Циганов С. А., Сизоненко В. О
| Вид материала | Документы |
- Циганов Сергій Андрійович. Еволюція національних банківських систем в умовах інтернаціоналізації, 597.4kb.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
- Спицына Л.Ю. Государство и производство общественных благ. // Вопросы экономики. – 2006. – №7. – С. 38-40.
- Балацкий Е., Конышев В. роль государственного сектора в национальной экономике. // Общество и экономика. – 2003. - №8. – С. 54.
- Балацкий Е. Роль государственного сектора в построении «новой экономики». // Общество и экономика. – 2006. - №5. – С. 25-42.
- Мохова А. Государство как поставщик общественных товаров. // Сборник научных трудов Сев. Кавказ. ГТУ. Серия «Экономика». – 2008. - №2. – С. 14-18.
- Гончарова Н.Г. Мировой опыт регулирования государственного сектора экономики и возможности его использования в отечественной практике. // Экономика. Финансы. Право. – 2007. - №5. – С.3-9.
Пугачова Н.М., Пугачова І. М.
Одеський національний університет імені І.І.Мечникова
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПОБУДОВИ СТРАТЕГІЇ
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНУ
Державна стратегія розвитку є необхідною умовою ефективного функціонування держави. Вона визначає напрям розвитку держави на найближчі 10-15 років. На основі державної стратегії розробляються регіональні стратегії соціально-економічного розвитку, які, в свою чергу, слугують базою для розробки стратегії громади (селищ, міст). Таким чином, розрізняють три рівні створення стратегії: національний рівень; регіональний рівень; місцевий рівень.
В державній стратегії регіонального розвитку повинні бути обґрунтовані цільові орієнтири, вибрані пріоритети та механізми розвитку. Але стратегія не є винятково адміністративним документом, вона має бути суспільним договором громадської згоди, згідно з яким місцеві органи влади, суб’єкти господарювання, громадські організації та окремі громадяни беруть на себе певні зобов’язання. Її опрацьовують, потім реалізовують та відстежують всі суб’єкти, які мають вплив на розвиток території.
В Україні прийнята «Стратегія економічного та соціального розвитку України (2004–2015 роки). Шляхом європейської інтеграції», затверджено Державну програму прогнозування науково-технологічного розвитку на 2008 – 2012 рр. Для згладження диспропорцій в рівнях економічного розвитку окремих областей та окремих районів всередині області у вересні 2005 р. був прийнятий закон «Про стимулювання розвитку регіонів». Проте зараз не можна говорити про ефективність реалізації цих документів, поки що вони залишаються тільки документами на аркуші і повноцінно не впроваджуються в життя.
У зв’язку з цим, розглянемо докладніше теоретичні питання розроблення стратегії розвитку регіонів.
Органи влади та місцевого самоврядування області повинні очолити й забезпечити організацію процесів розробки та впровадження стратегії, надаючи змогу громадськості регіону (бізнесу, управлінцям, науковцям) знайти своє місце в цих процесах. Також до розробки стратегії необхідно залучати усі зацікавлені сторони та населення території. Це передбачає творчу та добровільну співпрацю органів влади, бізнесу, громади, органів самоорганізації громадян, наукових, конфесійних і культурних організацій, а також їх об’єднань та асоціацій. Основою такого методу є усвідомлення важливості та практична реалізація ідеї ділового партнерства всіх секторів розроблення стратегії та консолідована відповідальність за втілення її в життя.
Стратегічне планування розвитку регіону повинно здійснюватись на засадах концепції сталого гармонійного розвитку. Ця концепція визначає, що сталий розвиток територій – це соціально, економічно й екологічно збалансований розвиток міських і сільських поселень, спрямований на формування їхнього економічного потенціалу, повноцінного життєвого середовища для сучасного та наступних поколінь на основі раціонального використання наявних ресурсів, технологічного переоснащення й реструктуризації підприємств, удосконалення соціальної, виробничої, транспортної, комунікаційно-інформаційної, інженерної, екологічної інфраструктур, поліпшення умов проживання, відпочинку та оздоровлення, збереження та збагачення біологічного різноманіття природного середовища та збереження культурної та історичної спадщини.
Стратегічними завданнями при цьому мають стати: підвищення конкурентоспроможності регіонів та зміцнення їхнього ресурсного потенціалу; розвиток людських ресурсів; розвиток міжрегіональної співпраці, який передбачає: розширення міжрегіональної взаємодії; розвиток транскордонного співробітництва; створення інституційних умов для регіонального розвитку.
