Циганов С. А., Сизоненко В. О
| Вид материала | Документы |
- Циганов Сергій Андрійович. Еволюція національних банківських систем в умовах інтернаціоналізації, 597.4kb.
СПИСОК ИСПОЛЬЗОВАННЫХ ИСТОЧНИКОВ:
- Про державну пiдтримку малого пiдприемства: Закон України вiд 19.10.2000 №2063-III // zakon1.rada.gov.ua
- Менеджмент малого бизнеса: Учебник / Под ред. проф. Максимцова М. и проф. Горфинкеля. В. – М. Вузовский учебник, 2007. – 269 с.
- Кириченко О.А., Ваганов К.Г. Стратегiя розвитку малого и середнього бiзнесу в Українi / Актуальнi проблеми економiки. – 2008. - № 1(79). – С. 103-118.
- Половян О.В., Петренко Г.К. Особенности управления малым предприятием / Актуальные проблемы экономики. – 2009. - № 6(96). – С. 131-135.
- Переверзева А.В. Индекс человеческого счастья – показатель уровня реализации человеческого потенциала / Актуальные проблемы экономики. – 2009. - № 7(97). – С. 201-207.
- Виговский В.В. Малый бизнес Украины: современное состояние и тенденции развития / Актуальные проблемы экономики. – 2009. - № 1(91). – С. 59-64.
Нестерова А.А.
Белорусский государственный университет
Развитие общего рынка труда как фактор углубления экономической интеграции в рамках СНГ
Общий рынок труда предполагает формирование правовых, экономических и социальных условий и механизмов, максимально учитывающих интересы государств Содружества и работников. Создание общего рынка труда – составная и необходимая часть общего экономического пространства.
По данным Статкомитета СНГ экономически активное населения в странах СНГ на середину 2009 года оценивается в 135 миллионов человек, уровень экономически активности в среднем составлял 50%, что соответствует уровню экономической активности в таких странах, как Великобритания, Германия, США, Финляндия, Япония.
Для стран Содружества характерен высокий уровень занятости экономически активного населения (свыше 93%). Величина этого показателя в большинстве случае зависит от полноты учета численности безработных. Например, в Республике Беларусь учитываются только зарегистрированные в службах занятости безработные, но по ряду причин (низкий размер выплат по безработице, общественные работы и т.п.) люди потерявшие работу предпочитают не регистрироваться в службах занятости и искать работу самостоятельно. Также в ряде стран (например, Туркменистан) плохо налажен учет и уровень занятости приближается к 100%.
Необходимо отметить, что только в трех странах (Беларуси, России и Украине) доля занятых в сфере услуг преобладает над занятыми в реальном секторе, в Казахстане на эти показатели приходится примерно поровну, в остальных странах преобладают занятые в сфере производства товаров. Для европейский стран характерна пропорция 30:70 в соотношении реальный сектор и сфера услуг.
Для ряда стран СНГ характерно снижение численности и доли лиц, выполняющих работу по найму, и соответственно увеличивается самозанятость населения. Самозанятость получила наибольшее распространение в Азербайджане, Армении, Молдове, Таджикистане.
Отличительной особенностью рынка труда Беларуси и России является высокая концентрация работников на крупных и средних предприятиях, поэтому на самозанятость приходится около 10%. На малых предприятиях в странах СНГ занято около 12% и наблюдается неоднородная картина по странам. Для сравнения в европейских странах на малых и средних предприятиях сосредоточено 40-80% рабочих мест. Малые предприятия способствуют повышению гибкости производства, его адаптации к новым требованиям, обеспечивают активную инновационную деятельность.
Среди особенностей рынка труда стран Содружества можно назвать низкий уровень регистрируемой безработицы около 2,5%, что связано со спецификой учета безработных. Около 20% общего числа занятых в странах СНГ работает в неформальном секторе, среди занятых преобладают мужчины в возрасте менее 40 лет, отраслевая специализация – сельское хозяйство и торговля.
