Циганов С. А., Сизоненко В. О
| Вид материала | Документы |
- Циганов Сергій Андрійович. Еволюція національних банківських систем в умовах інтернаціоналізації, 597.4kb.
ОЦІНКА ДОВГОСТРОКОВИХ ФАКТОРІВ ВАЛЮТНОГО КУРСУ ДОЛАРА США ДО ГРИВНІ
Теорія валютного курсу нараховує близько десятка обґрунтувань динаміки валютного курсу, але емпірична перевірка теорій та спроби прогнозувати майбутні валютні курси на основі теоретичних моделей часто не є успішними. Однією з причин такої ситуації є швидка зміна показників валютних курсів, порівняно з такими макроекономічними показниками, як валовий внутрішній продукт, грошова маса, показники платіжного балансу. Частковим рішенням проблеми невідповідності теорій валютного курсу емпіричним даним став поділ факторів валютного курсу на довгострокові, середньострокові і короткострокові фактори формування валютного курсу. У той час як економічна теорія пропонує теоретичні підґрунтя динаміки валютного курсу у довго - і середньостроковому періоді, пояснення коливання валютного курсу протягом короткого періоду менше одного місяця здійснюється методами технічного аналізу.
До довгострокових факторів валютного курсу належить паритет купівельної спроможності, чисті іноземні активи, тенденції продуктивності праці, баланс накопичень-інвестицій, стійкі зміни в умовах торгівлі країни. Детермінантами середньострокового руху валютного курсу є диференціал реальних відсоткових ставок, сальдо рахунку за поточними операціями, потоки капіталу, грошова маса, показники державних фінансів, відносне економічне зростання, міркування збереження портфельного балансу. Методами короткострокового пояснення руху валютних курсів є аналіз попиту та пропозиції та валютному ринку - «ефект доміно», вивчення позицій інвесторів у різних валютах, схильності до ризику інвесторів, використання тенденцій ринку валютних опціонів.
Складністю оцінки факторів формування і прогнозування валютного курсу України є по-перше, невеликий емпіричний матеріал динаміки валютного курсу долара США до гривні. Грошова статистика України ведеться приблизно з 1992 року, і річних даних може не вистачити, щоб мати статистично значимі результати для 15-17 спостережень. Квартальні, і тим паче місячні дані, можна знайти для статистика валютних курсів та монетарної статистики, але таких бракує для аналізу факторів з боку реальної економіки та державних фінансів. По-друге, аналіз факторів валютного курсу ускладнює обмеження гнучкості валютного курсу на протязі періоду з 2000 по другу половину 2008 року, коли де-факто діяв режим фіксованого валютного курсу. За цей період динаміка макроекономічних показників насамперед, інфляції, грошової маси, відсоткових ставок супроводжувалась відсутністю варіації валютного курсу гривні до долара США у часі.
Тим не менш, в рамках даного дослідження зроблена спроба оцінити фактори валютного курсу гривні, які пояснюють його динаміку у довгостроковій перспективи – валових інвестицій, цін на основні товари експорту і імпорту, реальне економічне зростання, і найголовніше центральну теорію валютного курсу – паритету купівельної спроможності. Для цього побудована регресійна модель, що містить перелічені фактори, які є найважливішими для української економіки.
де er – валютний курс долара США до гривні, CPI – індекс споживчих цін в Україні, invGDP – норма інвестування в Україні, % від ВВП, rGDP – валовий внутрішній продукт у постійних цінах, млн. грн., Metals – індекс світових цін на метали, МВФ, Energy – індекс світових цін на енергоносії (нафту і газ), МВФ, Exdebt – зовнішній борг України, млн. дол. США.
Постійне зростання індексу споживчих цін згідно теорії ПКС мусить спричиняти знецінення гривні, а збільшення інвестицій у ВВП порушувати баланс накопичень-інвестицій та призводити до знецінення номінального валютного курсу. Реальне зростання ВВП заміщує показник зростання продуктивності факторів виробництва, але як і останній високе реальне зростання мусить укріплювати курс гривні. Для аналізу впливу умов торгівлі на валютний курс взятий індекс світових цін на метали, основний товар українського експорту, як індикатор експортних цін, а для вивчення ефекту імпортних цін використовується сумарний індекс світових цін на нафту, газ та вугілля. У моделі присутня змінна зовнішнього боргу країни, адже непомірне зростання зовнішнього боргу через певний час призводить до знецінення національної валюти. Окрім зазначених довгострокових факторів, у модель включені два середньострокових фактори – відсоткова ставка за кредитами і грошова маса.