Розробка стратегії регіонального розвитку не повинна здійснюватись в одному напрямку. Вона має всесторонньо охоплювати регіональні особливості. До основних складових регіонального розвитку відносять: екологічний; економічний; соціальний.
Розроблення стратегії регіонального розвитку за правову основу має обрати нормативно-правові акти та документи ненормативного характеру, а також місцеві нормативно-правові акти. Законодавча база, яка стосується регіонального розвитку, повинна бути цілісною та органічно пов’язаною із законодавчою базою, регулюючою питання національної безпеки.
Концепція сталого розвитку також передбачає дії направлені на інноваційну сферу. В цьому напрямку відносно новою й популярною серед високорозвинутих країн світу є методологія Форсайт, яка зарекомендувала себе як найефективніший інструмент для довгострокового прогнозування розвитку науки й технологій. Форсайт відрізняється від прогнозування тим, що він передбачає участь усіх ключових учасників розвитку (науково-технічну сферу, бізнес, уряд, громадськість), прогнозування ж здійснюється вченими. Форсайт розвиває співробітництво і кооперацію між бізнесом, державою та вченими, а також здатність передбачення в суспільстві. Щодо України, то впровадження регіонального Форсайта має сприяти реалізації регіональної стратегії економічно-соціального розвитку на основі досягнення наступних цілей: сприяти посиленню промислової конкурентоздатності та розширювати торговий потенціал; симулювати позитивні ефекти у сфері економіки, охорони навколишнього середовища і соціального забезпечення; формулювати інноваційний підхід в політиці і програми НДДКР.
Таким чином, враховуючи, що Україна обрала шлях розбудови ринкової економіки та шлях до європейської інтеграції, реалізація зазначених пріоритетів потребує розробки ефективної стратегію розвитку країни з обов’язковим урахуванням регіонального чинника. Тому необхідно розробляти стратегії розвитку окремих регіонів держави, спираючись на державну стратегію розвитку та на низку нормативно-правових документів. Але стратегія економічного та соціального розвитку не повинна залишатись тільки планом розвитку, а її необхідно послідовно втілювати у життя, рухаючись до поставлених стратегічних цілей. Важливо, щоб одночасно вона була гнучкою до мінливих умов внутрішнього та зовнішнього економічного простору.
к.е.н. Рилач Н.М.
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
КОНВЕРГЕНЦІЯ ЄВРОПЕЙСЬКИХ СТАНДАРТІВ В ГАЛУЗІ НАУКИ ТА ТЕХНОЛОГІЙ ЯК СТРАТЕГІЯ ПОСИЛЕННЯ ВЗАЄМОДІЇ УКРАЇНИ З ЄС
Сучасна економіка все більше набуває рис інноваційної, пов'язаної з розробкою, впровадженням і використанням нововведень, із структурною перебудовою товарообігу на користь високотехнологічних товарів. Зокрема, сучасний етап науково-технологічного та інноваційного розвитку в ЄС характеризується створенням на континенті Європейського наукового простору, який передбачає об’єднання зусиль вчених різних країн, забезпечення максимально ефективного використання наукового потенціалу і матеріальних ресурсів країн ЄС, використання накопиченого досвіду та досягнень, тісний взаємозв’язок регіональної та національної науково-технологічної політики, а також обмін знаннями та технологіями та мобільність науковців. Така система відображає як внутрішні, так і зовнішні аспекти науково-технологічної революції, її субстанціальну економічну природу.
Зміцнення позицій Євросоюзу на світовій арені в умовах загострення конкуренції з боку інших лідерів, а також посилення процесів інтернаціоналізації та глобалізації сфери науки і технологій залежить від можливості країн-членів ЄС найефективніше використовувати не тільки свій науково-технологічний потенціал, а й ефект кооперації з іншими країнами континенту, в т.ч. і з Україною. Внаслідок цього, без дослідження шляхів конвергенції науково-технологічних критеріїв ЄС в Україні, підвищення рівня розвитку сучасних високих технологій і включення України до високотехнологічного та інвестиційного обміну з країнами Євросоюзу, удосконалення науково-технологічного потенціалу, нашій державі буде досить складно розбудовувати національну інноваційну систему, що є передумовою для існування поглиблених форм взаємодії з ЄС.