Принцип свободного передвижения рабочей силы в качестве основополагающего принципа общего рынка был изначально доминирующим в Европейском союзе. Страны-участницы СНГ на данном этапе характеризует относительная немобильность рабочей силы из-за существующих барьеров на пути свободного передвижения, как регистрация, отсутствия рынка доступного жилья, больших материальных затрат на переезд, отсутствие информации о вакансиях и возможностях трудоустройства в других странах и т. п.
Общий рынок стран СНГ только формируется, еще многое предстоит сделать, чтобы он стал эффективно функционировать. Важнейшими направлениями развития сотрудничества в сфере трудовой миграции и формирования общего рынка труда на ближайшую перспективу могли бы быть:
- разработка и принятие нормативного документа, регламентирующего общие подходы и принципы взаимодействия государств Содружества на рынке труда;
- регулирование иммиграции и миграции рабочей силы путем заключения соответствующих межгосударственных двусторонних и многосторонних соглашений;
- формирование банка данных о вакансиях на региональных рынках труда государств Содружества, а также действующем законодательстве в этой сфере;
- оказание методической и консультативной помощи службам занятости государств Содружества;
- предотвращение нелегальной трудовой миграции и организации миграционного контроля;
- изучение и использование опыта других государств и экономических союзов в регулировании трудовой миграции.
СПИСОК ИСПОЛЬЗОВАННЫХ ИСТОЧНИКОВ:
- Беларусь и страны мира. Стат. сборник. – Мн., 2008. – 193с.
- Павлова О., Рогозинский А. Рынки труда в странах СНГ / О. Павлова, А. Рогозинский // Эковест. 2006. №3 с. 509-526
- Статистика СНГ (статистический бюллетень). – 11(458) июнь 2009 – М., 2009 – 134с.
- Топилин А. В. Рынок труда России и стран СНГ: реалии и перспективы развития / А. В. Топилин. М.: Экономика. 2004. – 321с.
к.е.н., доц. Ломачинська І.А.
Одеський національний університет імені І.І.Мечникова
ФІНАНСОВА КРИЗА В УКРАЇНІ
У КОНТЕКСТІ ТЕОРІЇ АГІЙОНА- БАЧЕТІ-БЕНЕРДЖІ
Досліджуючи сучасний стан економіки України можна стверджувати, що саме недосконалість процесів інституційного розвитку національної фінансової системи стало одним із основних джерел макроекономічної нестабільності та значно посилило негативні наслідки впливу світової фінансової кризи. Саме фінансовий ринок відіграв не останню роль в розповсюдженні нестабільності та циклічних коливань світової економіки та створив умови для прояву ефекту “фінансового зараження” національної економіки.
В 2004 р. з’являється теорія Агійона-Бачеті-Бенерджі [1], яка доводить важливу роль фінансового ринку в розповсюдженні нестабільності у відкритій економіці та описує це явище. Згідно з цією моделлю механізм розповсюдження нестабільності базується на взаємодії двох процесів. Перший пов’язаний з тим, що в результаті лібералізації фінансового ринку спостерігається зростання інвестицій в реальний сектор, що призводить до збільшення обсягів випуску та норми прибутку, що, в свою чергу, в подальшому обумовлює розширення попиту на кредити. В той же час, зростання інвестицій в реальний сектор призводить до зростання попиту на ресурси з подальшим зростанням цін та зниженням прибутковості. Це негативно впливає на кредитоспроможність та обумовлює скорочення інвестицій, випуску, реальних доходів, сукупного попиту. Ефект ще більшою мірою посилюється у разі високої мобільності капіталу, особливо іноземного.