Модель була протестована для квартальних даних обраних показників з 4 кварталу 2003р. по 3 квартал 2009 р. Коефіцієнт детермінації R2 дорівнює 0,968, а коефіцієнт Дарбіна-Уотсона DW - 2,408, що свідчить про адекватність моделі. Оцінені коефіцієнти мають показники значущості на рівні 1%(***), 5%(**) і 10%(*).
Згідно отриманих коефіцієнтів монетарні чинники мають значний вплив на валютний курс – зростання цін і грошової маси спричинює знецінення гривні. Номінальні відсоткові ставки знаходяться у протилежній залежності з валютним курсом долара, високі номінальні ставки супроводжуються номінальним укріпленням гривні по відношенню до долара США через канал потоків іноземного капіталу. Більша частка інвестицій у ВВП України пов’язана насамперед з дешевою гривнею, певно відображаючи фінансову здатність експортерів більше інвестувати за слабкої гривні. Реальне зростання в Україні мало місце частіше за сильної гривні, що показує від’ємний коефіцієнт при змінній реального ВВП.
Індекси світових цін, і товарів українського експорту, і продуктів імпорту України, негативно корелюють з курсом долара США, що частково не дає очікуваних результатів. Зрозумілий негативний зв'язок між цінами на метали і курсом гривні – більш високі ціни на товар експорту призводить до номінального укріплення гривні. Але протилежна кореляція світових цін на енергоносії і гривні не можна пояснити, адже Україна є чистим імпортером нафти і газу. Удосконалення дослідження вимагає результат впливу зовнішнього боргу, зростання якого статистично супроводжується посиленням гривні, хоча індивідуальний коефіцієнт кореляції зовнішнього боргу і курсу долара США є позитивним і відповідає логіці необхідності девальвації за високого рівня зовнішніх зобов’язань країни.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
- Розенберг М. Установление валютного курса: модели и стратегии для прогнозирования валютного курса. МакГроу Хилл, 2003.
- Статистика НБУ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ссылка скрыта
- Статистична інформація Держкомстату [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ссылка скрыта
- IMF International Financial Statistics [Електронний ресурс]. – Режим доступу: atistics.org/imf/
к.е.н., доц. Борісов О.Г.
Одеський інститут фінансів УДУФМТ
УПРАВЛІННЯ ЕФЕКТИВНІСТЮ ТРАНСКОРДОННОГО СПІВРОБІТНИЦТВА (Єврорегіон «Нижній Дунай»)
Одним з напрямків діяльності регіонів у транскордоннім співробітництві усе гостріше коштує проблема ефективності цього виду діяльності, реальна оцінка інноваційно-інвестиційних вкладень.
Питання визначення економічної ефективності євроінтеграції у форматі транскордонного співробітництва носить риторичний характер. Упор робиться на пріоритетність політичної доцільності. Транскордонне співробітництво Одеської області зосереджене в рамках Єврорегіону «Нижній Дунай» (Україна – Румунія – Молдова). Серйозний вплив на ці процеси виявляє складність відносин Україна – Румунія, особливо, після рішення Міжнародного суду по економічній зоні острова Зміїний.
У системі пріоритетів мотивації участі в прикордоннім співробітництві дотепер переважає комунікативно-іміджева складова. Менша питома вага економічного співробітництва місцевих влади пояснюється двома причинами. По-перше, економічний розвиток і співробітництво далеке не завжди розглядається українськими органами в якості стратегічного пріоритету. До того ж вони не мають усю широту повноважень по забезпеченню економічного розвитку. По-друге, у місцевого економічного розвитку є об'єктивні обмеження, насамперед інфраструктурні. Факторами, що обмежують ефективність використання потенціалу транскордонних територій є: структурна незбалансованість, внутрішнрегіональні диспропорції, асиметричність інформації, слабість інфраструктурного забезпечення, інституціональна незрілість і пасивність органів виконавчої влади всіх рівнів.
