Секція 2 сучасний стан та проблеми розвитку підприємництва в україні бедрицький Олексій Олександрович
| Вид материала | Документы |
- Рства бібліотека сучасний стан та проблеми розвитку дистанційної освіти в Україні, 280.31kb.
- Державний комітет україни з питань регуляторної політики та підприємництва про стан, 3535.65kb.
- Державний комітет україни з питань регуляторної політики та підприємництва про стан, 3508.35kb.
- Державний комітет україни з питань регуляторної політики та підприємництва про стан, 3537.3kb.
- Державний комітет україни з питань регуляторної політики та підприємництва про стан, 3320.27kb.
- Онкович Г. В. Медіаосвіта в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку, 107.75kb.
- Студенніков І., Ткаченко В. Інституційна інфраструктура регіонального розвитку в Україні:, 199.99kb.
- Інформація про стан та перспективи розвитку підприємництва в Україні, 301.51kb.
- Робоча програма навчання фахівців з питань управління активами Вcтупна тема, 118.29kb.
- Перевірила: Павленко, 601.69kb.
Крилик Ольга Володимирівна
Академія внутрішніх військ МВС України, м. Харків
Науковий керівник, к.е.н., доц. Нестеренко О.М.
ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ФОНДІВ ПОРТФЕЛЬНИХ ІНВЕСТИЦІЙ В УКРАЇНІ
Портфельні інвестиції, за одним з можливих визначень, це інвестиції, які інвестор здійснює не сподіваючись отримати додаткові вигоди, що випливають із отримання управлінського контролю над компанією й участі в її господарській діяльності, що є характерним для так званих прямих інвестицій. Мета портфельного інвестора обмежується підвищенням вартості інвестованого капіталу (наприклад, акцій) і/або отриманням поточного прибутку, який цей капітал може давати (наприклад, у вигляді дивідендів на акції). У такому випадку інвестор не зосереджується на одному якомусь вкладенні у фінансовий чи реальний актив, а створює портфель з довільної кількості активів.
Гарна якість законодавства про інвестиційні фонди і їхні численні характеристики роблять українські інвестиційні фонди одним з найбільш дешевих, надійних і простих способів здійснення портфельних інвестицій в Україні. Менші витрати і простота інвестування через фонд дозволяє істотно заощадити як грошові, так і адміністративні і тимчасові ресурси за рахунок відсутності необхідності постійного оформлення договірних взаємин з контрагентами, реєстраторами і/чи зберігачами цінних паперів кожної операції з цінними паперами.
Активи фонду диверсифіковані вкладанням у велику кількість цінних паперів, що значно знижує ринковий ризик. Навіть великим корпораціям не завжди під силу здійснювати щоденний моніторинг ринку і подій у компаніях з портфеля і проводити постійну переоцінку і, за необхідності, перегляд портфеля з 20-40 емітентів, як це робить фонд. Особливо обтяжливе таке адміністративне навантаження для іноземних інвесторів. Крім того, звичайно, великим інституційним інвесторам, таким як фонд, вдається здійснювати й економію на масштабі і мати нижчі витрати на інвестовану гривню. Вищий прибуток завдяки стимулюючому податковому законодавству щодо інститутів спільного інвестування, однаково діючи на ринку, інвестор фонду отримує вищий результат. Прибутки фонду від інвестиційних операцій і його пасивні прибутки не підлягають оподатковуванню на прибуток підприємств. Тобто фонд може здійснити на ринку безліч прибуткових операцій, але поки прибутки від них залишаються у фонді, вони знову інвестуються, збільшують належні фонду активи і збільшують вартість акцій інвестора без проміжного оподатковування.
Надійність інвестування у фонди забезпечується, перш за все, якісною системою захисту активів інвесторів фондів, високим рівнем державного регулювання та інформаційною прозорістю. Керування майном фонду здійснює компанія, керуюча активами, що має ліцензію Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку і діюча в рамках твердих обмежень, які накладаються на неї існуючою нормативною базою. У цій системі присутні також незалежні від компанії, керуючі активами - зберігачі, реєстратори, аудитори й оцінювачі майна, які контролюють всі аспекти діяльності керуючої компанії. Найважливішим способом підвищення надійності фондів є диверсифікованість портфеля між безліччю активів з різними характеристиками.
Отже, притік портфельних інвестицій слід стимулювати у всі галузі економіки. Вони забезпечують притік фінансових ресурсів без втрати контролю української сторони над об'єктом інвестування. Це перевага для країни, насамперед, такої, що пов'язана з видобуванням ресурсів надр. Проте сьогодні залученню портфельних іноземних інвестицій приділяється мало уваги, й їх в Україні практично немає.
Круглик Юлія Олександрівна
Харківський інститут економіки
ринкових відносин
та менеджменту, м. Харків
науковий керівник Страпчук С.І.
ОБСЯГИ ЗАЛУЧЕННЯ ПРЯМИХ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ В УКРАЇНУ ЯК ПОКАЗНИК ЇЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ
Однією з рушійних сил сучасного процесу глобалізації виступають інвестиційні ресурси, обсяги яких постійно зростають. Важливою складовою світового інвестиційного ринку є прямі іноземні інвестиції. Рішення інвестора щодо того, де розмістити свої закордонні активи залежить як від сильних сторін компанії, так і від політики приймаючих країн щодо підприємств з іноземними інвестиціями.
Обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну у 2010 році зріс на 26,4%, або на 10 554,3 млн. доларів і на 1 січня 2011 року становив 50 607,3 млн. доларів (таблиця 1).