В результаті, можна спостерігати негативний шок, який передається через ринки ресурсів на ринок капіталу та розповсюджується й на інші сектори економіки (нерухомість – будівництво – іпотека – металургія – виробництво і реалізація будівельних матеріалів тощо). При цьому амплітуда коливання залежить від фінансового акселератора. Якщо врахувати, що вага запозичених коштів в будівництві на 1.10.2009 р. становила 79,2% сукупного капіталу галузі в порівнянні з 47,4% на 1.01.2003 р. та 73,4% на 1.01.2007 р., то закономірно можна пояснити падіння будівельного ринку на 15,8% в 2008 р. та 48,2% в 2009 р. [2]. За оцінками, якщо в середньому економічний спад в галузі зі середнім рівнем зовнішнього фінансування становить 4,7%, то в галузях із рівнем вище середнього – 5,6-7,4% [3]. Зауважимо, що дія фінансового акселератору посилювалась деформацією фінансового ринку, яка пов’язана із високим рівнем прибутковості фінансових інвестицій; відтоком іноземних інвестицій з початком світової фінансової кризи; високою маржею в наслідок відсутності конкуренції, що ще більше поглиблювало шок національної економіки.
Якщо звернутися до моделі Агійона-Бачеті-Бенерджі [1], то важливими висновками є наступне. По-перше, саме в країнах з проміжним станом фінансового ринку механізм розповсюдження нестабільності діє сильніше. По-друге, відкриття країн з середнім рівнем розвитку фінансового ринку для доступу іноземного капіталу здійснює дестабілізуючий вплив на розвиток національної економіки. В наслідок гіперчутливість іноземного капіталу в Україні призводить до “синдрому надмірних займів”, який, окрім того, супроводжується гіпертрофовано високим показником дефіциту рахунку поточних операцій платіжного балансу. Для України, яка відноситься до країн з середнім рівнем розвитку фінансового ринку основним джерелом фінансування дефіциту є приток капіталу, що рано чи пізно завершується втратою рівноваги фінансового ринку. Наслідки останнього, тобто глибина та ширина кризи, враховуючи, що для країни характерна переважно “глибока” банківська система (за оцінками 95% фінансових послуг контролюється банками [4]), посилюється в результаті вкрай низької диверсифікації ресурсної бази.
В таких умовах використання традиційних антикризових заходів є обмеженим. Так, пом’якшення грошово-кредитної політики в таких країнах як Україна не дають очікуваного результату. Зниження рівня процентної ставки призводить до послаблення курсу національної валюти та значного збільшення боргового навантаження на економіку, особливо якщо зростання останнього орієнтується на іноземні джерела фінансування.
Таким чином, можна зробити висновок, що структура іноземного капіталу може бути джерелом фінансової нестабільності та, відповідно, країнам з середнім рівнем фінансової системи необхідно орієнтуватися на залучення прямих іноземних інвестицій та обмеження фінансових. Саме таку думку підтримують Нобелівські лауреати Дж. Стігліц та П. Кругман. Перший вважає можливим тимчасове обмеження на приток іноземних інвестицій, а другий – тимчасове обмеження відтоку. Однак зауважимо, що ефективність таких дій можлива лише за умов короткострокового періоду застосування та одночасної активної диверсифікації структури залучаємого капіталу, у тому числі, за рахунок розширення внутрішнього фінансування у результаті зростання національного виробництва.
Сучасний стан соціально-економічного розвитку України та потреба негайного відновлення рівноваги національної економіки обумовлюють значимість інституційних реформ, направлених на забезпечення стійкого зростання національної економіки, розвиток конкуренції у реальному і фінансовому секторах, розвиток корпоративного управління, що у сукупності здатне забезпечити приріст внутрішніх джерел, які у сучасних умовах стають переважними у створенні умов розвитку наукоємних, високотехнологічних, конкурентних на світовому ринку галузей. В той же час, враховуючи, що послаблення негативної дії фінансового акселератора пов’язано із зниженням премії за зовнішнє фінансування та вирівнюванням вартості внутрішніх і зовнішніх джерел, зауважимо, що лише розвиток ефективного фінансового ринку здатний забезпечити розвиток інноваційних галузей та активізацію підприємницької діяльності. У свою чергу, концепція ефективного фінансового ринку в Україні потребує оптимізацію архітектури фінансової системи щодо вирішення проблем деформацій внаслідок неефективних реформ перехідного періоду та диверсифікації її інституційної структури (банківські і небінківські, формальні і неформальні тощо), структури фінансових інструментів; створення умов розвитку реальних акціонерних товариств та інфраструктури фінансового ринку, що можливо лише за умов модернізації системи корпоративного управління, забезпечення розвитку конкуренції, повноти правопорядку та захисту прав приватної власності, виконання контрактів, інформаційної прозорості фінансово-господарської діяльності. Успіх цих напрямків буде залежати від наявних результатів реструктуризації економічної політики; професіоналізму, комплексності, системності та синхронізації реформ у фінансовому і реальному секторах економіки.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
- Aghion P., Bacchetta P., Banerjee A. Financial Development and the Instability of Open Economy // NBER Working Paper № 10246. – January 2004.
