Секція 2 сучасний стан та проблеми розвитку підприємництва в україні бедрицький Олексій Олександрович
| Вид материала | Документы |
- Рства бібліотека сучасний стан та проблеми розвитку дистанційної освіти в Україні, 280.31kb.
- Державний комітет україни з питань регуляторної політики та підприємництва про стан, 3535.65kb.
- Державний комітет україни з питань регуляторної політики та підприємництва про стан, 3508.35kb.
- Державний комітет україни з питань регуляторної політики та підприємництва про стан, 3537.3kb.
- Державний комітет україни з питань регуляторної політики та підприємництва про стан, 3320.27kb.
- Онкович Г. В. Медіаосвіта в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку, 107.75kb.
- Студенніков І., Ткаченко В. Інституційна інфраструктура регіонального розвитку в Україні:, 199.99kb.
- Інформація про стан та перспективи розвитку підприємництва в Україні, 301.51kb.
- Робоча програма навчання фахівців з питань управління активами Вcтупна тема, 118.29kb.
- Перевірила: Павленко, 601.69kb.
СЕКЦІЯ 2
СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ
Бедрицький Олексій Олександрович
Харкiвський iнститут економiки ринкових
вiдносин та менеджменту, м. Харкiв
Науковий керівник доцент Марченко Л.С.
MARKETING-MIX – ОСНОВА СУЧАСНОЇ КОНЦЕПЦІЇ МАРКЕТИНГУ
Маркетинг як концепція сучасного бізнесу є спосіб мислення, витікаючий з|із| того, що будь-яка виробничо-ринкова діяльність фірми|фірма-виготовлювача| починається з попиту і закінчується ним, знов|знову| і знов|знову| повторюючи цей цикл.
Пройшовши|минати| віковий шлях|колію| в своєму розвитку, маркетинг перетворився не просто на авторитетну теорію сучасного бізнесу, його найбільш активних і заповзятливих сил, але і в чітке керівництво до дії, засноване на розумінні рушійних сил розвитку ринку і ринкової економіки. Маркетинг перетворився на таке|настільки| складне, багатошарове і багатоаспектне явище, що він не може бути охарактеризований одним універсальним визначенням достатньо|досить| повно і вірно.
У основі сучасної концепції маркетингу лежать людські потреби|нужда|, що виражаються|виказують| в потребах, які специфічні для різних культур і людей. Вони можуть бути задоволені за допомогою різних товарів, послуг, ідей. Здійснити це краще конкурентів, спираючись|обпиратися| на знання ринку, вимоги і можливості|спроможності| споживачів – в цьому головна ідея маркетингу. На практиці вона може бути реалізована, з одного боку, за рахунок ретельного вивчення ринку, стосунків, що складаються між організацією і споживачами її продукції, конкурентами, постачальниками, посередниками; з іншого боку – в результаті|унаслідок| активного впливу на ринок і існуючий попит для збільшення ринкової частки|долі| і підвищення рентабельності продажів.
Сучасна концепція маркетингу спирається|обпирається| на ідею комплексного використання інструментів товарно-цінової політики, засобів|коштів| розподілу і просування продукції. Цей набір засобів|коштів| (маркетинг-мікс) повинен з одного боку відповідати потребам і можливостям|спроможностям| покупців, тобто задовольняти попит, а з іншого - підвищувати ефективність роботи організації. Головний принцип даної концепції достатньо|досить| простий: "Не намагайтеся|пробуйте| виробляти|виробляти| те, що погано-бідно продається, а виробляйте|виробляєте| те, що буде, безумовно, куплено".
Основу концепції складають принципи, що визначають становище|становища| ринкової діяльності підприємства. До них відносяться: постійне вивчення стану|достатку| і динаміки ринку; активне формування ринку в необхідних для організації напрямах|направленнях|. Основними функціями маркетингу є|з'являються|:
- аналіз ринку, його стану|достатку| і динаміки, дослідження поведінки споживачів і постачальників продукції; аналіз діяльності конкурентів і посередників, сегментація ринку, виділення цільових сегментів, субсигментів| і покупців; прогнозування кон'юнктури ринку;
- розробка пропозицій|речень| по випуску нових товарів і проектуванню їх комерційних характеристик, управління асортиментом продукції, що випускається, формування марочної політики; підвищення конкурентоспроможності (КСТ) товарів;
- формування стратегії і тактики зміни цін, розрахунок знижок і надбавок до цін; калькуляція витрат|затрат| на маркетинг;
- побудова|шикування| каталогів розподілу продукції і організація руху товару, управління оптовими і роздрібними продажами;
- планування|планерування| товарообігу і організація руху товару;
- стимулювання продажів, включаючи рекламу, персональні продажі; короткострокове|короткотермінове| стимулювання продажів, зв'язки з|із| громадськістю;
- організація, планування|планерування| і контроль маркетингу.
Кожна з перерахованих функцій важлива|поважна| сама по собі, проте|однак| тільки|лише| в тісному взаємозв'язку вони дозволяють реалізувати конкретні завдання|задачі| виробничо-збутової діяльності, тобто визначити, що виробляти|виробляти| (купувати), кому|КТО| продавати, забезпечивши при цьому заданий рівень прибутку і рентабельності. Представлені|уявляти| функції об'єднуються в елементи маркетингу: товар, ціну, канали розподілу продукції, засоби|кошти| стимулювання реалізації, створюючі інструментарій, за допомогою якого організація формує і задовольняє попит.