Беручи до уваги підтримку, яку надає Європейського Союзу інтеграції України в європейську спільноту в довгостроковій перспективі шляхом ініціювання процесів економічних перетворень та наближення до європейських стандартів, одержані авторські результати, які створюють науково-теоретичну основу стратегії поглиблення взаємодії України з Європейським Союзом, зокрема, у науково-технологічній та економічній сферах.
Зокрема, визначено критерії наближення України до стандартів ЄС у науково-технологічній сфері, до яких належать стан кадрового потенціалу науково-технологічної сфери країни, обсяги фінансування науково-технологічної сфери, кількість заявок на патенти, частка малих та середніх підприємств, що займаються інноваційною діяльністю, а також ступінь поширення сучасних технологій в економіці, які забезпечують процес залучення країни до провідних процесів і пріоритетних форм прояву інтернаціоналізації науково-технологічної сфери, а також здійснено їхній компаративний аналіз з відповідними показниками країн-членів Європейського Союзу. Компаративний аналіз за відповідними показниками держави-партнера є необхідною умовою для визначення форм науково-технологічного співробітництва. Кількісні характеристики вказаних елементів зумовлюють можливість здійснення селективного процесу залучення країни до всіх сучасних тенденцій і форм прояву інтернаціоналізації науково-технологічної сфери. У цілому, Україна володіє необхідною сировинною, матеріальною та інтелектуальною базою для поступового секторального включення в систему світогосподарських науково-технологічних зв’язків.
В дослідженні також визначені наукові підходи щодо визначення передумов і факторів розвитку міжнародного поділу праці України і ЄС у науково-технологічній сфері. Серед них: ширше використання науково-технічних досягнень V i VI технологічних укладів в економіці України, створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, поглиблення двосторонньої секторальної інтеграції високотехнологічного виробництва.
З огляду на це, проведено кількісний аналіз науково-технологічної складової в зовнішній торгівлі України з Європейським Союзом. Його результати засвідчують необхідність підвищення ефективності присутності України на ринку ЄС, для чого слід кардинально змінити структуру вітчизняної економіки, підвищити рівень розвитку високих технологій, науко- і технологоємних галузей (аерокосмічної, електронної, фармацевтичної промисловості, а також виробництва нових матеріалів). Також розкрито економічний механізм поглиблення науково-технологічної взаємодії України з Європейським Союзом, до якого відносяться внутрішні (податки, ціни, страхування) та зовнішні інструменти (торговельні режими, тарифне та нетарифне регулювання, екологічні стандарти); обґрунтовано доцільність переходу України до інноваційної моделі економічного розвитку.
Ковшар Е.А.
Белорусский государственный университет
МАЛЫЙ БИЗНЕС КАК ФАКТОР РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕТОРГОВОГО СЕКТОРА РЕСПУБЛИКИ БЕЛАРУСЬ
Для Республики Беларусь развитие внешнеторгового сектора страны имеет стратегически важное значение. Исследования вопросов повышения эффективности функционирования внешнеторгового сектора и барьеров на пути его развития сегодня актуальны не только в свете влияния последствий мирового финансового кризиса, но и в свете основных задач развития белорусской экономики. Вопросам развития малого бизнеса уделяется большое внимание.
В Республике Беларусь разработан план мероприятий по либерализации условий осуществления экономической деятельности в 2010 году, которым в частности, предусмотрено расширение возможностей для работы малого бизнеса с целью достижения высоких темпов экономического развития и наращивания эффективности внешнеторгового сектора страны.
В развитых станах малый бизнес является одной из главных опор развития экономики, его доля в валовом национальном продукте может составлять до девяноста процентов от общего количества. Для стран с развивающейся экономикой малый бизнес также постепенно становится основой устойчивого развития как внутриэкономических показателей, так и основой наращивания внешнеторгового оборота.
Одним из неоспоримых достоинств малого бизнеса являются его экономическая гибкость, приспособляемость к постоянно меняющимся условиям. Благодаря развитию малого бизнеса в стране сглаживаются диспропорции в благосостоянии населения, формируется прослойка обширного среднего класса, что влияет на поддержание устойчивого рыночного спроса внутри страны, а также на поддержание конкурентоспособности белорусской продукции на внешних рынках.