Приріст сукупного обсягу іноземного капіталу в економіці країни, з урахуванням його переоцінки, втрат, курсової різниці і т.д., за 2010 рік становив 4 655,0 млн. доларів. Чистий приріст іноземного капіталу за 2010 рік становив 5 176,3 млн. доларів: інвестори вклали 5 986,0 млн. доларів, вилучили - 809,7 млн. доларів.
Таблиця 1 - Структура прямих іноземних інвестицій в Україну у 2010 році, млн. доларів
| | Інвестиції в Україну | |||
| Усього | із країн ЄС | із країн СНД | з інших країн | |
| Капітал нерезидентів на 01.01.2010 | 40 053,0 | 31 608,5 | 2 837,4 | 5 607,1 |
| Збільшення капіталу, усього, у тому числі за рахунок: | 5 986,0 | 4 605,8 | 849,2 | 531,0 |
| грошових внесків, з них: | 5 684,8 | 4 346,7 | 837,9 | 500,2 |
| - купівля акцій | 3 249,3 | 2 441,9 | 690,6 | 116,8 |
| - внесків у формі цінних паперів | 8,5 | 8,4 | 0,1 | 0,0 |
| - внесків за рахунок анулювання боргу | 19,8 | 19,8 | - | - |
| - внесків у формі рухомого і нерухомого майна, усього | 245,5 | 208,2 | 11,1 | 26,2 |
| - внесків у формі нематеріальних активів | 1,5 | 1,5 | 0,0 | 0,0 |
| - інших форм здійснення інвестицій | 21,2 | 18,3 | 0,1 | 2,8 |
| Зменшення капіталу нерезидентів, усього, у тому числі за рахунок: | 809,7 | 659,9 | 29,4 | 120,4 |
| вилучення капіталу, з них: | 659,3 | 540,1 | 23,7 | 95,5 |
| - грошових внесків | 494,3 | 398,8 | 17,0 | 78,5 |
| - цінних паперів | 87,9 | 78,8 | 0,8 | 8,3 |
| - рухомого і нерухомого майна | 77,1 | 62,5 | 5,9 | 8,7 |
| - поступки нерезидентом свого капіталу резидентові | 90,1 | 62,0 | 5,7 | 22,4 |
| - інших форм вилучення капіталу | 60,3 | 57,8 | 0,0 | 2,5 |
| Уцінка капіталу | -7,1 | -1,8 | 2,8 | -8,1 |
| Курсова різниця | -374,6 | -346,0 | -2,6 | -26,0 |
| Збитки капіталу | 106,3 | 56,1 | 6,9 | 43,3 |
| Капітал нерезидентів на 01.01.2011 | 50 607,3 | 40 361,1 | 3 971,9 | 6 274,3 |
За станом на 1 січня 2011 р., інвестиції в Україну надійшли зі 125 країн світу. До десятки основних країн-інвесторів, на які припадає понад 82% загального обсягу прямих інвестицій, входять такі держави: Кіпр – $9 914,6 млн.; Німеччина – $7 076,9 млн.; Нідерланди – $4 707,8 млн.; Росія – $3 402,8 млн.; Австрія – $2 658,2 млн.; Франція – $2 367,1 млн.; Великобританія – $2 298,8 млн.; Швеція – $1 729,9 млн.; Віргінські, Британські острови – $1 460,8 млн.; США – $1 192,4 млн.
У 2010 р. найбільше зросли обсяги капіталу нерезидентів із Кіпру – на $909,3 млн., Росії – на $836,4 млн., Нідерландів – на $753,3 млн., Франції – на $736,3 млн., Німеччини – на $475 млн. та Швеції – на $454,1 млн. Зазначені країни забезпечили майже 90% приросту іноземного капіталу в Україні.
При цьому в результаті продажу капіталу нерезидентам інших країн та вилучення інвестицій зменшились обсяги капіталу інвесторів із США – на $116,7 млн., Ісландії – на $71,3 млн., Норвегії – на $29,3 млн. та Ізраїлю – на $12,8 млн.
У 2010 р. найбільший приріст іноземного капіталу спостерігався на підприємствах, що працюють у сферах фінансової діяльності – на $2 628,5 млн., операцій з нерухомим майном, оренди, інжинірингу та надання послуг підприємцям – на $485,6 млн., а також займаються торгівлею, ремонтом автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку – на $447,9 млн.
Найбільші обсяги інвестицій на 1 січня року було зафіксовано на промислових підприємствах - 14 042,6 млн. доларів, у фінансових установах - 15 059,5 млн. доларів, на підприємствах торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів і предметів особистого споживання - 4 764,5 млн. доларів, в організаціях, які здійснюють операції з нерухомістю, інжиніринг і надають послуги підприємцям - 4 754,1 млн. доларів.
Серед регіонів найбільші обсяги іноземного капіталу було вкладено в Київ - 21 859,2 млн. доларів, Дніпропетровську область - 7 486,7 млн. доларів і Харківську область - 2 705,4 млн. доларів.
Загалом обсяги залучених прямих іноземних інвестицій реально відображають інвестиційну привабливість України. Незначний позитивний вплив прямих іноземних інвестицій на соціально-економічний розвиток України на сучасному етапі обумовлюється, перш за все, недоліками механізму залучення іноземного капіталу, непослідовністю ринкових трансформацій, відсутністю в економіці країни високотехнологічного іноземного капіталу. Поряд з цим, спостерігається їх позитивний вплив на розвиток окремих регіонів, що проявляється у економічному зростанні, модернізації виробництва, зміцненні потенціалу регіону та покращанні соціального становища населення.