Результативність використання інструментів маркетингу багато в чому залежить від стану|достатку| і тенденцій розвитку маркетингового середовища|середи|, що включає саму організацію, а так само його зовнішнє мікро- і макросередовище|середу|.
Таким чином маркетинг потрібно розглядати як соціальний і правлінський процес отримання фізичними та юридичними особами благ, до яких вони мають нестаток і потреби, завдяки створення пропозицій та обміну певними цінностями. Тобто, якщо маркетинг взагалі сприяє процесу обміну між партнерами, то маркетинговий менеджмент спрямовує підприємство на залучення споживачів і збереження купівельної лояльності на довгостроковий період завдяки накопиченню ресурсів для задоволення запитів зацікавлених осіб.
Це досягається виконанням наступних завдань:
- визначення цільових ринків, тобто достатню платоспроможність споживачів зацікавлених в обміні з підприємством і організація обслуговування з боку якого їх задовольняє;
- маркетингові дослідження для отримання інформації про потреби потенційних споживачів на обраних ринках, як вони купують і що пропонують їх конкуренти;
- розробка товарів відповідних потребам цільових споживачі планування комплексу маркетинг-мікс — встановлення ціні
- обрання засобів просування і каналів розподілу, тобто запропонування певних благ і інформації про нові можливості і забезпечена їх отримання;
- спостереження, що забезпечує утримання довгострокові зв'язків із споживачами за рахунок необхідного постійного вдосконалення marketing-mix.
Болгов Артем Вадимович
Харьковский институт экономики
рыночных отношений
и менеджмента, г. Харьков
научный руководитель Богус В.Г.
СОВРЕМЕННЫЕ ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ КРЕДИТОВАНИЯ В УКРАИНЕ
Банковский кредит - необходимый инструмент стимулирования экономики, без которого не могут успешно работать товаропроизводители, а также механизм поддержки потребительского спроса. Цель деятельности банка в процессе кредитования - получение максимальной прибыли. Кредитные операции несут в себе наибольшую угрозу для банков - риск невозврата займов. Поэтому банки при кредитовании принимают меры по предотвращению кредитных рисков и тщательно проверяют кредитоспособность заемщика; требуют обеспечения займа или гарантии его возвращения.
Конкуренция среди банков приводит к появлению новых кредитных предложений и облегчению условий для получения кредитов. Повышение уровня жизни будет неизбежно подталкивать рост кредитов.
Потребительское кредитование становится одним из наиболее динамичных направлений развития банковского сектора, что связано в первую очередь с потребностью банков в новых прибыльных кредитных продуктах.
Потребительский кредит предоставляется непосредственно домашним хозяйствам. В потребительском кредите заемщиком называют физическое лицо, практически любой человек может выступать как заемщик по потребительскому кредитованию. Его объектами являются товары длительного пользования (квартиры, мебель, автомобили и т.п.). Он выступает либо в форме продажи товаров с отсрочкой платежа, или в форме получения кредита на бытовые нужды.
Получить кредит на бытовые нужды можно в различных вариантах кредитования: экспресс-кредит, беззалоговый кредит, персональный кредит наличными или на кредитную карту, а также кредит под залог автомобиля или кредит под залог недвижимости, а также кредит под залог квартиры.
ссылка скрыта - это нецелевой кредит, который выдается по упрощенной схеме, не требует залога и поручителей. Банк не требует информацию о целевом использовании взятых в кредит денег и, как правило, оформить кредит наличными можно в течении нескольких часов.
Кредит наличными может использоваться на любые потребности: средства на обучение, ремонт, лечение или отдых.
Однако сумма такого кредита, в основном, не велика, а процентная ставка и ежемесячная банковская комиссия достаточно высоки по сравнению с другими видами кредитования, так же могут взиматься ежемесячная комиссия за обслуживание кредита наличными и единоразовая - за его предоставление.
Кредит наличными без справки о доходах также часто называется «экспресс-кредитованием», потому что процесс оформления такого кредита более быстрый, нежели классическое кредитование со всеми документами и справками.
Преимущества получения кредита наличными без справки о доходах:
- быстрая процедура оформления и получения кредита (1-2 часа);
- минимальное количество необходимых документов (обычно паспорт и любой другой документ); чаще всего не требуются поручители;
Но выдача кредитов наличными средствами имеет свои подводные
камни - банки стремятся замаскировать высокие процентные ставки, особенно по кредитам наличными без справки о доходах, различными экономическими методами. Часто используется аннуитетная форма погашения, когда кредит выплачивается равными частями на протяжении всего времени.
Банковский кредит на учебу - проценты, которые предлагают коммерческие банки, менее привлекательные, - от 24 до 40%. Так, «Индекс-банк» предлагает кредиты на учебу под 19% годовых сроком до трех лет, «Интер-банк» - 24% годовых на пять лет, «Райффайзен» - 24% годовых на три года, «Альфа-банк» - 40% годовых на три года. Возможна сумма кредита также неодинаковая - от 10 тыс. грн. («Интер-банк») до 150 тыс. («Райффайзен»).
