Циганов С. А., Сизоненко В. О
| Вид материала | Документы |
- Циганов Сергій Андрійович. Еволюція національних банківських систем в умовах інтернаціоналізації, 597.4kb.
СОЦИАЛЬНО ОТВЕТСТВЕННЫЙ БИЗНЕС КАК ФАКТОР КОНКУРЕНТОСПОСОБНОСТИ В ПОСТСОЦИАЛИСТИЧЕСКИХ СТРАНАХ
Понятие «корпоративной социальной ответственности» на сегодняшний день является одновременно актуальным, активно обсуждаемым вопросом с одной стороны, и весьма расплывчатым, неоднозначным в трактовке и оценке понятием с другой.
Первой попыткой узко специализированного анализа данной категории стала работа Г.Боуена «Социальная ответственность бизнесмена», опубликованная в 1953 году. [2] Тем не менее, по мнению отдельных экономистов, уже в начале ХХ века существовали отдельные составляющие элементы данного понятия, такие как моральное поведение бизнес-партнеров, проведение деятельности в рамках правового поля, возможность оказания помощи и содействия на безоплатной основе в реализации отдельных социальных проектов и решении общественных проблем. [1]
С данным подходом можно как соглашаться, так и оспаривать. Очевидным остается тот факт, что исключительно этичное поведение, соблюдение честных правил ведения бизнеса, своевременное и в полной мере выполнение обязательств по отдельного рода торговым сделкам было условием поддержания нормального рода доверительных деловых отношений с давних времен. А именно эти параметры и есть отдельными составляющими корпоративной социальной ответственности. Вопросом просто оставалось понимание и методологическое выделение этих аспектов как таковых.
Только зарождающийся, количественно ограниченный интерес к данной проблематике, проявляемый во второй половине ХХ столетия с лихвой компенсирован чрезмерным вниманием и противоречащими взглядами на корпоративную социальную ответственность и практическое значение данной категории. Тем не менее, множество существующих и отсутствие единого общественно признанного определения корпоративной социальной ответственности дают возможность представителям бизнес-кругов вольной трактовки, избежания каких-либо ответственности и наказания в случае игнорирования определенных принципов ведения предпринимательской деятельности. Неоднозначным остается и оценка соотношения издержек и позитивных эффектов, которые несут за собой присоединение к отдельным актам (например, Глобальный договор ООН), использование данных нормативов на практике.
Учитывая существование вышеперечисленных разногласий, следует определиться с максимальным перечнем составляющих, которые может включать в себя понятие корпоративной социальной ответственности; перечень данных элементов видоизменяется в зависимости от общей стратегии и политики менеджмента на отдельно взятых предприятиях.
В международно признанных энциклопедических словарях (например, Wikipedia) корпоративная социальная ответственность приравнивается к дефинициям «корпоративное гражданство», «ответственный бизнес», «жизнеспособный ответственный бизнес», «корпоративная социальная работа» и т.п. и определяется в большинстве случаев как форма корпоративного саморегулирования, преображенная (интегрованная) в самодостаточную бизнес-модель. В идеале, данная модель корпоративной социальной ответственности достигает максимальной эффективности функционирования, являясь одновременно структурным элементом бизнес-единицы и саморегулирующимся механизмом, посредством которого бизнес будет пропагандировать и осуществлять свою деятельность в соответствии с правовыми и этическими стандартами, а также международными нормами ведения предпринимательской деятельности. В таком случае задачей бизнеса было бы не только извлечение прибыли от деятельности, но и оказания позитивного влияния на окружающую среду, потребителей продукции, собственников предприятия и акционеров, собственный персонал, общество и отдельные его элементы (членов). Кроме того, бизнес отстаивал бы не только собственные интересы, но и общественные интересы путем преумножения всеобщего благосостояния и сокращения пагубного влияния на отдельные составляющие окружающей среды. Важно учитывать, что такая деятельность не должна ограничиваться лишь формальными мероприятиями, которые являются обязательными к исполнению и навязаны отдельными нормами права.