Кузько Марианна Сергеевна,
ХНУ им. В.Н.Каразина,
г. Харьков
Научный руководитель Майковская В.И.,
доц. кафедры маркетинга ХИНЭМ
ИННОВАЦИОННЫЕ ПУТИ РЕШЕНИЯ ЭНЕРГЕТИЧЕСКОГО ВОПРОСА В УКРАИНЕ
Актуальность проблемы. После обнародования ежегодного доклада компании British Petroleum "Энергия мира - 2010" нефтяные компании по всему миру забили тревогу. Согласно последним данным, уже на протяжении следующих двух десятилетий мировая экономика столкнется с проблемой энергетического голода. Например, нефтяные запасы России могут исчерпаться через 21 год, запасы США иссякнут через 11 лет, Норвегии - через 8,2 года, а Великобритании - через 6 лет [4]. В этой связи большую актуальность приобретает вопрос о запасах нефти и газа в Украине, их достаточности для покрытия внутренних потребностей в сырье.
Постановка проблемы. При решении этой актуальной проблемы следует учитывать, во-первых, гипотетические сырьевые проблемы России - пока еще основного поставщика нефти для отечественных нефтеперерабатывающих заводов, - а, во-вторых, явную неустойчивость в настоящий момент нефтяного рынка в арабском мире, в котором политические и социальные потрясения в зависимости от исхода политических событий будут способствовать дальнейшему изменению уже в текущем году мировых цен на нефть в диапазоне от 110 до 200 долларов. Таким образом, решение энергетического вопроса для Украины должно приобрести внутренний вектор.
Изложение основного материала. По запасам нефти и газа Украина занимает четвертое место в Европе, в то же время по уровню их добычи значительно уступая всем странам, которые имеют близкие по объему запасы. Сегодня потребность Украины в собственной добыче нефти и газа удовлетворяется на только 12%. Оценка десятилетней давности зафиксировала балансовые запасы нефти и газового конденсата в Украине на уровне 153 млн. т. При их ежегодной добыче на уровне 3,5 млн. т этого углеводородного сырья хватило бы почти на 44 года. С другой стороны, способ обеспечения потребностей Украины на 100% собственным сырьем привел бы к их полному исчерпыванию [3].
Падение уровня добычи углеводородов, которое наблюдается в экономике Украины в последнее десятилетие, в значительной мере связано с исчерпыванием их средних и крупных месторождений. Кроме того, кризисное положение с энергоносителями является прямым следствием неоправданно ускоренной добычи углеводородного сырья из легкодоступных месторождений Украины за последние 25-30 лет. Следует также учитывать, что их интенсивная эксплуатация привела к значительным потерям в недрах и к преждевременному истощению нефтегазоносных отложений. В то же время, сокращение с 1994 г. инвестиций в геологоразведочные работы привело к ситуации, когда прирост разведанных запасов углеводородов не превышает их добычи и не позволяет оперативно готовить новые месторождения к промышленному освоению.
В качестве инновационных путей решения энергетического вопроса в Украине следует, по мнению автора тезисов, рассматривать два: во-первых, это освоение Черноморского шельфа и крупных нефтегазовых месторождений сухопутной части Украины, а во-вторых, это освоение и добыча сланцевого газа. Данные пути можно рассматривать как стратегические задачи экономического развития страны.
По данным специалистов Минэнергоугля, разработка любых крупных месторождений является достаточно высоко рискованным делом. Среди рисков: неопределенность рыночной цены нефти и газа; коррекции в оценке запасов и себестоимости их добычи; достоверные экономические риски; возможные расходы на программы безопасности окружающей среды. Для минимизации указанных рисков во всем мире привлекаются транснациональные нефтегазовые компании, которые имеют необходимые технологии и возможности привлечения больших финансовых займов. В отношении Украины речь может идти о необходимости привлечения компаний, которые имеют технологии разработки глубоководных месторождений на Черноморском шельфе и добычи нетрадиционных видов газа (сланцевого и шахтного метана). Однако поисковые работы на украинской части шельфа на Прикерченском участке могут дать промышленные объемы нефти и газа не ранее, чем через 11-12 лет, что вряд ли устроит инвесторов. Поиск и добыча газа из сланцев и плотных пород на основе североамериканской технологии могут уже через 6-7 лет дать промышленные объемы сланцевого газа, что практически вдвое быстрее по сравнению с работами на глубоководье Черного моря. Именно поэтому запасы газа из нетрадиционных источников становятся в Украине все более привлекательным ресурсом в плане ускоренного наращивания собственной добычи природного газа. Кроме того, можно с большой долей уверенности говорить о наличии в Украине запасов газа из сланцев и плотных пород в несколько триллионов кубометров (точных данных нет, поскольку не проводилась разведка этих полезных ископаемых из-за их некогда низкой экономической и энергетической ценности). Следует учесть, что из-за водородной дегазации планеты метан в сланцах образуется прямо сейчас вследствие реакции глубинного водорода с углеродсодержащей органикой сланцев, что может длиться еще тысячи лет. Соответственно, нет никаких оснований бояться скорого исчерпывания сланцевого газа.
Выводы. Поскольку энергетическая ценность сланцевого газа выше, чем угольная, хотя и меньше, чем нефтяная, а также учитывая его экологичность, меньшую стоимость, простоту в добыче и объемы запасов, его добыча, по мнению автора тезисов, является одним из инновационных путей развития энергетической отрасли экономики.
Лобанова Євгенія Володимирівна
Академія внутрішніх військ МВС України, м. Харків
науковий керівник, к.е.н., доц. Нестеренко О.М.