Оплата за учебу предприятием.
Предприятие может за собственное средство учить работников, партнеров да и вообще того, кого будет считать нужным. При этом предприятию будут предоставляться льготы при выплате государственных налогов.
Существует несколько схем, за которыми предприятие может оплатить учебу «своего» студента. Можно подарить деньги или выдать премию, проследив, чтобы деньги пошли на учебу. Можно заключить договор с учебным заведением, проводить все выплаты по счетам, в таком случае, чаще всего, студент обязан потом (во время учебы ли, если он заочник) отработать средства на этом же предприятии. Можно предоставить целевую беспроцентную ссуду для компенсации стоимости учебы.
В любом случае предприятие незаурядно рискует. Студент, получив высшее образование, может пожелать изменить место работы. Поэтому желательно заключать договор, где изложены условия предоставления средств: например, по окончании учебы студент должен три года проработать на предприятии, которое предоставило ему возможность получить высшее образование.
Следовательно, по мнению А. Шопенгауэра, именно рождение человека порождает вопрос, что «наша жизнь содержит определенную задолженность». Эта задолженность оказывается в обязательствах homo sapiens перед природотворнимы силами, которые предоставили ему определенные блага, начиная от пользы окружающей среды и заканчивая личными благами.
Бондарєва Олена Вікторівна
Харківський інститут економіки
ринкових відносин та менеджменту
науковий керівник: Богус В. Г.
КАПІТАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВНИХ БАНКІВ
Одним з головних результатів кризи для фінансової системи України стало більш ніж чотирикратне нарощування присутності держави в банківському капіталі. Програма рекапіталізації в Україну, на яку витрачено вже більше двох років і 17 млрд.гривень, все ще має досить туманні перспективи.
Сьогодні, як і два роки тому, подальша доля рекапіталізованих фінансових установ залежить від рішень чиновників та ще й від того, наскільки успішно українська влада зможе відстояти власну точку зору в переговорах з міжнародними фінансовими донорами.
Подальша реалізація задуманого теж під питанням. Адже приклади, в яких українська держава змогла зарекомендувати себе як ефективний власник, на жаль, виключення з правил.
З початку кризи держава була найбільшим донором банківської системи. Про це красномовно свідчать кілька цифр. Станом на 1 жовтня 2008 року (остання докризова звітна дата) в Української держави було два універсальних банку - Укрексімбанк та Ощадбанк. На частку цих двох установ, які займали, відповідно, 5-е і 8-е місця в банківській системі, доводилося в цілому 3,4% її статутного, 6,6% - власного капіталу і майже 8% чистих активів. За період кризи вкладення держави в статутні капітали цих двох банків збільшилися більш ніж на 27 млрд. грн.
Сьогодні обидва 100-відсотково державних банків досить впевнено облаштувалися в першій трійці системних лідерів. Та й самі ряди держбанків (а точніше, структур, які знаходяться під контролем держави) зросли: у них сьогодні п'ять фінустанов, на які припадає вже 33% статутного і 27,5% власного капіталу системи.
Рекапіталізовані за участю держави банки отримали близько 17 млрд. грн.: у "Родовід" (частка держави - 99,99%) "влили" 8,4 млрд. грн., в Укргазбанк (87,7%) – 5 млрд. грн., в банк "Київ" (99,93% ) - 3,56 млрд. грн.
На жаль, таке збільшення валових показників сьогодні не радує ні ринкову, ні широку експертну громадськість. Немає причин радіти і чиновникам - принаймні, тим з них, кому слід нести відповідальність за прийняті рішення. Грошей платників податків, які вже виділені на збереження платоспроможності трьох рекапіталізованих установ (“Укргазбанку”, "Родовід Банку" і банку "Київ"), а також компенсацію вкладів фізосіб в Укрпромбанку не вистачило, щоб повністю вирішити їхні проблеми. При цьому якщо держава вже вклала в ці банки більше 17 млрд. грн., то депозити населення в них на момент націоналізації не перевищували 12 млрд. грн., а з урахуванням внесків, переведених в "Родовід Банк" з Укрпромбанку, - 18 млрд. грн.
Згідно з озвученими восени минулого року даними, запити перелічених вище структур на нові вливання капіталу складали близько 12,5 млрд. грн. (3,7 млрд. грн. для Укргазбанку, 3 млрд. - для банку "Київ", 5,8 млрд. грн. - для "Родовід Банку").
Сюди ще слід приплюсувати потребу в державній участі у рекапіталізації банку "Надра", яка оцінюється в 3,5-4,8 млрд. грн.
У принципі, принадність рекапіталізаційних вливань держави полягає в тому, що вони не вимагають реальних грошей зараз. Для цього достатньо випустити покладені до викупу за номінальною вартістю Національним банком України довгострокові держоблігації (на жаль, відповідні зобов'язання все одно лягають на витрати бюджету). В угоді з МВФ навіть передбачений спеціальний ліміт - 20 млрд. грн., які не були "освоєні" в минулому році.
