задоволення надовго, коли хочу зворушити, то викличу сльозу, а якшо і вдарю - то спричиняю душевний біль. Я можу подружитися з запеклими непослухами чи навіть із забіяками. Тільки, щоб вони мене поважали і цінували. Навіть всім відомий Незнайко - нині мій товариш і друг. А ось і він.
Незнайко: Привіт, подруго, привіт, друзі! А я оце якраз поспішаю в бібліотеку. Там, кажуть, свято нині. Ось я і подумав, майну і я, хіба я що - гірший від когось? Як свято, то може і подарунки будуть. Може і мені що перепаде? А я, ух, як люблю сюрпризи. А заодно і гарну книгу виберу, про сонячних зайчиків, або ж про літаючі тарілки. Мені б у космос, з ними... А там, звісно і Марії Пилипівни нема. І вчити математику не треба. Я страх як люблю лежати під розлогою старою вербою і складати небилиці...
Книга: Але ж ти, Незнайку, лінивець! Хіба годиться тобі такому сильному та здоровому, та так байдикувати? А згадай, як тебе я повчала: прийшовши зі школи, зроби уроки, допоможи батькам, а вже потім біжи на свій гайок. А читаючи, обов'язково наслідуй інших, та не хуліганів чи розбишак, а справжніх рицарів.
Незнайко: Це ми вміємо! Я в три «щота» можу стати найвідомішим героєм класу чи навіть цілої школи. Що, не віриш? Може я вже перебудувався, а може я тепер роблю тільки добрі справи! І чому мені ніхто не вірить?
Книга: Всезнайку, а розкажи моїм гостям про мене щось таке, що, мабуть, не всі знають?
Всезнайко: В мене є дуже цікаві записи, я їх вам прочитаю. Чи знаєте ви, друзі, що були на світі і кам'яні книги. Це закони вавілонського царя Хаммурапі, записані за 2000 р. до н. е. на кам'яному стовпі висотою 2 м, вагою 10 т. Сьогодні цей текст можна розмістити на 50 сторінках середнього розміру.
Найбільше видання в світі - багатотомна збірка «Акти і публікації Британського парламенту 1800 - 1900 рр.» вагою 31 т. Щоб їх прочитати треба 6 років затратити. На оправу цих книг пішла шкіра 34 тисяч кіз.
Найбільша у світі книга - німецький атлас 1661 року вагою 120 кг. Також німецькими поліграфістами видано найменшу книжечку форматом 2 мм.
А перлиною слов'янської поліграфії є книжка байок Леоніда Глібова, шо була видрукована 140 років тому, розмір якої трохи більший за звичайну марку.
Найдорожча книга в світі є Біблія 1455 р. виготовлена на пергаменті. У 1926 р. американець Уолте заплатив за неї 350 тисяч доларів. На даний час вона знаходиться у Вашингтоні в бібліотеці Конгресу як національна цінність.
Книга: Всезнайку, ти просто молодець. А що ти знаєш про українську книжку? Може, кому і невідомо, що літописанню в Україні виповнилося вже більше 1000 років ?
Незнайко: Твоїй пра - пра - пра -.. бабусі більше 1000 років?!!! Ну і дива!!!
Всезнайко: Так, Незнайку, 1010 р. У нас у школі всі діти знають про мудрого чоловіка на ім'я Нестор-літописець. Крім цього літопису Україна прославилася такими літописами як „Повість минулих літ", „Галицько-Волинським літописом", рукописним Рейнським Євангелієм, Остромирівським Євангеліям, Чудовським Псалтирем, Ізборником Святослава 1073р., Мстиславовим Євангелієм 1100 р. та ін.
А ще Україна пишається рукописною книгою, написаною руською княгинею Євпраксією (онукою Володимира Мономаха). Її книжка - це своєрідна енциклопедія лікарських знань 12 століття.
А про бібліотеку хочеш знати?
Незнайко: А це щось цікаве?
Всезнайко: Аякже... Бібліотека - це картотеки й каталоги, це стелажі, забиті до стелі книгами, атласами, нотами, газетами й журналами. Це читальні зали, де завжди багато пишучих і читаючих.
Це Інтернет і диспути, і ранки й вечори,
Це міні-філармонія й артистів в два ряди,
Це КВК і конкурси, сімейні клуби й ні,
Це місце відпочинку у будень й вихідні.
А тепер гайда в бібліотеку. Там у них сьогодні свято — день бібліотек. Тож привітаємо їх!
Вибігають
Ведучий 2: Думаю, вам сподобалися наші герої. Вони вам розказали багато цікавого. А ми продовжуємо наше свято і пропонуємо провести конкурс молодих спеціалістів. До участі в конкурсі ми запросили 5 молодих бібліотекарів. Прошу журі зайняти свої місця, а ми представляємо учасників конкурсу.
Перелік конкурсантів. Представлення членів журі
Отже, першим завданням для конкурсанток буде бліц-турнір.
- Для мене бібліотека, це...(потрібно продовжити фразу своїми роздумами).
(Члени журі спостерітають за відповідями конкурсанток. Оцінюють. Висновки журі).
Ведучий 1: Наступне завдання конкурсу „Бібліотекар - гарний оратор".