Под общественными интересами в данном случае понимают общее благосостояние, извечный предмет вожделения всех времен и народов и предмет манипуляций тех, кто желает получить власть или прибыль. Вопрос трактовки «общественных интересов», равно как и понимание «корпоративной социальной ответственности», первоочередной целью которой и является удовлетворение этих интересов, далеко неоднозначны. Это, в свою очередь, дает возможность спекуляций и маневрирования в данной сфере. Если под «общественным интересом» понимать благо, которое получают отдельные члены общества, не причиняя при этом вреда другим, то в таком случае получение компанией прибыли, не зависимо от того каким образом, какого назначения и какого качества продукция (товар, услуга) ней реализовывается, является общественным интересом и благом, поскольку есть гарантией сохранения рабочих мест, выплаты заработной платы сотрудникам, удовлетворения потребительского спроса и т.д. В этом случае все иные составляющие корпоративной социальной ответственности становятся необязательными, при условии, если общество самолично или в образе законодательных актов не потребует их соблюдения от компаний.
То есть, корпоративная социальная ответственность предполагает не стандартную схему принятия управленческих решений «интересы предприятия и собственников – действие – выгода», а ее расширение в ключе «общественные интересы (человечества и планеты) – интересы предприятия и собственников – действие – прибыль».
Подобная трактовка данной проблематики имеет множество сторонников и противников. Так, сторонники данной теории утверждают, что работая по принципам корпоративной социальной ответственности компании работают на перспективу, делая основные ставки на формирование позитивного имиджа компании, всеобщее расположение и снисходительность к ее деятельности, сохраняя благоприятную окружающую среду и здоровых потребителей своей же продукции в будущем. Критики приписывают корпоративной социальной ответственности функции популизма, лишней статьи расходов, одного из механизма лоббизма собственных интересов компаний, оказывая содействие правительству и другим органам власти в решении общих социальных вопросов, обязанности и ответственность за которые изначально лежат на государстве.
Украина сегодня проходит важный период реализации своей цели повышения уровня социальной экономической и демократической жизни до уровня, определенного в Целях Развития Тысячелетия и соответствующего Европейским стандартам. Прогресс реализации этих целей требует вовлечения и активной поддержки со стороны всех участником. На сегодняшний день важную роль в достижении этих целей играет частный сектор путем реализации инвестиционной деятельности и внедрения социально ответственных бизнес-практик. Компании активно реализуют разнообразные инициативы в данной сфере. Образовательной сфере давно пора присоединиться к этому сообществу.
Говоря о социальной ответственности бизнеса, не нужно представлять этот процесс «игрой в одни ворота». Ведь даже при стопроцентной отдаче компаний данным приоритетам деятельности, без правительственной поддержки (выполнения собственных обязательств, а не перекладывания их на плечи компаний) и общественных реакции и содействия (учета уровня корпоративной социальной ответственности компании при определении поставщика товаров и услуг с одной стороны, и собственная социальная ответственность за здоровье, охрану окружающей среды, искоренение коррупции и т.п. с другой) позитивных результатов и изменений к лучшему достичь невозможно.
Однозначного ответа на вопрос, что же такое корпоративная социальная ответственность по сути, чем она является на сегодня – панацеей от всех проблем или блефом, своеобразным мифом, дать невозможно. Явным остается тот факт, что социальная ответственность бизнеса – реально существующее теоретического направление, которое, при условии его практического наполнения и привязке к современным реалиям ведения бизнеса, может принести колоссальный эффект для всех участников данного процесса – компаний, государства, отдельных членов общества и стать одним из факторов конкурентоспособности отдельных предприятий и стран. Новизна и своеобразная эксклюзивность социально ответственного бизнеса в постсоциалистических странах усиливает действие данного фактора конкурентоспособности в n-ное количество раз.
СПИСОК ИСПОЛЬЗОВАННЫХ ИСТОЧНИКОВ:
- Благов Ю.Е. Концепция корпоративной социальной ответственности и стратегическое управление. Российский журнал менеджмента. №3. – СПб, 2004. – с.17-34.
- Благов Ю.Е. Генезис концепции корпоративной социальной ответственности. Вестник Санкт-Петербургского университета «Менеджмент». Серия 8. Выпуск 2. – СПб, 2006. – с.3-24.
к.е.н., доц. Шемет Т.С.
Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана
ПЕРСПЕКТИВИ ВАЛЮТНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ
ПОСТСОЦІАЛІСТИЧНИХ КРАЇН – ЧЛЕНІВ ЄС
Внаслідок останніх хвиль розширення у 2004 та 2007 роках до ЄС приєдналися десять країн Центральної, Східної, Південно-Східної Європи (ЦСПСЄ): Болгарія, Чеська Республіка, Естонія, Латвія, Литва, Угорщина, Польща, Румунія, Словенія та Словаччина. У процесі вступу країни ЦСПСЄ висловили прагнення до запровадження єдиної валюти євро.
Передумовою переходу на єдину валюту є участь країни-члена ЄС у механізмі обмінного курсу (МОК), який був стрижнем Європейської валютної системи і з часом зазнав якісних змін. З 1 січня 1999 р. було введено в дію МОК ІІ. Оперативне керівництво МОК ІІ, координацію валютної політики, включаючи можливі інтервенції на валютних ринках, здійснює ЄЦБ.
Рішення щодо введення євро у певній країні приймаються Радою Європейського Союзу після консультацій з Європейським парламентом та обговорення в Європейській Раді на основі пропозицій Європейської Комісії. Статистичну базу цих процесів становлять доповіді з конвергенції, які кожні два роки готують Європейська Комісія та Європейський центральний банк. У табл. 1 представлені дані щодо поточного стану виконання країнами ЦСПСЄ критеріїв конвергенції.
Глобальна фінансово-економічна криза ускладнила рух країн ЦСПСЄ до поглиблення валютної інтеграції. Починаючи з четвертого кварталу 2008 року, зростання ВВП у більшості країн цієї групи різко скоротилося. За прогнозами Європейської комісії, подальше погіршення відбуватиметься й у 2010 р. В цілому одним із ключових завдань для країн ЦСПСЄ є скорочення дефіциту бюджету у середньостроковій перспективі до рівня, нижчого за 3% від ВВП.
Таблиця 1
Досягнення критеріїв конвергенції країнами ЦСПСЄ
(за станом на кінець липня 2009 р.)
| HICP | Довго-строкові процент-ні ставки | Бюджетний дефіцит, %% від ВВП | Державний борг, %% від ВВП | Участь у МОК ІІ | |||
| | | 2007 | 2008 | 2007 | 2008 | Так / ні | Трива- лість у місяцях |
| Болгарія Чеська Республіка Естонія Угорщина Латвія Литва Польща Румунія Довідково: єврозона | 6,5 4,8 9,4 9,3 10,5 6,1 8,8 4,1 | 0,1 -0,6 2,7 -4,9 -0,4 -1,0 -1,9 -2,5 -0,6 | 1,5 -1,5 -3,0 -3,4 -4,0 -3,2 -3,9 -5,4 -1,9 | 18,2 28,9 3,5 65,8 9,0 17,0 44,9 12,7 66,0 | 14,1 29,8 4,8 73,0 19,5 15,6 47,1 13,6 69,3 | ні ні так ні так так ні ні | - - 61 - 51 61 - - |
Джерело: складено автором за даними Європейської Комісії
Вирішення цього завдання за поточних умов ускладнюється через непевні перспективи економічного зростання та прогнозоване зростання рівня безробіття. Глобальна фінансово - економічна криза відновила увагу до ризиків, генерованих коливаннями валютних курсів. Іноземні валюти відіграють значну, а в деяких випадках першорядну роль у деномінації активів і пасивів у більшості країн ЦСПСЄ (за винятком Чеської Республіки). Перебіг подій в цих країнах засвідчує обмежену ефективність внутрішньої валютної політики як інструменту стабілізації, оскільки обмінний курс, як правило, є джерелом нестабільності.
За прогнозами МВФ та Європейської Комісії, на нинішньому етапі Естонія є єдиною з країн ЦСПСЄ, яка здатна досягти критеріїв конвергенції в найближчому майбутньому.