Головна причина такої нерозторопності - опір представників МВФ і Світового банку, до цих пір не акцептував подібні державні витрати. Ця позиція була на рідкість прямо і жорстко заявлена ще восени минулого року.
Збільшення суми державних гарантій для депозитів до 150 тис. грн. (кількість таких вкладів у системі перевищувало 90%) не змогло істотно втихомирити емоції вкладників, адже тодішніх ресурсів Фонду гарантування вкладів (трохи більше 3 млрд. грн.) не вистачило б для покриття депозитів навіть одного системного банку з розряду найбільших.
Введений мораторій теж не оказав необхідного ефекту не тільки через свою сумнівну правову легітимность, але і, як стверджують банкіри, значною запізненістю.
В Україні рекапіталізація, що здалася на той момент єдиним дієвим методом, була реально запущена набагато пізніше і здобула якісно інший ефект. Реально рекапіталізація стартувала тільки більш ніж через півроку - у червні 2009-го. І задекларовані цілі (фінансове оздоровлення банків, стабілізація банківської системи, збільшення державної присутності в банківській сфері) були досягнуті далеко не повною мірою. У тому числі й тому, що ініційованими цей процес політиками рухав зовсім інший інтерес. У підсумку все це обернулося новим утиском прав громадян і плачевним фінансовим станом установи.
Експерти називають і інші причини рекапіталізаційних невдач: відсутність системності та поверхневий підхід чиновників до підготовки програми та порядку рекапіталізації, відсутність державної програми розвитку, бізнес-планів, принципів і стратегії управління банків.
Як би там не було, успішність роботи держави з належними йому банками залежить від тих принципів, на яких буде будуватися ця робота. Гарною підмогою для наших чиновників може виявитися російський досвід, який доводить, що за певних умов держава все-таки може бути досить ефективним власником.
В Україні не те що до реального впровадження стандартів корпоративного управління - навіть до прийняття відповідної державної та окремих бізнес-стратегій руки у чиновників ніяк не доходять. Більш того, не було навіть офіційної інформації про залучення радників з метою розробки відповідних програм. Хоча такий пункт передбачений умовами угод Києва та МФО.
Бондаренко Аліна Сергіївна
Харківський інститут економіки
ринкових відносин
та менеджменту, м. Харків
науковий керівник Страпчук С.І.
СТАН ФІНАНСУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ ТА ШЛЯХИ ЙОГО ПОЛІПШЕННЯ
Підприємства, що впроваджують інновації, мають більш високий рівень обсягів виробництва та доходів, а їх інноваційна діяльність пов'язана з трансформацією результатів науково-технічної діяльності в новий чи вдосконалений продукт. Перехід до ринкової економіки збільшив значення активізації інноваційної діяльності, проблем формування.
Особливістю інноваційної діяльності є значні строки її здійснення. Основною проблемою фінансування інновацій як на макро, так і на мікрорівні є дефіцит інвестиційних ресурсів. Тому в сучасних умовах дуже важливо визначити можливі джерела фінансування інноваційної діяльності та оптимальне їх співвідношення. Джерела фінансування інновацій найчастіше представлені такими групами:
1) власні кошти (прибуток, амортизація, мобілізація внутрішніх активів, грошові внески власників);
2) залучені кошти (від емісії цінних паперів; від розміщення цінних паперів на вторинному ринку; розширення статутного фонду);
3) позикові кошти (банківський кредит, лізинг, форфейтинг, франчайзинг, венчурне фінансування, реалізація облігацій підприємств).
Розміри фінансування інноваційних робіт в Україні з кожним роком поступово збільшуються, але сьогодні, вони не досягли рівня розвинутих країн (таблиця 1).
Навіть попередній огляд статистичних даних дає підстави стверджувати, що основним джерелом фінансового забезпечення інновацій були й залишаються власні кошти підприємств. Причому ця сума зростає з 1399,3 млн.грн. у 2000 році до 7999,6 млн. грн. у 2007. Тоді як у період фінансової кризи показники дещо зменшуються. Ця тенденція свідчить про зростання прибутковості українських підприємств та усвідомлення ними важливості впровадження інновацій.
Таблиця 1 - Джерела фінансування інноваційної діяльності
| | Загальна сума витрат | У тому числі за рахунок коштів | |||
| власних | державного бюджету | іноземних інвесторів | інші джерела | ||
| У діючих цінах поточного року, млн.грн. | |||||
| 2000 | 1757,1 | 1399,3 | 7,7 | 133,1 | 217,0 |
| 2001 | 1971,4 | 1654,0 | 55,8 | 58,5 | 203,1 |
| 2002 | 3013,8 | 2141,8 | 45,5 | 264,1 | 562,4 |
| 2003 | 3059,8 | 2148,4 | 93,0 | 130,0 | 688,4 |
| 2004 | 4534,6 | 3501,5 | 63,4 | 112,4 | 857,3 |
| 2005 | 5751,6 | 5045,4 | 28,1 | 157,9 | 520,2 |
| 2006 | 6160,0 | 5211,4 | 114,4 | 176,2 | 658,0 |
| 2007 | 10850,9 | 7999,6 | 144,8 | 321,8 | 2384,7 |
| 2008 | 11994,2 | 7264,0 | 336,9 | 115,4 | 4277,9 |
| 2009 | 7949,9 | 5169,4 | 127,0 | 1512,9 | 1140,6 |
Частка держави у структурі витрат на інноваційну діяльність не має чіткої тенденції до збільшення чи зменшення, у 2002 році становила 1,5 %, у 2005 році – 0,5 %, а в 2006 р. виросла до 1,9 %. Як наслідок, спостерігається нецілеспрямована державна політика щодо сприяння інноваційному розвитку країни.