На столі лежать папірці із черговим завданням. Якнайшвидше потрібно експромтом підготувати вступне слово масового заходу за темами.
„Чорнобиль - трагедія віку".
„Україно, моя Україно, я для тебе на світі живу''.
„ Що не край, то свій звичай...".
„Солов'їна, барвінкова, процвітай, вкраїнська мово!".
Підготувала М. Ю.Сорока,
зав, відділом краєзнавства та
народознавства Городенківської ЦРБ
Розпорядник долі книг
Святково оформлена читальна зала. На стінах вислови про книгу та бібліотеку. За столиком сидять ведучі – дівчина та юнак.
Ведуча.
Бібліотека. Тиша. Століття.
Історія і тисячі імен.
Тут зібрані думки, ідеї світу,
Разом із мудрістю віків.
Ведучий. Бібліотека — це книжковий храм, джерело ідей і скарбниця думок, що прокладають нам стежку в майбутнє, храм збереженого часу...
Кожен, хто вивчає науки, заходячи сюди не грюкне дверима, не стукне ногами: це заважає музам. Якщо ви знайомого зустрінете, то шанобливо вклоніться мовчки і не займайтесь розмовами: тут мудрі говорять з ученими.
Ведуча.
І завжди двері тут відкриті,
Іде сюди завжди читач,
До знань він йде, читати, -
Подихать книгами бібліотек.
Ведучий. А зустрінуть вас радо в цих затишних стінах, з книгами на стелажах, милі, приємні жінки - берегині духовних цінностей – бібліотекарі.
Ведуча. Бібліотекар - розпорядник долі книг. Бібліотекар - перший провідник читацького інтересу. Бібліотекар супутник, який допомагає книзі знайти дорогу до серця читача.
Ведучий. Вам, шановні, хранительки книжкових багатств, присвячуємо літературно-музичну вітальню «Моя професія - бібліотекар».
Ведуча.
В школах наших ви чарівні,
Трудівниці золоті,
Щедрі, милі і завзяті,
До роботи беручкі.
Ведучий.
Все для учнів віддаєте
І здоров 'я і знання.
Фонди книг ви бережете
І проводите свята.
Ведуча.
Зростає коло ваших шанувальників,
Ідуть до вас, щоб взяти щось цікаве.
Підвищити свій рівень і пізнати,
Як краще все в роботі і навчанні пов 'язати.
Ведуча. В дарунок для вас, шановні гості, пісня.
(Виконується пісня).
Ведучий. А що ж наші лоцмани книжкових океанів? Поділіться, будь ласка, секретами своєї професійної майстерності.
(Інтерв'ю з бібліотекарями.).
Ведуча. Для вас, шановні бібліотекарі, танець.
(Виконується танець).
Ведуча. Шановні директори шкіл. Розкажіть, будьте добрі, про успіхи ваших бібліотечних працівників, про надання допомоги бібліотекам і про перспективи розвитку бібліотечної справи у навчальних закладах, які ви очолюєте.
(Інтерв'ю з директорами шкіл.).
Ведучий. В дарунок для всіх звучить пісня.
(Звучить пісня).
Ведучий. Є в наших бібліотекарів цікаві задуми, перспективи розвитку. Хочеться вірити, що всі труднощі в щоденних буднях буде подолано, а бібліотеки підтвердять свою життєздатність як соціально необхідні установи.
Ведуча.
Бібліотекар, як дбайливий садівник,
Що прихиляється до гілки,
Перекладає мудрість книг
В дитячі мудрії голівки.
Ведучий.
Та ще й настроює серця
На щирість, далі ясноокі
Та все життя, аж до кінця,
Продовжує улюблену роботу.
(Звучить пісня).
Ведуча.
Де стільки сил змогли узяти?
Учителів єднати:
Інтегрувати, інформувати,
Книги видавати!
Люди ви щасливі:
В бібліотеці особливо!
Ведучий.
В усьому прагнете ідеалу,
Хоча й без того досконалі!
Хай день продовжиться чудово!
Працюєте цілодобово!
Ведучий.
Дано вам учнів зрозуміть
З півслова і півмови!
І ніби враз, ви всім дасте
І книгу, й запит кожен.
Чарівні, ніжні, певні, гарні!
Ваша досвідченість - безхмарна!
Ведуча.
Яких професій лиш нема!
Професій різних - тьмуща-тьма:
Художник, вчитель, лікар і аптекар,
Та в вас найкраща - бібліотекар!
Учениця.
Книжники лагідні, друзі найближчі,
Вірні служаки та маршали книжні,
Милі тихоголосі жінки,
Завзяті в роботі та скромні в житті.
Але й романтики, книжники-мрійники,
Ви людських душ неодмінні надійники.
Для мене порадники ви самі найкращі,
З радістю йду я у книжнії хащі.
Хто ж ми без вас? Навіть думать не вартою
Людство без пам 'яті, людство без завтра.
Ведучий. Для вас, берегині книжкових храмів, звучить пісня.
Ведуча.
Шановні наші бібліотекарі!
З урочистостями вас вітаєм,
Наснаги, творчості усім бажаєм,
І хай шкільна бібліотека
Завжди у читачів має визнання!