Г. В. Яблуновська Основи теорії літератури

Вид материалаДокументы

Содержание


Ода в Україні
П. Гулак-Артемовський
Тараса Шевченка
Слісаренко, мовлять, захорав…
Наше життя – це застуджений ніс.
Куди сховаюсь од злоби
Подобный материал:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   38

Ода в Україні


В Україні оди були відомі в 1617 ст. як панегірики. Згодом до жанру оди зверталися І. Котляревський («Пісня на новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну», «Ода Сафо»), Г. Кошиць-Квітницький («Ода, сочиненная на малороссийском наречии по случаю временного ополчения, 1807»), П. Данилевський («Ода малороссийского простолюдина»), К. Пузина («Малороссийский-крестьянин», «Малороссийская ода на смерть святейшего князя Кутузова-Смоленского») та ін. У цих творах помітна тенденція до оновлення лексики оди, введення слів «низького стилю», бурлеску, гумористичних інтонацій.
Таким шляхом пішов П. Гулак-Артемовський, переспівуючи оду Горація («До Пархома», 1823, 1832), Л. Боровиковський написав «Подражаніє Горацію» (1828). У західноукраїнській поезії до жанру оди зверталися О. Левицький — «Домоболіє», 1822; С. Лисинецький — «Воззріння страшилища» (повінь у Пешті), 1838; М. Лучкай травестував Овідія (1830) та ін.
Риси громадянськості, урочистості, піднесеності властиві віршам Тараса Шевченка, І. Франка. До жанру оди звернулися М. Рильський, М. Бажан, П. Тичина, Є. Маланюк, Б. Демків та ін.

Посла́ння — різновид епістоли, полемічний трактат, написаний як звернення до певної особи чи багатьох осіб. Цей жанр, започаткований в античну добу (приміром, «Послання до Пізонів» Горація, де мовиться про принципи художньої творчості), поширився у всіх європейських літературах, а відтак і в українській («І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнєє посланіє» Т. Шевченка або «Товаришам із тюрьми» І. Франка, «Рибальське посланіє» М. Рильського і т.п.). Приклад послання — жартівливий вірш Павла Савченка «Слісаренкові з приводу недуги»:

Слісаренко, мовлять, захорав…

Слісаренку, це чи не дурниці.

Ти ще псалми божої не доспівав,

Порожньо в твоїй іще шажниці.

Слісаренко, мовлять, захорав…

Слісаренку, не кажи: не можу.

Я ще в мисочку твою шага не клав,

Я ще хочу слухать псалму божу (…)

Епігра́ма (грец. epigramma — напис) — жанр сатиричної поезії дотепного, дошкульного змісту з несподіваною, градаційно завершеною кінцівкою (пуантом). В еллінську добу епіграма вживалася як напис на вівтарях, сприймалася як епічна форма, втілена в елегійний двовірш, пізніше поети вдавалися до ямбічних та інших розмірів, розширювали її тематичні межі. До епіграми зверталися Платон, Сапфо, Анакреонт, Симонід Кеоський, Мелеагр, а в римські часи — Марціал, Ювенал та інші, де епіграма набуває чітких ознак сатиричного твору. Мала епіграма велику популярність у європейській поезії, починаючи від Ренесансу, а відтак і в українській (Г. Смотрицький, А. Римша, Т. Земка та інші), де вона розмежовувалася на жанрові різновиди — геральдичну, дедикаційну, епітафійну і т.п. Не втрачає вона свого значення в новій і в новітній українських літературах (І. Франко, В. Самійленко, В. Еллан, С. Воскрекасенко, В. Сосюра, Д. Білоус, В. Симоненко, А. Бортняк, Ю. Кругляк, П. Осадчук та інші).У сучасній літературі епіграма зайняла велике місце у творчості видатного перекладача Миколи Лукаша. Збірник його епіграм "Шпигачки" (2003р.) упорядкував і видав літературний критик і поет Леонід Череватенко. У новому тисячолітті активно пише і друкує епіграми київський журналіст Юрій Луканов. Видавничо-поліграфічний центр "Такі справи" останнім часом видав дві книжки його епіграм - "Козюльки" (2002 р.) і "Колода від Ющенка" (2006 р.).Для своїх епіграм автор вигадав іншу назву – „козюльки”. І навіть написав філософську козюльку, яка осмислює, що ж воно таке є оті козюльки.

Наше життя – це застуджений ніс.

В ньому козюльки ми всі до одного.

Хворий лелека туди нас заніс.

Дзьобом тепер виколупує з нього.


Зразок епіграми:

Куди сховаюсь од злоби

Іуди, Каїна і Хама?

Куди подінусь од юрби

«Патріотичного» Бедлама?

Коли скотинячі лоби

Не втне ні меч, ні епіграма!.. (М. Вороний)


Еле́гія (грец. elegeia) — журлива пісня, скарга; хоч етимологічне значення може мати й інші джерела: фріг. elegn — очеретина, очеретяна сопілка) — один із жанрів лірики медитативного, меланхолійного, почасти журливого змісту.
  • Ліричний вірш задумливого, сумного характеру. В античній поезії – вірш будь-якого змісту, написаний двовіршами певної форми.
  • Вокальний чи інструментальний твір задумливого, сумного характеру.
  • Смуток, меланхолія.