На основі оцінки потенційних джерел фінансування інноваційної діяльності особливої уваги заслуговує універсальний механізм - венчурний (ризиковий) фонд. Венчурний фонд - це інститут спільного інвестування закритого типу, що здійснює виключно приватне розміщення цінних паперів власного випуску та активи якого більш ніж на 50% складаються з корпоративних прав і цінних паперів, які були недопущені до торгів на фондовій біржі або в торгівельно-інформаційній системі.
Стратегічним джерелом збільшення фінансових ресурсів для інноваційної діяльності має бути використання заощаджень населення. При зростанні обсягу таких заощаджень у країні норма активної їх частини є ще доволі низькою і становить близько 5 %. Незважаючи на значне зростання як доходів, так і заощаджень громадян протягом останніх років, населення поки що не має достатніх коштів для того, щоб його заощадження стали вагомим джерелом фінансування інновацій.
Окремим напрямом фінансування інноваційної діяльності може стати залучення коштів іноземних інвесторів. Більшість вітчизняних експертів обстоюють думку, що лише іноземні інвестори здатні переорієнтувати економіку на інноваційні рейки. Проте на практиці обсяги інвестицій, що надходять до України, залишаються низькими, а їхня структура не дає можливості говорити про інноваційний характер таких інвестицій. Так, сьогодні переважають вкладення у виробничу сферу, причому вони майже не стосуються перспективних високотехнологічних виробництв. Натомість зростають вкладення у сферу торгівлі, що призводить до зростання імпорту в Україну, причому насамперед продукції споживчого характеру.
Таким чином, фінансування інноваційної діяльності вітчизняних підприємств може здійснюватися за допомогою різних джерел, що відіграє важливу роль у формуванні інноваційної політики в країні. Основними умовами прискорення інноваційного розвитку є: стабілізація економічної ситуації в країні, залучення фінансових ресурсів, розробка чіткої інноваційної політики держави, підвищення зацікавленості суб’єктів господарювання у нових розробках, інноваціях все це дозволить не тільки підвищити науково-технічний рівень виробництва, але і динамічність всього господарського комплексу.
Вахрушева Олександра Вікторівна
Харківський торговельно-економічний
інститут Київського національного
торговельно-економічного університету
науковий керівник Давидова Т.В.
ОЗНАКИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ВІТЧИЗНЯНИХ ПІДПРИЄМСТВ
Конкуренція є дуже тонким та гнучким механізмом. Гнучкість механізму конкуренції виявляється в його миттєвій реакції на будь-яку зміну обстановки. Конкуренція – одна з існуючих ознак ринків, механізм регулювання виробництва. Конкуренція відображає систему взаємовідношень між виробниками з приводу встановлення цін, обсягів пропозиції товарів на ринку та споживачами певного товару. З розвитком конкуренції виникла необхідність впровадження понять конкурентоспроможність та конкурентоздатність товару і підприємств.
Азоєв Г.Л. під конкуренцією розуміє суперництво на якому-небудь поприщі між окремими юридичними або фізичними особами (конкурентами), зацікавлених в однійі тій же меті.
Юданов А.Ю. стверджує, що ринкова конкуренція – боротьба фірм за обмежений обсяг платоспроможного попиту споживачів, що ведеться ними на доступних сегментах ринку.
Фатхудинов Р.А. визначає Конкуренцію як «… процес управління суб'єктами своїми конкурентними перевагами для утримання перемоги або досягнення інших цілей у боротьбі з конкурентами за задоволення об'єктивних або суб'єктивних потреб у рамках законодавства або в природних умовах.» Конкуренція є рушійною силою розвитку суб'єктів і об'єктів керування, суспільства в цілому.[1,2,3,4,5,6]
У даній роботі було встановлено, що в жорсткому конкурентному середовищі вітчизняні торгові підприємства можуть успішно діяти завдяки створенню механізму забезпечення стійкого стану на ринку.
Під механізмом стійкості на рівні підприємства необхідно розуміти сукупність економічних, екологічних і соціальних факторів.
Економічна стійкість в більшості забезпечує досягнення, і в інших напрямах функціонування торговельного підприємства. Стійку діяльність підприємств можна забезпечити за рахунок інноваційної діяльності, пошуку нових рішень та ідей, тобто – підприємництва.
Для успішного існування і стійкого розвитку підприємства повинні бути конкурентоспроможними не тільки на внутрішньому, але й на зовнішньому ринку. Якщо підприємству притаманні риси підприємницької структури, то в нього є всі шанси бути конкурентоспроможним і займати стійке положення на ринку.Тільки постійне вдосконалення, пошук нового, використання новітніх технологій і методів організації виробництва та управління допоможуть підприємствам досягти й утримати стійке положення на конкурентному ринку.