Урегулювання бюджетної сфери сприятиме м’якому переходу країн до зони євро і має стимулювати їх до значних зусиль у цьому напрямку. Щодо фінансового дисбалансу, першочерговим завданням є не тільки отримання права на введення євро, але і можливість згладжування циклічних коливань після приєднання країни до зони євро. Подолання фінансових дисбалансів має вирішуватися з найменшим впливом на економічне зростання – через реструктуризацію доходів і витрат. Водночас фіскальна політика має бути спрямована на істотну підтримку тих економічних суб’єктів, які найбільше постраждали внаслідок поточної кризи. Упорядкування державних фінансів є жорстким і складним завданням у контексті впливу нинішньої рецесії щодо коротко- і середньострокових перспектив економічного зростання багатьох країн ЦСПСЄ. У світлі майбутніх завдань, валютна інтеграція країн ЦСПСЄ відбуватиметься лише поступово, упродовж наступних кількох років. Прискорення цього процесу може не лише призвести до величезних витрат, пов'язаних з макроекономічним урегулюванням, а й унеможливити досягнення цими країнами участі у валютному союзі.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
- Офіційний сайт ЄЦБ: nt
- Офіційний сайт Європейської Комісії: ссылка скрыта
к.е.н., доц. Софіщенко І.Я.
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
ФІНАНСОВА СТРАТЕГІЯ ПОСТСОЦІАЛІСТИЧНИХ КРАЇН ЦСЄ ЗА УМОВ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНОГО ВИБОРУ
Події, які розгортаються впродовж сучасної глобальної кризи, продемонстрували різні її наслідки для країн Центральної та Східної Європи (ЦСЄ). Найбільше від фінансової кризи постраждали економіки Хорватії, Латвії, Болгарії, Боснії, Греції, Румунії, Сербії, Угорщини. Водночас економіки Чехії, Словаччини, Польщі знаходяться в кращому стані, незважаючи на девальвацію національних валют (на початок 2009 р. у порівняні з 2008 р. польський злотий девальвував на 76%, чеська крона — на 46%). Провідну роль у формуванні таких розбіжностей відіграли різні темпи реформування національних фінансових систем на основі обраних країнами фінансових стратегій.
Фінансова стратегія країни, як довгостроковий курс її фінансової політики, розрахований на перспективу передбачає вирішення масштабних задач в сфері фінансів, визначених економічною і соціальною стратегією, відповідно до яких і формується валютна, боргова, фіскальна, бюджетна та регуляторна політика. Фінансова стратегія в країнах з транзитивною економікою, до яких належать країни ЦСЄ (за виключенням членів ЄС), може розглядатися як спосіб реформування національної фінансової системи в умовах регіональної фінансової інтеграції. При визначені особливостей фінансових стратегій країн ЦСЄ необхідно зважати – вибір довгострокових цілей і складання цільових програм у фінансовій політиці необхідні для концентрації фінансових ресурсів на головних напрямках економічного і соціального розвитку та забезпечення їх ефективного застосування. Завдання фінансової конвергенції передбачали формування в країнах ЦСЄ елементів фінансової системи, яка сформувалася в ЄС. Тип фінансової системи ЄС відповідає потребам розвитку постіндустріального інформаційного суспільства та характеризується: зорієнтованістю механізму керування фінансовою системою на управління динамікою грошової маси; відповідністю структури фінансового ринку пріоритетам і методам монетарної політики; коопераційною взаємодією між учасниками фінансової системи, що передбачає обмежень повноважень центрального органу та частковий їх перерозподіл на користь приватних фінансових інститутів; перерозподілом фінансових ресурсів на основі співставлення граничної ефективності та очікуваних ризиків.
На вибір типу фінансової стратегії „слідування за лідером”, яка була реалізована в країнах ЦСЄ, вплинули як зовнішні так і внутрішні чинники. Країни ЦСЄ з трансформаційною економікою потребували підвищення ефективності функціонування усіх сфер фінансової системи для формування підвалин постіндустріальної моделі економіки. Водночас, обрана стратегія євроінтеграції потребувала реформування фінансової системи відповідно до стандартів ЄС з метою забезпечення фінансової конвергенції. Генеральна мета фінансової стратегії цих країн – досягнення конвергенції з фінансовою системою ЄС з огляду на перспективи інтеграції до ЄС.
Складовою стратегії країн була поетапна валютна інтеграція до ЄВС: використання євро як валюти зовнішньоекономічних операцій, перехід до євро у міжнародних інвестиційних операціях, зміна валютної структури резервів на користь євро, участь у механізмі обмінних курсів та приєднання до ЄВС. Так, протягом 2001-2006 рр. частка євро у розрахунках країн цієї групи в сфері міжнародної торгівлі зросла до 60-80%.