- Розраховано за даними Державного комітету статистики України // [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: ov.ua/
- Braun M., Larrain B. Finance and the Business Cycle: International Inter-Industry Evidence // The Anderson School, University of California Working Paper, 2004. – P. 3.
- Кожирнов Е. Банки теряют адекватность. // Экономические известия. – 07.12.2009. – № 221 (1219). – [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: .com/fin/full/4186845
Циганов С.С.
Відкритий міжнародний університет розвитку людини “Україна”
РОЗВИТОК БАНКІВСЬКОГО ІНВЕСТУВАННЯ В КРАЇНАХ ІЗ ТРАНСФОРМАЦІЙНОЮ ЕКОНОМІКОЮ
Головними факторами розвитку економічного середовища функціонування банків у міжнародній інвестиційній діяльності на початку ХХІ століття є глобалізація і посилення відкритості економіки. Становлення відкритої економіки є об’єктивною тенденцією економіко-політичного розвитку світу і означає, що країни встановлюють стандарти світового ринку, і діють згідно з його законами. Банки, які обмежують свою діяльність єдиним національним ринком, як у проведенні кредитної, так і депозитної політики, потрапляють у невигідне конкурентне положення.
Обсяг іноземних інвестицій у країни Центрально-Східної Європи, зокрема, тих, які у травні 2004 р. вступили до Євросоюзу, помітно зросли. За даними компанії Ernst & Young, список країн, що інвестують у Європу, очолили США, Японія, Великобританія і Німеччина. Зросли капіталовкладення з Китаю, Сінгапуру і Південної Кореї. У першому півріччі 2004р. Угорщина, де, до речі, знаходиться найбільше ВЕЗ, залучила кошти для 84 нових інвестиційних проектів порівняно з 40 за аналогічний період минулого року. У Німеччині — 80 проектів. Чехія та Польща за кількістю проектів обійшли Іспанію, а Естонія випередила Італію. Якщо ця тенденція збережеться, карта надходження європейських прямих іноземних інвестицій суттєво зміниться.
Ринкові перетворення в країнах із трансформаційною економікою неможливі без активної участі комерційних банків у становленні національного фондового ринку як складової частини ринкових відносин, що забезпечує вільний обіг коштів у формі цінних паперів. Становлення фондового ринку в цих країнах пов'язане з необхідністю створення ефективної стратегії його виживання в умовах жорсткої конкуренції зі сторони міжнародних фінансових центрів. Це і обумовлює, на нашу думку, актуальність теми дослідження.
Банківські інвестиції доцільно розглядати в контексті формування та функціонування загального інвестиційного ринку, що дозволяє окреслити основні напрями участі банків в існуючих його сегментах у сфері реального та фінансового інвестування. Інвестиційний ринок, виходячи з узагальнення різних теоретичних підходів, розглядається як ринок, на якому об’єктами купівлі-продажу виступають різноманітні інвестиційні товари та інструменти, інвестиційні послуги, що забезпечують процес реального і фінансового інвестування.
Існує багато, часто протилежних, думок щодо доцільності поглиблення розвитку національного ринку цінних паперів, зважаючи на процеси інтернаціоналізації виробництва та глобалізації фінансових послуг, до участі в яких все частіше залучається Україна. Ряд західних дослідників ставлять під сумнів те, що урядам країн, що розвиваються, та країн в перехідному періоді слід турбуватися про розвиток національного фондового ринку. На їхню думку, країнам слід спрямовувати зусилля на забезпечення виходу національних компаній на міжнародні фондові ринки, сприяючи таким чином залученню необхідних інвестицій в різні сектори економіки країни.