Гришко Ольга Анатоліївна
Національний технічний університет ”Харківський політехнічний інститут”, факультет бізнесу та фінансів,
науковий керівник
Чепіжко О.В, ХІНЕМ
СТРАТЕГІЧНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ ЯК СУЧАСНИЙ ІНСТРУМЕНТ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ
В умовах ринкової системи, що склалася в Україні, теорія і практика стратегічного менеджменту ще не набула належного значення і практичного застосування. Поряд з цим, подальший розвиток підприємств України, структурна перебудова господарства та інші зміни потребують нових підходів до управління. Одним із таких нових підходів є методологія стратегічного менеджменту.
Стратегія – це вибір, врахування і взаємозв’язок шляхів, ситуацій і засобів, необхідних для досягнення головної мети. Стратегію варто розглядати як узагальнюючу концепцію дій досягнення цілей. Стратегічний менеджмент розглядають як динамічну сукупність взаємопов’язаних управлінських процесів: управління маркетингом, персоналом, фінансовими ресурсами і фінансовими відносинами, використанням інвестицій, впровадженням інновацій та ін. Завдання стратегічного менеджменту полягає в пошуку шляхів для покращення, як функціональних стратегій (маркетинг, PR, фінанси та ін.), так і загальної стратегії підприємства і контролю за її виконанням. Процес стратегічного управління підприємством має кілька основних етапів: стратегічний аналіз; стратегічний вибір; стратегічна реалізація.
Реалізація ефективної стратегії управління підприємством можлива лише в тому разі, коли підприємство є стратегічно орієнтованим. Стратегічно орієнтоване підприємство – це таке підприємство, у якому персонал має стратегічне мислення, використовується система стратегічного планування, що дає можливість розробляти та використовувати інтегровану систему стратегічних планів. На думку фахівців стратегічного менеджменту, зокрема З.Шершньової, С.Оборської, стратегічне планування, як явище та процес передбачення майбутнього та підготовки до майбутнього, трактується досить широко: як інтегральний процес підготовки та прийняття рішень певного типу, як формулювання цілей та визначення шляхів їхнього досягнення, як забезпечення підготовленості економічних об’єктів для конкурентної боротьби на ринках тощо [1, с. 24]. С.Ф.Покропивний констатує, що „найважливішою ознакою стратегічного планування є його спрямованість на довгострокові цілі. Це процес здійснення сукупності систематизованих і взаємоузгоджених робіт з визначенням довгострокових цілей і напрямів діяльності підприємства [2,с. 312]”.
Узагальнення наукової літератури [1 - 3] дозволяє умовно виділити такі основні етапи стратегічного планування: аналіз стану об’єкта управління та зовнішнього оточення – прогнозування тенденцій та можливостей їхнього розвитку – місія об’єкту управління – цілі розвитку об’єкта управління – розроблення та аналіз стратегічних альтернатив – вибір стратегії.
Переваги стратегічно орієнтованих підприємств полягають у наступному: зменшення до мінімуму негативних наслідків змін, що відбуваються, а також факторів „невизначеності майбутнього”; можливість врахувати об’єктивні (зовнішні та внутрішні) фактори, зосередитися на вивченні цих факторів, сформувати відповідні інформаційні банки; можливість одержати необхідну базу для розробки рішень, полегшити роботу із забезпечення довго- та короткострокової ефективності; можливість зробити організацію більш керованою, оскільки за наявності системи стратегічних планів є можливість порівнювати досягнуті результати з поставленими цілями (плановими завданнями); забезпечення динамічності змін за допомогою прискорення практичних дій із реалізації стратегічних планів на основі відповідної системи регулювання, контролю й аналізу тощо [3, с. 114].
Підсумовуючи вищевикладене, важливо підкреслити. В ринкових умовах кожне підприємство самостійно будує своє майбутнє і в перспективі його може очікувати як успіх, так і банкрутство. Тому перед суб’єктами господарювання постає завдання визначення цілей розвитку та формування системи стратегічного управління. Саме стратегічний менеджмент спроможний забезпечити розробку та виконання системи планів, стратегічних орієнтирів щодо вдосконалення господарської діяльності підприємства та його конкурентоспроможне існування в довгостроковій перспективі.
Література:
- Шершньова З.Є. Стратегічне управління [Текст] / З.Є. Шершньова, С.В.Оборська; Київ. нац. екон. ун-т. – К., 1999. – 384 с.
- Економіка підприємства [Текст] / за заг. ред. С.Ф.Покропивного. – [Вид. 2-ге, перероб. та доп.] - К.: КНЕУ, 2000. – 528 с.,
- Семенов А.Г. Фінансова стратегія в управлінні підприємствами: Монографія [Текст] / А.Г.Семенов, О.О. Єропутова, Т.В.Перекрест, А.В.Линенко. – Запоріжжя: КПУ, 2008. – 188 с.
