Geum.ru

Секція 2 сучасний стан та проблеми розвитку підприємництва в україні бедрицький Олексій Олександрович

Вид материалаДокументы

Содержание


Стратегічний підхід до управління конкурентними перевагами
Слєпченко Марина Романівна
Вплив структури капіталу
Подобный материал:
1   2   3   4   5

Попова Ірина Павлівна

Харківський державний університет

харчування та торгівлі, м. Харків

науковий керівник Жарко І.В., к.е.н., доц.


Стратегічний підхід до управління конкурентними перевагами


Процеси формування ринкових відносин і конкурентного середовища тісно взаємообумовлені та вимагають пильної уваги з боку суб’єктів господарювання. Стратегічний підхід до управління конкурентними перевагами стає найважливішою передумовою розвитку внутрішнього потенціалу підприємства на основі використання останніх теоретичних та методологічних розробок у сфері аналізу умов конкурентної боротьби на ринку. Виходячи з цього, особливої актуальності набуває пошук та оцінка чинників, які створюють, розвивають та закріплюють певні конкуренті переваги підприємства за умови зростання інтенсивності конкурентної боротьби.

В економічній літературі значна увага приділяється проблемам розробки теорії та методології стратегічного управління конкурентними перевагами різних об’єктів. Ці проблеми розглядали такі дослідники як О.М. Азарян, Г.Л. Азоєв, Г.Л. Багієв, Л.В. Балабанова, А.Е. Воронкова, О.П. Градов, В.Я. Заруба, С.М. Ілляшенко, Н.В. Куденко, Н.К. Моїсеєва, І.Л. Решетнікова, Р.А. Фатхутдінов, О.Д. Юданов та ін.

Теоретичні й методологічні основи забезпечення конкурентоспроможності продукції та підприємств закладені в роботах таких західних економістів як П.Р. Діксон, І. Ансофф, С. Брю, А. Маршал, П.Ф. Драккер, М. Портер, Э. Чемберлін, П. Самюельсон та ін. У зв’язку з тим, що дослідження закордонних вчених проводилися до відносно стабільних, устояних товарних ринків економічно розвинених країн, практичне застосування пропонованих ними методів у вітчизняних умовах вимагає обов’язкового врахування специфіки ринкової економіки в Україні.

Серед вітчизняних економістів, які зробили внесок у дослідження деяких аспектів конкурентоспроможності, варто назвати П.С. Зав’ялова, А.Н. Литвиненко, А.К. Пентелина, Ю.А. Савинова, В.И. Сєдова, В.Е. Швеця, A.M. Татьянченко, P.M. Тихонова, Е.А. Якуничева та ін. Теоретичні й практичні питання, присвячені аналізу й оцінці конкуренції, конкурентоспроможності продукції й підприємства стосовно до різних галузей агропромислового комплексу, знайшли відбиття в роботах Т.А. Бурцевой, Н.В. Жудро, К.Л. Бистрова, В.В. Деніскина, М.Д. Магомедова, Н.С. Тульської, А.Н. Жигалова, Т.Ф. Рябової, А.А. Поліді, Л.С. Чешинського та ін.

У зв’язку з тим, що формування потенціалу підприємства є складним динамічним процесом, орієнтованим на максимальну взаємодію із зовнішнім середовищем і забезпечення високої якості реалізації, важливо визначити, які саме фактори обумовлюють розвиток його елементів і впливають на їхню збалансованість і ефективність використання.


Слєпченко Марина Романівна

Харківський інститут економіки

ринкових відносин

та менеджменту, м. Харків

науковий керівник: доц. Антонова О.В.


ВПЛИВ СТРУКТУРИ КАПІТАЛУ

НА ФІНАНСОВУ БЕЗПЕКУ ПІДПРИЄМСТВА


У сучасних умовах господарювання, коли відбуваються кризові явища в економіці, на перше місце виходить проблема оцінки ефективності господарюючих суб’єктів і насамперед - проблема оцінки ефективності управління фінансами. Проблема полягає не лише в пошуку відповідей на запитання: що відносити до критеріїв ефективності, як оцінити ефективність передусім у виборі позиції оцінки? Очевидно,що оцінки одного й того самого об’єкта, явища, процесу можуть виявитися різними і навіть протилежними залежно від точки зору та позиції, з яких вони спостерігаються й оцінюються.

Проблема оцінки ефективності структури капіталу підприємства має своє підґрунтя. При виборі джерел фінансування й формуванні відповідної структури капіталу виникає дилема з точки зору співвідношення власного та позикового капіталу для конкретного підприємства.