З іншого боку, є багато дослідників, які доводять необхідність існування ефективного та сильного національного фондового ринку, як важливої та незамінної складової економічного зростання країни та її економічної безпеки. Національний фондовий ринок, вважають вони, повинен бути основним засобом фінансування економічного зростання та інновацій. Важлива роль сильного національного фондового ринку – в стримуванні відтоку капіталів за кордон, а в Україні в останні декілька років спостерігається від'ємний баланс портфельних інвестицій.
На фондовому ринку трансформаційних країн розвивається роль таких інститутів як комерційні банки та інституції спільного інвестування. Зберігається тенденція збільшення частки інституційних учасників фондового ринку (комерційних банків, інвестиційних фондів, страхових компаній) у загальному випуску акцій.
Функціонування фондового ринку створює умови для поступового переливання фінансового капіталу (як у національній, так і в іноземній валюті) в галузі матеріального виробництва поряд із активізацією приватизації власності та інвестиційної діяльності суб'єктів господарювання. Використовуючи наявне технологічне забезпечення та досвід роботи з фондовими цінностями. комерційні банки можуть вплинути на суттєве скорочення суспільних видатків на фондовому ринку.
Ефективне управління інвестиційними портфелями та вільними коштами клієнтів, розробка емісійних проектів, депозитне обслуговування, випуск та первинне розміщення цінних паперів, трастові операції – ось далеко не повний перелік послуг, пропонований банками як основними операторами фондового ринку. Актуального значення набуває безпосередня участь банківських інститутів у приватизаційному процесі, санації збиткових підприємств, злитті капіталів промисловості та комерційних банків, а, отже, – утворенні конкурентноздатного національного фінансового капіталу.
В умовах переходу до ринкової економіки відбулася кардинальна зміна грошових потоків, інституціональних структур і перерозподіл їхніх ролей. У фінансово-кредитній сфері мають місце дійсно масштабні процеси, що виражаються в скороченні ролі бюджету і банківського кредиту при зростанні значення фінансування за рахунок емісії цінних паперів і акумулювання через ці фінансові інструменти усе більшої частини грошових накопичень. За допомогою ринку цінних паперів на постійній основі забезпечується формування фінансових ресурсів, їх найбільш ефективне інвестування та цілеспрямоване використання.
Процес інтеграції країн з ринковою економікою, що відбувається у світі, вимагає створення загального фінансового ринку для проведення ефективної інвестиційної політики. Вже існує великий досвід реалізації міжнародних інвестиційних проектів. Емітовані банками і корпораціями цінні папери одних країн для поширення в інших країнах у великому обсязі обертаються на міжнародному ринку цінних паперів.
Волошко Т.О.
Запорізький національний технічний університет
ПРОБЛЕМИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ: РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ
Поглиблення міжнародної інтеграції України після вступу до СОТ та розширення ЄС, якісно новий етап євроінтеграції у процесі підготовки та реалізації нової посиленої Угоди про вільну торгівлю між Україною та ЄС актуалізує проблему конкурентоспроможності економіки як на національному, так і на регіональному рівнях. Проблематиці конкуренції та конкурентоспроможності, вивченню глобального конкурентного простору присвячено значну кількість праць вітчизняних і зарубіжних авторів, зокрема в роботах В. Геєця, О. Білоруса, В. Лукашевича, Ю. Полунєєва, А.Сухорукова, М. Долішнього, П. Бєлєнького, М.Некрасова, С. Дорогунцова, О.Шнипко.
Метою дослідження є визначення чинників та регіональних особливостей конкурентоспроможності регіонів в умовах глобалізації економіки України, а також розробка стратегії забезпечення конкурентоспроможності регіонів та обґрунтування пріоритетів і засобів розвитку регіонів на сучасному етапі європейської інтеграції України.