Горкевич Анна Васильевна
Харьковский институт экономики
рыночных отношений
и менеджмента, г.Харьков
научный руководитель Руденко Л.А
КОНКУРЕНТОСПОСОБНОСТЬ ХОЗЯЙСТВУЮЩИХ СУБЪЕКТОВ КАК СОСТАВЛЯЮЩАЮЩАЯ КОНКУРЕНТОСПОСОБНОСТИ СТРАНЫ
Зарождение и развитие мануфактур на Украине происходило в XVI - XVIII вв. во времена крепостничества. Это были первые предприятия на Украине. С их возникновением начала появляться борьба за лучшие условия и результаты коммерческой деятельности.
Конкурентоспособность предприятий, отраслей, стран – это актуальная проблема мировой экономики, т.к. она влияет на темпы экономического роста страны, уровень безработицы, уровень жизни в стране, а также позиции, которые страна или предприятие занимает на глобальном уровне, т.е. в мировой экономике. Существует ряд институтов, занимающихся этой значимой проблемой: ОЭСР, Агентство США по Международному Развитию, ВЭФ, МОТ, ЮНИДО и др. В Украине существует независимый фонд «Эффективное управление» созданный для того, чтоб содействовать экономическому росту страны путем разработок и введения долгосрочных экономических программ, а также открытого обсуждения с гражданским обществом насущных для Украины экономических вопросов. На сегодняшний день конкурентоспособность как фирмы так и страны напрямую связана с экономической интеграцией, потому что она является показателем развития страны не только в Европе, но и во всем мире.
Как свидетельствует анализ современных исследований позиция нашей страны не самая лучшая на сегодняшний день. Рассмотрим объективную независимую оценку экспертов. Рейтинг Украины был выложен в «Отчете о конкурентоспособности Украины» подготовленного в рамках партнерского проекта фонда «Эффективное управление» и Всемирного экономического форума (ВЭФ).
Сегодня она занимает 82-е место среди 133 стран. Рейтинг Украины, как, впрочем, и целого ряда стран с развивающейся экономикой, оказался неустойчивым к последствиям финансового кризиса.
Конкурентоспособность отечественных предприятий в совокупности характеризует конкурентоспособность страны в целом. Существует ряд факторов характеризующих ее, они делятся на внешние и внутренние, глобальные и факторы местного уровня.
Всемирный экономическим форум для оценки конкурентоспособности стран использует Индекс глобальной конкурентоспособности (ИГК) разработан в сотрудничестве с профессором Хавьером Сала-и-Мартином из Колумбийского университета. ИГК оценивает потенциал роста стран в среднесрочной и долгосрочной перспективе, учитывая текущий уровень развития производительности страны. ИГК сгруппировал набор институтов и факторов определяющих уровень производительности страны в двенадцать составляющих конкурентоспособности: государственные и частные институты, инфраструктура, макроэкономическая стабильность, здравоохранение и начальное образование, высшее образование и профессиональная подготовка, эффективность рынка товаров, эффективность рынка труда, уровень развития финансового рынка, оснащенность новейшими технологиями, размер рынка, уровень развития бизнеса, инновации и взаимосвязь этих составляющих.
Факторы микро-уровня представляют собой: качество товара или услуги, цену, научно-технический потенциал, инновации, коммуникации, научный уровень работников и служащих, экономика страны и т.д.
На первом месте стоит уровень знаний руководителя и умение их грамотно использовать. Самое главное руководить людьми и объединять их.
Только грамотный руководитель соединит все рычаги управления в один, сумеет объединить принципы, формы, методы, приемы и средства управления производством и производственным персоналом с использованием достижения науки управления. Это определение не только руководителей фирмы, но и руководителей государства. Управляющие предприятием обеспечивают правильное функционирование этого предприятия, а правительство обеспечивает наличие положительных экономических факторов внутри страны.
Каким бы не было положение Украины в мировом рейтинге, и какие бы отрицательные факторы не мешали развитию современных фирм и отраслей на сегодняшний день, всегда есть возможность повысить конкурентоспособность фирм, отраслей и страны в долгосрочной перспективе. Эффективность управления ― это ключевая задача менеджера. Качественное управление ― это основной механизм конкурентоспособности.
Литература:
- ссылка скрыта
- ссылка скрыта
- ссылка скрыта
- ссылка скрыта
- Войтов А.Г. Экономика. Общий курс. (Фундаментальная теория экономики): Учебник. - 8 е перераб. и доп. - М.: Издательско-торговая корпорация «Дашков и К°», 2003.
- Герчикова Н.М. Менеджмент. – М., 2002.
- Стратегический менеджмент - Фатхутдинов Р.А.- М.,2005.
Кисельова Ксенія Сергіївна
Харківський інститут економіки
ринкових відносин та менеджменту,
Торезький факультет, м. Торез
науковий керівник Руденко Ю.В.
ФІЛОСОФІЯ МАРКЕТИНГУ В СУЧАСНОМУ ПІДПРИЄМНИЦТВІ
Маркетинг розвивається в період прискореної глобалізації економічних процесів. Кожні п’ять-десять років маркетологам доводиться переглядати цілі та методи маркетингу. Стратегія, яка ще вчора була найкращою, спроможна сьогодні стати шкідливою для підприємництва формулою.
Сьогодні товаровиробники занепокоєні зміною цінностей й орієнтації у споживачів, застійними явищами в економіці, погіршенням стану довкілля, зростання конкуренції у глобальних масштабах, а також низкою інших економічних, політичних і соціальних проблем.