В Україні існує протиріччя між ринковим середовищем, що динамічно формується, і практикою регіонального керування, для якої характерне прагнення до застосування адміністративно-командних методів і підвищена увага до галузевих потреб. На економічну ефективність впливає ряд факторів, які носять об'єктивний характер.
1. Еврорегион не має:
- високою місткості споживчого й фінансового ринків, обумовленою значною чисельністю й щільністю населення;
- розвиненою виробничою сферою економіки, орієнтованої, насамперед, на конкурентоспроможні наукомісткі, тілі - і інформаційні технології;
- ефективною транспортною системою, що забезпечує сучасну інфраструктуру транснаціонального підприємництва (у цей час у Придунавье є повністю відсутнім регулярне не тільки міжнародне, але й внутрішньонаціональне авіаційне повідомлення);
- значними в регіональних масштабах запасами паливно-енергетичних ресурсів;
- високопрофесійним корпусом менеджерів.
Така тенденція прослідковується для багатьох Єврорегіонів пострадянського простору [2].
2. Програма євроінтеграційного, транскордонного співробітництва та міжрегіональних зв’язків Одеської області на 2009 рік прямо констатує [1], що накопичений досвід роботи у сфері євроінтеграційного прикордонного співробітництва свідчить про існування наступних перешкод: відсутність скоординованого партнерства між регіональними органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, засобами масової інформації, а також громадськими організаціями; низький рівень поінформованості громадськості з питань європейської інтеграції; відсутність достатньої кількості громадських організацій, які займаються питаннями розвитку транскордонного та міжрегіонального співробітництва; низький рівень кваліфікації фахівців з питань розроблення проектів транскордонного співробітництва; недостатній рівень конкурентоспроможності економіки прикордонних районів області; нестача сучасних інформаційних інструментів формування та просування позитивного іміджу Одещини.
Виходячи з вищевикладеного й накопиченого досвіду транскордонного (регіонального) співробітництва, можна зробити наступні припущення: зовнішньоекономічні зв'язки поступово перетворюються в найважливішу рівноправну складову загальноекономічного господарювання підприємств і життєдіяльності територій; центр ваги в активізації зовнішньоекономічних зв'язків країни поступово переміщається убік регіонів; стає усе більш очевидним, що послідовне включення України й складових її регіонів у міжнародні зовнішньоекономічні зв'язки серйозно гальмується слабістю реальної взаємодії центру й місцевих влади, а також відсутністю розмежування повноважень і відповідальності в даній сфері між ними.
Забезпечити високу ефективність транскордонного співробітництво можливо тільки на основі впровадження сучасних технологій керування, що ґрунтуються на пріоритетах фінансової складової.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
- Програма євроінтеграційного, транскордонного співробітництва та міжрегіональних зв’язків Одеської області на 2009 рік. [Електронний ресурс] // Режим доступу: ссылка скрыта. - Назва з титул. екрану
- Реут О. Ч., Почему модель еврорегионов неконструктивна? [Електронний ресурс] // Режим доступу : ссылка скрыта Назва з титул. екрану
Співак Р.В.
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
МОДЕЛЬ ІМПОРТОЗАМІЩЕННЯ ТА СТИМУЛЮВАННЯ ЕКСПОРТУ: ЕФЕКТ СИНЕРГІЇ
Дискусії щодо політики імпортозаміщення і стимулювання експорту, як основні стратегії як правило охоплюють дві основні проблеми. Перша полягає у визначенні чи є данні моделі взаємовиключаючими або вони комплементарні. Друга полягає в тому чи дійсно стимулювання експорту неминуче пов'язане з лібералізацією торгівлі та зниженням ролі держави. Зазвичай вважається, що політика імпортозаміщення і стимулювання експорту є протилежними і взаємовиключними за своєю сутністю та, як правило, представлені в якості альтернативних стратегій розвитку торгівлі. Але останнім часом все більшого визнання отримує припущення, що модель заміщення імпорту і стимулювання експорту не є взаємовиключними альтернативами, а швидше доповнюють одна одну, а модель стимулювання експорту може ефективно працювати і значної лібералізації торгівлі.