Предметом дослідження є конкурентоспроможність економіки на регіональному рівні, яка безпосередньо впливає на розвиток інтеграційних процесів в країні.
Об'єктом дослідження є регіон з усіма його перевагами та недоліками. Практичні дослідження проводились на прикладі Запорізького регіону.
Міжнародна конкурентоспроможність економіки регіонів визначається такими чинниками: здатністю витримувати поточну конкуренцію на ринках товарів і послуг (за допомогою переваг у витратах виробництва, забезпеченості природними ресурсами, якості продукції); адаптацією до постійно змінних зовнішніх умов; її стійкістю і здатністю до саморозвитку; конкурентоспроможністю її сукупного потенціалу (загальноекономічного, експортного, науково-технічного). Потреба у суспільній ідеології конкурентоспроможності та у розробці стратегії і тактики її забезпечення на мезорівні в умовах сучасного етапу процесу європейської інтеграції обумовлює доцільність реалізації спеціальних програм та заходів. Серед них необхідно виокремити в першу чергу такі:
- реформи спрямовані на ефективну протидію тінізації і криміналізації економіки та суспільства, відмову у процесі подальшої приватизації від критерію максимальної вартості продажу, узгодження приватизаційних проектів з регіональними програмами структурної перебудови конкретних галузей з чітким акцентуванням на економічних інтересах регіону;
- запровадження економічно обґрунтованої системи інвестиційних стимулів та засобів державної підтримки структурних зрушень на регіональному рівні; усунення диспропорцій в інноваційній та експортній структурі виробництва, територіальній структурі, співвідношенні малих, середніх і великих підприємств, структурі зайнятості (територіальній та галузевій) тощо;
- зниження рівня монополізації економіки та державного протекціонізму стосовно окремих галузей і підприємств; сприяння адаптації підприємств регіону до змін, які відбудуться у процесі інтеграції у світове співтовариство, подальшого вступу до СОТ шляхом забезпечення активної участі у цьому процесі регіональних органів державного управління; посилення соціальної компоненти конкурентоспроможності державної регіональної політики;
- підвищення рівня адаптації вітчизняних підприємств до євроінтеграції України та забезпечення сприятливого інвестиційного клімату за рахунок удосконалення нормативно-правової бази планування, бухгалтерського обліку та аудиту відповідно до законодавства Європейського союзу і міжнародних стандартів; забезпечення розвитку підприємств на засадах диверсифікації, підвищення показників ефективності при повному використані ресурсів; використання сучасних методів менеджменту якості; запровадження моніторингу конкурентоспроможності продукції, визначення корисного ефекту від використання продукції на одиницю виробничих витрат, здійснення вартісної оцінки необхідних витрат і прибутків від придбання екологічних переваг продукції.
Варто зазначити, що європейська інтеграція надає нові можливості для України та її регіонів. Разом з тим, інтеграція України у європейський економічний простір може завдати суттєвих негативних соціально-економічних наслідків для тих регіонів, які не виробили власної стратегії конкурентоспроможності та не забезпечили формування відповідної суспільної ідеології конкурентоспроможності.
Підсумовуючи, можливо зазначити, що важливим чинником підвищення конкурентоспроможності економіки регіонів України в умовах євроінтеграції є підвищення ролі, рівня фінансового забезпечення та суспільної ваги органів місцевого самоврядування, а також перехід до європейської моделі адміністративних стосунків між центром, регіонами та місцевими громадами.
Оскільки Запорізька область є невід`ємною складовою економіки України. Тому, безумовно, питання, пов’язані із вступом України до СОТ, є актуальними для області і мають враховуватись при визначенні перспектив розвитку її економіки.
Період масштабних змін в Україні на шляху євроінтеграції, які зачіпають усі сфери суспільного життя, аж ніяк не вичерпано. Правила поведінки у ХХІ столітті вже визначені і зміні не підлягають. Необхідно їх прийняти, реалізувати на практиці та виграти у тих сферах, де Україна є і буде конкурентоспроможною.