АНАЛІЗ РИЗИКІВ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ
Під ризиком у проектному аналізі розуміють ймовірність визначеного рівня втрат фірмою частини своїх ресурсів або недоотримання доходів, або появу додаткових витрат при реалізації проекту. В аналітика зацікавленість викликає не тільки можливість настання несприятливих, але й сприятливих подій. Тому, якщо термін "ризик" вживається стосовно проекту, то тут повинні бути розглянуті обидві можливості: і збитків, і прибутку, що виникають з обставин невизначеності, пов'язаних з виконанням проекту. Досвідчений аналітик намагається оцінити обставини невизначеності і міру їх позитивного чи негативного впливу на реалізацію проекту, а також те, чи являються ці обставини невизначеності внутрішніми або зовнішніми щодо проекту. Прийняття рішення за наявності обставин невизначеності є спірним. Тут можливі різні підходи. Найбільш ефективними методами аналізу обставин невизначеності є аналіз чутливості та аналіз міри ризику.
У сьогоднішніх умовах розвинутої ринкової економіки аналіз фінансів звичайно зосереджується навколо визначення міри ризику при інвестиціях або прибутку. Існує співвідношення між мірою ризику і прибутком, яке зазвичай точно визначає, що інвестиції, при яких очікується великий прибуток, неминуче підлягають високому ступеню ризику. Тут треба мати на увазі, що при виборі інвестицій чим більшою мірою з проектом пов'язаний усвідомлений ризик, тим більшим буде прибуток, що компенсує цей ризик. Таке співвідношення має вирішальне значення при прийнятті рішення про вклад капіталу. Ризик як зворотну сторону фінансової винагороди не можна не брати до уваги. Ризик існує незалежно від того, якими будуть наслідки: невизначеними чи невідомими. Деякі види діяльності прийнято вважати більш ризикованими ніж інші. Вкладник часто усвідомлює, що, роблячи вклади, він наражається на ризик отримати невеликий прибуток або зазнати збитків, або рух ліквідності виявиться меншим за очікуваний і розцінюватиметься як відносно "ризиковане". З іншого боку, якщо інвестор впевнений у результаті проекту, то він може передбачити, чи є ризик, чи його взагалі немає. Таким чином, якщо міра досягнення результату може коливатися у певних межах такі дії повинні розглядатися як ризиковані. Чим вищим є ступінь непередбаченості дій, тим більший ризик. Проектний аналіз бере до уваги можливість існування ризику. Розрізняють два його види, пов'язані з підготовкою і реалізацією проекту, - систематичний і несистематичний. Систематичний ризик належить до зовнішніх факторів, пов'язаних з проектом, таких як стан економіки в цілому, і перебуває поза загальним контролем над проектом. Прикладами систематичного ризику є політична нестабільність, зміни умов оподаткування, фактори, пов'язані з діями держави. Інші види систематичного ризику відображають вплив факторів конкурентного середовища, у тому числі загального ринкового попиту, рівня конкуренції і цін на сировину і робочу силу в галузі. Дані фактори повинні розглядатися, тому що проект замалий, щоб впливати на зміну цих факторів. Несистематичним ризиком є ризик, що безпосередньо стосується проекту. Рівень рентабельності виробництва, період початку будівництва і сам процес будівництва, вартість основного капіталу і продуктивність - все це є видами несистематичного ризику. Інші види включають зовнішні фактори, які можна контролювати або на які можна впливати у межах проекту. Це - заробітна плата персоналу проекту, ціни збуту продукції проекту, ціни постачальників на сировину і навіть урядові податки, такі як митний та акцизний збір тощо.
Реалізація великих проектів, пов'язаних з будівництвом, піддається "ризику незавершення", причинами якого можуть бути банкрутство підрядників, зміни в наміченому проекті, розбіжності у кошторисі, зміни в економічному середовищі реалізації проекту (ціни, податки). Ризик перевищення витрат виникає внаслідок зміни початкового плану реалізації проекту або заниженням розрахункових витрат на будівництво, затримання строків будівництва. Після завершення проекту можлива поява виробничих. ризиків, пов'язаних з проблемами технічної підготовки і розробки проекту, поганого інжинірингу, незадовільного навчання персоналу, нестачі сировини і зростання витрат виробництва.
Макаренко Ірина Іванівна
Харківський торговельно-економічний
інститут Київського національного
торговельно-економічного
університету м. Харків
науковий керівник Давидова Т. В.
РИЗИК-МЕНЕДЖМЕНТ ЯК ІНСТРУМЕНТ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВОЮ СТІЙКІСТЮ БАНКІВСЬКО-КРЕДИТНОЇ СИСТЕМИ
В сучасних умовах функціонування банківської сфери виникає об’єктивна необхідність у розробці ефективної системи управління її фінансовою стійкістю. При цьому система ризик-менеджменту виступає одним із системоутворюючих елементів цього процесу.
Проблемі формування ефективної системи ризик-менеджменту в банківській діяльності присвячено багато наукових праць зарубіжних та вітчизняних економістів. Серед зарубіжних дослідників слід відмітити праці
І. Ансоффа, У. Едвардес, Г.Б. Клейнера, Дж. Маршалла, Г. Минцберга, П. Роуза, Дж. Сінкі, Ф. Фабоцці, У. Шарпа. При цьому найбільш фундаментально питання формування системи ризик-менеджменту розглянуто у роботі Дж. Сінкі. Серед вітчизняних досліджень слід зазначити наукові праці В.М. Голуба, О.В. Дзюблюка, С.М. Козьменка, М.С. Клапківа, С.В.Мочерного, І.М. Парасій-Вергуненко.
Система ризик-менеджменту повинна включати процес прийняття рішень, подальший моніторинг ризикових позицій, їх хеджування, порядок взаємодії суб’єктів, які сприяють забезпеченню фінансової стійкості банківської системи та контроль за прийнятими ризиками.
При аналізі ефективності системи ризик-менеджменту доцільно використовувати як основний методологічний інструмент системний підхід – він являє собою всебічний підхід, який фокусує увагу не тільки на банківській системі, а і на навколишньому середовищі.