Своєрідна дихотомія моделей імпортозаміщення та стимулювання експорту виникла через обмеженість та статичність двосекторної моделі. У більш динамічних моделях, де статичні параметри можуть змінюватися, ми спостерігаємо дещо інші тенденції. Р. Грабовскі, наприклад, стверджує, що під час економічного розвитку країна планомірно проходить, як через політику імпортозаміщення, так і через стимулювання експорту. За словами відомого американського економіста, спочатку необхідно проводити політику імпортозаміщення, захищаючи внутрішній ринок, що дозволить стимулювати зростання попиту по окремим галузям темпами випереджаючими внутрішнє споживання. Коли буде досягнуто межі внутрішнього ринку країна повинна перейти на політику стимулювання експорту, яка ще більше буде стимулювати попит зростати швидше, ніж внутрішнє споживання. "Обидва ці механізми забезпечать відносно більш швидке зростання продуктивності праці шляхом збільшення інвестицій (включаючи нові технології)". (Грабовскі, 1994: 540) Виходячи з даної точки зору політика імпортозаміщення створює передумови для стимулювання експорту.
Тематика впливу політики імпортозаміщення та стимулювання експорту на національну економіку дуже широко обговорювалася у 80-90-х роках 20 століття, але незважаючи на це – вищезазначені моделі далеко не завжди коректно, чітко і послідовно висвітлювалися в економічній літературі.
На думку багатьох економістів модель імпортозаміщення у короткостроковому періоді в статичній інтерпретації призводить до створення бар’єрів вільної торгівлі, обмежує спеціалізацію, знижує мотивацію компаній до зменшення витрат виробництва та підвищення продуктивності, а також до монополізації ринку. Але в цьому випадку я погоджуюсь з твердженням Р.Грабовського, що вищезазначений погляд не враховую довгостроковий аспект даної стратегії.
Концепція стимулювання експорту є більш сперечливою, ніж здається на перший погляд. Деякі економісти вважають, що дана стратегія є більше нейтральною. На думку інших, стимулювання експорту може припускати відносний нейтралітет. За словами Я. Багваті, під політикою стимулювання експорту сучасна література розуміє політику ефективного обмінного курсу, який буде мати збалансований вплив, як на експорт, так і на імпорт. Аналогічним чином, якщо ефективний обмінний курс для експорту значно вище (нижче) ніж для імпорту, то ми спостерігаємо політику ультра-стимулювання експорту (імпортозаміщення). З цієї точки зору, вільна торгівлі передбачає нейтралітет впливу, а нейтралітет впливу в свою чергу не гарантує вільну торгівлю або відсутність державного втручання. Отже ми отримуємо той випадок, коли два негативних фактори впливу в кінцевому випадку дають позитивний результат. Це пояснюється тим, що, як політика імпортозаміщення, так і політика стимулювання експорту призводить до викривлення цін, що в свою чергу має нейтралізуючий вплив, а отже створює передумови для вільної торгівлі. Використовуючи такий підхід Д. Грінуей порівняв Республіку Корея, яка провадить змішану (одночасно заміщення імпорту і стимулювання експорту) політику з режимом вільної торгівлі Сінгапуру. Логіка даного твердження будується на однаковому рівні ефективних ставок захисту, як для імпортозаміщення, так і стимулювання експорту, що в свою чергу просто означає нульовий рівень захисту, оскільки обидва сектора не можуть бути захищені одночасно. Наведені вище аргументи є досить суперечливими особливо в частині взаємної нейтралізації двох різноспрямованих стратегій.