В межах стратегії валютна політика передбачала вибір режиму валютного курсу найбільш адекватного для забезпечення економічного зростання та інтеграції до ЄС. Країнами ЦСЄ обирали різні моделі курсової політики: "currency board" на основі якорної валюти – євро (країни Балтії та Болгарія), режим плаваючого валютного курсу за умови неявного таргетування реального валютного курсу (країни економічні лідери регіону). Вибір режиму валютного курсу у країнах ЦСЄ визначали обмежені можливості фіксації валютного курсу, що потребувало значних валютних резервів та посилювало ризики дисбалансів на основі інтенсивного залучення короткострокових іноземних капіталів. Події кризи продемонстрували, що модель більш гнучного валютного курсу, за умови посилення волатильності міжнародних фінансових потоків, виявилася більш адекватною – країни з жорсткою прив’язкою зазнали більших втрат.
Монетарна політика в країнах ЦСЄ для забезпечення макростабілізації використовувала таргетування інфляції із застосованням різний номінальних якорів. У Чехії роль інфляційного таргету виконував набір адміністративно не регульованих цін. Словаччина використовувала базовий інфляційний показник. У Польщі інфляція таргетувалась відповідно до базового набору споживчих товарів. У Словенії був прийнятий таргет у вигляді індексу М3. Різноманіття інструментарію, зумовлене національною специфікою, забезпечило досягнення макроекономічної стабільності, проте позитивну роль відіграли також високі темпи економічного зростання (у Польщі, наприклад, 6,5% у 2007 р.).
Боргова політика мала на меті якісну трансформацію структурних характеристик зовнішнього боргу (валютної структури, зростання частки приватного боргу, зростання частки інвестицій впродовж реструктуризацію боргу). Польщі та Чехії, наприклад, вдалося сформували низький рівень співвідношення борг/ВВП на початок кризи. Водночас, більшість країн нагромадили значний зовнішній борг (кредити банків єврозони – $1,3 трлн.).
Інституційні перетворення в окремих секторах фінансового ринку мали на меті запровадження європейських стандартів у забезпечені формування стійких та ефективних фінансових ринків на основі їх прискореної інтернаціоналізації. Стратегічні цілі інституційних перетворень фінансового сектору передбачали в банківському секторі запровадження стандартів ЄС у сфері фінансової діяльності та її регулювання (нагляд, нормативи). Стратегічною метою було визначено консолідацію, підвищення фінансової стійкості та конкурентоздатності банківської системи. Банківський сектор формувався на засадах приватизації державних банківських установ за участю стратегічних інвесторів з країн ЄС та лібералізації ринку банківських послуг на основі двох основних моделей стратегій реформування банківського сектору (залучення іноземних стратегічних інвесторів та збереження державного контролю за банківською системою). Відмінності у рівнях транснаціоналізації національних банківських систем не корелюють із рівнем їх вразливості впродовж глобальної фінансової кризи. Більшою мірою вони корелюють із „якістю” європейського банківського капіталу (грецькі й австрійські фінустанови більше активність виявляли у банківській системі Балканського регіону, італійські і французькі – у польській, а скандинавські – у прибалтійській). Впродовж кризи майже всі іноземні банки, залучені у банківські системи країн ЦСЄ, одержали фінансову підтримку від своїх держав. Міністерства фінансів цих країн або купили частину акцій банків, або дали їм державні гарантії для одержання рефінансування на міжнародних ринках, що обумовило створило можливості підтримки їх підрозділів у країнах ЦСЄ.
Вразливість до зовнішньої фінансової „інфекції” зумовлена темпами регуляторної конвергенції у фінансовому секторі країн ЦСЄ. Як наслідок, банківські системи в країнах ЦСЄ стали більш консолідованими, фінансово стійкими та конкурентоздатними, що дозволило збільшити обсяги кредитування економік і забезпечити високі темпи економічного розвитку. Вагомою виявилася роль банківської системи у формуванні потужного експорто-орієнтованого сектору економіки, що зменшило потребу у зовнішніх кредитах для досягнення зовнішнього балансу. Тому країни, які впроваджували заходи для досягнення критеріїв вступу до Єврозони, і мають фінансову систему відносно більш стійку.