Як зазнаив у своєї статті Коваленко В.В. «система ризик-менеджменту як складова стратегічного управління фінансовою стійкістю банківської системи повинна виконувати наступні функції:
- методологічну: розробка нормативних положень, системи вимог до звітності та документообігу, системи розподілу повноважень в процесі прийняття рішень;
- аналітичну: створення єдиного інформаційно-аналітичного простору, оцінка можливих збитків та ймовірності їх настання;
- регулюючу: управління активами і пасивами, ціноутворення банківських продуктів та послуг, реалізація кредитної політики, встановлення нормативів і лімітів;
- контрольну: моніторинг, аудит, фінансова безпека». [2]
Основними методами управління ризиками слугують:
- діагностика і моніторинг стійкості банківської системи;
- встановлення нормативів і лімітів, тобтовведення обмежень на величину фінансових операцій і наступний контроль за виконанням прийнятих рішень;
- диверсифікація, яка передбачає розподіл активів і пасивів за різними компонентами як на рівні фінансових інструментів, так і за їх складовими з метою зниження ризику;
- формування резервів на покриття збитків. Зазначений інструмент дозволяє покривати ризик за рахунок власних коштів банку, що резервуються (резерв під кредитні операції, операції з цінними паперами, під дебіторську заборгованість);
- організація процесу контролю. На даному етапі здійснюється наступний контроль за обсягом прийнятого фінансового ризику, рівнем збитків, дотриманням встановлених нормативів та лімітів, оцінюється ефективність управління окремими видами ризиків. [2]
Ризику-менеджмент має на меті використання всього спектру інструментів зниження ризику й застосування кожного конкретного інструмента залежно від виду ризику. Велика увага приділяється аналізу та оцінці ризиків, з якими стикається банк в своїй діяльності.[3]
Процес управління ризиками має охоплювати всі види діяльності банку, які впливають на параметри його ризиків та має бути безперервним процесом аналізу ситуації та оточення, в яких виникають ризики, і прийняття управлінських рішень щодо впливу на самі ризики або на рівень уразливості (експозиції) банку до таких ризиків. [1]
Оптимізація методів та технології управління ризиками в комерційних банках стало однією з основних передумов набуття конкурентної переваги, залучення клієнтів та збільшення прибутковості банківського бізнесу.
Пошук шляхів мінімізації, передачі і уникнення негативних наслідків спекулятивних ризиків, а також оптимального співвідношення величини ризику та доходів є важливими функціональними складовими відділу ризик-менежмента.
Література:
1. Постанова НБУ № 361 «Про схвалення методичних рекомендацій щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України» від 02.08. 2004;
2. В. В. Коваленко «Ризик-менеджмент в системі стратегічного управління фінансовою стійкістю банківською системою», Вісник Української академії банківської справи №1 від 2010;
3. Електронний ресурс. Режим доступу: ссылка скрыта;
4. Електронний ресурс. Режим доступу: ссылка скрыта.
Мальцева Анастасія Анатоліївна
Харківський інститут економіки
ринкових відносин
та менеджменту, м. Харків
науковий керівник Страпчук С.І.
СТАН ТА НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ ЛЕГКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ В УКРАЇНІ
На сучасному етапі ефективність підприємств галузі легкої промисловості досить низька: товари, які випускають підприємства України, значно поступаються за якістю і кількістю продукції розвинених країн; порівняно низька продуктивність праці; вищі в галузі, порівняно зі світовим рівнем, затрати на виробництво продукції. Відсутність реальної конкуренції спричиняє завищення цін, спонукає продавати низькоякісну продукцію. Галузь втрачає свої позиції на вітчизняному ринку, що робить її реформування необхідним.
У легкій промисловості України, починаючи з 2005 р., спостерігалось уповільнення темпів зростання порівняно з попередніми роками (таблиця 1). При цьому скорочення обсягів виробництва спостерігалось і у виробництві одягу, текстильній промисловості (незважаючи на зростання виробництва ковдр, пледів, тканин бавовняних і з волокон хімічних (на 16 – 17%), килимових та панчішно-шкарпеткових виробів на 10%) і взуттєвій (на 5%) промисловості.
У 2006 р. ситуація у легкій промисловості не змінилася, основна причина лежить у скороченні випуску на підприємствах текстильної промисловості та пошиття одягу (на 4,8%). У 2007 р. відмічається значне зростання обсягів виробництва переробної промисловості (на 11,7%) порівняно з 2006 р. (на 6,3%). У легкій промисловості також спостерігається деяке зростання обсягів виробництва (на 0,4%) проти 2006 р., в основному за рахунок збереження позитивної тенденції на підприємствах з виробництва шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів (зростання обсягів продукції на 2,7%).
У 2008 р. збільшення обсягів виробленої промислової продукції спостерігалось майже за всіма основними видами промислової діяльності, крім нафтопереробки. За даними січня-липня 2008 р. у легкій промисловості приріст продукції в основному досягнуто за рахунок зростання обсягів виробництва шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів (на 17%) і текстильної промисловості (на 7,7%). Щодо виробництва одягу, хутра та виробів з хутра, то відмічено зменшення випуску продукції (на 6,4%). Зважаючи на наслідки світової фінансової кризи у 2-й половині 2008 р. відбувається значне сповільнення темпів виробництва промислової продукції.
За 2010 рік у легкій промисловості індекс продукції становив 104,7%, у тому числі у текстильному виробництві – 124,9%, у виробництві одягу, хутра та виробів з хутра – 98,9%, шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів – 96,9%.