Беларусь находится на стадии разработки и внедрения пакета социально-экономических изменений, от успешной реализации которого зависит развитие и модернизация не только крупной производственной сферы, но и малого бизнеса. В этом пакете заложено и выполнение прогнозных программ социально-экономического и инновационного развития экономики. И в данном контексте конкурентоспособность всего производственного сектора означает не только умелое управление существующими рыночными законами, но и умение управлять качеством выпускаемой продукции не основании внедрения и использования инновационных элементов, существенно снижающих издержки.
Однако на сегодняшний день Республика Беларусь значительно отстает от передовых государств по степени развития и темпам роста малого бизнеса. На сегодняшний день вклад малого бизнеса в ВВП страны составляет немногим более 10%, а численность занятых в нем достигает около четверти всего работающего населения.
В 2006 г. в республике было около 33 тыс. субъектов малого предпринимательства. Численность занятых здесь составляет около 404 тыс. чел., или около 8% от численности всех работающих. Такой показатель, например, в странах Евросоюза составляет около 75%, а в Японии около 80%.
В 2007 году удельный вес малых предприятий в общем объеме валового внутреннего продукта составил 8,4%. В общем объеме выпуска товаров и услуг удельный вес малых предприятий составил около 8,0%, производства продукции (работ, услуг промышленного характера) – 7,9%, розничного товарооборота, включая общественное питание, – 11,2%, внешнеторгового оборота – 15,2%. В общем количестве малых предприятий 94,1% составляют предприятия частной формы собственности, 2,6% – государственной, 3,3% – иностранной формы собственности.
Такие невысокие показатели связаны с тем, что на пути развития малого предпринимательства стоит целый ряд препятствий. Во многом торможение развития малого бизнеса обусловлено несовершенством правовых норм и чрезмерного налогового бремени.
Для создания благоприятного климата функционирования и развития малого бизнеса не только на внутреннем, но и на внешних рынках, в Республике Беларусь была разработана концепция первоочередных задач по государственной поддержке предпринимательских структур. Также разрабатываются и осуществляются программы государственной поддержки малого предпринимательства, основными целями которых выступают обеспечение устойчивого развития малого предпринимательства в производственной, научно-технической, инновационной и других сферах экономики Республики Беларусь, производство конкурентоспособной продукции, содействие в создании новых рабочих мест, на основе эффективных институциональных преобразований, совершенствования и развития инфраструктуры.
Реформации подвергается и законодательная база, прежде всего это относится к созданию системы эффективного налогообложения. Немаловажным является также обеспечение доступа малым предприятиям к инфраструктуре, финансам и различным услугам материально-финансового характера.
Стимулирование активности малого предпринимательства и вовлечение его в сферу внешнеэкономической деятельности становится все более важной задачей для развития белорусской экономики. Это связано еще и с тем обстоятельством, что малые предприятия являются важнейшим звеном и в инновационной системе, которое обеспечивает разработку и реализацию на рынке инновационных продуктов. И поскольку малый бизнес наиболее восприимчив к инновационной деятельности, то белорусское государство ставит своим приоритетом максимально облегчить процесс создания новых и расширения эффективно функционирующих новаторских предприятий.
В Республике Беларусь с 2000 года инновационное развитие экономики признано государственным приоритетом. В связи с этим предпринимается ряд шагов по обеспечению всех необходимых условий для успешного формирования экономики инновационного типа, а также ее положительного влияния на повышение конкурентоспособности белорусских производителей на внешних рынках. И предприятия малого бизнеса задействованы здесь в полной мере.
Правительство Республики Беларусь в области внешнеэкономической деятельности в качестве главных задач до 2010 года выдвигало необходимость обеспечения повышения эффективности и увеличения объема экспорта товаров и услуг, создание условий для привлечения иностранного капитала в республику, углубление сотрудничества с международными экономическими и финансовыми организациями, а под воздействием мирового финансового кризиса эти задачи стали гораздо труднее выполнимы, но еще более актуальны для развития внешнеторгового сектора.
Для этого предусматривается: активизация государственной поддержки модернизации экспортоориентированных производств по выпуску наукоемкой высокотехнологичной продукции; развитие инфраструктуры внешнеэкономической деятельности; поиск дополнительных источников необходимых стране ресурсов; оптимизация торговых и платежных отношений республики с внешним миром; дальнейшая рационализация структуры импорта, что будет способствовать стабилизации и улучшению внешнеторгового и платежного балансов.
Такие прогрессивные преобразования в сфере внешней торговли могут позволить республике расширить внешнеэкономические связи, сохранить и наметить новые рынки сбыта благодаря не только функционированию предприятий-гигантов, но и предприятий мелкого и среднего бизнеса.