Стратегічними цілями розвитку фондового ринку було визначено забезпечення справедливої конкуренції та цивілізованих засад в аспектах інтеграції до ЄС (запровадження стандартів ЄС щодо кваліфікаційних вимог учасників ринку, нагляду, бухобліку операцій, захисту прав інвесторів, оподаткування операцій). В цілому законодавство в сфері фондового ринку в більшості країн ЦСЄ було приведене у відповідність до стандартів ЄС. Рівень розвитку фондового ринку дозволив зменшити навантаження та банківську систему, тому в країнах із банківськозорієнтованою фінансовою системою вплив зовнішніх шоків виявився найбільш деструктивним.
Усвідомлення зростання загрози виникнення асиметричних шоків за умови збільшення членів єврозони з різними фіскальними системами, рівнем добробуту і темпами економічної динаміки зумовило стратегічні цілі перетворень системи державних фінансів. Вони відбувалися відповідно до розроблених критеріїв конвергенції: реформування податкової системи передбачало поступову ліквідацію пільг в окремих сферах економіки, уніфікацію податкових ставок аналогічно ЄС, зміцнення адміністративної бази стягнення податків. Реформування бюджетної політики передбачало консолідацію бюджетної системи через включення позабюджетних фондів до державного бюджету для посилення контролю та раціонального використання державних коштів; зміни у структурі бюджетних витрат шляхом скорочення державних субсидій в економіку; зміни у структурі джерел покриття бюджетного дефіциту шляхом переходу до комбінованих схем (боргове фінансування, приватизаційні надходження та кошти фондів ЄС). Такі країни, як Чехія, Словаччина та Польща одночасно із реалізацією більш стриманої боргової політику використовували і більш складну фіскальну систему. Стійкість системи державних фінансів демонструє той факт, що Польща надавала кошти до МВФ замість того щоб отримувати їх, водночас істотний дефіцит бюджету Угорщини, який сягнув 5,5%, змусив її звернутися до МВФ за кредитом. Проте, суттєвим стратегічним прорахунком всіх країн ЦСЄ стало нарощування структурних бюджетних дефіцитів протягом років економічного буму, що і заклало підвалини бюджетних криз. Тривале економічне зростання сприяло зростанню податкових надходжень. Останнє стимулювало зростання витрат і замаскувало зростаючий структурний дефіцит протягом 2005-2007 рр., що за умов кризи продемонструвало відсутність глибокої консолідації.
Таким чином, особливості фінансових стратегій, які застосовувалися країнами ЦСЄ, є наслідком визначення ними стратегічних цілей щодо інтеграції у спільний з ЄС фінансовий простір. Відмінності у фінансових стратегіях можна визначити через такі ознаки: різниця у фінансовій дисципліні –прагнення вступу до єврозони, необхідність відповідати критеріям конвергенції стимулювали дотримання фінансової дисципліни в країнах, які менше постраждали від кризи; різниця у пріоритетах використання залучених фінансових ресурсів – формування потужного експортного сектору на основі залучених фінансових ресурсів дозволив окремим країнам запроваджувати і більш стриману політику зовнішнього боргу; різниця у рівнях боргової стійкості зумовлена структурними особливостями боргової політики – низький рівень боргу у іноземній валюті виявився значною перевагою за умов глобальної фінансової кризи; різниця у фіскальних політиках - запровадження більш складної фіскальної системи дозволило покращити стан державних фінансів; наявність інституційних вад (корупція, непрозорість).
Фактори, які зумовили різну ступінь вразливості фінансових систем країн ЦСЄ до зовнішніх шоків зумовлюють і перспективи післякризового відновлення процесів фінансової конвергенції. Безумовно, критерії вступу до єврозони не можуть бути послаблені чи мати гнучкий характер, як очікували до кризи Угорщина, Латвія, Румунія й Болгарія. Реалізація завдань фінансової конвергенції у післякризовий період потребує більш детальної оцінки рівня досягнутої фінансової конвергенції та врахування перспектив запровадження регуляторних нововведень у ЄС у відповідь на виявлені глобальною фінансовою кризою недоліки регулювання спільного фінансового простору (перед усім щодо нагляду та контролю за учасниками фінансових ринків). Таким чином, закономірною буде відповідна корекція у дереві цілей фінансових стратегій усіх країн ЦСЄ.
к.е.н., доц. Насадюк І.Б.
Одеський національний університет імені І.І. Мечникова