За січень-лютий 2011 року приріст продукції становив 18,1%, у тому числі у текстильному виробництві – 30,7%, виробництві одягу, хутра та виробів з хутра – 11%, шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів – 15,6%. За січень–лютий 2011р. випущено 12,9 млн.м2 тканин, 12,3 млн. пар панчішно-шкарпеткових виробів, 0,5 млн.шт. одягу верхнього трикотажного, 4,2 млн. пар взуття.
Таблиця 1 – Обсяги реалізації продукції легкої промисловості у діючих цінах відповідного року
| | 2005 | 2006 | 2007 | 2008 | 2009 | 2010 |
| Переробна промисловість | 355079,9 | 405466,3 | 530162,7 | 588921,9 | 475860,2 | 634981,8 |
| З неї легка | 5014,2 | 6127,7 | 7034,1 | 6429,9 | 5734,5 | 6667,5 |
| Текстильне виробництво, виробництво одягу, хутра та виробів з хутра | 3633,9 | 4190,4 | 4940,5 | 4492,6 | 4167,6 | 4750,5 |
| Виробництво шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів | 1380,3 | 1937,3 | 2093,6 | 1937,3 | 1566,9 | 1917,0 |
У розроблених проектах програм розвитку легкої промисловості передбачено розширити сировинну базу та ліквідувати диспропорції в окремих підгалузях; розвивати машинобудування для легкої промисловості. Доцільним є відновлення посівів бавовни на півдні України; виготовлення целюлози з біологічної маси та її переробка на штучні волокна і нитки; розгортання виробництва дубильних речовин; організація виробництва досі імпортованих поліуретанових композицій для взуттєвої галузі. Дуже важливими загальними проблемами є підвищення конкурентоспроможності галузі на основі вдосконалення виробничих відносин, впровадження сучасних технологій, підвищення технічного рівня, продуктивності праці тощо.
Таким чином основні перспективні напрями розвитку легкої промисловості України полягають в інтенсифікації зусиль вітчизняних виробників щодо завоювання стійких конкурентних позицій на внутрішньому ринку шляхом поліпшення якості, підвищення наукоємності продукції, зниження її собівартості. Забезпечення більш гнучкого реагування підприємств на запити споживачів передбачає, в свою чергу, покращення інвестиційного клімату в Україні з метою залучення відповідних інвестицій, виходу на іноземні ринки, налагодження довгострокових партнерських відносин та відходу від неефективних схем давальницької сировини.
Маслова Марина Вікторівна
Харківський інститут економіки
ринкових відносин
та менеджменту, м. Харків
науковий керівник Руденко Л.В.
АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ В ГАЛУЗІ ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ
Підприємництво – провідна ланка ринкової економіки, що забезпечує насиченість ринку товарами і послугами, сприяє здоровій конкуренції. Підприємництво протягом докризового періоду в Україні несло основну частину перспективного розвитку економіки, тобто становило найбільш продуктивну частину ринку. Проте, враховуючи зміни як в економічній, так і в політичній сферах країни, слід зазначити різке погіршення стану підприємницького сектору на теперішній час.
До головних проблем даної сфери можна віднести: відсутність сприятливого економічного та політичного клімату для розвитку підприємницької діяльності; недоліки системи оподаткування; бюрократичні перешкоди при здійсненні реєстрації; адміністративна нестабільність та тиск; посилення корупції; тиск зі сторони державних контролюючих органів.
Розглядаючи проблему недосконалості оподаткування, що стає неабиякою перешкодою як для малого, так і для середнього бізнесу, слід виділити такі особливості як: невиправданий податковий тиск; велика кількість податків та складність їх адміністрування; відсутність чіткої визначеності у податковому законодавстві та його суперечливість. Значний податковий тиск зумовлює швидку «тінізацію» підприємницької діяльності, найбільший вплив на яку має податок на додану вартість, акцизний збір, податок на прибуток, прибутковий податок та нарахування на заробітну плату.
Згідно спостережень, в деяких областях України спостерігаються непоодинокі порушення законодавства з питань державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності. Так, поширення набуло підставне затягування термінів реєстрації та вимоги про подання додатків, довідок і матеріалів, непередбачених нормативними документами. Величезна кількість дозволів і узгоджень, необхідних для започаткування бізнесу, та невпорядкованість процедури їх отримання значно гальмує розвиток підприємництва в нашій країні. Відсутність уніфікованого підходу до ліцензування та велика кількість ліцензій, які необхідно отримати, стримує бажання амбіціозних підприємців. Слід також враховувати, необхідні додаткові «платежі» при отриманні дозволів і погоджень, простіше кажучи хабарництво. Найскладніше боротися з такого роду порушеннями в органах місцевого рівня, де виникає більша кількість регуляторних проблем.
Місцеві умови здійснення підприємницької діяльності характеризують складність регіональних проблем. На місцевому рівні не забезпечуються рівні умови для всіх підприємців, тобто часто місцева влада обмежує підприємництво. Існує проблема нерівної конкуренції, що загострилась в умовах економічної кризи. Такими перешкодами є створення місцевою владою нерівних умов для підприємництва, що полягають у наявності пільгового доступу до земельних ділянок та приміщень, фінансової підтримки, рішення місцевої влади на користь конкурентів, надання переваг щодо збуту продукції, сприяння у використанні суб’єктів інфраструктури, надання субсидій та змова конкурентів.
Досить вагомим є постійне втручання в господарську діяльність суб’єктів господарювання державних контролюючих органів. Загальна середня кількість перевірок має тенденцію до збільшення. Зростає частка підприємців змушених нести різноманітні витрати, пов’язані з перевірками.
На нашу думку, неможна вважати погіршення економічної ситуації головною причиною даної проблеми: так, непродумана регуляторна політика держави обумовлює цю проблему не меншим чином.
Особливої уваги заслуговують такі не менш важливі проблеми як відсутність інвестування та недостатнє інформаційне забезпечення підприємництва.