Исламгалеева О.О.
Одесский национальный университет имени И.И. Мечникова
ПРЕИМУЩЕСТВА И СОВРЕМЕННОЕ СОСТОЯНИЕ МАЛОГО БИЗНЕСА УКРАИНЫ
Сектор малого предпринимательства – это неотъемлемый элемент любой развитой экономической системы, без которого экономика и общество не сможет нормально функционировать. Согласно Закону Украины «Про державну пiдтримку малого пiдприємства», малым предприятием (МП) является юридическое лицо, субъект предпринимательской деятельности любой организационно-правовой формы и формы собственности, в котором средняя численности рабочих за отчетный период (календарный год) не превышает 50 человек и величина годового валового дохода не больше 500 тыс. евро [1].
Налаженное функционирование малого бизнеса имеет множество преимуществ для всех членов общества, которые заключаются в следующем:
- малый бизнес является источником рабочих мест (в развитых странах свыше 50% общей численности занятых [2], в Украине – 18,4%), следовательно, его развитие способствует уменьшения уровня безработицы, резкой классовой разнородности и социального напряжения в стране, кроме того именно малый бизнес является той сферой где образуется средний класс общества, столь необходимый сегодня для Украины [3];
- малый бизнес есть той средой, в которой формируется значительная часть ВВП (в развитых странах до 60% [4], в Украине - 4,4%);
- развитие малого бизнеса способствует уменьшению монопольной власти, стимулированию конкуренции, что в конечном счете является положительным как для потребителей так и для экономики в целом (см. Рисунок 1).
Однако несмотря на вышеперечисленные преимущества ситуация в Украине совсем иная [6]. Если рассматривать тенденцию развития малого бизнеса в Украине за 1998- 2006 года в количественном выражении, то можно отметить, что период стремительного роста предприятий, функционирующих в малом бизнесе, наблюдался до 2000 года (в 1999 году темп прироста предприятий разной форм собственности составлял 46,6%, а в 2006 – всего 4,2%).
Рис. 1. Схема сущности и значимости малого бизнеса
Наиболее привлекательной сферой вложения капитала и усилий остается оптово-розничная торговля, в связи со сравнительной простотой и возможностью быстрого накопления капитала. В 2003-2006 гг. произошло замедление темпов роста данной сферы, некоторые экономисты связывают это с приближением к оптимальной величине. Данная ниша наполнилась быстрее за другие и кроме того начали развиваться другие сферы в частности такие как транспорт (с 1998 по 2006 на 54,8%), операции с недвижимостью (на 77,8%), фермерское сельское хозяйство, строительство (на 8,2%), обрабатывающая промышленность (на 57,4%).
Доходность малых предприятий декларируется преимущественно отрицательной. Реальный расчет усложняется инфляционными процессами, значительным уровнем «тенизации» (85% предприятий скрывают свои доходы), которая приобретает разнообразные формы. Наиболее распространенной формой является скрытие реальной величины оборота, дохода; уменьшение размера заработной платы; увеличение расходных статей; уклонение от налогообложения. Отечественные ученые связывают низкую доходность с чрезмерной многопрофильностью, что не позволяет удерживать конкурентные позиции и характеризуется меньшей стабильностью, так как диверсификация требует высокой маневренности в использовании финансовых ресурсов [6]. Данные процессы проходят на фоне отсутствия должного стимулирования малого бизнеса; высокой налоговой нагрузкой; экономической, политической нестабильности; многовариантного толкования законодательной базы и возможности лазеек в нем. Рыночные трансформационные процессы в Украине способствовали соответствующим изменениям форм собственности малых предприятий. За период с 1992 по 2005 г. доля государственных предприятий сократилась с 14 до 1,1%. В структуре негосударственных форм собственности доля коллективной формы увеличилась с 50 до 61,4% с доминированием такой юридической формы как общества с ограниченной ответственностью (72%), а частная – осталась на уровне 34,9%.
Показатели территориального распределения малых предприятий тесно связаны с экономическим потенциалом региона. Однако, если в период административно-командной экономики главным критерием было в первую очередь величина промышленного потенциала, то в последние года – величина и концентрация банковского и финансовых капиталов. Именно такое изменение было основной причиной выхода Киева на первое место в Украине по уровню развития малого бизнеса, который произошел в 1997 году (до этого лидировала Донецкая область) [3].