Однак ці проблеми відкривають перед маркетингом нові можливості. Змінюється середовище маркетингу, що потребує зміни його стратегії, а саме: збільшується частка некомерційного маркетингу, прискорюється глобалізація економічних процесів, змінюється світова економіка, підвищується рівень соціальної відповідальності.
У минулі часи маркетинг застосовувався в основному у комерційному секторі. В останні ж роки маркетинг стає невід’ємною частиною діяльності багатьох некомерційних організацій - ВНЗ, лікарень, музеїв, театрів, філармоній. Навіть урядові установи виявляють зацікавленість у маркетингу, проводячи сьогодні кампанії соціального маркетингу для того, щоб мобілізувати громадськість на охорону оточуючого середовища та боротьбу з палінням, алкоголізмом, наркоманією, СНІДом. Підвищена увага до маркетингу у некомерційному і громадському секторі відкриває нові й дуже заманливі можливості для його подальшого розвитку.
Сьогодні практично кожна фірма, велика чи маленька, тим чи іншим чином залучена до глобальної конкуренції. Діяльності українських товаровиробників на внутрішньому ринку протистоїть могутній вишуканий маркетинг, що проводиться переважно європейськими і азіатськими багатонаціональними корпораціями. Такі компанії, як Siemens, Bosch, Toyota, Nestle, Sony, Samsung перемагають своїх українських конкурентів на ринку України. Проте й українські компанії в багатьох галузях відкрили для себе нові можливості за кордоном. Союз-Віктан, Хортиця, Неміров, Оболонь і десятки інших фірм розгорнули дійсно глобальну діяльність, виробляючи і продаючи свою продукцію у різні країни світу.
Багато з товарів, що продаються на внутрішньому ринку є „гібридом”. Це означає, що їх розробка, закупівля сировини, виробництво і продаж здійснюються в різних країнах. Американці, що дотримуються девізу „Купуй американське”, цілком логічно відмовляються від автомобіля Honda і обирають Dodge Colt. Вони б здивувалися, якби дізналися, що Colt фактично виробляють в Японії, тоді як Honda збирається здебільшого в США із комплектуючих японського виробництва.
Глобалізація економічних процесів, глобальний маркетинг призводять навіть до утворення стратегічних альянсів з конкуруючими іноземними фірмами, які виступають у ролі партнерів чи постачальників. Народились такі дивовижні союзи, як Ford та Mazda, General Electric та Matsushita та ін. У цьому сторіччі переможцями будуть транснаціональні компанії, які створять глобальні маркетингові мережі.
За останні десятиріччя сталися суттєві зміни у світовій економіці. Багато країн стало біднішими. Важкі часи настали й для споживачів, й для виробників. В цілому запити людей значно зросли, але в багатьох країнах люди неспроможні заплатити навіть за товари першої необхідності. Багато сімей в країнах ЄС, США, Японії здатні підтримувати купівельну спроможність на попередньому рівні тільки за умови, що чоловік і дружина працюють.
Сучасні економічні умови не тільки створюють для маркетологів нові проблеми, але й відкривають нові можливості. Деякі фірми, занепокоєні скороченням попиту, не бачать перспектив для розвитку. Інші знаходять нові, нестандартні підходи до вирішення певних проблем споживачів. Стрімко зростає мережа магазинів при заводах і фабриках з гаслом „Ми продаємо дешевше - завжди”.
Сьогодні маркетологи повинні відповідальніше підходити до соціальних і економічних наслідків діяльності своїх фірм і компаній. Небагато знайдеться товаровиробників, які наважаться ігнорувати набуваючий сили рух за збереження довкілля. В майбутньому організації, що пропагують підвищення соціальної та екологічної відповідальності будуть висувати ще суворіші вимоги.
Нове сторіччя вимагає від товаровиробників ще більшої орієнтації на споживача та на ринок у всіх напрямках діяльності. Ключем до успіху у надто мінливому середовищі використання маркетингу буде послідовне проведення правильної маркетингової політики з метою надання клієнту товару найвищої споживчої цінності.
Список літератури:
- Армстронг Г., Котлер Ф. Маркетинг. Загальний курс, 5-те видання.: Пер. з англ.: Навч посібник. – М.: Видавничий дім „Вільямс”, 2001.
- Войчак А.В. Маркетинговий менеджмент: Підручник.– К.:КНЕУ, 1998.
- Гончаров С.М. Маркетинг: Навч. посібник. – Рівне, РДТУ,1998.
- Котлер Ф., Армстронг Г., Сондерс Д., Вонг В. Основы маркетинга: Пер. с англ.– 2-е европ. изд. – М.: СПб.: К.: Издательский дом «Вильямс», 2003.
- Павленко А.Ф., Войчак А.В., Маркетинг: Навч-метод. посібник для самост. вивч. дисц. – К.: КНЕУ, 2001.
- Павленко А.Ф., Войчак А.В. Маркетинг: Підручник. – К.: КНЕУ, 2003.
- Райс.Э., Траут Д. Маркетинговые войны. – СПБ.: Питер, 2000.