Торкаючись інвестиційної проблеми, необхідно знову ж таки звернутися до економіко-політичної ситуації в країні, особливо що стосується нестабільності та швидкої негативної динаміки інвестування. Інвестиційна активність не просто знизилась, а різко впала, відплив капіталу з України різко позначився на розвитку національної економіки. Тенденція масового вилучення капіталу підвищила відсоток збанкрутілих підприємств, що в свою чергу позначилось на соціальному рівні життя в країні.
Необхідність підвищення привабливості інвестування очевидна, хоча це лише питання доцільної вдалої політики, а саме - створення бізнес-центрів, бізнес інкубаторів; надання в оренду приміщень за помірну плату; створення фондів підтримки; дотримання законів тощо. В реалії виконання всього вище перерахованого в більшості регіонів відсутнє або переживає глибокий занепад.
Отже, виявлення та аналіз найбільш несприятливих чинників в підприємницькій діяльності дає змогу сформувати пріоритетні напрямки розвитку підприємництва в регіонах України: зменшення податкового навантаження; скасування податкових пільг; спрощення податкових процедур; вдосконалення спеціальних режимів оподаткування підприємців; необхідність усунення бюрократичних перешкод для започаткування підприємницької діяльності та розвитку підприємництва; подолання корупції, нерівних умов конкуренції; розвитку інфраструктури та підтримки підприємництва; реалізації заходів щодо зменшення тонізації економіки та бізнесу; забезпечення сприятливих процедур контролю, впорядкування діяльності органів контролю; сприяння та захисту добросовісної конкуренції; налагодження взаємодії між владними структурами, населенням, працівниками та підприємцями.
Маслова Марина Вікторівна
Харківський інститут економіки
ринкових відносин
та менеджменту, м. Харків
науковий керівник Харцій О.М.
СПЕЦИФІЧНІ АСПЕКТИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ
Зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) є одним із важливих чинників стабільного розвитку національного господарства країн світу. В сучасних умовах жодна країна не може самостійно ефективно розвивати виробничі процеси на рівні вимог науково-технічного розвитку.
Глобалізація економічної діяльності є однією з головних тенденцій у розвитку сучасного світу, яка істотно впливає не лише на економічне життя, але й має політичні (внутрішні та міжнародні), соціальні і навіть культурно-цивілізаційні наслідки.
Процес інтеграції у міжнародну економіку відбувається в одних країнах швидше, ніж в інших. У країнах, що зуміли досягти інтеграції, спостерігаються більш високі темпи зростання економіки та добробуту.
Головною особливістю глобалізації на мікроекономічному рівні є передусім загальна стратегічна орієнтація компаній на ринки збуту по всьому світі, на такі ж джерела постачання, а також, звичайно, на розміщення виробництва в різних країнах.
Для української економіки була характерною, з одного боку, підвищена увага до залучення іноземного капіталу з метою макроекономічної стабілізації та стимулювання структурних змін, а з іншого -несприятливий інвестиційний клімат для будь-яких видів інвестицій (і зовнішніх, і внутрішніх), що зумовлювало низький рівень інвестиційної активності, особливо щодо оновлення обладнання.
В умовах ринкової економіки держава має виконувати певні функції, які компенсують так звані "відмови ринку", тобто регулювати ті сфери господарського життя, у яких ринок є безсилим.
Під зовнішньоекономічною політикою розуміють політичне оформлення міжнародних економічних зв'язків країни.
Суб'єкти господарської діяльності України та іноземні суб'єкти господарської діяльності у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності керуються відповідними принципами.
Суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є:
- фізичні особи - громадяни України, громадяни республік
- Союзу РСР, іноземні громадяни та особи без громадянства, які
- мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на території України;
- юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які
- мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації та об'єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об'єднання, організації та ін.), в тому числі юридичні особи, майно та капітал яких є повністю у
- власності іноземних суб'єктів господарської діяльності;
- об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;
- структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України;
- спільні підприємства за участю суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України;
- інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України.
Суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності, який одержав від цієї діяльності у власність кошти, майно, майнові і немайнові права та інші результати, має право володіти, користуватися і розпоряджатися ними на свій розсуд.
У ЗЕД ефективність проявляється у максимізації прибутку при мінімальних витратах, пов'язаних із здійсненням зовнішньоекономічних операцій.
Міжнародна торгівля є важливою складовою макроекономічного регулювання будь-якої держави.
Динаміку експортно-імпортних процесів визначають багато факторів, серед яких особливе місце належить цінам на товари (послуги).
Під світовою ціною розуміється ціна, за якою проводяться великі комерційні експортно-імпортні угоди, що укладаються в основних центрах світової торгівлі, з розрахунками у вільноконвертованій валюті.
Важливе значення при здійсненні зовнішньоторговельних операцій має так звана контрактна ціна. Ціна контракту - це ціна, встановлена в контракті та виражена у валюті країни-експортера (імпортера) або у валюті третьої країни.
Важливу роль для координації державної зовнішньоекономічної політики, інформування суб'єктів міжнародних економічних відносин відіграє проведення моніторингу та аналізу цін, що склалися на внутрішньому та зовнішньому товарному ринках.
Нестеренко Максим Григорьевич
Харьковский институт экономики
рыночных отношений
и менеджмента, г. Харьков
Научный руководитель Долгопол Н.В, к.э.н., доц.
ПОЗИТИВЫ И НЕГАТИВЫ НАЛОГОВОГО КОДЕКСА УКРАИНЫ
-
«Налогообложение – это искусство ощипать гуся так, чтобы получить максимум перьев с минимумом писка»
Жан-Батист Кольбер
Прошло более трех месяцев с тех пор, как Украина живет с принятым Налоговым кодексом. В данной статье предпринята попытка проанализировать основные положительные и отрицательные нормы, в нем заложенные и определить, насколько известный принцип Ж.-Б. Кольбера был в нем соблюден.