Оцінка ефективності структури капіталу тісно пов’язана з поняттям оптимізації структури капіталу. З позиції фінансового менеджменту оптимальна структура капіталу - «така структура капіталу, яка мінімізує вартість капіталу фірми й, отже, максимізує вартість самої компанії». Вітчизняні науковці дають конкретніше визначення цього поняття: «…це таке співвідношення використання власних і позикових коштів, при якому забезпечується найбільш ефективна пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності й коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість».

Оцінка ефективності є формування оптимальної структури капіталу, яка передбачає попередній аналіз існуючої структури джерел фінансування. Ми провели аналіз джерел формування фінансових ресурсів ТОВ «Дукат». Протягом досліджуваного періоду спостерігалося істотне переваження частки позикового капіталу над часткою власного, що свідчить про високу залежність підприємства від кредиторів.

Для остаточної оцінки ефективності структури капіталу ТОВ « Дукат» за 2008-2009 роками ми розрахували показник фінансового левериджу (важеля), який показує на скільки відсотків підвищується рентабельність власного капіталу підприємства за рахунок залучення в господарський оборот позикового капіталу.

Використання позикового капіталу сприяли зростання рентабельності власного капіталу 2008 році на 4 %, у 2009-му - на 40 %, у 2010 році - на 50 %. Причиною такого стрімкого зростання ефекту фінансового важеля у 2008 році було зростання коефіцієнта валової рентабельності активів. Диференціал фінансового левериджу становив 9,6, у 2008 році – усього 0,8. Отже, додаткове залучення позикового капіталу підприємством є дуже позитивним і з точки зору підвищення його прибутковості. І хоча висока частка позикових коштів у структурі капіталу ТОВ «Дукат» 2008-2009 роках, з одного боку, була свідченням зростання фінансового ризику в частині погіршення фінансової стійкості підприємства, про те, з другого боку, додаткове залучення позикового капіталу дало можливість підприємству отримати високі прибутки. Тож можна зробити висновок, що керівництво підприємства орієнтується на отримання високих прибутків у короткостроковому періоді, що однак не завжди є ефективним. Хоча в такому мінливому середовищі, яке притаманне нашій державі, стратегічне планування розвитку підприємства матиме дуже прогнозний характер.

Таким чином, з точки зору структури капіталу надмірне використання підприємством позикового капіталу створює загрозу фінансовій безпеці та генерує ризик банкрутства. Було б краще більшою мірою використовувати власний капітал, хоча тоді знижуватиметься фінансова рентабельність підприємства. Тому важливим і актуальним напрямом досліджень є оптимізація структури капіталу, яка дасть змогу забезпечити найефективнішу пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності й коефіцієнтом фінансової стійкості підприємств.

За умови трьох підходів до фінансування активів підприємства (консервативний, помірний і агресивний) найвища фінансова стійкість, звичайно, забезпечується при консервативному підході, коли за рахунок власного капіталу й довгострокових активів фінансуються необоротні активи, постійна частина оборотних активів і половина змінної частини оборотних активів. Але оскільки досліджуване підприємство займається не виробництвом, а торгівлею, має міську частку власного капіталу, то за оптимальну, з точки зору мінімізації ризиків, можна взяти помірний (компромісний) підхід щодо фінансування активів підприємства. Нагадаємо,що за цим підходом змінна частина оборотних активів фінансується за рахунок короткострокового позикового капіталу,а постійна частина оборотних коштів і необоротні активи - за рахунок власного й довгострокового позикового капіталу.

Таким чином, оцінка ефективності структури капіталу й визначення оптимального для конкретного підприємства співвідношення між власним і позиковим капіталом дають змогу оцінити фінансовий ризик, на який наражається підприємство у процесі діяльності і створити необхідний рівень фінансової безпеки в майбутньому. Головна умова фінансової небезпеки підприємства - здатність протистояти загрозам, які можуть завдати йому фінансових збитків, небажано змінити структуру капіталу або призвести до примусової ліквідації підприємства. Для забезпечення цієї умови підприємство повинно підтримувати фінансову стійкість, рівновагу, забезпечуючи достатню фінансову незалежність і гнучкість при прийнятті фінансових рішень. Роз’язання цих завдань можливе за умов розробки ефективної системи моніторингу фінансової стійкості й безпеки підприємства. Остання розглядається як синтез аналізу, контролю і планування та займає особливе місце в системі управління підприємством. Ефективна система моніторингу дають змогу попередити банкрутство і кризові ситуації на підприємстві.