Але, Я. Багваті доводить свою позицію стверджуючи, що політика стимулювання експорту повинна бути визначена в економічній літературі як нейтральна, базуючись на емпіричному дослідженні країн Далекого Сходу в яких досить успішна зовнішньо орієнтована економічна стратегія мала більше ознак нейтральної ніж агресивно експортної. (Багваті, 1988: 32)
Це твердження є істотним, через те, що країни Далекого Сходу дійсно проводять дуже ефективну політику, як імпортозаміщення, так і стимулювання експорту. Таку змішану торгову політику можна тлумачити по-різному. По-перше, якщо політика заміщення імпорту призводить до викривлення цін, можна стверджувати, що в рівній мірі активна політика стимулювання експорту може призвести до подвійного викривлення цін. Це підтверджується на прикладі країн Азії де змішана стратегія сприяла швидкому економічному піднесенню, що в свою чергу свідчить про обґрунтованість твердження, що політика заміщення імпорту та політика стимулювання експорту є комплементарними та взаємодоповнюючими. По-друге, стимулювання експорту нейтралізує негативний вплив політики заміщення імпорту. Тому, при проведенні політики імпортозаміщення, доцільно однаково активно стимулювати експорт, але не через те, що обидві стратегії мають позитивний вплив на економіку, а перш за все через ефект нейтралізації негативних наслідків політики заміщення імпорту.
А. Крюгер в свою чергу визначає політику стимулювання експорту як набір заходів, який дозволяє отримувати відносно більший позитивний ефект для національної економіки ніж від політики заміщення імпорту, який в свою чергу дорівнює чи потенційно навіть переважає ефект від вільної торгівлі.
На мою думку це визначення вже більше чітке, якщо проаналізувати визначення А. Крюгера, то аргументи стосовно вільної торгівлі є дещо непослідовними, оскільки тоді немає чітких причин для проведення політики стимулювання експорту, якщо це фактично копія політики вільної торгівлі.
Отже, на сьогоднішній день в економічній літературі не має однозначного погляду на зв’язок між протилежними на перший погляд моделями економічного розвитку, але приклад деяких країн свідчить про те, що вищезазначені стратегії за певних економічних умов можуть створювати ефект синергії.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
Bhagwati, J.N., (1986), "Rethinking Trade Strategy", in P.L. John and V. Kallab (eds.), Development Strategies Reconsidered, (New Brunswick: Transaction Books).
- Bhagwati, J.N. (1988), "Export-Promoting Trade Strategy: Issues and Evidence", The World Bank Research Observer, 1988, Vol. 3, pp. No. 1, pp. 27-57.
- Chang, H-J (2002), Kicking Away the Ladder: Development Strategy in Historical Perspective, 2002, (London: Anthem Press).
- Chen, L.L. and J. Devereux (1994), "Protection, Export promotion and Development", Journal of Development Economics, 43 (2), 387-394.
- Dodaro, S. (1991), "Comparative Advantage, Trade and Growth: Export-Led Growth Revisited", World Development, 19 (9), 1153-1165.
к.е.н., доц. Яковлєв О.К., Сафонов О.В.
Одеський національний університет імені І.І.Мечникова
ДЕРЖАВНИЙ СЕКТОР ЕКОНОМІКИ: ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ
Державний сектор економіки є невід’ємною складовою сучасних ринкових систем у всіх країнах, але те, що він функціонує за іншими законами ніж приватний сектор, який керується суто ринковими законами, робить його особливим й відрізняє його від останнього. З тим, що держава повинна виконувати свою регулюючу функцію в ринковій економіці країн вже ніхто з економістів не заперечує, але й досі ведуться дискусії про глибину, масштаби, методи цього регулювання. Хоча й ті питання теж більш менш поступово вирішуються. В той же час питання про державний сектор економіки ще не знайшло достатнього висвітлення в економічній літературі. В цьому питанні ще багато лишилось білих плям. Однією з таких плям є проблема особливості аналізу функціонування держсектору у сучасних ринкових відносинах.
Тут не можна казати, що це питання зовсім не розглядалось економістами, як вітчизняними, так і зарубіжними. Навпаки, про держсектор вже багато написано і у нас і за кордоном, але проблема особливості аналізу, висвітлення в науці та у навчанні ще недостатньо досліджена.
Насамперед це стосується тристороннього визначення функціональності держсектору: як суб’єкту, як об’єкту та як засобу чи інструменту державного регулювання економіки. Починаючи аналіз за таким принципом, слід також зазначити, що гносеологія державного регулювання економіки призводить нас до розуміння того, що коли початковим пунктом його формування стало державне підприємство, то розвиток самого державного регулювання став початком виникнення держсектору економіки. Таким чином, можна зробити висновок, що державне регулювання економіки виникло на ґрунті існування державного підприємництва і згодом само стало ґрунтом для появи держсектору економіки. Інакше кажучи, державний сектор є об’єктивним явищем ринкової економіки поряд з приватним сектором.