- ОПРЕДЕЛЕНИЯ
+ Ст. 14.1.9 – определение «балансовая стоимость» приведено в соответствие с экономическими реалиями, что мы предлагали ранее [1, с. 9].
+ Ст. 14.1.76 – дано определение земель сельскохозяйственного назначения, что очень важно с учетом действующего моратория на их продажу.
+ Ст. 39.1-11 – разъяснена сущность методов определения обычной цены.
– Ст. 14.1.24 – определение расходов нечеткое, не указано, что это расходы отчетного периода, не согласовано определением доходов (14.1.57).
– Ст. 14.1.97 – определения оперативного и финансового лизинга расходятся в применении терминов «основные фонды» и «основные средства».
– Ст. 14.1.175 – определение налогового долга не согласовано с определением объекта начисления пени (ст. 129.4).
– Ст. 145.1.8 – сохранено понятие «амортизационных отчислений», якобы изымаемых у предприятия, хотя мы доказали его неправомерность [1, с. 5, 9].
- АДМИНИСТРИРОВАНИЕ
+ Ст. 49.3,17 – система «единого окна» и подачи электронной отчетности.
+ Ст. 70.2,12 – закреплено право на свободу вероисповедания и возможность пользоваться услугами регистрации, банков и т.д. без ИНН.
+ Ст. 80.6 – проверка надлежащего оформления трудовых отношений, в том числе по испытательному сроку – приему махинаций работодателей.
+ Ст. 85.5 – при проверке запрещено изымать оригиналы документов.
+ Ст. 201.10 – уведомление в электронной форме об ошибках в заполнении налоговых накладных.
– Ст. 39.12 – двойные стандарты в определении обычной цены в случае принудительного отчуждения, что позволит налоговой продавать «своим».
– Ст. 80 – введение фактических проверок без предупреждения и по приказу руководства налоговой, которыми уже сейчас сильно злоупотребляют.
– Ст. 88 – введен налоговый залог, что чревато коррупцией, расправами и заказами на разорение предприятий, имеющих ценные активы на балансе.
- НАЛОГ НА ПРИБЫЛЬ
+ Ст. 138.8 – внедрение direct-costing’а: в расчет себестоимости включаются только прямые затраты.
+ Ст. 145.1 – группировка основных средств по Плану счетов, почти оптимальные пределы сроков полезного использования.
+ Ст. 145.1.2 – ликвидированы расхождения с бухгалтерским учетом в вопросе амортизации объектов, которые выведенны из эксплуатации.
+ Р. ХХ, подр. 4., п. 6 – прописан механизм компенсации расхождений в стоимости основных средств при переходе на метод начислений.
+ / – Ст. 137.4 – отмена первого события: позитив – упрощение работы бухгалтера, негатив – некорректность данных о налогооблагаемой прибыли.
+ / – Ст. 144.2 – по-прежнему не амортизируются объекты основных средств непроизводственного назначения.
– Ст. 145.1.1 – не прописаны различия для признания компьютерных программ нематериальным активом гр. 5 или основным средством гр. 4.
– Ст. 146.11-12 – сохранен стоимостной критерий признания ремонта капитальным, что вызовет расхождения с бухгалтерским учетом.
- НАЛОГ С ДОХОДОВ ФИЗИЧЕСКИХ ЛИЦ
+ Ст. 165.1.4.в – поощряется деятельность неприбыльных организаций, и в то же время предотвращается мошенничество среди их руководителей.
+ Ст. 166 – введено понятие «налоговой скидки» (ранее – налоговый кредит) для обозначения суммы, на которую уменьшается база обложения.
+ / – Ст. 164.2.12 – налог на взятки: позитив – дополнительное препятствие, негатив – признание доходом найденного как клад.
– Ст. 49.18.5, 51.1 – сроки подачи деклараций вызвали недоумение у физлиц-предпринимателей и создали ненужную нагрузку в работе налоговых агентов и самой налоговой.
- НАЛОГ НА ДОБАВЛЕННУЮ СТОИМОСТЬ
+ Ст. 200.22 – уменьшение сроков камеральных проверок в отношении плательщиков с хорошей репутацией.
+ Ст. 202.2 – возможность выбрать квартальный отчет для предприятий, пользующихся нулевой ставкой по прибыли (ст. 154.6).
– Ст. 183.10 – признание юрлица плательщиком «по факту» в случае достижения объема облагаемых операций, но без права на налоговый кредит.
– Ст. 184.2 – аннулирование плательщика по решению налоговой.
– Ст. 184.7 – возврат налогового кредита в случае аннулирования плательщика методом «условной продажи» по обычной цене.
– Ст. 200.4 – растягивание сроков бюджетного возмещения.
– Ст. 200.19 – очень плохо прописаны условия для автоматического возмещения: шесть ОБЯЗАТЕЛЬНЫХ критериев (среди них – нулевая ставка) и ОДИН ИЗ дискриминационных критериев (минимальная численность работников или минимальная сумма балансовой стоимости основных средств).
Литература:
1. Довгопол Н., Нестеренко М. Амортизация: предметная сущность и степень влияния на воспроизводство основных средств // Бухгалтерский учет и аудит. – 2010. – №12. – С. 3-13.
Нестеренко Максим Григорьевич
Харьковский институт экономики рыночных отношений
и менеджмента, г. Харьков
Научный руководитель Мороз С.Г., ст. преп.
НАЛОГОВЫЙ КОДЕКС КАК БОРЬБА С ЕДИНЫМ НАЛОГОМ