Сьогодні, є те, що, по-перше, держсектор через державне регулювання пов’язаний з державним підприємництвом, робить його суб’єктом ринкових відносин, бо він є учасником процесу виробництва, обміну, розподілу та споживання [1, с.38], тобто процесу суспільного відтворення. Існування держсектору, як суб’єкта економічних відносин, робить його, таким чином, активним діячем ринкової економічної системи. Звичайно, коли говорять про роль держсектора в економіці, мають на увазі взаємодію держави та ринка, як двох взаємозамінних способів координації відносин між економічними агентами та їх групами: «правила ринку» можуть бути компенсовані «успіхами держави», і навпаки, «неефективність держави» може бути подолана з допомогою «ефективних ринкових механізмів». У цьому і є об’єктивна необхідність існування держсектору економіки у сучасних умовах, і, взагалі, у ринкових економічних системах. Існування держсектору як суб’єкта економічних відносин робить його, таким чином, активним діячем ринкової економічної системи.
По-друге, у своїй економічній діяльності держсектор як суб’єкт економічних відносин спирається на сукупність державних підприємств, організацій, установ, які є об’єктом державного регулювання, а по ствердженням деяких економістів – самі є держсектором [2, с. 54].
Майже для всіх європейських країн велике значення має функціональна ефективність держсектору як об’єкта створення вартості на користь всього суспільства [3, с. 42]. Аналізуючи роль держави у регулюванні держсектору у відтворювальному процесі можна зазначити, що його економічна діяльність це виробництво суспільних благ різних видів в умовах обмеженої раціональності індивідів, боротьби індивідуальних і групових економічних інтересів, впливу яких підлягають всі економічні суб’єкти, позитивних трансакційних витрат і безперервного процесу конкуренції та розвитку інститутів. У зв’язку з особливістю суспільних благ, яка міститься у тому, що потреба в них виникає навіть тоді, коли вони не оплачуються, їх основним постачальником є держава. Тому практично всюди налагоджена чітка система управління підприємствами держсектору, який базується на глибокому та високо інформаційному моніторингу процесів використання державної власності в цілому і функціонування держпідприємств зокрема.
Третя характерна риса функціонування держсектору економіки полягає в тому, що він є самостійним комплексним інструментом державного регулювання економіки. Наприклад, розвинуті країни використовують держсектор як інструмент корегування «провалів ринку». Країни, що трансформуються, використовують концентрацію держсектора у стратегічно важливих галузях господарства, у таких, наприклад, як енергетика в Україні. До того ж і організація державою допомоги держсектору виробництва суспільних благ є свого роду інструментом непрямого обмеження класичного ринку [4, с.15].
Використовується держсектор як інструмент державного регулювання і в умовах погіршення кон’юнктури, коли приватні капіталовкладення скорочуються, інвестиції держави у держсектор ростуть; таким чином держава прагне, використовуючи держсектор протистояти спаду виробництва і зростанню безробіття. Держсектор виконує помітну роль у державній структурній політиці. Держсектор служить підвищенню ефективності народного господарства в цілому, і є одним з інструментів перерозподілу ВВП.
Керуючи держсектором, держава здійснює бенчмаркінгову функцію, зокрема формує зразки керування і ринкової поведінки суб’єктів економіки.
Світовий досвід свідчить, що держава використовує три основних види інструментів макроекономічного регулювання: організаційно-розпорядні, економічні та соціально-психологічні [5, с.6]. можна з повною відповідністю віднести до них держсектор як інструмент державного регулювання економіки.
Таким чином, навіть невеличкий аналіз особливості такої економічної категорії як держсектор економіки за принципом виділення і об’єднання на ґрунті державного регулювання економіки основних функціональних рис цієї категорії показує наскільки вона різноманітна, об’єктивна, дуже складна з величезним КПД і в той же час дуже небезпечна, якщо її використовувати без доброго знання всіх її вищезазначених функціональних особливостей.